Україна – країна курганів-обсерваторій

Кургани України

Україна – країна курганів-обсерваторій. Українці є нащадками й носіями курганної культури, якій понад 5 000 років. За підрахунками дослідника Д. Я. Телєгіна упродовж п’яти тисячоліть пращури українців насипали понад 100 000 курганів і створили своєрідний історико-культурний ландшафт.

Т. Г. Шевченко писав у своєму щоденнику: “Могила, або курган, на Волині та Поділлі велика рідкість. А по берегах Дніпра, в губерніях Київській, Полтавській, ви не пройдете версти поля, не прикрашеної високою могилою, а іноді й десятком могил”.

Українці тисячоліттями жили поруч із прадавніми могилами – невід’ємним атрибутом народної міфології та фольклору. Могила виконувала багато функцій. Однією з них був межовий знак, орієнтир в степу. Переважно кургани стоять на вододілах і пануючих висотах місцевості, утворюючи мережу, в якій з кожної могили видно всі могили в околиці до 5 кілометрів, а в деяких випадках і далі.

На діаграмі показано статистичну вибірку відстаней від курганів до межі вододілів .

За цією мережею вододілів були прокладені головні дороги, головні магістралі прадавньої України, а могили відігравали роль верстових стовпів. На наступній діаграмі зазначено розподіл курганів в просторі по відношенню до доріг. Більшість курганів розміщені на відстані до 200 метрів від транспортних шляхів.

Курган – це культове місце, найдавніший храм. Краєзнавці зазначають, що в минулі століття на курганах з кам’яними бабами люди залишали монети, записки з проханнями. Подекуди ця традиція збереглася і до наших днів.

Курган – могила героя, пам’ятник видатній людині. Іван Сірко – один з найвидатніших полководців всіх часів і народів – похований у кургані. Ще Тарас Шевченко писав у своєму Заповіті:
Як умру, то поховайте
Мене на могилі
Серед степу широкого
На Вкраїні милій.

Він просив поховати його не в могилі, а на могилі, тобто на кургані. Курган – запозичене тюркське слово, в різних куточках України кургани називають могилами. Шевченко брав участь в археологічних розкопках кургану Переп’ят на Київщині, малював могили і недовгий час був членом київської археологічної комісії. На мою думку, він просив поховати його за давнім звичаєм на кургані, (так зване впускне поховання), “серед степу широкого” в степовій Україні, де так багато могил. Ще одну вказівку дав Тарас Григорович:
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.

Кручі високого правого берега видно з лівого берега Дніпра. Місце, де їх добре видно, – там же, де чути, як реве дніпровський поріг Ревучий. Інші назви – Дід-погір та Ненаситець. Назву “Ревучий” він отримав через те, що був найбільш небезпечним з усіх дев’яти порогів. Перепад висоти був 5 метрів. Він був настільки небезпечним, що перед його проходженням лоцмани за старим звичаєм прощалися один з одним. Течія шуміла так голосно, що доводилося кричати на вухо співрозмовнику. На одній з могил лівого берега Дніпра, між селами Василівка та Варварівка, хотів спочити батько нації Тарас Григорович Шевченко.

Курган – це обсерваторія. На прикладі обсерваторії Безводівка ми знаємо, що кургани в просторі розміщені згідно з проектом, який враховує не лише рельєф місцевості, а також астрономічні точки сходу і заходу Сонця та Місяця в астрономічно важливі дні сонцестояння та рівнодення. Оскільки курганні комплекси будувалися згідно певного проекту – це пам’ятка архітектури.

На жаль, в Україні за останні 100 років 90% курганів знищено сільським господарством та археологічними розкопками. Найвеличніші скіфські кургани України – Куль-Оба, Олександропільський курган, Товста Могила, Огуз – знищені.

В курганах доби бронзи золота немає. Проте і вони регулярно зникали з історичного ландшафту України. Аграріям простіше було розрівняти тисячолітню пам’ятку плугами і, як додатковий бонус, отримати додатковий центнер зерна, ніж кожного року оминати її.

Щоб зберегти кургани Безводівки та допомогти іншим людям, небайдужим до збереження історичної спадщини, був створений всеукраїнський рух “Хранителі курганів”. Рух об’єднує десятки активістів з різних областей України, під їхнім захистом тепер перебувають десятки курганів. Тільки на Чернігівщині маємо п’ять хранителів: у Седневі, Носівці, Нових Млинах, Хорошому Озері та в Безводівці. Метою громадської ініціативи “Хранителі курганів” зберегти та відновити історичний ландшафт, а також змусити аграріїв, чиновників дотримуватись Закону України “Про охорону культурної спадщини”. Наші активісти проводять інформаційну роботу і пояснюють важливість збереження курганів, їх значення та необхідність захисту. До нас долучається все більше прихильників, тому плануємо створити регіональні осередки та громадську організацію “Хранителі курганів”.

Департамент культури й туризму Чернігівської ОДА та його керівництво підтримують мене в захисті курганів Безводівки. Мені було надано повноваження громадського інспектора з охорони культурної спадщини. Впродовж року п’ять курганів було переведено з категорії “рілля” до категорії “пам’ятка”. На курганах було встановлено інформаційні таблички, виготовлені на спонсорські кошти, а також кілька фотопасток для фіксації можливих правопорушень на пам’ятках. Проте не всі кургани в Безводівці повернені народу України. На мій погляд, необхідно створити історико-культурний заповідник “Обсерваторія “Безводівка”, щоб пишатися своїми курганами, як це роблять в Ірландії, Британії та інших цивілізованих країнах.