Українські програмісти стали повертатися на батьківщину

Змінили IT-орієнтацію. Програмісти, що виїхали за кордон, стали повертатися до України

За даними Дмитра Овчаренка, глави IT-асоціації, повернулися до половини тих, хто виїхав айтішників Фото Наталія Кравчук/НВ

Євген Пивоваров, 32-річний веб-розробник з Києва, разом із сім’єю в середині 2014-го виїхав з України в Естонію – жити і працювати. Але за рік повернувся.

Виявилося, що адаптуватися до іншої країни справа складна. “Дуже довго не було ні друзів, ні знайомих, а це важко, – розповідає Пивоваров. – До того ж там холодний клімат навіть влітку”.

Була і причина більш істотна – економічна: зароблена в Естонії винагорода майже повністю йшла на оплату житла і на продукти.

Дмитро Овчаренко, голова вітчизняної IT-асоціації, говорить, що таких, хто повернувся останнім часом стало багато. Експерт упевнений, що до рідного коріння повернулися близько половини тих айтішників, які залишили країну в перші і важкі постмайданні роки. Йдеться приблизно про 2,5 тис. вітчизняних IT-заробітчан, які вирішили, що вдома краще.

Вдома краще

Масово їхати з України айтішники почали в 2014-2015 роках. Позначилася економічна нестабільність в країні і загроза повномасштабної російської агресії.

Овчаренко уточнює, що повертатися програмісти почали вже з 2016 року. Причина не тільки в нормалізації життя в країні, але і в тому, що IT-заробітчани з’ясували: високі заробітки за кордоном супроводжують і підвищені витрати.

За словами Ярослава Любинця, голови ради директорів IT-компанії SoftServe, в Україні зарплати у фахівців високої та середньої кваліфікації лише не 10-15% нижчі, ніж, наприклад, у Польщі. “Але, з огляду на рівень витрат і вартість життя, рівень зарплат в Україні конкурентний”, – вважає Любінець. І це вірно навіть у порівнянні із Західною Європою, де доходи програмістів удвічі перевищують українську планку.

IT-заробітчани з’ясували: високі заробітки за кордоном супроводжують і підвищені витрати

35-річний програміст-киянин Андрій Гончаренко, який повернувся з Канади, підтверджує слова Любинці. “Рівень життя фінансово падає, коли переїздиш туди [на Захід], – розповідає він. – Якщо дуже старатися, то він вирівняється, але тільки через три-п’ять років”.

Серед понижуючих факторів айтішник називає високі податки на доходи і дороге житло.

За словами Олександра Скакунова, який чотири роки прожив у Данії, а в 2017-му повернувся на батьківщину, якщо в Києві керівник в сфері IT в середньому отримує $3,6 тис., То в Копенгагені після сплати податків в українського фахівця такого ж рівня вийде приблизно $3,3-4,0 тис. Фактично один в один, але за купівельною спроможністю ця сума програє українському аналогу: ціни в Данії значно вищі, ніж в Україні.

“У мене зараз купа пропозицій на релокацію [переїзд] в Німеччину, Ірландію, Іспанію, – розповідає Гончаренко. – Але фінансово в Києві зараз краще”.

Є вибір

На батьківщині не тільки краще з точки зору фінансів, але і вибір робочих місць більше: тут айтішники потрібні як ніколи. Галузь, що повністю працює на експорт, зростає в Україні швидше, ніж світовий ринок, – на 20% на рік проти загальносвітових +6,2%. Такі дані наведені у звіті Розвиток української IT-індустрії, підготованому BRDO і профільною асоціацією.

Світові компанії зацікавлені в українських програмістах/Фото Pixabay

Стабільно збільшувався і експорт IT-послуг. Так, за даними BRDO, якщо обсяг їхніх продажів чотири роки тому становив $1,5 млрд, то за підсумками 2018 року він досягне $3 млрд. І, за прогнозом компанії PricewaterhouseCoopers, до 2025 року це значення досягне позначки $8, 4 млрд.

На батьківщині не тільки краще з точки зору фінансів, але і вибір робочих місць більше: тут айтішники потрібні як ніколи

А все тому, що світові компанії зацікавлені в українських програмістах і продукті їхньої праці. “В Україну заходить все більше інноваційних проектів, послуги ІТ-компаній стають комплексними і більш складними”, – розповідає Овчаренко з IT-асоціації.

Україна вабить іноземні компанії з двох причин. Перша – гостра нестача власних розробників. За словами Овчаренка, зараз у США близько 200 тис. незакритих вакансій програмістів, а за прогнозами американського уряду до 2020 року їх буде вже 700 тис.

Українські ж ВНЗ щорічно випускають понад 100 тис. студентів інженерних спеціальностей, і 20 тис. з них – програмісти.

Причина № 2 – конкурентні податки на доходи програмістів в Україні. Тут програмісти працюють в основному за спрощеною системою (як суб’єкти підприємницької діяльності), а роботодавець платить з їхніх заробітків лише 5% податку. У сусідній Польщі сума відрахувань досягає 19%, у Білорусі – 9%, а в трохи більш далекому Казахстані – 10%.

Надія економіки

Національна IT-галузь примудряється ще й залишатися одним з найбільших платників податків державного і місцевих бюджетів. За 2017-го від неї до казни надійшло 7,8 млрд грн податків, а в 2018-му фіскальні відрахування від комп’ютерників складуть вже близько 10 млрд грн, за оцінкою Овчаренка. З урахуванням $3 млрд валютної виручки, що генерується ними ж, виходить, що вітчизняні програмісти стали серйозним позитивним чинником, що діє на економіку країни.

Один фахівець з області IT фактично дозволяє заробляти ще трьом-чотирьом працівникам інших професій

Але ці люди вносять й інший позитивний внесок, оживляючи фінансову систему країни власною високою купівельною спроможністю.

Овчаренко розповідає, що один фахівець з галузі інформаційних технологій фактично дозволяє заробляти ще трьом-чотирьом працівникам інших професій. “Якщо у нас в країні 127 тис. ІТ-фахівців, то вони створюють додатково близько 400-500 тис. робочих місць”, – говорить він.

За даними досліджень львівського IT-кластеру ITResearch, програмісти та подібні до них фахівці годують банкірів, продавців автомобілів, страховиків, працівників громадського харчування і ритейлерів.

Наприклад, майже третина львівських айтішників має депозити в банках, загальна сума яких за станом на 2017 рік досягала $66,3 млн, – в основному це валютні вклади.

Але ж програмісти ще й позбавляють українську економіку принизливої приставки “сировинна”. І остаточно зроблять це, як тільки перейдуть від аутсорсингу – написання софта на замовлення іноземців – до розробки власних продуктів. До чого все і йде.

“Той же Ізраїль 15 років тому теж був аутсорсинговою країною, а тепер це startup nation, і там індустрія на 90% – продуктова [виробляє оригінальний софт]. Ми йдемо [цим] нормальним шляхом”, – резюмує Овчаренко.

Читайте повну версію цього матеріалу в свіжому номері журналу Новое время – №48 від 27 грудня 2018 року.

Світлана Угніва
НВ
31.12.2018