75-і роковини початку депортації українців з Польщі: що відомо про сумну подію
75 років тому розпочалась примусова депортація українців з їхніх етнічних територій. Внаслідок етнічних чисток своїх домівок позбулися 700 тисяч осіб. Продовженням депортації українців, яка розпочалась ще у завершальні роки Другої світової, стала акція “Вісла”, проведена у 1947 році польським та радянським комуністичними режимами.
8 вересня цього року Україна вперше на державному рівні вшановує роковини депортації. Торік Верховна Рада встановила другу неділю вересня Днем пам’яті примусового виселення автохтонних українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944-1951 роках.
Дізнайтеся, як українці змінювали хід європейської історії
Що таке операція “Вісла” і хто її провів?
Це етнічна чистка, проведена за рішенням партійного і державного керівництва СРСР, Польської республіки та ЧСР. Цій операції передували заходи, які проводились на територіях Західної України комуністичними режимами СРСР та Польщі. Так, 9 вересня 1944 року в Любліні СРСР та Польща уклали угоду про “взаємний обмін населенням”. Виганяли українців з Польщі, а поляків – з України. Попри заяви, буцімто переїзд здійснюватиметься добровільно, комуністичні режими СРСР та Польської Народної Республіки масово використовували репресивні методи. Виселення перетворилося на примусову депортацію.
Ключовим етапом в процесі етнічних чисток стала операція “Вісла”, яка тривала з квітня по липень 1947 року. Офіційним приводом для проведення операції стало вбивство заступника міністра оборони Польщі, в якому звинуватили УПА. Відповідальність же поклали на усіх українців, які мешкали в Польщі.
Українців вивозили у товарних вагонах / Фото ukrainianpeople.us
Операція полягала у примусовій, з використанням військ, депортації українців з їхніх етнічних територій – Лемківщини, Надсяння, Підляшшя і Холмщини.
Швидкими темпами переселити українців і змішані родини на повернені території (передусім північну Пруссію), не утворюючи компактних груп і не ближче, ніж 100 кілометрів від кордону,
– мовилося у постанові Політбюро ЦК ПРП.
“Повернені землі” – це території, які відійшли Польщі після війни від Німеччини. Саме сюди вирішили депортувати українців із Закерзоння. Так називали невеличку смужку етнічних українських земель, які після приєднання Західної України до СРСР, опинились у складі Польщі. З квітня до жовтня звідси було виселено 150 тисяч українців із двох сотень тисяч, які ще залишились після попередніх переселень до Союзу.
Читайте також: Півтори години і шкільний зошит: як писали Акт про проголошення незалежності України
Як проходила операція “Вісла”?
Українцям давали 2 години на збори. Речей дозволили брати не більше 25 кілограмів на сім’ю. Декому вдавалося взяти з собою худобу, що їх і врятувало. Українцям після депортації обіцяли рівноцінне відшкодування майна на новій територій, проте цього не відбувалося.
Потім українців везли у товарних вагонах. Довго і невідомо для них, куди.
Українцям давали 2 години на збори перед депортацією / Фото prolviv.com
Тих, кого запідозрили у співпраці з УПА, розстрілювали без слідства. Для цивільних українців Міноборони влаштувало концтабір в Явожно. Чимало українців загинули від нелюдських умов під час виселення.
Багато сіл під час “зачистки” спалили. На їхньому місці – нині пустка. А замість зруйнованих церков виросли ліси.
“Добровільне переселення” з “рівноцінним відшкодуванням майна” обернулося колгоспним рабством, голодом та злиднями, роками принижень та поневірянь без права повернення на рідні землі,
– розповів голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович.
Дивіться відео про депортацію 700 тисяч українців:
Читайте також: Як Сталін виправдовував напад на Польщу: спогади свідка Другої світової війни
Які заходи відбудуться в Україні до 75-річчя від початку депортації українців?
- 9 вересня – відкриття виставки “Вигнання” у Києві,
- круглий стіл “Відновлення національної пам’яті про злочин тотального виселення українців–автохтонів з історичних земель”,
- мітинг-реквієм та молебень біля Пам’ятного Хреста жертвам Голодомору та політичних репресій в Україні,
- пам’ятна академія за участю представників державної влади, духовенства, ЗМІ, делегацій товариств депортованих українців,
- драма-концерт “Вигнані з Раю” Івано-Франківського академічного обласного музично-драматичного театру імені Івана Франка.
Як проходила операція “Вісла” – дивіться відео:
24 канал
2019
ТРАГЕДІЯ НАРОДУ В ЦЕНТРІ ЄВРОПИ.
СЕЛО ГУТИСЬКО НА БЕРЕЖАНЩИНІ : ІСТОРИЧНІ ПАРАЛЕЛІ ЧЕРЕЗ 75 РОКІВ….
Село Гутисько – це моя маленька батьківщина тут я народилася. Коли ми малими росли тут і бавилися на пасовищах, полях, лісах, то все навкруги було красиве і радісне. Мені здавалося, що це і є Рай на Землі. Замолоду не вникаєш в долю рідних, родини, людей, які тебе оточують. Ми довго не розуміли, яке нелегке життя мали тут наші батьки, як вони тяжко працювали, аби виростити дітей і дати їм дорогу в життя. Має пройти багато років, щоби почати все усвідомлювати…
Я постійно повертаюся до теми життя моєї родини і односельчан села Гутиська. Бо тема ця є трагедією моїх батьків і трагедією цілої династії видатних народних різьбярів, мистецькі роботи яких є по світах. Тепер часто отримую інформацію про продаж цих робіт на різних європейських аукціонах. Останньою була інформація з німецького сайту, де продавалася унікальна палиця роботи Григорія Бердаля (помер на Гутиську). Більшість родинних династій, які жили на Гутиську, знищила радянська колгоспна система, декому вдалося вирватися, переїхати до міст (Бережани, Моршин, Трускавець, Львів) і там якось продовжити ще традицію народного різьблення. Решта і нині доживає в тяжких умовах села. Однак ніхто ніколи цією історією не переймався. Молода незалежна, сучасна Україна не завжди знає долю свого народу. А може і байдужість до усього навколишнього повністю поїдає нашу сутність…
У 2010 році на пошану пам’яті цих неймовірно обдарованих майстрів мені вдалося поставити Пам’ятники на могилах двом найстарішим різьбярам, які померли в Гутиську в один 1946 рік – це геніальний Михайло Орисик (народжений 1885 р., село Вілька, Польща) і надзвичайно талановитому Кузьмі Стецяку (народжений 1986р., теж село Вілька). Не знаю де живуть їхні діти, внуки чи правнуки Михайла Орисика і Стецяка Кузьми! Оскільки на той час село Гутисько не мало ні Церкви, ні Цвинтаря, то людей ховали у сусідньому селі Куряни, що на трасі Бережани-Рогатин. Цвинтар добре видно так на горбочку під лісом. Завжди, хто їхатиме повз нього, не забудьте мовчки поклонитися талантові цих геніальних людей і цілому поколінню різьбярів, які там поховані. На жаль, могили занепадають і заростають травою, де діти їхні – невідомо. Але молодь сучасна сіл не знає про цю дуже цікаву історію. Дуже мрію приїхати і піти у сільські школи сусідніх сіл і розповісти їм про це.
. У 1945 році до села Гутиська було депортовано цілі династії видатних лемківських різьбярів – Орисиків, Михайлишиних,Стецяків, Сухорських, Одрехівських, Бердалів, Кищаків, Бенчів,Шалайдів, Іляшів, Красівський, Потоцьких, Долинських, Завіських,Прожираликів, Пухонських, Синютків, Боляків, Хомко. Кіт, Хомяк, Фрбанець (можливо когось забула!) тощо… Усіх 150 родин .
Усі родом з прадавніх двох лемківських сіл Вілька і Балутянка, які існували ще з ХІУ ст. на етнічній Лемківщині біля курортних міст Риманів-Здруй та Івоніч (тепер Польща). Тоді про майстерність лемків-різьбярів захоплено писали польські письменники, мистецтвознавці, історики, які скуповували у них різьбу. Адже міста були курортними і люди з цілого світу їхали на лікування, а отже і різьбу, куплену тут, везли у різні куточки. Тому і роботи майстрів знаходяться нині як у приватних колекціях, так і в музеях Європи і України. Польщі і у приватних колекціях світу.
Графиня Анна Потоцька, захоплюючись різьбою лемківських майстрів відкрила наприткінці ХІХ ст. у місті Риманові школу. До неї ходили на навчання усі хлопці Вільки і Балутянки. Але і нині ця школу носить назву Риманівська школа дерев’яної різьби.
У 1935 році в місті Закопаному Перший Президент Польщі – Ігнацій Мосціцький у 1935 році оглядав виставку дерев’яної різьби. Лемківські різьбярі – Орисики, Стецяки, Кищаки, Михайлишини теж представляли на виставці свої художні вироби. Президент Польші Ігнацій Мосціцький, захопився цими виробами, а особливо скульптурою молодого різьбяра Олекси Стецяка. Саме за сприяння Президента Ігнація Мостіцького, сільський хлопець Олекса Стецяк, потрапив до Краківської Академії Мистецт, яку закінчив у 1939 році. Був неймовірно обдарованим майстром скульптурної різьби. У рідному селі Вілька на стіні мав картину, як НКВД розстрілювало польських офіцерів в Катині. Прийшов 1945 рік…Депортація. Родина Стецяків, як і інші родини, оселилися у селі Гутисько, на Бережанщині. Доля неймовірно талановитого Олекси склалася трагічно – він був засланий на 10 років до Сибіру, у тюрмі тяжко хворів, помер у 1959 році. Батько Олекси – Стецяк Кузьма, талановитий різьбяр через трагедію сина і тяжкі умови життя, помер у Гутиську 1946 року. Його поховали у селі Куряни, неподалік Гутиська. (Два сини Іван та Михайло уже давно померли. Чи є ще родина, невідомо….).
Видатні різьбарі першого покоління померли у селі Гутиську в тяжкій нужді, ще наприкінці 40-их років, ховали їх у селах Куряни і Кути.
Як уже писала, у 1946 році у Гутиську помер і засновник лемківської школи дерев’яної різьби – Михайло Орисик, геніальний народний майстер плоскої й круглої різьби.
Народився Михайло в лемківському селі Вілька. Його величезними дерев’яними скульптурами захоплювалися видатні польські і світові діячі. Його скульптури знаходяться у приватних колекціях. М.Орисик різьбив скульптури заввишки півтора метра, і нині невідома доля його п’яти таких робіт.(Його сини Андрій і Степан жили в Трускавці, де і поховані.
У селі Гутиську друге,третє і четверте покоління різьбярів, тікаючи від колгоспного ярма оселялися в містах Бережани, Тернопіль,Одеса, Трускавець,Моршин, Львів. Інші залишилися жити у Гутиську до нині. Роботи лемківських майстрів щороку поповнювали експозиції музеїв України і приватних колекціонерів.
Андрій Сухорський. Переселення лемків. 1985
Вперше різьбу лемків вдалося показати у 2008 році у Національному Палаці “Україна” . Там відбулася виставка лемківської дерев’яної різьби лемківських майстрів, приїхали і самі майстри, серед них і ті, що народилися на Лемківщині. Виставку відвідав Президент України Віктор Ющенко, про яку згодом захоплено розповів у ЗМІ. Президент Віктор Ющенко годинами оглядав виставку. Спілкувався з майстрами. Найстарші Степан Кищак і Андрій Сухорський ділилися спогадами і сказали Президенту України про те, що в їх долі виставку лемківської різьби оглядали два Президенти: Перший був Ігнацій Мосціцький , який оглядав роботи ще їхніх батьків, а другий президент – це сам Ющенко, який оглядає роботи і їхніх батьків і їхні роботи . Оглянувши виставку, Президент Віктор Ющенко, дав розпорядження нагородити лемківських різьбярів – Андрія Сухорського ,Степана Кищака, Андрія Красівського, Данила Долинського званням «Заслужений майстер народної творчості України».
Ці нагороди майстри отримали 24 серпня на День Незалежності України.
Отака історична арка в житті маленького села Гутиська, біля Бережан.
Ольга Бенч, професор, народна артистка України
09.09.2019
75-а річниця депортації українців з Польщі: віче у Львові вшанувало пам’ять жертв
8 вересня у Львові вшанували 75-і роковини початку депортації українців з Польщі у радянську Україну. Десятки людей, які були примусово виселені зі своїми батьками з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, зібрались на віче біля пам’ятника Тарасові Шевченку, де вшанували жертв цієї трагедії.
Молоді люди тримали у руках листки з назвами українських сіл, звідки були депортовані українці: Сагринь, Павлокома, Безкоровичі, Гораєць, Березка, Берест, Ліски.
Громадський діяч Володимир Середа, який у березні 1946 року з рідними був виселений із Надсяння в Україну, називає принципово важливим, щоб виселення автохтонних українців з Польщі отримало політичну і правову оцінку як депортація за етнічною ознакою, а самі вони відтак були визнані депортованими.
«Сьогодні ми лише розпочинаємо вшановувати роковини депортації. Бо реально вона тривала до серпня – вересня 1946 року, тут на територію УРСР. Потім у 1947 році з тих етнічних українських теренів висели українців у межах Польщі, це була злочинна акція «Вісла» у межах Польщі. 1948–1951 роки певні ділянки УРСР були передані до Польщі і там тотально депортовані українці», – сказав Середа у коментарі Радіо Свобода.
9 вересня 1944 року у місті Любліні була підписана міждержавна угода між УРСР і Польським комітетом національного визволення про евакуацію українського населення з території Польщі і польських громадян з території УРСР. Цей документ передбачав переселення на територію України всіх українців, які проживали у повітах Холмщини у Польщі, а також евакуацію у сусідню державу всіх поляків і євреїв, які мали польське громадянство до 17 вересня 1939 року, тобто жили в Україні.
Читайте також: 80-річчя Другої світової війни: чому до Варшави запросили Зеленського, але не запросили Путіна
З 1944 по 1946 роки на територію УРСР депортували близько півмільйона українців із їхніх етнічних земель, під час акції «Вісла» – 150 тисяч, у 1948–1951 роках ще понад 41 тисячу. Люди залишились без рідної домівки, землі, майна.
«Примусова депортація мала ознаки армійських операцій, яку організували швидко, у межах двох годин давали зібратись», – наголосив голова Львівської обласної ради Олександр Ганущин.
Минулого року Верховна Рада України визначила другу неділю вересня як День пам’яті примусового виселення з Польщі автохтонних українців з Лемківщини, Надсяння, Холмщини, Південного Підляшшя, Любачівщини, Західної Бойківщини у 1944–1951 роках.
Об’єднання «Закерзоння» звернулись до перших осіб держави і схарактеризувало примусове виселення українців як одну з найбільш трагічних сторінок новітньої історії української нації. Депортовані українці Львівщини наголосили, що не мають претензій до сучасної польської влади за дії польського комуністичного режиму, але не байдужі до питань збереження місць національної пам’яті українців у Польщі, українських поховань на теренах сусідньої держави.
З вересня у Львові заплановані численні заходи, присвячені 75-м роковинам депортації українців із Польщі.
Читайте ще: День пам’яті примусового виселення українців у 1944–1951 роках із Лемківщини, Надсяння, Холмщини
Радіо Свобода
