Такі люди, пише Кліклі, просто не в змозі зрозуміти багато почуттів, які відчувають інші люди, адже їм самим ці емоції чужі.
Психологи називають їх психопатами або соціопатами і оцінюють, що в будь-якому суспільстві їх не більше 1-2%. Такими типажами зацікавилися ще стародавні греки. Філософ Теопрастус у III столітті до нашої ери писав про «нечистоплотну людину», яка позичає гроші і не віддає, бреше і шахраює.
Сучасний опис психопата з’явився у книзі «Маска нормальності» американського лікаря Гірві Кліклі в 1941 році. Його він описав як людину з розвиненим інтелектом, але бідністю емоцій, який зовсім не зважає на те, як його дії позначяться на інших людях. Такі люди, пише Кліклі, просто не в змозі зрозуміти багато почуттів, які відчувають інші люди, адже їм самим ці емоції чужі.
Сучасним же гуру в справі вивчення психопатів є канадський психіатр Роберт Харе, автор однойменного опитування для їх виявлення.
Ось кілька розпізнавальних ознак психопата (перелік неповний і в довільному викладі), які пропонує Харе. Має безладні сексуальні зв’язки. Промишляє криміналом. Паразитує на рідних і близьких. Володіє поверхневим шармом. Вірить у власні унікальність і зверхність. Не думає про завтрашній день. Будь-яка справа на нього швидко наганяє нудьгу. Бреше і не червоніє. Любить розвести на гроші. Не замислюється про наслідки власних дій. У всіх його бідах завжди винен хтось інший. Не здатний покаятися і виправитися. Черствий душею. Не може себе контролювати, імпульсивний. На нього абсолютно неможливо покластися!
Якщо якась риса відсутня, то психіатр присуджує пацієнту 0 балів, трохи є – 1, і 2 – якщо цвіте буйним цвітом. При 30 балах і більше – психопат, тобто наявність усіх гріхів відразу необов’язково. Правда, сам Харе дуже переживає, коли його опитувальником користуються в домашніх умовах, і просить цього не робити, щоб не образити невинних людей.
А ось американський психіатр Майкл Левенсон з цього приводу не комплексує – кожен бажаючий може знайти в Інтернеті його тест для самодіагностики. Я його пройшла і тепер маю незаперечний доказ своєї доброти і душевності.
Психопати відрізняються від звичайних людей і на фізіологічному рівні. Боб Харе провів цікавий експеримент у канадській в’язниці. Він давав піддослідним електричний шок (тоді це ще було можна), приєднавши їх до приладів, що вимірюють рівень стресу.
Так от виявилося, що психопати зовсім не напружувалися з приводу больового шоку, навіть коли цей експеримент проводили повторно, і вони точно знали, чого чекати. Не пітніли, у них не частішало серцебиття. До речі, Боб просить цей досвід у домашніх умовах теж не проводити.
У журналі «Наука», куди він надіслав звіт про експеримент, не повірили, що надані ним ЕЕГ головного мозку належали живим людям, пише англійський журналіст Джон Ронсон у книзі «Тест на психопата». Річ у тім, що амігдала, частина головного мозку і лімбічної системи, що бере участь у формуванні емоцій, у психопатів практично не діяла. Головна фізіологічна відмінність психопата від нормальної людини – відсутність страху і тривожності. Вони не думають про наслідки, тому що вони їх не бояться.
Тому в західному світі психопата найлегше знайти в тюрмі. У Великобританії їх там 20%, причому серед тих, хто вчинив особливо тяжкі злочини – 50%, пише Кевін Даттон у книзі «Мудрість психопатів». Виправні роботи на них не діють, їхній рівень рецидивізму, порівняно зі звичайними злочинцями, стратосферний
При цьому 85% популяції в’язниць мають так званий антисоціальний розлад особистості. Це ніби як «психопат лайт» – тип, який теж думає тільки про себе, але якісь емоції у нього все-таки є. (У всіх психопатів є антисоціальний розлад особистості).
Ось, здавалося б, якщо психопатів можна вирахувати по ЕЕГ, по тесту – то чому б не перевіряти всіх і не садити психопатів до в’язниці після досягнення ними 18-річного віку?
Проблема в тому, що серед видатних людей – президентів, телезірок, керівників великих підприємств, хірургів, солдатів спецназу, юристів – теж багато людей з психопатичними рисами особистості.І, якщо вони злочинів не вчиняють, то від них суспільству може бути величезна користь.
Даттон виявив, що більш за все люди з високим рівнем психопатії люблять займатися бізнесом. Чимало їх і в політиці та … на телебаченні. А ось серед вихователів дитячих садків, медсестер, терапевтів, народних умільців і робітниць салонів краси людей з неактивною амігдалою практично немає.
І, як переконує автор, щоб досягти успіху в деяких професіях, риси характеру, притаманні психопатам, – величезна підмога. Наприклад, той же хірург. Якщо людина буде відчувати співчуття щодо хворого, переживати, думати про можливі наслідки кожного руху скальпелем, то успішну операцію провести складно. А психопат – чік-чік і готово. А про солдатів спецназу годі й казати.
Проте, у США до питання виявлення психопатів ставляться зі знанням справи. Журнал для кадровиків наполегливо рекомендує своїм читачам простудіювати книгу «Змії в костюмах: Коли психопати виходять на роботу» Пола Бабяка і того ж Харе. В ній детально описується, як відсіяти кандидата, готового піддати ризику всю фінансову систему світу, заради грошей на нову яхту. Оскільки саме це і сталося у 2008-му, можна припустити, що кадровики книгу читали неуважно.
Про те, чому одні психопати стають маніяками-вбивцями, а інші – космонавтами, вчені все ще сперечаються. Одна з версій полягає в тому, що маніяки-вбивці – психопати з важким дитинством. За іншою – «успішні психопати», на відміну від злодіїв-рецидивістів, володіють вродженою внутрішньою дисципліною, а також перебувають у середовищі, яке вимагає певних правил поведінки.
Усі психопати знають, що вони відрізняються від звичайних людей (всі – слабаки, а у них – нерви зі сталі!), але змушені вдаватись до мімікрії, маскуватись – з міркувань пристойності вичавлювати сльозу на похороні й утримувати свій порив поцупити сумочку у розсіяної удови. Якщо суспільство має моральні канони і справедливі закони, то психопати великої шкоди йому не завдають.
Одна з версій полягає в тому, що маніяки-вбивці – психопати з важким дитинством.
Система дає збій, коли психопатам не можна дати ради, вони зосереджуються на самому верху і починають диктувати суспільству свої цінності. Тоді злодійство і паразитичний спосіб життя вважаються не ганебним явищем, а предметом гордості. Тоді вміння визнати свої помилки і вибачитися розглядаються не як сила духу, а як слабкість характеру.
Тоді винними автоматично стають жертви, тому що вони самі дали себе розвести або просто тому, що опинилися не в тому місці у невідповідний час. Тоді абсолютно аморальні дії однієї держави щодо іншої називаються «геополітичними інтересами».Люди можуть і не бути психопатами самі, але в деформованому суспільстві вони будуть приймати і поділяти ці цінності.
