Post eventus*. 10-е бієнале «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників»

Роздуми з приводу ювілейної Всеукраїнської виставки-бієнале

10-те бієнале, ювілейне, ймовірно й останнє… Перш за все є потреба подякувати автору ідеї та незмінному куратору – Олександру Мельнику, за ту направду титанічну працю яку він професійно і сумлінно виконував протягом стількох років.

Повернення до життя національної історичної картини, відродження правдивої української історії малярськими засобами – така головна місія Проєкту.

Виставка проходила в залах ЦБХ з 2 по 25 грудня 2022 року. Вона мала бути приурочена до 300-річчя від Дня народження Григорія Сковороди. Але війна, а від 24 лютого 2022 року – широкомасштабна, розв’язана загарбницькою державою Московією (РФ) внесла зміни у тематику мистецької події…

Для початку дещо про Григорія Сковороду… Видатний представник християнської мітосистеми, свідомо чи несвідомо, був провідником ведійських правд. Платона називав божественним, високо оцінював Сенеку й Епікура.

Біблію сприймав як творіння людей. Автори біблійних книг, на думку мислителя, це письменники, твори яких вимагають критичного осмислення. У нього чітка формула Світоустрою (Світобудови), два начала – видиме і невидиме, тлінне і вічне; та три світи – макрокосм (Природа), мікрокосм (Людина і Світ), світ символів (невидиме начало). Це синонімічно до трьох ведійських Світів – Яв, Нав, Прав.

Одну з причин невдоволення життям вбачав в тому, що людина не живе, тільки готується до життя в майбутньому, після виконання деяких дій, вчинків. Перенестися в сьогодення допоможе медитація, а конкретніше – ходьба. Йти не кудись, просто йти, бажано в лісі або парку. Ходити варто усамітнено, щоб думки не знаходилися на поземному рівні. БУТИ ПЕРЕХОЖИМ. Не реагувати на зовнішні подразники, перебувати в стані споглядання. Метод відомий давно, його застосовували подорожні монахи, аскети.**

Привернула увагу робота Володимира Гарбуза, українського митця-революціонера – «Світ ловив його». Сильна енергетика, цілісність образу, здається любомудр промовляє до нас: «Спокус цього Світу я уникнув, та й пастки обійшов…».

Чимало представлено на виставці робіт присвячених великому мислителю та філософській тематиці. Згадаю деякі: «Григорій Сковорода» Володимира Кабаченка, «Віхи» Генрі Ягодкіна, витвір скульптурний «В пошуках істини» Миколи Білика, «Безмір неба. Портрет філософа Сергія Кримського» Петра Бевзи, «Перша мелодія» Олександра Мельника, «Дерево життя» Ольги Ковтун, доволі інших, творчих, достойних картин.

Війна… Велика війна… Лунають постріли, вибухають снаряди, падають бомби, зруйновані, знищені будівлі, гинуть люди – жахіття. Однак, це зовнішнє, видиме уявлення про війну…

В стародавньому трактаті «Мистецтво війни» китайський полководець Сунь-цзи писав: «Військове мистецтво має виняткове значення для будь-якої держави, бо це питання життя або смерті, виживання чи знищення; отже, докладне його вивчення необхідне як повітря.

Розглядайте ситуації, що виникають при військових діях, враховуючи п’ять основних факторів, – з їх допомогою ви зможете зрівняти умови, в яких перебувають противники, і, таким чином, передбачити ймовірний результат війни.

Ось ці п’ять факторів: політична ситуація, погодні умови, особливості місцевості, особистість головнокомандувача та армійський статут…».

За визначенням письменника Ігоря Каганця: «Насправді війна – це рішучі цілеспрямовані дії з метою змінити поведінку противника у власних інтересах». На його думку, існує сім основних видів війни – від найпростіших: технологічно-силової та економічної, до найскладніших: хронологічної і духовної.

Почуймо ще одну важливу заувагу від цього ж автора: «Ключовим чинником конкурентоспроможності народу, особливо в сучасних війнах, є наявність своєї мови, обов’язкової для всіх громадян держави».

У книжці «Вавілон» словацької письменниці Маргіти Фігулі є й така думка: «Набусардар (Командувач ЗС царя Валтасара): «Діла предків переконують мене в тому, що кінець війни не вирішує ні чисельність армії, ні її бойовий дух, ні її відвага.

-Існує щось таке, що вершить долі народів мимо їхньої волі. В руках тієї сили навіть найхоробріші полководці стають безвольними іграшками. Такою іграшкою може стати і Кір, і я. Передбачити, хто нею стане, не можна. І тому нам треба сповнитися відваги. ВІДВАГИ, ЩОБ БОРОТИСЯ Й ПЕРЕМОГТИ».

Українським воякам хоробрості не бракує, отже, жадана Перемога буде!

Ніяк не обійдеш увагою триптих Катерини Ткаченко «Війна в її очах. Весна. Літо. Осінь». Що ж бачимо? Дівчина-воїн, українська красуня; Жінка-мати, захищає від снарядів дитину, своєрідний образ Покрови; Жінка літнього віку з яблучками в руках, мабуть має намір пригостити захисника-визволителя, яке прекрасне, світле обличчя…

Потужно-щемливий твір «Не ридай мене мати…» Михайла Гуйди. На передньому плані – Мати, син її загинув, чорна хустина, чорне поле, позаду руїни міста…

«На згарищі», картина Олександра Мельника. Дитинча на руках Матері, надійний притулок.., червоні та чорні барви. Життя триватиме…

«Тривожний пейзаж» Оксани Свіжак. Здіймається вгору димова хмара, снаряд вибухнув, не інакше, війна… Талановита художниця тонко передала полотну відчуття тривоги…

У шанувальників малярства і фахівців була гарна нагода полюбуватися картинами: видатних, відомих та молодих, проте здібних живописців….

Олександр Івахненко (1949 – 2014, видатний художник-графік, живописець) був представлений творами – «Жива вода» та «Доля». Знатний український художник Феодосій Гуменюк – «Свято жнив», «Сторожа». Василь Химочка (1950 – 2016) – «Композиції: №7,№77, №121. Віра Баринова-Кулеба – «Давність і тепер. Дівка з гарбузами. Голубі пташки. Кольори осені» (триптих). Петро Гончар – «Це Іван Гончар».

У виставкових залах красувалися картини одеситів: Сергія Савченка «Кордони Часу» (диптих); Вадима Целоусова – «Дві дороги» і «Обереги. Коники»; Олексія Маліка «Подорожні», «Старий характерник», «Загублене яйце».

Відвідувачі мали змогу побачити роботи: Василя Копайгоренка – «Дерево життя», «Delibertate. Лірник»; Василя Корчинського – «Війна. Біженці», «Мати. Довге чекання», «Свідки мого дитинства»; Ольги Ворони – «Азовсталь», «Катівня», «Братська могила»; Олексія Потапенка – «У вирій», «Ковчег», «Пісня»; Ганни Животовської «Хрест Малевича», Олександра Кари – «Кам’яна Могила», «Воїни світла»; Андрія Коваленка (Київ) «Пілігрими», Анатолія Зорка «В поході», Євгена Гули «Коло вічності», Тамари Ткач «Крізь віки», Дар’ї Крохмальної «Дніпрові кручі», порядну кількість творчих робіт інших митців….

Твори скульпторів: Миколи Білика «Маруся Чурай», «Весна прийшла»; Михайла Горлового «Маріуполь – реквієм», Віктора Кравцевича «Мандрівник III. Г. Сковорода», Романа Кудлая «Григорій Сковорода. З джерел рідної землі», Василя Корчового «Гартований» …

І, аналог завершального слова…

Архіважлива цитата від Дмитра Донцова: «Той дух, котрий колись одушевляв цілу нашу культуру, був духом Заходу…

… Цей дух західної цивілізації ми маємо віднайти знов в собі, маємо воскресити забуті традиції нашої старої культури…

…Мусимо старатися, аби тінь Росії не впала на нас…».

Не менш важлива порада Євгена Маланюка: «Може найважнішим з наших завдань, як національної спільноти, було, є і буде: пізнавати себе.

Події 1917 р. заскочили нас. Заскочили також тому, що справа пізнавання себе стояла слабо…».

Десять Всеукраїнських виставок-бієнале «Від Трипілля до сьогодення…» сприяють, зокрема, значущій справі – віднайдення самих себе….

*Post eventus (лат.) – після події

**Думки запозичені в дослідника В. Кирунчика

Андрій Будкевич (Буткевич) історик мистецтва, брендолог. Керівник ЛЕЛЕГ – 4 (Лабораторія Експансії Латентних Експериментів Горішнього – 4) та БУМ (Брама Українського Мистецтва).