Життя й доля геніяльно талановитого українського композитора Максима Березовського, напевне, склалися б зовсім по-іншому в умовах збереження та повноцінного фукнціонування козацького Гетьманату. Зокрема й під пануванням династії Розумовських, пристрасних любителів та щедрих меценатів музики.
Чи то під патронатом гетьмана Кирила Розумовського, засновника (у своєму приватному маєтку) одного з перших в Україні оркестрів і кріпацької театральної та оперної трупи, який усіма засобами підтримував на імператорському дворі земляків-вокалістів та який, зрештою, наскільки можемо судити зі скупих біографічних даних про Березовського, саме і вислав майбутнього композитора до петербурзької придворної капели під опіку її дириґента козака Марка Полторацького. Чи то, — якби здійснився задум династичного гетьманства Розумовських, — Кирилового сина Андрія, який згодом, живучи у Відні, був засновником найпопулярнішого у столиці Габсбурґів музичного салону, другом і меценатом Людвіґа ван Бетховена, який і присв’ятив Розумовському три струнні квартети та й славетні П’яту і Шосту Симфонії. Історія однак, як добре відомо, пішла іншим шляхом: значно трагічнішим як для України, так і для її музичного генія Березовського. Тому останньому, після повернення з Італії до Петербурга, вона принесла приниження, самотність, цілковите зубожіння та й хворобу, а 2 квітня 1777 року під час приступу лихоманки штовхнула його до самогубства.
Після блискучого деб’юту наприкінці 1750-х, коли Березовський у віці 14 років виступив як соліст в опері Франческо Арая «Олександр в Індії» і коли згодом став визнаним майстром композиції (про якого академік Яков фон Штелін писав у своїх «Вістях про музику в Росії», що, мовляв, окрім успіхів опер Бальдассаре Ґалуппі, в Імперії популярні «хорові твори малоросійських композиторів, серед яких визначився придворний камерний музикант Максим Березовський, наділений непересічним талантом, витонченим смаком і майстерністю композиції церковної музики»), — часи випробувань настали для Березовського вже у 1762.
Тоді-то гине у наслідку організованої його дружиною Катериною двірської інтриги цар Петро ІІІ, любитель музики та засновник «Оперного дому», в якому й виступав 
Березовський. А узурпаторка трону, екс-принцеса дрібненького Ангальт-Цербстського князівства, жінка пристрасних інстинктів і примітивних смаків, не просто не любила музики, а таки відверто глузувала з неї, а то й полюбляла знущатися над придворними музикантами.
Дорога втечі для Березовського вела до Італії, причому, здавалося б, до великих успіхів, позаяк він здобув найпрестижніше в Европі звання «академіка композиції» у Філармонійній академії Падре Джованні Баттіста Мартіні у Болонії. У Ліворно з успіхом ставлять його оперу «Домофонт». А проте це европейське визнання не приносить йому добра у провінційному Петербурзі. Радше навпаки – робить його об’єктом ревнощей та інтриґ. Хоча, може, тут завинила й гордовита вдача «академіка» Березовського? Бо його молодший друг і земляк Дмитро Бортнянський, теж повернувшись з Італії кілька років пізніше, таки вдало зумів знайти собі місце у кодлі придворних інтриґ.
На жаль, велика частина творів Березовського безповоротно, здавалося б, загублена. Хоча недавні сенсаційні відкриття його симфонії та невідомих хорових концертів таки збуджують надії, що якусь частку яскравої творчої спадщини нашого композитора-класициста ще вдасться колись віднайти…
Усі телепередачі «Очима культури» можна подивитися тут: на моїй сторінці «Очима культури».
Дякую за Вашу увагу! Щиро, Марко Роберт Стех
