Дитинство. Від того, яким воно було, багато в чому залежить доросле майбутнє. Якщо дитина зростала в атмосфері любові, поваги, довіри, тоді згодом, з роками, це матиме позитивний вплив на формування особистості. Віра в себе, духовна сила, готовність долати життєві перешкоди теж закладаються в той ранній період життя.
В Арміне Божко було щасливе дитинство. Художниця розповідає: «Я народилася у родині письменників та перекладачів. Моя мама мала вокальну освіту, яку здобула в Єреванській консерваторії. Тому змалечку мене оточували література та музика, формуючи природну схильність до гуманітарного світосприйняття. Проте, скільки себе пам’ятаю, завжди малювала…».
Дитинство — воно, як правило, залишає багатенько яскравих, теплих споминів на довгі роки. Народжена в Києві, рідна вулиця — Богдана Хмельницького, легендарний «Роліт» (будинок письменників) — там минали дитячі роки. В пам’яті дівчинки закарбувалися меморіальні дошки з портретами письменників: їй здавалося, ніби вони дивляться на неї і проводжають поглядом.
«Одним зі споминів, до якого частенько повертаюся, є шелест осіннього листя каштанів під ногами на нашій вулиці. Назавжди запам’ятала особливий аромат, що панував у художній школі. Тепер, коли я заходжу до власної студії, де пахне олійними фарбами, миттєво відновлюю емоційний зв’язок із минулим. Свого часу це відчуття дуже допомагало мені долати ностальгію за рідним домом…» — повідає Арміне Божко.
Вона доволі рано зрозуміла, що мистецтво дарує шанс бути незалежною від тогочасних умов радянського буття. Візуальне мистецтво сильно приваблювало її, бо воно давало можливість поринути у сни та фантазії, матеріалізувати малярськими засобами власні мрії. Мисткиня наголошує: «Коли буденна реальність здавалася надто одноманітною, завжди могла знайти прихисток у власному світі, створити його таким, яким він мені подобався».
Наприкінці 1980-х років вступила до Республіканської художньої середньої школи імені Тараса Шевченка (РХСШ). Пізніше навчалася у Київському державному художньому інституті (КДХІ), на відділенні монументального живопису (нині — НАОМА). «На той час це було прекрасне середовище для мого становлення, про яке можна було тільки мріяти», — переконано мовить творчиня.
Студіювала науки в Академії образотворчих мистецтв імені Яна Матейка у Кракові, згодом — у Портлендському державному університеті (PSU).
Навчаючись у Художньому інституті, Арміне для себе зауважила, що академічна програма, за якою їх формували, є надто консервативною і в дечому обмеженою. Одноманітність правил, стриманість палітри засмучували дівчину, адже вона нестримно прагнула колоризму: починаючи з 15 років її кумиром був Вінсент ван Гог. Коли виповнилося двадцять, відвідала Вірменію. Ця поїздка для неї стала не тільки мистецьким потрясінням, а й емоційним! Вона побачила взірці живого, темпераментного живопису і чисту енергію кольору.
Авторка зізнається: «Ван Гог дав мені розуміння динаміки, відчуття емоцій, але головне — дивовижну витримку та неймовірну відданість своїй професії. Моїми творчими орієнтирами стали Мартірос Сар’ян та Мінас Аветисян. Мінас навчив мене баченню кольору, сміливості, широкого експресивного письма, розумінню великої плями та сприйняттю фігуративу через глибину й текстуру».
Окрім них, Арміне надихалася роботами Марії Примаченко, Поля Гогена, Марка Ротко, Ніколя де Сталя. Їхні художні світи стали для неї справжньою школою. Однак настає час, коли митець уже не надто потребує зовнішніх орієнтирів, голос наставників сприймається як теплий спомин, і живописець починає чути на всю силу власний голос…
«Сьогодні я сприймаю простір безпосередньо і трансформую на полотно ті образи, які відображаються у моїй свідомості в миттєвості глибокого переживання себе та Світу. Я повністю занурююся в інтуїтивний процес, керуючись цим емоційним віддзеркаленням», — наголошує художниця.
Які ж ознаки найбільш характерні для живопису Арміне Божко?
По-перше, поєднання трьох мистецьких традицій: українського монументалізму, колоризму, притаманного вірменському малярству, та складників мистецтва Західного світу.
По-друге, вона наділена вмінням малими засобами промовити про багато що; її живопис дивовижно лаконічний.
По-третє, письмо авторки перебуває на межі фігуративу й чистої абстракції, гармонійно поєднуючи ці чинники.
По-четверте, роботи пані Арміне — це розлогі площини обширів, де професійно споріднені світло й тінь.
По-п’яте, видається, що картини художниці мають композиційну стриманість, але водночас сповнені насиченим та глибинним колоризмом. КОЛІР є головним засобом для розуміння картин художниці.
По-шосте, твори містять невловні, миттєві переживання щодо плинності Часу, як він (час) швидко й безповоротно втікає.
По-сьоме, Арміне Божко є володаркою унікального художнього почерку, який базується на дуалістично-національному світосприйнятті та досвіді еміграції.
Що ж таке колір? Дуже важко, а може й неможливо дати кольору однозначне визначення. Мішель Пастуро, поважний французький фахівець, про колір писав і таке: «Для гуманітарних наук усе є явищем культури, практично все. Отож востаннє зазирнемо в історію і як висновок нагадаємо, як із плином століть колір почергово визначали як матерію, потім як світло і нарешті як відчуття. Наші теперішні знання й учинки частково є спадщиною цієї потрійної дефініції». По-різному дають тлумачення кольору представники точних наук і гуманітарії. «Отже, кольори для фізика чи хіміка — не те саме, що для невролога чи біолога. Але ці кольори означають зовсім інше для історика, соціолога, антрополога…» (М. Пастуро). Одностайної думки з цього приводу немає…
Роботи живописиці наповнені філософськими сенсами! Якими саме? Філософські смисли розкриваються завдяки сповідальному й одночасно екзистенційному сприйняттю Світу. Вона близько 20 років мешкає у США, відтак один із головних філософських мотивів — це пізнання буття в еміграції. Знаходження між трьома культурами — українською, вірменською, американською — перетворюється на своєрідну метафоричну невагомість. Географічною батьківщиною Арміне є Україна, однак саме на просторах Мистецтва вона знайшла свободу самовираження та зміст життя.
В інтерв’ю з Устиною Стефанчук (журналістка, дослідниця) мисткиня сказала: «Моя причетність до цих культур визначається любов’ю до них. В Америці моєю батьківщиною стало мистецтво, я черпаю натхнення як з українських коренів, так і з вірменських». Авторка передає картинам не статичні, застиглі зображення об’єктів, а стани довкілля. Споглядання її творів схиляє до медитації.
Захоплення у житті кожної творчої особи відіграють значну роль. Окрім того, вони мають непрямий вплив на творчість. Різні види мистецтва невидимо пов’язані між собою. Арміне Божко не уявляє свого життя без книжок: «У дитинстві захоплювалася світовою та українською класикою. Ставши юнкою та у зрілі роки — модерністами і постмодерністами. Свого часу на мене серйозно вплинула філософія екзистенціалізму. Тепер по-новому відкриваю для себе трагічні й прекрасні сторінки представників українського Розстріляного Відродження. Серед улюлених письменників: А. Камю, Ф. Кафка, Г. Г. Маркес, Х. Кортасар, Р. Бредбері, Т. Манн, Д. Орвелл, О. Гакслі».
У віці 20 років головним натхненням творчині стали взірці класичної музики. Вона знаходить прямі паралелі між полотном і партитурою: «Через структуру, ритм, темперамент, гармонію, дисонанси, контрасти та звуковий діапазон. Досі моє мислення у живописі багато в чому підпорядковане логіці музичних творів. Кілька років тому повернулася до гри на фортепіано, яку в дитинстві залишила через хворобу…» (А. Божко).
У процесі спілкування торкнувся теми впливів у малярстві. Де є та грань, що відмежовує творчі запозичення від механічного копіювання? Проблема дуже актуальна для українських творців. Безумовно, культура не існує в ізоляції, слушно зауважила живописиця. І розвинула думку: «Одначе у мистецькому просторі важливо чітко розрізняти органічну тяглість традицій, творчі запозичення і копіювання. Сотні митців, зокрема й титани українського живопису, проходили період близьких діалогів з європейським та американським модернізмом, допоки не знайшли власну унікальну мову. Це природний і необхідний процес. Та все-таки існує важливий етичний аспект: привласнення чужих знахідок чи концепцій, котрі давно є надбанням світової культури, позиціонування їх як власного новаторства свідчать щонайменше про певну претензійність… Набагато шляхетнішим є підхід, що базується на скромності та розумінні масштабу своєї постаті у світовому контексті. Що ж до прямого копіювання чужих робіт під виглядом оригіналів — це питання, що лежить в юридичній площині авторського права».
На завершення густого, змістовного спілкування запитав у Арміне: «Які Ваші прагнення, задумки у царині мистецтва і не лише у ній?». Почув у відповідь наступне: «Мій творчий процес не підлягає раціональному плануванню — су сухо розрахунок його просто руйнує. Мистецтво для мене — це інтуїтивний шлях, що розвивається у синкретизмі з самим життям. Я ніколи не знаю, яким буде фінальний результат роботи, аж поки не поставлю останній мазок. Ця непередбачуваність прекрасна. Працюю серіями, так робить багато хто з американських художників. Кожне моє полотно — візуальна нотатка про те, що відбувається у моїй душі. Для мене живопис — чиста поезія в кольорі».
* Довгенько не вдавалося підібрати назву до цього тексту, яка б мене влаштовувала. І тут на допомогу асоціативним шляхом прийшли відомі слова афоризму визначного німецького філософа М. Гайдеґґера: «Мова є домом буття». Перефразував, і погодьтеся: мистецтво теж є домом буття.
Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог.
Керівник ЛЕЛЕГ–4 (Лабораторія Експансії Латентних Експериментів Горішнього – 4) та БУМ (Брама Українського Мистецтва).
Головне зображення – картина Арміне Божко “Вечір”.
На фото – Арміне Божко та її роботи:
- “Вечірня симфонія”
- “Морський пейзаж”
- “Довга хмара”
- “Літо”
- “Сходить місяць”
- Експозиція творів А. Божко в Українському Інституті Америки у Нью – Йорку
- “Будинки над морем”
- “Полудень в Нью – Йорку”
- “Вечірній спокій”.
