«Маємо звикнути в думках і діях до всієї Землі як до власної домівки. Маємо жити завжди в пошуку і в прагненні до творчості, бо лише у творчості і в добрих справах, а не при владі і не біля корита людина відчуває себе Людиною», – слушно наголошував Василь Юхимович Шевцов, український вчений, дослідник.
Дитинство. Для багатьох золота пора буття на Землі. Окремі спомини з тих років ніколи не зітруться у пам’яті, коли пригадуються, зігрівають душу… Немало дітей починаючи від 4 – 5 років, буває й у більш ранньому віці, мріють про певних фах, який здобудуть у дорослому віці. Вподобання з плином часу змінюються, але не у всіх.
Олена Косінська, саме її творчості та захопленням присвячений цей текст, займатися перемальовками усього, що траплялося під руку, почала у 3 – 4 рочки. Вже бувши школяркою відвідувала гуртки, потім постала перед вибором: малювати чи займатися бальними танцями, вибрала малювання. Настільки захопилася образотворчим мистецтвом, що інших прагнень щодо вибору професії не виникало. Не завжди, але мрії здійснюються. Пані Олена стала професійною художницею.
До незабутніх спогадів належать – любила дитиною відвідувати домівку дідуся й бабусі, село Оринин, Кам’янець – Подільського району, Хмельницької області. «Літнє тепло, погожі дні… Перед очима постає великий двір, літня кухня, бабуся пригощала усілякими ласощами. У господарці у них були свині, корова, коні. Їздила з дідусем на возі…», – ділиться згадкою художниця.
Олена Косінська. Народжена у місті Кіровоград, нині Кропивницький. Чудова назва міста, незабутній Володимир Панченко (1954 – 2019) колись писав: «Кропивницький – український Шекспір». Далі їх сім’я замешкала у селищі Смоліно Кіровоградської області, тут вона брала перші уроки малювання у студії образотворчого мистецтва. Коли дівчинці виповнилося 8 родина переїхала на Хмельниччину, у місто Ізяслав, де продовжила навчатися у дитячій школі мистецтв. З педагогів цього мистецького закладу пані Олена називає Гранчука Володимира Васильовича, який приділяв велику увагу учням. Приносив для ознайомлення альбоми з репродукціями, книжки про мистецтво, листівки.
2002 – 2006 рік: студентка Кам’янець – Подільського фахового коледжу культури та мистецтв, викладачі: Сергій Васильович Луць, Оксана Віталіївна Дубінська, інші. 2006 – 2012 рік – студіювала науки у Кам’янець – Подільському національному університеті імені Івана Огієнка, отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Образотворче та декоративно – прикладне мистецтво», здобула кваліфікацію мистецтвознавця, художника образотворчого та декоративно – прикладного мистецтва, викладача фахових дисциплін, експерта творів мистецтва. Викладачі: Сергій Іванович Кляпетура, Наталія Олексіївна Урсу, Інна Вікторівна Березіна, Антоніна Олексіївна Штогрин, Борис Михайлович Негода.
Опісля здобуття вищої освіти три роки жила й працювала у Києві, окрім педагогічної діяльності брала участь в етнографічних експедиціях у Чорнобильській зоні відчуження від Державного наукового центру захисту культурної спадщини від техногенних катастроф. 2016 рік – переїздить до Мурованих Курилівців, селище міського типу на Вінничині, мала батьківщина чоловіка. У цьому населеному пункті живе до сьогодні, працює викладачем образотворчого мистецтва в дитячій школі мистецтв.
Відомо, що немає художників котрі не зазнали б певних впливів знаменитих, широко знаних митців, є й запозичення певних родзинок чи розкодованих секретів у творчості попередників або сучасників. Важливо, щоб ці впливи, запозичення творчо переосмислювалися, а не сліпо копіювалися… В процесі спілкування на запитання: «Твори яких митців найбільше відзначили б, чому саме їх?» відповідь отримав наступну… « Насамперед назву великих представників Епохи Ренесансу – Леонардо да Вінчі, Мікеланджело Буонарроті, Сандро Ботічеллі, творчістю яких захоплююся. Дуже цікаві для мене: іконопис періоду бароко в Україні; офорти Тараса Шевченка, український геній отримав звання академіка гравюри у 1860 році, вважався одним з видатних офортистів Світу; картини Миколи Пимоненка, академіка живопису, члена Паризької інтернаціональної спілки мистецтв і літератури, учня славних українських художників Миколи Мурашка, Йосипа – Казимира Будкевича; роботи видатних українських мисткинь – Катерини Білокур, Марії Примаченко, чимало іншого…».
Творчий доробок Олени Косінської різноманітний, застосовує різні техніки письма – акварелі, пастелі, олійний живопис, інше.. Пише портрети, пейзажі, натюрморти… Як основу для створення картин окрім традиційного полотна, картону, паперу використовувала й фрагменти старої деревини, речі з війни, наприклад – порожні ящики з-під боєприпасів…
Художниця є активною учасницею виставок, симпозіумів, пленерів: міжнародних, всеукраїнських, регіональних. Її творчий набуток – це п’ять персональних виставок, серед яких – «Час тривог і сподівань», місце проведення – Вінницький обласний центр народної творчості (2023); «Вікна», виставкова зала художнього відділу Кам’янець – Подільського музею – заповідника (2018); багацько групових, в тому числі – «Виставка до дня міста», картинна галерея Кам’янець – Подільського музею – заповідника (2009); всеукраїнська виставка «Військово – польовий арт», Запорізький обласний краєзнавчий музей (2018); симпозіум народного малярства «Мальована хата» Вінницький обласний центр народної творчості (с. Іванівці, Барська громада, Жмеринський район, Вінницька область, 2025).
У себе вдома пані Олена створила й облаштувала родинний музей, там зберігаються старовинні речі, проводить краєзнавчі екскурсії для школярів та гостей селища.
Художниця є членкинею Вінницької обласної організації НСХУ.
Що ж притаманно, властиво творчості художниці? Попри те, що мисткиня користається різними техніками письма є фактори які мають стосунок до багатьох її творів або окремих циклів. Роботи виконані з любов’ю, а це дуже важливий чинник, у християн які практикують, головний. «Бог – є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог перебуває у ньому», цитата з першого послання апостола Івана (1 Ів. 4:16). Картини переважно реалістичні, тонкі, душевні, кордоцентричні, наповнені поетикою, музичністю… Їм також притаманні риси традиціоналізму, етнографізму, історичності. Художниця робить спроби зазирнути вглиб української душі посередництвом малярських засобів. Важливу роль у її творчості відіграла участь в етнографічній експедиції до Чорнобильської зони відчуження. Там вона познайомилася з речами та предметами побуту, які наче застигли у Часі в первісному місці їх появи. Глибше запізналася з культурою та традиціями Полісся. На полотнах авторки з’явилося чимало осіб вдягнутих у традиційне, національне вбрання цього краю.
У 2016 році вона починає писати картини на фрагментах старої деревини, попередньо обробивши матеріал, але зберігаючи усі тріщини, цебто підкреслює історичну важливість збереження матеріалу у первісному вигляді.
2017 рік – використовує нову для неї основу: тепер це артефакти війни, привезені із театру бойових дій. Творам характерна загострена образність, пієтет до всього українського…
Які ж вподобання, смаки у пані Олени у царині літератури, музики, історії тощо…? Відомо, що ці вподобання мають вплив, хай непрямий, безпосередньо на креативність художниці. «Багато читала ще бувши школяркою, не лише книжки з області обов’язкової літератури, а й додаткової. Маю зацікавлення до літератури по історії, етнографії, купую книжки котрі дають інформацію стосовно музейної справи. Інтуїція підказує мені яку музику хочу послухати саме тепер – ритмічну чи ліричну. Шаную пісні Володимира Івасюка, до душі мені спів Юрія Йосифовича. Бувати у лісі, збирати гриби, як же без цього, довкілля надихає… У мандрах, поїздках, куди б не потрапила, обов’язково відвідую музеї. Займаюся фотографуванням. Раніше танцювала не знаючи втоми, любила танок… Люблю життя», – розповідає мисткиня.
Пані Олена надає перевагу живій праці, подорожам, експедиціям… Каже: «Щоб був РУХ!». Прагне, докладає зусилля до творчого зростання, здобуває потрібні знання, щоб йти шляхом вдосконалення. Має плани: щодо нових виставок, серед яких – у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка, різних країнах за кордоном, хоче приділяти більше часу творчості.
Архетипи є основою мітів, легенд, казок, фольклору різних народів, надаючи універсальні моделі для розуміння людського досвіду. Архетипи – це багатовимірний інструмент для пізнання себе. Щоб визначити свій архетип, треба вивчити описи основних архетипів, та з’ясувати, який найбільше суголосний цінностям особи, поведінці та внутрішнім відчуттям. На мій погляд, Олені Косінській найбільш відповідним є архетип Творець, якому характерні – сильна уява, бажання самовираження, потяг до усього нового…
Насамкінець…
«Заповнити шмат полотна,
мов зупинити час…
І, ще:
… Вхопити вічності деталь.
Впіймати на льоту…», – рядки з вірша Тетяни Крижанівської, –
чи не свідчать вони про те, що такі речі підвладні Художникові?!
*Фрагмент з вірша Тетяни Крижанівської
Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, есеїст, брендолог. Керівник ЛЕЛЕГ – 4 (Лабораторія Експансії Латентних Експериментів Горішнього – 4) та БУМ (Брама Українського Мистецтва).
Головне зображення – картина Олени Косінської “Ліра”, 2014, акварель/папір, 30 х 40 см
На фото – Олена Косінська та її роботи:
- “Натюрморт з гарбузами”, 2007, акварель/папір, 80 х 60 см
- “Капличка”, 2008, суха пастель, 30 х 40 см
- “Стежками Миколайчука”, 2011, туш/перо, пастельний олівець, 60 х 40 см
- “Мама”, 2017, полотно/олія, 100 х 100 см
- “Врожай”, 2015, стара деревина/олія, 32 х 22 см
- “Бублик”, 2017, стара деревина/олія, 14 х 13 см
- “Давайте вже почнемо Жити”, 2023, дерево (частина ящика від боєприпасів)/олія, 96 х 35 см
- “Рябі грушки”, 2021, дерево (ящик від боєприпасів)/олія, 104 х 49 см
- “Церква у Мурованих Курилівцях”, 2017, туш/перо, пастельний олівець, 30 х 40 см
- “Вишні”, 2017, полотно/олія, 40 х 60 см
