220-ліття Остапа Вересая – Співця України
Остап Микитович Вересай (1803-1890)
Остап Вересай – Гомер України
Гортаючи сторінки книги “100 видатних українців”, серед історичних постатей та яскравих особистостей ХІХ століття, обов’язково знайдете згадку і про видатного кобзаря Остапа Вересая. Людину, яка попри сліпоту з дитинства, сімдесят років поневірянь та переслідувань з боку жандармів, досягла значних результатів в народній епиці. 123 роки тому помер славетний син Прилуччини Остап Вересай (1803-1900). Його постать, по праву, посіла гідне місце в історії України і заслуговує на увагу.
Хто цей український волелюбний хлопець? Кобзар, чиї думи про свободу та справедливість і сьогодні не втрачають своєї актуальності. Народився на Чернігівщині, в родині кріпака. Батько Остапа був незрячим і заробляв на життя грою на скрипці, ніколи не падав духом, що й заклало в синові любов до музики і базис витривалості до випробувань долі. У чотирирічному віці Остап теж втратив зір і, щоб не сумувати й не скиглити, весь вільний час присвячував музиці й співам. Маючи гарний голос (тенор) та досконалий слух, Остап швидко опанував кобзарське мистецтво.
Вибір на користь кобзи не випадковий, цьому сприяла зустріч Остапа на ярмарку в Ромнах з Юхимом Андріяшівським, який став його першим учителем, поводирем, наставником і другом. Їх дует мав на той час шалений успіх на території сучасної Полтавщини (об’їздили Лубни, Кременчук, Хорол, Лохвицю). По смерті свого вчителя учень перейшов на навчання до іншого не менш талановитого кобзаря Семена Кошового. Так, від одного кобзаря до іншого, торував шлях у науку Остап Вересай і сам став кобзарем.
В його житті є цікавий епізод. Якось почувши голос удови Параски, Остап тривалий час залицявся і не полишав думки одружитися з нею. Втім, перспектива бути дружиною незрячого співака не дуже тішила дівчину. Врешті-решт Вересай здобув прихильність Параски, знайомі і пізніше говоритимуть, що його вдача – досягати поставленої мети будь-якими засобами. Згодом дружина розказуватиме: “як прийде мене сватати, то і вижену; а як заграє на бандурі – то і поверну!”.
Остап Вересай з поводирем у маєтку Ґалаґанів, у Сокиринцях Прилуцького повіту Полтавської губ., 1871
Щовечора всі охочі збиралися послухати ліричних, історичних, побутових, веселих, іноді сатиричних його пісень. Тужливі пісні розчулювали до сліз присутніх, гуртували в спілки, наповнювали серця ненавистю до кривдників. Звичайно, тексти не сприймалися пильними охоронцями порядку. Ще б пак! Слова з натяками і обурливістю існуючим режимом, із закликами відстоювати своє право жити вільно й щасливо на Україні, боротися проти соціальної несправедливості. Улюбленим твором самого Вересая була пісня “Про правду і кривду” – от якраз за неї його і арештовували більшість разів.
Остап Вересай з дружиною Пріською. Київ, кінець вересня 1873 року
Жандарми знали, який сильний вплив мав на людей Остап Вересай. В той час майже в усіх містечках Лівобережної України було заборонено грати й співати. Тому майже кожен виступ закінчувався його ув’язненням, що завжди тяжко переживав товариш, композитор М. Лисенко.
У своїх спогадах Вересай згадував: “піду на базар у Києві, граю, – аж тут поліцай… Хоче забрати в участок. Я вийму табакерку, а він читає на ній: «Кобзареві Остапові Вересаєві од великих князів Сергія і Павла Олександровичів 4 березня 1875 р”. Поліцай поверне табакерку і мовчки відійде: “Не можна його прогнати, він має табакерку з царською короною”. Кобзар, дійсно, давав концерт для імператорської родини з нейтральними піснями, а в дарунок отримав “оберіг від жандармів”.
До слова, проникливі музичні твори й підкорили серця автора першого україномовного історичного роману “Чорна рада” Пантелеймона Куліша та національного героя, поета, художника Тараса Шевченка. За рік до своєї смерті Тарас Григорович презентував Вересаю “Кобзар” із власним підписом. Є свідчення, що у Києві Остап вперше виступив зі співами на відкритті Колегії Павла Ґалаґана, куди його запросили друзі. За кілька років відомий всьому світові Микола Лисенко виголосить промову-характеристику про величезну роль і значення українських дум Вересая та його музичних особливостей.
“Всі наче зачаровані, коли лунав його голос” – так говорили сучасники про Вересая. Найвідоміші думи: “Як три брати з Азова втікали”, “Невольницька”, “Дума про бурю на Чорному морі”, “Про удову та трьох синів”, “Дума про Федора Безрідного”, “Про Олексія Поповича”. Остап Вересай збирав повні зали по всій території тогочасної Російської імперії. Якось доля звела його зі Львом Жемчужниковим (правнуком останнього гетьмана України Кирила Розумовського), історики підкреслюють, що саме йому ми завдячуємо портретом Вересая, який дуже чітко передає його риси характеру – стійкість, завзятість, відкритість до світу та зовнішній спокій.
Остап Вересай. Ілюстрація до книги «Земля і люди. Загальна географія» (т.5), Жана Жака Елізе Реклю, 1880
Ще за життя Вересая називали “співак століття”, “сліпий Гомер України”, “Боян доби”, “сучасний Нестор”, “рапсод України”, “останній з могікан”. Остап Вересай першим серед українських кобзарів вийшов на широку світову арену. В багатьох європейських країнах і в Америці були статті й окремі видання про унікального співака, фольклорні джерела мелосу і його носіїв, своєрідність пісенного багатства українського народу. Чому? Навіщо всі ці страждання незрячій людині? Відповідь не зрозуміла для європейців, очевидна, для нас, українців, любов до рідної землі й щире бажання, щоб люди були радісні, щасливі й усміхнені, а головне – вільні!
Пам’ятник Остапу Вересаю, встановлений у 1971 році на території Сокиринського парку. Скульптор – Микола Харченко.
Марина Кондратенко
Український інтерес
29.04.2023
Джерело:
https://uain.press/blogs/801445-801445
Остап Вересай. «Гомер в українській свиті»
Як тільки його не називали! І «Гомером в українській свиті», і «прямим спадкоємцем Бояна», і «рапсодом».
Славетний кобзар Остап Микитович Вересай народився у 1803 році в с. Калюжниці Прилуцького повіту Полтавської губернії (тепер – Прилуцького району Чернігівської області). Близько 1852 року оселився в с. Сокиринцях. Походив з кріпаків. Батько грав на скрипці, був сліпим. У 4 роки осліп і Остап. Ще малим хлопцем він виказував велике зацікавлення до музики та співу й особливо цікавився кобзою. Батько, бачучи таку велику любов свого сина до кобзи, віддав Остапа в науку до кобзаря Микити, що жив у селі Бережівці.
Згідно з кобзарськими звичаями цьому мистецтву треба було вчитися три роки. Коли учень з якихось причин кидав передчасно свого вчителя, то, поступаючи в науку до нового майстра, мусив все одно вчитись три роки. Остап змінив кількох кобзарів, аж поки не натрапив на ярмарку в Ромнах на кобзаря Семена Кошового. У цього кобзаря Остап найдовше вчився. Кобзарську майстерність удосконалював під час численних мандрівок, слухаючи інших кобзарів.
У репертуарі Вересая було дев`ять дум, українські народні пісні – соціально-філософські та сатиричні, танцювальні, моралістичні, жебрацькі, псалми та ін. Він майстерно втілював різні образи та характери, володів багатою гамою настроїв – від схвильованих, сповнених болю і туги до ексцентричної веселості. Етнограф Олександр Русов писав: «Не дивлячись на свої старі літа, під час виконання українського козачка він пішов навприсядки і вся його постать вогненно палала невдержимою жарою».
Виступав у Києві: 1873 року – на засіданні Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, де були зачитані реферати Миколи Лисенка та Павла Чубинського про творчість Вересая. Він тоді виконав думи «Про втечу трьох братів з Азова», «Про Хведора Безродного», пісню «Щиголь», танець «Козачок». А в 1874 році на ІІІ Археологічному з`їзді гра та спів Остапа Вересая буквально приголомшила учасників, що зібралися до Києва з усієї Європи. Не було, мабуть у світі такої газети, журналу, етнографічного видання, які б захоплено не відгукнулися на цю справді епохальну подію.
Відгукнувся і начальник Київського губернського жандармського управління, пишучи в донесенні на ім`я директора департаменту державної поліції, що під час роботи Археологічного з`їзду яскраво виявились українофільські тенденції, «мазепинство». «Доставлений у Київ з глибини українських степів, – жваво строчив начальник управління, – старець-бандурист Остап Вересай, останній екземпляр славних колись бандуристів, своїми поетичними піснями і типовим виглядом немало… сприяв збудженню симпатій до гетьманщини, що віджила свій вік». Виступав український кобзар і в Петербурзі в 1875 році, супроводжуваний Павлом Чубинським та Миколою Лисенком. Після чого його ім`я стало широко відомим демократичній громадськості.
Вересай спочатку тяжко бідував, аж поки не пощастило йому добути від свого пана «вольную», після чого його життя значно покращало.
Знав про кобзаря і Тарас Шевченко. Від Пантелеймона Куліша Вересай отримав лист такого змісту: «Як написали ми до тебе, Остапе, листа, тут саме нагодився до нас у хату наш славний на весь світ кобзар Тарас Шевченко та й каже: «Нате ж і од мене карбованця, щоб і моя була пам`ятка в Остапа, бо я його знаю, я читав про нього в одній книжці, де його пісні надруковані». От тобі ще карбованець прибавився на твою нужду, Остапе! Та ще, роздобрившись, посилає тобі книжку із підписом руки власної». Житель села Сокиренець П.С. Ільченко згадував, що на «Кобзарі» О. Вересая, подарованому поетом, був напис: «Брату Остапу від Т.Г. Шевченка».
Згадав «незлим тихим словом» брата Тараса й Вересай: «Була голова оцей Тарас, та, мабуть, уже такої не буде. Може, вона й мала була, я не бачив, але ж розумна. У нас, мабуть, і не буде вже такої…»
Остап Вересай був один із тих небагатьох кобзарів, про яких не тільки говорили та писали в Україні, але й далеко поза її межами. У французькому часописі професор Рамбо, перебуваючи якийсь час у Києві та вражений грою і співом кобзаря, написав статтю про українського барда.
У книзі «Українські думи та пісні історичні» Дмитро Ревуцький писав: «Все своє горе виливав старий у співах. Художник Жемчужніков признавався, що, коли Вересай співав йому свій кант «Про правду», між строфами пісні обидва, одриваючись від діла плакали: один над своєю кобзою, а другий за мольбертом. У Вересаєві ми бачимо глибоко інтелігентну, гуманну й надзвичайно музикальну людину. На свої пісні дивиться він, як на річ, що перейшла до людей від самого Бога».
Запорізька обласна бібліотека для юнацтва
Джерело:
https://younglibzp.com.ua/ostap-veresaj-gomer-v-ukra%D1%97nskij-sviti/
Видання про Остапа Вересая
київського видавництва «Темпора»
Кобзар Остап Вересай (із CD)
У 2016 р. у видавництві «Темпора» вийшло унікальне видання.
Збірник під загальною назвою «Кобзар Остап Вересай. Його музика та виконувані ним народні пісні» складається переважно з рефератів, зачитаних О. О. Русовим та М. В. Лисенком на засіданні Південно-західного відділу Імператорського Руського Географічного товариства та надрукований за рішенням цього товариства. Крім двох рефератів до змісту збірника входять ще й тексти творів, співаних Остапом Вересаєм та записаних П. П. Чубинським та О. О. Русовим, а також нотний додаток з 22-ох творів, зафіксованих рукою М. В. Лисенка. Реферат О. О. Русова «Остап Вересай, один из последних кобзарей малоруських» містить переважно біографічну інформацію щодо співця-музиканта. Натомість реферат М. В. Лисенка «Характеристика музыкальних особенностей малоруських дум и песен исполняемых кобзарём Вересаём» є практично першим музикознавчим дослідженням в історії кобзарсько-лірницької традиції. Саме на сторінках цього опусу зафіксовано стрій вересаєвського інструмента, спосіб та прийоми гри, аналіз виконуваних творів та багато інших етномузичних особливостей співу та гри. Цей збірник є своєрідним пам’ятником народно-музичного виконавства та документальним підтвердженням унікальності національного явища — старцівства, яке нині більш відоме під терміном «кобзарство». Завдячуючи О. О. Русову та М. В. Лисенку, збереглася інформація про останній зразок лютнеподібного музичного інструмента — нащадка стародавньої української кобзи. До збірника додаються два СD із аудіозаписами всіх творів кобзаря Остапа Микитовича Вересая, покладених на ноти Миколою Віталійовичем Лисенком.
Володимир Кушпет. Школа реконструкції виконавської традиції: ліра, кобза, торбан, бандура, спів
Під такою назвою у видавництві «Темпора» у 2016 вийшла праця Володимира Кушпета – кобзаря й лірника, викладача Стрітівського педагогічного коледжу кобзарського мистецтва.
Реконструкція давньої музики, інструментів та способів гри на них – завдання окреме, непросте й дуже цікаве. І сьогодні у реконструкторів козацької старовини справжнє свято: книга – чи, власне, восьмикнижжя (бо це вісім частин у окремих палітурках) – Володимира Кушпета докладно висвітлює теоретичні й практичні засади цієї справи.
Школа реконструкції виконавської традиції є навчально-методичним посібником для практичного оволодіння стародавньою українською музикою на старовинних музичних інструментах. Цей посібник допоможе музикантові опанувати найдавніший спосіб співу в супроводі кобзи та ліри (спів у заплачку), спів та гру на торбані, традиційне виконавство на бандурі, оволодіти основами ладової імпровізації, а також навчитися за допомогою формул та збережених текстів реконструювати стародавні вокально-інструментальні композиції (думи).
Найважливішу теоретичну та практичну інформацію про спадок Остапа Вересая маємо у вигляді кількох невеличких розвідок Миколи Лисенка. Саме там зафіксовані стрій Вересаєвої кобзи, нотний запис творів від останнього виконавця, опис способу та прийомів гри. Ці матеріали містять багато цікавого для подальших досліджень.
До найдавніших музичних зразків із Вересаєвого репертуару, безперечно, належать записи дум. Особливий інтерес для подальшої реконструкції гри на кобзі становлять музичний супровід до співу та перегри між уступами дум. Саме вони допомагають зрозуміти специфіку давньої гри на кобзі. Супровід до співу складався з квінтового акомпанементу (бурдону) або з дублювання мелодії співу, при тому, за словами Лисенка, “нота, на якій голос під час співу зупиняється, повторюється на струні у збільшеній кількості”, тобто як тремоло, а перегри – з одноголосних мелодій у певному етнічному звукоряді.
Навчально-методичний посібник розраховано на музикантів з певною виконавською підготовкою, студентів середніх та вищих навчальних закладів й усіх, хто цікавиться стародавньою українською вокально-інструментальною музикою.
Володимир Григорович Кушпет
