Купало – Дух літнього Сонця, і йому приурочене однойменне друге свято Сонячного Ладового Кола в пору високого літнього Сонцестояння й Сонцевороту – 21 (у високосний рік – 20) червня.
Купало знаменує в Ладовому колі вершину Літа й буяння життя. Літнє Сонцестояння-Сонцеворот – пора галактичних змін на Землі: змінюється енергетична вісь обертання Землі довкола Сонця, оскільки змінюється обертання Сонячної системи відносно центру нашої Галактики – Чумацького Шляху.
Як Чумацький Шлях уладовується у Світовій Всеєдності, так і Земля уладовується в Сонячній Системі й Природа енергетично вивершується, оновлюється в безупинному обігові Землі довкола Сонця.
Чотири сезонні положення Сонця в його видимому рухові по Великому колу Небесної сфери в процесі реального обігу Землі довкола Сонця визначають у Ладовому колі чотири великі природні святково-трудові пори в житті хліборобів та встановлюють найточніший астрономічний календар – Сонячний колодар (Сонця-Кола дар).
Чотирма визначальними віхами святково-трудового Сонячного колодаря є сезонні яви Сонця: весняний Ярило (свято Велик-День), літній Купало (однойменне свято), осінній Сіменник-Літопровідець (свято Свічки), зимовий Коляда (однойменне свято).
Оскільки в агрокультурі основною, життєродною порою є Літо, традиційно українці називають повний колообіг Землі навколо Сонця – Літо, а не рік. І відлік днів Новоліття традиційно починається в нас із весняного Рівнодення – з Велико-Дня. А вершиною Літа є літнє Сонцестояння.
На літнє Сонцестояння Сонце – в зеніті, тому день – найдовший, а ніч – найкоротша. У зеніті Сонце найвище здіймається над Землею й дає найбільше тепла і світла – виявляє свою найвищу життєдайну силу для всього земного життя.
На свято Купала вся рослинність нестримно росте – досягає свого апогею: розквітає, розмножується, і люди радіють життю. На Купала квіти й трави набувають найбільшої цілющої сили.
Купало знаменує вегетаційний період – пору найактивнішого розвитку Природи, буяння Життя. В цю пору Природа – у найвищому розквіті.
Купальський обряд знаменує радість буяння Природи, зрілість людського єства й супроводжується паруванням і пошлюбленням зрілої молоді.
Купальський обряд – священнодійство на честь космічно-земного шлюбу Сонця й Води. За ясновідним світоглядом народів агрокультури, саме від шлюбу Сонця й Води народився Світ.
Сонце знаменує Космічний Першовогонь – життєзароджуючу вогняну стихію й чоловічий первінь, а Вода знаменує Космічні Першоводи – життєродну водну стихію й жіночу первину.
Поєднання чоловічого життєзароджуючого первеня й жіночої життєродної первини породжує Життя. Головним життєродним знаком свята Купала є Купайлиця – гілка Світородного дерева верби, яка символізує шлюб. А таємничий цвіт папороті символізує пробудження в серцях пломеню кохання.
Купало – прадавнє найтаємничіше, найпоетичніше народне свято кохання й шлюбу. Пошлюблення парубка й дівчини освячує священний шлюб Сонця й Води.
Купальська ніч – найсприятливіший час для зачаття дітей. Діти від Купальського шлюбу народжуються на Великдень і мають особливу життєву долю.
Купало – величне космогонічно-природне свято. На цьому святі Сонця й Води відбувається єднання Людини й Природи. Звідси ритуально-гігієнічна суть свята – очищення Вогнем і Водою. Бо на Купала Сонце й Вода набувають великої очищувальної й живлющої сили. Купальський вогонь спалює все нечисте, зле, а вода дає живлющий заряд сили й міцності.
Віддавна в українців Купалові був присвячений четвертий день тижня – Купаль-день, очисний день, який перед Велико-Днем зветься чистий четвер.
Віддавна в Україні перед святом Купала спалюють солом’яне опудало – Марену. Обрядове спалювання Марени символізує вмирання й відродження Природи, а також таким обрядом викликають дощ. У давнину обряд Марени справляли двічі на рік: перед Велико-Днем спалюванням Марени проганяли Зиму – Мару (знамення мороку, ночі), а перед Купалом вогняна Марена символізує сонячно-вогняний дух Купала.
У західних слов’ян купальське обрядове багаття зветься соботка, звідси й назва свята Купала – Соботка. Обидві назви – Купала й Соботка – мають сонячну, вогняну етимологію й означають – скупчення (купа), зібрання (собор) людей довкола обрядового вогню-багаття. Звідси й значення слова собота-субота – со-бути, разом бути при Світлі, з духом Сонця-Світла в серцях. У Сілезії є священна гора західних слов’ян Собутка, де в давнину проводили купальські зібрання.
У Карпатах обряд купальського свята, під час якого палять на горах ватри, називається соботкою або собіткою. В карпатських піснях згадуються: Грім-Собота, Громова Собота – висока гора, тобто гора Собот – це гора Сонця чи Грому-Перуна.
День тижня собота-субота знаменує Сонце й Перуна і в давнину звалась Перун-день. Суботкою називали ще досвітки – гуляння неодруженої молоді довкола вогню.
З насадженням в Україні християнства соботу-суботу стали тлумачити як церковний термін суббота, що походить від давньогрецького σάββατον, що в свою чергу походить від давньоєврейського שבת (шаббат – шабаш, відпочинок, юдейський празниковий, сьомий день тижня).
Християнство в Україні підмінило прадавнє природне свято Купала – духа любові, родючості, радості релігійним празником народження свого предтечі – Іоана Хрестителя (7 липня) й перейменувало на Івана Купала.
Свято літнього Сонцестояння й Сонцевороту українці називають Купало, чехи – Kupadlo, болгари – Орадич, син духа світла Ора.
У міфологіях Духа Сонця уособлюють український Купало, давньоіндійський, Крішна-Гопала давньогрецький Аполлон – тотожні духи Сонця, Світла, уособлення молодості, захисники сонячних людей – сповідників світла.
Сонячні люди агрокультури своєю спорідненою працею на Землі, подібно до Сонця, виробляють, випромінюють світлу енергію Життя, взаємообмінюються енергією світла між собою та з Природою й Космосом – підтримують нескінченність Усеєдиного Життя.
Енергопродуктивне життя сонячних людей агрокультури кардинально відрізняється від паразитарного існування місячних гомінідів кочового способу існування. Сонячні люди невибагливі в їжі й побуті, бо їхнє життя засноване на постійній синергетичній взаємодії, на енергообміні між Сонцем і Землею. Сонячні люди не накопичують багатства, як місячні гомініди – раби споживацтва, бо статки і все необхідне для розвитку людей агрокультури оновлюється в кожному новому Сонячному циклі як результат їхньої праці на землі – відновлюваному природному ресурсі. Основою агрокультури є всеосяжний взаємообмін світлою енергією Життя.
Взаємообмін світлою життєвою силою – основа Любові як взаємності, владованості в родині, в суспільстві, в Природі й Космосі.
Купало – Дух літнього Сонця, Любові, родючості, радості. Сонце-Купало віншують Купальськими хоровими співами й танками:
Коло Купайла обметяно,
Ще й барвінком оплетяно,
Ще й васильочком обтикано,
Нас на Купайла викликано…
Пливи, вінок, за водою,
Пливе доля за тобою;
Пливи, вінок, к бережечку,
Ік рокитяному кущечку…
Ми Купайла іскупали
Та на те літо сховали…
Дівочий Купальський вінок знаменує вершинність літнього Сонця-Купала та вивершення біологічно-духовної зрілості дівчини, готової до пошлюблення:
Чий же то віночок пливе по воді?
Ой Дана-Дана, поміж берегами по воді.
То моєй Яринки віночок пливе.
Ой Дана-Дана, у бистрій водиці віночок пливе.
Не потопай вінку, зелений барвінку.
Ой Дана-Дана, Купайло-Дана віночок пливе.
Купальський вінок є також знаком Рода-Батька й символом нескінченності життєродної снаги Природи-Матері й Дани-Води.
Обрядові Купальські співи й танки мають вегетаційний характер і сповнені високої енергетичності. В їх основі – енергетичний принцип безконечності Сонячного Кола, яке є виявом Родового Кола – Кола Всеєдності. Сонячне Коло – вияв циклічного оновлення земного життя в нескінченності Всеєдиного Життя.
Саме зі світлосповідних обрядових купальських хороводів-хороспівів, з ясновідної звичаєвості Сонячного Ладового Кола виник унікальний український традиційний хоровий спів з його природним ладовим інтонуванням. Хор – традиційна система співу славенів усепроймаючому, всеоживляючому духові Сонця – Хорсові. У давньоукраїнській міфології Хорс з’являється до людей в усі чотири пори року на білому, сонячному коні й відповідно іменується: навесні – Ярило, влітку – Купало, восени – Сіморгл, узимку – Коляда. Хорс в усіх своїх іпостасях – Дух життєсійного Сонця, Дух Ладу, й одним з його синонімів є Лад. Як писав Осип Юрій Федькович у праці «Колядки старовіцькі»: «Божеством наших праотець було світле Сонечко. Звали його Лад…». Триєдиний Хорс–Лад–Сонце єднає минуле, нинішнє й майбутнє в нескінченному колообігові Всеєдиного Життя. Отже, поняття хор пов’язане з Хорсом і означає Лад або Сонячне Коло. Згодом первинну, архетипну сонячну сутність поняття хор втрачено, і його почали тлумачити лише як співати разом. Глибинний сонячно-духовний архетип хор простежується в астральних назвах різних народів аграрної культури: у єгиптян Хор або Гор – Дух Сонця або Крилате Сонце; в іранців Дух Сонця іменується Хормузд, або Ормузд, а сонячний птах, який співом вістує схід Сонця й настання нового дня, зветься хорус – півень; у вавилонян півень (кurkie) був символом Духа Сонця. Архетип хор є також основою поняття громада – гурт, колектив. Прадавнє слово громада складається з двох понять: хоро-горо – Сонце і мата–мада – так у матріархальному суспільстві називали людину. В болгарській мові досі живе архаїчне поняття хора – люди, громада. Отже, архетип хор – ознака людей Сонячної спільноти, уладованих Сонцем, які живуть у ладу між собою й Світом. У первісних хорах співаки розташовувалися за Сонцем – по колу, що підтверджують назви наших прадавніх обрядових хороспівів-хороводів – оркан, кругляк, коломийка. Український хоровий спів пробуджує в людях відчуття волі, сприяє самоорганізованості, духовному саморозвиткові, єднає людей у збірну культурну цілісність – громаду, народ.
У Купальському обряді, як і в інших звичаєвих святах Ладового Кола, особливе значення має мак. Голівка маку є символом Матері роду, а в цілому мак символізує збірність родини, роду. Цвіт Купальського маку символізує Білий Світ, пишний розквіт і особисту волю дівчини. У давнину особливі Великодні й Купальські хороводи звалися Мак і мали обрядовий вегетаційний характер – знаменували зростання й розвиток.
Літнє Сонцестояння як вершинна пора зростання в Природі поділяє Літо навпіл. Від літнього Сонцестояння дні починають коротшати – Сонце повертає з Літа на Зиму. Це мить літнього Сонцевороту.
До літнього Сонцевороту випікають колоподібний обрядовий хліб-колач, який символізує безконечний Сонячний колообіг.
Вершинну силу Сонця-Купала та літній Сонцеворот символізує вогняне Купальське колесо, яке хлопці пускають з гори в річку, – так котиться Сонце по небозводу з небесної літньої вершини в осінню мокрінь.
Коли хороспіви стихають, люди запалюють од Купальського багаття свічки й пускають у віночках на воду – так ушановують світлу пам’ять предків.
Прадавня українська сонцесповідна аграрна культура й наші передвічні звичаєві свята Сонячного Ладового Кола передують релігійним культам і ґрунтуються на стабільних законах Космічного Ладу й Земної Природи, на самовладованості Світу, на незмінному космічно-природному циклі обертання Землі навколо Сонця й на їх життєродному енергообміні та на дотриманні вселюдського принципу моральної зрілості в триєдності істинного думання, справедливого діяння й правдивого висловлення як основи культурного саморозвитку людей і народів.
На основі моральної зрілості з природно-духовною орієнтацією розвинулася в агрокультурі морально-світоглядна система ясновідання – безпосереднього осягнення Істини як сутності, першооснови і всеосяжного принципу Життя та життєдіяльності згідно з істинним знанням.
Джерело сили природно-морального, ясновідного світогляду агрокультури – в Природі: «Природа відкриває всеєдиний корінь Роду людського й таїни Життя» (Піфагор); «Природа є першопочаткова всьому причина й саморухома пружина» (Г. Сковорода); «Мати Земля була споконвіку священною в слов’ян. У Землі поєднані смерть і родючість. Вона найближча проповідниця й живильниця людині й її покровителька. Слов’яни виховані на хдіборобстві; з прийняттям християнської віри святі церкви замість язичницьких духів стають покровителями хліборобських занять…» (М. Гоголь).
Природні звичаєві свята Сонячного колодаря сповнені світлої, ясновідної суті й закорінені в духовному просвітленні, ясновіданні, тож їх справляють при світлі Сонця. В українському ясновідному світогляді Сонце є виявом світлої сили Рода – Всеєдиного, самооновлюваного, безвічного джерела Життя й духовної енергії, а Сонячне, Ладове коло є виявом Світового Ладу – Всеєдиного, вселадуючого принципу Життя.
У звичаях народів агрокультури немає жертвувань богам, бо в сонячному світогляді немає богів, а люди взаємно частуються і взаємообмінюються плодами своєї праці за принципом енергообміну між Сонцем і Землею, між Родом і Природою. Люди агрокультури не жертвують живих істот, бо кожне життя священне – благословенне Родом і Природою, і з Родом і Природою єднається, взаємодіє все живе. Цей моральний принцип прадавніх аграрних звичаїв – вияв природно-суспільного синергізму й нагадування про взаємодію, взаємодопомогу як основу життя людей агрокультури в Природі й соціумі.
Природно-космічні свята Сонячного, Ладового Кола поєднують своєю світлою сутністю минуле, нинішнє й майбутнє Безвічного Життя, чого немає в жодній штучній релігії. У сонячних святах являється ясність живої Істини – світла сила Всеєдиного Життя. Сонячне свято знаменує духовне просвітлення й розширення свідомості, відновлення життєвої енергії людини та її єднання з Родом і Природою. Сонячні свята – це широко відчинені двері з Землі до Неба, відкриті енергетичні канали зв’язку Земного світу з Космосом, це Шлях Просвітлення – Шлях Ладу.
Природні свята мають значення світла, святості й пов’язані з духовною практикою просвітлення, вони базуються на відповідності Сонячному Ладовому Колу, на дотриманні космічно-природних законів і вселюдського принципу моральності.
Сонячне Ладове Коло – вияв циклічного оновлення Земного Життя в нескінченності Всеєдиного Життя.
Купало – свято буяння земного життя й духовного вивершення людини!
Бажаю Вам, Вашій родині, всьому Вашому роду
молодої Купальської снаги – вершинного Сонячного світла в серцях,
здоров’я, радості й Ладу в усіх справедливих справах!Щасливого Повноліття!
Сердечно Олександер
21 червня 2019 літа
