Якщо в телесюжеті про рецепцію Шевченка в українській культурі я свідомо обмежив мої зауваги до кінця 1980-х в еміґрації і це рішення не викликає в мене особливих сумнівів, то в передачі про Пантелеймона Куліша я повинен був згадати сучасні здобутки Кулішезнавства в Україні. Попри те, що постать одного з важливіших класиків української культури Пантелеймона Куліша залишається недооціненою і маловідомою в українському суспільстві в цілому, здобутки науковців незалежної України у сфері Кулішезнавства таки значні й варті уваги.
Звісно, про намагання київського Видавництва Критика здійснити воістину монументальну працю видання зібраних творів Куліша (і то ще й на такому високому рівні, на якому здійснена редакція перших двох томів листування, які вже появилися) не згадати я просто не міг. Однак повинен був згадати також бодай про зусилля провідного сучасного Кулішезнавця львів’янина Євгена Нахліка.
З видань Нахліка рекомендую насамперед солідний двотомник «Пантелеймон Куліш: Особистість, письменник, мислитель» (2007). Проте варто прочитати й популярні біографічні (ба, дещо, мабуть, скандальні) книжки на зразок «Подружнього життя і позашлюбних романів 
Пантелеймона Куліша» (2005) та написаної разом з Оксаною Нахлік книжки «Пантелеймон Куліш між Параскою Глібовою і Горпиною Николаєвою».
Інший галичанин Василь Івашків — це автор солідної, детальної (на жаль, із дещо перевантаженим «науковістю», нуднуватим заголовком) монографії про ранній період творчості Куліша «Художня, літературознавча і фольклористична парадигма ранньої творчости Пантелеймона Куліша» (2009), а з київських видань безперечно варто звернути увагу на випуск №78 «Хроніки-2000» «Пантелеймон Куліш: письменник, філософ, громадянин» (2009).
Моїм особистим скромним вкладом було передрукування (частинами, із передмовою) у журналі «Кур’єр Кривбасу» у 2009 р. фундаментальної монографії Віктора Петрова «Пантелимон Куліш у п’ятдесяті роки», не видаваної в Україні ще з 1929 р. А якщо вже згадувати про Петрова, то нарешті в 2008 р. у «Вибраних творах» В. Домонтовича (а 2012 у виданні: «Самотній мандрівник простує по самотній дорозі: Романізовані біографії», яку рецензує Н. Котенко на «Літакценті») появилися його белетризовані «Романи Куліша». І це, звісно, не все…
До контроверсійної особистості та майже неозорої літературної, наукової і культурологічної праці Куліша можна підходити, самозрозуміло, з багатьох кутів зору. На згадуючи вже про закрути його біографії та політичних симпатій, можна розглядати Куліша насамперед як письменника, або ж як історіософа чи філософа, або ж теоретика культури, тощо. Хоча я побіжно 
згадую різні аспекти його праці, найосновніший мій наголос: на ролі Куліша як карбувальника модерної української мови. Навряд чи хтось із серйозних науковців сумнівається сьогодні в тому, що вплив Куліша на процес перетворення народної української мови, якою була написана «Енеїда» Івана Котляревського, в повноцінну модерну европейську мову був найбільшим і вирішальним.
А проте, для розширення і доповнення цієї картини хочу згадати маловідомий і досі недооцінений факт вагомого впливу науковців і літераторів з Галичини на процес розвитку модерної української мови. Якщо Куліш витворив конкретні зразки україномовних текстів інтелектуального і наукового дискурсу (філософії, літературознавства, перекладу світової класики), то формування професійної та наукової термінології (від філософії до права і медицини), складання тлумачних словників, а теж і концептуальні питання дефініції, визначення суті «руської мови» і
чіткого відмежування її від мов московської і польської, — усе це було комплементарно здійснене в ХІХ віці у Галичині, а зокрема у виданих тут граматиках та тлумачних і термінілогічних словниках.
Чітко обґрунтований аналіз цих питань можна знайти у нещодавно надрукованих вельми цікавих книжках: дослідженні відомого австрійського мовознавця Міхаеля Мозера «Український П’ємонт? Дещо про значення Галичини для формування, розбудови й збереження української мови» (2011) та збірнику наукових статтей «Українська мова в Галичині: Історичний вимір» (2011).
Усі телепередачі «Очима культури» можна подивитися тут: на моїй сторінці «Очима культури».
Дякую за Вашу увагу!
Щиро, Марко Роберт Стех
