СОБІ — ПАМ’ЯТЬ, ЧУЖИНЦЯМ— ПРАВДУ
Самому собі не віриться: вже двадцятий випуск календаря-альманаха
«Соборна пам’ять України» пропонується зацікавленим читачам. А ні
бито вчора прийшло несподіване рішення створювати своєрідний банк
інформації про українство на Батьківщині і поза її межами — через роз
повіді про визначні події і роль у них наших видатних співвітчизників.
Або й розповідь про звичайного українця, котрий, як москвич Олек
сій Новицький 1911 року запротестує, що його в київській газеті на
звали великоросом, а він — українець, хоча й народився в Поволжі. Чи
постава уродженця Молдови воїна ЗСУ Олександра Мацієвського, що
перед розстрілом воєнними російськими злочинцями скаже:
«Слава Україні!».
Кожного року нам є кого вшановувати. Але нині головний наш
обов’язок віддати почесті людині, котра з початком Української націо
нальної революції в 1917 році взяла на себе місію очолити визвольну
боротьбу рідного народу з-під чужоземного поневолення. Таким вия
вився уродженець Полтави Симон Петлюра, який почав творити своє
військо, яке тільки й може бути гарантом власної державності. А тільки
вона дає можливість автохтону утвердити своє право
бути господарем на своїй землі.
Симон Петлюра з тих, хто за російського царату вже з початку ХХ
століття зміг звернути на себе увагу своїм революційним поступом і
блискучим публіцистичним талантом. Зростання його громадянського
й політичного чину, починаючи з 20 років, — це саме той приклад, який
мають брати за приклад молоді українці. Щоб у цьому можна було пе
реконатися, на сторінках цього випуску «Соборної пам’яті України» ре
гулярно вміщуються його публікації саме такого віку, яким у 2026
виповнюється вже по 120 років.
Але також будуть доречними сьогодні й ті його пізніші висловлю
вання, які були зверненні до всього світу, що спокій у ньому настане
тільки тоді, коли на берегах Дніпра постане незалежна Українська дер
жава. Якими актуальними є ці слова! Але їх досі не чують у світі, навіть
зараз, коли Україна вмивається кров’ю, захищаючи не лише себе.
І багато українців мають запам’ятати ці слова Симона Петлюри, особ
ливо ж ті, котрі вважають, що це хтось має захищати їхні оселі й благо
получчя. А це і їхній обов’язок не залишати своїм дітям проблем. Бо ж
повториться те, що було під час 1917—1921 років, коли збільшовичені
українські полки спокійно спостерігали, як спливали кров’ю студенти
під Крутами, а хтось покинув військові підрозділи й поспішив ділити
поміщицьку землю.
Це й призвело до поразки національної революції. Але Симон Пет
люра глибоко вірив, що наше суспільство зміниться, колись дозріє до
нового державницького здвигу. Тож незадовго перед смертю він писав:
«Я вірю і певний, що Україна як держава буде. Може не зразу такою ве
ликою, як нам хотілось, я до того, що ніякої України не буде».
Це заклик до сьогодішніх українців усім стати на захист рідної землі.
Бо Симон Петлюра вірив і постійно повторював: «У мене немає розча
рування ні в нашому народі, бо він є таким, яким його зробили обста
вини, часом сильніші од нього, ні в його здатності до самостійного
життя, бо ця здатність буде розвиватись і зміцняти його. Ситуація, в
якій він опинився сьогодні, не є ні вічною, ні безнадійною. Змінити її
до певної міри залежить і від напруження власних сил. Треба працю
вати над цим всім і кожному, в міру його сил і можливостей».
Це заклик до світових лідерів не повторити помилок їхніх поперед
ників, які сто років тому не хотіли визнавати незалежну Україну, не до
помогли їй вистояти в боротьбі з тією ж ордою. А вони ж і сьогодні
повторюють ті ж помилки, особливо ж загравання з москвою, якою б
вона не була. Бо ж сьогодні бачимо все те, що казали з москви і тоді:
«Українська державність є нереальна величина».
Звичайно, досягнення справедливого миру для нас — головне в 2026
році. Але наше минуле в усіх куточках світу також заслуговує на увагу.
Ми скрізь сьогодні як біженці. Але ті українці, які вже давно облашту
валися в чужих краях, представляють гідно нашу націю.
Ми маємо також їх згадувати.
Зрештою, мусимо згадувати все з власного минулого. Адже мудро ка
зали древні: хто пам’ятає минуле — має й майбутнє
Володимир Сергійчук,
завідувач кафедри історії світового українства
Київського національного університету імені Тараса Шевченка,
доктор історичних наук, професор
Володимир Сергійчук
Соборна пам’ять України. Календар-альманах. 2026
У пропонованому календарі-альманасі наводяться найзнаменніші
події української історії та згадуються найвизначніші постаті нашого
народу, яких ушановуємо в 2026 році.
Розрахований на широке коло читачів
