Людмила Ромен – українська поетеса, піаністка, композиторка, народна майстриня (художнє ткацтво), член Національної спілки письменників України, Національної спілки майстрів народного мистецтва України, Асоціації діячів естрадного мистецтва України, багаторічний член правління Сумського обласного товариства «Просвіта». Мати трьох синів.
Людмила Валентинівна Ромен (Шевченко) народилася 28 січня 1959 р. в м. Ромни Сумської обл., в робітничій родині Надії-Анастасії Миколаївни та Валентина Григоровича Гудкових.
Надія-Анастасія Миколаївна та Валентин Григорович Гудкови.
З шестилітнього віку займається музикою. Закінчила Роменську музичну школу по класу фортепіано. У 1976–1979 роках навчалася на фортепіанному відділі в Новополоцькому музичному училищі Вітебської області. Готувалася до консерваторії й грала по 8 годин. Через надмірну працю переграла руки, й так обірвалось не тільки навчання, а й мрія стати концертуючою піаністкою.
У 1983 р. закінчила Сумське Вище училище культури та мистецтв ім. Д. Бортнянського (дириґентсько-хорове відділення). Працювала викладачем теорії музики та фортепіано в Низівській музичній школі.
У композиторському доробку Людмили Ромен: 30 фортепіанних творів, 16 партитур для хору, понад 100 пісень на власні поезії та на поезії поетів-земляків – І. Чумаченка, М. Данька, А. Гризуна, О. Вертіля, Надії Степули, Г. Єлишевича, Ніни Багатої, Тамари Герасименко, Божени Коваленко, а також Олени Теліги, Ніни Виноградської, Олега Ольжича, Лідії Рижкової та інших. Особливий композиторський доробок – 25 пісень та 4 партитури на поезію Олександра Олеся.
Як композиторка і виконавиця власних пісень Людмила Ромен брала участь у таких фестивалях та конкурсах: обласний відбірковий тур Першого республіканського фестивалю «Червона рута» (1989), ІІІ Всесоюзний фестиваль народної творчості (1990), літературно-мистецьке свято «Пелюстки Ромен-цвіту» (1997), Всеукраїнський фестиваль співаної поезії «Українська хвиля 2001», обласний фестиваль козацької пісні «Дивограй» (2003), «Калнишева рада» (2003) та ін.
Як народна майстриня Людмила Ромен брала участь у багатьох обласних та Всеукраїнських виставках народної творчості. Роботи експонувалися на виставці «Мальовничий Ромен» у Роменському музеї до 1100-ліття міста Ромни. Її вироби художнього ткацтва знаходяться в приватних колекціях Росії, Великобританії, Канади, Австралії.
Людмила Ромен – одна з найактивніших громадських діячок Сумщини кінця 1980–1990-х років. Одна із засновників та організаторів краєзнавчо-літературно-мистецького товариства «Спадщина» в Сумах, яке діяло з 1984 в умовах переслідувань, а згодом постало офіційно. Також одна із засновників перших осередків в області ТУМ, НРУ, Союзу Українок та Сумської обласної організації Всеукраїнського жіночого товариства ім. Олени Теліги, яку й очолює з 1999 року.
Як активна просвітянка Людмила керувала Козацьким ансамблем, який перший на Сумщині почав популяризувати українські патріотичні пісні й заспівав Гімн України під час першого підняття українського національного прапора в Сумах над міською Радою.
Багатьма талантами наділена ця незвичайна жінка: поезія, художнє ткацтво, музика (композиторка, піаністка й хоровий дириґент), математика… Звідси поліфонічність її письма й розмаїття виявів внутрішнього світу – ткання полотна своєї долі. А доля в неї нелегка (після народження трьох синів погіршилось здоров’я), та всі труднощі переборює вона волею до життя й любов’ю до Білого Світу.
У сповідальних «Крутих сходинах до Слова» Людмила Ромен розкриває глибинну пам’ять своєї душі: «…Щоранку я прагла Сонця, трав і квітів, співу пташок. Літньої пори любила босоніж бігати під дощем. Таку особливу радість мені дозволяла Бабуся, до якої як на велике свято я їздила в гості в Перекопівку. Саме в Перекопівці, у тому тихому Раю з мальвами й жасмином, з малесенькою хаткою під солом’яною стріхою та з долівкою, завжди свіжовимазаною глиною та притрушеною травою, душа моя всотувала той найрідніший світ, який дихав, струменів різнобарвно і зачаровував! Тільки там я зазнала краси, тепла й любові! … Аналізуючи свої падіння й злети, випробування, я самотужки, самоосвітою, сходинка за сходинкою, входила в Великий світ Слова: від біблійного до сонячного животворящого Духу. Були дні, тижні нерухомості, коли і читати не могла, то доводилося відволікати себе, тамувати біль ткацтвом…».
Поетеса Людмила Ромен – вихованка Сумського обласного літературного об’єднання «Зажинок». Систематично друкуватись почала з 1985 р. в обласній та республіканській пресі. Автор перших поетичних збірок: «На вітрянім вогні» (1994), «Горобина ніч» (1996), «Мовчать дерева роду» (1999), «Яблука з неба» (2000, 2002).
З праоснови українського світовідчуття, з первинних хліборобських звичаїв та обрядів, з життєвого досвіду й болю народилась ориґінальна й цілісна поетична книжка «Білий лебідь – лебідь Чорний» (2005). Як пише в напутньому слові до неї доктор філософських наук І. П. Мозговий: «Сьогодні, коли ми звертаємося до витоків нашої духовності, коли відроджуються давні традиції, досить актуальними є намагання зрозуміти специфіку тих вірувань, які попри все наклали відбиток на ментальність, побут і світосприйняття українців. Саме до цього світу вводить нас поетична книга Людмили Ромен…Зацікавлений шанувальник рідної культури захоплюватиметься барвами слова… І, чи не найсуттєвіше, відчує пориви серця, стихію Великого Кохання, яке зароджується, визріває й перемагає, яке покликане здолати все те, що роз’єднує й протиставляє людей».
Далі виходять у світ поетичні книжки: «Вірую» (2006), «Грім» (2006), «Злю́би» (2008), «Гаряча тиша Літа» (2010), «За синню – СИН!.. Реквієм» (2013), «Скрипка Сонця» (2014, 2017), «Місто моєї долі» (2017), «Чорнобривці на снігу» (2019), «Срібне коло Місяця» (2019), «Зимниця» (2020), «Межимісяччя» (2020), «Живиця» (2021).
Особливо зачаровують глибокою втаємниченістю, закоріненістю в народні традиції збірки «Срібне коло Місяця» (2019), «Зимниця» (2020), «Межимісяччя», які складають унікальну трилогію «Арані». Арані (буквально – Світло Неба) – прадавній ритуальний прилад для щоденного добування життєдайного вогню, що його породжує дух Світла Ор. Арані є символом сили й ладу моногамної орійської родини, в якій поєднались небесна життєзароджуюча й земна життєродна первини.
Трилогія «Арані» – філософсько-лірична драма, написана в авторському жанрі «роменлет». Базовим доповненням до поетичної частини трилогії є «Карби» – своєрідний коментар, у якому зібрано давню й сьогочасну мудрість та морально-світоглядні засади нашої звичаєвої традиції.
Перша книжка трилогії – «Срібне коло Місяця» про святість Української родини, про силу любові й кохання, про чистоту подружніх почуттів, про моральність материнства й батьківства, про вірність і лад у родинному житті… Над цією книжкою Людмила Ромен натхненно працювала протягом 10 років.
Друга книжка трилогії – «Зимниця» про сад життя, про душу, яка палає від болю, та однак любить. Любов – джерело щастя, і плекати її в собі все життя під силу мужній і справжній людині. Любов зцілює поранене серце, як обпалений блискавкою сад, і людина усвідомлює себе частиною Всесвіту…
Третю книжку трилогії – «Межимісяччя» складають поезії, народжені з любові, болю, тривог та переживань авторки, які передають усю палітру відчуттів її тонкої душі. Любов до чоловіка й дітей, Роду й родини поєднана з любов’ю до рідного краю, Землі, Всесвіту.
Філософсько-лірична драма «Арані» – розмаїтий вияв світообразу поетеси, тобто її особистого мистецького світу, заснованого на спільноетнічних архетипах-праобразах глибинної самосвідомості рідного народу. Осердям цього світообразу є вселюбляча, всенароджуюча Жінка-Мати.
На цій особливості центрального образу наголошує журналістка Раїса Скорик (Почтарьова) в передмові «Чуттєва сутність жінки» до першої книжки трилогії – «Срібне коло Місяця»: «Головна героїня драми – узагальнений образ Жінки, Матері-Прародительки. Створити цей образ змогла лише сильна духом, роздумами та всією своєю гармонійною сутністю Жінка. Підкреслила цінність щасливої повної родини, яка зуміла вистояти пере усіма ударами долі, трагічними подіями… Тут і ідея Родоводу, що йде з глибини віків Роду-Прароду, і описи щасливих миттєвостей від народження дітей, що дарує Світові Жінка».
І проникливий висновок робить кандидат філологічних наук Наталія Троша в передмові «Світиться сонячним спектром душа…» до третьої книжки трилогії – «Межимісяччя»: «Таким чином, концептом-домінантою драми «Арані» є Любов з її всеперемагаючою силою, безмежною вірою в добро і людяність, спокоєм і затишком, з надією на просте жіноче щастя, радістю материнства і теплом родинного вогнища».
Любов – основа життєвого й мистецького полотна Людмили Ромен, піткання якого ясніє сонячними барвами. І всі взори на тім полотні опромінені любов’ю й є реченнями невидимої сакральної суті цього сонячного почуття: «Любов дається і відбирається, бо Любов – іскра вічного вогню, вічна краплина животворящої Дії Творця, не всяка душа її варта».
Трилогія «Арані» є безцінним джерелом для плекання у молодого покоління Українців заповітних родинних цінностей на морально-світоглядній основі прадавньої народної традиції.
Олександер ШОКАЛО, культурософ
Добірка поезій Людмили Ромен:
РУСАЛЧИН ВЕЛИКДЕНЬ
Що над нами? Позолотна вись…
М. Петренко
Наді мною Сонцем позолотна вись,
Наді мною Небо – море синє-синє!
З парусами білими пливуть хмарини.
Світ зелений. Свіжо. Голосом трави
Празникує все зело: живі! Живи!
І душа – на крилах, у молитві лине.
Наді мною Сонцем позолотна вись,
Наді мною Небо – море синє-синє!
Що за дійство! У Русалок* перезві
Гай і луг. Вінком заквітчана калина.
Верби, клени, вільхи і стрункі раїни
Захлинулись в пісні щастя солов’їній.
Наді мною Сонцем позолотна вись!
12.05.2020
* Русалчин Великдень – четвер на сьомому тижні після Великодня – 21-22 березня (не плутати з християнською Пасхою, бо саме від Пасхи ведуть церковний календар – 7-ма седмиця після Пасхи для визначення-призначення свята Трійці). За давніми звичаями і повір’ями Русалкам в цей день дозволяється набувати людської подоби.
ЗЕЛЕНІ СВЯТА приходять до нас у першій декаді травня і тривають протягом тижня.
Це одне з найвеличніших річних природних свят нашого народу, яке в собі несе пошанування Сонця, Води та Землі, які народжують Зелене Диво, творять життя. Початок їх збігається з РУСАЛІЯМИ, зокрема започатковує ЗЕЛЕНІ СВЯТА Русалчин Великдень. Замовляють небо, поля, гаї, сади, світ, Всесвіт на гарні врожаї, погожу днину, добробут людей.
КУПАЛЬСЬКА НІЧ
О, ці слова Любов’ю душу позначають,
Мій погляд –
звуки мрій грози в високім небі.
Язичницькі вогні! –
Віки першоначала.
О як котилася,
громами,
я до тебе!..
Не втримаю, пробач,
снагу,
принаду,
вроду!
В Купальську ніч
заквітла папороть у лоні,
В Купальську ніч
вінком
лягла на воду.
Пливе свіча жаги
до вуст твоїх безсонних.
Приб’юсь до ранку в берег твій, коханий,
Втопи в бурштині рос
ще теплі з ночі трави.
Ось промінь сонця тілом аж органить,
І щастям протече розплетена Олава!
21.06.2020
ОЙ, ДАНО, – КУПАЙЛА!
Обрядова пісня плетення вінків
Поезія й музика Людмили Ромен
Партитура:
Ой, Всевишній Батьку-Небо,
Пресвятая Земле-Мати,
Ви дозвольте
квітів назбирати.
Рефрен:
Ой, Дано, – Купайла
нічка буде мала.
Ой нарву зелен-любистку,
сокирок, волошок в житі.
На Купайла,
щоб у парі жити.
Хміль візьму і материнку,
і полин, і нечуй-вітер.
На Купайла
папороть заквітне.
Роман-зілля, мак червоний,
зелен-листячко кленове.
На Купайла
ніч свята любові.
Я вплету в вінок на щастя
незабудки синьоокі.
На Купайла
Сонечко високе.
Ой вплету чебрець і руту,
і барвінку квіти сині.
На Купайла
буде мій віднині.
Ой сплела, сплела віночок
з трав духмяних поля й лугу.
На Купайла
вік щаслива буду!
Запалю, поставлю свічку
у віночок свій кохання.
На Купайла
буде ніч єднання.
Ой пущу, мов серце-долю,
я віночок з королиці.
На Купайла
хай пливе по річці.
Ти пливи, пливи, віночку.
Де ж мій суджений навіки?
На Купайла
Святвогні великі.
Світе милий, ясні Зорі,
упіймав віночок любий
На Купайла.
Стану з ним до злюбу!
Ой, Дано, – Купайла,
ніч благословляла!
21.06.2006
ТАК ПАХНЕ ЧЕРВЕНЬ
Диптих
І.
Так пахне червень:
трави, смугами покоси,
Сріблясті риби хмар пірнають в голубінь.
О літечко…
Яке кохання? – невгасиме й досі..
Летять роки.
Ляга на серце стужавіла тінь.
Так пахне червень.
Край городу відцвіта калина,
Щасливі бджоли з лугу – переповнені медів.
А думи – думні, в гіркоті.
Спеклася Україна.
Чи цьому червню-косарю
подасть ще хто води?
Так пахнуть в червні бузини, акації суцвіття,
Гвоздик голівки жаром падають до рук.
А віртуози-цвіркуни з прадавнього століття
На скрипках Страдіварі творять диво-звук!
І вихлюпне в світанки дикі роси біла Мавка,
Що так жадала сонця Сонць…
(Та кажуть – що з людей).
Чи не відтоді туляться до хат чарівні мальви.
Так пахне червень.
Стигле сонце, серце…
Дощ не йде.
ІІ.
А дощ – не йде.
Не йде і все.
Всихають трави.
І він не йде. Не їде.
Серце не втіша.
Сула. Малий Ромен.
Струмочечком Олава. –
В хвилини вільні біля вас завжди моя душа.
Розхлюпалися небом вже Волосожари,
І пісня «Ой ти, Галю» лине над селом.
Що ж ви співаєте? –
То ж їхали – хозари!!!
Не міг козак дівчині заподіять зло!
Все в нас чуже.
Ми – покручі? Ми – малороси?
Ми – двоголові знов.
Ми – двоязикі ще.
Ми – щедрі: ділимось теплом і хлібом досі,
І багатіємо, мов дурні, від прощень,
Від каяття чужих провин.
Моя Вкраїно, –
Моя волошко синя, на семи вітрах,
Несеш нектар нам мови у серця бджолино,
А червень з-під Майдану – кольорами зрад.
А дощ – не йде.
Апостол Правди і науки
Нас прокляне.
Розплата знову нам гряде?
Ці харизматики, – чи здатні ще до злуки?
Знов червень.
Стогне сонце.
Серце.
Що нас жде…
27.06.2020
* * *
Живу із вірою не в тих,
хто замовляє грім,
А хто гримить перунами
і рунами любові,
Зринає духом з чистих вод
до ясних тиш зорі,
В біді і душу розіпне
на крик болиголову.
На красних дугах райдуг часом вороння!
Арканили і мову, й тіло,
зранене до крові.
Живу із вірою не в тих,
хто світить навмання.
Перуне мій,
розверзни небеса
на віще Слово!
Музика:
Людмила Ромен. Патетична поема:
«Патетичну поему» виконує Людмила Ромен на своєму творчому вечорі «Місто моєї долі» 8 лютого 2018 р. в м. Суми.
Ніжний романс. Поезія Олександра Олеся, музика Людмили Ромен:
«Ніжний романс» виконує Людмила Ромен на своєму творчому вечорі «Місто моєї долі» 8 лютого 2018 р. в м. Суми.
