Повторять 1919 рік: Україну попередили про білоруську загрозу
Росія отримає можливість розрізати Україну навпіл масштабним військовим вторгненням. Це станеться в разі російської окупації Білорусі та перетворення її на частину Союзної держави.
Про це заявив експерт Інституту міжнародного центру демократії Євген Дикий, – передає Обозреватель.
Він додав, що в такому разі ЗСУ треба буде майже подвоїти свою чисельність.
«Нам доведеться створювати не менше угруповання військ, ніж те, що зараз стоїть на Донбасі. І розгортати його на Поліссі. Зрозуміло, що це купа грошей і купа проблем», – пояснив Дикий.
Читайте також: Дипломат розповів, чому Росія насправді напала на Україну
Він додав, що у разі успішної російської окупації Білорусі ЗС РФ зможуть відрізати північну і центральну Україну від західної, повторивши сценарій 1919 року.
Читайте також: В Росії зробили тривожну заяву по війні з Україною
«Для нас цей аншлюс Білорусі дуже небажаний. До речі, першими термін аншлюс прямо і безсоромно вжили саме російські політологи», – нагадав експерт.
Читайте також: Росія готується до наступу на Україну, – Наєв
ZIK
28.01.2018
Росія готується до наступу на Україну, – Наєв
Росія збільшує військові сили і розвідувальні потужності на Донбасі, з чого можна зробити висновок про підготовку до масштабного наступу.
Про це повідомив командувач Об’єднаними силами Сергій Наєв, пише видання «Новий час».
Генерал стверджує: є кілька індикаторів того, що Росія готує масштабний наступ на Україну.
«По-перше, вони збільшили кількість військ у зоні конфлікту. Наприклад, там, де було вісім тактичних батальйонів біля українсько-російського кордону, їх стало дванадцять. І це тільки в моїй зоні відповідальності», – говорить він.
«Вони також істотно збільшили кількість авіації, готової до дій з повітряних баз по інший бік лінії фронту, біля Донецька», – додає генерал.
Ключовий доказ підступних планів противника – це те, що, за словами Наєва, у Донецькій і Луганській областях з’явилися російські диверсійно-розвідувальні групи (ДРГ). Це вдалося встановити завдяки перехопленню їхніх розмов.
Читайте також: Росія влаштувала нову провокацію в небі
Українські військові виявили особливий тип супутникового зв’язку, використовуваної старшим офіцерським складом російської армії. Присутність російських генералів доводить, що відбувається перегрупування військ, а це, швидше за все, підготовка до наступу.
Читайте також: Дипломат розповів, чому Росія насправді напала на Україну
«Їхні розвідувальні потужності збільшилися втричі: більше ДРГ, більше груп перехоплення радіопереговорів, більше шпигунів. Так відбувається, як правило, напередодні наступу», – продовжує генерал.
Читайте також: В Росії зробили тривожну заяву по війні з Україною
ZIK
27.01.2018
Путін націлив ракети на Київ і тренує удари за чотирма напрямками – генерал
Ігор Романенко про загрозу великого вторгнення Росії з Білорусі
Росія посилила військову присутність у Білорусі – найближчому північному сусідові України.
Як це позначиться на військовому конфлікті РФ з Україною, навіщо росіяни розташували свої ракети так, щоб вони діставали до Києва, і за якими напрямами можуть атакувати війська Володимира Путіна, в інтерв’ю НАРОДНІЙ ПРАВДІ розповів Ігор Романенко, генерал-лейтенант запасу, в 2006-2010 роках – заступник начальника Генерального штабу Збройних сил України.
– Ігоре Олександровичу, нещодавно відбулася зустріч президентів РФ і Республіки Білорусь, на якій публічно проявилися серйозні суперечності – Білорусь заборгувала «Газпрому» більше $700 млн, її економіка повністю залежить від цін на російські енергоносії. В той же час з’явилися повідомлення про перекидання військових сил РФ на території Білорусі та чутки про створення спільних військових сил. Що скажете з цього приводу?
– Ідея Путіна – побудувати путінський Радянський союз, тільки без країн Балтії. Існує кілька варіантів, як приєднати Україну до Росії. До кожної колишньої республіки СРСР підбирається свій ключик. До Білорусі підібрали цей вдалий спосіб: поставити її в економічну залежність, а потім поставити перед фактом – без російських дотацій там почнеться колапс, і Лукашенко усвідомлює, що сам він не втримається.
А економічна залежність тягне за собою політичну та військову.
Що стосується військових структур, КДБ, то переважна більшість сучасних білоруських фахівців у тій чи іншій формі проходили навчання в Росії, виховувалися там, в тому числі й вербувалися.
У Мінську було вище зенітно-ракетне училище, яке я у свій час закінчив (зараз його перетворили на Військову академію Республіки Білорусь), і другий виш – КДБшний, політичний, там навчалися силовики, прикордонники. У цих вишах навчається нижча ланка. А ось підготовка вищого офіцерства, силовиків, на рівні академії Генштабу, відбувається в Росії – з усіма наслідками.
– Що зміниться для України після того, як Росія повністю стане використовувати територію Білорусі у військових цілях?
– Навколо України повністю кільце замкнеться, російські сили можуть завдати спільного удару за всіма напрямками. Це перше.
Друге: скоротилася відстань до нашої столиці. Від кордону Білорусі до Києва – 90 км, до російського кордону – більш ніж удвічі далі. Путін вже заявляв про можливу втрату Україною державності. А як найшвидше можна покінчити з державністю? Правильно – захопити ворожу столицю, бажано з урядом і президентом. Ось так із входженням військ РФ до Білорусі похитнулася стабільність нашої держави.
– Ви згадали про глобальний удар з боку РФ. Як його можна описати?
– Спочатку передісторія. Восени 2016 року Росія зібрала угруповання військ кількістю до 250 000 бійців, були проведені навчання. Як прорахували наші військові аналітики, угруповання такого роду дозволяє розпочати широкомасштабну війну проти України – за всіма напрямками.
Ігор Романенко
Як відомо, якщо щось зробиш за планом, це залишається в пам’яті, тільки навички потрібно підтримувати. Згадаймо, захоплення Криму їхній Генштаб відпрацьовував п’ять разів, тепер подібні «навчання» проходять, щоб зрозуміти, як максимально швидко покінчити з Україною.
Потім пройшли закриті військові навчання Росії та Білорусі «Захід-2017». Лукашенко сказав, що «ці заходи не спрямовані проти третіх країн», однак зауважив, що військові загрози Білорусь буде відбивати спільно з Росією.
Потім, юридично спираючись на Союзний договір, був ратифікований документ про створення єдиної системи ППО Білорусі та РФ. Це стратегічний план, Путін хотів пробити його давно, ще до війни, я бачив ці документи (угоду було підписано в 2009 році, – НП). Тоді РФ намагалася узгодити це питання з Україною. Тут цікаво: ми звикли, що на дипломатичній арені росіяни поводяться зарозуміло, гордовито, а тут вони почали викручуватися, займатися підлабузництвом, щоб отримати згоду. Будь-якими способами домагалися, настільки це було важливо.
Але ми впиралися, розуміючи, що це перший крок, а потім росіяни наповнюють Білорусь військами та технікою.
Тепер під «маркою ППО» російський контингент стоїть у Білорусі, ввезено різнопланову техніку. Військ небагато, але достатньо, щоб вирішувати бойові завдання. Ви розумієте, що якщо техніка в бойовому порядку, то досить швидко можна направити підготовлених людей, які нею скористаються.
Крім того, у випадку конфлікту з Україною створено умови для швидкого заходу бойових груп і блокування армії Білорусі – просто щоб підстрахуватися, раптом будуть заважати?
Але весь 2018-й рік створювалися умови, щоб білоруси не тільки не заважали, але й взяли би участь (хоча публічно Лукашенко від цього відхрещується). Ось чого досягнула РФ у Білорусі протягом минулого року.
– Так яким, все ж, може бути масований удар?
– Якщо говорити про повномасштабну війну, то мова йде насамперед про масове використання авіації та ракетних військ. Будуть задіяні військово-транспортна авіація, залізничні війська, дальня авіація, ВДВ.
В державі важливий передусім військово-політичний центр – столиця. На території РФ один з дивізіонів розташували таким чином, щоб «Іскандери» діставали до Києва(російське ракетне озброєння сімейства оперативно-тактичних ракетних комплексів (ОТРК), дальність ураження – до 500 км, – НП).
Україна отримує одночасно удари за напрямками: з боку Білорусі, як найближчої до Києва території. Завдаються удари по великих центрах країни – на півночі(тут готові до атаки триста танків).
На південному сході: на маріупольському напрямку проходить морська операція, десанти висаджуються по всьому Азовському узбережжю. На південному заходіможна завдати удару навіть із боку Молдови, Придністров’я. Плюс південний удар з Криму.
Ось коли з усіх боків йдуть такі удари, уявляєте, що відчуває головнокомандувач?!
Та ще й треба думати – куди евакуювати уряд? Хоча, кому це допоможе? Уряд Польщі був в Англії, але, коли увійшли радянські війська, Сталін призначив своїх ставлеників керувати ПНР. Ось так історія йде по колу!
– Наскільки реалістичним є ваш прогноз?
– Я не вважаю, що якщо росіяни ввели війська в Білорусь, то «завтра була війна». Росіяни створюють максимальну готовність військ, але задіюватимуть менш витратний метод, який не гробить репутацію на міжнародній арені. Це метод політичного тиску, використання нашої “п’ятої колони”, наших виборів – президентських і парламентських. Після цього будуть перевіряти, чи вдасться за допомогою своїх людей задіяти стратегічні важелі із пристібування України до сфери впливу РФ.
– Все ж цікаво, що ви стали професійним військовим у Білорусі. Розкажіть про це!
– В мене чотири вищих освіти, три військові та цивільна – Київський університет імені Тараса Шевченка. Мінське вище інженерне зенітно-ракетне училище – це був найбільш просунутий військовий виш із цього напрямку в СРСР. А в радіотехнічних військах найбільш просунутим було училище в Києві.
Мінське вище інженерне зенітно-ракетне училище
Так от, на основі Мінського училища була створена Військова Академія республіки Білорусь. Я там бував до війни, там була зустріч військових України, Росії та Білорусі. Підходив до нас і Лукашенко, хвилин десять з ним розмовляв. Він цікавився в цілому українською армією: де військові отримують освіту, які зарплати, чи є програми із забезпечення житлом?
Тоді ми були в цій трійці на других позиціях. Зараз-то ми найгірші, але тоді трохи випереджали білорусів. Але вони вже тоді більше за нас витрачали на оборону.
А ми двадцять років віддавали на армію 1% від ВВП, що в перекладі означає повільне вмирання Збройних сил. А у білорусів вже було озброєння ХХІ століття, яким, звичайно, володіли й росіяни, а ми – ні.
В СРСР оборонні питання завжди йшли «попереду паровоза». Лукашенко як КДБіст розумів значення силових структур і армії, а в Україні все було, як у фільмі «Весілля в Малинівці», Попандопуло (боєць повстанського загону у фільмі, – НП) бігає, кричить: «Червоні прийшли, білі прийшли, жовті прийшли!»
– Я пам’ятаю, коли розкрадали армію років десять тому, модно було казати: «Хто на нас нападе? Не з Росією ж воювати – це ж смішно!»
– Так, з 2005 по 2010 роки, бувало, часто запитували: «А навіщо армія?!» Але до того часу її вже угробили.
А ось за кілька років після здобуття незалежності (у 1996 році, – НП) було сформовано Північне оперативно-територіальне командування з центром у Чернігові – спеціально для протидії Росії. Військове керівництво на цьому наполягло, ми розуміли ці загрози!
Читайте також: Путін хоче, щоб Україна вмилася кров’ю через томос – генерал Романенко
А потім без страху і сумніву все було розформовано – особливо на східному напрямку. Коли Янукович став губернатором Донецької області, виявилося, що навіть ППО не залишилося. Наближалися травневі свята, Янукович попросив перекинути зенітно-ракетний полк з Бессарабії – щоб покрасуватися разом з військовими на параді.
Ось чому в нинішній політичній обстановці в керівництві країни мають бути в тому числі й військові.
Розмовляв Ярослав Гребенюк
НАРОДНА ПРАВДА
У Криму російських військових удвічі більше, ніж стверджує наша розвідка – Андрій Клименко
Крим перетворився на центр управління подальшої агресії Росії
Експерт з питань Криму, головний редактор порталу BlackSeaNews, голова наглядової ради фонду “Майдан закордонних справ” АНДРІЙ КЛИМЕНКО в інтерв’ю “Апострофу” розповів про те, чого чекати Україні на Азовському басейні, а також чому у Кремлі ніколи не зможуть перетворити окупований Крим на всеросійську здравницю.
– Керченський міст називали “будівництвом століття”, він мав вирішити певні логістичні питання. Ще в 2013 році дві третини пасажирів прибували на півострів залізницею, а більшість товарів – автомобільним транспортом. Як поява мосту вплинула на пасажирські і вантажні перевезення?
– Міст замінив пороми. Наприкінці 2014-го рішенням “Укрзалізниці” було припинено залізничне сполучення, а наприкінці 2015 відбулася громадянська блокада. Вона припинила будь-які перевезення з материкової частини країни. Після цього РФ була змушена значно розширити поромне сполучення. Якщо раніше через Керченську протоку ходило два автомобільних і три залізничних поромів, то протягом 2016-го їх стало двадцять. Вони повністю забезпечували потреби Криму в товарах і пасажирах. Тепер, коли вони не потрібні, їх поставили на приколі в Керчі й вирішують, що робити з ними далі. Тобто революції ніякої не сталося: те, що возили пороми, зараз возять автомобілі по мосту.
А що буде, коли добудують і введуть в експлуатацію залізничний міст, побачимо. За планами, будівництво закінчиться наприкінці 2019-го. Судячи з усього, це не дуже й потрібно – зараз в Криму немає дефіциту товарів широкого вжитку, будівельних чи промислових матеріалів. Думаю, залізниця матиме більше значення для військової логістики.
– Яке саме?
– Щоб перевезти полк чи бригаду, треба декілька сотень залізничних вагонів. Пором може взяти 6-8 вагонів. Тобто, щоб перевезти полк, порому треба сходити туди й назад декілька десятків разів. А по залізничному мосту вони пройдуть декількома ешелонами. Тож залізниця значно покращить військову логістику, але на економіку Криму не дуже вплине. Революції там не буде, бо весь процес прийшов до певного стабільного стану.
– А як ситуація з туризмом в окупованому Криму?
– В Росії розраховували на туристичний бум, але його не було. Туристична статистика – річ в цілому складна, та й вірити їй я б не став. А російська статистика, як туристична, так і решта, – це зовсім не статистика, а пропаганда. І так вже не перший рік. От наприклад, вже в окупаційні роки ми кілька разів бачили, як кількість туристів, про яку вони звітують, перевищувала загальний пасажиропотік. Фіксували також і те, що кількість туристів дорівнювала сукупній кількості пасажирів. Тобто вони всіх пасажирів зараховували в туристи… Навіть Аксьонов сварився через це на Міністерство курортів та туризму, мовляв, він за рік 20 разів просто злітав до Москви, а його порахували, як 20 туристів.
Якщо об’єктивно, то ми зафіксували до 7-8% зростання туристичного потоку після відкриття мосту. Але це не так і багато, та й цікавить людей, напевно, більше “стройка века”. Тобто багато людей просто поїхали подивитися, що ж воно таке там збудовано за їхні гроші. Вони подивились пару днів та й поїхали назад, додому. Турист же це той, хто приїздить на 10-12 чи й більше днів. А оці поїздки – то так, екскурсія.
– Туристичної революції не склалося, виходить…
– Революції там не було й не буде. Крим вже навіть не дуже такий цікавий для професіоналів, як в перші роки окупації. Ми всі розуміємо, які процеси там відбуваються. Всі тренди відомі й нічого нового там, в принципі, бути не може. Збережеться велика дотаційність, десь 85%, там не буде інвестицій, не буде великої кількості туристів. Це буде просто “сіра зона” з військовими базами, навіть не знаю, куди іще їх можна там засунути, так їх багато. Така невизнана територія без нормального зв’язку, банків, інвестицій, економіки і таке інше.
– Ви писали про те, що у 2019 році Крим очолить такий собі інтернаціонал невизнаних територій. Як це відбуватиметься і як Росія може в цьому плані використовувати окупований півострів?
– Ми не перший рік бачимо цей образ, а в цьому році процес уже набув певних власних рис. Ми бачимо намагання встановити постійні зв’язки між окупованим і невизнаним Кримом і такими ж невизнаними або окупованими територіями й навіть «проблемними»державами. Ще влітку 2014 року розпочався експорт зерна із Криму до Сирії. У другому півріччі цього року він трохи зменшився через поганий урожай – була засуха й зерна мало. Але мільйон тонн вони все ж за 4 роки поставили. В цьому році на Ялтинському форумі ми побачили цілу делегацію, під 60 чиновників і бізнесменів, які прибули з Сирії на чолі з міністром. Крім того, делегація окупаційної кримської влади їздила в Дамаск і зустрічалася з Асадом. Вони розповідали одне одному казки про експорт продуктів, спільний торговий дім, судноплавну компанію і так далі. Всі ці речі виникають, коли йдеться про початок чогось нового. Дійсно, такі контакти є і вони активні.
– З ким і чому ще працюють?
– Друге місце за активністю я надав би Абхазії, мова про це йшла давно. Справа в тому, що Крим потребує дуже великих обсягів будівельних матеріалів, зокрема гравію та щебеню. Саме ці поставки і розпочались з Абхазії. Вони йдуть морем із цієї так само не визнаної території. Невизнаний з невизнаним починають торгівлю, будують економічні зв’язки, експорт і імпорт. А все тому, що в них немає іншого виходу. Ніхто крім Криму товари з Абхазії не прийме. Як ніхто, крім Росії й Сирії не візьме кримського зерна.
Крім того, вже не перший рік ми бачимо поставки зерна з Кримудо Північного Кіпру, це ще одна невизнана територія. Треба при цьому враховувати, що Росія нічого не робить просто так. Звичайно, всі ці зовнішні контакти відбуваються із благословення Москви. Там розуміють, що в Криму немає інших партнерів, окрім інших невизнаних “сірих зон”. Таки чином Кремль розписується в тому, що він більше нічого не може зробити.
– І це визнання безнадійності ситуації для Криму…
– Так, звичайно, і це дійсно визнання безперспективності у сфері зовнішніх економічних зв’язків.
– Чого варто очікувати й остерігатися у військовому плані?
– Якщо ми повернемося до Азовської кризи й копнемо трохи глибше, то побачимо, що блокада Азовського моря керується з Криму. Центр управління рухом суден в Керченській протоці знаходиться в порту Керч, лоцманів надає так само порт Керч, та й в цілому протокою керує також порт Керч. Переважна більшість берегових охоронних кораблів прикордонної служби РФ, які беруть участь в огляді і затриманні суден, – це катери й кораблі, які базуються в Криму. Місце базування “Ізумруда”, який таранив наш буксир “Яни Капу” 25 листопада 2018 року – Балаклава.
Чому так? Бо ганяти із Сочі далекувато буде. Можна сказати ширше: в цілому спробою окупації Азовського моря керують з Криму, і без нього ніяких таких спроб не було би. Крим – це операційна база, без якої все, що відбувається, було би неможливо.
Захоплені “вишки Бойка” біля Одеси – це теж окупований кримський шлейф. Ця пухлина розповзлася. І якщо ми кажемо про вірогідність (а вона існує) якихось морських операцій Росії на експортних морських українських шляхах, то за потреби це все теж буде керуватися із Криму. Тобто центр управління всім, що би не відбувалося, буде там, це факт.
– Як змінюється значення Криму для України і світу?
– Зараз треба трохи переглянути і дещо додати до нашого розуміння ролі окупованого півострова. В перші роки окупації ми говорили, що Крим – це проблема, бо там є утиски свободи ЗМІ, переслідування людей, арешти, допити, є утиски кримськотатарського народу, громадян України. Сьогодні ці процеси в Криму, на жаль, стали звичними. Окупанти будуть додушувати народ, змушуватимуть іти на співпрацю з окупаційною адміністрацією, витискатимуть активну частину громадян із півострова. Новацій тут не буде.
Стосовно мілітаризації Криму, то в мене є відчуття, що кількість і склад військових з’єднань в Криму вже не буде дуже сильно збільшуватися, бо в цьому немає потреби. Тим більше, якщо вони побудують міст, то через нього можна дуже швидко у разі потреби перекидати нові сили. За нашими оцінками, в Криму знаходиться більше контингенту, ніж наводить наша військова розвідка…
– Наскільки більше?
– В два рази. Вони наводять, що там 31 тисяча з перспективою на 40, а ми кажемо, що за нашими оцінками й відчуттями, там уже під 60 тисяч. У нас, як у економістів, є й власні методи підрахунку. Наприклад, житлове будівництво, програма військової іпотеки. Ми вважаємо, що дуже велике зростання населення Севастополя, а це 14% за роки окупації, близько 100 тисяч офіційно зареєстрованих нових севастопольців,радше за все, відбулося за рахунок членів сімей військовослужбовців.
– На яких підставах ви робите такі висновки?
– Офіцери армії, спецслужб з великими зірками на погонах і вищі чиновники Росії не будуть прописуватися в Севастополі, бо ж нікому не потрібно стати нев’їзним до цивілізованого світу. А у рядових контрактників та молодих офіцерів без житла немає іншого виходу, бо треба десь жити. В РФ є програма військової іпотеки, за якою можна отримати пільговий банківський кредит, але для цього треба постійно проживати на цій території. Тож коли ми бачимо приріст населення, особливо в Севастополі, то розуміємо, що це військові та члени їх сімей.
Ми бачимо і знаємо, що в Північному Криму з’являються цілі нові квартали житла для російських військових, бо там розгортаються великі військові частини. Ми вважаємо, що справжня оцінка зараз дуже важлива, адже Крим став військовою загрозою не тільки для України, але й для Молдови, Румунії, Болгарії, Грузії. Які воєнні дії не відбувалися б, вони опиратимуться на фундамент Криму.
Військова база РФ недалеко від міста Джанкой, 28 листопада 2018 – Чого можна чекати?
Як показує практика, будь-чого. Наближаються передвиборчі кампанії. У південних регіонах країни є достатньо ґрунту для провокацій, заворушень чи перевдягань. Ми вже маємо такий досвід. А тепер уявімо таку ситуацію, і, гадаю, всі розуміють, що Росія майже повністю домінує в Азовському і Чорному морях. І вона не була би Росією, якби не використала цього.
– Тобто Росія не зупинялася і не зупиниться?
– Так, доки там путінський режим, вона зупинятися не буде. Можна сказати більше: Росія перетворилася на головну загрозу всьому цивілізованому світу. Я завжди говорю: не треба навіть брати в розрахунок ядерну зброю, бо якщо до неї дійде, то будь-які розрахунки вже будуть непотрібні. Так, Путін використовує ядерні страшилки, але все це вже було, просто у виконанні товариша Хрущова під час Карибської кризи. Треба розуміти, що це розраховано не на війну, а на сферу масових комунікацій. Це засіб тиску на населення, народи й країни.
Головне, що після грузинської війни Росія стала сильнішою в звичайних озброєннях. Ми бачимо, що ракета “Калібр” літає на 2600 км і має декілька швидкостей звуку, навіть у США немає такої ракети, а в Росії вона є.
– І “Калібр” вже випробуваний у Сирії…
– Звичайно, і вони ж не тільки його випробовують. На Донбасі також випробовують дуже багато зразків нових засобів – радіоелектронної боротьби, локаторів, танки. Усе це зброя поля бою. Мені здається, що росіяни сміються, коли наші друзі з НАТО говорять про розміщення іще одного батальйону в одній з прибалтійських країн, у Польщі й ще десь, бо з цієї точки зору Росія переважає всіх. Недарма ж сміються, що у “ДНР” більше танків, ніж у Німеччини.
Росія і далі розмовлятиме про страшну ядерну зброю, а сама посилюватиме звичайні озброєння. Поки існує путінський режим, спокійного життя в Чорноморському регіоні не буде. І, на жаль, Крим буде в центрі всіх можливих військових операцій.
Кремль взяв паузу в Україні, а Лукашенка залишається тільки вбити – Андрій Піонтковський
Андрій Піонтковський про нові санкції проти Росії і те, чого Путін чекає в Україні
Фото: “Радіо Свобода”Про те, які санкції чекають на Росію в 2019 році, чому Володимир Путін не пішов на великий військовий наступ проти України і на кого Кремль робить ставку в Києві, в інтерв’ю НАРОДНІЙ ПРАВДІ розповів російський політолог і публіцист Андрій Піонтковський.
– У 2019 році точно будуть санкції проти Кремля: це повинен зробити Трамп по другій хвилі за застосування хімзброї в Британії і, дуже ймовірно, Конгрес проголосує законопроекти, які називають «пекельними санкціями» На ваш погляд, що буде? Адже в Трампа там є широкий маневр формулювань.
– Я би уточнив ваше формулювання: треба говорити не так про Трампа, як про адміністрацію Трампа. Це не одне й те ж саме. Згадаймо історію скасування зустрічі Трампа і Путіна в Аргентині, коли, ще піднімаючись трапом літака, Трамп казав, що в нього буде надважлива зустріч, а за півгодини з літака він написав твіт про скасування цієї зустрічі (зустріч повинна була відбутися на тлі захоплення в полон українських моряків Росією біля Керченської протоки, – НП). Він явно був під тиском своєї адміністрації. Ну і можна сказати, що після цього він звільнив Джеймса Меттіса. Точніше, Меттіс пішов, я би навіть сказав, що це він звільнив Трампа, коли демонстративно пішов у відставку, написавши розгорнутого листа щодо її причин. Що найнебезпечніше для Трампа, Меттіса підтримують більшість республіканців-членів Сенату. Тому для нашого обговорення американських санкцій я би виніс Трампа за дужки.
Звичайно, Трамп буде заважати і пом’якшувати, служити Москві до кінця, незалежно від того, робить він це як агент або через дурість. Це вже не має значення. Так само, як і в знаменитому законі 2 серпня 2017 року (“Про протидію ворогам Америки через санкції”), змінити цю лінію він не може. Та й не до того йому буде. 3 січня збирається новий склад Палати представників. Зараз у Вашингтоні працюють у різних комісіях Палати, розслідують різні аспекти діяльності Трампа. Тому Трамп Москві не допоможе, давайте говорити, виводячи Трампа за дужки.
Тепер щодо санкцій. По-перше, ви вже згадали, що за законом 1992 року за порушення Конвенції про заборону хімічної зброї була введена перша хвиля санкцій проти Росії. Буде введена друга.
По-друге, діє закон 2017 року, за ним складено кремлівський список – там понад 200 людей, він час від часу розширюється.
По-третє, обговорюється новий законопроект про покарання за втручання у вибори. Але найбільш «пекельний» законопроект, який готується, сенатора-республіканця Ліндсі Грема і сенатора-демократа Роберта Менендеса, – Defending American Security from Kremlin Aggression Act («Про захист від агресії Кремля», – НП). Ось він – «пекельний».
– Чому?
– Тому що на п’ятому році війни з Україною триває дискусія, скоїла Росія агресію проти України чи ні? Навіть в Україні є політичні сили, які цього не визнають. А тут мова йде про законодавче визнання факту агресії. До речі, дуже добре сформульовано – Kremlin aggression, а не Russian aggression. Там традиційні заходи фінансового характеру, які практично позбавляють російські інститути можливості брати кредити на Заході. Є заборона на доступ до високих технологій. Але найнебезпечніше – оголошення РФ державою-спонсором тероризму на підставі спроби вбивства Скрипалів. До речі, може підоспіти й голландське розслідування – вони все погрожують, але тягнуть з висновком міжнародної комісії – щодо відповідальності найвищого кремлівського керівництва за загибель «Боїнга» (на Донбасі влітку 2014 року, – НП). От якщо Росія буде визнана спонсором тероризму, після цього все, що завгодно, аж до розриву дипломатичних відносин. Широка палітра. Трамп намагатиметься щось пом’якшувати, але його можливості зменшуються з кожним днем.
– Як реагуватиме Кремль на такі випади зі США?
– Це частина ширшого питання – подальшої стратегії Кремля. Їхня пропаганда з 2014 року говорить, що “ми не з якоюсь Україною воюємо, ми на території України ведемо глобальну війну з основним супротивником – Заходом”. Якраз Кремль зараз стоїть перед вибором подальшої стратегії, застиг у точці біфуркації – або подальша ескалація конфлікту на центральному фронті глобальної війни, це Україна, або якийсь відступ. Для них вибір складний. Найменший відступ після стількох років жорсткої пропаганди буде сприйматися як особиста поразка Путіна. Але будь-який крок щодо ескалації…
Наприклад, в останні тижні багато говорили про можливий наступ Росії в Україні, причому не тільки на Донбасі, але й про удар з Криму. Це було породжено інтерв’ю Лаврова «Комсомольській правді», де він розповідав про “українські провокації”, що готуються в Криму, – звичайна для диктаторів тактика в стилі Гляйвіцької провокації (інсценування нападу нібито Польщі на німецьку радіостанцію в місті Гляйвіц (нині польське місто Глівіце), проведена СС, щоб створити привід для нападу Німеччини на Польщу в 1939 році, – НП). Ця можливість розглядалася, але й ризики зрозумілі.
– Як би ви оцінили ймовірність ескалації війни?
– Я вважаю, що зараз ймовірність ескалації вища, ніж відступу. Інша справа, що в Кремлі зараз відмовилися від розгорнутого наступу, оскільки в 2019 році будуть вибори, особливо вибори президента України. У Кремлі – циніки та прагматики, які добре рахують, вони покладають великі надії на вибори, насамперед президентські. Якщо можна досягти мети економними засобами, не провокуючи реакції Заходу, яка буде в разі просування територією України, то чом би й не спробувати? Наприклад, двоє провідних кандидатів – Тимошенко і Зеленський – відкрито критикують існуючу владу за те, що та не змогла домовитися з росіянами. А ось вони знають, в них є план, як домовитися з Путіним. Так, Тимошенко може посилатися на історичний досвід, коли вона домовлялася з Путіним – газовий зашморг для України 2009 року. В Зеленського такого досвіду немає, він може в своїх інтерв’ю доволі наївно розповідати, що ми напишемо на двох папірцях, що ми хочемо, потім порівняємо, потім проведемо референдум.
Думаю, такі люди й ідеї викликають цікавість у Кремлі. Чому ж не почекати, якщо опитування показують, що хтось із цих двох може перемогти? Можливо, Кремль досягне своїх цілей, домовляючись із цими людьми. Тому Кремль щодо України взяв паузу. Але це не означає, що вони не впливають. Ось ці всі інтерв’ю, погрози та силовий тиск посилюють «партію миру» в Україні.
Друга причина, з якої вони триматимуть паузу в перші місяці 2019 року, – ситуація в США. Американські санкції і доля Трампа будуть вирішуватися в перші місяці, тому вони поставили ситуацію на паузу.
– З одного боку, ми звикли до специфічної дружби двох авторитарних лідерів – Путіна і Лукашенка. Але, з іншого боку, здається, що зараз Путін круто взявся за Олександра Григоровича. Чого чекати від білорусько-російських відносин?
– Це не вчора почалося. Це триває майже 20 років. Це за Єльцина було, Москва підтримала фактично державний переворот в Білорусі, коли Лукашенко усунув інших суперників. У Кремлі сподівалися, що Лукашенко оголосить про входження в РФ. Ще президентська кампанія Бориса Єльцина проходила під гаслом відновлення єдності з Білоруссю. А Олександр Григорович щороку приїздив у Кремль, підписував якийсь документ, де йшлося про нові, остаточні, найглибші возз’єднання та інтеграцію. Випивав склянку горілки, красивим жестом її розбивав, забирав $10-12 млрд субсидій на поточний рік і їхав спокійно додому. І на жодну секунду не був готовий поміняти свою роль диктатора європейської держави середньої величини на посади мінського або пінського секретаря обкому. Ось так він розводив росіян і продовжує розводити.
У підручнику з історії Білорусі його ще назвуть батьком-засновником білоруської незалежності. Будь-який інший слабший правитель давно зламався би під тиском Москви. Кремль усі способи використовував. Зараз тиск посилюється, бо Путіну треба щось кинути на терези «русского мира» після провалу плану «Новоросія». Але Лукашенко продовжує поки вислизати. До речі, нещодавно в одному з інтерв’ю Лукашенко прямо казав, що на нього тиснуть, змушують відмовитися від незалежності, шантажують цінами на нафту, тому ми не можемо говорити про братерські відносини з Росією. Маневрує як хоче.
– Але здасться у підсумку?
– Я думаю, Лукашенко не здасться. Тому не знаю, як Кремлю його прибрати, хіба що доведеться вбити. Дуже ймовірно, що вони з ним будуть якось розбиратися під 2020-й рік, коли в Білорусі відбудуться президентські вибори (наприкінці 2019-го – парламентські, – НП).
Якщо завтра Лукашенко оголосить себе захисником білоруської незалежності від російської експансії, то Білорусь його підтримає. Ще одна його заслуга. На відміну від України, погодьтеся, в Білорусі у 1991 році не було такої національної та державної самосвідомості. У Білорусі більшість сприймала себе радянськими людьми, але за роки незалежності білоруська самосвідомість зросла. Білорусам не подобається входження до складу Росії. Питання тут лише в тому, до кого будуть лояльніші силові структури Білорусі – до Лукашенка або до Путіна. Це питання, на яке ніхто не знає відповіді. Я думаю, що КДБ і армія пронизані людьми Москви не менше, ніж це було зі спецслужбами України і армією.
Олександр Куриленко
НАРОДНА ПРАВДА
Путін атакує в кількох місцях, а Україна відповість: прогноз на 2019 рік
Що 2019 рік готує Україні та світу?
2019-й рік обіцяє бути не менш напруженим, ніж 2018-й. Україна продовжить перебувати в центрі уваги, проте, поза сумнівом, буде не єдиною помітною точкою на світовій політичній карті.
Україна: логіка подвійних виборів
Президентську та парламентську кампанії в Україні варто розглядати в комплексі з низки причин. По-перше, вони пройдуть за графіком, що свідчить про певну стабілізацію ситуації в країні. По-друге, пройдуть, і говорити про «київську хунту» буде менше підстав. По-третє, вибори глави держави та законодавчого органу пройдуть уперше в умовах усвідомлення значною частиною суспільства факту протистояння з Росією – тривалого та болісного. По-четверте, Росія не зможе напряму впливати на результати українських виборів, тому буде змушена створювати «бюро добрих послуг» для кандидатів у президенти та політичних партій, одночасно намагаючись дискредитувати в очах Заходу процес виборів в Україні як такий.
Маю сумніви, що зусилля Росії будуть ефективними, проте шкоди завдати вона зможе. Протидіяти кремлівському впливу можна шляхом кристалізації національних інтересів, проте розраховувати на це в умовах президентської кампанії доволі складно. Але відновлення територіальної цілісності, деолігархізація, формування позитивного іміджу України та продовження нею європейської та євроатлантичної інтеграції, поза сумнівом, мають стати пріоритетами. Буде прикро, якщо парламент, скажімо, обмежиться показово антиросійськими передвиборчими кроками, але виявиться неспроможним ухвалювати непопулярні, проте потрібні сьогодні рішення. У цьому контексті, до речі, остаточному голосуванню за внесення змін до Конституції щодо європейського та євроатлантичного курсу України мало що загрожує – воно має стати результативним, проте не означатиме просування до НАТО та ЄС у стрімкому темпі.
Пострадянський простір: Росія починає і…
Приборкання України, поза сумнівом, залишається стратегічним завданням на путінську четверту каденцію. І господар Кремля докладе чимало зусиль для цього. Використання Керченського мосту як найбільшого у світі шлагбаума надихає Росію на активізацію у акваторії Азовського моря. Та й очікувати спокою на Донбасі не варто, попри те, що у Кремлі розуміють: впливати на вибори в Україні набагато дешевше та безпечніше, ніж намагатися розгорнути бойові дії на її території.
Проте не лише Україна перебуває у полі зору Росії. Це і Білорусь, де Олександр Лукашенко продовжує стрибати наче по картопляному полю, уникаючи пропозицій, від яких він не мав би відмовлятися. І Вірменія, де прихід до влади Нікола Пашиняна не відповідає російським інтересам, проте офіційний Єреван не має можливості різко розірвати відносини з РФ (подивіться на карту Південного Кавказу). Новий грузинський президент Саломе Зурабішвілі свої перші заяви про Росію теж зробила без зайвого пієтету.
Реальною загрозою для України є ситуація в Молдові, де наближаються парламентські вибори, на яких партія соціалістів президента Додона може отримати високий результат. Сам він збирається балотуватися, даючи сигнал виборцям. Україна активно вибудовує відносини з Молдовою та Грузією як жертвами російської гібридної агресії, тому переорієнтація південно-західного сусіда може створити серйозні проблеми.
Європа між Путіним і Бенноном
Вибори наступного року пройдуть і в Європейському Союзі, там у травні обиратимуть Європейський Парламент. Ця кампанія має стати своєрідним камертоном політичної активності у Старому Світі, і вже очевидними є спроби і Росії, і місцевих популістів, яких стимулює колишній радник Трампа Стів Беннон, змінити звичний розподіл політичних сил всередині Європейського Союзу. Тому і акції «жовтих жилетів», і консервативний наступ у Центральній Європі, і активізація проросійських сил по всьому континенту виглядають сьогодні компонентами складної мозаїки, яку намагатимуться імплементувати у владний загальноєвропейський візерунок.
Читайте також: Путін у жовтому жилеті: навіщо Кремль атакував Францію і що далі
Безумовно, вагомою загальноєвропейською подією стане Brexit. Британського прем’єра Терезу Мей надихає вотум довіри, проте це не спрощує її завдання: добитися ухвалення угоди між ЄС та Великою Британією, яка регламентує порядок виходу зі складу ЄС. Незалежно від наслідків цього процесу, варто звернути увагу і на те, що Лондон продовжує завдавати Росії ударів у відповідь після використання «Новачка» у Солсбері. Парадоксальним чином Brexit, який сприймався як елемент послаблення Європейського Союзу, виведе на європейську арену самостійного політичного гравця, який має історичну пам’ять про власне імперське минуле.
2019 рік стане моментом істини у питанні побудови Nord Stream-2. Ніде правди діти: зупинити його будівництво буде складно через наявність очевидних економічних інтересів Німеччини й Австрії. Цікаво інше: цю трубу Росія тягне не в інтересах Ангели Меркель, а з прицілом на вплив на вибори наступного канцлера ФРН, які мають відбутися у 2021 році. Тому Аннегрет Крамп-Каренбауер, яка очолила ХДС, доведеться не лише переймати досвід Меркель, але й інтенсивно готуватися до найближчих виборів.
Трамп-пам-пам та інше
Сполучені Штати, попри заяву Трампа про небажання надалі відігравати роль світового жандарма, і далі будуть провідною країною світу та головним контрибутором безпеки. Демократична більшість у Палаті представників стимулюватиме 45-го президента робити не надто приємні для нього дії, але навряд чи виявиться спроможною розпочати процедуру імпічменту. Йде до того, що цапом-відбувайлом стане Пол Манафорт, який на фініші 2018 року порушив домовленості з судом.
Дональд Трамп, як відомо, не може одноосібно скасувати санкції проти Росії, проте може продовжити саботувати їх втілення в життя. У всякому разі запровадження другої хвилі санкцій проти Росії за фактичний вихід з домовленостей про заборону на використання хімічної зброї сьогодні гальмується. Демократи, схоже, прискорять цей процес, а сенатор-республіканець Ліндсі Грем наполягатиме на розгляді законопроекту «Про захист Америки від агресії Кремля», і це додасть динамізму до заокеанського політичного життя.
Не рохкати!
Україні не варто сподіватися ані на диво, ані на зміну ситуації навколо нашої країни та всередині неї за помахом чарівної палички. Ми живемо у конкурентному світі, де мало кому потрібна найбільша в Європі країна у іншій якості, ніж постачальниця ресурсів та перехрестя торговельних шляхів. Нарощування зовнішньополітичної суб’єктності можна порівняти зі збільшенням жирового прошарку у свині: потрібні не лише кістки та м’язи, але й сприятливі умови плюс якісні раціон та догляд.
Євген Магда, директор Інституту світової політики
Спеціально для НАРОДНОЇ ПРАВДИ
Путін перекинув війська до кордонів України заради двох цілей – іноземний військовий
Ігаль Левін про нову агресію Путіна і те, чому українську революцію треба перенести в РФ
Про дві цілі, заради яких Росія стягнула ударні дивізії своїх військ до кордонів України, те, навіщо Володимиру Путіну “ДНР-ЛНР” і чому необхідно перенести українську революцію в РФ, в інтерв’ю НАРОДНІЙ ПРАВДІ розповів Ігаль Левін, колишній ізраїльський кадровий військовий, офіцер ЦАХАЛу, співзасновник Центру вивчення повстанських рухів в Україні, військовий інструктор в ГО “Українська Оборона”.
– На тлі агресивної риторики Москви та воєнного стану в Україні знову актуалізувалася проблема розширення агресії РФ проти України. У зв’язку з цим хочу запитати про роль трьох дивізій, які знаходяться відносно недалеко від України – 3-ї, 144-тої, 150-тої.
– Всі три дивізії, там є ще й інші частини, які можна швидко перекинути, це все важелі тиску на Україну. Це регулярні дивізії, озброєні максимально модернізованою зброєю, тобто боєздатні дивізії. 3-я і 150-та дивізії – вони не радянські, створювалися як моделі дивізій новітнього зразка пострадянського періоду з урахуванням реформ. Це серйозні бойові частини, укомплектовані контрактниками і аж ніяк не іржавою зброєю. Вони стоять на кордоні, щоб за необхідності повторити Україні дебальцевський сценарій там, де вони захочуть: з м’ясорубками, танковими каруселями тощо.
Але неправильно акцентувати увагу тільки на цих дивізіях. У Криму є розгорнуті С-300 і С-400, є протикорабельні батареї. Вони прострілюють фактично все Чорне море, а С-300 покривають більшу частину Донбасу та всього регіону, де проходить ООС. Це тільки в Криму, не враховуючи авіацію, повітряні сили, батареї на території РФ. Батареї в Криму дострілюють до Одеси. По суті, Крим для Росії – як великий авіаносець, а в України й так флоту немає, ще й катери втрачаються.
Ігаль Левін. Фото: Апостроф
Небезпека тут у тому, що можуть бути непередбачувані обставини, як це було з кораблями (біля Керченської протоки наприкінці листопада, – НП). Полюбляють казати, що це був хитрий план Петра Порошенка, але я думаю, що світ влаштований простіше. Звичайно, Петро Порошенко тепер розкрутить це по максимуму, еліти так завжди діють, але не він це все вигадав. Я думаю, що це і не в Москві планували.
– А як?
– Я думаю, що після першого проходу українських кораблів через Керченську протоку (у вересні 2018 року, – НП) прийшов наказ більше такого не допускати. Ось вони і не допустили. Війни починаються через ланцюжки непередбачуваних подій, часто проти волі влади й олігархів. Ось небезпека не в тому, що в точну “годину Х” Путін дасть команду атакувати Україну, а в тому, що через сходинки ескалації, які ніхто не передбачав, він дасть таку команду.
Другий момент: Росія нав’язує Україні гонку озброєнь. Ось це те, що потрібно Путіну і для чого створюють ці дивізії.
– А що будує Путін? В них різні ідеї йдуть у топку зовнішньої та внутрішньої політики – євразійство, слов’янство, православ’я, ліві та праві ідеї в одному флаконі.
– За великим рахунком, Путін і Росія вже в одній колії, звідки вже не зійти. У світі є, образно кажучи, сильні та слабкі економіки. Сильні економіки інвестують у слабкі. Можливість слабких розвиватися пов’язана з інвестиціями, бо наука, технологія та інфраструктура все більше ускладнюються, поглинають значні ресурси та гроші. Тому не може жодна країна спиратися тільки на свій потенціал, буде як Північна Корея. Однак навіть Кім Чен Ин, який навчався на Заході, вже намагається від цього дистанціюватися, налагодити відносини із зовнішнім світом. І ось Росія позиціонує себе як сильного гравця, але в неї ніхто не інвестує. Китай інвестує в Росію смішні суми, зате інвестує в Європу, Північну Америку та країни Африки. Сі Цзіньпін бачить США кращим партнером, ніж Росію. Тому що в Росії все заточене на корупцію, а значить – на неактивність, і вона закрита для світу. Це означає, що Росія не буде розвиватися. Це при тому, що Китай сьогодні – один з головних інвесторів у світі. Та й те, що вони хотіли взяти щодо технологій, багато взято в 1990-ті роки.
Чому я кажу про Китай і Росію? Тому що в Москві говорять про партнерство з Пекіном. Це гра для російського споживача, а Китаю Росія не потрібна. Максимум, що Китаю потрібно – це надра. Путін розуміє, що Китай вкладати в Росію не буде, інвестицій не буде. Інші теж не будуть вкладатися. А «відкритися» Росія не може, тому що впаде вся вертикаль силовиків. Вони цього не хочуть. Це не тільки Путін, а ціла пірамідальна система людей з їхніми інтересами, яка включає в себе навіть шоуменів, дрібних чиновників, різних аналітиків. Це вибудувана за 20 років піраміда. Плюс куплені, як Кадиров і його чеченське оточення. Путін не може звернути на ліберальний шлях Заходу, а іншого шляху немає.
Тому путінські кроки не продумані, мовляв, а давай-но збудуємо фашизм в Росії. Він вже не може вибирати, в нього просто немає іншого шляху. Закрита вертикально-авторитарна система – це шлях в один кінець.
Так, якщо б Росія не претендувала на роль наддержави, була б регіональною державою на рівні Ірану та Туреччини, то вони могли б вибрати собі патрона – США, Євросоюз чи Китай. Але вона цього зробити не може, тому що вони «великі та могутні», ядерна держава. Тому США і далі геополітичний ворог на рівні пропаганди. Звідси й проникнення Росії в Африку – ЦАР, Лівія, Єгипет. Вони повинні так робити, їм треба розширювати зону впливу. Розширення Росії – це логіка виживання нинішнього режиму.
– Ну, і війни в Україні та на пострадянському просторі?
– Безумовно. І тут логіка «чим гірше їм, тим краще нам». Плюс Україна ще як полігон. Ось ця вся ідея з «Новоросією» показова тим, що вона виявила купу місцевих радикалів, вони спливли, якось себе проявили. Це така публіка, що там половина і в ІДІЛ могла би піти або на якісь інші “звершення”. Вони були виявлені, хтось був знищений. Навіть на такому рівні – це полігон для радикалів.
– А в умовах такого сусіда і його стану «колії», що було би правильно робити українським елітам?
– Я не знаю, що у них в голові. Але я майже впевнений, що інтерес усіх еліт – залишатися елітами і продовжувати отримувати ті дивіденди та привілеї, які є у них в Україні. Бо Україна – бідна держава, якщо її порівнювати з Європою і США, то вони тут добре влаштувалися. Вони заробляють тут, а життя своє підключили до інфраструктури Заходу. Наприклад, вони користуються приватною хорошою медициною – це привілей, якщо мова йде про складне лікування серця, мозку, про операції, які потребують сотень тисяч доларів, які можуть зробити в Німеччині чи Ізраїлі. Ми бачимо, що багатії в Україні, на відміну від європейських, люблять те, що називається демонстративним споживанням.
– Ну, цією етикою вони відрізняються і від Японії та «азійських тигрів»…
– Якщо у світі “Мерседес” – це автомобіль, то в Україні це все ще статусний символ. При цьому пів-України не виїжджало за кордон. Тому українській еліті потрібно, щоб Україна залишалася в тому стані, в якому вона сьогодні є.
– Тобто зупинка соціальної динаміки і пов’язаної з нею модернізації в умовах, коли ще й Путін хоче максимально нашкодити економіці України – переведення транзиту газу на альтернативні потоки і обнулення поставок українських товарів у РФ – з метою утримування української влади в умовах сталої соціально-економічної напруги?
– Ось це цікаво. Путіну важливо постійно тиснути на Україну, щоб був постійний гнійник, але не повний хаос і обвалення. Вони не визнали і не визнають «ЛДНР». Це їм потрібно як точки тиску. Для 2014 року це не був статус-кво, але зараз їм потрібен цей статус-кво. Тому вони й усіх радикалів там зачистили або прибрали в Росію, щоб все там гнило у стані вмирання. Тому думаю, що Путін зацікавлений не просто дестабілізувати Україну, а саме дестабілізувати через свої точки тиску. Це і «ЛДНР», і дивізії поблизу України. Україна, яка нестримно скочується в прірву – це не те, що потрібно Кремлю, їм потрібен контроль над цим скочуванням через точки тиску. Зрозуміло, що все може і вийти з-під контролю.
Російська зброя у Криму. Фото: Інформнапалм
– В нас погана економіка – як структурно, так і за динамікою. В нас погана демографія – як за народжуваністю, так і щодо міграції, під “поганим” я маю на увазі від’їзд громадян. Ми – нація, яка старіє, але вже урбанізована. А суспільства, які входять в модернізацію, їм з такими трендами складно, бо краще проводити модернізацію в динамічному суспільстві. І де тут взяти енергію для швидкого розвитку, який політичний спектр або ідеологія, це можуть потягнути?
– На мій погляд, в Україні існує тільки два політичних культурних вектора. Перший – лібералізм в широкому значенні: основні свободи, права людини тощо. Другий – консервативний. У цьому сенсі Україна – повністю права країна, але в Україні немає фашистів, соціалістів, комуністів. Є маргінали та субкультури, але я маю на увазі серйозні проекти, що володіють ресурсами, грошима, організаціями, які можуть створити контреліту. І консерватори, і ліберали історично не зацікавлені в модернізації. Якщо ми подивимося, як і хто проводив модернізацію, що наздоганяла, то там або жорсткі фашистські режими, або жорсткі ліві режими. У Китаї і Росії провели модернізацію марксисти – Мао і Сталін. В Японії фактично фашистська, мілітаристська еліта, яка наслідувала Пруссію, я маю на увазі реставрацію (революцію) Мейдзі. В Італії фашисти Муссоліні. У Південній Кореї були військові, хоча там були й гроші США.
І ось подивімося на українських консерваторів, які образи вони просувають? Це Україна «садків і ставків», селяни, Україна аграрна. Це романтично і навіть прикольно, але не пов’язано з викликами ХХІ століття. Навіть у Німеччині можна знайти ідейного фермера, який так от і живе, але цей спосіб життя не є наративним курсом у всій Німеччині. У цей пакет йдуть і томос, і сімейні цінності тощо. Консерватора не цікавить питання модернізації, бо це ривок уперед, а консерватор ідеалізує минуле.
Але й ліберали не зацікавлені в модернізації. Для них важливі максимальна інтеграція із Заходом, умови МВФ, розмиття кордонів, якісь шматки від України відлетять – ну і нехай, особливо якщо це дотаційні регіони. Акцент на бізнес і його розвиток. Навіть ідеалізація бізнесу. Але от дрібний і середній бізнес про модернізацію взагалі не думають. Це не їх масштаб, їм це до лампочки.
Модернізації проводять фанатики. В Україні є маргінальні праві і ліві, але в них такого плану немає. Колишні українські комуністи, КПУ – це ж тільки назва, а реально вони фактичні консерватори, яким треба повернутися до Москви, інтегруватися з Росією. От і все. В «Нацкорпусу» і «Свободи» теж немає такого плану.
– А як би необхідність модернізації доносити до простих людей, які не ліві і не праві?
– Ну ось «брежневки», в яких живе так багато людей в Україні. Вони вичерпають свій ресурс років за 20, вони просто будуть валитися. Потрібна тотальна перебудова всієї України. Таких планів немає, навіть усвідомлення цієї проблеми немає, тому немає і планів ребілдингу України. Для цього потрібні колосальні гроші, які звідкись треба залучити.
Друге питання: що робити з 30% сільського населення України? Якщо є мета побудови сучасної економіки – це дуже багато. Що з ними робити? Руйнування села і додаткова урбанізація – це ж теж складний процес для суспільства і людини. Ніхто про це не говорить. Немає навіть клубу політичного, де про це говорили би. Багато правих, які після 2014 року отримали доступ до ЗМІ, говорять про армію, про націю та націоналізм.
Ну добре, але без модернізації України та її економіки розвиток армії – це порожні розмови на шляху в глухий кут. Якби в Україні були велика, потужна, ідейна фашистська політична сила, саме ідейних людей, а не субкультурників, або соціалістична партія, які не будуть просто підігравати тим, хто дасть грошей, то, можливо, вони б і потягнули Україну в модернізацію. Але немає ні тих, ні інших. А є два табори, консерватори й ліберали, які у такій модернізації не зацікавлені.
– Але немає і соціальної групи, яка могла б стати підмогою для такої політичної сили. Хто б це міг бути?
– В теорії цю роль повинен відіграти середній клас, але він зараз глобалізований, компенсує проблеми України підключеністю до Заходу – це і робота, і зв’язки, і дозвілля. Це автоматично відкидає їх у ліберальний табір. Вони – стихійні ліберали.
– Скажіть, чи не приречена Україна на стратегічно «порожні революції», якими були, на мій погляд, Майдан і Помаранчева революція?
– Я би не називав Майдан порожньою революцією. Війна відтягнула на себе багато енергії. Початки війн після революції – це класика. Після Великої французької революції почалася війна, на Францію напали. Це породило велику армію Наполеона. Більшовицька Росія воювала. Україна тут не виняток, але проблема в тому, що війна не закінчена. Тут і трагедія.
Мабуть, подальші революційні перетворення в Україні неможливі без дестабілізації і революційних перетворень в Росії, оскільки нинішній політичний режим в Москві буде завжди виступати центром реакції. Українська революція для свого виживання повинна бути перенесена в Росію і на пострадянський простір, тому що еліта цього простору виступає центром реакції, сильно злякавшись цієї революції. А на пострадянському просторі Лукашенко при владі з 1994 року, Путін – рятівник Росії від «лихих 90-х» з 2000 року і Назарбаєв, який при владі в Казахстані був ще до розвалу СРСР. Будь-кого на їх місці Майдан шокував би: нічого собі, президента скинули, а домінуючу Партію регіонів розігнали. Тому в цьому сенсі, з одного боку, Україна дуже сильно віддаляється від Росії, але, з іншого боку, запустити модернізаційний проект без подій подібного роду в Росії буде складно. Будь-який позитивний розвиток в Україні не може відбуватися без зламу нинішнього статус-кво в Росії. Це актуально і для Білорусі, але в них там у самих стабільність і статус-кво, нічого не рухається й так. В Україні ж рух є, але без руйнування статус-кво в РФ це буде топтання на місці.
– У мене такий страх, що коли цей статус-кво в Росії упаде, то наші просто не зрозуміють, що потрібно або атакувати, або бігти, хоча би банально в НАТО застрибнути, і ми просто «проспимо»…
– Я тому й кажу, що біда в тому, що проблема з модернізаційним проектом в Україні серйозна. Навіть на рівні дискусій і дискусійних клубів, які могли б хоча би окреслити контури того, до чого потрібно прагнути.
Олександр Куриленко
НАРОДНА ПРАВДА
“На полицях товари з Москви, а на Хрещатику купа російських офісів – що відбувається?”
Україна показує свою слабину, коли торгує з Росією. Це наслідок недолугої політики. Про це сказав третій президент Віктор Ющенко журналістам у вівторок.
“Болить найбільше те, що ми до сьогоднішнього дня не можемо дати відповіді на те, що відбувається в україно-російських відносинах. Болить від того, що Росію агресором, окупантом не можуть назвати 90% тих людей, які кандидатують на посади майбутнього президента.
Якщо ми не можемо сформулювати правильні дефініції, що з нами відбувається, хто така Росія для нас, це означає, що ми не можемо дати відповідь, як справитися з цим.
У нас іде класична війна, але у нас класичний безвіз. Де ви таке у світі бачили?
Тому у нас іде класична війна, але у нас класичний безвіз. Де ви таке у світі бачили? Де ви побачите, коли йде війна, найбільшим торгівельним партнером є окупант? Хіба не розумієте, що кожна річ, яку ви купуєте з московської поставки, це є, по суті, єдиний спосіб фінансування російської окупації України. А як же ми тоді здобудемо перемогу, коли щоденно посилюємо окупанта?
Це не через те, що ми недолугі. А через те, що маємо недолугу політику. І вона призвела до того, що не маючи базового визначення відносин, ми переходимо до “колосальної” дискусії щодо відносин за товарами, послугами, контактами між людьми, капіталом. Підіть на Хрещатик – половина офісів російської юрисдикції. У нас половина банків московських. Вважаємо, що ми толерантні, законослухняні, це допускаємо. Знаєте, це все слабина”, – сказав Віктор Ющенко.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Ющенко: хочете зберегти пам’ятник Щорсу, який вас вбивав?
Росія анексувала Крим у березні 2014-го. Від літа того ж року збройні сили РФ беруть безпосередню участь у бойових діях проти Збройних сил України на Донбасі.
Через російську агресію на Донбасі загинули понад 10 тис. людей.
Gazeta.ua
18.12.2018
Росія перекидає до українського кордону тисячі військових і сотні танків: що відбувається
Російська Федерація розглядає офіційно Україну як можливий майбутній кордон країн НАТО
Загроза повномасштабної військової агресії з боку РФ зараз найвища з 2014 року, Росія перекидає до українського кордону тисячі військових і сотні танків.
Про це повідомляє НАРОДНА ПРАВДА з посиланням на матеріал журналістів проекту Радіо Свобода «Донбас.Реалії».
За даними українських військових, збройні сили Російської Федерації зосередили на українсько-російському кордоні, а також на окупованих територіях понад 80 тисяч військовослужбовців.
«Дислокація військових частин уздовж українсько-російського кордону теж є невипадковою. Вона передбачає, виходячи з дислокації, створення в максимально короткі терміни ударних угруповань на базі тих військових частин, які вже розгорнуті й мають постійні пункти дислокації поблизу нашого кордону», – каже начальник Генштабу ЗСУ Віктор Муженко.
Росія також підсилює авіаційне угруповання уздовж українських кордонів. За даними військової розвідки, зараз кількість літаків тактичної авіації Російської Федерації в прикордонних районах досягла 500 одиниць, військових вертольотів – понад 300.
За даними Києва, кількість військовослужбовців після анексії на півострові Крим збільшилася майже в три рази. Вперше тут з’явилися російські танки і зенітно-ракетні комплекси. Бронемашин стало більше в шість разів, артилерії – майже в сім.
За інформацією військової розвідки України, особовий склад так званих першого і другого «армійських корпусів» угруповань «ЛНР» та «ДНР», які підтримує Росія, досяг 35 тисяч осіб. А кількість військової техніки, за деякими показниками, вже перевищує аналогічні цифри в таких країнах, як Великобританія, Німеччина або Франція.
«Загроза військового характеру існує практично по всьому периметру кордону України. Це і північний схід – напрямок Чернігів, Київ, це і схід – Суми, Харків, це і південь – Херсон, Миколаїв, Одеса. І навіть розглядаємо один з потенційних напрямків – це з напрямку Придністров’я, де розгорнута оперативна група російських військ», – наголошує Віктор Муженко.
Міноборони Російської Федерації створення нових підрозділів у військових округах, що межують з Україною, називає відповіддю на нарощування військового контингенту країн НАТО в Європі.
«Російська Федерація розглядає офіційно Україну як можливий майбутній кордон країн НАТО. Якщо це кордон країн НАТО, то Російська Федерація буде розгортати угруповання військ. Це тільки початок. Ми ж свій курс не змінюємо. Ми ж все одно через 10-15 років поступово-поступово будемо в НАТО. Вони готують заздалегідь інфраструктуру, об’єкти, рішення і інші питання. Я думаю, вони вже готуються на майбутнє», – каже військовий експерт Іван Апаршин.
Військові експерти зазначають: ознак, які свідчили б про підготовку повномасштабної військової операції поблизу українських кордонів найближчим часом, поки не спостерігають.
Нагадаємо, у порт Севастополя з Новоросійська прибув малий ракетний корабель «Орехово-Зуево» ВМС Росії.
Також ми писали про те, що на початку січня, дивізіон ЗРК С-400 “Тріумф” протиповітряної оборони Сухопутних військ РФ заступив на бойове чергування на мисі Фіолент, неподалік від Севастополю.
Раніше в мережі опублікували відео, як на автотрасі в анексованому Криму помічено переміщення важкої ракетної техніки.
НАРОДНА ПРАВДА
Путін встановив найвищу ставку в цій війні — Ілларіонов
Незважаючи на різні санкції, російський президент Володимир Путін продовжує погрожувати всьому світу війною. Експерти кажуть, що в наступні місяці до президентських виборів в Україні він буде провокувати ситуацію.
Які українські міста під загрозою і що могло б зупинити агресивну політику Кремля — в інтерв’ю OBOZREVATEL розповів колишній радник російського президента, економіст Андрій Ілларіонов.
– По-перше, це відображення його особистого характеру, по-друге – раціональний розрахунок, що виходить із концепції постійної ескалації ставок. Він сподівається, що західні лідери психологічно не в змозі витримати гонку на підвищення ставок.
Зараз Путін фактично встановив найвищу ставку – можливість застосування ядерної зброї
Він уже кілька разів звертався до цієї ідеї. Нещодавно знову нагадав про готовність відправити в рай своїх співгромадян. З його точки зору, до такого підходу, як у нього, не готовий жоден західний лідер.
Тому заздалегідь зайнявши неприйнятну для західних лідерів позицію, він продовжує свою кампанію ескалації, і вважає, що буде переможцем в такій психологічній боротьбі. Слід визнати, що ця тактика неодноразово приносила йому плоди. Наприклад, під час російсько-грузинської війни Путін почав ескалацію, західні лідери трохи поговорили про неї, а через три місяці повернулися до business as usual. Майже аналогічною була реакція на анексію Криму і на війну на Донбасі. А на анексію Росією Керченської протоки з боку Заходу не було ніякої реакції, жодної заяви. Такий підхід дає Путіну очевидну перевагу у відносинах із Заходом.
Оволодівши досконало цією тактикою, він постійно підвищує ставки. У Керченській протоці російська сторона порушила всі можливі і неможливі правові норми – і міжнародне право, і російське, в тому числі цілий букет КК РФ – про державний кордон, про неправомірне застосування зброї, про підготовку та здійснення агресії. Незважаючи на цей список порушень, Путін намагається перевести ситуацію в інший регістр і поставити своїх жертв в стан виправдовувань. Це буде відбуватися до того моменту, поки опоненти не перейдуть на більш переконливу мову.
– Кого або що маєте на увазі?
– Доти, поки західні лідери займаються політикою appeasement, виграє той, хто застосовує жорсткі заходи. Як тільки опоненти переходять до реальної оборони, то ситуація змінюється. Коли почалася сирійська компанія, російські літаки регулярно порушували повітряний простір Туреччини. Однак, як тільки турки збили російський винищувач Су-24 в листопаді 2015-го, порушення повітряного простору Туреччини припинилися.
Скільки було випадків небезпечного зближення російських літаків з літаками НАТО за вісім років Обами? Десятки. Як тільки Трамп два роки тому віддав розпорядження, згідно з яким американські військові отримали право на відкриття вогню самостійно, виходячи з ситуації на місці, без додаткових запитів вищестоящих інстанцій, число порушень різко впало. А після того, як в лютому цього року було розгромлено угруповання ПВК Вагнера, яке прямувало забирати у курдів нафтовий завод, всі порушення припинилися як за помахом чарівної палички.
– А Україну зараз захищати знову не готові?
– 5 грудня в Атлантичній Раді у Вашингтоні відбулося обговорення ситуації в Азовському морі і бою в Керченській протоці. На цій панелі виступали колишні американські посли в Україні, Польщі, Росії, а також Філіп Брідлав, колишній командувач військами НАТО в Європі. Це була одна з найбільш високопоставлених панелей, які бувають у Вашингтоні.
Учасники панелі говорили мовою, яка раніше ніколи в Вашингтоні не звучала. Що Путін здійснив провокацію в Керченській протоці, щоб отримати привід для нападу на Україну. Що він хоче прокласти сухопутний міст до Криму і в ході такої операції захопити Маріуполь, Бердянськ, Таврійськ, Каховку. Те, які кроки для протидії агресії необхідно зробити. Американці публічно обговорювали формування флотилії НАТО в Чорному морі за участю Румунії, Болгарії, Туреччини, при ротації натівських кораблів з нечорноморських країн. Стали обговорювати закриття проток для російських військових кораблів – як чорноморських, так і балтійсько-північних.
Коли таке було можна почути? Це думки високопоставлених і досвідчених експертів, що мають серйозні зв’язки в діючій адміністрації. До їхньої думки прислухаються. До 5 грудня нічого подібного почути було неможливо. Це означає, що стався якісний перелом, перехід до абсолютно іншої мови. Це вже не пропозиція із серії “давайте ми до цих санкцій додамо ще одну, або ще двадцять, а до цих десяти осіб в чорному списку – ще сто”. США переходять до обговорення рішень, які раніше не обговорювалися.
– Багато експертів останнім часом говорять, що велика війна неминуча. Мовляв, Путін активно до неї готується, і якщо в Україні не оберуть лояльних до нього політиків на майбутніх виборах – він буде нападати.
– Напад на українські кораблі показав, що стався якісний перелом у поведінці Путіна. Він уже не приховує дії своїх регулярних військ під виглядом трактористів, шахтарів, інших зелених чоловічків. Сталося відкрите використання російських збройних сил. В Іловайську брало участь кілька десятків російських тактичних груп, але це приховувалося. Те, що російська артилерія обстрілювала українські війська вздовж кордону – факт відомий, але Захід вважав за краще не бачити цього.
Бій в Керченській протоці повернув тумблер і позбавив західних лідерів можливості бути сліпим
Вони бачать, що Путін вже не намагається приховувати використання своїх збройних сил. Викладені в ефір відео- та аудіо-матеріали є, до речі, документами, які можна використовувати на трибуналі з військових злочинів. Те, що Путін перестав приховувати свої агресивні дії, показує, що у нього обмежень більше немає. Тому відкрита широкомасштабна операція можлива.
Українська розвідка каже, що на російсько-українському кордоні сконцентровано 80 тис. російських військовослужбовців. У 2014-му році максимальне число російських військових уздовж кордону не перевищувало 50 тис. Зараз – майже в два рази більше. Крім того, Путін перекинув більше 120 кораблів з Каспійської флотилії, Північного і Балтійського флотів в Азовське море. Багато з них – десантні. Десантний флот потрібен не для патрулювання кордону і не для інспекцій торговельних суден, він призначений для десантування військ і техніки.
У російських військах з’явився новий плаваючий БТР, якого не було навіть в радянській армії. Навіщо? Йдуть постійні маневри на Балтиці, Каспії, в Криму, в яких відпрацьовуються питання висадки військ і бойової техніки на необладнаний берег. Навіщо?
Днями з’явилося повідомлення про розміщення дивізіону С-400 в Джанкої. Ці найсучасніші засоби ППО розташовані в північній частині Криму. У російських ЗМІ пішли публікації про водну кризу в Криму і про необхідність встановлення силового контролю над Північно-Кримським каналом.
Кілька днів тому ситуацію в Криму став коментувати генерал-лейтенант Юрій Неткачев. Він відомий тим, що створював незаконні збройні формування в Придністров’ї, Аджарії, Південній Осетії, потім він був помічений в Криму і на Донбасі. Тепер він розповідає про ситуацію на півночі Криму і говорить про те, що “українські бронетанкові частини готуються до маршу на Сімферополь”. Все це до болю нагадує те, що було влітку 2008 року в Південній Осетії, напередодні російської агресії проти Грузії.
– Експерти кажуть, що найбільш сприятливий період для нападу Путіна – до інавгурації нового президента в Україні.
– У сприятливого для агресії “вікна можливостей” є стартова і фінішна точки. Стартовою точкою була, очевидно, зустріч G-20 в Буенос-Айресі, остання велика міжнародна зустріч, на яку був запрошений Путін і на якій передбачалося, що він зустрінеться з Трампом. Після неї великих міжнародних заходів за участю Путіна може не бути ще довго.
Що стосується фінішної точки, то фахівці з водогосподарства стверджують, що вода, накопичена в кримських водоймищах, може закінчитися до липня 19-го року. Крім того, є ще певна циклічність клімату: після семи попередніх повноводних років в наступному році наступає семирічний посушливий період. До 2014-го Північно-Кримський канал забезпечував 85% потреб півострова в воді. Якщо води не буде, то Крим в нинішньому вигляді приречений. Фахівці з водопостачання кажуть, що нинішніх запасів води досить для підтримки життя в Криму 1 млн. людей. Зараз населення Криму – 2,4 млн. Модель Криму, навіть як військової бази, запропонована Путіним, не працює.
Провал улюбленої іграшки, так красиво поданої російському суспільству, – абсолютно неможливий варіант для Путіна. Значить, треба якось забезпечити отримання води. Якщо опріснювати морську воду, то буде потрібно близько 13 млрд. євро. Це величезна сума, приблизно в 7 разів перевищує щорічні дотації на Крим. Але для опріснення потрібно ще багато електроенергії, якої там недостатньо.
Тоді залишається єдиний спосіб – відновлення поставок води з Дніпра, для чого потрібно умовити українців. Якщо ж вони не “вмовляються”, то залишається тільки встановити силовий контроль за Північно-Кримським каналом, за греблею Каховської ГЕС, за Каховським водосховищем, за водопропускними механізмами і дамбою, що перегородила канал у 14-му році.
Відстань від Перекопу до Таврійська – 78 км, одна година їзди. Місцевість є абсолютно рівною, це степ, на якому немає ніяких значимих перешкод – ні великих річок, ні гір, ні великих міст. Є кілька станиць і більше нічого.
Чисельність населення невелика – це не півмільйонний Маріуполь, не більше ніж 100-тисячний Бердянськ. У 6 південних районах Херсонської області (Каховському, Олешківському, Каланчацькому, Чаплинському, Скадовському, Голопристанському) і Новій Каховці проживає, за офіційними даними, 320 тис. людей. А в реальності, можливо, менше. При чисельності угруповання для вторгнення у 80 тис., захоплення, окупація і утримання такого плацдарму – цілком реальне завдання.
Чи можлива військова операція по захопленню лівобережної та південної України, чи зіткнуться напряму українські та російські військові і чи зможуть НАТО задіяти реальну допомогу Україні – читайте в другій частині інтерв’ю в найближчі дні.
Путін хоче, щоб Україна вмилася кров’ю через томос – генерал Романенко
Ігор Романенко про томос, військову сутичку у морі та загрозу великого вторгнення військ РФ
Про це в інтерв’ю НАРОДНІЙ ПРАВДІ розповів генерал-лейтенант запасу, колишній заступник начальника Генерального штабу Збройних сил України (у 2006-2010 роках) Ігор Романенко.
– Президент Петро Порошенко заявив, що в Росії є план пробити наземний коридор з Донбасу в Крим, захопивши для цього Бердянськ і Маріуполь. Як можете це прокоментувати?
– Цей план давно існує, в Росії завжди є кілька варіантів нападу на територію сусідів; вони чекають на зручний випадок. Адже й план захоплення Криму не створювався взимку 2014-го, він задовго до того був ретельно розроблений Генштабом.
У зручний момент ці плани актуалізуються: згадаймо Тузлу (конфлікт між Україною і Росією у вересні 2003 року, що стосувався приналежності острова Тузла, – НП), було обрано момент, зроблено спробу захоплення українського острова, але тоді не вийшло.
Чи наважиться Росія на атаку? Зараз для загарбницьких планів Путіна не найкращий час: і США, і Європа засудили інцидент із захопленням українських суден. В цих умовах малоймовірно, що РФ на щось серйозне зважиться. Але 100% – Генштаб РФ зробив нову оцінку ситуації та розробив детальний план вторгнення, в цьому сумнівів немає. Вони завжди готові реалізувати аргумент сили, тільки б ситуація загострилася. У таких випадках Путін тримає лук з натягнутою тятивою, якщо ситуація невигідна – тятиву послабив, стріла опускається.
– До речі, добре б згадати Тузлу – перший російсько-український конфлікт. Нагадайте, що сталося тоді, 15 років тому?
– Зараз острів Тузла став опорною точкою для однієї з колон Кримського мосту. А в 2003-му не існувало кордонів між Україною і Росією по Азовському морю.
А за міжнародним правом, до моменту підписання договору між країнами, умовний кордон проходить між крайніми точками землі. Росіяни почали будувати дамбу до острова Тузла, щоб «прив’язати» острів до Кубані. І якщо б росіяни з’єднали Тузлу зі своїм берегом, то вийшов би вже півострів, крайня точка якого перекрила б Керченську протоку, яка тоді належала Україні, за прохід через яку бралося мито.
Й іноземні військові кораблі могли б заходити в Азовське море через Керченську протоку, Путіна це не влаштовувало.
У вересні 2003-го йшла боротьба за Тузлу, а в грудні Кучма і Путін підписали угоду про те, що Азовське море і Керченська протока – це внутрішні води двох країн, і через протоку, згідно з цим документом, українські кораблі – і військові, і цивільні – можуть безперешкодно проходити. Цю угоду Путін зараз і розтоптав.
– Тоді вже фактично почалися президентські вибори (2004 року), які обіцяли бути гарячими – між умовними сходом і заходом, між Януковичем і Ющенком. Конфлікт на Тузлі був із цим пов’язаний?
– У тому числі. Путін всі чинники – економічні, політичні, військові – змушує працювати задля однієї мети.
– Воєнний стан. Підсумки тижня?
– Головне з точки зору безпеки – посилення позицій військових у підготовці до війни. Слава Богу, закінчилися ці чвари, бризки та підскоки, всі в Раді пропіарилися, але проголосували правильно.
Активним діям передують два етапи – попередня підготовка і безпосередня підготовка. Воєнний стан – це попередня підготовка держави до війни, в десяти областях України. А перед армією поставлено завдання – повна підготовка на всій території України.
Путін не очікував такої гідної відповіді. Подивіться, як вони зараз поводяться: Путін хоче все звести до дрібного прикордонного конфлікту. А світове співтовариство дає правильну оцінку, Путіна це бісить. Він розуміє, що своїх цілей може досягти тільки широкомасштабною війною, але не може на неї зважитися: попереду великі втрати та неочевидні результати.
Так що для Росії зараз тільки одне «раціональне» рішення – втручання в наші вибори і приведення бажаного для Путіна президента, також послати у парламент якомога більше проросійських ручних депутатів.
– Російсько-грузинські відносини в 2008 році. Чи є аналогія з нашими подіями? Тоді грузини теж діяли нахабно, креативно, сподіваючись на підтримку Заходу, і в результаті отримали війну.
– Аналогії є, але ось в чому головна відмінність. Після захоплення наших суден у Чорному моріми оголосили воєнний стан, чого Росія не очікувала; ми показали готовність до масштабної війни – але ми не відреагували військовими діями.
А Саакашвілі відреагував, на провокації відповів ударами «Граду» по Цхінвалі, що йому досі ставлять у провину. Зрозуміло, що росіяни провокували, але раз ти відкрив вогонь, тепер і розсьорбуй! Якщо б Україна піддалася на цю хитрість, хтось би не стримався, хтозна: може, Путін вже пробив би сухопутний коридор від Донбасу до Криму, в нього було все готово.
– Грузинську армію посилювали, навчали західні фахівці. Чи добре вона тоді себе проявила?
– В грузинської армії добре спрацювали тільки спецназ і ППО. На перевалі біля Рокського тунелю вони зустріли російську армію, при підході до Цхінвалі та понесла великі втрати, був поранений командувач 58-ю армією генерал Хрульов. Це перше. А друге – це протиповітряна оборона. Я брав участь в її підготовці, знаю все в деталях. Грузини кажуть, що збили 22 літаки, росіяни – 4, насправді збили 14 російських літальних апаратів. Для п’ятиденної війни й амбіцій росіян – це досить багато. Збивали літаки нашими «Буками», а перед цим ми три роки готували фахівців в Україні, брали грузинських студентів, майбутніх інженерів з третього курсу і навчали в Харківському університеті повітряних сил.
– Росіян стали відправляти назад з аеропорту «Бориспіль» та інших пунктів пропуску на кордоні (після заборони на в’їзд в Україну чоловіків-громадян РФ у віці 16-60 років). Що скажете?
– Це профілактика, дуже важлива і потрібна. Можна знайти багато ходів для провокацій. Ми готуємося до отримання томосу, і нам зовсім не потрібно, щоб Україну заполонили “прочани” з РФ «у цивільному» і влаштували тут «православну ходу». Пам’ятаєте, що влітку коїлося? А тепер – обіцянки: ми вмиємося кров’ю, черниця самоспаленням хоче займатися, Путін їй вручав орден (настоятелька Одеського Свято-Михайлівського монастиря ігуменя Серафима, за даними низки ЗМІ, пообіцяла облити себе бензином і підпалити, якщо Українській церкві нададуть автокефалію, – НП).
Я в 2014 році під час АТО був у Святогірському монастирі, – так це абсолютно військове проросійське відділення з кількістю військовослужбовців або ченців на 120 осіб. Плюс охорона – російські козаки. Абсолютно чітка організація, дисципліна, гроші, транспорт – і там і диверсантів переховували, і зброю ховали.
Ось до нас такі “прочани” і приїдуть. Згадаймо ще раз 2014 рік – і як росіяни вішали прапори, і про «поребрики». Вони приїжджали автобусами через відкритий кордон. І вони хочуть, щоб ми зараз без контролю пускали всіх підряд?
Потрібно навчитися діяти на випередження – і зараз ми показуємо, що це вже вміємо.
– Ви часто включаєтеся в ефір російських каналів. Чи вдається донести свою точку зору?
– А вони мене то «технічними несправностями» забивали, то якимись шумами, щоб не було зрозуміло, про що я кажу. А вчора (розмова відбулася в понеділок, 3 грудня, – НП) на «60 хвилин» глушили мене гулом аудиторії – щоб росіяни не чули об’єктивної інформації.
Розмовляв Ярослав Гребенюк
НАРОДНА ПРАВДА
Україна може обміняти Донбас на НАТО – генерал Романенко
Військовий про один із варіантів завершення війни на Донбасі
Україна може обміняти виведення російських військ з Донбасу на свою тимчасову відмову від претензій на вступ до НАТО і Євросоюзу. При цьому західний вектор у політиці Києва повинен залишитися. Такий варіант серед інших обговорюється в неофіційному експертному середовищі та може бути запропонований західним партнерам України.
Про це в інтерв’ю НАРОДНІЙ ПРАВДІ розповів генерал-лейтенант запасу, колишній заступник начальника Генерального штабу Збройних сил України (у 2006-2010 роках) Ігор Романенко.
– Ігоре Олександровичу, зараз у ЗМІ – і України, і Росії – обговорюється ваше твердження: американські експерти пропонують влаштувати блокаду окупованих територій, не подавати туди електроенергію та воду. Можете детальніше озвучити свою позицію?
– Це не моя позиція і не офіційна позиція США. Мова йшла про інше – про можливі варіанти розвитку подій, які ми обговорюємо. Я навів приклад експертної оцінки. І вийшов скандал, мене вже починають відносити до крайніх реакціонерів, які відстоюють блокаду. Але це не так! Я виклав три точки зору. Перша – шлях Мінських угод. Фіктивні “вибори” в “ЛНР-ДНР” показують, що Росія повністю ці угоди ігнорує, блокує всі рішення. У зв’язку з тим, що не проходить цей варіант, виникають інші – в неофіційному експертному середовищі. Одна крайня позиція – всебічна блокада. Не постачати туди ніяких ресурсів, обмежити пересування людей. Цей варіант потрібно просто тверезо оцінити, скоординувавши дії з союзниками. Прорахувавши, ми розуміємо, що поки ми точно до такого кроку не готові.
– І який ще варіант?
– Україна на десять років відмовляється від еврозазіхань. Путін пояснює конфлікт тим, що Росія категорично проти руху України в НАТО і Євросоюз. Але і в ЄС, і в НАТО нам не обіцяють нічого, принаймні у найближчі десять років.
Так от, ми позбавлені найближчих євроатлантичних перспектив, перспектив вступити в ЄС. Звідси виникає такий варіант: на десять років ми офіційно відмовляємося від спроб вступити в НАТО, беремо десятирічну паузу. За це Росія погоджується повернутися до «статус-кво», до позицій на початок 2014-го року. Путін повністю виводить свої війська з Донбасу, в Криму ж залишає тільки російське озброєння тактичного рівня.
– Але ж зараз у парламенті обговорюється внесення змін до Конституції, щоб закріпити курс України в НАТО і ЄС!
– Це ніяк не завадить. Нехай у Верховній Раді ухвалять конституційною більшістю це рішення: Україна йде в НАТО і ЄС! Але я вважаю – треба на державному рівні відмовитися від лицемірства! Ми повинні заявити: якщо на нас не чекають в НАТО і ЄС у найближчій перспективі, ми зробимо інші кроки для стабілізації обстановки. Так, нам багато що належить зробити, але наш рівень набагато вищий, ніж, скажімо, в таких членів НАТО, як Чорногорія та Албанія. На нашій території збройний конфлікт, це перешкоджає вступу? Так у Греції та Туреччини був конфлікт – а обидві ці країни в НАТО!
НАТО створювалося для оборони в першу чергу східних рубежів. Які ми й охороняємо. Ми вам вдячні за «глибоку стурбованість», але ж ви нам не даєте навіть ПДЧ (План дій щодо членства в НАТО, – НП)!
– Чому ця пропозиція вигідна Росії, Заходу?
– Плата за це – росіяни йдуть з Донбасу разом із сепаратистами і знижують кількість військових в Криму до рівня 2014 року. І всі виграють. З одного боку, це, звичайно, болісно – в нас волатимуть, що це зрада! Але: військові дії припиняться, частина витрат піде на мирні цілі, підняття економіки.
Дуже важливо: Україна отримує статус «головний партнер США «поза НАТО», такий статус є в Ізраїлю. І коли йшла війна між Єгиптом та Ізраїлем, Америка безпосередньо вела переговори з Єгиптом, допомогла врегулювати конфлікт.
Що виграють американці й НАТО? Подивіться, росіяни наростили військову присутність в Криму з тактичного – через оперативний рівень – до рівня стратегічного. РФ створила на південному фланзі НАТО стратегічну групу, вони дуже посилилися, завели флот. А на Чорному морі в НАТО несильні держави – Болгарія, Румунія – з невеликим військовим потенціалом. А в Туреччини з Росією – особливі відносини. Тобто будуть і зниження гостроти конфлікту, і стратегічний виграш. Росія повернеться до становища 2014 року, в Європі всі виявляться переможцями: бабуся Меркель піде з почестями, амбітний Макрон теж буде на коні, кожен європейський політик буде говорити: як багато я зробив для цієї перемоги!
І росіяни, не втративши обличчя, вийдуть з “халепи”, в яку вони потрапили, адже їм важко тягнути Донбас.
Для чого ми йдемо на цей компроміс: і вирішуємо проблему, і переводимо це питання в «етапність», говоримо, що від Криму ми ніколи не відмовимося, але нам необхідно припинити військові дії для реалізації реформ, економічного підйому країни та прискореного нарощування військового потенціалу. І звертаємося до наших західних партнерів: наша пропозиція вигідна, слово за вами – переконуйте в цьому росіян!
Розмовляв Ярослав Гребенюк
Путін може вивести війська з Донбасу: український генерал розкрив деталі переговорів
Ігор Романенко про деталі переговорів щодо Донбасу і Криму
Один з крайніх для України варіантів, за якого президент РФ Володимир Путін виведе війська з Донбасу, – відмова Києва від інтеграції в НАТО і Євросоюз.
Про це в інтерв’ю НАРОДНІЙ ПРАВДІ розповів генерал-лейтенант запасу, екс-начальник Генштабу України Ігор Романенко.
За його словами, такий варіант серед інших українська сторона обговорює з міжнародними партнерами.
“Путін пояснює конфлікт тим, що Росія категорично проти руху України в НАТО і Євросоюз. Але і в ЄС, і в НАТО твердо заявляють, що принаймні в найближчі десять років про вступ України й мови бути не може. В нас був найбільший шанс на зближення в 2008 році, під час грузинських подій (російсько-грузинської війни, – НП), але Путін домовився з Ангелою Меркель, і вони зробили все, щоб Україна не отримала Плану дій щодо членства (в Альянсі, – НП)”, – розповів військовий.
“Так ось, варіант полягає в тому, що ми позбавлені євроатлантичних перспектив. Але ми можемо провести переговори з Росією, офіційно відмовитися від спроб вступити в НАТО, на що РФ погодиться повернутися до статус-кво 2014 року. Путін повністю виводить свої війська з Донбасу, в Криму ж залишає тільки російське озброєння тактичного рівня. Одночасно нашу позицію підсилюють американці – вони виступають гарантом угоди, Україна стає головним партнером США”, – також зазначив Романенко.
Про інші варіанти для Донбасу і те, чи зможе Україна влаштувати повну блокаду ОРДЛО, читайте на НАРОДНІЙ ПРАВДІ найближчим часом
Читайте також: Закриті наради щодо “ДНР-ЛНР” проходять у трьох містах, в Путіна є план
НАРОДНА ПРАВДА
Можна створити Донецьк у Києві. Відомий журналіст про Порошенка, сепаратистів і Росію
Денис Казанський про свободу слова і сепаратистів при владі на Донбасі
Відомий журналіст і блогер Денис Казанський в другій частині інтерв’ю НАРОДНІЙ ПРАВДІ розповів про те, як можна створити “альтернативний Донецьк” у Києві, чи є в Україні цензура, чому при владі на Донбасі досі залишаються мери-сепаратисти і який український президент потрібен Росії.
Першу частину інтерв’ю читайте тут: Все найцікавіше відбувається в Донецьку – Денис Казанський про “ДНР-ЛНР” і життя в окупації
– Денисе, ти – найбільш цитований блогер України, а чи можна сказати, що ти займаєшся політичною діяльністю?
– Поки, мабуть, ні. Але журналістика й політика завжди поруч. Була ідея: створити політичну силу, спрямовану на електорат південного сходу. Політичну силу європейського штибу, сучасну та демократичну, орієнтовану на цінності західного світу, але при цьому щоб вона стала своєю для електорату в цих областях – де люди люблять голосувати за своїх. На сході є проукраїнський електорат, але він не довіряє відомим партіям, які були при владі, але не працювали нормально на цю аудиторію. Пам’ятаю, що “Батьківщина” навіть не вела нормальної агітації, не спонсорувала осередки на Донбасі, тому що Тимошенко вважала – не її виборець! Так само поводився і Ющенко.
А в Києві ми хотіли би показати, що на Донбасі не всі сепаратисти. Чому б тут не створити альтернативний Донецьк?
Але на цей проект потрібні гроші. Поки ми з Єгором Фірсовим створили громадську організацію “Політична сила “Альтернатива”. Провели акцію проти тарифу “Роттердам+”, пояснили, як монополія Ахметова пожирає гроші українців. За великим рахунком, це поки заявка, ідея. Шукаємо ресурси.
– Щодо виборів президента. Твій прогноз: чим Порошенко намагатиметься привернути Донбас?
– Як за Януковича працювати вже не вийде, але будь-яка влада завжди використовує адмінресурс. Питання тільки в масштабах. На Донбасі при владі вистачає людей, які 2014-го ходили з георгіївськими стрічками. Думаю, цих мерів-сепаратистів пообіцяли не чіпати в обмін на результат Порошенка. Для цього й створили партію “Наш край”, сурогат Партії регіонів з управлінням із Банкової. “Наш край” під виглядом опозиції буде збирати протестні голоси Донбасу та передавати їх чинному президенту.
– Давай поговоримо про нинішні відносини влади та мас-медіа. Перманентні скандали із закриттям NewsOne і 112-го, пікети активістів у камуфляжі біля воріт телекомпаній – це ж якраз на популярність телеканалам йде?
– Звісно, це піар у чистому вигляді. Нічого вони з NewsOne не зроблять, вони і не можуть, і не хочуть. Формально канал нічого не порушує, таких фактів немає. Так, ми розуміємо тенденційність матеріалів, їх вектор. Але закликів, які порушують закон, немає, ніхто не переходить межу. “Антиукраїнськість” цих каналів полягає в тому, що вони дуже жорстко критикують владу – багато в чому справедливо. Але це софт-пропаганда, не “кисельовщина”.
Інший момент: якби по-справжньому хотіли їх закрити, не чіплялися б до ідей, що лунають в ефірі, а шукали би джерела фінансування. Жоден із цих каналів не окупає себе, працюють у збиток. Потрібно просто з’ясувати, хто їх утримує. Думаю, нічого складного в цьому немає.
Крім Медведчука їх утримувати нікому, а він зав’язаний на Росію. Проти Медведчука американці ввели санкції за те, що він працює проти національних інтересів України, а Україна йому дозволяє купувати канали. Не телеканалами треба займатися, це – інструмент, а рубати всі голови дракона. Навіть якщо закриють один канал, відкриють інший. Потрібно коріння виривати. А коріння – це Медведчук, це Фукс (скандальний олігарх Павло Фукс, – НП), який фінансує партію “За життя”.
Є гра на публіку, а є реальність, коли Фуксу віддають родовище газу в Полтавській області. Боротьба з каналами – фейк, як і блокування телекомпаній. Приходять патріоти з мішками, посиділи три тижні – і зникли. Приходять з помпою, а йдуть тихо. Це просто піар, який нічого спільного з протидією російській пропаганді не має.
– Порошенко підтягує лідера від Опоблока на другий тур виборів президента?
– Раніше так говорили. А зараз ми розуміємо, що якщо вони висунуть єдиного кандидата, то Порошенко може опинитися поза другим туром. Там будуть Тимошенко і який-небудь Бойко-Вілкул. Тут Порошенко перебуває в ситуації, коли йому вигідніше роздрібнити регіоналів.
– Тоді в чому сенс бурхливої “боротьби” з телеканалами, голосування за зняття недоторканності з Вілкула, Колесникова?
– Принаймні – не для того, щоб розпіарити Медведчука і його канали. Адже політсили повинні показувати “роботу”. Наприклад, “Народний фронт” зображує бурхливу патріотичну діяльність. Розуміючи, що голосів за зняття недоторканності з Вілкула немає, питання все одно ставлять на голосування. А мер Одеси Труханов – окрема історія! В нього російський паспорт, це можна перевірити за базою федеральної податкової служби, але його ніхто не чіпає. Порошенко забрав громадянство в Саакашвілі, а громадянина РФ у владі ми не помічаємо.
– Існує легенда про “блогерів-порохоботів”, яких збирає Порошенко, пригощає чаєм і дає гроші. Що про це чув?
– Мене не кликали жодного разу. Колись ходив на зустріч з Ложкіним (екс-глава Адміністрації президента України, – НП), яку Рома Шрайк (український блогер, – НП) організовував. А на тусовки з президентом ні мене, ні Шрайка не кличуть. Там найвідданіші, які люблять розповідати, який Петро Олексійович хороший і безгрішний. Є люди, яким за це платять, а є і з доброї волі. Один напівбожевільний дідусь, який живе в Дніпрі – просто фанат. Є й прихильники Тимошенко на фанатичному рівні. Люди сотворили собі кумира і критику не сприймають.
– За роликами Анатолія Шарія стежиш?
– Зрозуміло, що три ролики на день не дивлюся, але якщо виходить щось особливо грандіозне – повз мене не проходить. Ось як провокація з каналом “Еспресо” (журналістам “Еспресо” передали підроблені докази нібито фінансування каналу NewsOne російським олігархом Дерипаскою – з навмисними безглуздими помилками. Ті, не перевіривши, поставили “сенсацію” в ефір, – НП). Так, з одного боку, ця ситуація показує непрофесіоналізм телеканалу. Але, з іншого боку, в людей не було злого умислу.
Чим відрізняється наша журналістика від російської? Там свідомо готують фейки. Знаходять лівого чувака, платять і виробляють фейк від початку до кінця за сценарієм. В нас – по-іншому, це більше азарт, люди женуться за трафіком. Але немає наміру “спеціально набрехати”. Хоча те, що зробив Шарій, ці провокації його теж не красять.
– Що, на твою думку, з цензурою в Україні? Чи краще, чи гірше порівняно з часами Януковича?
– Чим хороша свобода слова? Є купа ЗМІ зі своєю внутрішньою цензурою. Але в сукупності вони створюють поле, де цензура відсутня. Можеш читати “Страну.ua”, націоналістів, ліваків типу “Громадського”. В Європі є теж права, консервативна преса. І ти не опублікуеш у правому виданні ліву статтю.
Я не бачу несвободи. В мене не було випадку, щоб я хотів опублікувати статтю і в мене не вийшло. Звичайно розслідування про Ахметова і “Роттердам+” не опублікують в газеті “Сегодня”, але на “Цензор.нет” – запросто. Потрібно користуватися різними інструментами. Але в цілому по країні цензури немає. Статтю про будь-якого чиновника, починаючи з Порошенка і його губернаторів, можна опублікувати.
– Який президент України вигідний Росії?
– Будь-який проросійський. Порошенко не дуже вигідний, раз вони так істеричать і виливають на нього стільки бруду. Але треба розуміти, що будь-який кандидат так чи інакше буде співпрацювати з Росією. Хоча б як Порошенко – негласно, через якого-небудь нового Медведчука. У всіх будуть свої комунікатори і будуть налагоджувати спілкування з РФ.
– Що скажеш про тарифну політику України? Протягом року в столиці вдвічі підвищили ціни на метро, електротранспорт. Таке враження, що це перевірка: “А що ще стерпить це стадо?”
– Ось як було з метро: я обурений не тому, що проїзд став по вісім гривень, це й після підвищення дешевше, ніж у Москві та Варшаві, а тому, що створили фіктивний борг перед Фуксом – 2 мільярди. І гроші після підвищення пішли не на розвиток метро. Якщо б на них побудували гілку на Троєщину – тоді я готовий платити.
Ми повинні все контролювати. Я готовий заплатити вісім гривень за електротранспорт, але я хочу, щоб ці гроші пішли на купівлю нових тролейбусів. Ось ціни на газ підвищилися, “Нафтогаз” став прибутковим – так покажіть, куди піде прибуток, доведіть, що ви його не вкрали, витрачайте з розумом! Скажіть: “Ми вклали в бурові вишки, стали енергетично незалежною країною, утеплили старі хрущовки!”
Я готовий платити більше і отримувати якісні послуги.
Розмовляв Ярослав Гребенюк
НАРОДНА ПРАВДА
Путін побоюється удару України, в цирку з “ДНР-ЛНР” одна мета – російський політолог Орєшкін
Навіщо Росії “вибори” на Донбасі і які ще країни під ударом Кремля
Про те, навіщо Кремлю потрібні були “вибори” ватажків “ДНР-ЛНР”, чому Росія руйнує територіальну цілісність держав у Східній Європі, якого удару з боку України побоюється режим Володимира Путіна та навіщо йому війна і цирк з “республіками” на Донбасі, в інтерв’ю НАРОДНІЙ ПРАВДІ розповів російський політолог Дмитро Орєшкін.
– Навіщо Кремлю весь цей ритуал з “виборами” в «ЛДНРії»? Поставили би цих людей без демократичних декорацій…
– Так створюється ілюзія легітимності. Це цілком радянська модель маніпулювання термінами. Самі по собі вибори безглузді. Досить згадати «всенародно обраного» і «легітимного» пана Плотницького (екс-ватажка “ЛНР” Ігоря Плотницького, – НП). Потім прийшли якісь товариші і виявилося, що він – «український шпигун», його взяли за шкірку, перекинули в Росію. На його щастя, не розстріляли, як було би за Йосипа Віссаріоновича, просто заткнули і він десь існує, на поверхню не висовується. Тепер «загальнонародно обраним» став пан Пасічник. Приблизно з таким саме набором прав і повноважень, як і Плотницький. А пан Корнет (так званий “міністр МВС “ЛНР”, з конфлікту з яким почалося відсторонення Плотницького від влади в Луганську, – НП) кудись подівся. Може, в нього є якісь звання, але де-факто в Луганську призначений новий начальник.
Всі розуміють, що Москва поставила, вона й прибере. Але при цьому офіційно в Москві говорять про волю народу і демократію. Це так, як казав товариш Сталін: мовляв, якби наша влада була не милою людям, особливо на піку колективізації, народ вигнав би радянську владу, а він не вигнав, значить влада правильна й відповідає сподіванням народу. Це при тому, що спробуй владу Сталіна прожени, коли у влади є фізично зброя, а в суспільства немає. Тут схожий випадок.
– Але який сенс?
– Мало сенсу, тому що ніхто не визнає, в тому числі й сама Росія не визнає. Кремль не визнав повністю легітимним характер ані Захарченка, ані Плотницького. Я пам’ятаю, що Юрій Ушаков, радник Путіна з міжнародної політики, говорив, що ми поважаємо “вибір народу Донбасу”. Поважаємо не означає, що юридично визнаємо. Росія сама вважає “ЛДНР” частинами України. Відповідно, які це вибори? За якими законами вони пройшли? Якщо це частина України, то вони повинні за українськими законами проходити. Якщо це суверенна територія, то за своїми суверенними законами. Тому, звичайно, все це цирк.
– Але із зовнішньою оболонкою ритуалів демократії…
– Цирк, як і будь-який інший цирк. Ну, наприклад, Сталін же ухвалив Конституцію 1936 року, при цьому її ніхто не збирався дотримуватися. Там є 112 стаття, мені вона найбільше подобається, вона найкоротша і найзрозуміліша, де сказано: «Судді незалежні та підкоряються тільки закону». При цьому всі розуміють, що судді підкоряються тільки волі ЦК КПРС, а конкретно волі Сталіна. Його воля і є закон. Та ж картина і тут – «волевиявлення» і «демократія». Функціонального сенсу мало, але при нагоді представники Росії будуть говорити, що ось там є влада, підтримана народом. Чи будуть говорити після парламентських і президентських виборів в Україні: мовляв, а чим ваші вибори кращі за наші? Все зрозуміло.
– Чому Росія займається ревізією радянської спадщини у вигляді колишніх адміністративних кордонів СРСР, які були в національних республік – Грузії, Молдови й України? Не важливо, наскільки справедливими були ці кордони, важливо, що інших не було, чому Росія зацікавлена в деконструкції цих країн?
– Тут потрібно звернути увагу на географічну асиметрію. Чому Росія не збирається деконструювати Туркменію, Узбекистан, Киргизію, Таджикистан і навіть Казахстан, де великою є частка російськомовного населення? Намагався це зробити Лімонов, але в нього не вийшло. І чому в Москві так тривожаться з приводу західного флангу? Та тому, що там є 6 республік, які не брали участі в референдумі щодо збереження СРСР – Литва, Латвія, Естонія, Вірменія, Грузія і Молдова. Вони просто проігнорували цей референдум, з чого випливає, що розмови про те, що 70% населення підтримали Радянський Союз – це неправда. Яке загальнонародне голосування?
– Це все Східна Європа…
– Тепер про те, чому Східну Європу Росія не може залишити в спокої. Тому що якщо там відбудуться успішна вестернізація та демократичний розвиток нової державності, це буде потужний удар по ідеологічних шаблонах, на яких будувалися і СРСР, і пострадянська путінська вертикаль.
Західна Європа і Північна Америка були в радянській пропаганді завжди пеклом, де був національний і соціальний гніт. Після війни, коли Москва наростила зону впливу, раптом стало наочно видно, як різні країни намагаються втекти із соцтабору до капіталістів: Угорщина 1956-го року, Чехословаччина 1968-го року, Польща 1956 і 1980-го років. Доводилося танками зупиняти, що не вписувалося в ідею про економічні та політичні переваги соціалістичної моделі.
Далі СРСР розвалився. Польща, Словаччина, Чехія та Угорщина досягли досить високих відносно колишнього Радянського Союзу результатів, побудували більш-менш ефективні державні моделі, де люди якщо і сумують за радянськими часами, то, по-перше, їх мало, а, по-друге, якщо у вас вирішені економічні проблеми, особливо у жителів колишньої НДР, то можна і посумувати за радянською розчинною кавою часів молодості.
У Москві на це все можуть ще наплювати, це все “не наше”, а от якщо Прибалтика показує ВВП на душу населення не менше, ніж у Росії, хоча там немає ні золота, ні газу, ні нафти, ні лісу… В пропаганді ж 10 років тому говорили, що там принижують і вбивають росіян, при цьому нещасні прибалти їздять мити сортири в Лондон. 20 років тому таке говорили про поляків, вони тоді мили сортири в Лондоні. Тепер таке говорять про українців, які поїхали працювати в Польщу. Тобто де-факто прийнято, що Польща вже відрізаний шматок, погодилися з тим, що там більш розвинена територія.
– А Україна?
– Україна ж – не зовсім відрізаний шматок. Зараз в Україні погана економічна ситуація, корупція, неефективна політична модель, неідеальний президент, але якщо Україна це все пережує, а вона, на мій погляд, це пережує, тому що є змінюваність влади… Я зараз не кажу про те, що Тимошенко краща за Порошенка або навпаки, я кажу про те, що в такій моделі будь-який президент змушений щось робити всерйоз, тому є автокефалія і безвіз. І так буде далі. Якщо Україна вибереться – а українці – це близька для росіян нація, в кожного є або родичі, або хороші знайомі, або частина коріння з України – приховати тезу про те, що європейська демократія ефективніша, ніж путінська пострадянська вертикаль, буде надзвичайно складно. Москві треба робити все, щоб в України, а разом з нею в Грузії та Молдови, нічого не вийшло.
Далі: кругом вороги, й ми – “старші брати”. Це допомагає згуртувати населення навколо влади. “Старші брати” при цьому уявляють світ як театр бойових дій. Або наші ракети будуть в Україні та Молдові, або натівські. Оскільки вступ до НАТО ускладнюється за наявності спірних територіальних конфліктів, то потрібно створити такі конфлікти для Грузії, України та Молдови. Не виходить з Прибалтикою, вона встигла вступити в НАТО, це сприймається дуже болісно. Тому в республіках, особливо тих, хто не брав участі в референдумі за збереження СРСР – Молдові, Грузії та Вірменії – необхідно забезпечити або присутність російських військових, або недопущення туди НАТО. Цьому служать Придністров’я, Абхазія, Південна Осетія та Донбас.
Читайте також: Все найцікавіше відбувається в Донецьку – Денис Казанський про “ДНР-ЛНР” і життя в окупації
– Але в Україні був референдум…
– Україна тут стоїть осібно. У ХІХ столітті була химера слов’янського світу, який повинен розчинитися в «русском мире». Потім була химера православного світу, який теж вів до російської ідентичності. Тепер концепція «русского мира» звужується настільки, що Україна випадає, навіть Лукашенко туди не дивиться. Отже, необхідно зробити все, щоб зашкодити Україні піти в НАТО, коли для розчинення в «русском мире» українці будуть втрачені. Для цього потрібно створювати конфлікти. Ось у такому ключі вони й діють, в голові радянські експансіоністські цінності, коли потрібно захопити якомога більше територій, а потім змусити їх працювати на себе, не розвивати, а експлуатувати, як робив товариш Сталін. Якщо вони почнуть розвиватися, то це буде поганий приклад для російських громадян і для стабільності путінської вертикалі.
Олександр Куриленко
НАРОДНА ПРАВДА
Як Україні стати енергонезалежною державою: відповідь міністра енергетики США
Україна має величезний потенціал у сфері енергетики та спокійно може позбутися енергозалежності від Росії. Але для цього Києву, перш за все, необхідно проводити політику прозорості та вільних ринків, а одним із найефективніших інструментів для залучення іноземних інвестицій є Угоди про розподіл продукції між державою та інвесторами.
Таку думку висловив міністр енергетики США Рік Перрі під час візиту до Києва, де зустрівся з вищим керівництвом України, передає УНІАН.
Читайте також: США допоможуть Україні з розвитком енергетичної інфраструктури
“Ви повинні мати відкриті та прозорі тендери. Реалізація угод про розподіл продукції. Я не можу сказати вам, наскільки важливо це для майбутнього цієї країни. Отже, ці компанії знають, що коли вони приходять сюди, вони вступають в угоду, яка не є туманною. Вони вступають в угоди, які безперечно та чітко говорять: це те, що ми будемо робити, це те, що ви збираєтеся робити, ось вигода”, – наголосив американський посадовець.
За його словами, ці Угоди про розподіл продукції є настільки важливими для майбутнього розвитку ресурсів України. Як переконує він, вони заохочуватимуть приватний сектор приходити сюди, інвестувати, впроваджувати передові технології та ноу-хау, щоб допомогти Україні розвивати власні ресурси.
На його переконання, Угоди про розподіл продукції є одним із найефективніших інструментів для залучення інвесторів, оскільки вони надають інвесторам найбільші гарантії з боку держави.
Це історичний час для України, країни, яка має величезний потенціал у сфері енергетики. Уряд Сполучених Штатів і приватний сектор США готові бути партнерами та співпрацювати з Україною для підвищення її енергетичної безпеки. Я бачу неймовірно яскраве майбутнє в цій країні,
– заявив міністр енергетики США.
Водночас він додав, що такі типи підходів спонукають США ділитися енергією, енергетичним ноу-хау так, щоб країна могла процвітати.
“Тепер настав час діяти відповідно до політики, яка дозволить вам вийти з тіні Москви”, – підсумував Перрі.
24 канал
14.11.2018
В чем на самом деле причина войны на Донбассе? Ответ ШОКИРУЕТ многих
Как говорят классики, война – продолжение политики, а политика — продолжение экономики. Для широких масс, режим Путина создает бредовые конструкции для оправдания своей агрессивной политики, а на самом деле речь идет о вполне реальных деньгах. Причем, после недавней утечки информации о том, что США намерены блокировать деньги Путина на сумму 40 млрд. долл. только в одной Швейцарии и только полученные с прибылей нефте-газовых предприятий, то уместен вопрос: за чьи же деньги развязана война?НЕМНОГО О ЦЕНАХИтак, что же стало базой этой войны. Как сказано выше, корни любой войны лежат в экономике. Здесь уместно вспомнить о том, что цены газа и нефти, связаны между собой через их энергетическую ценность в плане тепловыделения. Грубо говоря, цена газа, привязана к цене нефти. Так же вспомним о том, какая цена на нефть была в 1999 году, когда Путин пришел к власти. В феврале этого года нефть марки Brent была около 10 долл. за бочку. После этого, цена на нефть непрерывно росла, хоть и с колебаниями. Своего максимума цена нефти достигла перед кризисом 2008 года. Тогда она составила 135 долл. за бочку. Наиболее быстрый и неуклонный рост цены начался с 2004 года.Следующие 4 года были бенефисом стран экспортеров нефти и газа, газ дорожал примерно теми же темпами. Таким образом, Россия, начиная с 2004 года, получила источник финансирования собственных амбиций в виде сверхдоходов от продажи своих природных ресурсов. Именно цена на нефть создала Путину облик мачо, а его предшественнику – алкаша и неудачника.СООБЩАЕТhttp://www.zvistka.net/Динамика цен была такова, что в определенный момент, у руководства страны возникла интоксикация от передозировки доходов. Возникло внутреннее убеждение того, что цены на нефть, газ, золото и т.д. будут расти бесконечно. И тут надо понимать еще один важный момент. И если нефть, в основном, поставляется танкерами, то газ (ввиду его физических свойств) предпочтительно поставлять трубопроводным транспортом. То есть – мало иметь газ, нужно еще контролировать трубу! Запомним это. Мы помним заявления руководителей российского государства и гос. корпораций, сделанные на пике цен, о том, что запасы газа конечны и по мере его добычи, его стоимость будет только расти. Назывались цены 600, 800 и даже 1000 долларов за тыс. м куб газа, как ближайшая перспектива.В ПОИСКАХ СВОЕГО ПОЧЕРКААмбиции мировой империи просыпались в четкой привязке к росту доходов. Но 2008 году случилась первая, тревожная катастрофа. Грянул кризис и цены пошли вниз. Причем цены рухнули вслед за спросом. В тот момент Российское руководство еще надеялось на то, что это – временное явление, но решило принять решительные меры для того, чтобы сохранить status quo в плане поставщика сырья в Европу. Первым делом, Россия избавилась от законтрактованного в Туркмении газа для Европы. Очень вовремя взорвалась газокомпрессорная станция, вместе с куском газопровода. Тогда еще хотелось верить в заявления россиян о том, что скакнуло давление или что-то еще. Теперь понятно – это была диверсия. Туркмены с Газпромом перестали играть в подкидного дурака, и ушли в Китай. Но ушли и из Европы! Одним конкурентом стало меньше.ГРУЗИЯАгрессия же против Грузии была первой, серьезной пробой пера. Тогда это было обусловлено необходимостью создания очага напряженности по трассе газопровода НАБУККО. Напомню: НАБУККО – альтернативный проект поставки газа из Азербайджана, Казахстана и Туркмении в Европу.
С учетом того, что Иран был под санкциями, то единственный коридор был как раз через территорию Грузии. Цель была достигнута. Проект НАБУККО был остановлен.Брутальность вторжения, потребовала срочного информационного и политического прикрытия акции. Именно тогда был обкатан механизм тотальной промывки мозгов тех, кому не повезло смотреть или читать русские СМИ. Население было успешно заражено вирусом неоимпериализма. Но не меньшие усилия были предприняты и на другом конце трубы! В Европе оптом и в розницу скупались политические деятели и целые партии. Нефтедоллары потекли в карманы лоббистов и европейских СМИ. В итоге получилась абсурдная ситуация – европейцы стали вслух говорить о том, что Грузия напала на РФ и та вынуждена была защищаться.С того момента, руководство РФ обрело прецедент бесхребетности европейских структур. То есть, элемент безнаказанности был апробирован и осознан как реальность. Именно тогда военное вторжение было зачислено в инструментарий внешней политики РФ.В общем, Кремль решил, что ситуацию с европейским рынком сбыта надо контролировать жестко. Схемы взаиморасчетов уводят в тень гигантские суммы, которые плавно перетекают в карманы руководства РФ и их агентов влияния в Европе. Уменьшение этого потока прямо отразится как на Кремлевских бонзах, так и на их европейском авторитете. Кроме того, амбициозные проекты внутри РФ, давали средства для прокорма многомиллионной армии чиновников и силовиков. Именно на их лояльности держится режим. Допустить снижение притока средств – самоубийственно. Все было хорошо, но высокие цены на энергоносители, заставляют приходить в движение механизмы компенсации. К ним относим эффективные энергосберегающие технологии, на одном конце трубы, и новые методы добычи сырья – на другом.США — КАТАРБеда пришла оттуда, откуда не ждали. Сланцевый газ в США оказался громом среди ясного неба. Я думаю, что реальность и эффективность этой технологии была оценена правильно и сразу. Правда глава Газпрома Миллер, года полтора издевался над потугами американцев и утверждал, что это пиар, дескать – мыльный пузырь лопнет не завтра – послезавтра. Сообщения СМИ о том, что цена газа в США упала ниже 100 долл., объяснялась скрытым государственным субсидированием проекта. Однако 100 дол американского газа против 450 дол русского, уже не проигнорируешь. Бравые и лихие юмористические эскапады гражданина Миллера закончились ровно в тот момент, когда США отказались от импорта сжиженного газа. И тут надо вспомнить экономическую географию. На западном побережье США существуют и планировались к постройке, новые терминалы для приема сжиженного газа, доставляемого газовозами. Аккурат в это время, в Южной Корее начали спускать на воду корабли газовозного флота. А заказчиком этого флота было маленькое государство с огромными запасами газа – Катар. Чтобы себе представлять, на сколько богато это крохотное государство, стоит отметить, что кроме флота газовозов, Катар заказал флот новейших и самых шикарных авиалайнеров для своей авиакомпании. Уже в строю 128 новейших лайнеров, еще 50 в цехах производителей. Причем ни единого перекупленного, только новые. Конечно, это не Эмираты с их 229 в строю и 50 на заводе, но и не Трансаэро с его 103 антикварными колымагами. Вполне сопоставимо с Аэрофлотом, у которого 144 авиалайнера. И это у Катара, который на карте не видно! Почему пример с самолетами?
А потому, что туда очередь производителей вооружений стоит аж по колено в воде, но военные контракты закрыты и о них можно только предполагать. Заметим, все это заказывается и строится – одновременно!СИРИЯТакое внимание к Катару не случайно. Когда США отказались от катарского сжиженного газа, говорят, произошли переговоры с европейцами о том, чтобы допустить катарский газ в Европу. Такое согласие было получено и все мы помним, что Европа вслух заговорила о диверсификации поставок газа. Но тут возникло два препятствия. Катар может пригнать газовозами столько, сколько угодно этого газа, но для его приема нужны терминалы. На их строительство нужно время и средства, исчисляемые в миллиардах евро. Тем не менее, стройки идут в разных частях Европы, но на сегодня, массовых поставок пока нет. Второе препятствие – отсутствие трубопроводного сообщения Европы со странами Залива.Это препятствие Катар попытался разрешить самостоятельно. Задача стояла простая – дотянуть трубу до Турции, а дальше – будет возрожден проект НАБУККО в его турецкой и европейской части. Как мы видим, к Турции труба может попасть либо через Ирак, либо через Сирию. Как мы помним, в Ираке идет перманентная гражданская война, а в Сирии еще несколько лет назад было тихо. Выбор был очевидным. Катар влил свыше 10 млрд. долл. в инфраструктуру Сирии под согласие Асада на трубу. И вот Асад, после общения с русскими братьями, идет в отказ. Что было дальше – все в курсе. Почерк Газпромовско-КГБовской братии виден сразу. Война в Сирии закрыла этот коридор.УКРАИНАВроде хорошо поработали, трубы везде отсекли, везде идет война или напряженность, которая не позволит финансировать альтернативные трубопроводы из-за высоких рисков. Но тут оказалось, что Украина мало того, что не последовала примеру Беларуси и не сдала трубу, а еще и оказалась обладательницей крупнейших залежей сланцевого газа в Европе!
Причем, самая крупная часть этих залежей – на территории Донецкой и харьковской областей (вот откуда Новороссия взялась и бойня за Славянск!). То есть, возникла реальная перспектива, что по трубам украинской ГТС в Европу пойдет наш газ. С этого момента вариант вторжения стал основным и единственным. На кон была поставлена вообще возможность выживания РФ как единого географического пространства. Перекрытые трубы нефти и газа в Европу – быстрая и гарантированная смерть энергетической сверхдержавы.Именно таким образом, были запущены элементы вторжения.
Европейские лоббисты получили команду топить реакцию здоровых сил в демагогии, СМИ – сами знаете, что творили, местная креатура ФСБ, которая состояла из четкой смычки правоохранителей и бандитов – ударила изнутри, и Крым упал в руки как спелое яблоко. Тот же сценарий был задействован и в Донбассе.
Думаю, чтоагрессия РФ против Украины планировалась на более ранний срок. Видимо, мы должны сказать спасибо Катару за отсрочку.ЭПИЛОГМне видится, что эту войну ведет Газпром и та небольшая группка лиц, которые присосались к трубе намертво и справедливо полагают, что обладание или потеря трубы – вопрос их личной жизни и смерти. Если рассматривать ситуацию под этим углом зрения, то почти все действия Москвы находят свое простое объяснение. Другое дело, что заставить Европу покупать газ и нефть только у них, а нас – любить старшего брата, уже невозможно.Что же лежит в основе всего этого потока крови и разрушений? Жадность! Животная, всепоглощающая и безграничная! Будь Путин мудрым политиком, он бы умерил собственные аппетиты (награбил то далеко за 100 млрд.!), урезал бы ряд абсурдных бюджетных программ и скинул бы цену ровно на столько, чтобы сланцевый газ стал не рентабельным. Никто бы этим не занимался. А теперь – поздно. Технологии добычи стремительно совершенствуются. За газом пошла сланцевая нефть. Себестоимость неуклонно падает, а экономика США потребляет дешевые энергоносители.Мы немного не дотянули до краха и развала «энергетической сверхдержавы», но мы обязаны выстоять и мы выстоим!Слава Украине!
Де починається й закінчується
окупована територія?
У Донецьку газ 0,8 грн/куб.м. У нас – 6,87. По платіжках виходить: це ми в окупації!
Цей пост у соцмережах уже став мегапопулярним.
Бо зачіпає кожного!
Роман Співак зі Стрия порівняв тарифи в окупованій зоні й у Львові.
Порівняння вийшло приголомшливе. І да, абсолютна більшість пенсіонерів, які лишились в окупації, отримують 2 пенсії: від України і від Лугандонії.
Отже, тарифи…
Донецьк:
– Газ 0,8 грн/куб.м.
– Світло 0.30 грн/квт
– Вода 4 грн/куб.м.
Львів:
— Газ 6,87 грн/куб.м.
— Світло 0,75 грн/квт
— Вода 12 грн/куб.м.
Дані на 22.02.2017р.
Це що таке???
Я щось не розумію, це хто окупована територія: ОДРЛО чи Україна????
По платіжках таке враження, що це ми в окупації!!!
Нас окупувало безтолкове керівництво країни, яке завело країну в тупик. Але хоче за цей період нажитись – і звалити. Так само, як попередній небритий »камікадзе».
На сьогодні, зі слів донеччанина, 75% населення за Росією. І ніхто вже назад не повернеться.
Єдине, що дорожче в Донецьку, – це продукти. Бо привозять із Росії.
Я думаю, що прийшов час називати речі своїми іменами. Теперішня блокада має перерости у чітко визначені кордони. Треба повністю провести ревізію взаєморозрахунків.
Пора вже вивести все на чисту воду. Бо у мутній воді наші керманичі-бариги непогано заробили за 3 роки.
Вбивати людей на фронті немає жодного сенсу. Бо це безтолково!!! Треба дати одне одному спокійно жити. Але чесно жити. А далі час покаже. Наші діти і внуки знайдуть спільну мову. Час усе лікує.
PS. Кажуть донеччани, що комуналку платять усе як до війни.
А у нас за 3 роки на скільки комуналку підвищили?!
То де є війна??? То це ми тут маємо розраховуватися за війну високими тарифами та девальвацією гривні?! То це вже, може, Україна цілим народом репарації окупантам виплачує???
Хто там із НКРЕ ще хоче ціну на газ та воду у квітні піднімати?..
Родичі сьогодні дзвонили знайомим у Донецьк. Я злий від почутого.
Радар
23.02.2017
Забравши людей, маємо ізолюватися від окупованої території, – Сироїд про альтернативу Мінську
Україна має ізолюватися від території, окупованої ворогом, при цьому забравши жителів ОРДЛО, які ідентифікують себе як українців. Для них мають бути створені всі умови, щоб вони могли переїхати.
Про це в ефірі програми «HARD з Влащенко» на телеканалі ZIK розповіла заступник голови Верховної Ради України Оксана Сироїд.
«Росія активно працює, вона використовує вибори в ОРДЛО для того, щоб робити якісь дії. Хто би говорив про ОРДЛО, якби там нічого не відбувалося? Інша справа, що Україна не має жодної позиції щодо цих територій. Повторення протягом трьох років, що немає альтернативи Мінським домовленостям, не сприймається навіть найбільш лояльними людьми. Три роки був достатній період, щоб сформулювати активну позицію», – зазначила політик.
Відповідаючи на запитання ведучої, як би гостя програми сформулювала альтернативи, пані Сироїд сказала, що лінія розмежування має бути як кордон і бути жорстко контрольованою. При чому для жителів ОРДЛО, які ідентифікують себе як українців, мають бути створені всі умови на контрольованій території, щоб вони могли переїхати.
«Ця альтернатива є досить складана і проста водночас. Я вважаю, що ми маємо ізолюватися від території, окупованої ворогом, при цьому забравши людей. Схожу історію переживала Фінляндія тоді, коли Росія пішла окуповувати Карелію. Тоді фіни, розуміючи, що не можуть відстояти свою землю, забрали всіх людей, давши землю, житло й засоби для існування», – зауважила заступник голови ВРУ.
Також пані Сироїд додала, що таким чином можна припинити війну. За її словами, щоб припинити війну, потрібно зробити її економічно невигідною.
«Якщо хтось був на контрольно-пропускних пунктах, то міг побачити величезні черги людей, які стоять, намагаючись перетнути лінію зіткнення, а тим часом без черги проїжджають мікроавтобуси з табличками ДТЕК. Бізнесу дозволяють заробляти в такий спосіб. Якщо ми зупинимо цей бізнес, зробимо війну невигідною, повірте, вона зупиниться», – переконана Сироїд.
Читайте також: Путін обміняє Донбас на Азовське море, – американський журналіст
Нагадаємо, що на «виборах» у так званих «ДНР» та «ЛНР» перемогли чинні «керівники» Денис Пушилін і Леонід Пасічник. Центральна виборча комісія України наголошує, що «вибори», проведені 11 листопада 2018 року
ЦВК наголошує: «вибори» в ОРДЛО нелегітимні
на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях України, є нелегітимними.
https://youtu.be/ldWL8Lp_Pg8
ZIK
12.11.2018
“За крок від війни!”
Названі плани Росії на Азовське море
Таку думку висловив британський військовий експерт, полковник Глен Грант в інтерв’ю виданню “Новости Донбасса”, зазначивши, що поки країни зайняли вичікувальну позицію.
“Так, ви за крок від війни (в Азовському морі. — Ред.). Якщо Росія побачить можливість отримати щось, вона за це візьметься. Наразі Україна вибудовує курс не йти у наступ проти Росії, не починати сутички доти, доки сама не буде готова до наступальних дій, це стратегія стримування”, — наголосив він.
Військовий експерт уточнив, що Росія планує щось серйозне: проводить навчання, витрачає купу грошей, збільшує оборонний бюджет, вилучаючи гроші з освітньої, соціальної сфер, зі сфери охорони здоров’я.
“Ви не станете цього робити, тільки якщо ви не налаштовані серйозно”, — підсумував Грант.
Як повідомляв OBOZREVATEL, у серпні РФ не пропустила через захоплену Керченську протоку жодного судна. Також Росія вирішила перекинути флот з Каспійського в Азовське море.
У відповідь Рада національної безпеки та оборони України ухвалила рішення направити військові кораблі в Азовське море для захисту національних інтересів. Пізніше ЗСУ перекинули війська і техніку до Азовського регіону.
Дивіться відео за темою:
Читайте всі новини по темі “Російсько-український конфлікт” на сайті “OBOZREVATEL”.
Всупереч санкціям: олігархи Путіна спокійно наживаються в Україні
Російські олігархи з близького оточення президента Володимира Путіна не соромляться вести бізнес в Україні. Незважаючи на санкції з боку США і України, бізнесмени знайшли спосіб спокійно заробляти гроші, використовуючи вітчизняну економіку.
Хто зі спонсорів Кремля і як наживається на українцях — розбирався OBOZREVATEL.
“Вічні” Ротенберг і Дерипаска
“Вірні” соратники Путіна сім’я Ротенбергів потрапили під санкційний “каток” США і ЄС ще в 2014 році. Після початку бойових дій на Донбасі, анексії Криму, а також аварії малайзійського Boeing-777, олігарх Аркадій Ротенберг почав переоформляти свою бізнес-імперію на найближчих родичів.
Такий розклад викликав обурення в українському суспільстві ще в 2014 році, тому cскандальний олігарх вирішив передати кермо управління компанією… своєму синові Ігорю Ротенбергу.
Успішний бізнес-процес не завадив молодшому Ротенбергу заробляти в Україні до тих пір, поки на початку 2018-го він сам не потрапив в опалу до влади США. Але молодий олігарх не розгубився і вчасно переоформив компанію на сестру — Лілію Ротенберг. Інформацію про кінцевого бенефіціара можна вільно знайти в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб.
Не ховається від української влади і близький друг Путіна Олег Дерипаска, який займає 23 сходинку російського Forbes. Скандальний бізнесмен, відомий також своїми сексуальними пригодами, вільно веде бізнес у Миколаєві через компанію “РУСАЛ”.
Нині він володіє ТОВ “Миколаївський глиноземний завод”, який також зазначений у відкритому реєстрі. У жовтні 2017-го олігарх спробував продати МГЗ швейцарському трейдеру Glencore, щоправда, після чергового пакета санкцій компанія відмовилася від угоди.
Заробляють не тільки вони
Крім найвідоміших соратників кремлівського лідера, у списку санкцій також перебувають ще декілька десятків бізнесменів, які добре освоїлися в Україні. Власники найбільшої металургійної компанії Evraz Роман Абрамович, Олександр Абрамов і Олександр Фролов володіють в Україні двома великими компаніями. Їм належать дніпровські підприємства “Южкокс” і “Євраз ДМЗ”.
Російський олігарх Вадим Євтушенко володіє через АФК Система в Україні частиною акцій компанії Vodafone. Крім того, бізнесом в Україні займаються й інші росіяни: Андрій Мельниченко (компанія, яка спеціалізується на добривах “Єврохім”), Віктор Харитонов(фармацевтична компанія “Фармстандарт”).
При цьому залишається незрозумілою відсутність будь-якої реакції із боку правоохоронців, які дозволяють російським олігархам без проблем вести бізнес в Україні.
Читайте всі новини по темі “Санкції проти Росії” на сайті “OBOZREVATEL”.
Віталій Тисячний
Горбулін назвав дві замасковані цілі Кремля
в Україні
Про це заявив під час міжнародної конференції “Уроки гібридного десятиліття: що треба знати для успішного руху вперед” радник Президента, академік НАН України Володимир Горбулін.
“Ця війна ніколи не закінчиться, доки в Кремлі нинішня російська влада. Немає впевненості, що вона завершиться і зі зміною чинної влади”, – зазначив Горбулін.
Під час доповіді він зупинився на особливостях гібридної війни. “Гібридна агресія стирає грані між війною та миром. Розмитість є основною ознакою такої війни. Незрозуміло, хто з ким воює, і агресор намагається посилити цю невизначеність своєю риторикою про те, що в Україні начебто “громадянська війна”, або що Росія воює в Україні з Америкою. Але все це заради маскування ключової тези – Росія воює з Україною”, – наголосив академік.
На думку Горбуліна, зазвичай агресор, починаючи війну, має чіткі цілі, які намагається довести до світової громадськості, маскуючи їх за красивою риторикою. Наприклад, у відносинах України та Росії йдеться про начебто захист російськомовного населення, незрозуміло від кого, відновлення “історичних кордонів”, захист “руського міра”. Все це має на меті єдине – приховати реальну ціль агресії, вважає вчений. Таких цілей є дві: знищення Української держави та повернення Росії глобального політичного лідерства у світі. “Я вважаю, що за умови збереження російської реваншистської політики, Російська Федерація залишатиметься не тільки агресором для України, а й головним детонатором безпекового середовища у світі”, – наголосив Горбулін.
Роман Безсмертний: Велика Україна можлива!
Велика Україна можлива! Кажу я на зустрічах із громадами в різних куточках України, наголошуючи, що наприкінці – знак оклику, а не знак запитання. І що я бачу в очах? Інколи нерозуміння, а інколи й страх.
Чому? Запитую сам себе. І шукаю відповідей у своїх знаннях, у своєму досвіді, в аудиторіях, перед якими виступаю.
Перше, що згадується – Шевченкові слова:
Німець скаже: «Ви моголи».
«Моголи! моголи!»
Золотого Тамерлана
Онучата голі.
Німець скаже: «Ви слав’яне».
«Слав’яне! слав’яне!»
Славних прадідів великих
Правнуки погані!
От вам і перша відповідь: сьогодні ми у тому стані, коли утвердити треба саме бажання українців думати про себе з гордістю, з прямою поставою, з блиском в очах. А, згодьтеся, таких мало. Але треба… Треба розуміти, хто ми, і бути собою. Не втягувати голову, коли йдеться про власну велич.
Чи маємо для цього підстави? Безліч. От тільки розгледіти їх не завжди (і не всі) спроможні. А ті, хто спроможні – завжди у меншості. А ще ціла когорта тих, хто цей процес розпочинав, невблаганно йде з життя. І так трапляється уже не вперше. «Тяжка це втрата для нас – народу, що має стільки «мільйонів», а так мало людей», – з тугою в серці зазначав молодий Липинський 1910-го року у листі до Сергія Єфремова, отримавши звістку про смерть Бориса Грінченка. Я згадував ці рядки нещодавно, коли прощався з Лук’яненком, у 2013-му, коли пішов з життя Михайло Горинь, 99-го коли не стало Чорновола. І багатьох інших…
Що маємо сьогодні, коли метри національного духу сходять зі сцени? Поводирів нема. Провідна верства, еліта – спить. Ті, хто мав би формувати цінності для цілого народу, або відходять невблаганно у вічність, або сплять безпробудним сном «політичного неробства». «Деякі наші публіцисти, – писав Вячеслав Липинський, – здеморалізовані власним безвір’ям або постійними змінами своїх вір, висміюють ідею посланництва, як специфічно московську чи польську прикмету. Вони не знають, що проявів месіанізму маємо в історії стільки, скільки було і єсть на світі великих державних націй. Чи це буде найбільше, завдяки Біблії, відомий месіанізм колишнього народу Ізраїля, чи месіанізм старинних Греків і Римлян; чи новітніх англійських пуритан, які себе за «націю святих» вважали, чи месіанізм французький, що в різних добах приймав різні форми; чи месіанізм германський, італійський, московський, або польський – скрізь ми бачимо в ньому різні прояви одного і того самого почуття національної самоповаги, національної честі, національної гордості, виявленого в великім творчім пориві даної провідної верстви до здобуття для своєї нації окремого, Богом і людьми оправданого, місця на світі».
Отже перший крок на шляху до Великої України – розбудити сплячу еліту, згуртувати меншість, але силу, яка дасть ідею, як зброю, поверне віру, як основу, утвердить гордість, як надію.
Увесь світ живе власною величчю. Українці, які вдосталь протягом своєї історії наїлися «великих» сусідів, добре це розуміють. Але не застосовують щодо себе. Тому й маємо ситуацію, коли серед переважної більшості українців реакція на велич одна, а в їхніх сусідів – зовсім друга. Слова про «Велику Польщу», «Велику Угорщину» чи «Велику Румунію» – на заході, «Русский мир» – на сході, у відповідних аудиторіях викликають у людей бажання розправити плечі, а у нас ні; там горять вогнем гордості очі, а в нас ні; там серце в пориві до дії виривається з грудей, а в нас ні.
Словом, свої національні міфи, які дають силу і наснагу жити, підніматися над буденністю, є у всіх народів, які живуть з нами по сусідству. Сьогодні, як і сотні років тому, ідея Великої Польщі «від моря до моря», вказує полякам як себе шанувати і чого треба прагнути. Навіть над тихими білорусами, які постійно перебувають у тіні більш помітних сусідів, майорить пам’ять про Велике князівство Литовське.
А де ми?
Гелфорд Дж. Маккіндер – видатний британський географ та геополітик – вважав регіон Східної Європи ключем до Гартленду – «серцевинної землі», контроль над якою веде до контролю над світом. «Хто контролює Східну Європу, той керує Гартлендом. Хто контролює Гартленд, той керує Світовим островом. Хто контролює Світовий острів, той керує Світом», так він сформулював основу концепції в статті «Географічна вісь історії».
Тут також поміщав лінію зіткнення цивілізацій не менш знаний американський вчений Самуель Гантінґтон.
Сама маніакальна пристрасність, з якою нас намагаються включити то в категорію «братських», то в категорію «неіснуючих» народів, свідчить про цивілізаційну значимість, що концентрується тут. Ненависть є ознакою важливості, або навіть залежності, адже ніхто не ненавидить те, до чого йому байдуже.
Тож інколи здається, що тільки ми самі, перебуваючи в Хартленді, стискаємо його велич і значення до меж власного подвір’я. Не усвідомлюючи, що немає сенсу концентруватися на маленьких проблемах – потрібно йти до великої мети. А дрібні справи вирішувати по дорозі. Як тільки ми закопаємося в малому, розміняємо важливе на дрібниці – Україна приречена.
Отже другий крок на шляху до Великої України – витворити власну велику мету, яка об’єднає нас і зробить сильними та успішними. Це дати відповідь, на здавалося б, просте, але водночас надзвичайно складне і важливе запитання – «Якої ми хочемо України?». «Побили себе ми самі. – Стверджує Липинський. – Ідеї, віри, легенди про одну єдину, віх Українців поєднуючу, вільну й незалежну Україну провідники нації не сотворили, за таку ідею не боролись і тому розуміється така Україна здійснитися, прибрати реальні живі форми не змогла».
Сьогодні маємо черговий унікальний шанс виправити стан справ. Він гіркий і трагічний, але це шанс, який не маємо права змарнувати. Комусь це може видатися суперечливим (особливо тим, хто волів би поставити знак запитання замість знаку оклику), але війна викристалізувала правду й кривду, зірвала маски з друзів і ворогів, зробила нас чеснішими і з собою, і з іншими.
Який третій крок маємо зробити на шляху до Великої України? Застосувати принцип «Єдність вдома і незалежність назовні». Єдність вдома є запорукою зовнішньої безпеки, так само як сильна армія є запорукою ефективної дипломатії. Єдність вдома – це здатність відповідати на виклики часу.
Про цю єдність йдеться у старій притчі про зв’язаний віник, що його, осягаючи науку батька, сини намагалися безуспішно зламати, аж поки він не вказав їм, що піддасться віник лише тоді, коли розділять його навпіл, розв’яжуть. Сьогодні нас теж намагаються «розв’язати», як той віник, сусіди, у хитромудрий спосіб втискаючи правдою і неправдою свої ідеї на те місце в душах українців, де повинна бути ідея Великої України.
Велика Україна – це держава в межах кордонів 2013 року. Це держава, на яку можна покластися, за яку відчуваєш гордість. Велика Україна – це можливість самореалізації кожного, за однакових для всіх умов, відповідно до одного для всіх закону. Велика Україна має бути всюди, де є українці.
Отже, Велика Україна – це велика мета. І тут не йдеться виключно про територію, тут не йдеться виключно про мову чи про бажання підняти на щит етнічну ознаку або патріотичну риторику. Йдеться про уявлену спільноту, яка мислить себе великою у своїй єдності та силі, у своїй успішності та добробуті, у своїй гордості та чесноті.
Я розумію це саме так. І знаю, що четвертий крок до мети – це подолати розрив, що утворився між державою і людиною. Бо держава існує сама по собі, а людина – сама по собі. Вони не відчувають потреби один в одному. А, відтак, не допомагають (як має бути) один одному, а перешкоджають. Державу треба повернути до головної мети – служіння людям. Суспільству треба роз’яснювати, що без державних інституцій безпечне та успішне життя спільноти не можливе. Отже, подолати розрив означає діяти відповідно до девізу «Один – за всіх і всі – за одного». Де один – це держава, всі – громадяни.
Про що не повинні забувати, керуючись цим правилом? Нам знадобиться три простих принципи. По-перше, єдність у різноманітності. Бо Україна різна. І ми маємо зробити це нашою перевагою, сильною, а не слабкою стороною.
По-друге, свобода у відповідальності. Бо свобода без інститутів сліпа. Тільки права породжують обов’язки.
По-третє, сумління в діях. Це означає жити не по-новому, а по совісті. Або політика стане рухом за цінностями, або чергове політичне шоу завершиться великим крахом і Україну поховають під грудою театральних декорацій.
Американський президент Авраам Лінкольн був переконаний, що демократія тримається на простому принципі: «Можна дурити всіх людей якийсь час, якусь частину людей увесь час, однак ви не можете дурити всіх людей увесь час». Я хочу, аби ці слова ми разом адресували нинішній українській владі. Чотири роки вона блукає поміж оцих рядків. Досить. Час дізнатися правду!
Що турбує людей по всій країні? Питання перше – війна. Друге – корупція. Третє – злидні. І кожна з цих проблем засвідчує інституційну кволість держави. А також те, що більшість з цих проблем уже не можливо вирішити за допомогою звичайного «латання дірок» і навіть «євроремонту». Ремонтувати і лагодити нічого. Велика Україна може розпочатися лише з повного перезаснування держави. Це – вирішальний – п’ятий крок до великої мети.
Роман Безсмертний,
політик, державний діяч, дипломат
ZIK
06.11.2018
Коментарі:
Юрий Моногаров
роман таки безсмертний: велика Україна буде при 15-20 мільйонах. Що це: чим нас менше тим величезнішою буде здаватись Україна?
Росія – не агресор, …але: в ОБСЄ зробили нову скандальну заяву про Донбас
Про це повідомляє НАРОДНА ПРАВДА з посиланням на ТСН.
Під час інтерв’ю також зачепили тему скандальної заяви Хуга, коли він в інтерв’ю одному із видань заявив про відсутність доказів російської участі у війні на Донбасі, пізніше інтерв’ю відредагували.
“Факти не можна спростувати, факти, що підтверджені знімками на яких зображено колони, що під покровом ночі в’їжджають та виїжджають з України”, – заявляє Хуг.
За словами Хуга, він особисто спілкувався із бойовиками, які підтверджують, що є військовослужбовцями Росії.
“Бійці 16-ї бригади ВДВ РФ воюють на Донбасі”, – повідомив Хуг.
На запитання журналіста, чи вважає Хуг Росію агресором, він дав неочікувану відповідь.
“Ні, але я вважаю, що Росія як і Україна та окремі райони Донецької та Луганської областей визнали, що існує велика проблема, яка потребує вирішення і всі вони взяли на себе зобов’язання”, – відповів Хуг.
Нагадаємо, раніше ОБСЄ показала велику колону техніки з РФ на Донбасі – вантажні перевезення здійснювалися в населений пункт Хрустальне. Згідно з даними отриманими місією ОБСЄ на Донбасі, українсько-російський кордон перетинають вантажівки з російської території. Ці дії – незаконні, уточнили в СММ ОБСЄ.
Раніше СММ ОБСЄ повідомила про фактичний зрив так званого «шкільного перемир’я». Представники місії зафіксували близько 70-ти фактів застосування зброї уздовж лінії розмежування протягом 29 серпня.
НАРОДНА ПРАВДА
04.11.2018
Росія готується легально «взяти» Донбас, – спікер Генштабу ЗСУ
В Свердловській області в росії тривають масштабні військові навчання під назвою «Нєрушимоє братство-2018». Це навчання з так званими «Миротворчими силами Організації договору про колективну безпеку (ОДКБ)».
Про це заявив спікер Генштабу ЗСУ Влад Волошин.
Свого часу на пострадянському просторі була створена така організація з деяких колишніх республік СРСР. Керує в цій організації, звичайно, росія, а решту країн – дружні їй соратники-сателіти.
Мета створення цієї організації досить прозаїчна – за красивими словами гасел про «колективну безпеку» росія отримала право (хоча могла й без нього) легально під виглядом «миротворців» вводити своїх військових у будь-яку країну учасницю ОДБК. Як приклад – російські «миротворці» в Придністров’ї, на Кавказі (Південна Осетія і Абхазія), а також в Таджикістані.
Зараз росія прагне легалізувати вплив і присутність в інших точках, куди влізла «брудними ногами їхтамнєтів», зокрема на український Донбас. Але безпосередньо відрядити своїх військових до складу майбутньої місії ООН вона не зможе, бо Україна виступила проти того, щоб країна-агресор долучалась до миротворчої місії. Тоді росія почала діяти іншим методом – через своїх союзників-маріонеток.
Читайте також: Дипломат розповів, чому Росія насправді напала на Україну
У врегулюванні російсько -українського конфлікту з боку США бере участь спеціальний представник Державного департаменту Сполучених Штатів з питань України Курт Волкер. Його інтерв’ю російському «Ехо Москви», яке відбулось незадовго до вересневої Генасамблеї ООН, дає певні натяки на те, які питання фактично вже вирішені і підтримані в США та серед партнерів по врегулюванню конфлікту.
Волкер озвучив шістку країн, які висловили бажання направити військові контингенти в Україну. Це Австрія, Швеція, Фінляндія, Туреччина, Сербія та Білорусь. Під час переговорного процесу Україна категорично виступала проти участі росії, а та, в свою чергу, була проти наявності в числі країн-учасників місії представників блоку НАТО. Натомість Україна з партнерами наполягала ще й на відсутності в складі миротворців представників держав ОДБК. Але як бачимо, є і Туреччина (НАТО) і Білорусь (ОДБК).
Читайте також: Волкер назвав головну перемогу України над Путіним
Те, що Білорусь майже не має миротворчого досвіду проведення і участі в міжнародних миротворчих операціях, для росії не великий недолік. І білорусів, і решту членів ОДБК та своїх союзників росіяни терміново прагнуть навчити власної «миротворчості». Зокрема в середині серпня на полігоні в Ленінградській області майже 200 сербських військових навчались діяти в умовах проведення миротворчих операцій.
Наступний крок – ще більш масштабні навчання потенційних «миротворців» – «Нєрушимоє братство 2018». У цих маневрах беруть участь майже 1300 військових з шести країн. Крім росіян і білорусів там задіяні вірмени, казахи, представники Киргизстануу та Таджикістану.
Організатори навчань, розробляючи «легенду», відверто натякають на те, що відпрацьовуватимуться питання в умовах і на території, подібних до українського Донбасу.
Читайте також: В Росії зізналися, на які міста України хочуть відправити війська
Розповідаючи про «Нєрушимоє братство-2018» російські ЗМІ не приховують, що це як тренування для введення миротворців в Україну: «Войска ОДКБ нацелились на Кавказ и Донбасс», «Замысел стартовавших во вторник военных учений ОДКБ «Нерушимое братство – 2018» предполагает отработку задач на территории государства, не являющегося членом коллективной обороны», «Сейчас, кроме Афганистана, в регионе нет таких стран, в которых могут быть массовые беспорядки и где требуются операции по примирению. Однако в зоне ответственности ОДКБ на постсоветском пространстве таких зон немало – это и нагорнокарабахский конфликт, и юго-восток Украины, и Приднестровье».Не виключено, що крім білорусів інші учасники навчань також висловлять активне зацікавлення в тому, щоб увійти до складу місії ООН в Україні. Чисельність миротворців уже попередньо обговорена – приблизно 20 тисяч військових. Таку кількість необхідно ще знайти, тому, звичайно, росія наполягатиме під час переговорного процесу на розширенні кількості представників ОДБК.
Далі ситуацію можна спрогнозувати таким чином. Припустимо, що процес введення миротворців піде навіть по «українському» сценарію, але за участі Білорусі і Сербії. Контингенти тоді будуть вводитись на всю територію ОРДЛО. З досвіду різних миротворчих місій: ця територія буде поділена на зони й сектори відповідальності національних контингентів.
Навіть не сумніваюсь, що Москва під час перемовин і консультацій пропонуватиме, щоб під контроль білорусам чи сербам передали значну частину території (бо це, скоріш за все, будуть великі контингенти). Тобто, росія фактично цілком легально отримає під контроль певну частину Донбасу. Ще частину (теж фактично під свій контроль) отримають контингенти країн, назвемо їх «дружніми росії».
Отже виходить, що реальний вплив на процеси відновлення державності на цих територіях Україна навряд чи отримає. А при такому форматі місії, коли фактично росія і її «друзі» матимуть свої «сектори і зони», вона звичайно ж «скорегує» політичні напрямки.
Як підсумок, можливо, що інші сектори матимуть під контролем нейтральні чи «проукраїнські» держави (наприклад Швеція, Автрія і Фінляндія та інші, які теж долучаться до миротворчих сил). На цих територіях можна буде відносно прийнятно провести вибори, і ці території набагато швидше інтегруються в Україну. Але на інших територіях вплив Москви значно посилиться і процес затягнеться на роки.
Думаю, ці варіанти прорахували кремлівські фахівці в сфері геополітики. В Москві чудово розуміють, що увесь раніше захоплений Донбас їм вже не втримати, але вплив на деяких територіях вона зберігатиме ще довго і цілком легально (періодично «роздмухуючи» там конфлікт і маючи аргументи, утримувати там союзні війська). Таким чином, росія планує довго тримати напругу в Україні та усій Європі, відвертаючи увагу від анексованого Криму.
Читайте також: Росію чекає жалюгідне майбутнє: режиму Путіна напророкували швидкий кінець
ZIK
04.11.2018
Мегапотужне інтерв’ю від мовознавця
Юрія Шевчука!
https://www.facebook.com/Mova.Online/videos/2681209258769867/
Мегапотужне інтерв’ю від мовознавця, викладача Колумбійського університету, Yuri Shevchuk! Це відео обов’язково доцільно переглянути всім українцям аж до останнього слова та допомогти масимально розповсюдити в Фейсбуці.
“Двомовність для України – це поцілунок смерті. Вона веде до вмирання української мови!!!”, – лише одна з багатьох Шевчукових в ньому цитат, яку варто, як то кажуть, поставити в рамку і повісити на стіну.
СК1 Житомир
30.10.2018
Путін знову згадав про українців:
не бійтеся, вас захистять
На днях на Всесвітньому конгресі російських співвітчизників у Москві президент Росії Володимир Путін заявив, що в Україні, країнах Балтії та інших державах “залякують і тероризують” росіян.
Путін повідомив, що в світі до росіян склалося негативне ставлення, їх залякують, обмежують і не дають права висловлюватися рідною мовою.
“Переписується історія, ведеться боротьба з пам’ятниками, з російською мовою, людей залякують і просто тероризують, природне для кожної людини прагнення зберегти свої національні корені оголошується злочином, сепаратизмом. Право на свободу слова, на збереження своїх традицій грубо зневажається”, – розповів Путін.
Російський президент пообіцяв “рішуче захищати права та інтереси” тих, хто відчуває на собі наслідки такого жорсткого тиску”.
“Ситуація в світі непроста, збільшуються напруженість і непередбачуваність, підриваються основи міжнародного права, руйнуються багаторічні домовленості між державами. У хід йдуть і русофобія, на жаль, і інші форми крайнього агресивного націоналізму”, – сказав Путін.
Варто відзначити, проект постанови, згідно з яким Кремль вводить спецзаходи проти низки українських компаній і громадян, уряд РФ вже майже закінчило. У Москві цей санкційний список називають “відповіддю Києву”.
Як повідомляють російські ЗМІ, в уряді заявили, що відповідний документ офіційно почне діяти після того, як його підпише глава російського уряду Дмитро Медведєв, а після документ опублікують. Так, економічні обмеження торкнуться 360 українських підприємств і більше 50 фізосіб.
“Найближчим часом документ буде переданий на підпис главі уряду, а після підписання – опублікований”, – повідомляє урядове джерело.
Разом з тим персональний список українців, що потрапили в списки, не розкривається. За словами джерела, “там буде багато цікавих відкриттів для громадян України”.
Як раніше повідомляв “Знай.uа“, Україна чекає на вердикт Європейського суду з прав людини з міждержавної справи “Україна проти Росії”, а саме рішення про встановлення конкретної дати здійснення анексії з боку РФ.
Також “Знай.uа” писав, українцям пояснили, як Путін перетворює Закарпаття в новий Донбас.
ZNAJ.UA
31.10.2018
В Путіна три цілі на Донбасі та чіткий план щодо “ДНР-ЛНР” – Тука
Заступник міністра про сепаратизм, НАТО і плани Кремля
Про те, чи загрожує Україні нова атака з боку сепаратистів і адептів так званої “Новоросії”, яких цілей Росія домагається на Донбасі за допомогою “ДНР-ЛНР” і що пропагандисти РФ брешуть відносно НАТО, у третій частині інтерв’ю НАРОДНІЙ ПРАВДІ розповів заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб Георгій Тука.
Попередню частину інтерв’ю читайте тут: Закриті наради щодо «ДНР-ЛНР» проходять у трьох містах, в Путіна є план
– Всі розуміють, що сепаратистські настрої в 2014-му охопили не тільки Донбас, а весь простір від Одеси до Харкова. Чи можна звідти чекати удару? Ця тема – у сфері ваших інтересів?
– Це не пряма задача, але одне із завдань нашого міністерства – превенція конфліктів. Дійсно, такі настрої були і у Миколаївській області, і на Херсонщині, в Одесі з Харковом, у Запоріжжі та в Закарпатті, також на кордоні з Молдовою (точніше з “ПМР”).
Чи можна сказати, що пік сепаратистських настроїв у цих регіонах пройдено? Я би сформулював так: більша частина екстремістськи налаштованих представників цієї ідеї ломанули будувати “Новоросію” на Донбас і в переважній більшості були відправлені в інший світ протягом перших шести місяців війни. Але говорити, що так звана “вата” кудись зникла, було б наївно і самовпевнено – нікуди вона не поділася.
Ми вивчаємо світову практику врегулювання внутрішніх конфліктів. Є чимало місць, які за бажання можна зробити «гарячими точками»: це й Іспанія з Каталонією, і Британія з Північною Ірландією, і, можливо багато хто здивується, Німеччина з Баварією, де на місцевих виборах 20% взяли баварські сепаратисти…
– А Баварія при цьому – найбільш економічно розвинений регіон Німеччини?
– Абсолютно вірно. У Німеччині дві федеральні землі (земля у ФРН – область-член федерації, – НП) дають левову частку бюджету. Крім того, землі мають обмежену міжнародну правосуб’єктність. Розуміючи, до чого це може призвести, німці вигадали систему ротації керівництва. По черзі глава кожної землі стає керівником Федерації – в тому числі, щоб уникнути сепаратистських намірів.
– Розкажіть про Північну Ірландію докладніше. З дитинства пам’ятаю, що там все стріляють і підривають. Чи бували там?
– Так, я був в Ольстері, столиці Північної Ірландії, чверть століття там не стріляють і не підривають, але цей мир настільки крихкий… Якщо ти – турист, який не розуміє нюансів, то можеш взагалі не помітити протистояння. Але я був підготовлений. Ось їдеш Ольстером, бачиш графіті на будинках. На одних – ірландські прапори, символи. Проїжджаєш пару кварталів, з’являються графіті з гербом Британії та зображенням королеви.
Розділення почалося дуже давно, і воно досі не ліквідоване. Ірландці та англійці будували свої райони так, щоб можна було жити автономно. Ось поруч два квартали, британський та ірландський, в кожному своя школа, магазин, ресторани. Навіть своя станція техобслуговування, щоб не було необхідності британцям потрапляти в ірландський квартал – і навпаки.
– Чи вдалося поговорити з колишніми бойовиками?
– У перший же день ми спілкувалися з ірландським терористом, природно, я задав йому питання – скількох британців він убив? Дуже цікава людина, ми кілька годин розмовляли, на прощання він сказав мені, що відсидів за терористичну діяльність чотирнадцять років.
Наступного дня зустрічалися з жителем Північної Ірландії, британцем, який у ті лихі часи боровся проти сепаратистів, за право Британії керувати цією територією. Він сказав, що провів у таборах сімнадцять років – за терористичну діяльність, спрямовану проти ірландців.
– Суворо за законом вчинили.
– Суворо. Дуже суворо. І ніякої амністії.
– У нас можна так зробити?
– Дуже важке запитання. Думаю, що такий шлях – не для нас. Природно, по відношенню до тих, хто скоїв особливо тяжкі злочини, знущався з військовополонених ні про яку амністію не може бути мови.
Інше питання: на окупованих територіях живуть десятки тисяч, яких у нас називають колаборантами. Не думаю, що до цих людей слід застосовувати кримінальне переслідування. Нещодавно до мене звернулася жінка-волонтер, живе в Дніпрі, виходець з Донбасу. У неї мама 1954 року народження, керувала до війни сільрадою. У 2015 році написала заяву про складання повноважень, стала працювати в школі прибиральницею, потім – вчителем математики. Маленьке село, молоді практично немає. Її попросили знову стати головою сільради. І ось вона здійснює владу на окупованій території. Чи заслуговує ця жінка на кримінальне покарання? З моєї точки зору – ні.
А люди, які продовжують працювати у соціальному захисті, лікарі… За що їх судити? Громадянська позиція цих людей в мене симпатії не викликає, але я не прихильник повального звинувачення всіх і вся. Тим більше зараз вони нейтрально налаштовані щодо української центральної влади. А варто нам заявити, що ми повернемося і всіх вас покараємо – вони почнуть чинити опір, це має бути зрозуміло навіть дитині. Не варто неадекватними діями плодити ворогів.
– Багато хто звинувачує українську владу в тому, що президент не йде на особистий контакт з Путіним, щоб вирішити кризу на Донбасі.
– По-перше, такі контакти були, коли питання стосувалося звільнення полонених. І коли кажуть, що Порошенко з Путіним не спілкується – це неправда.
Друге (питання, на яке мені не відповів жоден апологет переговорів з Путіним). Росія переслідує на Донбасі три стратегічні цілі: змусити Україну відмовитися від Криму; заблокувати рух України в ЄС; заблокувати рух України в НАТО.
Всі три цілі досягаються інтеграцією “ЛНР-ДНР” до складу України на російських умовах. Мова не йде ні про федерацію, ні про конфедерацію.
Статус «широкої автономії», який вимагають, дає право накладати вето на зовнішньоекономічні та зовнішньополітичні рішення держави.
– Так ось у чому ця “широта”!
– Саме так. І домовлятися нема про що, поки позиція Росії залишається настільки безкомпромісною. Можливості переговорів з’являться, коли під економічним тиском наших західних партнерів Росія змінить свою позицію.
– Але в НАТО Україну не можуть прийняти, доки триває конфлікт.
– Я беру участь у міжурядовій комісії Україна-НАТО. Є така прокремлівська теза: “Яке НАТО, Україну там ніхто не чекає!” Вона не відповідає дійсності. Ми не готові зараз вступити в НАТО, але це не означає, що на нас там не чекають. Так, у найближчі п’ять років мови про вступ до НАТО бути не може. Але ми можемо вводити стандарти НАТО вже зараз.
І роз’яснювати народу суть цієї ідеї. Якщо провести опитування на вулиці, то 90% скажуть, що НАТО у них асоціюється з бомбами, ракетами, танками, воєнщиною. А насправді Північноатлантичний альянс – військово-політичний блок, і 80% завдань – не військові. Стандарти НАТО, наприклад, це свобода слова, успішна боротьба з корупцією, покращення соціальних гарантій. Хто проти?
Читайте також: Україна змушена платити сепаратистам, одному дали 100 тисяч – Георгій Тука
Ще Ющенко став говорити про рух до НАТО, але з того часу нічого не робиться для роз’яснення цієї ідеї. Я про це багато разів говорив своїм колегам з Кабміну, народним депутатам: це абсолютно неприпустимий промах під час війни, ми досі не можемо на державному рівні інформувати людей про наші прагнення!
Було реальне вуличне опитування, цікавилися, в який блок Україні вступити, і пропонували два варіанти. 40% були за НАТО, інші – за Північноатлантичний альянс! На жаль, це не жарт.
Розмовляв Ярослав Гребенюк
НАРОДНА ПРАВДА
Закриті наради щодо “ДНР-ЛНР” проходять у трьох містах, в Путіна є план – Георгій Тука
Що коїться на Донбасі та які плани Путіна відносно “ДНР-ЛНР”
Про те, як і де Росія проводить закриті зустрічі з ватажками так званих “ДНР-ЛНР” і що на них обговорюється, навіщо Володимиру Путіну потрібно було вбивство Олександра Захарченка, якими шляхами українське вугілля з Донбасу потрапляє в РФ та куди воно йде далі, у другій частині інтерв’ю НАРОДНІЙ ПРАВДІ розповів заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб Георгій Тука.
Першу частину інтерв’ю читайте тут: Україна змушена платити сепаратистам, одному дали 100 тисяч — Георгій Тука.
– Давайте поговоримо про Донбасі. Георгію, ви вже кілька разів згадали в розмові словосполучення «відкриті джерела». Мені прийшло в голову словосполучення «журналістські розслідування»…
– З відкритих джерел можна взяти багато цікавого. Так, нещодавно за однією випадковою фотографією виявили на Донбасі модуль російського супутникового зв’язку. Ані я, ані прокуратура АР Крим не маємо доступу на півострів, але, буває, майже складаємо картину, користуючись відкритими матеріалами.
– Розкажіть ще про відкриття з відкритих джерел!
– Згадаймо: Семенченко, Соболєв, Парасюк і Пастух (народні депутати України, – НП) наприкінці 2016 року ініціювали «блокаду торгівлі на крові». Спочатку я був єдиним, хто виступив проти. Ми провели аналіз, вирахували ланцюжок негативних наслідків для нашої країни.
А нещодавно, коли почалося протистояння з Росією в Азовському морі, я, розглядаючи карту, звернув увагу на великий порт Таганрог. Мені стало цікаво, чим там займаються люди? Почав вивчати Таганрог, використовуючи відкриті джерела.
Відразу виявив факт: у 2017 році Таганрозький морський порт збільшив обсяги вантажоперевалки в півтора рази. На 48%! Що за квантовий стрибок?
Продовжив пошук. У федеральних ЗМІ РФ писали, що обсяг збільшився на мільйон шістсот тисяч тонн за рахунок вантажів з Туреччини. Я став вивчати місцеві ЗМІ та натрапив на фінансовий звіт АТ “Таганрозький морський торговельний порт”, там говорилося, що на турецькі вантажі відводиться близько ста тисяч тонн. А де ж ще півтора мільйона?
Продовжую копати далі. Знайшов сайт газети «Таганрозький портовик» або щось подібне. Видно, руки ФСБ до них не дотягнулися, вони розкрили таку інформацію: порт освоїв перевалку вугілля, а до цього подібним вони не займалися. Звідки ж, любі друзі, у вас таке стрімке зростання видобутку вугілля? Невже запрацювали всі закриті шахти Ростовської області? Подивимося на карту: це може бути тільки вугілля з окупованих територій, яке Семенченко, Соболєв і компанія передали до рук окупантів.
Візьмемо калькулятор, порахуємо. Півтора мільйона тонн помножимо на сімдесят. Непогану підтримку терористи отримали з рук Соболєва, Семенченка та компанії?
– Наскільки «ДНР-ЛНР» самостійні? Чи можна сказати, що Москва керує Донбасом на 100%, враховуючи, що там все ж близько сорока тисяч озброєних людей?
– Будь-яка армія повністю розвалиться, якщо їй перекрити постачання.
Я вважаю: «ЛНР-ДНР» повністю несамостійні. В мене є розвіддані про закриті наради у Луганську, Донецьку та Ростові-на-Дону, аудіозаписи. Я не маю права показати оригінали цих документів, вони «загрифовані», скажу лише, що господарські питання «молодих республік» вирішуються на нарадах у Ростові.
Сільгоспроботи, постачання добрив, обсяги споживання води, рухомий склад Донецької залізниці, зарплата бюджетників, користування природними копалинами – ці питання куратори з Росії вирішують навіть не на території «молодих республік», це все вирішується за поребриком.
– Про що ще говорять на закритих нарадах?
– Про катастрофічний брак медпрацівників. У (ватажка “ДНР” Дениса, – НП) Пушиліна нещодавно була нарада про “проблеми медобслуговування в місті Горлівка”. Кумедна цитата врізалася в пам’ять: «У державі в цілому налічується нестача п’яти тисяч чотирьохсот медичних працівників».
Розуміючи, з ким мають справу, кваліфіковані лікарі просто роз’їхалися хто куди.
Ще говорять про призов. Від зовнішньої розвідки є інформація, що 1-й і 2-й армійські корпуси «ДНР-ЛНР» відчувають реальну нестачу “м’ясної” чоловічої сили, йде призов, від нього масово ухиляються.
– Уточнимо, що мова йде не про добровільну службу за гроші?
– Ні. Цієї осені вийшов указ “в. о. голови Донецької молодої “республіки” Пушиліна про призов громадян 1991-2000 років народження. В добровільно-примусовому порядку.
Знаю хлопця з Ровеньків Луганської області. Втік в 2014-му, у мого друга працює водієм. Постійно їздив до батьків, які залишилися в Ровеньках, наших попереджень про небезпеку не слухав. Так ось, востаннє він одразу на кордоні отримав у паспорт штамп «Луганська народна республіка». Це означає, що паспорт недійсний і в Україні, і в Росії. “Курси молодого бійця” – і за тиждень він був на передовій. А ми отримали спільний геморой – як організувати йому втечу? Але вийшло.
– Смерть Захарченка та інших польових командирів – справа рук Росії? Якщо так, то яка мета?
– Я висунув свою версію в день смерті цього негідника, щодня переконуюся у своїй правоті. Одна з основних цілей Путіна – вивести Київ на прямі переговори з Донецьком і Луганськом.
Стратегія така: хочуть розіграти російський сценарій за зразком “Придністровської Молдавської республіки”.
Там було так. Російське командування, розташоване в Придністров’ї, запропонувало Кишиневу «прямі переговори» з Тирасполем. Кишинів на це пішов. Росія вмить вийшла з конфлікту і позначила себе якоюсь «третьою стороною», покликаною умиротворяти (при цьому всі розуміли, що влада Придністров’я на 100% під контролем Росії).
Згода Кишинева було стратегічною помилкою, проводити переговори не було з ким, а Росії вдалося історично ухилитися від міжнародних наслідків. Як тільки виникала ідея притягнути Росію до відповідальності за окупацію Молдови, ставилося логічне запитання: “А ми тут до чого? Ми практично “блакитні шоломи”: є Тирасполь, є Кишинів, вони самостійно ведуть переговори!”
Такий сценарій збираються розіграти зараз у нас, підштовхуючи владу України до так званого “прямого спілкування” з “ЛНР-ДНР”. Не дай Бог нам зробити перший крок! Росія вмить згорне Мінські переговори, її сателіти в Європі почнуть активність щодо скасування санкцій: мовляв, чому карають Росію за внутрішній український конфлікт? Але для переговорів потрібні нові обличчя…
– І Захарченко на цю роль не підходив?
– Абсолютно вірно. Не треба недооцінювати ворога. У Росії, на жаль, достатньо розумних стратегів і ще більше тактиків. Вони розуміють: потрібно прибрати з переговорного процесу одіозних особистостей з руками по лікоть у крові, тоді переговори можуть здатися прийнятними і в Україні, і в Європі. Для цього на чолі «недоутворень» слід поставити «ботаніків», що не мають відношення до мілітаризації.
На підтвердження моєї версії я дізнався з розвідувальних джерел, що у вересні в Ростові-на-Дону була зустріч Владислава Суркова (помічника президента РФ, куратора псевдореспублік Донбасу, – НП) з представниками “республік”, росіяни заявили про зміну іміджу лідерів “ЛНР-ДНР”. Необхідно відмовитися від образів мілітарних, зробити ставку на науковців, господарників тощо.
Не дай Боже нам зробити перший крок, піти на прямі переговори, повториться ситуація з Придністров’ям!
Українській владі доведеться розмовляти не з головою, а, вибачте, з д*пою!
Розмовляв Ярослав Гребенюк
НАРОДНА ПРАВДА
Британський експерт пояснив, як українцям реалізувати найстрашніший кошмар Путіна
Едвард Лукас — британський журналіст і публіцист. Фото: Микола Тис/ZIK
Українська дипломатія в основному доволі успішно передає на Захід повідомлення, що Росія атакує Україну, що Крим анексований і що потрібна допомога. Але хотілося б побачити також позитивні посили, адже Україна – це величезна історія успіху.
Про це заявив віце-президент Центру аналізу європейської політики (США) Едвард Лукас на прес-конференції 26 жовтня в рамках Львівського безпекового форуму, передає кореспондент ІА ZIK.
«Адже вам вдалося протистояти одночасно і фінансово-економічній, і інституційній, і геополітичній кризі. Вам вдалося зберегти політичну систему, не допустити дефолту і зупинити російську агресію на Сході. Це те, чого всі західні країни могли би повчитися», – сказав він.
На думку Лукаса, російський президент Володимир Путін найбільше боїться того факту, що Україна дійсно стане успішною країною.
Читайте також: Хижак проти хижака: експерт розповів, хто може знищити Путіна
«Якщо в Україні будуть вищі стандарти життя, ніж у Росії, будуть кращі громадські послуги й інфраструктура, при цьому зі збереження плюралістичної політичної системи і верховенства права, для нього це буде справжній кошмар. Тому зробіть так, щоб це справді відбулося. Після того люди на Сході України зможуть побачити, що вони стали жертвами великої геополітичної помилки. І тоді окуповані території розваляться», – зазначив експерт.
Також він висловив думку, що якщо не буде якоїсь геополітичної катастрофи, то Україна в наступні 10-15 років може сподіватися стабільне зростання.
Читайте також: Росію чекає жалюгідне майбутнє: режиму Путіна напророкували швидкий кінець
ZIK
26.10.2018
Для РФ усе закінчиться погано. Це катастрофічна мутація головного мозку — Чичваркін
Скандальний російський бізнесмен Євген Чичваркін вже десять років живе і працює у Лондоні. У чужій країні він міцно стоїть на ногах: володіє одним із найкращих у місті винних магазинів Hedonism Wines, а також рестораном HIDE, який отримав нещодавно зірку Мішлен і доступ до гастрономічного Олімпу.
OBOZREVATEL зустрівся із Євгеном дощового лондонського дня за традиційним afternoon tea. Говорили про мишленівські зірки, високоповажних клієнтів, росіян та українців Лондона, спробу стати міністром економіки України, шанси Вакарчука на президентство, перспективи українського виноробства, розвиток подій після відходу Путіна, переслідування Кремлем інакомислячих, фільм Кирила Серебреннікова та протестний російській рок.
— Перш за все, вітаю із зіркою Мішлен. Дуже швидко все вийшло. Ви ж лише у квітні відкрили HIDE?
— Дякую. Так. Це все завдяки команді. Завдяки шефу (зірка британської кулінарії Оллі Дабу. — Ред.) У першу чергу, Мішлен дають за їжу. Шість років тому теж дали досить швидко першу зірку (ресторану Оллі Дабу Dabbous. — Ред.)
— А яка процедура? Вона таємна?
— Приходять у заклад певні люди, їдять. Якщо ви початківець і не знаєте, як вони виглядають, то все таємно. Можуть представитися, коли вже поїли. Потім присилають запрошення, як на “Оскар”.
— Це були рекордні терміни отримання зірки?
— Близькі до рекордних.
— Хто приходить до вас із українців у Hedonism Wines та Hide? Є політики?
— Так, звісно. Обрані політики, призначені політики, олігархат ваш, звичайно, буває.
— Чому саме вони надають перевагу?
— Усе індивідуально. Хтось любить Італію, хтось класику, Бургундію, наприклад. Для когось похід сюди — справжня подія, а хтось може витратити декілька тисяч на пляшку в обід. Вчора, наприклад, випили пляшку за 15 тисяч фунтів.
— Українці?
— Ні.
— Російські та українські тусовки в Лондоні — разом чи окремо?
— На жаль, вони тепер окремо. Востаннє були разом, коли вбили Нємцова (27 лютого 2015 року. — Ред.) Частина росіян тоді скооперувалася із українцями, частина ні. Це було єдине щось спільне, ну, умовно спільне, тому що величезна кількість моїх співвітчизників тут живуть, працюють роками, десятиліттями, але все одно дивляться російський телевізор і дивуються, чому Путін обіцяв за два тижні дійти до Києва і не дійшов.
— Які росіяни живуть в Лондоні?
— Є дві Росії, які не перемішуються. Є тусовка, яка приходить на Бикова, на “Нещасний випадок”, на відкриття нового офісу “Відкритої Росії”, Архангельського послухати або Єфремова — це кілька сотень людей. Серед цих декількох сотень є люди, налаштовані до України по-різному, але загалом військовий конфлікт засуджують усі. Хтось каже, ось я їздив і буду їздити в Крим, там Балаклава, де я з дитинства був, і мені це дорожче. Ну ок.
А є інший Лондон. Наприклад, ми випадково потрапили у театр, була якась із Яковлєвою, Маковецьким історія, ми не розібралися, про що спектакль. Там було декілька тисяч росіян, серед яких я не знав нікого. І ці ж тисячі людей, мабуть, заповнюють Альберт-хол, коли співає Валерія. Вони по-іншому виглядають, вони по-іншому говорять. Найчастіше, це росіяни, які живуть у Прибалтиці, тому що у них є можливість тут працювати. Вони взагалі інші, це суто ковбасна еміграція, яка приїхала за кращим життям, і ось вони всі за Путіна. Вони неосвічені, злі, агресивні, товсті й одягнені похмуро.
З усієї поваги до Маковецького, ми просто звідти втекли. Там інший гумор, там інша мова. Вони сально жартують, зображують на сцені, ну таке, коли хлопчик переодягається дівчинкою, або показують п’яного.
Це дві Росії, і вони ніколи ніде не перемішуються. Тобто, якщо ми приходимо на Бикова, мене знає 100% людей, я знаю добру половину, а тих людей я точно не знаю, не уявляю їх і не хочу уявляти.
— Ви — у меншості?
— Ми — в цілковитій меншості. І коли були вибори, російські жінки з дітьми стояли у черзі, щоб проголосувати за Путіна. 50 із гаком відсотків. Шість років тому він набрав 30, із усіма приписками, посольством і з усім цим ла*ном, а зараз — 55, або щось приблизне до цього.
І ось цьому натовпу, який стояв у черзі, щоб проголосувати за Путіна, я казав: “Переходьте на світлу сторону!”. Без будь-якої агресії. Але з того боку були такі провокації, що декілька разів втрутилася поліція. Вони кидалися із кулаками, кричали, показували середні пальці, розповідали, що зі мною буде, що за всіма нами в’язниця плаче…
— Історію з “Петровим” і “Башировим” обговорюєте у своєму колі? Немає страху, що і до вас доберуться?
— Там все зрозуміло. Страху не поменшало і не додалося. Гірша історія була із Глушковим (12 березня 2018 року в Лондоні знайшли мертвим екс-партнера олігарха Бориса Березовського, — Ред.), Хоча вона тиха і про неї ніхто не пише. Історія із Глушковим мені набагато ближча, ніж із Мишкіним і Чепігою. Там все дуже дивно.
— Путін уже таку кількість років при владі. Коли і як, по-вашому, це закінчиться?
— Для Росії усе закінчиться погано. Хоча я вже не раз помилявся у прогнозах. Зараз дуже важко говорити, я в шоці від результатів виборів тут і в інших місцях — це катастрофічна мутація головного мозку. Вони демотивували людей і бізнес — люди в розпачі. Ще є велика залежність від нафти і газу. Ну зараз, грубо кажучи, весь ринок активно нагрівається, і коли буде наступна переоцінка всього у світі, тоді й відбудеться зміна влади на фоні серйозних економічних потрясінь, до яких Росія взагалі не готова.
— Він може піти сам?
— Він не піде сам, він може померти від старості — або йому допоможуть.
— Якщо Путін вмирає сьогодні, що буде?
— Якщо Путін вмирає сьогодні? Хлопці спробують утримати владу, але оскільки вони оточили себе цілковитими “овочами”, то не зможуть це зробити витончено. Вони не витримають баланс, жодних стримуючих факторів і противаг.
Там має бути Медведєв. А що може бути при Медведєві, ми з вами чудово пам’ятаємо. Потихеньку, але це буде лібералізація. Найвищі показники в Росії історично — це 2012-2013 рр. Росіяни ніколи не жили краще, ніж тоді, ніколи історично, від початку часів.
Корупція нікуди не дінеться. Швидше за все, це буде “міжусобойчик”, але більше схожий на шлях Південної Кореї, ніж на шлях Північної. М’який перехід до умовно-капіталістичних відносин. Але, ймовірніше, вони цього не розуміють, у них немає почуття балансу. Вони намагатимуться тиснути — і точно перетиснуть.
— А з Україною що буде, якщо прийде Медведєв?
— Ну, Донбас можуть і віддати, а Крим ні. Немає такого політика, який скаже: “Я віддам Крим”. Це найшвидший спосіб назавжди закінчити політичну кар’єру.
А якщо раптом прийде до влади дуже ліберальна людина, умовний Навальний із товаришами, щодо Криму буде, швидше за все, спроба домовитися, якась компенсація.
— Думаєте, Навальний реально може прийти до влади?
— Я дуже сподіваюся, що так, через деякий час. Мені дуже подобається, як змінюються його політичні та економічні погляди, і те, що уже зараз готуються документи, по суті, декрети, які отримають силу, якщо він, дійсно, прийде до влади. Тобто, це буде гра з відкритим забралом. Не “я зміню ваше життя на краще”, а ось конкретно, що буде прийнято як закон, коли він прийде.
— У 2014 році ви збиралися стати міністром економіки України?
— Просто написав у відкритих джерелах… Ну зараз зрозуміло, що жодні варяги, жодні реформи нікому не потрібні. Тоді робили вигляд, що потрібні реформи, але це був лише молебень за транш. У мене була співбесіда спочатку із Яценюком, потім із Порошенком, там була реальна процедура голосування — усі дружно проголосували проти, навіть Абромавічус.
— А якби все вдалося, які були б подальші кроки?
— Я повісив би камеру у своєму автомобілі, в кабінеті, виклав би все у громадський відкритий доступ. Усі б бачили, як я годину до роботи вчу українську мову, а потім намагаюся розуміти документи, а згодом, через місяць або півтора, мені б запропонували піти, я б відмовився, мене почали б лякати… Про те, як я “викрав людину” згадали б, у мене ж кримінальна справа у Росії, там сім важких статей. Так сильно хотіли посадити мене надовго, що переборщили. Загалом, потім намагалися б мені не дати одне робити або інше. Нічого б у мене не вийшло.
— У нас в Україні зараз тільки і розмов, що про вибори. Що скажете про кандидатів у президенти?
— Я особливо зараз не стежу. Але мені дуже буде шкода, якщо талановитий співак і улюбленець публіки (Святослав Вакарчук. — Ред.) зіпсує собі некролог цими виборами, тому що нічого не вийде, як мені здається. Уявляєте, що почнеться? Будуть копатися у брудній білизні, дірки на штанях шукати. За скільки куртку купив, листувався у 2013 році з фанаткою, обговорював її д*пу — і ось це все ла*но. Українська політика — це змагання антирейтингів. Націоналістів буде дратувати одне, прозахідним мало буде іншого, Вакарчук просто зіпсує собі карму.
— У вашому колі спілкування багато британців?
— Ні, небагато. З місцевими близької дистанції не може бути, тобто спілкування у цілому поверхневе. До близької дистанції я не знаю, скільки часу має пройти. Можливо, ніколи.
— Місцеві все-таки не люблять тих, хто переїхав сюди?
— Це не нелюбов — їм цікаво. Вони із самого початку — як мандрівники, як загарбники половини світу — люди, які всім цікавляться. Ну тобто, всі старі класичні британські будинки — це сувеніри з усього світу, вивчення інших культур — це є. Зрозуміло, що ми не дуже близькі, — ані за своїм рівнем культури, ані за ступенем агресії.
— Які вони, британці?
— Загалом, у них дуже високий рівень культури, стосунків, будівництва, хоча результат дуже різний. Усе працює за годинами, тимчасові світлофори… Проте є бюрократія, усе дуже довго: якщо потрібен якийсь контакт із державою, я не знаю, клямку переставити, — готуйся до довгої історії. А якщо з сусідами не пощастить, вони можуть скаржитися на тебе, писати кілометрові повідомлення.
— У Києві фасади понівечені “клаптевим” утепленням, пластиковими балконами. Якби тут все було просто з дозволами, не сталося б і з Лондоном те ж саме?
— У тому й річ, що тут побудовано величезну кількість відверто потворного. Кожен третій будинок. І новий, і старий. Потворність вони будували і раніше, і зараз продовжують. Якщо погуляєте, побачите тут такі будівлі — ну повна катастрофа. І я б ще зрозумів складність із дозволами, якби все було дуже красиво.
— А в Києві вам будинки подобаються?
— Одна справа старий Київ і зовсім інша — те, що у 90-і або нульові там побудували. Ці житлові будівлі.
— У Києві зараз гостро стоїть проблема хаотичної забудови. Зводять всюди страшні висотки. У Лондоні ж переважно акуратні будинки на 2-3 поверхи…
— Ні, ну тут якщо ти живеш у багатоквартирному будинку, значить, за тебе платить держава. Тільки ті, хто сидить у нас на шиї, у платників податків, живуть у багатоквартирних будинках. А у вас навіть люди заможні купують собі повністю поверхи і живуть за радянською звичкою усі разом. Це велика проблема ментального плану. І в Москві те ж саме.
— Що важливо побачити туристу, який вперше в Лондоні?
— Головне — це музеї. Їх тут безліч. Є, наприклад, Tate, Royal Academy of Arts, National Gallery і багато інших. Ну тобто, якщо все це вдумливо обходити, то займе більше тижня. Плюс різноманітні приватні будинки, перероблені під музеї.
— Що звідси привезти в подарунок додому?
— Ну, можна піти у Верховний суд із банкою, запакувати і привезти в Україну повітря правосуддя. Тут Верховний суд, дійсно, є вищою владою. Прем’єр-міністр може бути задоволений, незадоволений, що завгодно може сказати, а суд каже “ні” — і все. Тут немає Конституції, але є судові прецеденти — і за судом останнє слово.
— Начебто і людей талановитих багато, але мало хто успіху досягає. Як у вас це виходить? До того ж, у чужій країні — приїхати і зробити?
— Я просто все роблю чужими руками. Усе, що я дійсно вмію, — це бачити і обирати талановитих людей. Правда, я роблю помилку через раз. Також у мене були стартові гроші.
— Хто вас таким виховав?
— Мама, тато і бабуся. Бабуся, до речі, народилася у Симбірську, але довго жила в Криму, ще татарському, говорила татарською. Працювала на заводі, дуже рано поїхала з дому в Москву за кращим життям. Дідусь був генералом авіації в армії Будьонного. Тато — льотчик, цивільний, ну, різні складні перельоти, Північ, Антарктика, у складних погодних умовах. Мама — інженер-економіст.
Батьки були виїзними за радянських часів і їздили за кордон, у тому числі і в капкраїни. Мама все життя працювала за копійки в міністерстві. Коли у мене вже прибутки були мільярдні, відомство, який керував Герман Греф, продовжувало платити їй 2400 рублів, тобто $85.
— Як думаєте, є перспективи в українського виноробства?
— Звичайно, і величезні. Мені подобається, наприклад, те, що ми продаємо. Є такий Євген Шнейдеріс під Миколаєвом, у них вино називається “Кара Кермен”, воно було у нас декілька разів, усе продавали.
Але дистрибуції немає, вивезти не можна офіційно. “Масандру” не можна було вивезти. Є ще Shabo, є інші вина.
Руки у вас відмінні, голови нормальні, проблема тільки у владі, в шаленій кількості дурних папірців, які потрібно зробити. Тобі земля не належить, потрібно отримувати дозволи, можеш ти це робити чи ні.
—Чому тут видно, куди йдуть податки, а у нас — ні?
— Суспільство не звикло вимагати звіт від влади. Тобто, у вас просто крадуть. Тут що капіталісти, що соціалісти, перш ніж залізти в кишені громадян, тисячу разів подумають.
— Тут реально за корупцію садять?
— За корупцію? Ну, майже ні. Просто корупція є тільки у самому низу і на самому верху. І на самому верху її майже неможливо довести.
— Що порадите підприємцям, які тільки починають?
— Коли мене запитують про це у Росії, я останні декілька років кажу — запасатися зброєю для захисту. Насправді ж, книги читати, хорошу художню літературу. Вона розвиває фантазію.
— Що зараз читаєте?
— Останнім був “451 градус за Фаренгейтом”. Я закриваю старі борги. Читаю те, що не прочитав колись.
— На якій музиці ви росли?
— Класичний рок 60-70-х, плюс протестний російський рок. Наприклад, “Гражданская оборона”. До речі, зараз же аеропорти перейменовують, і в Росії ініціативна група запропонувала зробити в Омську аеропорт імені Єгора Лєтова, зі слоганом “все летить в пи*ду” (Єгор Лєтов — покійний лідер гурту “Гражданская оборона”, родом із Омська. — Ред.) Мені здається, це все дуже смішно.
— Ви нещодавно дивилися “Літо” Серебреннікова? Що скажете?
— Так, саме днями. Я знаю особисто Рому (Роман Білик, соліст гурту “Звери”, який зіграв роль Майка Науменка у фільмі “Літо”. — Ред.) І він на сцені не такий, як у житті. Тут він нереально перевтілився, нереально дебютував як актор, як музикант.
Я вважаю, що все, що відбувається із Кирилом Серебренніковим у Росії, — жахливо. Мені реально хочеться усіх, хто брав участь у його цькуванні, посадити разом із Путіним надовго.
— А що зараз із ним відбувається?
— Оскільки заступилася громадськість, його залишили під домашнім арештом, він може творити. Але там тиск був звідусіль. Якби такий тиск був щодо Сенцова, його б точно відпустили.
— Якби Цой був живий, яким він був би зараз? Що думаєте?
— Я погано розумію, який він був поза музикою. Але з огляду на те, що останнім етапом у нього був Айзеншпіс і тур країною, боюся, зараз це були б “Старі пісні про головне”, Перший канал та інше лайно для отримання бабла.
— А якби він емігрував?
— Хто куди поїде від бабла… І Цой, і БГ, і “Машина часу”, і Агузарова — вони були впевнені тоді, що на Заході їх носитимуть на руках. А ось зараз я вмикаю те, що ми любили у дитинстві, цю чудову рок-музику: крім правильного духу і правильно підібраних слів всі інші звуки — повне ла*но.
Читайте також ексклюзивне інтерв’ю OBOZREVATEL з Віктором Шендеровичем.
Катерина Дубовська
OBOZREVATEL
26.10.2018
Україна змушена платити сепаратистам, одному дали 100 тисяч – Георгій Тука
Георгій Тука про Крим і те, як олігарх Фірташ платить податки Росії
Георгій Тука став відомим в Україні в 2014 році. Він організував волонтерську групу «Народний тил», потім був одним із тих, хто стояв біля витоків сайту «Миротворець». На державній службі працював головою Луганської обласної військово-цивільної адміністрації, потім став заступником голови Міністерства з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб.
Перша частина інтерв’ю Георгія Туки НАРОДНІЙ ПРАВДІ присвячена Криму, регіону України, що знаходиться в окупації. Заступник міністра розповідає, як українські підприємства олігарха Дмитра Фірташа поповнюють податками бюджет Російської Федерації, чому Україна виплатила сто тисяч гривень адепту «Новоросії» і як зневоднений півострів перетворюється на напівпустелю.
– Кілька тижнів тому ви першим повідомили, що Україна отримає томос про автокефалію. Тепер у цьому можна вже не сумніватися. Тоді ви не вказали джерело, тепер про це можна розповісти?
– Все дуже просто. Я перебував на телебаченні, поруч зі мною сидів нардеп Ігор Мосійчук. І прийшла СМС від його колеги, який був, скажімо так, неподалік від патріарха. Ігор мені просто показав це повідомлення.
– Анексований Крим – ваша єпархія. Що думаєте про останні події в Криму, Керчі?
– Це жахлива трагедія в історії сучасної України, але я далекий від того, щоб її політизувати. Не бачу, як вбудувати її в якусь систему, мені здається, це одиничний випадок. Хоча думаю, що на психіку цієї молодої людини (стрілка з Керчі Владислава Рослякова, – НП) вплинули події 2014 року та низка інших факторів. Усі бачили на його стіні у «ВКонтакте» пости на підтримку «Новоросії». Рівень радикалізації суспільства – що українського, що російського – стрімко зріс, а те, що він прийшов у коледж в екіпіруванні, свідчить, що він готувався, причому не один день.
– І не сам.
– Цілком можливо. Цьому немає доказів, але складно припустити, що двадцятирічний пацан був так добре підготовлений, зміг самостійно сконструювати серйозний вибуховий пристрій, ходити холоднокровно вбивати своїх викладачів, товаришів по навчанню – все було зроблено за канонами Брейвіка.
– Чи зможе Росія використовувати теракт у Керчі для ескалації конфлікту? Це якось позначиться на жителях півострова, на кримських татарах?
– Один з головних напрямків – захист прав людини на окупованих територіях. Навіть не знаю, як там можна посилити репресії. Така тенденція: переважна більшість обшуків, політичних арештів проводяться, якщо казати дипломатично, з перевищенням необхідної сили. Адже для того, щоб провести обшук в приватному будинку, необхідно дві-три людини. Ні, приїжджають п’ятдесят-сто, бронетранспортери, все з гуркотом. А потім у мережі повно фотографій цих затримань. Висновок тільки один: демонстрація сили та залякування. Мета – посіяти серед мирного населення страх.
– Я чув, кримські татари перебували в ісламських організаціях, дозволених в Україні, але вони під забороною в Росії. І разом з новим громадянством їм дісталося і переслідування за новими законами.
– Це – Хізб ут-Тахрір, Ісламська партія звільнення, міжнародна політична організація. В Україні, як і в багатьох країнах Європи, вона дозволена, а в РФ вважається терористичною. Відповідно, після анексії Криму тих, хто сповідував цінності цієї організації, стали переслідувати як терористів. Але я б сказав, що в Криму під прес потрапляють не тільки кримські татари, а й українці, росіяни, всі, хто має точку зору, що відрізняється від “правильної”.
– Розкажіть про стратегічні питання, якими займається ваше міністерство!
– Перше, як я вже сказав, – захист прав людини. Намагаємося підключити народних депутатів, щоб вони скоріше ухвалили «Закон про політичних в’язнів». У Криму страждають не тільки політв’язні, але і їх сім’ї. Минулого року ми провели аналіз потреб цих сімей. Потрібні гроші на утримання адвокатів, на поїздки родичів в суд, просто на життя, адже, буває, багатодітна сім’я втрачає єдиного годувальника. Ми розробили законопроект, щоб цим сім’ям надавати допомогу на законному рівні; більше того, передбачили потрібну суму в бюджеті, за підтримки народних депутатів були виділені фінанси. Отримали «стовідсоткові» гарантії від групи народних депутатів: «Не хвилюйтеся, закон буде ухвалено завтра-післязавтра!» Ухвалили бюджет, вже закінчується поточний рік, закону немає…
– Просто забули, без усякої політики?
– Не знаю, яким чином законопроекти потрапляють до зали Верховної Ради на голосування.
– На конкурсній основі.
– Знаю тільки, що близько трьох з половиною тисяч законопроектів чекають своєї черги. Для мене залишається загадкою, хто визначає першочерговість розгляду законопроектів, але факт залишається фактом: гроші є, але не можна їх направити сім’ям політв’язнів.
Що ще важливо, нам необхідно отримати трактування, визначення, хто ж такий політичний в’язень, адже в нас немає такого поняття в законодавчій базі.
Це призводить до казусів. У грудні 2017 року була звільнена остання велика група наших полонених, надійшла ініціатива: виплатити кожному по сто тисяч гривень компенсації.
Запропонували нам здійснити ці виплати, у нас є стаття витрат на політв’язнів. І потім трапилася делікатна ситуація. Серед звільнених виявилися люди, які потрапили в полон зовсім не за свої героїчні вчинки, більше того – проти яких ведуться слідчі дії: за порушення присяги, військової дисципліни. До групи потрапив один цивільний, дані якого є у базі “Миротворця”. У 2014-му він не соромився бігати та кричати гасла «Новоросії», а потім через бізнес-розборки потрапив, як вони там кажуть, «на підвал». Ось таких «героїв» нам теж всунули – для надання матеріальної допомоги. Ми довго пручалися, консультувалися зі Службою безпеки, але врешті-решт нам довелося навіть цьому сепаратисту виплатити належну суму. Просто тому, що не існує закону, який пояснює, хто такий політв’язень.
– Ще стратегічні питання?
– Друге стратегічне питання – підготовка консолідованого позову проти Росії, в тому числі за незаконне відчуження майна на території Криму.
До цього діяли локально, так, нещодавно дванадцять українських компаній звернулися з позовом до Європейського суду з прав людини, мова йшла про майно, що залишилося на окупованій території Криму. Росія подала апеляцію і її програла.
Крім захопленої в Криму нерухомості РФ також експлуатує наші корисні копалини. Конкретно мова йде про так звані «вишки Бойка», які ведуть видобуток газу на Чорноморському шельфі України.
– Так, півмільярда доларів знайшли нового господаря.
– Півмільярда – це ще далеко не все. Рівень видобутку газу становить приблизно два мільярди кубів на рік. Можна помножити і зрозуміти, скільки сотень мільйонів доларів Росія незаконно отримує в Криму. Весь цей газ йде на забезпечення Криму. І якщо позбавити Росію можливості качати український газ на українських родовищах українським обладнанням – півострів буде змушений дуже різко скоротити споживання газу. Потужностей газопроводу «Кубань – Крим» не вистачить.
Так от, тиждень тому створена міжурядова комісія. Завдання: збір, аналіз інформації про збитки, завдані Україні, подача однієї загальної консолідованої претензії.
– Незадовго до трагедії в Керчі півострів спіткало ще й екологічне лихо – в Армянську…
– Ми протягом двох тижнів з’ясували причини технологічної аварії, не маючи доступу на територію, спираючись на певні розвідувальні дані і відкриті джерела. А паралельно з цим процесом ми вивчили структуру функціонування “Кримського титану”.
У 2014 році, щоб утримати кримчан від переходу під юрисдикцію Росії, у Верховній Раді був ухвалений закон «Про створення вільної економічної зони «Крим». Всі українські підприємства на території АРК звільнялися від сплати податків. А Росія, визнавши Крим своєю територією, зобов’язала всі господарюючі суб’єкти перереєструватися в примусовому порядку, перейти в юридичне поле Російської Федерації.
Існують два підприємства, що належать Фірташу, «Кримський содовий завод» і «Кримський титан». На сьогоднішній день тільки ці два підприємства півострова залишаються в юридичному полі України.
Щоб не потрапляти під пресинг Російської Федерації, пан Фірташ зареєстрував у Москві ТОВ «Титанові інвестиції» і передав в оренду цьому підприємству свої активи на території Криму. «Титанові інвестиції» платять податки в Російській Федерації. Кримські ж підприємства Фірташ не ліквідував, залишив їх у законодавчому полі України. І це було би ще півбіди, якби він платив податки! Але він не платить податки, адже діє закон про Крим – вільну економічну зону.
– І «Титанові інвестиції» не потрапили під санкції?
– Абсолютно вірно, підприємство повинно потрапити під міжнародні санкції та позбутися 90% збуту. Але під свою продукцію Фірташ підкладає українські документи, що і дозволяє йому уникнути санкцій. Фірташ оточив «Інвестиції» фірмами, які заплутували весь ланцюжок господарської діяльності. Ми за допомогою наших західних партнерів цей клубок розплутали і подали Кабінету міністрів пропозицію ввести санкції проти компаній. Одна з них (не буду називати її, рішення ще не прийнято) зареєстрована в центрі Європи, вона є, по суті, фінансовим агентом кримських підприємств.
Так ось, ця компанія надіслала нам товстий лист чистою українською мовою: нам погрожують судовим переслідуванням, якщо ми ініціюємо санкції. Для мене це показник вищого пілотажу: використовуючи в більшості випадків відкриті джерела, ми змогли намацати больову точку противника і викликати таку неадекватну реакцію.
У мене є впевненість, що після прийняття Україною санкцій проти цих компаній, вони також потраплять у санкційні списки Європи і США.
Ось у загальних рисах – що стосується Криму.
– Окремо мене цікавить питання екології, без дніпровської води Крим висихає, страждає сільське господарство.
– Так. І кількість виноградників скоротилася на третину. У нас є супутникові знімки Криму – у динаміці видно, як з 2014 року зникає флора півострова, північ Криму перетворюється на напівпустелю. Був півострів яскраво-зеленим, тепер – третя частина має пісочний колір.
– Якщо Україна збирається повертати цю територію, може, їй слід дбати про екологію Криму?
– Якщо б вдалося якимось чином відокремити воду для сільського господарства від води для військовослужбовців Російської Федерації, дискусія на цю тему, можливо, була б доречна. Але ніхто цього зробити не зможе. Крим забезпечений власною питною водою, населення не страждає (тобто ми не порушуємо міжнародне гуманітарне право). А забезпечення водою промисловості і військових підрозділів, кількість яких усе зростає, – нехай це буде головним болем країни-окупанта.
– Ці ж процеси можна перенести на “ДНР-ЛНР”…
– Багато. Але кожен конфлікт має свої особливості.
Про те, що дізнався Георгій Тука з розвідданих про закриті зустрічі в Луганську, Донецьку та Ростові-на-Дону, читайте днями в продовженні інтерв’ю на НАРОДНІЙ ПРАВДІ.
Розмовляв Ярослав Гребенюк
НАРОДНА ПРАВДА
Глен Грант: Один на один українці долають росіян, але Росія краща у використанні технологій
ФОТО З FACEBOOK ЕКСПЕРТА
Глен Грант – один із західних експертів, які приїхали в Україну після початку війни, щоби допомогти реформувати українську армію.
За свою 37-річну кар’єру військового Грант був командиром артилерійської батареї, працював з оперативним складом та поліцейськими службовцями в штабі Першого Британського корпусу, штабі сухопутних військ, Міністерстві оборони Великої Британії, Багатонаціональному центрі керування діями авіації авіаційного штабу НАТО в Італії та з персоналом чотирьох бригадних штабів.
Згодом допомагав упроваджувати реформи за натівськими стандартами у міністерствах оборони Латвії, Естонії, Болгарії, Чорногорії, Молдови, Словенії, Польщі, Косова, Сербії та Чилі.
Інтерв’ю підготовлене “Інститутом просвіти” напередодні Львівського безпекового форуму 2018 року, де полковник Грант є одним зі спікерів. “Європейська правда” є медіа-партнером форуму.
“Офіційний Київ може лише реагувати на дії росіян”
– Якою є ваша загальна оцінка стану обороноздатності України?
– Питання є доволі комплексним. Перший аспект – якісні характеристики солдатів на лінії фронту. Із цим в української армії все непогано. Ми бачимо, як ваші воїни одягнені, як здійснюють пересування, як вони діють.
Але інша річ, що чимало досвідчених воїнів, які могли б продовжити служити після демобілізації, залишають лави війська. Головна причина – занадто багато скарг на побутові умови.
Нещодавно президент Порошенко порушив питання зарплати військовим. Низька платня – одна з найвагоміших причин, чому у вашому війську не хочуть залишатися служити. Перед владою стоїть виклик: як зберегти найкращих солдатів у системі. І питання потреби підвищувати заробітну плату військовикам – не єдине.
– А яким є прогрес порівняно з 2014 роком?
– Відчутним, це однозначно. Але порівнювати з 2014-м не варто. Тоді в українській армії був суцільний безлад, і це був результат “роботи” росіян. Звісно, позитивні зрушення нині є, але зміни занадто повільні і їх усе ще замало.
Якщо реформи в українському війську і далі триватимуть так повільно, то війна на Донбасі буде довшою, ніж була Перша світова. Навіть під час тривалої Першої світової її країни-учасниці виготовляли нове спорядження та техніку і, застосовуючи ці новації, перемагали у битвах. А в Україні та в її оборонній промисловості я такого не бачу.
Певні досягнення є, але їх замало, і реформування війська відбувається дуже повільно.
– Тобто є загальна стратегія реформування української армії. Але є проблеми з її втіленням?
– Основна проблема – згаяний час.
Інша важлива справа – втрачена ініціатива, через що Росія отримала змогу диктувати свої умови. Відповідно, офіційний Київ може лише реагувати на дії росіян.
Найяскравіше це ілюструє ситуація в Азовському морі. Проблема також у тому, що в Україні певна частина людей відмовляється сприймати факт, що війну на українській території веде саме Росія.
Окремо наголошу й на тому, що система управління в українській армії працює неналежно. Структура військової адміністрації вашої армії така, як і у мирний час. Це ж можна сказати й про ваших політиків.
Судіть самі: депутати парламенту України мали довжелезні канікули. А коли твоя країна воює – це неприйнятно.
Всі в державі мусять працювати заради перемоги.
У такій ситуації занадто багато справ доводиться робити адміністрації президента. Цей орган влади намагається і керувати державою, і вести війну, а це не є його завданням. Від АП вимагають більше, ніж вона здатна зробити. Слід створити нові ефективні структури, які будуть здійснювати аналіз, робити прогнози, планувати і втілювати військові операції. Такого аналітичного центру немає ні в адміністрації президента, ні в РНБО, ні в Міністерстві оборони.
Потрібно зібрати, скажімо, двадцять найфаховіших людей у одній кімнаті – і вони спільно мають відповісти на запитання: як нам перемогти? Допоки такого не буде зроблено – перемоги не буде.
“Якщо операцію жорстко контролювати згори, вона буде провалена”
– Із чим найбільший клопіт у справі реформування української армії?
– Найпозитивніше, що вже сталося в українській армії, – це якісні зміни у формуванні молодшого командирського, тобто сержантського складу війська. А от на вищих рівнях реформ у вашій армії немає. Значною мірою українська армія залишається “радянською”, використовує правила та норми, які діяли в армії СРСР. Занадто великою є паперова бюрократія, яка мала зникнути ще 4 роки тому, коли розпочалася війна. Є багато змін у сфері зв’язків армії з громадськістю, але справжніх глибинних реформ у вашому війську замало.
Обов’язково треба покращити ситуацію з тренуваннями та навчаннями ваших військовиків. Все ще занадто часто використовується радянська система військової освіти, її слід замінювати на західні зразки.
Але найвагоміші зміни мусять статися на найвищих рівнях керівництва армією. У західній системі управління військом практикується делегування відповідальності на нижчі рівні. В Україні все ще згори вказують: “зроби те чи інше” або “не роби чогось”. Практика свідчить, що такий підхід не дає доброго результату. Навіть у російській армії від такої системи “розпоряджень” уже відходять.
Якщо під час бою виникає певна ситуація, то її повинні вирішувати люди, які є на місці події, бо бачать все зсередини. Полем бою має управляти людина, яка чітко бачить і усвідомлює всі його особливості. Якщо ж операцію жорстко контролювати згори, то вона буде провалена, як це було в Дебальцевому чи в Іловайську.
– Головною причиною трагедій у Дебальцевому та Іловайську стала саме неможливість проявити ініціативу на полі бою?
– Не тільки це, питання набагато складніше. Тренуватися і вишколюватися мусять не лише солдати, а й командування.
В англійській мові є вислів: “Якщо єдине знаряддя, яке у вас є, – це молоток, тоді всі завдання виглядають, як цвяхи”. В тому й проблема: якщо перед вами шуруп, потрібен не молоток, а інший інструмент.
Можна сказати, що Іловайськ чи Дебальцеве були провалом через погану взаємодію між військами і командуванням та через кепську організацію самого командування, яке не мало відповідного фахового рівня.
Воєначальники не виїжджали на поле бою, не діяли мобільно, а залишалися статичними у своїх кабінетах. Коли командування – статичне та кабінетне, воно й рішення приймає відповідні. Я сподіваюся, що система підвищення кваліфікації армійських високопосадовців в Україні зміниться і тренування штабів і командування відбуватимуться на високому фаховому рівні.
Ну і ще великою проблемою для української армії є недостатнє впровадження сучасних технологій.
– Ви заявляли, що постачання “Джавелінів“ лише посилює проблеми організаційної структури українського війська. На чому базується така оцінка?
– Маю на увазі те, що замало змінити лише зброю, слід змінювати і спосіб її використання.
Не можна до невдалої системи додати “щось” і сподіватися, що вона запрацює ефективно. Не запрацює!
“Джавелін” – це ефективна бойова установка, призначена для знищення танків та бронетехніки. І це означає, що, плануючи використання “Джавелінів”, їх слід розміщувати на полі бою оптимально правильно. А для цього потрібна ціла система використання такої зброї, слід створити окремі спеціалізовані батальйони чи бригади, оснащені необхідним транспортом.
“Джавелінами” мають керувати спеціально вишколені спеціалісти, але й цього недостатньо. Мало просто навчити людей і повернути у їхні підрозділи.
Спеціально навченим військовослужбовцям слід навчитись використовувати цю бойову установку як цілу систему: як її пересувати, встановлювати, з яких позицій потрібно стріляти і так далі.
Фактично в українській армії вже є “Джавеліни” і є люди, які вміють ними керувати. Але ще треба забезпечити прогрес цих військових із їхнього теперішнього початкового до рівня професіоналів.
Крім того, використання “Джавелінів” слід координувати з артилерією, ударними вертольотами, повітряними суднами. Має бути створена спеціальна військова структура, яку можна було б назвати “Резерв бронетранспорту” чи “Запасний резерв”. Без цього використання “Джавелінів” не буде ефективним.
“Крим не є втраченим безповоротно”
– Чи може Київ повернути повний контроль над Донбасом військовим шляхом? Чи є інший спосіб?
– Я не є фахівцем у галузі політики. Буду говорити лише про військову сферу. Бійці українського війська у прифронтовій зоні на Донбасі – досить вправні. І за останні кілька місяців вже відвоювали 15 квадратних кілометрів території, діючи за принципом “кілометр за кілометром”. І здатні на більше.
Ваші військові використовують тактику “маленьких укусів”, і вони є сильнішими за супротивників. Але можливий варіант, що війну на Донбасі проти України буде вести винятково Росія. І ніхто не зможе спрогнозувати, як тоді розгортатимуться події.
– А може, не варто взагалі витрачати так багато зусиль і коштів, втрачати так багато людей заради повернення Донбасу, де дуже велика частина населення має проросійські та антиукраїнські погляди?
– Я не вважаю, що більшість населення окупованої частини Донбасу має антиукраїнські погляди. Коли українські солдати на лінії фронту спілкуються з мешканцями сіл, то чують зовсім протилежне: місцеві задоволені, що відчувають підтримку Києва.
Звісно, є й такі, які переконані, що Києвом керують нацисти і Бандера все ще живий… Таких переконати, що це не так, практично неможливо.
Але більшість людей з Донбасу хоче жити в Україні, а не в Росії. Коли Київ поверне собі контроль над цілим Донбасом і Кримом, то мешканці цих територій будуть втішені повернутися в Україну.
– А як стосовно Криму? Як повернути окупований Кремлем півострів? А може, Київ вже втратив Крим безнадійно?
– Ні, Крим не є втраченим безповоротно. Київ поверне Крим під свою юрисдикцію. Але це питання часу, відповідної політики і стратегії та вдалих акцій.
– Якими є відмінності між вояками української армії і російського війська?
– Головна відмінність – якісні характеристики солдатів на лінії фронту.
Чітко видно, що українські військові є набагато кращими, можна сказати, у пропорції 3:1. Це видно під час кожного бою.
Якщо йдеться про протистояння один на один, то українці долають росіян. Відзначу, що для російських солдатів великою проблемою є алкоголь.
У чому Росія краща, то це у використанні технологій у різних сферах. Російські військовики більш технологічно “просунуті”. Сучасні технології потрапляють і в українську армію, але не всюди, якісно вони не пронизують всю систему оборони. Вони проникають через волонтерів і громадські організації, які реально постачають на фронт дрони, камери й таке інше. Це велика помилка і навіть серйозний провал Міністерства оборони, яке не здатне відстежувати військові технології і інтегрувати їх у військо.
– У такій ситуації чи можна вважати війська НАТО повністю готовими до потенційних атак росіян, наприклад, у країнах Балтії?
– Війська НАТО підтримують свій високий рівень і проводять постійні тренування у різних державах, які входять до складу Альянсу. Рівень підготовки підрозділів НАТО є набагато вищим, ніж у росіян.
Гадаю, якщо Росія вирішить атакувати НАТО, то отримає “синці на закривавленому носі”.
– Чи можна вважати, що, попри серйозні помилки і недопрацювання, процес реформування українського війська все-таки йде у правильному напрямку?
– Українцям важливо усвідомити, що це довгий процес. Керівництву України потрібно продовжувати діяти.
Мета Путіна – здолати Україну. Якщо він цього не зробить – то на своїй батьківщині стане політичним трупом, втратить всю владу і довіру до себе як до “великого лідера”.
А для України це означає, що не можна зупинятися на досягнутому, реформування війська слід продовжувати. Ваші військовики мусять постійно тренуватися й ставати кращими.
Але, на жаль, реформи збройних сил України відбуваються занадто повільно.
Інтерв’ю підготували: Павло Бук та Ольга Никорак
18.10.2018
Усмішка Гагаріна не виправдовує ГУЛАГ — Віктор Шендерович
Про те, як знищення вільної преси і токсична еліта ведуть до деградації російського суспільства, про покоління, яке не знає нічого, крім президента Володимира Путіна, про згубну ностальгію за “совком”, “чорні” та “білі” списки OBOZREVATEL поговорив із Віктором Шендеровичем — письменником, сатириком, ведучим і журналістом. 6 жовтня він приїхав у Дніпро, щоб представити книгу-альбом “Лец. XX століття”, присвячену уродженцю Львова, польському сатирику Станіславу Єжи Лецу.
— Вікторе Анатолійовичу, без вільної преси неможливі зміни й модернізація. Як ви думаєте, що чекає на російське суспільство із нинішнім рівнем журналістики?
— Насправді у Росії є, дійсно, хороша, справжня журналістика. Розумна, відважна розслідувальна журналістика. Влада її маргіналізує, а суспільство не те що не в змозі її захистити, але навіть не розуміє, що це — у його ж інтересах.
Так, це питання про курку і яйце — без якісної журналістики деградує суспільство, але за деградуючого суспільства деградує і журналістика. Це взаємопов’язані речі, тому Путін почав знищення вільної преси із найпотужнішого засобу масової інформації — НТВ. І ці дії із його боку є раціональними для досягнення своїх цілей.
Нічого хорошого на російське суспільство не чекає. І той ступінь інтоксикації, який сьогодні спостерігаємо, звичайно, безкарно не пройде. Уже не проходить. Навіть якщо уявити, що вже завтра ця пропагандистська інтоксикація припиниться, то на лікування суспільства підуть роки.
За два десятиліття правління Путіна ми пройшли великий шлях від деградації суспільства, і це найголовніша драма. Мова навіть не про фігуру Путіна. Путін — це симптоматика прокляття. Так, він відповідав на якісь запити в суспільстві, але більшою мірою ці запити формує влада. Я завжди казав, що відповідальність еліти в тому, що вона формує правила поведінки. І коли в Росії кивають на суспільство, мовляв, воно обирає цю владу, то це суспільство вже сформовано двадцятирічним правлінням Путіна.
Уже виросло покоління, яке нічого, крім Путіна, не знає. І коли спілкуєшся із такою людиною, то розумієш, що там мізки вже просто просякнуті пропагандою, і треба щодня займатися просвітою такого покоління. Але займатися цим не дають. Люди, які могли щось пояснити, відлучені від великих аудиторій. Я можу виступати по всьому світу, але не в Росії.
І ця проблема захворювання на пропаганду, токсичності наших еліт — дошкуляє не тільки росіянам, а й усім, хто по периметру від Росії.
Віктор Шендерович
— Молодь через інтернет формує горизонтальні зв’язки з ровесниками із України, Європи, США, знаходить розуміння із західним світом і його цінностями. Хіба глобалізація й інтернет не впливають на зміну світогляду молодого покоління?
— Глобалізація вносить свій вклад, звичайно. Шанс на еволюцію поглядів, на зліт є у кожної окремо взятої людини. І тут часом трапляються дива, коли людина, яка зросла у жахливій обстановці пропаганди, через інтернет, книги або спілкування виривається із цього, долає гравітацію. Але це поодинокі випадки. А якщо говорити про сумарний вектор, то він не може бути благополучним в країні, де телебачення перетворено на пропаганду. Та й інтернет значною мірою також. Не варто перебільшувати лібералізм інтернету. Рекламні й інформаційні потоки там також — у руках влади.
— Ви маєте на увазі фабрику тролів Лахта, колишнє Ольгіно?
— Звичайно. Нещодавно я розмовляв із одним фахівцем з інтернету. На всі запити користувачів вискакує реклама, в тому числі й політична. І вона оточує користувача інтернету, як повітря. Ми нею дихаємо.
Я колись працював у Воркуті і відпльовувався чорним. Цього не помічаєш там. Тому що дихаєш повітрям, в якому вугільна суспензія. Висмаркуєшся, а там усе чорне. Ти це не вдихаєш спеціально. Цей бруд — звична частина повітря там. І контекстна реклама, яка видається на масові запити, контролюється владою. Занурює, як чорне повітря Воркути, в інформаційні потоки Кремля, і не видасть вам Шендеровича, Уліцьку або Гребенщикова. Тільки якщо ви самі свідомо не будете їх шукати. А масовий користувач отримує те ж саме, що й у телевізорі.
Усе в руках Кремля: інформація, гроші, бізнес. Тому інтернет — не панацея. Довга історія, звичайно.
А особистий прорив окремо взятої людини, повторюся, можливий. І є приклади, коли діти з номенклатурних сімей змінювали прийняту там провладну доктрину. Але, на жаль, сумарний вектор настроїв у суспільстві формується усе ж владою.
— Вікторе Анатолійовичу, вас занесли у так званий український “білий список” російських громадських діячів. Для вас це щось означає?
— Чесно кажучи, я б вважав за краще, щоб не було жодних списків — ані “чорних”, ані “білих”. Маю почуття ніяковості, перебуваючи в цьому списку. Я не планував конвертувати свою позицію щодо України у якісь гастрольні блага. Та я їх і не бачу. Коли тебе заохочують таким чином, то виходить, ніби ти входиш у якісь договірнівідносини й не з власної волі. Я не хотів би, щоб моя позиція якимось чином мала відношення до договірних відносин. Не хочу бути ані в “білих”, ані в “чорних” списках. Є люди в Україні, які хочуть мене бачити, і я готовий приїжджати до глядача без будь-яких списків.
Мені зрозуміло, чому ці списки виникли. Але в них є якась номенклатурна старанність, що мене не радує. Та й у “чорні” списки люди часто потрапляють не зовсім обгрунтовано. Розумію нервовість цього питання для України й українців. Розумію, що воююча країна не може реагувати інакше, і розумію ступінь загостреності цієї реакції.
Але коли, раптом, я завинив перед Україною тим, що написав некролог Олексію Баталову… Тому що Баталов в останні роки життя, як з’ясувалося, підтримував “русскій мір”. Але тут треба розуміти, що життя складається із напівтонів. Чорно-білий світ — він дуже простий, у ньому легко орієнтуватися. Але в чорно-білому світі, як правило, незатишно. І незатишно себе в ньому починають себе почувати навіть ті, хто в білому. Той самий Баталов, який підтримав дії Росії в Криму, — він не Моторола і не Гіві. Не можна ставити між ними знак рівності. І коли я чую побажання смерті на мою адресу — за добрі слова пам’яті недавно померлому Роману Андрійовичу Карцеву, то розумію, що це перебір.
У мене була така фраза, написана в кінці вісімдесятих, — “наздогнали людожера і з’їли його”. Коли ти сам починаєш з’їдати людожера, то це теж недобре.
— У такому разі, який ваш улюблений колір?
— Не чорно-білий точно, я перебуваю завжди в проміжку між ними. Розумію, що несу на собі прокляття країни-агресора. І часто чую від людей, до яких ставлюся із симпатією, мовляв, поки йде війна — не може бути жодних відтінків.
Але хочу зауважити, що навіть під час війни з фашистами, за того обсягу біди, в 44-му році, деякі люди розуміли, що не кожного німця треба вбити. Не кожен тоді заслуговував на смерть. Може, якийсь німець був заручником Гітлера. І не один. Згадую вірш Слуцького — політрука, який в тому числі керував розстрілами, військової людини. Вірш про німця, який грав на губній гармошці, мовляв, якого шкода. Тому потрібно уникати цієї чорно-білої диференціації, і так, я не дуже радий, що перебуваю в “білому” списку.
Важливо також не піддаватися остальгії і не підсаджувати на неї нове покоління. Чудове, що було в молодості, яка припала на часи Союзу, не виправдовує ті жахи режиму. Посмішка Гагаріна не виправдовує ГУЛАГ.
— Чи маєти ви з труднощі під час перетину російсько-українського кордону?
— На українській стороні мене, як громадянина Росії, оглядають пильно. Але не скажу, що стикаюся із труднощами.
А ось мій приятель, театральний режисер Михайло Миколайович Чумаченко, щоразу проходить через ретельні допити. А все тому, що він повний тезка якогось сепаратиста із Донбасу. Так, вперше він списав це на помилку. Але під час другого і третього його візиту в рідну Одесу відбулося те ж саме. Автоматники і допит. Користуючись нагодою, прошу передати компетентним органам на кордоні, що не завжди людина з ім’ям Михайло Чумаченко — сепаратист. Іноді це — відомий театральний режисер, запам’ятайте його.
Олександр Шуть
Доброволець пояснив, як у 2014-му можна було уникнути війни
Відразу ж після анексії Криму 140 тисяч українців прийшли до військкоматів та висловили бажання захищати Україну. Якби в той момент їм видали зброю, війни на Донбасі не було б. Але їх усіх тоді просто розігнали.
Про це в ефірі інформаційно-аналітичного проекту «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK розповів експерт Міжнародного інституту демократій, учасник АТО Євген Дикий.
Він погодився з тезою Президента, що під час російського вторгнення в Україну ЗСУ могли виставити їм на противагу 6 тисяч військових. Втім, зауважив, після анексії Криму в березні 140 тисяч українців прийшли до військкоматів.
«У військкоматах стояли величезні черги, воєнкомів знаходили по домах, витягували та казали записувати людей у військо. Якби в той момент цим 140 тисячам людей видали зброю, війни на Донбасі не було б. Хоча варто бути реалістом – Крим ми в той момент не повернули б», – запевнив військовий.
Але замість того, підкреслив він, існуюча тоді система, військкомати та генерали розігнали по домах усіх, хто хотів записатись до війська, і сказали чекати повістки в армію.
«Слава Богу, знайшлось приблизно 20 тисяч «нарваних і контужених», які просто їх не послухали і всупереч закону поїхали захищати Україну. Тому ми зупинили росіян хоча б на Донецьку та Луганську. Я не хотів нікого образити, просто я один з них і ми самі себе тоді так називали», – каже Євген Дикий.
Також він зауважив, що в перші кілька тижнів він воював, як кримінальник. Мовляв, коли цивільна людина бере в руки зброю, бігає та стріляє – це кримінальний злочин.
«Потім прямо на передову до нас приїхав луганський воєнком і на місці оформив нам мобілізацію. З цього моменту нас легалізували. Це все було, але пройшло вже чотири роки, тому тепер потрібно відповідати за нинішній стан. Наскільки я знаю, Президент реально хоче змінити цю систему, адже любить армію. Але він чомусь щиро вважає, що йому всі ці зміни зроблять ті ж генерали і полковники, які до цього армію довели», – підсумовує учасник АТО.
Нагадаємо, раніше Євген Дикий висловив думку, що коли після виборів влада залишиться бодай такою ж проукраїнською, якою є зараз, можливе повномасштабне вторгнення Росії в Україну.
https://youtu.be/0MOBEI_a9CA
ZIK
15.10.2018
На межі колапсу: що буде з Мінськими угодами
Нещодавно плану з мирного врегулювання ситуації на Донбасі виповнилося 4 роки. Саме стільки засідає Тристороння контактна група в Мінську. Й саме на неї поки що покладена головна місія зі встановлення миру на сході України.
Однак ситуація парадоксальним чином не лише зайшла в глухий кут, але й, схоже, вийшла на новий рівень абсурдності. Мінські угоди не виконують покладених на них функцій: після чергових перемовин про встановлення режиму тиші контрольовані Росією бойовики порушують його вже наступного дня й знову стріляють із забороненої зброї. Жодного відведення зброї на встановлену домовленостями відстань так і не відбулося, обмін полоненими відбувається вкрай рідко, не кажучи вже про те, що Україна не може повернути контроль над своїм державним кордоном.
Черговим свідченням безпорадності Мінського формату став вихід із групи перемовин представника України в Тристоронній контактній групі з питань Донбасу, екс-президента Леоніда Кучми. Офіційна версія – через досягнення «критичного віку». Йдеться про 80-річний ювілей, який нещодавно відсвяткував другий президент України.
Інша версія – Леонід Кучма розуміє всю подальшу безперспективність продовження роботи Тристоронньої контактної групи й вирішив просто припинити здійснювати зайві зусилля. Хоча в публічній площині заявляє про необхідність продовжувати роботу в межах Мінських угод.
Воднос російські ЗМІ вже висловили припущення, що місце Леоніда Кучми може посісти третій президент Віктор Ющенко. Ця інформація викликала неабиякий сплеск сарказму та гумористичних коментарів українського сегмента користувачів соцмереж. Та поки що інформація не підтвердилася.
Серед імовірних наступників Леоніда Кучми називають заступницю голови Верховної ради Ірину Геращенко, яка очолює українську делегацію в гуманітарній підгрупі, й радника нинішнього президента України Руслана Демченка, який раніше працював в. о. голови МЗС України. До слова, коментуючи інформацію про свого наступника, Кучма називав саме прізвище Демченка серед імовірних кандидатів.
На чому тримаються угоди?
Українські політики дуже обережно коментують усе, що пов’язано з Мінськими угодами. Зрозуміти логіку й настрої переговорного процесу пересічному українцю складно. Однак уже зараз очевидно, що Мінські угоди тримаються на страхах української влади та необхідності збереження останнього контактного майданчика для обміну полоненими.
Цікаво, що саме цей майданчик дуже вдало використовує в своїй політичній грі один із найбільш демонізованих українських політиків – Віктор Медведчук. Він має безпосередній контакт зі своїм кумом – президентом РФ Володимиром Путіним, може безперешкодно літати напряму з Києва до Москви й назад. Враховуючи останні події, рішення та заяви Медведчука, цілком імовірно, що продовження Мінських угод є такою собі «політичною пропозицією» для чинної влади.
Цікавим був і коментар представника України в підгрупі з питань безпеки Тристоронньої контактної групи на Мінських переговорах Євгена Марчука щодо важливості збереження Мінського формату. Зокрема, він застеріг від перенесення переговорів із Мінська на інший майданчик, адже вважає, що саме переговори в Мінську «утримують Білорусь у відносинах з Україною». І якщо відбудуться якісь зміни, Білорусь може стати ще одним потенційним ворогом України, адже білоруський президент Олександр Лукашенко повністю координує свої дії з Кремлем. Не зайвим буде згадати й той факт, що Марчук колись був один із лідерів виборчого списку партії СДПУ(о) разом із тим самим Віктором Медведчуком.
Не чіпати перед виборами
Важливим зауваженням є й те, що раніше Мінські угоди та відсутність прогресу з їх виконанням пов’язували з продовженням санкцій західних країн щодо Росії. Мовляв, не буде Мінського формату – з Росії будуть зняті економічні санкції. Проте ситуація останніх років доводить, що це зовсім не так. Злочини політичного режиму Путіна вже давно переросли своїми масштабами напад на Україну, анексію Криму та підтримку сепаратистських утворень «ДНР» та «ЛНР» на захоплених територіях Донецької та Луганської областей.
І все ж українські політики не наважуються змінити своє ставлення до Мінських угод. На початку жовтня парламент підтримав пролонгацію закону №9153 про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей до 31 грудня 2019 року.
Це означає, що тему ефективності подальшого виконання Мінських угод намагатимуться не зачіпати щонайменше до проведення президентських виборів навесні 2019 року. Звісно, такий план є зручним і для наших північних сусідів, які намагатимуться використати цей час на свою користь. Перш за все впливаючи на внутрішню розстановку політичних сил – особливий акцент робиться на парламентських виборах 2019 року.
У контексті голосування за пролонгацію особливого статусу є особливо цікавим те, які саме фракції підтримали цей закон. 245 зелених кнопок на пультах народних депутатів у сесійній залі натисли представники «Народного фронту», БПП, групи «Воля народу», «Відродження» та «Опозиційного блоку». Проти ідеї пролонгувати закон виступили фракції «Батьківщини», «Самопомочі» та Радикальної партії Олега Ляшка.
Вийти з Мінського формату?
Чи можна взагалі припинити будь-які перемовини в Мінську? Так, звісно. Втім, без належної альтернативи робити такий крок буде вкрай необачно. Зрозуміло одне – Росія не погоджується на розширення формату, в якому би брали участь представники США. Головна мета Кремля в Мінську – змусити Україну піти на будь-які поступки, а найголовніше – визнати маріонеткову «владу» в так званих «ДНР» та «ЛНР».
Україна ризикує в усіх випадках – і пролонгуючи закон про особливий статус, і зберігаючи формат Мінських угод, і в разі виходу з перемовин. Адже поки що угоди – зручне прикриття для Кремля, щоб тримати в напрузі українську владу. В будь-який зручний час Росія може погодитися виконати частину умов Мінських угод й повернути ОРДЛО до складу України. З усіма тамтешніми проблемами, руйнуваннями, амністованими бойовиками, та ще й на умовах особливого статусу. І навіть присутність миротворців на Донбасі не змінить подальших експансіоністських планів Кремля.
Такий сценарій може відбутися в тому разі, якщо до нового парламенту увійдуть політичні партії з проросійськими позиціями. Якщо відбудеться повернення ОРДЛО, українцям розповідатимуть про «довгоочікуваний мир», але забуватимуть сказати про весь той комплекс проблем, з яким доведеться мати справу всій країні. Тим часом із Росії таки можуть зняти санкції, принаймні формальних причин для їх продовження, крім анексованого Криму, не буде. І навіть у разі спротиву окремих держав вирішення питання з Донбасом гарантує Кремлю нову переговорну позицію щодо його подальшого геополітичного позиціонування.
Саме тому триматися за Мінські угоди вже зараз немає жодного сенсу. Вони породжують лише більші проблеми. Щоправда, напередодні виборів у 2019 році нинішні політики, які мають владні повноваження, навряд чи підуть на такий крок, як вихід із Мінського формату.
Поки що єдина альтернатива – наполягати на введенні повномасштабної миротворчої місії ООН, наявність якої може сприяти вирішенню більш нагальних проблем – припиненню вогню та виведення ворожих військ із тимчасово окупованих територій Донбасу. В цей самий час варто звернути більшу увагу на розвиток і зростання економіки та набрати геополітичної ваги. Із слабкою країною ніхто не рахуватиметься – ані вороги, ані друзі.
Олександр Радчук, політолог
Спеціально для «Слова і Діла»
Це вiйна. Поки ми не переможемо, нас будуть знищувати
Брати, у нас війна. П’ятий рік війна. Навіть якщо ви про неї іноді між срачами і забуваєте, вона не припиняється. Вона не припиниться до тих пір, поки ми не переможемо.
Вибухи на складах – така ж частина війни. Це просто ще одна з атак ворога. Коли в зведеннях чуєте: “30 раз обстріляли позиції”. Так ось це теж саме.
Можна багато, затишно і розумно писати і говорити. Але це війна. У нас в СБУ родичі заступників керівників служб отримують громадянство російське. У нас депутати ВР працюють на країну агресора. Це теж частина війни.
Просто ставитеся до цього як до війни. Подобається чи не подобається, але ще будуть і обстріли, і вибухи, і підриви, і вбивства. Поки ми не переможемо, нас будуть знищувати. І на передовій, і в мирних містах, і на складах, і в тилових частинах.
Зрозумійте одне. Ніхто з армійського керівництва не зацікавлений в тому, щоб вибухали боєприпаси. Тим більше після всіх попередніх подій. Навіть частота вибухів складів свідчить про те, що це не випадковість.
Просто не реагуйте на це так, як ніби майже п’ять років не йде війна і не ллється кров. Загиблих, поранених немає? І слава Богу. Працюємо далі. Відновлюємося. А розбираються нехай фахівці в причинах. Наша справа з них не злазити і вимагати з’ясування причин і покарання винних, а не призначати винних за старою радянською традицією.
І так, ще раз повторю. У нас йде війна. Просто більшість з нас про це вже забули. Страх пройшов.
А якщо зовсім не під силу і потрібно терміново випустити пар – можете допомогти фронту. Так і попустить трохи.
Роман Доник, волонтер
OBOZREVATEL
Василь Грицак: Росія реалізує в Україні сценарій «повзучої агресії»
Росія реалізує в Україні сценарій «повзучої агресії», тому весь цивілізований світ має створити єдиний фронт у протидії російській гібридній війні.
Про це на конференції з безпеки, яка відбулась у рамках Українського тижня у Лондоні, заявив голова Служби безпеки України Василь Грицак, повідомляє прес-центр СБУ.
За його словами, крім збройного протистояння на Донбасі гібридна війна охоплює й інші сфери життя українського суспільства: політичну, економічну, інформаційну, релігійну.
Напередодні майбутніх виборів Президента України Кремль провокує протиріччя між патріотично налаштованою частиною українського політикуму.
«Росія одночасно намагається консолідувати проросійський електорат навколо єдиного кандидата для приведення до влади в Україні проросійської політсили, зміни державного устрою та припинення міжнародної підтримки нашої країни», ‒ наголосив голова СБУ.
Серед методів розвідувально-підривної діяльності Кремля голова СБУ також виділив проведення інформаційних операцій, прямі акції впливу, політичні вбивства, теракти, кібертероризм, діяльність приватних військових кампаній по всьому світу.
«Україна ‒ полігон, де РФ випробовує знаряддя і тактику гібридної агресії, які потім застосовує для дестабілізації ситуації в США та країнах ЄС», ‒ зазначив Грицак.
Читайте також: В Росії зізналися, на які міста України хочуть відправити війська
Він підкреслив, що весь цивілізований світ має створити єдиний фронт у протидії російській гібридній агресії.
«Нам потрібні правові механізми, які однаково ефективно блокували б поширення російської брехні і у Великобританії, і у Німеччині, і в Україні. Протидія у гібридній війні ‒ це не лише ефективна оборона, а й потужна контратака. Бо найжахливіше для Кремля не лише оприлюднення його злочинів перед світовим співтовариством, але й донесення правди про справжній стан речей пересічним російським громадянам», ‒ підсумував глава СБУ.
Нагадаємо, чинний нардеп мав очолити сепаратистську «Народну раду Бессарабії».
Читайте також: Путін готовий до війни: Фейгін припускає сценарій з танками на Київ
ZIK
09.10.2018
Путін готовий до війни: Фейгін припускає сценарій з танками на Київ
Відомий російський правозахисник Марк Фейгін впевнений, що Кремль цілком може піти на повномасштабне вторгнення в Україну.
З гучним попередженням Фейгін виступив в ефірі телеканалу «Прямий», – повідомляє facenews.
Він звернув увагу на останню скандальну заяву російського агресора Володимира Путіна про готовність захищати інтереси Росії будь-якими засобами. Фейгін констатував, що на сьогоднішній день в Кремлі і всієї РФ склався високий «рівень божевілля». Через це не можна виключати варіанту повномасштабного вторгнення російських танків в Україну.
На такий сценарій, на думку правозахисника, Путін може піти, якщо вважатиме тиск Заходу загрозою для існування свого режиму.
«Якщо раніше можна було розцінювати як абсолютно неймовірний сценарій «танків на Київ», то (тепер – ред.)… будь-які подібні інвективи на адресу України, а я їх так розцінюю, допустимі з боку Путіна. І виключати ось цього божевілля не можна», – попередив Фейгін.
З його слів, зараз Путіна стримує його найближче оточення. На думку правозахисника, воно досить раціонально, щоб не дати агресору піти в рознос. Однак ситуація може стрімко змінитися.
Читайте також: В Росії зізналися, на які міста України хочуть відправити війська
Як повідомлялось раніше, Тука пояснив, чому Росії не потрібні «ДНР» і «ЛНР».
ZIK
08.10.2018
«Вибачте, що залишився живим»: Розвідник, який взяв у полон 11 псковських десантників, потрапив під суд
«Періодично мучать болі в спині, тоді їду в реабілітаційний центр. Працюю вантажником. Іншої роботи знайти собі не зміг», — говорить Володимир Козак
Після полону бійця відправили в госпіталь. Але військова прокуратура звинуватила його в тому, що він … самовільно покинув військову частину, повідомляють Патріоти України.
Військова прокуратура відкрила вже близько двох тисяч кримінальних проваджень проти бійців 51-ї бригади, що пройшли в серпні 2014 року Іловайськ і залишилися в живих. «Після того як хлопці вийшли з оточення, військове командування не знало, що з ними робити, — розповідає луцький адвокат Василь Нагірний. — Бригаду вирішили розформувати. Одним бійцям надали короткострокову відпустку, інших відправили на лікування, але більшу частину солдат перевели у Володимир-Волинський, в одну з військових частин. У казармі місця не завжди всім вистачало. Командири військової частини не знали, що робити з бійцями розформованої бригади, і ті просто тинялися без діла по території. Іноді з дозволу тих же командирів їздили додому, потім знову поверталися в частину, але як і раніше залишалися нікому не потрібні».
Подробиці сумної історії наводить газета «Факти». Далі мовою оригіналу.
«Нам выделили две новые БМП. Правда, без снарядов»
— Шло время. Часть бойцов бывшей 51-й бригады демобилизовалась, — рассказываетадвокат Василий Нагорный. — Ребята получили удостоверения участников войны. И тут, спустя почти год, за ними начала охотиться военная прокуратура. Против солдат открывались уголовные производства по статье «Самовольное оставление воинской части», по которой грозит срок до пяти лет. Одним из бойцов, которых обвиняют в самоволке, стал Володя Козак. Обвинения против него абсурдные. После плена парень попал в военный госпиталь, потом ему предоставили отпуск. А когда он вернулся в воинскую часть, ему объявили, что он… числится в самоволке.
Без преувеличения можно сказать, что Владимир Козак — герой. В самое пекло войны попал, когда ему едва исполнилось 23 года. Володю призвали во время первой волны мобилизации. И это именно он командовал взводом разведчиков, которые взяли в плен 11 псковских десантников. Помните? Тех самых, которые утверждали, что «заблудились» в украинских лесах.
*Владимир Козак командовал взводом разведчиков, которые взяли в плен псковских десантников (на фото), «заблудившихся» в украинских лесах
— Я хорошо помню те события, — улыбается Владимир Козак. — В стране праздник, День независимости Украины. А мы — на боевом посту. Я тогда был командиром разведывательного подразделения. Несмотря на то что почти все бойцы у нас были неопытными (тогда забирали в АТО всех, кто под руку подвернется), мы уже успели принять участие в нескольких боях. Кадровых офицеров в подразделениях было раз-два и обчелся.
В полдень 24 августа 2014 года сепаратисты устроили нам настоящий фейерверк. Накрыли подразделение артиллерийским огнем. Наш склад с боеприпасами был уничтожен. Правда, и они в ответ получили хороший отпор. Поступило сообщение, что украинскими военными была разбита колонна российских военнослужащих, которая двигалась в нашу сторону на нескольких БТРах. Причем речь шла не о сепаратистах, а именно о кадровых российских военных. Разведка засекла, как они накануне пересекали границу с Украиной в Луганской области.
Командир дал мне задание взять свой взвод и отправиться охранять базу обеспечения нашего батальона в районе Зеркального. Так как мою боевую машину пехоты подбили в бою под Старобешевым, то нам выделили две новые БМП, правда, без снарядов. Ну, на войне как на войне. Приказ получен — охранять базу без снарядов. Значит, надо его выполнять.
Примерно в пять часов вечера мы с ребятами укрылись в лесопосадке и стали наблюдать за дорогой. Вдруг видим: прямо на нас идут какие-то бойцы, да еще и раненого несут на носилках. Вроде бы не наши. Они шли, я бы так сказал, как телята на пастбище. Спокойно, будто бы у себя дома. И тут я вспомнил, что нам говорили о разбитой колонне российских военных. Вот они и пожаловали к нам в гости.
У нас на форме не было опознавательных знаков. Я чуть слышно сказал ребятам, что нужно россиян брать в плен. Но так как они тоже были вооружены, надо постараться захватить их врасплох.
Я вышел из лесопосадки с автоматом наперевес. Следом за мной — мои ребята. Мы окружили десантников. Было видно, что они удивлены, но еще не понимают, кто перед ними. Специально начал говорить на русском языке — вижу, незваные гости немного успокоились. Даже кто-то улыбнулся. «Кто старший у вас?» — спрашиваю. «Я, сержант Генералов, — отвечает молодой парень. — Мы из Псковской дивизии. Где-то в районе Кутейникова нас разбили украинцы. Трое убитых, один раненый. Три машины БМП подбиты. Вот пытаемся к нашим выйти. Товарищ раненый. Уже и сознание терял. Боюсь, что не донесем».
Получается, что россияне нас тогда за своих приняли. «Что ж, тем лучше, — подумал я. — Они и опомниться не успеют, как окажутся в плену». А вслух сказал: «Не бойся, Генералов, спасем мы вашего бойца. У нас тут база неподалеку. Медицину вызовем, и все нормально будет».
Вместе с раненым их было 11 человек. На всякий случай я дал своим сигнал, чтобы держали оружие наготове. Мало ли, а вдруг десантники догадаются, что мы не на их стороне. А идти надо было пару километров. Мои ребята расположились так, что непрошеные гости все время находились в окружении.
По дороге Генералов начал мне жаловаться. Мол, сказали им, что на учения отправляют, а тут самая настоящая война. Российский сержант несколько раз с удивлением повторил эту фразу: «Тут же настоящая война! Разве на учениях убивают?»
Уже когда мы привели россиян в штаб, тогда только обезоружили. Да они и сами отдали свои автоматы безо всякого сопротивления, когда увидели, что навстречу вышли военные с желто-синими петличками на форме. Кто-то из пленных удивленно произнес: «Так вы… украинцы?»
Россияне выглядели подавленными и испуганными. Начали говорить, что пришли к нам не по своей воле. Мол, их отправили в Украину. Про цели и задачи ничего не сказали. Когда нарвались на подразделение украинских военных, которые разбили их колонну, вообще не знали, что делать. Ни карты местности у них с собой не было, ни связи. Вот и заблудились.
Я вызвал подкрепление, чтобы забрали пленных. Во взводе царило приятное возбуждение. Мы понимали, что нас теперь, возможно, наградят. Кого-то отправят в отпуск, кому-то присвоят очередное звание. К вечеру приехали наши. Сообщили, что скоро в районе Зеркального будет очень горячо: сепары перебрасывают в этот район большие силы. А потом они забрали пленных и собрались уезжать. «Погодите! — крикнул я вдогонку нашим. — А как нам быть? У нас только автоматы. Как мы будем отстреливаться от артиллерии и танков?» «По поводу вас нам никаких приказов не поступало, — ответил офицер. — Оставайтесь здесь до распоряжения. Думаю, к утру все решится».
А наутро начался бой. Конечно, автоматы против гаубиц — это не очень эффективно. Нас накрыли шквальным огнем так, что сопротивляться мы уже не могли. Вот так и попали в плен к сепаратистам.
«Мы и сами понимаем, что в подавляющем большинстве случаев никаких самоволок не было»
— Первый допрос проводил офицер, скорее всего, россиянин, — вспоминает Владимир Козак. — Его интересовало одно: куда мы дели псковских десантников? Я прекрасно понимал, что их будут искать, а потому накануне мы действовали очень быстро. Так и сказал, что десантники уже в надежном месте и их никак не вытащить.
Потом был плен. Что там было, рассказывать не хочу. Даже не спрашивайте. Меня уже журналисты уговаривали рассказать, но я отказывался.
Владимир на какое-то время замыкается в себе и смотрит в одну точку.
— Володя пробыл в плену 17 дней, — вступает в разговор адвокат бойца Василий Нагорный. — Его держали в Снежном, потом обменяли на кого-то из сепаратистов. Там, в подвалах у боевиков, наверное, случилось что-то такое, о чем Володе действительно лучше не вспоминать. Ему пришлось лечиться в специализированном медицинском учреждении. Нужно было восстановить психологическое и психическое здоровье.
— А за поимку псковских десантников вас наградили? — спрашиваю у Владимира.
— Нет, — качает головой собеседник. — Кажется, наградили тех, кто приезжал за ними к нам в штаб. И офицера, и солдат. А о нас в рапорте написали, что мы не 25-го, а еще 24 августа попали в плен к сепаратистам. А потому, получается, не могли принимать участие в поимке российских десантников… Это очень обидно.
— После госпиталя вы вернулись в свое подразделение?
— Мне предоставили отпуск. Потом, после отпуска, снова отправили в госпиталь. Но на лечение не приняли. Главный врач Луцкого военного госпиталя почему-то сказал мне приехать туда через три месяца. Поехал во Владимир-Волынскую часть, где были мои товарищи. Там приказали сидеть дома и ждать звонка, чтобы перевести меня в военный комиссариат. Сидел, ждал, никто так и не позвонил. Далее была демобилизация. Выдали аж 500 гривен «дембельских»… А потом как «благодарность» за добросовестную службу вызвали в военную прокуратуру, где сообщили, что я в январе… самовольно оставил часть. Но ведь в то время находился в военном госпитале!
— У Володи 60 процентов потери трудоспособности, — говорит Василий Нагорный. — С таким диагнозом из армии комиссуют. О психологическом состоянии Владимира и его состоянии здоровья не буду говорить, я не врач. Но когда он недавно в районной больнице проходил обследование, то врач-окулист подумала, что парень издевается, когда говорит, что видит у нее на руке семь пальцев. Оказалось, Володя одним глазом практически не видит. Врач говорит, что это случилось на фоне стресса. В госпитале ставили диагноз «посттравматический синдром», но так и не оформили дело до конца. Никакой материальной помощи или реабилитации по программам Володя не получил, а потому сразу вышел на работу.
— Я работаю грузчиком на складе в Луцке, — говорит Владимир. — Правда, периодически мучают боли в спине — тогда еду в реабилитационный центр. Другой работы найти не смог.
— А как ваша семья?
— Я еще не женатый. А родители у меня живут в Рожищенском районе на Волыни. Они, кстати, не знали, что на меня завели дело за самоволку. Я просил прокурора не сообщать родителям. У них плохо со здоровьем. Но в прокуратуре взяли и сообщили.
Таскают меня на допросы. Все хотят, чтобы я признал свою вину. Но в чем моя вина? В том, что я после плена лечился в госпитале? Мне предлагали подписать соглашение о признании вины. Прокурор говорил: «Если признаешься на суде, что ушел в самоволку, заплатишь штраф — четыре тысячи гривен — и будешь спокойно жить на свободе. Иначе сядешь на пять лет». Я тогда возмутился: «Мне не за что штраф платить. Да и вообще, таких денег у меня нет. Знаете, сколько грузчики получают?» — и хлопнул дверью. Через какое-то время меня снова вызвали в военную прокуратуру: «А 1700 гривен согласитесь заплатить?» Я снова отказался. Не понимаю, для чего им это надо. Чтобы повысить показатели по уголовным делам?
«ФАКТЫ» обратились в военную прокуратуру Луцкого гарнизона с таким же вопросом: за что судят Владимира Козака и других бойцов из 51-й бригады?
— Бойцы 51-й бригады действительно массово покидали расположение воинской части во Владимире-Волынском, так как разочаровались в своих командирах, — говорит прокурор отдела военной прокуратуры Луцкого гарнизона Александр Левчук.
Но некоторые сотрудники военной прокуратуры, которые попросили не называть их фамилий, чуть ли не в один голос говорят: «Мы не виноваты. Нам передали документы по самоволкам из воинской части, и мы вынуждены расследовать эти дела. Хотя и сами понимаем, что в подавляющем большинстве случаев никаких самоволок не было».
PUER
06.10.2018
Ніна Матвієнко прокляла функціонерів Майдану
Ніна Матвієнко – єдина людина, яка не побоялася сказати всю правду про функціонерів майдану, хто винен у війні, кому вигідно все, що відбувається. Порошенко в першу чергу відповідає за все, що відбувається.
Ніна Матвієнко – народна артистка України, відома співачка, Лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1988), Герой України (2006).
11.12.2014
Нам не потрібен парад у Севастополі, у війні треба перемагати по-іншому – легендарний ветеран АТО
Леонід Остальцев про те, як перемогти Росію і повернути Донбас
НАРОДНА ПРАВДА продовжує серію інтерв’ю в рамках проекту “Донбас — війна чи мир?” Відомі українські політики, лідери думок, активісти відповідають на питання: як Україні вийти з честю з війни на Донбасі?
Нова розмова – з Леонідом Остальцевим, засновником Veterano Group і одним із найвідоміших ветеранів АТО. У червні 2014 року Леонід пішов добровольцем на фронт, брав участь у боях на кордоні з Росією в складі 30-ї бригади, потрапив під обстріл “Градів” у Солнцевому, брав Савур-Могилу, обороняв Піски та Дебальцеве. Після демобілізації заснував проект Pizza Veterano, який вже став знаменитим.
Читайте також: Жителі Донбасу взагалі не винні у війні, проблема в іншому — відомий журналіст
Леонід Остальцев згадує весну 2014 року:
– У тринадцять років я вступив до військового ліцею імені Івана Богуна, тобто я прийняв присягу в тринадцять років. І коли все почалося, не було питання – йти чи не йти на війну? Було питання – в який підрозділ йти, адже з дитинства вчили: якщо щось трапиться, хлопчики повинні захищати Батьківщину. Я працював кухарем, відпросився у свого роботодавця і пішов у військкомат. Там мені сказали, що тільки-но закінчилася перша хвиля мобілізації і мені слід почекати другої. За місяць вони зателефонували, за два дні я був вже в учебці. Так я потрапив у піхоту, в 1-й батальйон 30-ї бригади, став кулеметником.
Влітку 2014 року брав участь в операції, про яку був знятий фільм “Рейд” – про найдовший десантний рейд. Ми два місяці йшли вздовж російського кордону та деблокували наші підрозділи, що потрапили в оточення.
Потім були ротація, Піски, Дебальцеве – і дембель.
– Яким було твоє перше враження про Донбас? Бував там раніше?
– Ні, я ніколи не був у Донецькій області. Бідний дуже регіон, убиті села… Хоча були й хороші… От Маломиколаївка – гарне село. Ми навіть просили танкістів, щоб вони не їхали по центральній вулиці, не пошкодили бруківку. Боїв, там, слава Богу, не було, ми поїхали, село залишилося цілим. А в цілому – артилерія валить, літаки літають, стрілянина – все як у кіно, але не в кіно!
– Що треба зробити українцям, щоб війна завершилася?
– Перемогти.
– Яким чином?
– Якби я знав, я б щось уже робив в цьому форматі. На даний момент, я думаю, переможе той, у кого буде нервів побільше. Росія зробить все, щоб заморозити конфлікт, перетворити Донбас на який-небудь Нагірний Карабах.
– Але потрібно шукати конкретні виходи. Ми ж не пройдемо парадом перемоги Севастополем, як обіцяв чотири роки тому міністр оборони Гелетей?
– Не пройдемо. Це і не потрібно. У цій війні треба перемагати розумом і економікою. Ми повинні зробити Україну країною, в яку захочеться приїхати, в якій захочеться жити і до якої захочеться приєднатися.
Ось що потрібно робити – розвивати економіку, міняти владу, освіжати владу, змінювати законодавчу базу.
Необхідно нарешті навчитися нести відповідальність за свої рішення. По суті, все, що сталося на Сході, виникло не через те, що Путін – поганий. А тому, що українська нація за 27 років своєї незалежності так і не навчилася нести відповідальність за свої рішення.
Вибори прої**ли? Прої**ли! Продали? Продали! Бабусин паспорт не заховав? Не заховав! Бабуся гречку взяла? Взяла! Та й сам ти коли востаннє на виборах був? За кого голосував? Ти ж*пою думав? Ти взагалі нічим не думав! А тепер ми починаємо дивуватися – чому ж країна в нас така погана?
– Здається дивним, що українці не хочуть взагалі визнавати ніяких своїх помилок. На початок подій у нас була повністю недієздатна армія, не Янукович же її відразу розвалив.
– Так. До 2014 року величезна кількість людей посприяла тому, щоб армію розікрали наглухо.
– А що можна сказати про жителів Донбасу? Чи є на них провина?
– В мене дуже проста політика: люди, які беруть участь у бойових діях, – це злочинці та терористи. Ті, хто, скажімо, в Криму зрадили присязі – це зрадники і колаборанти. Таких людей треба віддавати під суд, чесний і справедливий, і, враховуючи всі чинники, виносити вирок.
Якщо говорити про мирне населення, то воно, на жаль, перебуває в заручниках ситуації.
– А як ви ставитеся до тих, хто каже: Донбас треба “відпустити”, без нього буде краще? Якщо миритися, шукати компроміс – то як це зробити?
– Питання цілісності держави – це не тільки “питання цілісності держави”. Це питання геополітики в цілому. Якщо Україна добровільно відпустить шматок своєї території, Донбас, де гарантія, що завтра Угорщина не захоче Закарпаття? Тому тут без варіантів.
Кордони України непорушні згідно міжнародних правил. Хто ми такі, щоб говорити: “Ви йдіть, а ви залишайтеся!” Є правила, їх потрібно дотримуватися.
Примирення? Ще раз кажу – без проблем! Суд над терористами, робота з мирним населенням, встановлення чіткого контролю над українським кордоном з РФ, повісити в Донецьку український прапор, хай там запрацює українське законодавство – і тоді можна миритися без проблем.
Потрібно платити за свої помилки, нести відповідальність за свої дії. Не можна цим людям дати піти від відповідальності: повоювали-повоювали, а потім – ой, вибачте? Ні, друже, помилився ти – будь ласка, відповідай за свої помилки, ти ж мужик!
– Я часто розмовляю з людьми на цю тему, намагаюся зрозуміти – чи можна намацати систему, яка призведе до результату. Введення контингенту миротворців може допомогти?
– Я не стратег, щоб говорити – ось, у мене рішення, я можу вирішити цю проблему… Ні, я не можу, я – простий солдат, я перші три місяці на Донбасі взагалі не розумів, що ми робимо. Я служив у піхоті і стріляв у тих, хто стріляє в мене. Питав у ротного; “Куди ми їдемо?” Він відповідав: “Їдемо вперед!”
Розумієш? Є речі, про які треба питати в інших людей. Я можу просто висловити свої емоції, почуття – суб’єктивні, не більше того.
Єдине, в чому я впевнений: миротворці можуть допомогти, але тільки європейські. Без росіян.
Я поясню це на простому прикладі. Ось твій мобільний телефон (бере телефон зі столу). Я беру твій мобільний і кажу: “Вася! Це мій мобільний телефон!” Потім я даю тобі в є**льник і пропоную: “Вася! Хочеш миритися? Але телефон я тобі не віддам, я просто перестану тебе пи**ити”. Потім ще раз даю тобі в є**ло і пропоную перестати тебе пи**ити. А тут ще хтось підходить і пропонує нам миритися. Ти захочеш миритися? Ні – ти захочеш дати мені пи**и та забрати свій мобільний. Правильно? А тепер уяви все це в масштабах держави. Я – людина, що вважає себе українцем, а мене намагається мати тупий бик з великою дубиною. Він більший за мене, сильніший за мене – і він користується цим. Це негарно, неправильно, не по-людськи.
Я розумію, що в масштабах геополітики всі намагаються відстоювати свої інтереси. Але тільки не за рахунок моєї держави. Ідіть на х**!
Телефон повертаю!
Розмовляв Ярослав Гребенюк
Народна правда
Кучма вийшов з переговорів щодо Донбасу та назвав причину
Леонід Кучма заявив, що складає повноваження члена Тристоронньої контактної групи
Як передає НАРОДНА ПРАВДА з посиланням на “Інтерфакс-Україна”., таку заяву він зробив сьогодні, 28 вересня, у Києві під час спілкування з журналістами.
“Я давно прийняв рішення, що подякую всім, хто зі мною працював в Тристоронній контактній групі і піду тоді, коли досягну свого критичного віку,щоб дати можливість попрацювати іншим”, – сказав Кучма, додавши, що працював в ТКГ на громадських засадах.
За словами другого президента України, він представляє Україну в контактній групі в Мінську понад чотири роки і за цей час здійснив близько 100 поїздок.
“Кожна така зустріч проводиться за закритими дверима. А ще коли ти знаєш, що зсуву серйозного не буде, що інша сторона приїжджає із заздалегідь підготовленими відповідями… “, – розповів він. – Коли я приїжджаю додому, я ще дві доби відходжу від цих зустрічей, а там перед кожною зустріччю обов’язково пігулку заспокійливу під язик… Там занадто важкі розмови”.
Що саме мається на увазі під “критичним віком” і чи досяг його Леонід Кучма, щоб залишити посаду у ТКГ у Мінську, відповіла прес-секретар Леоніда Кучми Дарка Оліфер:
“Критичний вік – йдеться про ювілей Леоніда Даниловича, який він відзначив у серпні”.
Нагадаємо, раніше Леонід Кучма поділився думками щодо нинішньої політичної ситуації в країні. Він сказав, що відчуває від неї “жах”, як і від сучасної політичної еліти.
Також нещодавно Леонід Кучма заявив, що порадив би президенту США Дональду Трампу вибачитися перед Україною за те, що «ядерний клуб обдурив Україну».
ATLANTIC COUNCIL:
ВІЙНА ПРОТИ УКРАЇНИ ВИЙШЛА З-ПІД КОНТРОЛЮ РОСІЇ
Українці повинні розуміти, що Москва готова принести в жертву все, щоб не дозволити їм змінити своє життя на краще, адже тоді її авторитарна модель розвалиться.
Кожного місяця з’являються новини про запуск нових авіасполучень між Україною і країни Євросоюзу, в той час як жодного прямого рейсу в Росію немає з 2015 року.
Ці зміни у сфері українських авіаційних подорожей ілюструють цілу низку перетворень, в результаті яких Київ все більше віддаляється від Кремля і зближається з рештою світу.
Про це пише Atlantic Council, нагадуючи, що після революції на Майдані в 2014-му і спалаху гібридної війни, яку розв’язав Володимир Путін, український експорт в РФ скоротився з 24% до лише 9%. Однак, згодом український бізнес почав відкривати для себе нове «життя після Росії». Лише в 2017 році торгівля між Україною і ЄС зросла майже на чверть, а Індія стала найбільшим ринком для українських аграрних продуктів.
Читайте також Financial Times: Війна в Україні лишається головною загрозою для економіки
На домашньому ринку американські компанії заміняють давніх російських партнерів. Приміром, спочатку General Electric зайшов в Україну з двигунами для локомотивів, а потім авіаційний завод «Антонов» почав співпрацювати з Boeing. Зростання міжнародної мобільності допомагає простим українцям дивитися ширше за межі Росії. Безвізовий режим з ЄС, який запрацював у 2017 році, дозволив їм нарешті змінити свої підходи до Європи і вирватися з психологічних меж пострадянського світу.
Все це йде в розріз з інтересами Росії. Більше того, у Москви закінчуються інструменти м’якого впливу на сусідню країну. Доступ до соціальних мереж, підконтрольних Кремлю, був технічно обмежений в Україні. А російські медіапродукти були заборонені для імпорту на український ринок. Тим часом, російські зірки шоу-бізнесу більше не їздять на українські гастролі, адже легенда про спільну культуру стала жертвою неоголошеної війни між країнами.
Читайте також Business Insider: Росія стерла межу між війною і миром у Європі
Автор також нагадує про зміни в церковній сфері. Мільйони українських вірян відвернулися від Російської православної церкви після початку війни. Ще більша загроза для РПЦ в Україні з’явилася з боку Вселенського патріархату, який готується надати українській церкві томос про незалежність від Росії. Це буде удар в саме серце російських історичних посягань на Україну.
Навіть якби Росія досі мала всі старі канали комунікацій, більшість українців навряд чи хотіли б її слухати. Травма від російського вторгнення призвела до серйозних змін у громадській думці. А підтримка вступу в ЄС і НАТО зросла до безпрецедентного рівня, в той час як бажання ще тісніше зблизитися з Росією в Україні тепер вимірюється мізерними однозначними числами.
Автор визнає, що уявити українське членство в ЄС і НАТО у найближчому часі досить важко. Однак, повернення країни на російську орбіту здається ще більш фантастичним. Проросійська риторика сьогодні стала політично токсичною, хоча в країні досі лишилися проросійські партії, які маскують свої погляди за «прагматичною» риторикою.
Все це точно не те, чого Путін хотів, коли наказав окупувати Крим. Москва сподівалася зупинити український рух в напрямку Заходу.
Читайте також Atlantic Council: Церковна незалежність України доб’є міф про «русский мир»
«Замість цього війна вийшла з-під її контролю, перетворивши надзвичайно близькі відносини на найбільше «геополітичне розлучення століття». І цей процес швидко наближається до точки, де шляху назад вже не буде. Чим більше Україна звикає до життя за межами звичної пострадянської зони комфорту, тим більше примирення стає маловірогідним», – йдеться в статті.
Публічно російські лідери досі заперечують історичну втрату впливу. Вони говорять про неминуче майбутнє зближення з Україною, при цьому звинувачуючи якісь зовнішні сили у створенні нинішнього розколу. Москва, вочевидь, пов’язує свої сподівання з виборами президента і парламенту в Україні, які пройдуть в 2019 році. Але це лише видавання бажаного за дійсне з боку великої сили, яка не хоче визнавати, що зробила велику помилку.
«Глибоко в серці члени внутрішнього кола Путіна повинні знати, що дні проросійської більшості в українській політиці вже минули. Зважаючи на мізерність шансів повернення контролю над Україною, існує реальна загроза, що Росія почне вважати хаос її найкращим вибором», – пише оглядач.
Час від часу за останні чотири роки Кремль демонстрував готовність заплатити надзвичайно високу ціну, щоб лише не дозволити Україні втекти з його орбіти. Відмовляючись відступити від сусідньої країни, Росія дозволила своїм відносинам із Заходом розвалитися. Москва зараз в такому ж процесі розриву зі світовими лідерами православної церкви. І все через небажання змиритися з релігійною незалежністю України. Всі ці драматичні заходи – це дещо більше, ніж нераціональні дії колишнього ревнивого союзника. Вони відображають широку впевненість в тому, що поява повністю вестернізованої і демократичної України винесе вирок режиму Путіна, а може й всій моделі сучасної Російської Федерації.
Більшість росіян байдужі до колишніх радянських «васалів» в Балтії і Польщі, які приєдналися до Євросоюзу. Однак, Україну вони чомусь відмовляються відрізняти від своєї власної країни. Завдяки цьому розмиванню меж будь-який успіх трансформацій в українському суспільстві в напрямку європейської моделі неминуче призведе до подібних закликів до демократизації в Росії. Багато хто в Москві вірить, що запит на демократію знизу неминуче підірве імперіалістичні структури, на яких тримається сучасна Росія. Страх перед «українським ефектом доміно» переслідує Кремль з 2004 року, коли в Києві відбулася Помаранчева революція. Ці події змусили Путіна відчути потребу наростити великий апарат спецслужб і не допустити появу справжньої політичної опозиції.
Читайте також The Atlantic Council: Україні потрібно ще дещо окрім Javelin, щоб зупинити Путіна
Через бажання захистити російську авторитарну модель будь-якою ціною робить маловірогідним, що Кремль хоч колись погодиться з членством України в Євроатлантичній спільноті. Хіба що його змусити це зробити. Через замалі апетити Заходу вступати в пряму конфронтацію, Україна почувається в дуже нестабільному становищі. З одного боку вона отримує певну міжнародну підтримку, але в кінцевому рахунку лишається сам на сам в конфлікті з однією з найбільш могутніх і безрозсудних країн світу.
З 2014 року українці перевершили всі очікування у здатності протистояти російським гібридним атакам, водночас роблячи значні кроки в напрямку більшої інтеграції зі світом. Вони повинні звикнути до розуміння, що Росія ще багато років буде становити для них екзистенційну загрозу. Це означає невизначено довго тримати фронт, який простягається від Азовського моря до кіберпростору. Щоб завершити «розлучення» з Росією, іншого вибору просто немає.
УНІАН
21.09.2018
У Росії спробували принизити Україну і отримали чітку відповідь
Про це повідомляє НАРОДНА ПРАВДА з посиланням на “Ехо Москви“.
Зокрема, Венедиктов, якого вважають ліберальним журналістом, поставив таке питання: “Ви говорили про баланс. Де цей баланс, як ви його бачите в Україні, дуже багато хто вважає, що Україна – “держава що так і не відбулась”.
Зазначимо, що журналіст назвав Україну не просто “державою, що не відбулась”, а “failed state”, що в перекладі означає “невдала держава”.
При цьому Мітчелл не прийняв оцінок і тональності росіянина. “Я б сказав, що Україна досягла величезного прогресу, починаючи з 2014 року. Вона реформувала свою судову систему. Економіка показує кращі результати. Вони зараз борються з корупцією. Тому я не згодний також з самим вашим питанням, що Україна є проваленою державою чи невдалою державою. Я бажаю їм… я думаю, що вони доб’ються успіху. І вони, мені здається, на шляху досягнення цього успіху. І схоже, що український народ цього хоче. Тому Росія не має права відмовити їм у цьому майбутньому”, – відповів помічник держсекретаря США.
Після цього Венедиктов не зупинився і спитав: “Вам напевно доведеться колись з паном Путіним. І він вам скаже: це розділений народ, ми, українці – це розділений народ. Так само, як був німецький народ: Західна Німеччина — Східна. Власне, він це казав. Я не пам’ятаю, чи говорив він це публічно, але він це говорив. Що б ви йому відповіли на цей аргумент?”
Представник США відповів, що добре знайомий з російською історією і не підтримує ідею побудови імперії.
“Я б сказав наступне: російський, український народ мають право визначити своє власне майбутнє. Я б сказав, що якби якась закордонна держава намагалися примусити їх до якихось дій, то вони, природно, будуть цьому опиратися. Я не можу обрати майбутнє України, сидячи тут, у Нью-Йорку чи Вашингтоні. Мені здається, що вони самі обрали це майбутнє для себе. І позиція США: підтримувати політичне самовизначення”, – підкреслив Мітчелл.
Раніше НАРОДНА ПРАВДА писала, що в інтерв’ю Венедиктову спецпредставник Держдепу США Курт Волкер чітко викрив схему росіян із їх військовим вторгненням на Донбас.
НАРОДНА ПРАВДА
