Головна > Люди > Суспільство. Право. Лад > Антеїстична основа українського світогляду

Антеїстична основа українського світогляду

Єдина непроминуща реальність у будь-якій культурі – це духовна сутність її ясновідного світогляду. А всі речовинні форми  відживають, минають і стають кладовищем артефактів. Хіба що на тих мертвих формах зберігаються символи, які переходять із одних речовинних форм в інші (з трипільського посуду в наші традиційні писанки, рушники й нинішню вишивку). Символи працюють, незалежно від того, на чому вони зображені.

Світоглядна традиція збереглась і в обрядовості хліборобських звичаїв, в усних обрядових текстах, які досі живуть в Україні, Білорусії, а їхні аналоги записано 3,5 тисячоліття тому в іранській Авесті й індійській Ріґведі. Та скрізь одне й те саме: веди – ясновідне знання, вік якого перевищує 7 тисячоліть.

Антеїзм – зорієнтованість на силу рідної землі й морально-духовні цінності агрокультури

Згідно з центральною світоглядною основою українських кордоцентричних філософії й педагогіки, внутрішньою суттю, духовним осердям людини є серце, яке містить у собі найтонші й найглибші чуття, що ними людина пов’язана з рідною Землею, з Сонцем і Світовою Всеєдністю.

Саме в серці закорінений український людяний патріотизм – любов до рідної землі й до своїх земляків, суттю якого є антеїзм – природна, біофільна основа традиції українського ясновідного світогляду, тобто зорієнтованість на наснажну силу питомої землі й на духовні, моральні цінності аграрної культури.

Бо тільки рідна земля для людини агрокультури є джерелом її самостійної життєродної сили, що є основним ресурсом її культурного саморозвитку. Символом цієї природної сили, якою людина наснажується у взаємодії з рідною землею й рідним народом, став син духів Моря й Землі (Посейдона й Геї) – Антей, який знаменує нерозривну єдність людини й рідної землі, що й є суттю поняття антеїзму.

Відчуття й усвідомлення наснажної сили рідної землі-материзни забезпечує людині духовну стійкість і моральну волю в чужому природно-соціальному середовищі.

Чисті сердечні чуття підказують людині, яка земля народила її, а серце є тим живим магнітом, який притягує людину до рідної землі, до споріднених людей. Бо електромагнітне поле саме того місця на Землі, де зачато людину, де сформувався плід і де він з’явився на світ, формує електромагнітну силу серця – духовно-енергетичного первеня людського єства.

Римський поет і філософ Тит Лукрецій Кар (бл. 97–бл. 55 до н.е.), популяризуючи у своїй поемі «Про природу речей» вчення грецького філософа Епікура (341–270 до н.е.) про моральну силу істинних знань, які звільняють людей від страху, подає глибинне осягнення суті людської природи:

«Де було зручне місце, надра землі породили людські зародки, як корені».

Найновіші природничі дослідження доводять, що життя зародилося не в світовому океані, а в геотермальних джерелах, які пульсують із глибини Землі й виносять на поверхню бульбашки газу з зародками життя та геохімічні градієнти з достатньою для зародження життя енергією.

З тих джерел утворювались озера, де й відбувалася еволюція багатоклітинних живих істот. Так само питома земля народжує, насичує-нарощує біологічною поживою своїх геохімічних елементів весь організм людини, підживлює електромагнітним полем енергетичну систему і всі інші системи людського єства. Тіло людини – конденсатор біохімічної енергії питомої землі, а серце – водночас конденсатор і генератор: наснажуючись від рідної землі електромагнітною енергією, а від Усеєдиного Часопростору – тонкою енергією Всеєдиного Духу, серце індукує, генерує ці види енергії для всього єства, перетворюючи їх на духовну силу творчо-пізнавальної діяльності й фізичну силу життєродних пульсацій.

Поверхня Землі у своїх речовинних утвореннях заряджена негативно, але на ній є місця сили, в яких пульсує позитивна енергія, що йде від Сонця й ядра планети. Таких місць потужного взаємообміну позитивною енергією й життєтворчої взаємодії Сонця й Землі на планеті є 12, і в них зародилося 12 світових центрів аграрної культури. Україна – один із найдавніших і найпотужніших центрів світової агрокультури.

В енергетичному полі місць потужної позитивної взаємодії Сонця й Землі зароджується й формується особливий генотип і духовний тип людей хліборобської культури, визначальними рисами яких є: моральний світогляд, пов’язаний із плеканням рослин і всіх інших форм життя на Землі та з цілковитою владованістю з біосферою планети; природний сонцесповідний, ясновідний світогляд, який спрямовує людину до саморозвитку й другого, духовного, народження та єднання з духовним першоджерелом Усеєдиного Життя; висока моральність, що виявляється в добродіянні.

За мудрецем Григорієм Сковородою (1722–1794), людський світ – світ культури породжують і розвивають самі люди у своєму «другому, духовному, народженні» з духовного зародку в серці, з осягнення Істини. Звідси Сковородине усвідомлення культури як «другого, духовного, народження людини» через відкриття нею «заповітного, священного в собі».

Зазвичай, поняття культура пов’язують з латинським сulturа, що походить від лат. coloладувати на землі, вирощувати, плекати; а також від лат. cultoладувати, вдосконалювати, порати; звідси й сulturаладування, плекання, виховання, довершення.

Давньоримський державний діяч і письменник Марк Порцій Катон Старший (234–149 до н. е.) у праці «De agri cultura» («Про агрокультуру» – «Про землеробство») запровадив сільськогосподарський термін cultura agriплекання землі тобто хліборобство. Згодом давньоримський державний діяч, філософ і письменник Марк Тулій Цицерон (106–43 до н. е.) у трактаті «Тускуланські бесіди» запровадив філософський термін cultura animiладування, плекання, виховання душі.

У давньоримському світогляді поняття культура означало розвиток людського світу на природній основі. У XVIII–XIX століттях поняття культура увійшло в європейські мови. Культураспосіб морального, духовного життя, система саморозвитку людського світу в усіх сферах життєдіяльності.

Поняття культура закорінене і в давньоукраїнській, слов’янській архаїці, а саме в природному славленні Сонця – джерела земного життя, агрокультури й сонцесповідного світогляду, спорідненого з греко-римським аграрним, сонцесповідним світоглядом, в основі якого – славлення Непереможного Сонця. Староукраїнською Сонце іменується Коло. Коло знаменує рух Сонця по небозводу, річний уладований цикл праці хлібороба, циклічну нескінченність і владованість життя на Землі й в усьому Білому світі (Сонячній системі). Коло-Сонце – космічне джерело хліборобства й центральний архетип агрокультури. Так само й латинське colo означає ладувати на землі, вирощувати, плекати.

Отже, як основою розвитку агрокультури є спрямування до світла Сонця, так основою розвитку цілісної культури аграрної людської спільноти є спрямування до світла Істини – свого духовного першопочатку:

«Пізнаєш Істину – ввійде тоді у кров твою Сонце» (Г. Сковорода); «У кожній людині – Сонце. Тільки дайте йому світити» (Сократ). Зі світлосповідного світогляду явив своє стратегічне визначення культури всесвітньо визнаний мислитель і митець Микола Реріх (1874–1947): «Культура – культ Ура (Сонця), культ світла… Культура є шанування світла.Культура є зброя світла. Культура є порятунок. Культура є рушій. Культура є серце». Власне культураце система саморозвитку людини, народу й усього людського світу на природній основі в сонячній перспективі, спосіб морального, духовного життя.

Народи агрокультури своїм продуктивним єством закорінені в питому землю й, генеруючи життєродну енергію, підтримують позитивний енергообмін Сонця й Землі. А паразитарні соціальні формування, не маючи своєї життєродної кореневої системи, лише споживають готові набутки людської продуктивної діяльності й культурного розвитку та нагромаджують негативні речовинні утворення на планеті в процесі цивілізаційної інволюції.

Ще в 1861 р. історіософ Пантелеймон Куліш (1819–1897) у «Листах з хутора» виголосив інвективу «провідникам прогресу» – «цивілізаторам»:

«О, бодай вас, цивілізаторів! У вас усе тілько сбыт и потребленіе на умі! І якби весь мир закипів торгом, то вам би й раю Божого не треба… Тим-то й не ймемо ми вам віри…».

Нині світ уже обплутала павутина глобального антисистемного фінансово-технократичного панування новітніх «цивілізаторів». За конституюванням глобалізованого соціуму стоїть новий транснаціональний панівний клас – транснаціональна адміністрація, яка управляє глобальним світом через місцеву компрадорську владу й призводить до економічної колонізації життєвих світів національних культур.

Компрадорська влада – спадкоємиця більшовизму, узаконивши беззаконням свою корпоративну паразитарну «державу в державі» й підмінивши тією корпорацією національну державу, торгує національними інтересами на догоду транснаціональному панівному класові – фінансовому інтернаціоналу, а патріотів, які відстоюють інтереси нації й національної держави, таврують зневажливим – «націоналісти», вкладаючи в це поняття весь негатив своєї паразитарної суті.

Тепер патріотами вважають себе ті, які оптом спродують країну через велику пристрасть до її неподільного багатства. А перед цим вони запродали совість – внутрішнього морального суддю людини. Егоїстичні чинники фінансової цивілізації позбавлені ознак національної культурності й загальнолюдської моральності.

Паразитарні антисистеми, користуючись технологіями інтенсивного визиску природних і людських ресурсів, змінюють генетичні коди й руйнують генофонд усього живого на планеті, а також провадять геноцид корінних народів. Самі явившись наслідком виродження (дегенерації), паразитарні соціальні формування намагаються поширити дегенеративні процеси на все живе на Землі, використовуючи для цього, крім біотехнологій, ідеологічні механізми деморалізації народів, руйнування духовних типів вільних людей і перетворення їх на рабів.

Коли паразитарні антисистеми існують за рахунок дармової праці одурманених людей і надприбутків, то продуктивна система (від грецьк. σύστημαціле, єдність) агрокультури працює на створення основи культурного саморозвитку народів і забезпечення природно-духовного добору людства.

Український агрокультурний народ усім своїм продуктивним єством, зорієнтованістю на силу Землі й Сонця, та на моральні цінності агрокультури вріс у позитивне енергетичне поле рідної землі. І в цьому секрет того, що майже тисячу років бувши бездержавним (за винятком короткого періоду відновлення свого давнього родоплемінного суспільного ладу з вічовим правом волі у формі Козацької держави), наш народ живе непорушно на своїй землі.

Живе самокерований звичаями природного права й природної релігії світлосповідування, своєю внутрішньою самостійною силою, волею духу свого збірного серця наперекір паразитарним дегенеративним силам всяких завойовників, чужинських і своїх продажних зверхників, усупереч чужим штучним релігіям і законам та геноциду.

Видатний німецький філософ та історик культури Йоганн Готфрід Гердер (1744–1803), вбачаючи мету історії людства у вільному внутрішньому саморозвитку й духовній довершеності людського індивіда й нації як збірної цілісності, переконано ствердив, що український народ у майбутньому прокинеться до життя власною волею.

За Гердером і Гоголем, суть народу визначають Род-Усеєдиний і Природа рідної землі. Саме сакрально-природне наймення Україна (від первинного Устраяна – Досвітньої зорі земля) визначає психотип і духовний тип, самонаймення й ідею суспільного ладу корінного народу, який живе з власної праці на цій землі, й, незважаючи на всі історичні деформації, зберігає й примножує самостійну силу своєї самоорганізації за законом Усеєдиного Життя. Життєва сила українського народу – в його природній основі. А воля національного духу – це правова основа владованого життя українців.

Енергетиці рідної землі корінного народу відповідає й тонкоенергетична вібраційна система його рідної мови. Мова – це система природно-акустичних і духовно-смислових вібрацій, які уладовують соціальне середовище народу на питомій землі. Українське різноетнічне суспільство здатне досягти соціально-політичного порозуміння й згармонізувати своє життя з природним середовище України тільки через мову корінного народу.

Кожна етнічна група користується своєю рідною мовою у власному культурному саморозвитку, та тільки вся система мови корінного народу в статусі державної забезпечує міжетнічне громадянське порозуміння й творення системи суспільного ладу – національної держави. Суспільство творить державу правовою силою свого духу, а мова корінного народу забезпечує своїми тонкоенергетичними вібраціями лад в усіх сферах суспільного життя на природній основі. Легковажити, а тим паче маніпулювати, мовою корінного народу дуже небезпечно.

Тіло людське, як і поверхня Землі, несе в собі негативний заряд, а серце, як і Сонце та плазмове ядро Землі, несе позитивний заряд. Існує позитивний енергообмін  людського серця з Сонцем і ядром Землі. Особливо важливе для саморозвитку й тривалого продуктивного життя людини Сонце. Сонячне світло, потрапляючи через очі в світлосприйнятливі клітини мозку (епіфіз), стимулює утворення серотоніну, який підвищує захисні сили людського єства. Сонце посилює позитивний енергетичний потенціал людського єства й забезпечує його біологічно-духовний саморозвиток.

Загальновідома філософема великого філософа-мудреця греко-римського світу Аполлонія Тіянського (3 до н. е. – 97 н. е.):

«Світло, яке освітлює всіх людей – Сонце».

Для Аполлонія Сонце – найясніший явний образ безособової сутності Всеєдиного. Цю пантеїстичну Істину, ясну як Сонце і всепроймаючу як сам Дух, осягнув і Григорій Сковорода:

«Пізнаєш Істину ввійде тоді у кров твою Сонце… Сонце є джерелом…Сонце-бо не за лицем, а за джерельною силою є джерелом. Так і людина духовна, що виточує животворні струмені й проміння Духа випускає, є Сонцем не за сонячним лицем, а за серцем. Кожен є тим, чиє серце в ньому… Хай буде світло! Хай стане Сонце! Й утвердиться Сонце!» (1, 152–153).

Як позитивна енергетика Сонця визначає життя людини і всього життєродного на Землі, а порушення енергообміну між Сонцем і земним ядром призводить до планетарних збурень, так і позитивна енергетика серця визначає життя людини, і коли потреби організму не підпорядковуються духовно-генеруючому спрямуванню серця й життєвій програмі душі, в усьому єстві відбуваються дегенеративні процеси. У серці відбувається найважливіше для людського єства індукування (накопичення і впровадження) життєво-творчої енергії.

Чим потужніша індуктивність серця, тим потужніша духовногенеруюча й електрорушійна сила в цілому єстві людини, що виявляється в життєздатності, духовно-пізнавальній і творчій діяльності. Людина зобов’язана постійно підтримувати високу індуктивність серця, що забезпечує все єство електромагнітною енергією життєдіяльності й тонкою енергію духу. Як серце в людині індукує позитивну силу на все її єство, так і серця пасіонарної групи людей – подвижників – індукують (наводять) позитивну життєродну енергію на цілісне етнічне єство. Отак оживає і живородить індивідуальне людське єство й збірна цілісність народу.

Традиційні українські духовні подвижники-проводирі покликані індукувати своїми чистими серцями позитивні імпульси просвітлення, оживлення, оновлення для всього суспільного єства. На жаль, нинішні безсердечні інтелектуалісти, стаючи знаряддям чужої сили, виконують ганебну роль цапів-одбувайлів і цапів-провідників – спроваджують одурманену людську масу в безвихідь. Ті оглашенні бездуховні сліпці не здатні вивести людей із мороку невігластва до світла істини, бо вони самі блудять у помраченні. То тільки фізично незрячі здатні бути провідниками в пітьмі.

Аби подолати негативізм некрофілії стосовно нашого минулого та нинішні занепадництво й ейфорію самозаспокоєння, які зневолюють людину, необхідно в усіх сферах життя індукувати позитивну енергію й виявляти волю власного духу як ознаку самостійної сили. І треба розрізняти свободу – звільнення від заков, обов’язків, моральної відповідальності та волю – моральне веління духу.

Коли свобода – це неприйняття духом будь-яких обмежень, крім вищих моральних цінностей, то волявияв найвищої моральної сутності особистого й національного духу. Кожному належить пробудити в своєму серці волю духу та усвідомити це моральне веління. Так формується духовна воля збірного серця народу, що стає дієвим моральним законом для кожної людини й збірної цілісності народу.         

© О. А. Шокало, культурософ