Урочистий захід
«Традиції культури і права: презентація “Маніфесту Кіра Великого”
та книги “Українці й Тоджики: культурні взаємини”»
15 травня 2026 року Посольство Республіки Таджикистан в Україні спільно з Дипломатичною академією України імені Геннадія Удовенка при Міністерстві закордонних справ, Українсько-Таджицьким товариством імені Агатангела Кримського та редакцією журналу «Український Світ» провели в Київі Урочистий захід: презентацію «Маніфесту Кіра Великого» та книги «Українці й Тоджики: культурні взаємини» Олександра Шокала.
Урочистий захід присвячено 34-річчю встановлення дипломатичних відносин між Таджикистаном і Україною. У знаменній події взяли участь представники Міністерства закордонних справ України та дипломатичних місій іноземних держав, керівники міжнародних організацій, педагоги й студенти вищих навчальних закладів, діячі науки й культури, представники таджицької громади в Україні.
Усі учасники Урочистого заходу отримали як подарунок книгу «Українці й Тоджики: культурні взаємини» та брошуру «Маніфест Кіра Великого – першу давню декларацію прав людини», підготовлену й видану Посольством українською, таджицькою й англійською мовами. Це перше в Україні видання Маніфесту Кіра Великого.
КУЛЬТУРНА ДИПЛОМАТІЯ В ДІЇ: МАНІФЕСТ КІРА ВЕЛИКОГО
ТА ОРІЙСЬКІ, ПРАЄВРОПЕЙСЬКІ, ІНДОЄВРОПЕЙСЬКІ ДЖЕРЕЛА
УКРАЇНСЬКОЇ Й ТОДЖИЦЬКОЇ КУЛЬТУР
«Політика ніколи не може бути вищою від рівня культури»
М. І. Туган-Барановський
Напередодні Дня Науки, 15 травня 2026 року, в Дипломатичній Академії України імені Генадія Удовенка при МЗС відбулася надзвичайно важлива подія – Урочистий захід «Традиції культури і права: презентація “Маніфесту Кіра Великого” та книги “Українці й Тоджики: культурні взаємини”».
Урочистий захід відкрив Надзвичайний і Повноважний Посол Республіки Таджикистан в Україні та Республіці Молдова, кандидат історичних наук Давлаталі Назрізода.
У своїй доповіді українською мовою Посол Таджикистану наголосив на важливості цих видань: давнього артефакту – «Циліндр Кіра Великого – перший давній заповіт прав людини» та новітнього комплексного дослідження – «Українці й Тоджики: культурні взаємини». Маніфест Кіра Великого має велике історичне значення як перша декларація прав людини й прав народів на свої культури, а книга українського сходознавця, письменника Олександра Шокала «Українці та Таджики: культурні взаємини» має велике культурне значення для сучасності як відкриття спільних Орійських, праєвропейських джерельних основ наших культурних традицій.
Кір ІІ Великий – одна з найвеличніших історичних постатей, засновник першої у Світі унікальної багатонаціональної імперії, визнаний світом як гуманний правитель за скасування рабства та утвердження прав людини й прав народів на свої культури. У пору правової темряви, коли завойовники захоплювали й грабували країни та вбивали людей, Кір Великий постав як новатор міжнародного гуманізму, показав себе рятівником, захисником і доброчинцем для підкорених народів і країн.
Заснована Кіром Перська Держава Ахеменідів унікальна за своєю величчю: вона поєднала різні народи й країни від Індії до Середземного моря під знаменням справедливого правління. Представники різних народів і всі історики світу шанують Кіра Великого за його особливу велич і доброчинність. Він був далекоглядним політиком, відважним і рішучим. Його легендарна особистість стала світовим символом соціальної Справедливості. У Таджикистані Кіра Великого вшановують як символом давньої Орійської цивілізації, справедливої, гуманної державності.
Маніфест Кіра (Циліндр Кіра) сучасні історики називають першою в історії декларацією прав людини.
Спеціальний представник МЗС України по Центральній Азії, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Республіці Казахстан Віктор Анатолійович Майко привітав учасників Урочистого заходу з 34-ю річницею встановлення дипломатичних відносин між Таджикистаном і Україною та наголосив на важливості цієї дати в контексті права, культури й історичної пам’яті наших народів.
Директор Дипломатичної академії України імені Геннадія Удовенка при МЗС – дипломат, політичний діяч, учений Ігор Іванович Осташ у своєму вітальному виступі наголосив, що цей культурно-дипломатичний форум піднімає важливі питання спадкоємності національних культур і духовних зв’язків, які виходять за межі політичних кордонів.
Всебічно проаналізував морально-правову суть і міжнародне значення Маніфесту Кіра Великого голова представництва Європейської організації публічного права в Україні, професор Юрій Олексійович Волошин.
Свою книгу «Українці й Тоджики: культурні взаємини» представив український сходознавець, культурософ, письменник Олександер Андрійович Шокало.
О. А. Шокало дослідив першоджерельні основи міжкультурних взаємин Українців і Тоджиків од прадавнини до сьогодення і вперше всебічно й ґрунтовно розглянув спорідненість культурних традицій Українців – прадавнього корінного народу в Центральній Європі й Тоджиків – прадавнього і єдиного Європейського народу в Центральній Азії. Етнонім «Тоджики» автор передає в автентичному звучанні.
Представляючи зібрання своїх праць за півстоліття вивчення взаємин Українців і Тоджиків у сфері культури, автор зазначив, що подібність духовно-господарського досвіду, морально-світоглядної основи, звичаєвої традиції, етнопсихологічних ознак Українців і Тоджиків закорінена в тисячолітньому етнокультурному синтезі обох народів, які як давні автохтони своїх земель синтезували набутки всіх епох свого історичного життя й етногенезу.
Нова книга О. А. Шокала є цінною в науковому плані для етнологів, музикознавців і мистецтвознавців, оскільки висвітлює Орійську, індоєвропейську основу Української й Тоджицької культур і актуалізує ті ідеї, які явили у наукових працях українські вчені Микола Костомаров, Володимир Шаян, Ксенофонт Сосенко, Володимир Шухевич, Агатангел Кримський, етномузикологи Петро Сокальський і Філарет Колесса, німецькі вчені Йоганн Вольфґанґ Ґете й Рудольф Вестфаль та інші.
Ольга Григорівна Бенч,
музикознавець, доктор мистецтвознавства,
професор Київського столичного університету імені Бориса Грінченка,
народна артистка України
В обговоренні книги «Українці й Тоджики: культурні взаємини» взяли участь
сходознавці, мистецтвознавці, історики, літературознавці, художники:
Ірина Дмитрівна Левчин, сходознавець, кандидат філологічних наук, доцент,
в. о. завідувача кафедри мов і літератур Близького та Середнього Сходу
Навчально-наукового інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Ольга Григорівна Бенч, музикознавець, доктор мистецтвознавства,
професор Київського столичного університету імені Бориса Грінченка,
народна артистка України.
Олесь Васильович Соловей, художник, кандидат мистецтвознавства,
доцент кафедри живопису і композиції Національної академії образотворчого мистецтва.
Сергій Анастасійович Гальченко, шевченкознавець, кандидат філологічних наук,
заступник директора Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.
Василь Леонтійович Корчинський, художник, графік, майстер витинанки.
Спільні фото організаторів і учасників Урочистого заходу:
Циліндр Кіра Великого –
перший давній заповіт прав людини
Публікація українською, таджицькою, англійською мовами.
Посольство Республіки Таджикистан в Україні. – Київ: 2026.
Циліндр Кіра ІІ Великого – найдавніший відомий маніфест прав людини й документ гідного співіснування іранців з мирними прагненнями і повагою до самосвідомості й вірувань усіх підкорених народів у процесі утворення першої у світі імперії – Перської держави Ахеменідів.
Стародавній світ завжди страждав од вогню нескінченних війн і вторгнень, тож миролюбні країни змушені були протистояти аґресивним сусідам і упокорювати їх заради убезпечення своїх народів од постійних нападів.
Та важливо те, як переможці на полі бою і завойовники міст поводилися з переможеною армією й підкореним народом? Людська історія розповідає про благородну поведінку Кіра Великого, правителя наймогутнішої держави свого часу, та протилежні дії інших зухвалих правителів.
У 1879 році під час проведення розкопок англійською групою в стародавньому місті Вавилон у Месопотамії (Межиріччі), на півдні сучасного Іраку, у Великому храмі Ісагіли, святилищі верховного Вавилонського бога Мардука, археолог Хормузд Расам знайшов невеликий керамічний циліндр, виготовлений з обпаленої глини, 23 сантиметри завдовжки та близько 11 сантиметрів завширшки (ширший посередині й вужчий по краях). Навколо циліндра викарбувано текст у 45 рядків аккадською мовою з використанням вавилонського клинописного письма.
Запис і поширення офіційних указів і пам’яток на глиняних циліндрах і плоских табличках мають довгу історію в Ірані й Месопотамії, причому циліндрична форма мала більшу міцність і довговічність порівняно з іншими. Безсумнівно, цей указ було написано в кількох примірниках для розсилки в різні реґіони, та до наших днів зберігся лише один.
Спочатку дослідники вважали, що знайдений напис міг належати одному з вавилонських царів. Та подальші дослідження, розшифрування й переклад показали, що цей напис було виконано у 538 році до н. е. за наказом Кіра ІІ Великого, правителя Ахеменідської імперії (550–530 рр. до н. е.) під час його перебування у Вавилоні. З моменту написання того указу до сьогодні минуло понад 2550 років.
Коли знайшли циліндр, він був надбитий, і текст був неповний. Значно пізніше виявили, що фраґмент циліндра, який зберігається в Єльському університеті в США, також був частиною того ж напису, що містить рядки з 36 по 45. Раніше вважалося, що цей фраґмент пов’язаний з Набонідом, царем Вавилону. Цю частину надіслали до Лондонського музею, де її написи об’єднали з написами на циліндрі, а новий, повніший текст опублікували у 1975 році. Циліндр Кіра ІІ Великого визнано найдавнішим відомим маніфестом про взаєморозуміння й співіснування між народами.
Ориґінал циліндра Кіра Великого зберігається в Британському музеї в Лондоні, а копія циліндра знаходиться в штаб-квартирі ООН у Нью-Йорку. Цей артефакт розташований у просторі між головним залом Ради Безпеки та залом Генеральної Асамблеї.
Указ Кіра Великого з моменту його відкриття багато разів перекладали, редагували в процесі досліджень. Зокрема, його повторно вдосконалювали дослідники: молодий захоплений дешифратор давньоперського клинопису Генрі Кресвік Роулінсон у 1880 році, а згодом – Ф. Вайсбах у 1890, Г. Ріхтер у 1952, А. Оппенгейм у 1955, В. Ейлерс у 1974, Й. Харматта у 1974, П. Бергер у 1975, А. Курт у 1983, П. Бріант у 1999 та багато інших.
Текст у цьому виданні подано з урахуванням попередніх досліджень щодо розуміння вавилонських чи аккадських літер і слів, а також останніх прочитань циліндра Кіра з супровідними примітками.
Переклад і дослідження указу Кіра ІІ Великого розкрили численні несподівані істини, й невдовзі він здобув широку популярність як «Циліндр Кіра» та «Перша загальна декларація прав людини». Юристи з різних країн Світу зібралися в Пасаргадах, першій столиці імперії Ахеменідів, біля гробниці Кіра Великого, аби вшанувати його пам’ять як першого основоположника прав людини. Ці права людство нині прагне розширити після двох тисяч п’ятисот років осмислення.
Чому маніфест Кіра Великого набув такої слави? Відповідь на це питання отримуємо, коли порівнюємо указ Кіра з указами інших тогочасних і сучасних правителів та робимо відповідні висновки.
Ассирійський цар Ашшурнасірпал (884 р. до н. е.) написав у своєму указі: «… За наказом Ашшура та Іштар, великих богів і моїх захисників… я без роздумів обезголовив шістсот ворожих воїнів і спалив живцем три тисячі інших полонених… Я живцем зняв шкіру з правителя міста й повісив її на міській стіні… Я багатьох засмажив у вогні та відрубав багато рук, вух і носів, вирвав тисячі очей з орбіт і порозвішував одрубані голови на деревах у місті».
У написі Сеннаххеріба, царя Ассирії (689 р. до н. е.), наголошено: «… Коли я завоював місто Вавилон, я взяв у полон усіх жителів міста. Я зруйнував їхні будинки вщент, що вони перетворилися на гору землі. Я спалив усе місто до такої міри, що його дим здіймався до неба протягом багатьох днів. Я пустив річку Євфрат через місто, щоб забрати з собою навіть руїни».
Ашшурбаніпал (645 р. до н. е.) після завоювання міста Сузи викарбував: «…Я завоював Сузи, велике священне місто… за бажанням Ашшура та Іштар… Я зруйнував зиккурат Суз, який був зроблений з глазурованої цегли, з лазуриту… Я зрівняв із землею храми Еламу та пустив їхніх богів та богинь по вітру. Мої воїни увійшли до його священних гаїв, куди ніколи не заходив жоден чужинець, побачили їх і підпалили. За один місяць і двадцять п’ять днів я перетворив землю Суз на руїни та дику пустелю… Людський крик і… вигуки радості… Я забрав звідти здобич, згріб туди на купи землю та дозволив розплодитися на ній зміям і скорпіонам».
А Навуходоносор II, цар Вавилону (565 р. до н. е.), записав: «…Я наказав виколоти сто тисяч очей і зламати сто тисяч ніг. Я спалив живцем тисячі юних дівчат і хлопців і зруйнував будинки до такої міри, що звідти не долинало жодного живого звуку».
Однак, попри нелюдське владарювання ассирійських і вавилонських царів (подібне до владарювання нинішніх тиранів), коли Кір увійшов у Вавилон і отримав реальну владу як цар наймогутнішої країни Світу, він не тільки не розіп’яв переможеного царя, а й призначив його місцевим управителем, а також відповідно повівся з мешканцями міста: «…Коли я увійшов до Вавилону без жодної битви чи сутички, весь народ з радістю вітав мій прихід… Мардук дав зрозуміти мені чистосердечні наміри народу Вавилону, бо я шанував і поважав його. Моє велике військо увійшло до Вавилону з миром і спокоєм… Я не дозволив завдати жодних страждань чи шкоди народу цього міста й цієї землі. Внутрішнє становище Вавилону і його святих місць зворушило моє серце. Я прагнув миру. Я скасував рабство. Я поклав край їхнім стражданням. Я наказав, щоб усі люди були вільними у поклонінні своїм богам і не знали примусу. Я наказав, щоб ніхто не завдавав шкоди мешканцям міста. Великий Бог був задоволений мною… Я наказав… відкрити всі закриті храми. Я відновив… усіх богів цих храмів на їхніх місцях. Я зібрав людей цих місць і відбудував їхні будинки, які було зруйновано. Я дарував мир і спокій усім людям».
Після входу до міста Вавилон (на березі річки Євфрат, на півдні сучасного Багдада) Кір Великий видав указ про звільнення тисяч юдеїв, які перебували у вавилонському полоні майже сімдесят років. Він повернув тисячі золотих і срібних посудин, які вавилонський цар забрав у них, і дозволив їм побудувати собі великий храм на батьківщині. Поведінка Кіра щодо юдеїв спонукала багатьох з них міґрувати до Ірану, де протягом двадцяти п’яти століть між ними та іранцями ніколи не було війн, насильства чи конфліктів, і вони вважали Іран своєю другою батьківщиною. У різних уривках книг Ездри та Ісаї в Торі (Старому Завіті) Кіра Великого згадують як «помазанника Господнього»: «Господь збудив дух Кіра, царя перського, щоб він оголосив по всьому своєму царству та письмово сказав: «Ось що говорить Кір, цар перський: Господь, Бог небесний, дав мені всі царства землі, і Він призначив мене збудувати Йому храм у Єрусалимі в Юдеї…». Тож кожен, хто був охочий і чиє серце спонукало їх до цього, прийшов і брав участь у будівництві Божого дому в Єрусалимі… І цар Кір виніс посуд Господнього храму, який Навуходоносор виніс з Єрусалиму та поклав у храмі свого бога».
У 1975 році Організація Об’єднаних Націй опублікувала переклад маніфесту Кіра Великого всіма своїми офіційними мовами, представивши й зафіксувавши його як «першу декларацію прав людини».
Нижче подано переклад напису на циліндрі Кіра рядок за рядком:
Рядок 1: …
Рядок 2: … весь Світ
Звідси і до кінця дев’ятнадцятого рядка розповідь веде не сам Кір, а невідомий спостерігач, який відображає погляди народу та сановників Вавилону.
Рядок 3: … негідна людина прийшла правити його країною.
Рядок 4: Він скасував давні обряди та замінив їх штучними.
Рядок 5: Він збудував храм замість храму «Е-сагіла» в місті Ур та інших містах.
«Е-сагіла» або «Езагіла» – це назва великого храму Мардука, верховного бога. Ця назва має разючу схожість з іранським храмом Езагін в Аратті, про який розповідається в шумерському епосі «Енмеркар і Володар Аратти». Джахан Шаханшах у книзі «Орії, сяйво Оріїв, народ Каші та інші іранці» (Тегеран, 2003, с. 507) інтерпретує Езагін як «лазурит». З іншого боку, римляни вважали блакитний колір кольором Бога, а Кашья/Кашу, їхній великий бог, означає «блакитний». Сьогодні слово «Кас» досі використовується для позначення блакитного кольору в місцевих діалектах. Наприклад, у Гілані чоловіків з блакитними очима називають Кас Ага. Також, щоб зрозуміти зв’язок Аратти зі стародавніми реґіонами річки Гельменд на півдні Джирофта, зверніться до: Маджидзаде, Юссеф, Джирофт «Найдавніша цивілізація на Сході». Тегеран, 2003.
Рядок 6: Він запровадив практику жертвоприношень, якої раніше не існувало… Він щодня чинив огидні речі, насильства й злочинства.
Рядок 7: Він ускладнював повсякденне життя… Він втручався в життя людей неналежними приписами. Він сіяв лихо й горе в містах. Він відвертав людей од поклоніння великому богу Мардуку.
Вважається, що ім’я Мардук пов’язане з орійським та авестійським словом Амертат, що означає «безсмертя». Але інші характеристики Мардука нагадують Агуру Мазду, і вони обидва ототожнюються з планетою Юпітер. Так само, як Мардук був відомий як Амертат, Орійці та Касити також пам’ятали його як Шугур, що означає «найбільший володар» і пов’язане зі значенням Агури Мазди – «мудрий володар».
Рядок 8: Він змушував людей страждати у важких умовах життя. Щодня він мучив мешканців міста по-своєму. Він знищував людей своїми жорстокими діями… усіх людей.
Рядок 9: Енліль (Ілліль), великий бог (Мардук), був засмучений скаргами й воланнями людей… Інші боги покинули землю.
Рядок 10: Люди попросили великого бога подбати про стан усіх мешканців землі, чиє життя та засоби до існування йшли до руїни. Мардук, великий бог, вирішив, що боги повинні повернутися до Вавилону.
Рядок 11: Мешканці землі Шумер та Аккад стали схожими на трупи. Мардук помітив їх і виявив до них милосердя.
Рядок 12: Мардук шукав праведного правителя по всіх країнах, шукаючи доброго царя, який би допоміг йому. Потім він прочитав ім’я Кір, цар Аншану. Він згадав його як царя Світу.
Рядок 13: Він підкорив усю землю Гуті під владу Кіра. Також весь народ Мідії. Кір справедливо поводився з кожною «чорноголовою» людиною (всіма людьми).
В обігу ім’я «Оманменде» вважається еквівалентом «мідійця». Але, схоже, це ім’я застосовувалося до всіх або одного з орійських племен, які іміґрували на Близький Схід у ІІ тисячолітті до н. е.
Рядок 14: Кір правив країною правдиво й справедливо. Мардук, великий бог, був задоволений добрими думками й добрими справами цього прихильника народу.
Рядок 15: Він спонукав Кіра піти походом на Вавилон, а сам як справжній прихильник ішов пліч-о-пліч з ним у боротьбі.
Можливо, посилання стосувалося спостереження планети Юпітер. В іранських віруваннях планета Юпітер була небесним символом Агури Мазди/Мардука. Див.: Бартель Л. Вандерверден. «Поява астрономічних знань». Переклад Хомаюна Сан’атизаде, 1372. Він навіть інтерпретує «незліченну армію» як зірки на небі.
Рядок 16: Його незліченне військо, немов води невичерпної річки, довірило собі різноманітну зброю поруч із ним.
Рядок 17: Мардук постановив, що Кір повинен увійти до міста Вавилон без війни та кровопролиття. Він захистив Вавилон від будь-якої шкоди. Він передав царя Набоніда (Набунаїда) Кіру.
Рядок 18: Народ Вавилону, вся земля Шумеру та Аккаду, всі місцеві правителі прийняли правління Кіра. Вони раділи його царству та цілували його осяйне обличчя.
Рядок 19: Люди вітали його як свого рятівника, завдяки його допомозі вони визволилися з лабет смерті й горя та повернулись до життя. Усі боги шанували Кіра та славили його ім’я.
Рядок 20: Я Кір, цар Світу, великий цар, могутній цар, цар Вавилону, цар Шумеру та Аккаду, цар чотирьох сторін Світу.
Далі оповідь ведеться від першої особи та з позиції Кіра. Страбон повідомляє, що «Кір» – це ім’я, яке він прийняв після того, як став царем, натхненне річкою «Кур» у південних Пасаргадах. Раніше його звали Аградат (Аградад). Посилання: Географія Страбона. Переклад Хомаюна Сан’атизаде, с. 319.
Рядок 21: Син Камбіса, великого царя, царя Аншану, онук Кіра (Кіра Першого), великого царя, царя Аншану, нащадок Чішпіша, великого царя, царя Аншану.
Рядок 22: З роду, який завжди був царським, і вони шанують його царювання, називаючи його правління «Бел» (володар/божество – Мардук) та «Набу» (Набу) з щирою радістю. Коли я увійшов до Вавилону без війни та конфлікту.
Набу був богом письма й писарів, а його храм називався Езіда. Вхід Кіра до Вавилону «без війни та конфлікту» не лише повідомляє він сам, а це підтверджують вавилонські тексти, такі як «Хроніка Набоніда», а також «Історія» Геродота (Книга 1). Див. для довідки: Гінц В. «Дарій та перси». I. 1976, с. 106.
Рядок 23: Весь народ прийняв мої кроки з радістю. Я сів на царський трон при дворі Вавилону. Мардук розумів чисті серця народу Вавилону, бо я поважав і шанував його.
Прийняття Кіра народом також підтверджено в «Циліндрі Кіра» (Curou Paideia), написаному Ксенофонтом. Ксенофонт стверджує, що люди всіх країн добровільно прийняли царство та владу Кіра (Curou Paideia. Книга I).
Рядок 24: Моє велике військо увійшло до Вавилону з миром та спокоєм. Я не дозволив заподіяти жодних страждань чи шкоди народу цього міста й землі.
Рядок 25: Внутрішнє становище Вавилону та його священних місць зворушило моє серце… Я прагнув миру. Набонід призвів знедолених жителів Вавилону до рабства, той вчинок негідний їх.
Рядок 26: Я скасував рабство. Я поклав край їхнім нещастям. Я наказав усім людям бути вільними у поклонінні своєму Богу та не гнобити їх. Я наказав, щоб ніхто не завдавав шкоди мешканцям міста. Мардук був задоволений моїми добрими справами.
Рядок 27: Він, Мардук, був милостивий до мене, Кіра, свого шанувальника, до мого сина Камбіса, а також до всіх моїх воїнів.
Рядок 28: Він поважав нас і виявляв до нас доброту. Ми всі радісно прославляли його високий статус у мирі й злагоді. Усі царі, які сиділи на троні світу за велінням Мардука.
Рядок 29: І всі царі земель, від Верхнього моря до Нижнього моря (від Середземного моря до Перської затоки), всі люди далеких земель, усі царі Амурру, всі мешканці наметів.
Рядок 30: Віддали мені шану і поцілували мене у Вавилоні. Від… до Ассирії та Сузи.
Рядок 31: Я відбудував міста Агад, Ісін, Замуа, Метурну, Дір, землю Гуті й стародавні міста за Тигром, які були в руїнах.
Рядок 32: Я наказав знову відкрити всі закриті храми. Я повернув усіх богів цих храмів на їхні законні місця. Я повернув усіх розпорошених та переміщених людей на їхню батьківщину. Я відновив їхні зруйновані домівки. Я закликав усіх людей до єдності.
Хоча немає переконливих доказів зороастризму Кіра Великого, він дотримувався давньоіранського вірування, що кожен вільний поклонятися своєму власному Богу та обирати власну релігію, подібно до Заратустри. На жаль, зороастрійські жерці сасанідської епохи спотворили те цінне досягнення іранської культури незліченною жорстокістю та особистими уподобаннями, спотворюючи зороастрійську віру.
Рядок 33: Я повернув на радість і втіху Мардука статуї богів Шумеру та Аккаду, які Набонід без вагань привіз до Вавилону.
Рядок 34: Я повернув богів на їхні первинні священні місця, до їхніх власних храмів, щоб раділи серця.
Відкриття й реконструкція храмів за наказом Кіра також згадується в іншому тексті. На чотирирядковій табличці, знайденій в Арахі, сказано: «Я – Кір, син Камбіса, могутнього царя, який відбудував Есагілу та Езіду». Для отримання додаткової інформації див. сторінку 156 статті В. Ейлерса.
Рядок 35: Щодня, в присутності Великого Бога, я молився за довге життя. Щоб вони могли знайти для мене благословенні та доброзичливі слова. Щоб вони могли сказати моєму Богу Мардуку: «Цареві Кіру, цареві, який шанує тебе, і його синові Камбісу, місце у піднебесній залі Спенти».
В іранських віруваннях «зала Спенти» або «Ангареха Раінгах» (Ангаран/Анахрам) означає «безкінечна яскравість і місце великого бога або Агура Мазди та небесного раю».
Рядок 36: Безсумнівно, під час будівництва весь народ Вавилону шанував царя, і я забезпечив мирне співжиття для всього народу. (Я дарував мир і спокій усім людям).
Рядок 37: …гусей, двох качок, десяти голубів. Для гусей, качок і голубів…
З рядка 37 по 45 є неперекладений фраґмент, згаданий у пролозі. Ці дев’ять рядків не є прямим продовженням попередніх рядків.
Рядок 38: …великі ворота міста Вавилону під назвою «Емгур-Енліль» (Емгур-Енліль) встановлені міцно…
Рядок 39: …цегляна стіна та рів міста.
Рядок 40: …що жоден з попередніх царів не припинив поневолення полонених, яких відвели на приниження.
Рядок 41: …Я виконав.
Рядок 42: Я встановив для них великі ворота з дверима з кедрового дерева та мідним покриттям…
Рядок 43: …напис правління до мене під назвою «Ашшурбанапал» (Аш-Шур-Бааніпал).
Рядок 44: …
Рядок 45: … навіки!
“Українці й Тоджики: культурні взаємини”
Авторське представлення книги
Високодостойники української дипломатії та закордонних дипломатичних місій!
Дорогі колеги! Бародарони азизи тоҷик! Усі шановні учасники Урочистого заходу!
За вихід у світ зібрання своїх вибраних досліджень, есеїв, статей, перекладів за 50 років праці у сфері культурних взаємин Українців і Тоджиків щиро завдячую ініціаторові цього видання – добродієві Давлаталі Назрізоді, Надзвичайному і Повноважному Послу Республіки Таджикистан в Україні. А також дякую за допомогу в виданні книжки дипломатам Посольства – добродіям Мугаммаду Егамзоду й Лутфулло Гоїбназарову.
За гасло до своєї книжки узяв філософему Українського економіста-мислителя й державного діяча Михайла Тугана-Барановського: «Політика ніколи не може бути вищою від рівня культури». Суть цього твердження – національна політика може розвинутися лише на основі національної культури. За Українським філософом-мудрецем Григорієм Сковородою: «Культура – друге, духовне, народження людини з духовного зародку в серці». Так само вдруге, у власному культурному саморозвитку народжуїться й народ.
Людина засвідчує своє духовне народження моральною зрілістю в триєдності істинного думання, справедливого діяння й правдивого висловлення своїх думок і дій.
Народ засвідчує своє культурне народження цілковито сформованим духовно-господарським досвідом, морально-світоглядною, природно-космогонічною основою, яку являє в усних звичаях-законах, за якими він справедливо живе, а також міфо-поезією, в якій являє свої знання про Світ і закарбовує їх ідеографічними знаками.
У книжці досліджую культурні споріднення Українців і Тоджиків од найдавніших виявів нашого господарсько-духовного досвіду до нинішніх взаємин у сферах літератури, музики, живопису, виявляючи першоджерельні світоглядні основи традицій наших культур.
Два давні корінні аграрні народи: Українці у Центральній Європі й Тоджики у Центральній Азії споріднені на морально-світоглядній, природно-космогонічній основі агрокультури. Період народження Української й Тоджицької культур сягає епохи зародження на Євразійському материку в VІ–V тисячоліттях до н. е. Орійської агрокультури, Орійської етнокультурної спільноти й Орійського сонячного світогляду. Світоглядне означення Орійське пов’язане з прадавньою назвою Сонця – Ор, яке хлібороби вшановували як першоджерело енергії для земного життя.
Суть агрокультурного феномену Оріїв вичерпно з’ясував Індійський історик і державний діяч Джавахарлал Неру в праці «Відкриття Індії»: «Спрямування в бік сільського господарства надали прибульці – Орії, які послідовними хвилями прибували в Індію з Північного Заходу, з-над Дніпра. Слово Орії походить від кореня, що означає орати, і Орії в цілому були хліборобами, а хліборобство вважалося благородним заняттям».
Між VІІ–VІ ст. до н. е. духовно-соціальний реформатор Давнього Ірану Заратустра узяв благородство хліборобської праці за основу своєї духовно-господарської реформи в Давньому Ірані, сформулювавши базовий соціально-правовий принцип: «Хто сіє хліб, той сіє справедливість». Цей принцип подібно сформульовано в Українському звичаєвому праві: «Хто хліб дбає, того Род кохає».
Пам’ять про спільну природно-космогонічну, морально-світоглядну традицію наших предків Оріїв – орачів-хліборобів збереглася в ідеографічних знаках-символах народних орнаментів Українців і Тоджиків.
Знаки-символи – це природно-космогонічні образи виявів Усеєдиного енергетичного поля, яке циклічно струмує в Космосі, Природі й людському єстві, що становлять цілісність Світової Всеєдності. Життя у своїй Всеєдності – циклічне пульсування життєродної енергії. Люди агрокультури, які постійно взаємодіють з енергіями Землі й Сонця, вловлюють органами своїх чуттів, передусім розвиненим епіфізом – органом інтуїції й совісті в центрі головного мозку, імпульси, кванти цим пульсацій і закарбовують їх у знаках-символах. У цих знаках-символах – ідеограмах струмування енергії виявляїться енергетична взаємодія людей з Землею й Сонцем, Природою і Всесвітом.
Прадавня ідеографічна зоряно-сонячна символіка Орійських народів збереглася донині в археологічних артефактах і в ідеограмах народної орнаментики.
Розглянемо узагальнену ідеографічну картину світообразів Української й Тоджицької культур, зосереджуючись на спорідненості наших традиційних світоглядних основ, візуалізованих у знаках-символах.
В Українській, Тоджицькій та інших аграрних культурах ключовими знаками-символами автентичного (дорелігійного) природно-космогонічного світогляду є сонячна (правобічна) й земна (лівобічна) сварги, Сонячне коло, земний життєвий квадрат, життєзароджуючий криж, життєродне трисуття, захисний раменник-оберіг, Зоряний восьмипромінник, Дерево життя, безкінечник.
Сонячна сварга (свастя) відображає структуру Сонячної системи й цілої нашої Галактики. Ця назва походить від Давньогрецького γάλα, γάλακτος – молоко, тому Галактику ще називають Молочний шлях (Українською – Чумацький шлях). У Галактиці як у гравітаційно зв’язаній системі з зоряних скупчень, міжзоряного газу, темної матерії й планет усе обертаїться довкола спільного центру.
Зовнішній вигляд нашої Галактики.
Наша Галактика має форму сонячної сварги. За напрямом руху Галактики обертаїться й наша Сонячна система, являючи своїм рухом уселадуюче Сонячне Коло.
Сонячна (правобічна) сварга (свастя) спрямована своїми чотирма променями за рухом Сонця по Небу і являє собою уселадуюче Сонячне Коло.
Сонячне Коло – вияв циклічного оновлення земного життя й нескінченності Всеєдиного Життя. Живучи за цим Усеєдиним циклічним часовиміром, люди підпорядковують своє життя Сонячним циклам Природи і Світовому Ладу.
Зображення сонячної сварги як найдавнішого космогонічного символу з’явилася ще в епоху палеоліту.
Палеолітичне зображення сонячної сварги
на кістяному браслеті з села Мезин на Чернігівщині. ХХІІІ тис. до н. е.
Сонячні сварги в Українській вишивці й Тоджицькій дерев’яній архітектурі.
В епоху неоліту з’явилася земна (лівобічна) сварга, спрямована своїми чотирма променями за рухом Землі. Земна сварга символізує енергетичний вияв уладованості земного Світу в процесі освоєння землі хліборобами.
Сонячні й земні сварги, безкінечники на Трипільському посуді. Українське Правобережжя. VІ–V тис. до н. е.
Сонячні й земні сварги, раменники, безкінечники на посуді бронзової доби. Українське Лівобережжя. ХVІІІ–ХІІ ст. до н. е.
Сонячні й земні сварги та безкінечники в Тоджицькій дерев’яній архітектурі.
Нацисти й большевики намагалися споганити земну сваргу перетворенням її з символу волі, саморозвитку земного життя на знак тиранії – свастику. Нацистська свастика на прапорі гітлерівської Німеччини й большевицька свастика на ордені совєтської Росії стали символізувати тоталітарне владарювання соціальних паразитів над аграрними Орійськими народами.
Зі сполучення сонячної й земної сварг виникає квадрат – символ обжитого земного простору, хлібородного лану, символ житла, цілісності, уладованості людського світу – світу агрокультури.
Квадрат (символ обжитого простору) зі сонячними колами з календаря на Трипільському посуді.
Як прадавні символи-обереги сонячна й земна сварги дуже поширені в Українській і Тоджицькій народній орнаментиці. Прадавні зображення сварг навіть використані в оздобленні культових споруд християнства й ісламу як артефакти автентичного (дорелігійного) природно-космогонічного світогляду.
Квадрати в структурі чотириярусної купольної стелі – чорхони
в традиційному памірському житлі.
Квадрат обжитого простору з зоряними восьмипромінниками й елементами сварг
у Тоджицькому орнаменті.
Як прадавні символи-обереги сонячна й земна сварги дуже поширені в Українській і Тоджицькій народній орнаментиці. Прадавні зображення сварг використано навіть в оздобленні культових споруд християнства й ісламу як артефакти автентичного (дорелігійного) природно-космогонічного світогляду.
Трипільські сонячні й земні сварги в центральній частині апсиди під зображенням Оранти
в християнському храмі Софії Київської.
Зороастрійські сонячні й земні сварги-свасті на стіні ісламської мечеті.
Сонячна сварга в Українській вишивці.
Сонячна сварга в Тоджицькій вишивці.
Сонячні сварги в Українській вишивці.
Український великодній хліб-колач зі сонячною сваргою.
Сонячна сварга як модель світородних енергетичних полів Сонячної системи й Галактики задає життєродне спрямування всьому комплексу сонячно-земної, природно-космогонічної символіки.
Структурним елементом космогонічних символів – сварги, життєродного трисуття, захисного раменника-оберега, восьмипроменевої зірки є життєзароджуючий криж – прямий рівнопроменевий хрест.
Життєзароджуючий криж виникає з перетину, поєднання Космічних первин Світла й Води як життєзароджуюча іскра і знаменує самозародження й самопробудження життя та його спрямування на чотири сторони Світу.
Водночас у крижі сходяться вертикальна лінія проміння Сонця й горизонтальна лінія площини Землі.
Прямий криж у колі – символ зародження життя. Зображення на Трипільському посуді. VІ–V тис. до н. е.
Авестійською мовою історична країна й стародавня держава Центральної Азії Хорезм означає – Земля сходу Сонця. Таке саме значення має й Хорасан – історична країна північно-східного Ірану й північно-західного Афгоністону. Обидві країни були центрами високорозвиненої агрокультури. Хорезмійці й Хорасанці як предки Тоджиків і Персів мали іриґаційне хліборобство, технології кераміки й металу, писемність, життєствердний Зороастрійський світогляд.
Життєзароджуючий криж, сонячні кола і раменники-сварги
на Українській писанці.
Некрофільне юдохристиянство зробило з природно-космогонічного символу зародження життя – рівнопроменевого крижа релігійний символ – довгий хрест як знаряддя спокутної жертви Христа, знак смерті.
З двох горизонтальних (земних) ліній і вертикальної (сонячної) лінії життєзароджуючого крижа виникає життєродне трисуття – трилисник. Трисуття своїми енергетичними лініями спрямовується до Сонця, як рослини – гіллям і листям та люди – піднесеними до Неба руками. Трисуття (науковий термін – непарна симетрія) знаменує народження й проростання нового пагону життя та розвиток рослинного й людського світу в обжитому просторі.
Трисуття з Трипільської ідеографічної системи піктографічного письма.
Життєзароджуючі крижі, життєродні трисуття й життєві квадрати
в Українській вишивці.
Життєродні трисуття, захисні раменники й восьмипромінники
в Українській вишивці.
Життєзароджуючий криж, життєродні трисуття й безкінечники
в Тоджицькому орнаменті.
Сонячні кола з напівсваргами, трилисниками-трисуттями
на Тоджицькому настінному килимі – сузані.
У мить зародження життя в точці перетину сонячного проміння й площини Землі криж починає обертання довкола енергетичного центру. В обертанні життєзароджуючого крижа з його навскісних променів виникає раменник, який знаменує сонячний захист. Назва раменник походить від давньої Української назви плечей – рамена. Українці здійснюють сонячний захист, скрижовуючи руки на грудях і закриваючи долонями рамена.
Раменник з Трипільської ідеографічної системи піктографічного письма.
Життєзароджуючі крижі й захисні раменники на Українській писанці.
З поєднання крижа й раменника виникає восьмипромінник, що знаменує зародження світла Досвітньої Зорі – вісниці Сонця.
Восьмипромінник з Трипільської ідеографічної системи піктографічного письма.
Від Давньоорійської пори в Українській і Тоджицькій народній орнаментиці зберігся ключовий символ Досвітньої, Уранішньої Зорі у формі восьмипроменевої зірки – октаграми.
Восьмипроменева зірка або зоряний восьмипромінник знаменує Досвітню, Уранішню Зорю – вісницю Сонця. В Українській культурі Досвітня Зоря зветься Денниця і є знаменням Усеєдиного – Самородного енергетичного первеня, першоджерела Всеєдиного Життя. У Тоджицькій культурі Уранішня Зоря зветься Устра і є знаменням Зурвана – Самородного неподільного Часопростору, з якого виникає все живе у Світі.
Всеєдність і Зурванізм як наші первинні культурні феномени засновані на світловизнавчому світогляді й звичаєвій традиції наших агрокультур. На цій традиційній основі агрокультури Заратустра згодом запровадив морально-світоглядну практику Зороастризму. А визначальними природно-космогонічними символами Української й Тоджицької агрокультур лишилися наші світоглядні первені – Денниця й Устра.
У Давньотоджицькому зібранні основних знань – Авесті праматірну землю Оріїв названо Устраяна – Уранішньої Зорі країна. Ота прадавня назва трансформувалася в нинішню назву – Україна.
Зоряний восьмипромінник поєднуїться з життєзароджуючим прямим крижем, життєвим квадратом, захисним раменником-оберегом і сваргами.
Зоряні восьмипромінники, життєзароджуючі крижі
й захисні раменники-обереги в Українській і Тоджицькій вишивках.
Зоряні восьмипромінники, життєзароджуючі крижі, раменники-обереги
й напівсварги в Українському килимарстві.
Восьмипроменеві зірки, життєві квадрати, елементи сварг та безкінечники
на Українській писанці.
Зоряні восьмипромінники, життєві квадрати й захисні раменники-обереги
в Українській вишивці.
Зоряні восьмипромінники, життєзароджуючі крижі,
захисні раменники-обереги й сварги в Тоджицькій вишивці.
Зоряні восьмипромінники в Українській і Тоджицькій вишивках.
Зоряні восьмипромінники й сонячні кола на Тоджицькому настінному килимі – сузані.
Зоряні восьмипромінники, сонячні кола, сварги й безкінечники
на Тоджицькому настінному килимі – сузані.
Зоряні восьмипромінники й життєродні трилисники-трисуття
в Тоджицькому орнаменті.
Життєродні трилисники-трисуття й дерево життяна Українській писанці.
Дерево Життя або Світове Дерево в народів аграрної культури знаменує зародження Життя і розмаїття його виявів у триєдності небесної, земної й підземної сфер. В образі Дерева Життя поєднана вся сонячно-земна символіка, явлена цілісна ідеографічна система прадавніх природно-космогонічних знань наших агрокультурних народів – хліборобів і садівників.
Дерево Життя (Світове дерево) з життєзароджуючими крижами, життєродними трисуттями,
зоряними восьмипромінниками, захисними раменниками-оберегами в Українській вишивці.
Правобічна й лівобічна сварги послідовністю розгортання своїх завитків-хвиль утворюють безкінечник, який символізує нескінченність циклічного часоплину Всеєдиного Життя. Безкінечник завитками своїх ритмічних хвиль утворює захисні кола й разом зі сваргою знаменує захисну Сонячну силу в культурах Орійських народів.
Безкінечники в Тоджицькому орнаменті.
Безкінечники на Українських писанках.
Сонячні кола з безкінечниками на Тоджицькому настінному килимі – сузані.
Розглянуті автентичні знаки-символи, передусім народної вишивки, свідчать, що Українська й Тоджицька агрокультури споріднені на зоряно-сонячній основі системних природно-космогонічних знань та на морально-світоглядній основі Орійської хліборобської традиції.
У нашій народній вишивці закодовано глибинні знання й заповітні смисли культури та збережено прадавню пам’ять народу. У цьому сенсі функціонально подібні народна вишивка й народна пісня – обидві є носіями генетичного коду, етнопсихології, самосвідомості, ясновідного світогляду народу та оберегами народної душі. Вишивка й пісня – два нероздільні види народного мистецтва, у яких взаємно поєднуються генетична пам’ять, сердечні почуття, істинні знання. А енергетична взаємодія людей з Природою і Всесвітом виявляїться в символіці світосприйняття. В орнаментах вишивок і в мелодіях пісень струмує ритмічно-смислова символіка енергетичного потенціалу культури. Традиційно процес вишивання супроводжуїться співом – пісня ніби струмує через нитку в шитво, заряджає його життєвою силою, ритмізує, уладовує та сповнює серце любов’ю й радістю.
Проникливо охарактеризував суть народної вишивки Григорій Сковорода: «Навіщо робимо матерії, вишивані різними нитками й приємними барвами для зору, обвішуємося ними? – Для радості серця» («Розмова п’яти подорожніх про істинне щастя в житті»). Згідно зі вченням Сковороди про дві натури (видиму й невидиму) та символічний світ, символіка народного орнаменту таїть у собі глибинні, заповітні знання. Мудрець наголошує, що мистецтво вишивки існує не для зовнішнього хизування, а для досягнення внутрішнього ладу й духовного розвитку.
На цьому природно-космогонічному, морально-світоглядному базисі традиції Орійської агрокультури заснував своє морально-світоглядне, духовно-господарське реформаторське зрушення Заратустра, утвердив свою справедливу соціально-правову систему Кір Великий, заснував педагогічно-філософську систему й морально-світоглядну стратегію культурно-соціального саморозвитку Українського народу Григорій Сковорода та розвинули свої новітні екологічно-ноосферні, природничо-соціальні вчення Сергій Подолинський і Володимир Вернадський.
Ці вершинні здобутки людського духу підтверджують, як проникливо і всебічно наші предки осягали основу життя й закарбовували осягнуті знання в ідеограмах та зберегли їх у системі первинних, архетипних образів-символів. Ці істинні дієві знання нам належить плекати й задіювати у свій культурний саморозвиток у дусі питомої традиції.
Дякую вам за увагу!
Бажаю ладу в житті й перемоги світла над мороком!
Олександер Андрійович Шокало,
сходозавець, культурософ, письменник
