Харківські угоди зради
Слідчі Державного бюро розслідувань за погодженням з Офісом генерального прокурора повідомили про підозру колишньому президенту України Януковичу в державній зраді за підписання «Харківських угод» на користь Росії.
Його підозрюють у тому, що він, у порушення вимог Конституції України й закону «Про міжнародні договори України» підписав ці угоди, чим нашкодив суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній та економічній безпеці України.
Про підозру оголосили за ч. 1 ст. 111 (державна зрада) Кримінального кодексу. Санкція статті передбачає позбавлення волі на строк від 12 до 15 років.
Треба нагадати, що подібна кримінальна справа зі звинуваченням Януковича в державній зраді вже пройшла через суд – про сприяння Януковичем окупації Росією Криму і розв`язання нею війни на Донбасі. Кількарічна тяганина з розслідуванням і судом начебто ж уже завершилася: вирок столичного суду – позбавлення волі Януковичу на 13 років. Але виявляється, це ще не все. Захист підсудного, адвокати дійшли в своїх апеляціях, оскарженнях вироку вже до Верховного Суду. І він має поставити крапку, затвердити вирок. Між тим, нова кримінальна справа.
Слідство встановило, хоч це й так загальновідомо. що підозрюваний 21 квітня 2010 року, перебуваючи у Харкові, підписав від імені України Угоду між Україною та Російською Федерацією. Цим документом на 25 років продовжено термін перебування Чорноморського флоту РФ в Україні Зробив він це нібито під приводом отримання знижки на природний газ. Насправді ж штучно створив передумови до збільшення чисельності військ РФ та умов їх перебування на території України, вказують прокурори.
Харківські угоди стали великою бідою України, прелюдією до втрати Криму та й війни на Донбасі. Адже цими угодами продовжувався термін перебування у нас збройних сил Російської Федерації, тобто Чорноморського флоту Росії, ще аж на 25 років! Причому, навіть не починаючи з того 2010 року, а з 2017 року, тобто після завершення терміну такого перебування, зафіксованого в Договорі між Україною і Росією у 1997 році, терміну у 20 років. Отже, 2017 рік плос ще 25 – по 2042 рік!
Другий момент. В тій міждержавній угоді 1997 року було зафіксовано дві дуже важливі речі. Перше – скільки російських військових мають право бути в Криму, друге – де саме вони мають бути. Звісно, в основному в Севастополі. Ні про який контроль за цими вимогами з боку влади регіоналів у ті 2010-2014 роки й не йшлося, бо про що тут говорити, коли навіть силові структури України очолили громадяни Росії.
Результат? Його констатує, що знову ж давно відомо, слідство ДБР. А саме: починаючи з 20 лютого 2014 року, військовослужбовці Чорноморського флоту Росії у взаємодії з іншими підрозділами Збройних сил РФ здійснили військову окупацію та подальшу анексію півострова Крим.
ДБР назвало навіть фінансову шкоду через захоплення Росією об’єктів державної власності України на окупованій території: 1 трильйон 80 млрд 352 млн грн. Це річний Державний бюджет України!
Отже, Харківські угоди – це державна зрада. Той, хто їх підписав, має бути покараний судом. Все вірно. Але біда і наша трагедія в тому, що були й інші підписи.
Конституція все ж вимагала затвердження міждержавних угод, ще й такого рівня, парламентом. Тобто, ратифікації Верховною Радою України. І ця так звана «ратифікація» відбулася вже за 6 днів, 27 квітня 2010 року.
Їй передували галасливі акції протесту опозиції – БЮТ і Блоку «Наша Україна». Попри все, відбулося ось що, і про це ви детальніше легко прочитаєте в Інтернеті.
Тодішній (і вже вдруге на цій посаді) голова Верховної Ради Володимир Литвин о 10.00 оголошує засідання парламенту відкритим, при том, що було зареєстровано в залі лише 211 депутатів. Менше половини. Отже засідання – неправочинне. Тут же похапцем виголошують присягу новообрані 11 депутатів від Партії регіонів. Кворуму все одно нема. Тим не менше, Литвин швидко ставить питання про ратифікацію Харківських угод на голосування, і о 10.38 «рішення прийнято»: оголошується, що «За» проголосувало 236 депутатів. Навіть якщо хтось і «підтягся» пізніше, пленарне засідання Ради не повинно було відкриватися за відсутності кворуму.
Потім ще й з`ясувалося, що дехто з депутатів, які нібито проголосували «За», в той момент взагалі були за межами України. Але читачі можуть легко знайти в Інтернеті й інше: імена немалої кількості зрадників з опозиційних фракцій, які теж голосували «За».
І загалом наша тодішня опозиція, так звана політична еліта понуро «проковтнула» це ґвалтування демократії й зраду держави. Як і загалом наше розчварене громадянське суспільство. Все звелося до кидання яєць у Литвина під час цього фарсу, від яких його закривали парасольками, та підпалювання в залі димових шашок.
Так само, як «проковтнули» грубе «переформатування» того ж парламенту 6-го скликання регіоналами. Згадаймо:
Рада була обрана на позачергових виборах у 2007 році, і хай невеличку, але більшість, мали політичні сили першого Майдану, Помаранчевої революції. Через їх чвари на початку 2010 року відбувся реванш регіоналів в особі приходу Януковича. І за лічені місяці Раду було «перекроєно» тим, що беззаконно було дозволено депутатам переходити з фракцій політсил, від яких вони прийшли в парламент у 2007 році, в інші фракції. Реально – ці «тушки» побігли до регіоналів. І за це теж досі ніхто не відповів. У тому числі судді тодішнього Конституційного суду, які «заплющили очі» на те переформатування. Ще один прояв правосуддя-кривосуддя.
…Пройшло майже 11 років. Жодне ДБР вже не заведе кримінальні справи щодо ратифікації Харківських угод. Хоча б тому, що за законодавством депутати парламенту не несуть юридичної відповідальності за свої голосування.
Але є відповідальність політична, моральна. Між тим, багато хто з «ратифікаторів», чи тих, хто понуро це «проковтнув», усі наступні роки й по сьогодні – зовсім не на політичній пенсії. Балотувалися на президента, побули у владі й дуже високо, в тому числі в наступних парламентах, Урядах.
Все забулося, «перемололося»? Але вперше на нашій землі війна, з тисячами жертв, уперше Україна втратила території. Відповісти – нікому, ні юридично, ні політично, ні морально…
Петро АНТОНЕНКО, редактор газети «Світ-інфо»
Чернігів
03.01.2021
