Українці почали виїжджати на заробітки до інших країн починаючи з часів здобуття незалежності. Але лише зараз проблема відтоку і брак кадрів почала в середньостроковій перспективі набувати (на тлі природного зменшення населення) характеру загрози нацбезпеці та стримувального фактору для розвитку економіки. При цьому країни-сусіди, користуючись проблемами в нашій країні, дедалі більше закликають трудових міґрантів з України.
Україна є частиною глобальної економіки, і до трудової міґрації потрібно ставитися як до природного і неминучого процесу. “Трудова міґрація – природний процес, і зупинити його неможливо.
Тут може допомогти порівняння з Польщею, де протягом останніх 25 років іде постійне зростання ВВП, проте щороку молоді поляки виїжджають до країн Західної Європи і працевлаштовуються там, тому що в цих країнах рівень добробуту ще вище і перспектив більше”, – підкреслює президент Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування Василь Воскобойник.
Оцінити в цифрах трудову міграцію досить складно. Фактично статистики не існує через те, що 99% ринку міжнародного працевлаштування перебуває в тіні. За даними МЗС України, за кордоном живуть і працюють близько 5 млн наших співгромадян. Втім, ця цифра постійно змінюється (частина працівників зайнята на сезонних роботах), і може бути навіть вище.
“Можна з упевненістю стверджувати, що в 2017 році за кордон на роботу виїхало більше українських трудових мігрантів, ніж у 2016-му. І, відповідно, в 2018 році виїде більше, ніж у 2017-му. Проведені на замовлення Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування соціологічні дослідження показали, що 72% опитаних українців їдуть працювати за кордон тому, що там більш високий рівень заробітної плати”, – розповідає Василь Воскобойник.
Потрібно враховувати, що європейські країни всіляко спрощують доступ на свої ринки для українських працівників. Ще влітку минулого року Польща дозволила приїжджають за безвізом працювати у форматі сезонної зайнятості. Уряд Чехії вдвічі збільшує квоти на прийом працівників з України – до 19,6 тис. на рік. Втім, чеська квота меркне на тлі понад 1 млн українців, які, за офіційними даними, сезонно або на постійній основі працюють у Польщі. Загалом саме безвіз, який влада виставляє одним із головних своїх досягнень, є причиною того, що українці масово їдуть працювати за кордон.
Очевидно, що незважаючи на те що 5-7 млн українців тією чи іншою мірою вже працюють за кордоном, потенціал для збільшення їх кількості залишається: після девальвації гривні та отримання безвізу кількість охочих виїхати на заробітки за кордон помітно збільшилася. За даними опитування Київського міжнародного інституту соціології (КМІС), третина українців замислюються над тим, щоб виїхати з країни, і 6,3% вже роблять безпосередні дії в цьому напрямі. Причини можливого виїзду – бажання більше заробляти і жити в більш комфортній країні.
Як зазначає Василь Воскобойник, за нинішнього рівня економічного розвитку України трудова міграція буде посилюватися. Українці будуть активніше їхати на роботу за кордон, насамперед до країн Європи. При цьому триватиме відтік наших трудових мігрантів з Росії з причини економічної кризи в цій країні і двосторонніх відносин, що дедалі погіршуються.
З країни на заробітки їдуть люди абсолютно різних спеціальностей. “Працювати до інших країн їдуть не тільки представники робочих спеціальностей (будівельники, водії, різноробочі, сільгоспробітники), але й кваліфікований персонал.
Далеко не всі з них повертаються. Загалом трудові мігранти переважно займаються роботами, які мало сприяють підвищенню їхньої кваліфікації. Цілеспрямовано “хантять” тільки цінні кадри. Насамперед це стосується вчених, айтішників, рідкісних фахівців технічних спеціальностей, математиків і фізиків”, – зазначає Віктор Шулик, директор департаменту ринкових досліджень рейтингового агентства IBI-Rating.
За словами Василя Воскобойника, серед тих, хто працював за кордоном, майже половина працювали в сфері будівництва та ремонту (43%), вдвічі менше (23%) – на сільськогосподарських роботах, 10% – у хатньому господарстві, по 3% мали досвід роботи в IT, догляді за дітьми, ресторанному бізнесі (кухарі, офіціанти, прибирання).
Потрібно відзначити, що зовсім небагато можуть за кордоном працювати за професією. Це будівельники, працівники сфери сільського господарства, моряки, програмісти. Основна маса й далі працюватиме як низькокваліфіковані працівники, незважаючи на ту спеціальність, яку вони мали на батьківщині.
Це відбувається через незнання іноземних мов, а також через часткове невизнання в Європі наших дипломів. Трудовим мігрантам гроші потрібні вже зараз, і переучуватися на нову професію за кордоном їм зазвичай ніколи, тому працюють вони там, де можна відразу з приїзду заробляти гроші.
Напрямки міґрації
Як відзначають експерти, точної статистики щодо напрямків трудової міграції в регіональному розрізі немає. Однак можна спиратися на соціологічні дослідження, які дають досить точну картину вподобань українців.
За замовленням Всеукраїнської асоціації компаній з міжнародного працевлаштування соціологічна група “Рейтинг” у 2016 і 2017 рр. провела ряд досліджень, які продемонстрували, що українці виїжджали на роботу до Польщі (36%), Росії (25%), по 5% працювали в Чехії та Німеччині, 3% – в Італії, решта – в інших країнах, переважно Західної Європи. Майже 30% респондентів відмовилася відповідати на це запитання, і можна припустити, що більшість із них працюють саме в Росії, але розповідати про це вважають неетичним.
Втім, перелік країн, де працюють українці, не збігається зі списком, де вони хотіли б реалізувати свої трудові навички. “Найчастіше серед країн, в яких хотіли б працювати респонденти, які висловили бажання отримати роботу за кордоном, називали Німеччину (37%).
У Польщі хотіли б працювати 26%, США – 22%, Канаді – 21%, Чехії – 16%, Італії – 15%, Великій Британії – 14%, Франції чи Швеції – по 12%, Ізраїлі – 11%, Іспанії – 9%, Нідерландах – 7%, Росії – 6%. В інших країнах хотіли б працювати менш ніж 5% опитаних. Німеччину, США, Чехію та Велику Британію як бажані країни для роботи найчастіше обирали жителі заходу, Росію – опитані на сході”, – розповідає Василь Воскобійник.
Згідно з вищезазначеним опитуванням КМІС, понад 60% респондентів не вбачають нічого крамольного в трудовій міграції до Росії. З одного боку, Росія не входить до топ-5 країн (Німеччина, Польща, Канада, США, Італія), куди б хотіли поїхати українці на заробітки, а з іншого, за 9 місяців 2017 року Росія перебувала на другому місці за обсягами грошових потоків в Україну з показником 460 млн дол. (лідер – США, 547 млн дол.).
Дефіцит кадрів
У зв’язку з відтоком кадрів за кордон виникає питання: яких фахівців не вистачатиме економіці України. У цьому багато що залежить від того, в якому напрямі розвиватиметься економіка України. Вже зараз є дефіцит будівельників, інженерів, агрономів, хороших “продажників”. Окреме питання щодо вчених, адже багато людей у цій сфері вже на пенсії чи незабаром вийдуть туди.
“Проблема не тільки і не стільки в міграції, скільки в непопулярності багатьох професій і відсутності якісної системи навчання. Навчання робочих спеціальностей в країні є досі непопулярним, хоча багато вітчизняних компаній платять співробітникам порівняно високі зарплати. Крім того, на навчання якісного фахівця компаніям необхідно витратити не один рік, а зараз лише деякі підприємства можуть похвалитися якісними програмами наставництва”, – зазначає Віктор Шулик.
У зв’язку з цим можна прогнозувати дефіцит не юристів, економістів і різноманітних менеджерів, яких силу-силенну “штампують” українські виші, а представників робочих спеціальностей.
“Таким чином, вже в середньостроковій перспективі я прогнозую дефіцит висококласних фахівців робочих професій. За умови, що темпи зростання (ті ж будівництва, дорожні та ремонтні роботи) збережуться на нинішньому рівні”, – підкреслює Віктор Шулик.
Зі свого боку, президент Українського аналітичного центру Олександр Охріменко вважає, що в Україні ніколи не буде дефіциту фахівців, позаяк за кордон їде, як правило, некваліфікована робоча сила, а кваліфіковані кадри працюють в Україні, і для них немає сенсу їхати. “Інша справа, що бізнес не завжди хоче чесно платити зарплату. Тож нехай підвищують зарплату, і не буде ніякого дефіциту”, – додає експерт.
Слід зазначити, що проблема браку кваліфікованих кадрів пов’язана не тільки з трудовою міграцією, але й з природним спадом населення. За оцінками ООН, Україна входить до п’ятірки країн за темпами скорочення населення. Так, ООН оцінює населення України, включаючи АР Крим, у 2017 році в 42,2 млн осіб, але вже до 2050 року населення країни скоротиться на 18%, до 36,4 млн . У будь-якому випадку значне зниження чисельності населення в середньостроковій перспективі є загрозою національній безпеці країни.
Ефект міґрації
Трудова міґрація різнобічно впливає на українську економіку. Негативний вплив полягає у відтоку кваліфікованих кадрів, розбалансуванні ринку праці та системи соціальних і пенсійних виплат (трудові мігранти не платять податки до бюджету та Пенсійного фонду).
“Міграція стримує розвиток економіки, а “відтік мізків” погіршує такий показник для інвесторів, як доступність кваліфікованої робочої сили. Трудова міграція також посилює соціальне навантаження на тих, хто залишився й офіційно працює в країні (враховуючи українську солідарну систему пенсійних виплат)”, – говорить Віктор Шулик.
У Польщі прямо говорять про те, що трудові мігранти потрібні для забезпечення і збереження економічного зростання цієї країни. У Польщі, як і в Україні, спостерігаються старіння населення і міграція спеціалістів до інших країн (Західна Європа і Велика Британія). Українці успішно заміняють там відтік кадрів, при цьому наша країна є тільки донором робочої сили, а не її реципієнтом, яким є Польща.
З іншого боку, дефіцит робочої сили в окремих галузях сприяє “підтягуванню” зарплат на внутрішньому ринку, і, як наслідок, може підвищуватися внесок у ВВП (кінцеві споживчі витрати домогосподарств). Позитивний ефект на ВВП мають і надходження валюти до країни, а також грошові перекази – підтримка мігрантами своїх сімей і родичів, які залишилися в Україні. Але на тлі загального зниження споживання цей внесок є посереднім.
Своєю чергою Олександр Охріменко не вбачає у трудовій міграції загрози для української економіки і впевнений, що її треба стимулювати. “Що більше українців поїде на заробітки за кордон, тим краще буде для економіки України. По-перше, буде менше безробітних, а значить, зростання заробітної плати в Україні прискориться.
По-друге, трудові мігранти переказуватимуть валюту в Україну і тим самим сприяти надходженню валюти і наповненню держбюджету. По-третє, люди, заробивши грошей за кордоном, повертатимуться в Україну і за рахунок накопичених коштів та європейського досвіду відкривати бізнес в Україні. Тому потрібно стимулювати експорт робочої сили з України.
Можливо, необхідно розробити держпрограму підтримки українських трудових мігрантів і покласти на МЗС України вимогу укладати договори з іншими країнами щодо трудової міграції. Україна на сьогодні може реально стати головним постачальником кваліфікованих працівників в ЄС і цим забезпечити і своє майбутнє, і ЄС”, – вважає експерт.
Нагадаємо, що, за даними НБУ, за 9 місяців 2017 року обсяг приватних грошових переказів в Україну збільшився на 30% і склав 5,2 млрд дол. Ця сума перевищує обсяг прямих іноземних інвестицій в країну, а весь обсяг переказів трудових мігрантів становить щонайменше 3-4% річного ВВП України. Це досить значний внесок у розвиток економіки країни, який неможливо ігнорувати.
Якщо уряд України зможе забезпечити високий ріст економіки (щонайменше 7% на рік), то потік трудових міґрантів з України сповільниться, але не припиниться. Маючи поруч сусідів, які набагато перевершують в економічному плані (рівень ВВП Польщі вище українського вп’ятеро), неможливо зробити так, щоб жителі України не виїжджали на роботу за кордон. І це реальність, яку потрібно розуміти.
Юрій Григоренко, журналіст
02.02.2018
