Накипіло!!! Доброволець Анатолій Пашинін про геноцид українців

Анатолій Пашинін — відомий російський актор, який у серпні 2017 року проміняв свою славу і статус на військову форму й “калаш”, приїхав воювати на Донбас за Україну. Це викликало гучну підтримку й слова захоплення серед українців. Але через рік навколо Анатолія розгорнулося чимало скандалів.

Усе почалося із обвинувачення актором Служби безпеки України в прослуховуванні телефону і погразах його життю, на що в самому відомстві відреагували з подивом. Але найбільше українців збентежила заява командира батальйону Української добровольчої армії, в якому служив Пашинін, Андрія Гергерта. Він повідомив, що російський актор воював на Донбасі не більше двох місяців, і з того часу є лише частиною інформаційної кампанії проти РФ.

OBOZREVATEL вирішив поспілкуватися з російським актором-добровольцем і дізнатися, навіщо, на його думку, СБУ влаштовувати стеження за ним, які у нього стосунки з комбатом, скільки насправді він прослужив на Донбасі та багато іншого.

— Командир 8-го батальйону УДА Андрій Гергерт заявив, що ви відвоювали на передовій не більш двох місяців, а зараз перебуваєте в Києві і влаштовуєте революцію. Ви розумієте, про що він говорить?

— Що сказати? Сперечатися із тим, скільки я там був, із комбатом? Я там був. І був, звичайно, не два місяці. А про революцію? Ніякої революції я не піднімав, я виступив свідком у справі свого друга (бізнесмена Олексія Алякіна — волонтер ООС, який перебуває у міжнародному розшуку за запитом Росії. — Ред.), Він мене врятував колись. Я звертався за допомогою до комбата, але він відмовився. Що ж, я тоді сам. Якщо він образився, то це смішно.

Анатолій Пашинін

Що я можу сказати? Я не обговорюю ці справи. Як я можу обговорювати свого командира? Що він скаже, те й буде. Але люди знають, і що я там все таки декілька ротацій був. Тому два місяці, думаю, це той необхідний мінімум, про який він згадав.

— Ви збираєтеся повернутися воювати на Донбас?

— Нас вивели звідти, востаннє я там був у червні цього року, а більше добробати, наскільки я знаю, не воюють.

А з приводу двох місяців, мене це насмішило, і я впевнений, що насмішить усіх хлопців, із якими ми там були.

Думаю, що він просто злиться на мене, що я раптом… Ну все, війна закінчилася, я йду далі сам, що ще сказати.

— Він образився, що вас вивели із зони конфлікту?

— Я не знаю. Можливо, він образився. А може, він за годинами рахував, скільки я воював — і нашкреблися два місяці. Але у мене чомусь такі цифри не нашкрібуються, у мене налічується більше.

Я був на “нулі” (передня лінія оборони. — Ред.), а там один день, як три роки.

Наскільки розумію, зараз починається передвиборча гонка, люди будуть говорити про мене все, що завгодно. І я до цього готовий.

Головне, що він таки сказав, що я воював, а все інше… Я УБС собі не прошу, воно мені не треба. У мене є побратими, комбат таки не стирчав на “нулі” з нами, він займався своїми справами, а я займався своїми.

Були у мене й відрядження у тил, спілкувався із волонтерами. Я виконував багато функцій, але основною була — воювати. Я саме й робив усе для того, щоб комбату не розповідали, що вони взяли собі в побратими чувака, який сидить десь на третій лінії.

На слова комбата я можу викласти фото й відео безпосередньо з “нуля”, і ще один момент: є дуже багато бійців, які чомусь ним не задоволені. Я один із небагатьох, який продовжує залишатися йому вірним. Але зараз я зайнятий своєю справою, якою він відмовився займатися. Але я завжди поважав комбата, тому й кажу, що, на відміну від багатьох моїх побратимів, у кого є якісь образи на нього, я на нього образ не тримаю. Він дозволив мені воювати за країну, і я цьому радий, завжди буду це пам’ятати. Але я попросив допомоги, а мені відмовили, це жахливо.

Сказати, що я не воював, він не може, було тільки три позиції, на кожній із яких я по два місяці був на передовій. А скільки тоді в цілому? Ну, це смішно.

— Нещодавно ви заявили про прослуховування вашого телефону і погрози з боку СБУ. З чим, на вашу думку, це пов’язано?

— Мене давно вже прослуховує СБУ, а з чим це пов’язано, я не знаю. Якби я був шпигуном, то мене б давно заарештували, якби у них на мене щось було. А оскільки у них нічого на мене немає, мені залишається чекати лише провокацій.

Я не знаю, вони просто вмикають запис, навіть зараз.

— У вас навіть немає припущень для чого це потрібно спецслужбам?

— Є такий чудовий вираз, почув на фронті: “У душі не… не розумію”. Є ще один вислів: “Н*хуй робити? Бо нех*й робити”. Ось вони цим і займаються. У мене є чим зайнятися, а не думати, що в них у голові. Щодо мене в них у голові можна тільки насрати.

— Вас вивели із зони проведення ООС, чим ви збираєтеся далі займатися в Україні? Або повернетеся у Росію?

— Фронт мене привчив не робити ніяких довгострокових прогнозів. “Червень” (позивний Андрія Гергерта. — Ред.) каже, що я зайнятий революцією, але я завжди був революціонером, мені завжди не подобався більшовизм, і я втихомирюся тільки тоді, коли всіх комсомольців відсунуть від цивільного життя, позбавлять їх прав вибирати і бути обраними. Досить, вже покомсомолили, тепер дайте нашій світлій молоді керувати. Адже які зараз світлі голови є, я дивуюся.

А чим я буду займатися — не знаю. Зараз мої завдання не виходять за рамки допомоги в 500 грн у тиждень, я чудово на них почуваюся. Уявляєте, людина із трьома вищими освітами, талановита людина, на відміну від українських представників “дичини мистецтв”… І я змушений жебракувати.

Я не знаю, як моє питання вирішуватимкться. Якби я був потрібен українському народу… Я був потрібен на війні — мене направляли на війну, а якщо зараз не потрібен у цивільному житті, до мене які питання? Насильно милим не будеш, я не збираюся бути насильно милим, але й правду приховувати, якщо українці — дурні й не розуміють, що вони просто руйнують майбутнє країни… Цього не можна робити.

Навіть якщо ти просто мовчиш і згоден, а ще думаєш, що мине 5 років і все зміниться… Та нічого не зміниться. Ніколи ніхто для вас нічого міняти не буде, жоден депутат ще не прийшов і не пофарбував ні в одному під’їзді власноруч поручні, хоч і часу у них — вагон. Я зараз дивлюся, як вони зустрічаються, самі слова й тільки, на що вони витрачають свій час?

Мені страшенно шкода, що я стаю приводом для підлостей, які на мене ж і сипляться. Є докази, що я мерзотник? Вперед тоді, карайте. А доказів немає, є тільки підлості.

— Якщо вас покличуть до лав ЗСУ, ви повернетеся?

— Ні, я не піду у лави ЗСУ, тому що там та ж сама біда. Як на мене будуть дивитися у ЗСУ, коли мені одного разу дзвонив знайомий ЗСУшник із 79-ї бригади, кіборг, офіцер, який сказав: “Толік, я зараз дивлюся “Кіборгів”, ти повинен обов’язково подивитися цей фільм”. Я у нього запитав: “Ти зараз де?”, він мені відповів: “У кінотеатрі”. Я йому кажу: “Військовий, ти дзвониш артисту в окоп, і кажеш, щоб він подивився цей фільм? Тобі не соромно, військовий? Ти артисту дзвониш. Ти тут не довоював, а я за тебе довойовую”.

Я не знаю, чим я буду займатися, ще не знаю. Може, щось зміниться, і знову знадобляться розумні люди. Може, щось зміниться, і якась держава запропонує мені притулок, якщо тут цій владі я не потрібен.

Влада вирішила, що я українському народу не потрібен. Подавати документи, принижуватися, просити у них — я гидую. Повинен бути закон, який позбавить мене від усіляких таких принижень, щоб я прийшов, люди побачили, хто я, і дали мені те, що за законом належить мені отримати. А далі я буду дивитися — брати мені це чи ні.

Тут питання не в мені, не в Алякину й навіть не в “Червні”, тут питання: чи готові люди проявляти вдячність, як головний секрет влади. Я поки бачу, що ні.

Поки у мене щось було, я волонтерив і якось допомагав, я був класний хлопець. Гроші закінчилися — і все, йди в дупу. Я готовий воювати, добре — ти знову класний хлопець. Війна закінчилася — і все, йди в дупу. І ось такий “класний хлопець, а потім “іди в дупу” буде завжди, поки не буде чіткого вектора, куди йде держава.

У нас люди не розуміють заради чого народжувати дітей у державі, заради фрази: “Я люблю Україну”? Це почуття, а займатися ти чим будеш? Що ти при цьому відчуватимеш — це зрозуміло. А ось ці сволоти, сепаратисти, які засіли на всіх гілках влади, вони чітко знають свої почуття, вони ненавидять Україну, але при цьому працюють в Україні, отримують гроші від українських платників податків. Працюють хреново, оскільки це почуття їм заважає працювати добре, ось і все.

— Ви говорите про недосконалість української влади, а у вас у самого є політичні амбіції, ви могли б піти в українську політику?

— Я в українській політиці? Давайте спробуємо уявити сценічного коня у вакуумі. Тільки якщо у мене буде мій ПК (кулемет Калашникова. — Ред.) і 800 патронів, тоді я себе уявляю навіть у Верховній Раді. А так, знаєте, щоб вийти і зіграти виставу, а не просто вийти й проговорити текст, — ти повинен погодитися із автором, погодитися із персонажем, але якесь своє ставлення ти до цього все одно виносиш. Якщо ти лізеш у владу, то твоє ставлення теж має бути зрозуміле людям, навіщо тобі це?

Зустрічаючи молодих хлопців в АТО й порівнюючи їх, наприклад, із прем’єр-міністром Канади, думаю, що ці хлопці — не гірші, вони зовсім не гірші. Вони дуже розумні й світлі хлопці. А я вже старий, мені 40 років.

Тут потрібен повний аудит того, що залишилося у країні, повний медичний огляд усіх, хто залишився у країні, і тільки потім, розуміючи скільки у нас здорових людей, скільки людей нам потрібно лікувати, вибудовувати економіку.

Потрібно виходити від першої необхідності, а у нас завжди єдина необхідність — взяти кредит, щоб віддати відсотки за попереднім кредитом. Ось якими проблемами вони зайняті, просто рулять фінансовими потоками.

Тут просто треба зрозуміти, що нас знову наїб*ли, знову. Отже, потрібні якісь критерії вибору людей у ​​владу, або визнати, що ми не спроможні, нас вічно обманюють. Тільки не треба потім виставляти претензії до молоді. Виставляйте претензії старим, яких обдурили всі — комуністи, більшовики, демократи, бандити, політикани й інші. А вони продовжують голосувати за тих, хто їх обдурив, або схожих на них.

А що стосується моєї ситуації, зараз тут зберуться всі ображені, зберуться люди, які хочуть щось отримати після війни, а я нічого не хочу отримати, навіть паспорт мені не потрібен, ні УБС.

Просто запасайтеся попкорном, сидіть і дивіться, як марнує життя цей скажений клоун. Шаленому клоуну зараз добре, як би йому не намагалися зробити погано. Мені постійно дзвонять люди і висловлюють свою підтримку — і це чудово.

Світлана Гудкова