З досвіду суспільної діяльності
українських сил. Сумщина
З повчального звіту Олексія Григоровича Шевченка з нагоди його 60-ліття
перед друзями і всіма, хто боровся й бореться за те, щоб була Україна
Олексій Шевченко відкриває “Світлицю”Олексій Шевченко – голова Сумського обласного товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, голова Сумського обласного осередку ВГО «Українська Взаємодопомога», співкерівник Української світової економічної мережі (УСЕМ) при МГОУ «Четверта Хвиля». Один із засновників у Сумах Народного Руху України (1989), автор ідеї об’єднання українців «Українська родина» (1994) та суспільного проекту «Український дім» (2000). Виділене для «Українського дому» приміщення відібрали депутати від «помаранчевої влади». У 2010 О. Г. Шевченко добився від «помаранчевих» часткового повернення приміщення та створив тут Український культурно-інформаційний центр «Світлиця».
Народився 29 березня 1959 року в селі Шпилівка Сумського району, Сумської області. Батьки: Шевченко Григорій Трохимович 1936 р. н. та Шевченко Євдокія Іванівна 1938 р. н. – селяни.
1974 – Закінчив Шпилівську 8-річну школу, вступив до Сумського професійно-технічного училища № 2 для набуття спеціальності електрогазозварювальника. Паралельно відвідував секції боротьби та боксу, а також музичну студію.
Вважаючи, що тим підтримую Україну, (окрім окремих випадків), завжди розмовляв лише українською мовою .
1977 – Служба в Радянській армії. Там вперше дуже гостро зіштовхнувся з «дружбою народів». За українську мову та заперечення твердження росіян про те, що рано чи пізно всі народи СРСР стануть росіянами, був жорстоко побитий залізними прутами зі спинок ліжок, хоч у ситуації 1 проти 15 чоловік без того можна було б і обійтися. У результаті поламані ребра та декілька місяців плював кров’ю. Переконавшись у тому, що не зламали, «друзі-росіяни» вчинили спробу «випадкового» розстрілу. Під час нічних бойових стрільб поставили на охорону полігона, як виявилося, за мішенню, по якій усю ніч, використовуючи тепловізори, стріляли з крупнокаліберних кулеметів. Живим залишився дивом. Тоді й зрозумів вимовлену напередодні одним із «доброзичливців» фразу: «А знаєш, хахол, что на ученнях допускается какой-то процент несчастних случаєв…».
Запам’яталося ставлення в полку представників різних народів до україномовності та українськості. Позитивно сприймали україномовність: осетини, дагестанці, чеченці, грузини, білоруськомовні білоруси, більшість україномовних українців. З їхнього боку відчувалася солідарність. Негативно українську мову та українське походження сприймали: росіяни, гагаузи, молдавани, азербайджанці, російськомовні білоруси. З їхнього боку постійно відчувалася деяка неприязнь та недовіра. Нейтрально до проявів українськості ставилися – чуваші, казанські татари, та вірмени.
1979 – Стихійна участь у дисидентському русі. Початок літературної діяльності. За низку творів, спрямованих проти русифікації, схоплений представниками КДБ, та був ув’язнений у «психушці» селища Високе (Охтирський району Сумської області). Батьки змушені були продати корову, щоб викупити із неволі ледве живого.
Вийшов з лікарні із підірваним здоров’ям. Деякий час не було сили волі ні підвестися з ліжка, ні ходити, зникла властивість бачити кольори і світ був як у чорно-білому телевізорі. Тіло сковували загальмованість та сповільнення реакції. За рік-два майже все це зникло, адже молодий організм (20 років) поволі відновлювався. Залишилися лише довготривалі наслідки, які дошкуляють і досі. Все наступне життя доводиться боротися з періодичними приступами фізичного безсилля та слабкості. Інколи для того щоб перекласти папірець з місця на місце потрібні додаткові зусилля. Після такого «лікування», за словами одного з лікарів, організму, на ті ж самі активні дії, доводиться витрачати енергії набагато більше, ніж витрачають на те ж саме люди, яких так не «лікували». Періодично, час від часу, після будь яких навантажень вище середніх настає фізична слабкість, час від часу до неї додається противний біль у м’язах, тіло сковує, що заважає рухатись. Це нагадує життя у скафандрі, який стримує рух і вимагає постійної боротьби з собою.
1980 – Дещо оговтавшись від «лікування», працюю на заводі імені Фрунзе у Сумах електрозварювальником. У цей час у рідному селі Шпилівка організовую український вокально-інструментальний ансамбль. На музику найпопулярніших світових хітів пишу українські тексти і таким чином популяризую українську мову. У головному складі ансамблю були: Олексій Шевченко, Олександр Пасікута, Валерій Борзаниця, Василь Срібняк. Солісти – Ольга Ільченко, Лариса Шевченко. Художній керівник – Олександр Воробйов із Сум.
1981 – Початок навчання в Сумському державному педагогічному інституті імені А. С. Макаренка (тепер Сумський педуніверситет) на філологічному факультеті за спеціальністю «українська мова та література».
Це час розгулу русифікації. Щоб показати, що Суми були є і будуть українськими, серед студентів різних факультетів знаходжу таких, які писали українською. Це були: Ніна Гавриленко, Михайло Попільнюх, Василь Пазинич, Юрій Андрусенко, Сергій Пономаренко, Сергій Бойченко та інші. Організовую творчий колектив, який виступає зі своїми творами в навчальних закладах та трудових колективах. Сам у цій групі виступаю як український бард.
1982 – У ролі українського барда брав участь у гастролях творчого молодіжного агітпотяга. Виконував власні пісні та пісні на слова українських поетів-земляків, зокрема Миколи Лазарка, Сергія Пономаренка та інших. За задумом організаторів, виступали в населених пунктах, які знаходилися не далі як за 100 кілометрів по обидва боки від українського і російського кордонів. Тоді почув, що у багатьох селах і навіть містечках на території Росії багато людей ще розмовляють українською мовою.
1983 – Працюю в найбільшій будівельній організації області – комбінаті «Сумпромбуд» кореспондентом газети «Строітєль».
1984 – Задумую літературно-мистецько-краєзнавче товариство, мета діяльності якого – популяризація найкращих пісенних та літературних українських творів, написаних земляками, поширення знань про видатних земляків-українців, які прославили Сумщину і Україну.
1985 – Дружина Людмила Шевченко (письменниця Людмила Ромен) пропонує назвати товариство «Спадщиною». Першими його активістами були: Олексій Шевченко, Людмила Шевченко та студенти педінституту Юрій Плющенко та Пантелеймон Доля. Товариства не реєстрували, а місце для зібрань вдалося знайти у ПК імені Фрунзе, обійшовши з таким проханням перед цим майже всі можливі установи в Сумах. Кімнату для зібрань надав єдиний на той час україномовний керівник у сфері культури, директор палацу Ярослав Ярополкович Цибульський, виходець із Західної України.
1985 – Розгром «Спадщини», виключення з інституту, позбавлення роботи та черги на чотирикімнатну квартиру, яку повинен був одержати через місяць, тому що на той час родина мала трьох малих дітей-дошкільнят, дружина інвалід та умови проживання нестерпні.
1986 – Повна ізоляція, через залякування органами КДБ друзів та знайомих.
1987 – Все більше відчувалася перебудовча відлига, дихати стає легше і тоді організовую в Сумах осередок прихильників української мови. Прихисток для нього давала викладач української мови Сумського будівельного технікуму Н. С. Вірченко. На все життя запам’яталися «Вечорниці», які можна було назвати і «Святом українських вареників», яких господиня разом із студентами підготувала аж сім видів. Зустріч відбулася у класі Ніни Степанівни. Були запрошені також і представники української творчої інтелігенції. Після того у вчительки з’явилися великі проблеми на роботі. Збиратися стало ніде, і осередок майже згорнув діяльність.
1988 – Зініціював створення в Сумах Козацького товариства. Ідея виникла (як і всі інші патріотичні ідеї) інтуїтивно, хоч про козацькі товариства ніколи не чув. Звернувся за підтримкою до патріота з великими вусами і дуже козацькою зовнішністю, який багато розповідав про козацтво О. Крамаренка. Після такої пропозиції Крамаренко глянув, як на дивака, який несповна розуму, і нічого не відповів. Справа створення козацького товариства була відкладена, а я подумав: «Ну якщо вже такі люди не підтримують такої справи, то мабуть не має сенсу звертатися до інших».
1989 – Один із засновників у Сумах Народного Руху України за перебудову. Делегат першого з’їзду НРУ. Дружина, Л. Шевченко – одна з перших на Сумщині жінкок-рухівок, разом з викладачкою політехнічного інституту І. Предборською.
1989 – Після декількох безуспішних спроб поновитися у Сумському педінституті, здав документи та поновився на навчання у Ніжинському педагогічному інституті та закінчив його.
1989 – На першому з’їзді Товариства української мови в Києві обраний членом правління Всеукраїнського Товариства української мови.
Після цього відчув припинення блокування своєї діяльності спецслужбами, громадською роботою стало займатися легше. Разом з краєзнавцем та істориком М. Маньком відновлюємо товариство «Спадщина» та реєструємо його. Підтримую прохання М. Манька зробити його головою товариства. Згодом переконався, що першими (і «Спадщину» і Товариство української мови, й НРУ та «Просвіту») очолили люди, пов’язані з КДБ.
Громадська діяльність
1989 – Шукаю проукраїнських кандидатів у депутати для участі у перших демократичних виборах. Тоді якраз у населення був, мабуть, найбільший в історії патріотичний підйом, і люди, які йшли у депутати від патріотичних і демократичних сил, мали великі шанси. Організовую висунення кандидатів та виборчу компанію, результатом чого стало виникнення неформальної депутатської групи «Слово» у Сумській міськраді кількістю до 40 чоловік. Діяльність цієї групи стала поштовхом першої українізації в місті та вирішальною в організації переведення російськомовних навчальних закладів на українську мову. Після цих виборів у мене раптом з’явилася думка: «Чому ніхто не запропонував стати депутатом мені?»
1990 – Автор ідеї та ініціатор створення Сумського козацького товариства. Створення товариства стало можливим лише після того, як познайомився з на той час депутатом Сумської міської ради Олександром Реутою, (у якого навіть зберігся документ про його козацьке походження). Козацьке товариство було зареєстроване. Я, О. Г. Шевченко – головний писар Сумського Козацького товариства. Засновниками організації стали: Олексій Шевченко, Олександр Реута, Валерій Хоменков, В’ячеслав Артюх, Володимир Реута, Володимир Ломака, Андрій Скрипняк, Олександр Кавунник, Олександр Бєляєв, Юрій Скрипник, Володимир Баюра, Володимир Майборода, Олександр Лоза, Олександр Мислівченко, Михайло Тельпухов, В’ячеслав Костенко та інші – всього 22 чоловіки.
У цей же рік – один із головних організаторів, разом з отаманом Олександром Реутою поїздки на свята козацької слави в Запорізьку область. Було три автобуси до 100 чоловік учасників від Сум, з наметами, харчами, казанами, символікою, атрибутикою, в українських вишиванках, а дехто і в козацьких одностроях.
О. Г. Шевченко взяв на себе відповідальність за пошук коштів, організацію транспорту, підбір делегатів. Також організував відеозйомки поїздок делегації на свято та створення фільму про поїздку на святкування 500-ліття українського козацтва. Дещо пізніше майже всі відеокасети із записом фільму були подаровані представникам української діаспори на одному з перших її зібрань у Києві.
Того ж року організував «Козацький ансамбль». Художнім керівником була – Людмила Шевченко (творчий псевдонім – Ромен). Учасники цього творчого колективу вперше на Сумщині у жовтні 1990 року привселюдно виконали Гімн України під час першого підняття в Сумах та на Лівобережній Україні Українського Національного Прапора.. Головними солістами ансамблю тоді були: Людмила Шевченко, Андрій Скрипняк, Юрій Скрипник, Галина Кавунник, колишній соліст філармонії Олександр Мислівченко, Олексій Шевченко, Олександ Реута, Ведучим був неперевершений знавець історії козацтва Валерій Хоменков. Як адміністратору ансамблю мені вдалося забезпечити його фінансуванням. Два роки учасники одержували зарплатню. Записи виступів ансамблю збереглися в архіві тодішнього керівника НРУ – В. Б.Осадчого.
Далі довелося бути організатором поїздки сумської делегації на «Ланцюг злуки» у Київ. Знайшов бажаючих поїхати, транспорт і половину коштів на оплату автобусів (іншу половину – О. Піскун, викладач СДУ, один з перших рухівців у Сумах). У Київ поїхали тоді близько 100 патріотів. Спочатку не було ніяких проблем. Та влада у той час ще намагалася не допускати українських патріотичним подій. Увечері хтось почав тиснути на керівництво автоколони, вимагаючи, щоб вони не надавали автобуси. Рішення виділити автобуси було прийнято лише за годину до поїздки, і, хто у цьому зіграв вирішальну роль, невідомо, напевне, директор автоколони.
Також довелося бути ініціатором та організатором в Сумах концерту переможців першого Всеукраїнського конкурсу Червона рута. Знайшов на цей захід кошти на оренду зали Театру імені Щепкіна, проживання в готелі, харчування, переїзд артистів за маршрутом Київ-Суми-Запоріжжя. Третину квитків у залі було закуплено для активістів українських організацій та їхніх родин. Коли вже було все готово для зустрічі гостей, за все заплачені кошти і артисти виїхали з Києва, раптом тодішній директор театру О. Бойцов став відмовлятися надавати приміщення. З ним тоді відбулася драматична розмова у якій він зізнався, що якщо дозволить виступати, то може втратити посаду, але він усе ж ризикнув і концерт відбувся.
1991 – Коли тодішній Народний депутат УРСР О. І. Піскун, повідомив про можливість, комп’ютери, які подарували українці Америки направити на Суми я порекомендував підтримати ними недавно відкриту у Сумах першу українську гімназію та організував перевезення обладнання.
1992 – У гімназії організував з друзями: Мирославою та Олександром Бєляєвими, Людмилою Федевич, Сергієм Початком, Антоніною Охріменко, Андрієм Довгалем та іншими – «Школу української культури», яка працювала на громадських засадах. Незважаючи на те, що дехто зі штатних працівників школи не розумів, як це можна працювати на ентузіазмі і навіть шкодив, школа діяла 2 роки і була згорнута на знак протесту після того, як директор К. І. Бондарєва відмовилася надати спортивну залу для відкриття секції козацьких єдиноборств.
1992 – Дізнавшись про те, що під виглядом вчителів англійської мови в Україну хочуть приїхати українці з Америки, які ще ніколи не мали змоги бути в Україні і їх нікому прийняти на Сумщині, взяв на себе ініціативу та відповідальність за запрошення їх у Сумську область. Перед цим знайшов населені пункти, де їх прийняли, кошти для харчування та проживання. У Сумах для двох груп відшукав бажаючих відвідувати курси. Був здивований тим, що українські емігранти та їхні діти й онуки, які приїхали із США, своїм менталітетом нічим не відрізняються від українців в Україні. Особливо ревно вони зберегли всі недоліки українського характеру, зокрема дику українську поетичну уяву, яку українці часто вважають реальнішою за реальність. Єдине чим вони відрізнялись – умінням постійно усміхатись та поступатися при вході у двері.
1994 – У зв’язку з відсутністю в Сумах україномовного і українського середовища стаю автором ідеї та організатором об’єднання батьків і дітей «Українська родина». Завданням її було: «виявляти в Сумах україномовні, патріотичні родини, познайомити між собою батьків, дітей, надати дітям та батькам поглиблених знань з української культури та знань, які б підвищували конкурентоспроможність у житті». Першими учасниками цього проекту були родини: Шевченків, Бєляєвих, Кавунників, Абрамових. «Українська родина» працювала у Сумському Палаці дітей та юнацтва близько року, проте змушена була припинити роботу через українофобську позицію тодішньої директора Палацу В. І. Бочарової, яка відмовилася надавати приміщення через непідтримку представниками родини «двуязичія». Приміщення не стало – і родину було ніде збирати. Але цю ідею багато років в межах своїх можливостей впроваджувала у своїй роботі з дітьми на базі гуртка українського художнього ткацтва Мирослава Бєляєва.
Справедливо буде згадати, що першими благодійниками, яких я знайшов для підтримки українського відродження ще в дев’яності роки, були керівники приватних підприємств у Сумах: Олег Гринішак – директор кооперативу «Граніт», Юрій Граділь – директор фірми «Архпроект» та його заступник Сергій Рибачок, Станіслав Граділь – директор архітектурної фірми «Архіград», Сергій Початко, та Володимир Шкробот – керівники підприємства «Фаворит». Директори державних підприємств: Олександр Баня – «Сумського міського молодіжного центру», Михайло Рудченко – Сумського цегельного заводу, Олександр Помазановський – Тростянецького заводу «Електропобутприлад», Роман Рапій – керівник Охтирського нафтогазового управління.
Підприємницька діяльність 1992 року, коли перший голова СОТ «Просвіта» В. П. Казбан відмовив взяти на роботу в товариство, організував приватне виробничо-комерційне підприємство «Січ». Керуючи підприємством, уперше в області, а можливо, і в Україні, на той час впровадив модель українського протекціонізму – давав роботу та заробіток людям, які зарекомендували себе патріотами й долучалися до розвою української культури та підтримки української мови.
Взяв на роботу співголів Спілки української молоді «Сумщина» В. Лущика та М. Наземця, голову Сумського козацького товариства О. Реуту з синами Андрієм та Анатолієм, українських активістів того часу М. Самуся та О. Лозу. Особливо намагався підтримати заробітком патріотів-інтелігентів, які в нашій державі ще ніколи не цінувались. Найбільше це вдавалося на будівельно-опоряджувальних роботах, супроводженні вантажів, торгівлі. У підприємстві «Січ» у різний час працювали такі відомі люди Сумщини, як професори В. Положій, І. Мозговий та О. Кузема. Відомий у світі художник-україніст В. Ломака, Заслужений артист України М. Ластовецький, діти директора театру імені Щепкіна О. Бойцова, співак та художник О. Мисливченко, різьбярі О. Киселів та С. Скляр, краєзнавець та історик М. Карпенко, учитель С. Початко, та інші. Участь згадуваних людей у роботі підприємства була мотивована великою економічною кризою того часу в Україні. Інтелігенції тоді коштів або платили дуже мало, або й зовсім не платили.
З того часу запам’ятався випадок. Одного разу, коли О. Г. Шевченко розставляв представників інтелігенції на Центральному базарі на торгові місця, (а тоді ще було, хто де стане) він зіштовхнувся з циганами. Старший серед циган, почувши від нього українську мову гучно покликав всіх навколишніх циган і сказав: «Ось подивіться, є один українець! Один серед усіх.» А після того, коли цигани переконалися, що вся Шевченкова команда розмовляє лише українською, ділилися з українцями вигідними торговими місцями.
Зате за час підприємництва довелося зіштовхнутися з представником КРУ за прізвищем Шевченко, який вийшов на ПВКП «Січ» по наводці якихось «доброзичливців». Розмовляв він підкресленою російською мовою. Злішої і упередженішої людини в житті зустрічати більше не довелося. Складалося враження, що керівника підприємства і фірму він хоче розідрати. До слова. Як з’ясувалося, керівником групи, яка супроводжувала О. Г. Шевченка під час арешту, теж був офіцер на прізвище Шевченко. Але то вже був улюблений прийом «КГБ», щоб українець на очах у всіх пожирав українця.
Слід згадати, що дуже допоміг тоді, замовляючи будівельні та опоряджувальні роботи, Я. Бровко – директор Сумського комбінату хлібопродуктів. У себе на підприємстві він організував та опікувався народним хором, який був одним із кращих в Україні.
ВКП «Січ» у міру можливостей теж підтримувало фінансово патріотичні організації СУМ, НРУ, Козацьке товариство. О. Г. Шевченко виділив кошти на додатковий тираж книги земляка і співака, Народного артиста України Анатолія Мокренка «В серці моїм Україна». Книга була безкоштовно розповсюджена по бібліотеках навчальних закладів Сумської області.
Просвітницька діяльність
З вересня 1998 року по грудень 2001 року член обласного правління товариства «Просвіта».
2000–2001 – голова Сумської міської «Просвіти».
Розробив проект «Український дім» та добився його підтримки і затвердження Сумською облдержадміністрацією та міським головою міста Суми. Проект планувалося реалізувати на базі приміщення товариства «Просвіта» та будинку, у якому «Просвіта» знаходиться. Для цього вже виселили інші організації. Але О. Г. Шевченку усіма силами заважав працювати тодішній голова Сумського обласного товариства «Просвіта» (колишній працівник КДБ) Б. С. Манжела. Авторитарним способом він звільнив О. Г. Шевченка з обох посад «за бездіяльність».
Після усунення О. Г. Шевченка з «Просвіти» проект «Український дім» далі штовхати стало нікому і про нього забули. Приміщення будинку згодом в. о. міського голови С. Клочко роздав іншим організаціям: ГО «Відкрите суспільство», (В. Черняк), ГО «Нічний дозор» (керівник О. Такул), та газеті «Панорама», (власник Є. Положій, два останніх орендарі приміщення приватизували. Після цього мрія деяких українців створити «Український дім» у символічному місці – біля пам’ятника Т. Г. Шевченку стала нездійсненною.
Пікети за “Український дім”
2004 – активний учасник Помаранчевої революції в Сумах та Києві. Був не серед тих, хто виступав, а серед тих, хто виконував чорну роботу. Не один день взимку разом із головою вільної профспілки заводу ім. Фрунзе Олександром Ткаченком та співаком і композитором Іваном Весничем на початку та в кінці змін на прохідних заводів Фрунзе та «Хімпром» роздавали листівки і газети. Ініціатором цієї роботи був Олександр Ткаченко.
2005 – Обласним правлінням товариства «Просвіта» поновлений в обласному правлінні та на посаді голови Сумської міської «Просвіти».
12 квітня 2005 року на черговій обласній конференції обраний головою Сумського обласного товариства «Просвіта». У зв’язку з тим, що «Просвіта» не фінансується весь час працює на цій посаді як ентузіаст.
Попереднього голову Бориса Манжелу на обласному зібранні «Просвіти» виключили з товариства за розгром організації. Ним було втрачено приміщення, майже вся документація, печатка, списки людей, бібліотека, сувеніри, різограф, комп’ютери та інше.
З 2005 по 2007 рік повернув втрачене попереднім головою приміщення, відновив документацію, печатку, дістав нові меблі. Зібрав особисто для бібліотеки понад 300 примірників нових книг україніки.
З 2007 по 2010 рік організував ремонт першого поверху будинку, де знаходиться «Просвіта» та дістав для цього матеріали і кошти. Без допомоги держави та Всеукраїнської «Просвіти», будівельних та опоряджувальних робіт (за цінами 2007 року) було виконано на 90 тисяч гривень. Адже приміщення «Просвіті», за вимогою депутатів міськради з ГО «Нічний дозор», повернули лише на таких умовах.
«Просвіта» ніким не фінансувалася і не підтримувалася. Тому О. Г. Шевченку довелося знайти ще близько 70 тисяч гривень на оплату за комунальні послуги та зв’язок. 90 тисяч гривень здобуто ним на конкурсах проектів та з інших джерел на видання збірників кращих літературних творів школярів області, які готувала до друку Л. В. Ромен. Всього було видано 10 збірників «Диво, диво калинове» та «Роде наш красний». Авторами літературних збірників стали понад 700 юних обдарувань. Збірники видавалися за підсумками участі у міському, обласному та Всеукраїнськихих конкурсах: «Диво калинове» та «Я гордий тим, що українець зроду». Ініціатором цих конкурсів багато років є Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка. Сумський та обласний тури названих конкурсів опікали товариство «Просвіта» в особі О. Г. Шевченка та Л. В. Ромен та освітяни. З 10 разів участі у Всеукраїнських конкурсах 8 разів діти із Сумщини мали найбільшу кількість нагород та відзнак. Такі успіхи були б неможливими без активної допомоги освітян. Зокрема відзначилася в цій справі методист Інформаційного центру Департаменту освіти Сумської міської ради В. В. Закорко та колишня очільниця обласної освіти О. І. Попова.
Свого часу вдалося домовитися також з видавництвом ВУТ «Просвіта», щоб на Сумську область було безкоштовно доставлено українських книг цього видавництва на суму понад 500 тисяч гривень. Вирішальною в цій справі була допомога голови Всеукраїнського товариства «Просвіта» П. М. Мовчана. Цікаво, що коли свого часу «Просвіті» довелося добиватися продовження оренди на приміщення, то ні великий ремонт, ні безкоштовні книги, (а це ж допомога і місту) як аргумент для продовження оренди депутатами комісії комунальної власності з ГО «Батьківщина» та «Нічний дозор» до уваги не брались. Проблему вдалося вирішити лише з допомогою Києва. Проблеми з продовженням оренди на використання приміщення та здобуття пільги на оплату зникли лише, коли місто Суми став очолювати О. М. Лисенко.
За порадою Народного депутата України О. В. Медуниці звернувся з пропозицією до СОДА та Сумської обласної ради видати книги земляків до 100-ліття Української національної революції. Перед тим, як шукати кошти, О. Г. Шевченко з’ясував, хто саме на Сумщині має книги та матеріали до цієї події. На видання книг вдалося «вибити» в СОДА та Сумської обласної ради 200 тисяч гривень. Було видано 16 книг. Заради цього довелося оббивати пороги владних кабінетів. У цій справі допоміг заступник голови СОТ «Просвіта» з наукової роботи В. О. Артюх.
Уже апробовані такі напрями діяльності, ініційовані й організовані О. Г. Шевченком.
2010–2019 роки – автор проекту та організатор Українського культурно-інформаційного центру «Світлиця», своєрідної «Духовної Січі» «Української громади» міста Суми, який і розташувався у відремонтованому приміщенні.
Тут діяла постійна виставка художників «Україніка». Уже було декілька дитячих виставок та показ картин відомих місцевих митців. Зокрема, творів родин Солдатенків та Ярових, витинанок В.М. Коздровської, художній розпис Н. С. Гудилко та інших. Декілька виставок україніки учнів шкіл міста Суми та області. У перспективі – виставки виробів народних майстрів, предметів української старовини, книг, постійно демонструвались українські кінофільми. Діяв «Український кіноклуб».
У планах – створення української фільмотеки, аудіотеки, музичного центру, студії звукозапису, видавництва газети та сайту «Українська Сумщина» та іншого.
«Світлиця» служить залою для зборів українських патріотичних осередків, творчих презентацій та занять гуртків. Тут же знаходиться організаційно-інформаційно-рекламний центр на основі системи оповіщення про українські події в Сумах. Є мрія налагодити рекламу теле-радіопередач та публікацій у пресі на патріотичні, державницькі та українські культурологічні теми.
Згідно з історичним, краєзнавчим та народним українськими календарями проводили щомісячні «Українські дні», запрошуючи кращих істориків, краєзнавців, мистецтвознавців, народознавців, письменників та інших цікавих людей. У планах є готувати матеріали для ЗМІ, навчальних, державних та інших установ з метою інформування про цікаві події, людей, свята шляхом своєрідних інформацій через Інтернет та спеціально підготовлених листівок або брошур.
«Світлиця» – центр, який створений для популяризації всього українського: книг, періодики, відеофільмів, музики, сувенірів, комп’ютерних програм, поширенні електронних версій наукової та художньої літератури та інше. В перспективі планується налагодити мережу розповсюдження такої продукції в межах області, створити систему поширення українського духовно-патріотичного продукту поштою. Уже зараз проводяться презентації, зокрема й за активної участі засобів масової інформації. Особливої уваги, на наш погляд, потребує пропаганда творчості місцевих авторів, котрі творили та творять українську культуру.
Ніколи не буде достатньо закладів, які б спеціалізувалися на популяризації знань, котрі б сприяли відродженню українського духу, національної гідності, патріотизму, вихованню хороших естетичних смаків, тому «Світлиці» чи «Українські Доми» дуже потрібні.
Старі й малі за “Український дім” і Світлицю”
На основі проекту “Світлиця” здійснювалися такі напрямки роботи:
Система оповіщення про українські культурологічні, державницькі події та заходи. Метою діяльності системи оповіщення є створення традиції підтримки українцями українського. Це дуже важливо, адже відсутність такої традиції ставить українців на рівень слабкої нації. Система оповіщення діє вже майже 10 років. Ентузіасти-чергові в товаристві «Просвіта», яких теж знаходить О. Г. Шевченко, систематично повідомляють обдзвонювачів осередків «Просвіта», керівників громадських організацій, партій, творчих та професійних спілок про цікаві українські події в місті, також інформація відправляється Вайбером та електронною поштою.
Вже 10 років не припиняються спроби приєднати до Української системи оповіщення освітян. Щоб протистояти наступу зросійщення за часів правління В. Януковича, з’ясував електронні адреси всіх навчальних закладів у Сумах, знайшов у цих закладах відповідальних за виховання та 9 років повідомляв на ті адреси про найголовніші й найцікавіші українські події в Сумах. Час від часу організовував так, щоб про ці ж події повідомляли і чергові в товаристві «Просвіта». Це були сотні і сотні повідомлень. Але керівники закладів освіти ні при Януковичі, ні при українській владі на ті запрошення не реагували. Тому ця робота в 99% випадків результатів не принесла. Щоб організувати для підтримки українського хоч би найпатріотичніших освітян, титанічними зусиллями, шляхом довгих переговорів з очільниками навчальних закладів, створив у половині навчальних закладів міста осередки підтримки українського. З’ясувалося, що серед українців таких, хто бажав би підтримувати рідне дуже мало, а тих, хто бере в цій підтримці участь, майже немає.
Ще на зорі Незалежності України, розмірковуючи про необхідність єдності українців, написав Положення Ради українських патріотичних осередків. Після приходу до влади В. Януковича та реальної загрози існуванню української держави згадав про цей проект та використав його. У партіях, громадських організаціях та творчих спілках він знайшов проукраїнські налаштованих людей. У зібраннях обов’язково брали участь і голови осередків «Просвіти». Чергові в товаристві «Просвіта» запрошували цих активістів на збори. «Просвіта» також надавала приміщення та забезпечувала заходи біля пам’ятника Т. Г. Шевченку озвученням. Цей проект діяв з 2010 року по кінець 2013 року. У Раді вдалося об’єднати представників понад 35 організацій та осередків. Були і співчуваючі. Одного разу під одним із звернень підписалися керівники 47 організацій. Якщо 2010 року біля пам’ятника Т. Г. Шевченку на українські свята збиралося 20 – 30 чоловік, то 2013 року з допомогою Ради збирали вже понад 500. Найцікавіше те, що за три роки у Раді не сталося жодного розколу. Це легко пояснити. Рада не мала керівника. Керівниками були ті, хто пропонував ту чи іншу ініціативу. У такому випадку запрошувалися всі, але участь в реалізації кожної ініціативи брали лише ті, хто вважав це важливим. Тому збиралися лише однодумці. Таким чином організовувалася українська опозиція проросійській владі та прообраз майбутнього «Майдану». Керівники ж сумського «Майдану» проігнорували згадані принципи організації. І тому «Майдан» розколовся спочатку на два «Майдани, а потім на три, кожен з власним керівником і врешті майданів не стало. Точніше залишився лише «Майдан» ветеранів, який залишив принципи організації запропоновані мною.
Кожного місяця у виставковій залі «Україніка» Сумського міського українського культурно-інформаційного центру «Світлиця» в приміщенні товариства «Просвіта» змінюються виставки художників, у творчості яких присутня українська тематика, колорит або символіка. Організовують цю кропітку справу відомі митці. Це скульптори О. Г. Прокопчук та Л. Ф. Костур, художник О. І. Солдатенко, фотограф А. В. Ямщинський.
Заявив про себе серйозною працею осередок українських краєзнавців «Рідний край» – науковий керівник, доцент СумДУ В. О. Артюх, організатор О. Г. Шевченко. Було розроблено ґрунтовну концепцію з серйозною аргументацією на перейменування в Сумах понад 100 вулиць, а також підготовлено пропозиції для монументально-художньої українізації центру міста. Один із активістів осередку О. В. Лєнський підготував та видав книгу про історію «Просвіти» Сум.
Деякий період активно працював проект «Рідні джерела» – осередок популяризації кращих українських літературних та музичних творів земляків, який діяв під керівництвом поетів, композиторів та виконавців Л. В. Ромен та І. М. Веснича.
Є досвід діяльності осередку «Українська родина» – об’єднання українських родин, які бажали виховати дітей патріотичними, конкурентоспроможними та самодостатніми. Започатковували цю справу родини Шевченків, Бєляєвих, Кавунників та Абрамових. Заняття завжди відбувалися за спільної участі батьків і дітей.
Також довелося стати автором ідеї, пошуковцем кадрів та організатором проекту «Пісня для душі» для охочих співати та знати українські пісні. Справжніми заспівувачами цієї справи є: Г. В. Кавунник, Н. Г. Литвиненко-Орлова, В. В. Майборода, М. П. Татаренко, М. С. Соловей та інші.
Довгий час щоп’ятниці увечері вже не один рік у «Світлиці» збирався «Український кіноклуб», організатором якого була студентка Марія Дубініна. Це був спільний проект КУНМ та «Просвіти».
Задля українізації інформаційного комп’ютерного простору під керівництвом А. М. Дедика та В. А. Мартиша діяв осередок «Український комп’ютер». Одним із головних завдань цього напрямку є організована боротьба у місцевих комп’ютерних мережах з антиукраїнськими проявами. Сторінку сумської «Просвіти» у Фейсбуці самовіддано ведуть Євген Тараненко та Антоніна Соловйова.
«Книгозбірня Україніка». Українською бібліотекою «Просвіти» опікувалися Михайло Тищук, Микола Ганнощенко та інші.
Для пізнання рідного краю до війни активно працював туристично-краєзнавчий молодіжний осередок «Молода січ», організований студентом, а нині добровольцем Артемом Бондарем.
2012 – 2013 рік у «Просвіті» діяли Курси української мови.
Проект О. Г. Шевченка «Уроки патріотизму» вдалося впровадити в школи міста Суми. Уроки проводяться щотижня в кожному від 1 до 11 класу. Тепер щотижня діти чують позитив про Україну і українців: перемоги, героїв, винахідників, учених, спортсменів, артистів і т. д. Дітям розповідають, чому треба захищати і підтримувати нашу мову і культуру, національні інтереси, власного товаровиробника і т. д. – відповідальний О. Г. Шевченко
«Українська інформаційна скарбниця». Призначена для збору позитивної інформації про українців та Україну для використання її на щотижневих уроках патріотизму в школах міста Суми. – автор ідеї та відповідальний за проект О. Г. Шевченко.
Проекти, які на початковій стадії здійснення: дитяча літературно-мистецька студія «Диво калинове», збірник «Літопис української історії Сумщини», сайт «Українська Сумщина», видавництво «Українські дзвони», «Правове навчання», «Школа захисту українських національних інтересів», «Українська фільмотека», «Українська музична скарбниця» та інші.
Також через Сумську міську координаційну Раду з патріотичного виховання домігся реалізації в школах ще одного авторського проекту «Свого не цураймось», покликаного створити традицію підтримки українського.
2017 року від Сумської міської ради та СОДА домігся відновлення Комісій зі впровадження державної мови.
З початком війни майже вся згадувана діяльність була припинена у зв’язку з тим, що на 4 роки «Просвіта» пожертвувала своє приміщення для Волонтерського центру, якому як могли надавали допомогу. Після перебування волонтерського центру приміщення потребує капітального ремонту, а проекти – відродження.
Знову треба починати все спочатку…
Олексій Шевченко, Суми
29.03.2019
