МИНУЛЕ ЗАВЖДИ СВОЄЧАСНЕ
Редакція часопису «Український Світ» порадувала читачів чудовим томиком творів Пантелеймона Куліша. До нього увійшли незнані нинішнім українцям, як і більшість творів великого митця й мислителя, «Повість про Український народ», «Моє життя» (автобіографія від другої особи “Жизнь Куліша”) та «Хутірська філософія і віддалена од світу поезія» – твори різнопланові й цілісні за своєю суттю.
Адже П. Куліш за довгі роки наполегливої праці показав себе новатором у багатьох жанрах інтелектуальної творчості: творець української азбуки «кулішівки», яка й нині з певними видозмінами служить нам; талановитий поет; родоначальник не лише української, а й російської романістики, оскільки «Чорна рада» в силу шовіністичних законів виходила спершу імперською мовою; критик і вчений; філософ, який створив свою хутірську, серцевинну, систему бачення світу, довкола якої ще й досі тривають суперечки; перший перекладач Біблії, творів класиків світової літератури. Словом, був він людиною енциклопедичною і в кожному разі виявив себе справжнім європейцем. Недарма ж у 20-х роках минулого століття в час короткого національного відродження Микола Хвильовий, високо цінуючи творчий подвиг свого попередника, писав: «Що ж до науки, до політики й культури в широкому розумінні слова, то тут більшого за Куліша я не бачу». А В. Петров десь у ті ж часи мусив констатувати із сумом: «На жаль, Куліш до цього часу лишається архівним письменником».
Чи багато чого змінилося майже через сто років від з’яви цих щирих характеристик, чи сповна використовуємо таке надбання нашої культури за умов нинішньої державної незалежності, як слово П. Куліша? Як не гірко визнавати, за політичними перегонами й олігархічною всеядністю владарюючої еліти та її сподвижників нікому нема діла до минулого нової держави, що згубно позначається на формуванні національного осердя народної свідомості. Та й навіщо їм потрібен якийсь Пантелеймон Куліш, навіть після того, як великодержавні Каткови з Валуєвими вкупі за вільнодумну «Повесть об Украинском народе» спершу запроторили великого українця до Петропавловської фортеці, а згодом заслали в Тулу для перевиховання. Зрештою, він усе життя викривав «лукаву Московщину», через що поплатився й кар’єрою державного службовця, й іншими гараздами, знайшовши спокій у тихому хуторі Мотронівка на Чернігівщині серед людей простих і високоморальних, де й творив до останнього подиху. До речі, нині Ганнина Пустинь переживає поступове відродження, дякуючи активній роботі Міжнародного благодійного фонду П. Куліша, яким з перших його кроків опікувався відомий політик і державний діяч Іван Плющ. Створено музей видатного письменника та його вірної дружини Ганни Барвінок, відтворюється старосвітська хутірська садиба, і вже до неї стікається дедалі більше й більше відвідувачів.
Але найголовніше наше завдання – бачити Кулішеві твори на столі в читача, відчувати подих його епохи, зігріватися його любов’ю до українського люду, хранителя найвищих національних цінностей. Та в цьому Україна виявилася сліпою й глухою до письменника, незахищеною від забуття чи паплюження. Зарадити цьому може тільки знання українцями правди своєї історії та плекання національної гідності.
З багатотомника творів П. Куліша, який мав побачити світ у 30-х роках минулого століття, вийшло кілька книжок. Затим спрацював принцип відчуження національного подвижника, який орієнтувався не на Москву, а на “просвіщенну Європу”. Згодом десь у шістдесятих роках вийшов двотомник вибраних творів класика – як знак тимчасового потепління в імперському стані. Ще через три десятки літ з’явилися поодинокі твори, передусім «Чорна рада» – все, що залишилося з задуманого десятитомника. Останній, свіжий задум – подарувати читачам повне зібрання творів П.Куліша в 35 томах, яке вже означив перший том листів. Що ж, то лише обережний проблиск світла в нашому безрадісному для української культури мороці, бо в нашому державному бюджеті ледве вистачає коштів на всілякі масові майданні оргії та нічні феєрверки.
І тим вища ціна рецензованого видання, яке явило з забуття кращі твори П. Куліша. Випущено цю книжку на замовлення Держтелерадіо за програмою “Українська книга” і передано до бібліотек України.
Вдумливо підготував видання земляк видатного попередника – Олександер Шокало. Перш за все слід зупинитися на його короткій передмові, яка служить своєрідним ключем до розуміння значення П. Куліша для всієї української культури й до дібраних творів. Осмислюючи віхові події біографії письменника, автор тактовно й чітко означив його місце в українській історії, відкидаючи різні наносні намисли та судження недругів П. Куліша. В основі осмислення – реальні факти, проти яких безсилі будь-які інсинуації. Його підсилюють думки авторитетних учених минувшини – В. Білозерського, О. Дорошкевича, С. Томашівського та інших. Таким чином потверджується думка: Пантелеймон Куліш усе життя поклав на захист української справи, соборності, духовної традиції рідного народу, маючи власну думку про його минуле навіть тоді, коли вона не збігалася з думками сучасників. Це стверджують твори цього видання.
Читаєш «Повість про Український народ» (до речі, О. Шокало переклав її, як і «Хутірську філософію…» з російської, з тонким збереженням рідної сіверської лексики й стилістики автора) і не дивуєшся, чому так жорстоко розправилися царські сатрапи з Пантелеймоном Олександровичем – адже чого була варта тільки його позитивна оцінка історії переможної битви Івана Виговського під Конотопом. І такими сміливими випадами проти самодержавства сповнений увесь твір.
Потужну новаторську позицію П. Куліш розкриває в «Хутірській філософії…». Це не виправдання власного вчинку – втечі від столичного життя до патріархальної тиші Мотронівки – це пошуки глибинної мудрості українського народу, започаткованого ратаями, а не торгівцями, пошуки місця рідної нації серед інших європейських народів, національного самозбереження всупереч процесу насильницької русифікації. І яким актуальним видається уявний діалог письменника з другом дитинства, який з презирством ставиться як до українського селянина, так і до його народної мови й культури. На жаль, і нині серед нашої “ледачої інтелігенції” досить багато таких, які вважають за правило або відсторонитися від пекучої проблеми порятунку українського люду, його мови й культури, або підпрягтися до відвертих ворогів нашої самодостатньої нації й топтатися по всьому святому.
Чимало приміток до творів П. Куліша й перекладів іномовних цитат, що їх зробив О. Шокало для наших «просвіщенних» читачів, допомагають повніше осягнути світ великого митця й мислителя.
Все це дає підстави назвати унікальне видання енциклопедичним за архітектонікою й пізнавальною суттю.
Леонід Горлач, поет, прозаїк, лауреат Шевченківської премії
