Коли є компроміс – це означає, що обидві сторони зробили кроки (назустріч)”. Цими словами міністр закордонних справ Угорщини Петер Сійярто відповів на подяку журналістів ЄвроПравди за поступки в “освітніх переговорах” з Україною.
Ми спілкувалися на Закарпатті пообіді 22 червня. Перед тим Сійярто дав ЄП інтерв’ю, в якому повідомив, що Угорщина зняла вето із участі України в саміті НАТО. А ще – вперше публічно відмовився від категоричної вимоги скасувати статтю 7 закону “Про освіту”. І на додаток навіть не виключив, що Будапешт підтримає визнання нового статусу України на саміті Альянсу. Але це тривало недовго.
За три дні з угорського МЗС до генсека НАТО надійшов дивний лист.
У ньому Сійярто немов забув усе сказане на Закарпатті – і про діалог, і про “компроміс”.
Натомість угорське МЗС офіційно повідомило Альянс: зустріч під Ужгородом не мала успіху, жодної домовленості з Україною не досягнуто. А тому прем’єр Віктор Орбан на саміті НАТО в Брюсселі блокуватиме будь-яке рішення за підсумками зустрічі з Україною.
Причина таких різких маневрів невідома, адже підстав для зміни позиції не було. Можна хіба що припустити, що це – нова спроба “пошантажувати” Вашингтон. Хай там як, немає сумнівів, що у підсумку Орбан здатен ветувати рішення НАТО, вкотре продемонструвавши і Україні, і всьому світові, що домовленості з Угорщиною часом бувають надто крихкими, щоби сприймати Будапешт як серйозного партнера.
“Вам усе здалося”
22 червня неподалік Ужгорода відбулася перша “велика зустріч” щодо вирішення освітнього конфлікту між Україною та Угорщиною. Керівники МЗС та Міносвіти, їхні угорські колеги та представники угорської громади говорили довго, близько двох годин. А потім – додали неформального спілкування під час спільного обіду.
Ця зустріч сама по собі стала досягненням, адже Будапешт тривалий час блокував переговори, висуваючи наперед нереальну передумову – скасування “мовної статті” закону “Про освіту” для угорської меншини.
Підсумки переговорів так само здавалися важливими. Детальніше про це розповів міністр Сійярто.
По-перше, Угорщина відмовилася від вето щодо участі України у саміті НАТО.
По-друге (і це набагато важливіше!), в Будапешті відмовилися від ультимативної вимоги про повернення до старої мовної системи у освіті. Там нарешті погодилися з висновками “Венеціанки”: статтю 7 закону “Про освіту” можливо виконати таким чином, щоби це не шкодило національним меншинам – звісно ж, у консультації з представниками цих меншин.
До речі, наступний раунд цих консультацій має відбутися вже наступної середи, 11 липня, тобто саме в той день, коли в Брюсселі розпочнеться саміт НАТО.
По-третє, Сійярто публічно припустив, що до завершення саміту (тобто після наступних консультацій) прогрес буде ще виразнішим і Угорщина перестане блокувати також рішення Альянсу щодо статусу України. Повторимося – міністр заявив про це особисто. Ба більше – і угорські ЗМІ, і навіть сайт уряду Угорщини у п’ятницю 22 червня написали про успішні переговори.
Але вже у понеділок позиція змінилася на протилежну. Її Будапешт виклав у офіційному листі на ім’я генсека НАТО Єнса Столтенберга.
Зустріч з Україною не принесла успіху, письмово пояснили в МЗС Угорщини.
Цей лист не просто суперечив тому, що лунало від угорців досі.
Він також містив попередження: прем’єр Віктор Орбан, який приїде до Брюсселя на саміт НАТО, має намір голосувати проти будь-якого документа, який запропонують членам Альянсу до ухвалення за підсумками зустрічі з українським та грузинським лідерами.
А отже, не варто навіть намагатися “освятити” українську частину саміту формальним рішенням.
Угорські традиції
В Будапешті утрималися від коментарів про причини такої різкої зміни своєї позиції. Запит “Європейської правди” до МЗС та до посольства Угорщини в Україні, надісланий у четвер, залишився без відповіді. Щоправда, спростовувати існування такого листа до генсека НАТО там також не стали.
Між тим, інформація про угорський лист дуже швидко перестала бути таємною. Повідомлення про нову позицію Угорщини отримали також посли країн-членів Альянсу – адже саме держави-союзниці відповідальні за рішення, які будуть ухвалені за підсумками саміту НАТО; вони передали ці дані у столиці.
Минулого тижня інформацію з цього листа ЄП підтвердили кілька дипломатів.
При цьому не на користь угорців зіграло те, що у столицях отримали одночасно два протилежних сигнали. Адже перебіг зустрічі на Закарпатті бачили не тільки представники України та Угорщини: спостерігачем на переговорах був також Євросоюз. І його представники не мали сумніву, що переговори 22 червня пройшли дуже успішно.
А оскільки лист про “порожні” переговори суперечив і даним ЄС, і повідомленням ЗМІ, і навіть окремим заявам самого Сійярто – до нової позиції Будапешта всі поставилися скептично.
Зрештою, Угорщина не вперше опиняється в історії, коли їй мало хто вірить.
А в конфлікті уряду Орбана з Україною це – швидше правило, ніж виняток.
Нагадаємо, жодна європейська країна не підтримала Угорщину, коли та вирішила тиснути на Україну, блокуючи зближення Києва з ЄС та НАТО. Наочна ілюстрація цього сталася минулого тижня в Брюсселі.
У вівторок, 26 червня, Рада ЄС голосувала щодо виділення Україні 1 мільярда євро макрофінансової допомоги в обмін на здійснення реформ. Для ЄС це рішення не несло додаткових ризиків, адже йдеться не про гранти, а про кредит (за дуже вигідними, як для України, відсотками). Це рішення тривалий час обговорювалося в інституціях ЄС, його вважали “гарантовано схваленим”. Але знайшлася одна держава, що проголосувала проти – Угорщина.
На щастя, в ЄС (на відміну від НАТО) не завжди діє принцип консенсусу, тому угорці не змогли заблокувати допомогу Україні. Та ситуація – показова.
Як стало відомо ЄП, Угорщина вимагала визначити “збереження прав меншин” однією з умов виділення коштів ЄС та доводила всім, що Київ, мовляв, системно порушує права угорськомовних. Жодного прибічника такого шантажу Будапешт не знайшов. Навіть Румунія, яка також не в захваті від мовної норми закону “Про освіту”, не погодилася це підтримати.
Трамп передусім
Навіщо це Угорщині?
Можливу відповідь на це питання “Європейська правда” вже публікувала: конфлікт з Україною став для Угорщини інструментом у вирішенні іншої проблеми – у боротьбі за увагу Дональда Трампа.
Це може здаватися дивним у звичній для нас системі координат – але не в системі Віктора Орбана, який звик діяти саме таким чином: через створення конфлікту, нехай навіть уявного.
Угорське вето на співпрацю з Україною в НАТО вже допомогло Орбану досягнути своєї мети.
Вашингтон перервав негласну “заборону” на пряме спілкування з одіозним керівником Угорщини: Дональд Трамп провів телефонну розмову з Віктором Орбаном. Але метою Орбана була особиста зустріч з Трампом; Білий дім досі її не підтвердив.
На цьому фоні не дивно, що Угорщина знову вирішила розіграти українську карту, шантажуючи і Київ, і, побічно, також Вашингтон.
А те, що її гра очевидна для всіх навколо – питання другорядне.
Що робити із законом про освіту?
Головний висновок нового витка конфлікту цілком очевидний.
В Будапешті люблять повторювати фразу про “ніж у спину” від України, та історія доводить, що цей термін радше можна застосувати до дій Орбана щодо України. Угорське керівництво стрімко втрачає довіру в очах як Києва, так й інших держав-союзників. І навіть досягнуті домовленості або обіцянки Будапешта все частіше сприймаються зі скепсисом.
А в Україні, де політики надто часто чули неправду від Петера Сійярто, проблема довіри до угорців – ще глибша.
Але залишається питання: як нам діяти далі в діалозі з НАТО за цих умов? Що робити із законом про освіту? Чи варто його змінювати, як було домовлено, попри втрату довіри до другої сторони домовленостей?
Відповідь однозначна: зміни потрібні.
Але не ті, яких прагнуть Орбан чи Сійярто, а ті, що йдуть на користь Україні та її громадянам.
В тому числі – українцям угорського походження.
Маємо підстави стверджувати: нам варто ухвалити обидві правки, узгоджені на зустрічі під Ужгородом. Не заради Угорщини, а заради себе. Нагадаємо їх: період впровадження мовної статті закону “Про освіту” має бути продовжений до 2023 року, а приватні школи із навчанням мовами ЄС мають бути виведені з-під дії мовної норми.
Обидві зміни взяті не “зі стелі” – це рекомендації Венеціанської комісії, і це саме по собі є достатньою причиною. Україна – не Угорщина. За умов російської агресії нам не варто сваритися з усім світом. А світ чекає від нас виконання вимог “Венеціанки”.
Є й друга причина. В Міністерстві освіти та науки (МОН) наполягають, що навіть без угорських вимог перехідний період має бути продовжено. Зараз закон каже, що школи меншин мають перейти на українську або змішану систему навчання до 2020 року. Вкластися у цей термін неможливо, запевняє МОН.
Щоб здійснити якісний, а не декларативний перехід, потрібно більше ніж два роки. Міністерство підготувало операційний план на п’ять років… щоб ці зміни були якісними і незворотними. Міністерство освіти та науки, в коментарі ЄП
“Це – питання друку підручників, перенавчання вчителів, підготовки нових програм тощо. “Ми не можемо допустити, щоб через поспіх залишилися діти, які закінчуватимуть школу, не володіючи українською мовою”, – йдеться у поясненнях міністерства.
Законопроект про таке продовження вже внесений в порядок денний парламенту.
А ось із нормою про приватні школи все набагато складніше – її у цьому проекті немає. В МОН пропонують затвердити її згодом, коли буде ухвалюватися великий закон “Про середню освіту”. В Раду його планують подати восени, тож ніхто не має гарантії, чи встигне ВР його затвердити до початку президентських та парламентських виборів.
Це, в свою чергу, означає, що Угорщина, маючи таке бажання, ще довго зможе шантажувати Україну мовним питанням. А бажання цього угорцям, на жаль, не позичати.
Сергій Сидоренко,
редактор “Європейської правди”
02.07.2018
