«Найясніше між усіма сонцями
сяє Сонце моєї рідної землі»
150-ліття Олександра Кошиця
Кошиць Олександр Антонович (12.09.1875, с. Ромашки Канівського пов. Київської губ., тепер Обухівського р-ну Київської обл. – 21.09.1944, м. Вінніпеґ, провінція Манітоба, Канада) – Український хоровий дириґент, композитор, музичний фольклорист, педагог, музично-культурний діяч, письменник-мемуарист; почесний доктор філософії УВУ в Празі (1937).
Народився в старовинній священицькій родині. Закінчив Богуславське духовне училище (1890), Київську духовну семінарію (1896) та Київську духовну академію зі ступенем кандидата богослов’я (1901). О. Кошиць ще семінаристом почав збирати народні пісні на батьківщині Т. Шевченка. Його багатоголосі записи (1894–1896) схвалив М. Лисенко й декілька мелодій опрацював для хору.
Як фахівця О. Кошиця запросили записати фольклор військових станиць Кубані. Упродовж трьох літніх експедицій (1903–1905) він зібрав у 13-ти станицях близько тисячі рідкісних пісень (переважно історичних та військових). За розшифровки 500 зразків, представлених на Кубанській крайовій виставці (1910), нагороджений Золотою медаллю. Хормейстерський талант О. Кошиця розкрився, коли він очолював хор Київської духовної академії (1898–1901). Високий фаховий рівень хору дав йому змогу збагатити репертуар духовної музики ХVІІІ–ХІХ ст. творами улюбленого ним А. Веделя, які до того часу були під забороною Священного Синоду. Досконале виконання найкращих духовних композицій минулих століть (А. Веделя, Д. Бортнянського, М. Березовського, П. Турчанінова, А. Рачинського), пов’язаних з давніми Українськими інтонаційними джерелами, мало важливе значення для розвитку музичної культури тогочасного Українського суспільства й для культурної самоідентифікації майбутніх митців.
У 1905 О. Кошиць і М. Лисенко організували музично-хорове товариство «Київський Боян». Після 1905 О. Кошиць вів у Музично-драматичній школі М. Лисенка клас хорового співу й одночасно студіював композицію в професора Г. Любомирського. У 1912–1916 працював хормейстером Театру М. Садовського, у 1916 – капельмейстер Київської опери.
Особливе значення для вдосконалення хормейстерського стилю О. Кошиця мала праця з хором студентів Київського університету св. Володимира (1908–1918). Високі інтелектуальні запити студентів і прекрасні голоси уможливили виконання національної й світової музики будь-якої складності. Знаменним явищем у концертах об’єднаних хорів студентів Університету й слухачок Вищих жіночих курсів стали програми: «Колядки й щедрівки» (від 1913), «Канти і псальми» (від 1915), «Веснянки» (від 1916), майстерно поставлені з елементами обрядової театралізації. Це спонукало молодих Українських композиторів до аранжування фольклору. На четвертому щорічному концерті Українських колядок і щедрівок, які традиційно виконував змішаний хор студентів Київського університету й слухачок Вищих жіночих курсів під орудою О. Кошиця, уперше прозвучав «Щедрик» в аранжуванні М. Леонтовича. Ця знаменна подія відбулась 29 грудня 1916 в залі Київського Купецького зібрання (тепер – Національна філармонія України).
З 1913 по 1919 О. Кошиць керував хоровим класом Київської консерваторії. Одночасно в 1916–1917 працював хормейстером і дириґентом Київської опери. У 1917 Українська Центральна Рада запросила О. Кошиця до Музичної театральної комісії, яку згодом реорганізовували в Міністерство мистецтв України. За часів Директорії УНР Олександр Кошиць, разом з Миколою Леонтовичем і Кирилом Стеценком, став співорганізатором Української республіканської капели, яку очолив 1919 й відбув з нею в концертову подорож Західною Європою й Америкою.
Українська республіканська капела (з 1921 – Український національний хор) – на ту пору найкращий в Україні хоровий колектив, який засобами мистецтва вістував Світові про боротьбу Українського народу за самостійність. 11 травня 1919 в Національному театрі Праги Українська республіканська капела під орудою О. Кошиця в прем’єрному концерті уперше представила за кордоном хорову композицію «Щедрик». А 5 жовтня 1922 Український національний хор О. Кошиця в концертному залі Карнеґі-хол у Нью-Йорку вивів «Щедрика» на світові обшири. Завдяки тріумфальним світовим гастролям Української республіканської капели – Українського національного хору під орудою О. Кошиця Світ сприйняв і полюбив Українського «Щедрика», а Українська музична культура одразу здобула визнання в країнах Європи й Америки. Як відзначав О. Кошиць: «Щедрик був коронною точкою нашого репертуару у всіх краях упродовж п’яти з половиною років». Тріумфальні концертні виступи відбувалися в Чехословаччині, Австрії, Швейцарії, Франції, Бельгії, Нідерландах, Великій Британії, Німеччині, Польщі, Франції, Іспанії, США, Канаді, Бразилії, Мексиці, Уруґваї, Арґентині, на Кубі.
У 1926 О. Кошиць оселився в Нью-Йорку, провадив у США й Канаді концертну діяльність, займався вихованням дириґентів, писав духовні твори й аранжував народні пісні. На своє клопотання повернутися в Україну отримав відмову. Виступав з концертами збірних Українських хорів на важливих громадських акціях, зокрема на Шевченківському святі (1935), на концерті до 100-ліття М. Лисенка (1942). Від 1941 вів клас хорового дириґування та читав лекції з теорії й історії музики на літніх дириґентсько-вчительських курсах при Осередку культури й освіти у Вінніпезі.
У сфері композиції О. Кошиць надавав перевагу хоровим творам, зокрема аранжуванням народних пісень, де ретельно підкреслював самодостатню природу фольклорного першоджерела, зберігав образність і мистецький сенс народної пісні. Здійснив десятки досконалих аранжувань пісень різних жанрів: веснянок, колядок, щедрівок, кантів, героїчної епіки, лірики, жартівливих пісень тощо. Його духовна канонічна музика заснована на традиційних наспівах різних реґіонів України, опрацьованих з глибоким осягненням принципів давньої монодії.
Олександр Кошиць став засновником в Українській музичній культурі Київської хорової школи, принципові засади акапельного академічного співу якої ствердив Павло Муравський – один із засновників сучасної Української хорової школи.
Особливе значення в мистецькому доробку О. Кошиця, Шевченкового земляка, має музична Шевченкіана. Композитор здійснив хорові аранжування найулюбленіших пісень Т. Шевченка, які записав на батьківщині поета: «Ой, і зійди, зійди, ти зіронько та вечірняя», «Ой, з-за гори, з-за крутої», «Сюди гори, туди гори», «Та болять ручки, та болять ніжки», «Ой, з-за гори, з-за лиману…» (про руйнування Січі), «Уже літ як двісті, як козак в неволі». Працюючи в Театрі М. Садовського, здійснив постановки опер «Катерина» М. Аркаса та «Пан сотник» (на сюжет Шевченкового «Сотника»). Дириґуючи щорічними Шевченківськими концертами, які влаштовував М. Лисенко, О. Кошиць виконував хорові поеми «Іван Підкова», «Іван Гус» та «Заповіт» на музику Г. Гладкого у власному аранжуванні. Написав рецензію на видання Шевченкового «Заповіту», що вийшов у полтавському видавництві «Книгар» (1917). Автор «Спогадів» (у 2-х ч., Вінніпеґ, 1947–1948; К., 1995), щоденника «3 піснею через світ» (Вінніпеґ, 1952, 1974; К., 1998).
Олександер Шокало
