“Назвати українську Конституцію кращою важко”: інтерв’ю з суддею КСУ
Чи захищає Основний закон українських громадян не тільки теоретично, але й на практиці?
Українська Конституція святкує свій черговий день народження. Мабуть, кожен громадянин має свою думку щодо Основного закону і того, наскільки він захищає права людей. Але кому краще знати, що собою являє українська Конституція, як не людині, яка практично щодня має з нею справу і буквально стоїть на сторожі виконання головного документа держави – судді Конституційного Суду?
Чи хороша українська Конституція? Чи захищає вона громадян не тільки теоретично, але і на практиці? Які нові можливості для захисту своїх прав отримали люди з введенням інституту конституційної скарги в Конституційний суд? І чому громадяни не поспішають реалізовувати ці можливості? Про це та багато іншого – в інтерв’ю з суддею Конституційного суду Ігорем Сліденком.
– Ігоре Дмитровичу, існує думка, що українська Конституція – одна з кращих у світі. З точки зору судді Конституційного суду, наскільки це відповідає дійсності? Наскільки наш Основний закон дійсно зрозумілий, чіткий, практичний, наскільки дозволяє захищати права громадян, наскільки відповідає сучасним вимогам до функціонування державних інститутів?
– Словосполучення “найкраща Конституція” вперше було використано в 1996-97 роках Венеціанською комісією. Після того, якВерховна Рада затвердила Конституцію України, Венеціанська комісія розглянула вже прийнятий документ і на контрасті з попередньою Конституцією – а це Конституція УРСР 1978 року – Основний закон незалежної України, звичайно, виглядав як кращий.
Але сказати, що українська Конституція відрізняється в кращий чи гірший бік від конституцій інших країн, важко. Оскільки держави виписують Конституції відповідно до своїх історичних традицій, специфіки правової системи і так далі. Є держави, у яких взагалі немає конституції в звичайному розумінні, наприклад, Велика Британія. Тому говорити про кращу Конституцію в порівняльно-правовому аспекті я б не став.
Краща Конституція – та Конституція, яка задовольняє державу, правову систему, соціум. І дає можливість державі розвиватися в тій мірі, наскільки це конституція може зробити. Оскільки навіть найкраща конституція обмежена в стосунках: є багато аспектів, пов’язаних, наприклад, з функціонуванням громадянського суспільства, які не окреслені Конституцією.
І з цієї точки зору назвати українську Конституцію кращою важко. Оскільки спочатку цей документ – продукт політичного компромісу між тими силами, які на момент затвердження Конституції в 1996 році були представлені в парламенті. Тобто компроміс між силами, які представляли собою, скажімо так, “радянську” більшість, і національно-демократичними та ліберальними силами, що зароджувалися. Але продукт компромісу не може бути ідеальним. Будь-яка з альтернатив завжди краща за компроміс.
– З 1996 року Конституція змінювалася. Зміни покращили її?
– За великим рахунком, затверджена в 1996 році Конституція – це Конституція перехідного періоду, і в цьому її недоліки. І події, що відбувалися в країні, починаючи з 2004 року, і особливо з 2014-го, свідчать, що наша Конституція – Конституція компромісу. І, очевидно, якщо українська влада захоче перетворити цю Конституцію в дійсно найкращу, вона буде змушена приймати або новий конституційний акт, або вносити істотні зміни в текст існуючого.
– Що таке українське Конституція для звичайного громадянина? Наскільки це практичний документ? Чи може громадянин апелювати до прямих нормам Конституції в судах, при спілкуванні з держорганами і так далі, а головне, наскільки така апеляція ефективна?
– Ну, що можна сказати … Навіть найкращий інструмент вимагає вміння ним користуватися. В Конституції України передбачено принцип прямої дії. Що це означає? Це означає, що кожен громадянин може захистити свої права в суді на підставі норм Конституції. Навіть не законів. І суд не може ігнорувати таку позицію.
Інша справа, що практика застосування судами загальної юрисдикції норм безпосередньо Конституції мізерна. Незважаючи на те, що Конституції вже більше двадцяти років. Принцип прямої дії Конституції так і не знайшов широкого застосування в практиці судів.
Однак віднедавна можливості громадян застосовувати на захист своїх прав норми Конституції розширилися у зв’язку з появою інституту конституційної скарги. Якщо раніше громадянин міг звертатися до Конституційного Суду щодо тлумачення норм Основного закону, то тепер він може безпосередньо звернутися до Конституційного суду за захистом своїх прав в разі, якщо судова система з тих чи інших причин не змогла ці права захистити.
Але Ваше питання передбачає, перш за все, аспект застосування норм Конституції. І в будь-якому випадку цей аспект залежить, перш за все, від правової культури суспільства і окремих його сегментів. Наведу приклад: у нас в Конституції передбачено обов’язок народних депутатів голосувати особисто. Ви знаєте, скільки проблем виникло через порушення цієї норми? З минулого року Конституційний Суд ввів практику скасування законів, в тому числі через неособисте голосування.
Тобто народні депутати, які уособлюють, за великим рахунком, народ України, прямо ігнорують прямі приписи Конституції. Я б застосував навіть таке слово, як “грубо”. Що призводить до серйозних конфліктів, у тому числі в правовій системі. Скільки проблем виникло через закон Ківалова-Колесніченка, скасованого через порушення норми про особисте голосування! Тому, підсумовуючи, слід констатувати, що рівень застосування норм Конституції та норм закону залежить від правової культури.
– Отже, нам необхідно підвищувати правову культуру суспільства …
– Необхідно. І це нешвидкий процес. Правову культуру неможливо насадити штучно, її потрібно виховувати. В теорії права є такий термін – “вестернізація”. Держави, в яких системи були засновані не на західному праві – наприклад, Туреччина, Японія, Китай – намагалися зробити західний аналог правової системи. У нас, за великим рахунком, система також була заснована не на західному праві. Деякі дослідники навіть виділяли окремий сегмент – “радянське право”. Тому у нас також відбувається, певним чином, “вестернізація” права. І ось: як показує досвід, навіть 100-150 років “вестернізації” не призводять до яких-небудь серйозних, масштабних зрушень в частині правової культури суспільства. Тому тут тільки еволюція. І жорсткі режими щодо виконання правових норм.
– І це питання сотні років?
– Десятиліть, як мінімум.
– Давайте поговоримо про виписаній в Конституції України та законі про Конституційний Суд України нормі про конституційну скаргу. Конституційна скарга до Конституційного Суду – це альтернатива зверненням до Європейського суду з прав людини, як суд останньої інстанції?
– Ні. Логіка появи в законодавчому полі України норми про конституційну скаргу в 2016 році дійсно пов’язана, в тому числі, і з тим, що Європейський суд з прав людини був завалений скаргами з України. І досить часто ці скарги були пов’язані з неправильним застосуванням норм законів українськими судами. У нас в законодавстві маса норм, що протирічать одна одній. Суди були вільні вибирати ту чи іншу. Що нерідко призводило до серйозних системних порушень і, як наслідок, до звернення до ЄСПЛ.
І за допомогою введення інституту конституційних скарг був створений певний правовий фільтр. Для того, щоб менше людей зверталися в ЄСПЛ.
Але не можна говорити, що це альтернатива. Зараз громадянину, щоб звернутися до ЄСПЛ, необхідно використовувати всі національні засоби захисту своїх прав. Конституційний Суд поки що не зважає таким, через відсутність необхідної практики. Але це лише справа часу. Зі створенням такої практики ЄСПЛ прийматиме скарги українських громадян тільки після того, як вони пройшли верифікацію в Конституційному Суді України.
Тобто це одна з причин появи інституту конституційних скарг. Але не основна. Є багато інших. І взагалі, впровадження конституційних скарг в тих державах, де не було такого інституту, – світова тенденція. Наприклад, нещодавно конституційна скарга з’явилася в правовій системі Литви.
При цьому у нас конституційна скарга надзвичайно обмежена в плані можливостей громадян звертатися. Вона стосується виключно судової системи. Тобто, щоб звернутися до Конституційного Суду, суб’єкт повинен пройти всі стадії судового розгляду, включаючи апеляцію і касацію (в разі, якщо остання передбачена), а потім вже звертатися до Конституційного суду. А в світі практикується набагато більш широке застосування. Наприклад, конституційна скарга на рішення органів виконавчої влади, і так далі.
Довідка “Сьогодні”.
Згідно з Конституцією України та Законом “Про Конституційний Суд України”) громадянин, в тому числі іноземний або особа без громадянства, що вичерпали всі національні засоби юридичного захисту (тобто пройшли всі судові інстанції), можуть звернутися до Конституційного суду з конституційною скаргою. У скарзі, в тому числі, обов’язково повинні бути вказані норми закону, застосовані судами при прийнятті рішень у його справі, які заявник вважає неконституційними. У разі визнання Конституційним судом закону (його окремих положень) неконституційним за результатами розгляду скарги особи суди зобов’язані переглянути справу з урахуванням того, що визнана неконституційною норма, вже не діє.
Далі буде …
Нагадаємо, раніше новини “Сьогодні” розповідали, як Конституційний суд визнав законним указ президента Володимира Зеленського про розпуск Верховної Ради.
СЬОГОДНІ
28.06.2019
46,6% ніколи не читали Конституцію, 9,6% — читали про Конституцію у ЗМІ
Центр політико-правових реформ у співпраці з Реанімаційним Пакетом Реформ напередодні Дня Конституції України, 26 червня, презентував результати загальнонаціонального опитування населення України, присвяченого питанням ставлення громадян до Конституції. Про це повідомляється на сайті ЦППР.
Опитування було проведене Фондом «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва спільно з соціологічною службою Центру Разумкова з 13 по 20 червня 2019 року в усіх регіонах України, за винятком Криму та окупованих територій Донецької та Луганської областей, за підтримки Європейського Союзу в межах проекту ЦППР «Посилення ролі громадянського суспільства у забезпеченні демократичних реформ і якості державної влади». Опитано 2017 респондентів віком від 18 років. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.
Під час прес-конференції експертка ЦППР Юлія Кириченко звернула увагу на питання, які мало на меті з’ясувати опитування: наскільки громадяни України обізнані з положеннями Конституції України, як суспільство ставиться до її порушення органами влади, чи є Конституція цінністю для наших співвітчизників. Востаннє подібне опитування проводилося в грудні 2015 року, тому доречним видається порівняння даних у динаміці за чотири роки.
Експертка звернула увагу на кілька негативних тенденцій. По-перше, обізнаність громадян з Конституцією України за цей час не змінилася – 46,6% відповіли, що ніколи не читали її, а ще 9,6% – читали про Конституцію у ЗМІ. У грудні 2015 року дані були подібними. Друга загрозлива тенденція – громадяни не знають, хто є джерелом влади в Україні. Так, відсоток тих, хто назвав джерелом влади президента, зріс на майже 5% – до 34%. Відповідно, зменшилася кількість громадян, які назвали джерелом влади народ.
Також змінилася кількість людей, які вважають, що органи влади не можуть порушувати Конституцію України за будь-яких умов, – у 2015 році таких було 73,5%, зараз – загалом 59,8%.
Серед позитивних показників Юлія Кириченко назвала зростання довіри до Конституційного Суду України як інституції до загалом 23,2%. У грудні 2015 року показник становив лише 9,9%. На її думку, прогрес пов’язаний з більшою відкритістю роботи інституції, а також постійним роз’ясненням таких питань, як навіщо потрібен КСУ, які функції він виконує, які важливі питання розв’язує тощо.
Науковий керівник Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Олексій Гарань детальніше зупинився на основних результатах соціологічного опитування, а також на чому воно базувалося. Нагадаємо, для порівняння бралися дані опитування 2015 року.
Загалом в Україні залишається доволі низька обізнаність громадян зі змістом Основного Закону країни – Конституції. Майже половина населення (47%) взагалі не читала її текст, а близько третини (32%) читали лише окремі її підрозділи. Фактично такі самі дані були й у 2015 році: 50% Конституцію не читали, а 33% громадян читали окремі підрозділи. З усіма розділами знайомі лише 11% населення (у 2015 році – 12%). Із тих, хто зі змістом Конституції знайомився, половина (як і у 2015 році) робила це для того, аби знати свої права.
Якщо порівняти з 2015 роком, у мотивах зацікавлення громадян Конституцією відбулися певні зміни: у 2015 році 40% читали Конституцію, бо потребували цих знань для навчання чи роботи, сьогодні це є головною метою для 32%. Натомість тепер громадяни частіше звертаються до Конституції, щоб перевірити, чи діють вищі органи влади відповідно до Основного Закону (22% у 2019 році і 10% у 2015 р.). Дещо зріс інтерес і до того, якою є в Україні політична система (11% у 2015 р. і 18% у 2019 р.).
Майже половина опитаних (46,4%) знає, що, згідно із Конституцією, носієм суверенітету та джерелом влади в країні є народ України, тоді як 34% вважає, що таким суб’єктом є Президент, 8% не змогли дати відповідь на це запитання. Порівняно з 2015 роком відбулися певні зміни: на 5% побільшало тих, хто вважає, що, згідно з Конституцією, єдиним джерелом влади в Україні є Президент і, відповідно, на 4% поменшало тих, хто бачить такого суб’єкта в народі.
Як і у 2015 році, переважна частина опитаних (58%) розглядають Конституцію як засіб закріплення прав та свобод людини, і водночас лише 17% опитаних вважають, що вона має встановлювати обов’язки для громадянина.
Серед більшості опитаних зберігається переконання, що вищі органи державної влади та посадовці постійно (38%) або часто (43%) порушують Конституцію. Водночас порівняно з 2015 роком відбулися певні зміни: тоді було значно більше (52%) тих, хто вважав, що ці порушення є постійними. Серед причин порушення Конституції найчастіше згадувалося нехтування законами і правом з боку посадових осіб (цю причину відзначили 59% опитаних – на 10% менше, ніж у 2015 р.).
Переважна частина опитаних (60%) певна, що порушення Конституції є неприпустимим за будь-яких умов і лише 11% допускають, що орган влади може порушити Конституцію, якщо це сприяє швидшому ухваленню рішень, які принесуть користь суспільству. Водночас, якщо порівняти з 2015 роком, то істотно зріс – з 11% до 18,5% – відсоток тих, хто вважає, що орган влади може порушити Конституцію, якщо, на його думку, певне положення Конституції не відповідає інтересам суспільства. Відповідно, на 14% зменшилася кількість тих, хто проти порушення Конституції за будь-яких умов. У ставленні до порушень Конституції особливо вирізняється регіон Донбасу, де 31% опитаних вважають, що орган влади в інтересах суспільства може порушити Конституцію.
Більшість населення (67%) вважає, що Конституцію необхідно змінювати, зокрема 35% вважають це нагальним питанням (у 2015 році – 28%), яке необхідно вирішувати негайно, а 32% (39% у 2015 році) певні, що такі зміни потрібні, але не зараз, а лише після стабілізації ситуації в країні. Лише 12% не бачать потреби в зміні Конституції, а 20% не сформували певної думки.
Щодо того, який орган має розробляти зміни до Конституції, як і в 2015 році, переважає думка, що це має бути незалежний орган, до складу якого увійдуть представники різних гілок влади та незалежні експерти (цю позицію підтримали 37% опитаних, у 2015 р. – 46%). Водночас щодо інших можливих варіантів у порівнянні з 2015 роком відбулися істотні зміни: у 2015 році цю місію розробки змін до Конституції лише 4,5% ладні були довірити спеціальному органу при Президентові, у 2019 р. – 18%. Готові були покласти це завдання на спеціальну комісію Верховної Ради у 2015 р. – 9%, у 2019 р. – 17%. Натомість скоротилася кількість тих, хто готовий був доручити це завдання науковцям та експертним організаціям громадянського суспільства – з 21% до 13%.
У разі ухвалення нової Конституції найкращим способом її затвердження громадяни вважають Всеукраїнський референдум (41%), ще 24% ладні довірити цю справу спеціально обраному для цього органу, а 19% – Верховній Раді.
У 2019 році зросла довіра до Конституційного Суду: з 10% у 2015 році до 22%. Проте більшість громадян (56%) і зараз Конституційному Суду не довіряє, хоча ця недовіра й менша, ніж у 2015 р. (68%).
Правник, фахівець з конституційного та європейського права Геннадій Друзенко в контексті результатів опитування, а також можливості формування пропрезидентської більшості в парламенті наступного скликання порушив питання про небезпеку узурпації влади та шляхи уникнення такої ситуації. «Останні рішення Конституційного Суду України свідчать, що єдиний орган конституційної юрисдикції не виконує своєї основної функції – захищати Конституцію від ексцесів влади. З огляду на перспективу отримати монопартійну пропрезидентську більшість у наступному парламенті та величезний запит на зміни в українському суспільстві роль Конституційного Суду у захисті прав та свобод людини критично зростає. Але без радикального оновлення – нової крові та нових підходів у судочинстві – КСУ ризикує так і залишитись інституцією, що покірно схвалює політичні рішення політичних гілок влади», – наголосив експерт.
На небезпеці узурпації влади за умови слабкої та неефективної судової системи наголосив і Сергій Різник, доцент кафедри конституційного права Львівського національного університету імені Івана Франка, експерт Мережі UPLAN. За його словами, Конституційний Суд України – це єдиний реальний механізм обмеження свавілля влади, і тому завдання сьогодні – посилення його роботи, зокрема шляхом призначення з’їздом суддів нових суддів за критерієм фаховості, а не особистих зв’язків.
Наприкінці заходу Юлія Кириченко привітала зі святом та закликала всіх у День Конституції України виділити час для читання та вивчення цього документа.
«Судово-юридична газета» публікувала відео “Право ТВ” де експерти у сфері конституційного права, юристи та прості громадяни розказали, чим для них є Конституція, чи потребує вона змін та яка доля чекає на неї в майбутньому.
СУДОВО-ЮРИДИЧНА ГАЗЕТА
28.06.2019
