«Українці Хорватії: Матеріали та документи» – восьма книга

Наприкінці травня 2026 року в Загребі вийшла друком восьма книга антології «Українці Хорватії: Матеріали та документи» – фундаментальне видання, яке є унікальним явищем в історії документування української присутності на теренах Балкан. За підтримки Ради національних меншин Республіки Хорватія повноформатний паперовий примірник нарешті побачив світ – після того як у 2025 році, через призупинення фінансування, антологія поширювалась виключно в електронному форматі. Це не просто академічна збірка – це живий літопис діаспори, значна частина якого написана під звуки сирен і в умовах щоденної загрози для життя.

Незмінним упорядником та відповідальним редактором усіх восьми томів серії є Славко Бурда – президент Українського культурно-просвітнього товариства «Кобзар» у Загребі. У своєму вступному слові він підкреслює: «Систематична робота минулого та цього року з більш ніж двадцятьма співробітниками з Хорватії, України та інших країн успішно та безперервно протягом останніх п’яти років дала результати». За його словами, ця серія є «живою енциклопедичною справою збирання матеріалу для написання історії української діаспори в Хорватії та на теренах південних слов’ян».

Восьма книга включає загалом 32 праці 22 авторів: 16 наукових студій, 9 публіцистичних матеріалів, 4 рецензії та 3 тексти зі вже виданих книг. З 22 авторів 14 постійно проживають в Україні й підготували 18 абсолютно нових, раніше ніде не публікованих праць. І саме цей факт надає виданню особливої ваги: більшість авторів писали свої дослідження в умовах воєнного часу, проводячи архівні дослідження попри щоденні ракетні обстріли. Крім авторів з України, у восьмій антології представлені 5 дослідників з Хорватії та 3 з Сербії. Рецензентами виступили доктори історичних наук, професори Степан Віднянський та Василь Даниленко.

Важливим маркером академічного зростання серії є рецензія на попередній, сьомий том, підготована Аллою Атаманенко – директором Інституту досліджень української діаспори імені Любомира Винара Національного університету «Острозька академія». Авторка наголошує, що збірник посів унікальне місце серед видань хорватської україністики завдяки фаховому науковому характеру матеріалів і широкій джерельній базі, яка відрізняє його від усіх інших україномовних видань у реґіоні.

Відкриває восьму антологію аналітична розвідка Володимира Сергійчука – завідувача кафедри історії світового українства Київського національного університету імені Тараса Шевченка про діяльність товариства «Кобзар» та значення всієї восьмитомної серії. Показово, що ця кафедра вже третій рік поспіль є співорганізатором «Днів української культури» у Загребі.

Значне місце в томі посідає доробок Валерія Власенка – доцента Сумського державного університету, який публікує дві праці: порівняльний аналіз міжвоєнної української політичної еміґрації в Югославії й Румунії та студію про конкретні події 1921 року й перші спроби інституційного оформлення нашої громади на Балканах. Обидві праці написано на основі матеріалів Державного архіву вищих органів влади та управління України.

Микола Нагірний, викладач Володимирського педагогічного коледжу, представив у цьому томі дві роботи: студією про Союз русинів і українців Хорватії як центральний орган діаспори та нову ориґінальну працю про Віктора Давидюка як дослідника волинсько-хорватських зв’язків. Ці теми досі недостатньо вивчені в науці.

Галина Саган – професорка Київського столичного університету імені Бориса Грінченка представляє першу частину масштабної розвідки про тридцятирічну співпрацю Посольства України в Республіці Хорватія з діаспорними інституціями, починаючи від призначення першого посла Анатолія Шостака у 1995 році. Продовження буде опубліковано в дев’ятій антології.

Юрій Бондар – директор Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка написав статтю до 100-річчя трагічного вбивства Симона Петлюри, де розглдає Петлюру не лише як воєначальника, а передусім як видатного журналіста й державотворця, чиє розуміння ролі преси у вихованні нації залишається напрочуд актуальним сьогодні.

Перлиною восьмого тому є вперше ґрунтовно висвітлений загребський період творчості Якова Гніздовського – всесвітньо відомого графіка й кераміста, чиї роботи прикрашали Білий дім за часів президентства Джона Кеннеді. У 2025 році відзначали 110-річчя від народження й 40-і роковини смерті митця. Ірина Дундяк детально описує його навчання в Академії образотворчих мистецтв Загреба у 1939–1944 роках і пошук власного стилю, а Ганна Карась досліджує творчий діалог Гніздовського з Мар’яном Кузаном у той хорватський період. Обидві авторки є професорками Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Цей мистецький фокус підсилюється студією Віталія Козінчука – доктора мистецтвознавства з Івано-Франківська про іконостас греко-католицької церкви святих Кирила і Методія в Загребі, де традиційний візантійський канон поєднується з інноваційними рішеннями художника Івана Пастеляка.

Дуже важливою є дослідження Віолетти Дутчак – доктора мистецтвознавства, завідувачки кафедри Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника про представлення української культури, зокрема музичної, на сторінках хорватських енциклопедичних видань.

Особливе місце в антології посідають дві студії з історії хорватської україністики Євгена Пащенка – покійного вченого, засновника україністики на філологічному факультеті Загребського університету. Їхня посмертна публікація в цьому томі є свідченням того, що наукова думка переживає свого автора.

Олександер Шокало – відомий шевченкознавець і культурософ з Києва подає розгорнуту статтю з фотоматеріалами, де осмислює «Заповіт» Тараса Шевченка як «славень Волі», що набуває нового гострого звучання в час повномасштабної рашистської аґресії проти України.

Географія восьмої книги виходить далеко за межі Хорватії. Микола Цап з Нового Саду пише про митрополита Андрея Шептицького та русинів і українців Югославії й Сербії.

Юстин Бойко систематизує архівні джерела про Студитську Лавру святого Обручника Йосифа в Камениці у Боснії.

Людмила Попович – професорка україністики Белградського університету публікує фраґмент своєї докторської дисертації «Русини й українці у Сербії», вперше перекладений українською мовою.

Євген Кулеба присвятив ґрунтовний нарис 100-річчю товариства «Просвіта» в Боснії, а Павло Головчук – письменник і колишній редактор українських радіопередач у Баня-Луці написав есей про своє місто і людей Липовлян, надаючи діаспорній темі живого людського виміру.

Галина Клинова-Дацюк простежує 80-річну діяльність Українського вільного університету в Мюнхені – установи, що стала кузнею кадрів для світового українства.

Книга Сергія Бурди «Історія України», друге розширене видання якої вийшло в Загребі у 2022 році, визнана хорватськими науковцями, зокрема, Томіславом Галовичем та Джуром Відмаровичем, піонерським внеском в інформаційний простір реґіону: вона пропонує хорватському читачеві погляд на генезис України без «російської імперської призми», усуваючи хибу, що тривалий час зберігалась у суспільній думці.

Владимир Сергійчук у своїй критичній рецензії заперечує концепцію книжки Сергія Плохія «Брама Європи», яка вийшла у хорватському перекладі, й відстоює наукову позицію про автохтонність українців на своїх питомих землях. Ця полеміка виходить далеко за академічні рамки та має прямий вплив на формування правдивих історичних знань у хорватському суспільстві.

В антології представлено тему прихистку в Хорватії понад 30 тисяч тимчасово переміщених українців – з шести мільйонів по всій Європі. Журналіст Стоян Обрадович в інтерв’ю з секретарем Марією Семенюк-Сімеунович документує, як спільна допомога біженцям зміцнила позиції громади в хорватському суспільстві.

Анна Лимич-Войнарович публікує інтерв’ю зі Славком Бурдою та два нариси про «Дні української культури» у Загребі 2024 і 2025 років – обидва тексти відразу після подій вийшли у всеукраїнському часописі «Слово Просвіти» в Києві.

Серед праць Славка Бурди у цьому томі – студія про єпископа Діонізія Нярадія з нагоди 150-річчя його народження, виступ на онлайн-конференції з нагоди 80-річчя Українського вільного університету та матеріал про презентацію книги Андрія Лимича «Ми – Рід Елеми».

Перша презентація восьмої антології відбулася 4 жовтня 2025 року під час Міжнародної науково-практичної конференції в Греко-католицькій семінарії у Верхньому місті Загреба, в рамках «Днів української культури – Загреб 2025». Офіційна презентація паперового видання запланована на початок жовтня 2026 року, також у рамках традиційного міжнародного заходу «Дні української культури – Загреб 2026». Ця книга – доказ того, що культура є однією з форм спротиву, а пам’ять – зброєю. Написана під сирени, видана всупереч труднощам, вона стверджує: поки є ті, хто документує, українство житиме – і в Загребі, і в цілому Світі.

Редакція часопису «Слово Кобзаря»