Спорідненість традицій Української й Тоджицької культур
Редакція журналу «Український Світ» за сприяння Посольства Республіки Тоджикистон в Україні щойно випустила унікальне видання «Українці й Тоджики: культурні взаємини».
Видання містить вибрані дослідження, есеї, статті, переклади Українського сходознавця Олександра Шокала за 50 років праці у сфері Українсько-Тоджицьких літературно-культурних взаємин. Автор досліджує першоджерельні основи традицій Української й Тоджицької аграрних культур та міжкультурні взаємини од прадавнини до сьогодення. Уперше ґрунтовно і всебічно розглядає спорідненість культурних традицій Українців – прадавнього корінного народу в Центральній Європі й Тоджиків – прадавнього і єдиного Європейського народу в Центральній Азії. Культурна спорідненість Українців і Тоджиків закорінена в природно-космогонічній, господарсько-духовній, морально-світоглядній основах Давньоорійської агрокультурної традиції та розкриваїться через системи господарсько-духовного досвіду, природно-космогонічних знань, автентичних дорелігійних календарних обрядів Сонячного Кола, традиційних звичаїв, ідеографічної символіки, мов, пісенності, народної мудрості, побуту; в них являються спільні релікти Зоряно-Сонячного світогляду Оріїв-хліборобів. Проникливо висвітлює основоположну наукову й перекладацьку працю Агатангела Кримського у відкритті Українцям феноменів Тоджицького світу, зокрема, держави Сомонідів, класичної літератури й суфізму в поезії Омара Хайяма, Джалоледдіна Румі, Гофіза Ширазі, Абдурагмона Джомі; осмислює літературну спадщину Садріддіна Айні в Українських перекладах і дослідженнях та подвижництво Абулкосима Лагуті й Муміна Каноата в Тоджицько-Українських поетичних взаєминах; виявляє близькість моральних основ зображення світу дитинства в Тоджицькій і Українській виховній літературі; висвітлює самобутність психологічного письма Фазліддіна Мугамадієва й Уруна Кугзода в Україномовних інтерпретаціях та проникливість сердечних оповідей Григора Тютюнника в Тоджицькомовній інтерпретації Абдулгаміда Самада; простежує близькість традиційних Орійських світоглядних архетипів у світообразі Тоджицького художника Сабзалі Шаріпова і в Українському народному мистецтві; а в перекладацькому подвижництві Українського поета-мудреця Василя Мисика наголошує на своєчасності його світоглядного концепту духовної взаємодії культур Сходу й Заходу.
Автор щиро вдячний за сприяння в студіюванні Тоджицької філології своїм учителям: Ісаю Яковичу Заславському (1915–2000), професору Київського університету ім. Т. Шевченка і Леоніду Івановичу Ройзензону (1920–1977), професору Самаркандського університету ім. А. Навої, а також за допомогу в виданні книжки своїм Тоджицьким колеґам.
Текст надруковано в авторській редакції за фонетичним принципом правопису.
Текст доповнює унікальний ілюстративний матеріал традиційної народної орнаментики. Від Давньоорійської пори в Українській і Тоджицькій народній орнаментиці збереглися ключові символи Уранішньої (Досвітньої) Зорі у формі Зоряного восьмипромінника (октаграми) й Сонця у формі правобічної Сонячної сварги, промені якої спрямовані за рухом Сонця по Небу.
Девізом книжки стала думка видатного Українського вченого-економіста й державного діяча Михайла Івановича Тугана-Барановського (1865–1919): «Політика ніколи не може бути вищою від рівня культури»
У преамбулі до книжки автор зазаначає:
«Ми постійно, з покоління в покоління повторюїмо одні й ті самі помилки, бо не знаїмо свого минулого. Саме минулого, а не історії. Бо минуле – реальні події, а історія (від Давньогрецького ἱστορία – оповідь, переказ про минуле) – коментування тих подій. Реальні події минулого закарбовуються як дієпис у генетичній пам’яті народу, в безпосередніх записах самовидців подій. А історія – опосередковане тлумачення, переповідання дієпису вірнопідданими літописцями й істориками на догоду своїм владарям. Фіктивну, уявну історію викриває фактографічний дієпис викладом реальних подій минулого й сьогодення. Тож марно торочимо: «Історія нічому не вчить». Звичайно, історія не навчить невігласів, які не вивчили уроків минулого. Події-уроки минулого повторюються, нагадують про себе, доки їх не засвоїмо. Засвоїння уроків минулого відкриває ясне бачення нинішнього й перспективу майбутнього. Можна скільки завгодно переписувати, змінювати історію, однак неможливо переписати, змінити минулого. Минуле постійно нагадує про себе незаперечними фактами в реальному часоплині – живою, непроминальною реальністю, яка циклічно повторюїться.
Минулого неможливо змінити, але необхідно взяти з нього належний урок, інакше воно повториться в житті наступних поколінь з помноженими трагічними наслідками. А для цього необхідно звільнитися од власних упереджених думок і чужих нав’язливих догм та не боятися бачити реальність, якою вона є насправді, й думати самостійно, а не піддаватися зовнішнім навіюванням релігійно-політичної ідеології та облудної вірнопідданської історіографії. Якщо люди своєчасно не звільняються від омани, то прозріння настає раптово – в трагічні моменти. Аби убезпечитись од трагічного прозріння, маїмо своєчасно осягнути істинне знання.
Проникливо визначив суть істинного історичного знання видатний Український історик, основоположник державницького напряму в Українській історіографії В’ячеслав Казимирович Липинський (1882–1931): «Найкращі підручники історії для нижчих, середніх, вищих і найвищих шкіл ще нікого в Світі історії не навчили. Бо історії, якщо дивитись на неї, як на «вчительку життя» не можна навчитись: її треба мати в своїй крові, в своїй традиції і у своїй культурі».
З цієї морально-світоглядної позиції осмислюю наше минуле й сьогодення в один з найтрагічніших історичних періодів – під час нашої оборонно-визвольної війни проти вкрай знавіснілого паразитарного нелюдства, в пору тяжкого випробування нашої людяності, нашої здатності явити збірну Волю Українського духу та утвердити Справедливий суспільний лад».
Що споріднює Українців – прадавній корінний народ у Центральній Європі й Тоджиків (передаю автентичне звучання етноніму) – прадавній і єдиний Європейський народ у Центральній Азії?
Українська й Тоджицька культурні традиції зберігають прадавню природно-космогонічну, господарсько-духовну, морально-світоглядну спорідненість, що розкриваїться через системи природно-космогонічних знань, господарсько-духовного досвіду, автентичних дорелігійних календарних обрядів Сонячного Кола, традиційних звичаїв, ідеографічної символіки, мов, пісенності, побуту; в них являються спільні релікти Зоряно-Сонячного світогляду Оріїв-хліборобів. І ця подібність є реальним свідченням прадавньої спорідненості традицій наших аграрних культур, вік яких сягає понад 8000 літ.
Подібність антропології й етнічного характеру Українців і Тоджиків закорінена в тисячолітньому етнокультурному синтезі наших народів, які як давні автохтони своїх земель синтезували духовно-господарські досягнення всіх епох свого історичного життя й етногенезу. Протягом тисячоліть стабільного аграрництва наші предки сформували стійку господарсько-духовну й морально-світоглядну традицію на основі Зоряно-Сонячного світогляду. Типологічною суттю Зоряно-Сонячних світоглядів Української й Тоджицької аграрних культур є визнання Зорі знаменням Світової Всеєдності, а Сонця життєсійним першоджерелом життя в Природі на основі життєродної сили Землі. Сонце – базовий архетип Української й Тоджицької культур. Тож наші світоглядні системи мають спільну природно-космогонічну, господарсько-духовну, морально-світоглядну основу, закорінену в прадавній звичаєвій традиції. Завдяки звичаєвій традиції збереглися принципи моральності. Моральність взаємопов’язана зі звичаєвістю і є суттю звичаїв: поняття мораль походить від Латинського mores – звичай, воля. закон. Звичаєва моральна воля діє у природно-звичаєвому праві наших народів як триєдність істинного думання, справедливого діяння й правдивого висловлення. Моральна воля людини – її совість. Моральність людини – життя по совісті.
Ці засади вселюдської моральності Українців і Тоджиків закорінені в їхніх прадавніх агрокультурних традиціях.
І Українці, й Тоджики – прадавні хліборобські народи, які мають спільну морально-світоглядну основу природно-космогонічних знань і господарсько-духовного досвіду.
Культурна спорідненість Українців і Тоджиків закорінена в природно-космогонічній, господарсько-духовній, морально-світоглядній основах Давньоорійської агрокультурної традиції та розкриваїться через цілісну систему продуктивного життя на морально-світоглядних базових засадах агрокультури.
Давньоорійська культурно-духовна спорідненість Українців і Тоджиків є тією глибокою, надійною, традиційною морально-світоглядною основою, на якій нашим народам належить розвивати духовно-господарську взаємодію. Це наш обов’язок і відповідальність перед своїми предками й нащадками.
Редакція журналу «Український Світ»
