У тому, що на Брюссельському саміті НАТО його учасників чекають непрості й навіть конфліктні дискусії – сумнівів не було, мабуть, ні в кого.
Зрештою, протистояння Дональда Трампа з іншими лідерами Альянсу вже давно не є новиною. Місяць тому на саміті G7 політикам не вдалося навіть зберегти видимість дружби. Перекази того, як Трамп грубіянив лідерам “сімки” під час зустрічей, його слова про те, що “ЄС гірший за Китай”, та навіть публічні заяви посадовців Білого дому на кшталт “у пеклі є особливе місце для Трюдо” – все це давало підстави припускати, що і в Брюсселі буде гаряче.
І Дональд Трамп не зрадив цим сподіванням.
Та для України (а також для інших партнерів Альянсу) брюссельське зібрання принесло радше позитивні новини. Попри блокаду Угорщини, Київ отримав офіційне підтвердження: Альянс визнає наше прагнення до членства.
Ми і досі відстаємо від Грузії, яка, за документами НАТО, “прямує до вступу в Альянс”. А відмінність згадок про наші країни стала черговим свідченням: у світовій політиці не обходиться без подвійних стандартів.
І, нарешті, тріумфатором саміту стала Македонія, яка отримала запрошення до переговорів про членство і, схоже, дуже скоро може стати 30-м членом НАТО.
Про це та інше – у репортажі “Європейської правди” з Брюсселя.
Соковитий сніданок
Гаряче на саміті НАТО стало ще до його офіційного відкриття – на офіційному сніданку президента США та генсека НАТО.
Цю подію організували американці. Вони ж запросили журналістів на цей, здавалося б, закритий захід – всупереч традиціям європейської дипломатії. Вашингтон прагнув, щоби заяву Трампа, її тональність та категоричність почуло якомога більше людей.
І це вдалося: розмова спричинила інформаційний вибух.
Сидячи перед порожніми тарілками та склянками із соком, Дональд Трамп та Єнс Столтенберг обговорювали витрати на оборону.
Керівник НАТО не шкодував компліментів на адресу свого співрозмовника. “Ми всі згодні, що ми маємо витрачати більше на спільну оборону. І це – через ваше лідерство”, – пояснював Столтенберг, а американський лідер, не приховуючи задоволення, час від часу додавав “їм це розкажіть” та показував на журналістів.
Та щойно Трамп взяв слово, тональність розмови змінилася.
“Дуже шкода, коли Німеччина домовляється про масштабну нафтогазову оборудку з Росією. Німці платять Росії мільярди й мільярди доларів! Ми (американці) захищаємо Німеччину, захищаємо Францію, захищаємо всі ці (європейські) країни. А в цей час багато країн домовляються про трубопроводи з Росією і платять російському керівництву мільярди. І я вважаю, що це дуже неправильно!” – із наростання емоцій говорив Дональд Трамп.
Вже згодом, коли промова Трампа стала головною темою для обговорення, один із західних співрозмовників жартома поцікавився у ЄвроПравди, чи бува не українська сторона писала тези для промови американського президента. Та цей жарт не позбавлений логіки.
Дональд Трамп сконцентрувався на болючій для Києва проблемі – побудові газопроводу “Північний потік-2”.
“Це дуже погана штука для НАТО, і я не думаю, що це взагалі мало би відбутися”, – заявив він, згадавши, що Німеччина, яка витрачає на оборону близько 1,2% ВВП – один з аутсайдерів у оборонних витратах.
“Ми (США) їх всіх захищаємо, ми платимо купу грошей, і це триває десятиріччями… Але це дуже несправедливо!” – обурювався Трамп, знову і знову повторюючи фразу про американський захист і про те, що ця ситуація неприйнятна, і він, на відміну від попередніх президентів США, не мовчатиме.
Столтенберг спробував знизити емоції, пояснивши колезі, що країнам НАТО не варто сваритися.
“В Альянсі часом є неузгодженості, але сила НАТО в тому, що ми, попри розбіжності, єдині у прагненні захищати один одного. Разом ми сильніші, ніж окремо…” – почав говорити він, але Трамп перебив генсека на півслові.
“Як ми можемо бути разом із країною, яка бере енергію у людини і від держави, від яких ми хочемо захищатися? Ви просто збагачуєте Росію!” – категорично заявив президент США, додавши, що закупівля газу – це не просто торгівля. Лише після цього представники посольства США попросили журналістів залишити кімнату.
Зміст їхньої подальшої дискусії залишився невідомим. Столтенберг згодом відмовився її коментувати, пожартувавши, що була “чудова зустріч та смачний сік”.
Хто платить за бенкет?
Цікава деталь: генсек НАТО згодом розповів, що цього разу за сік та сніданок заплатили американці. І навіть якби платити довелося Альянсу – це також включало би американські гроші.
Внески США – це 22% бюджету НАТО. А коли йдеться про оборонні витрати, то американцям взагалі немає рівних.
Інші союзників також поступово нарощують бюджети, але минулого року лише 4 з них дотрималися показника у 2% ВВП! І це при тому, що планка у 2% вважається обов’язковою в Альянсі – але багато років поспіль на неї просто не звертали увагу. За підсумками поточного року кількість європейських членів НАТО, що витрачають 2% на оборону, має збільшитися – їх буде 7 із 27. І навіть до 2024 року ці норми виконають лише 14 із них.
А до чинного рівня витрат США у 3,5% ВВП ніхто і не планує дійти.
Саме тому Трамп має право на вимоги. Щоразу він наполягає, що союзники повинні виділяти більше грошей для свого захисту. За місяць до саміту в Брюсселі він розіслав їм гнівні листи, у яких заявляв, що “Сполучені Штати втрачають терпіння”, та пригрозив наслідками.
“Стає все важче пояснювати американським громадянам, чому деякі країни не розділяють тягар колективної безпеки НАТО, в той час як американські солдати продовжують жертвувати своїм життям за кордоном”, – писав Трамп у листі до Меркель.
ЗМІ пишуть, що Трамп справді планує “відплату”. Приміром, може зменшити військову присутність США в Німеччині.
Розкол у НАТО? Не дочекаєтесь!
Але буде помилкою вважати, що йдеться про глибокий чи взагалі нездоланий конфлікт.
Трансатлантична єдність зберігається, а жорсткі заяви та суперечки навряд чи несуть загрозу Альянсу. Просто так склалося, що лідером США нині є політик із дуже специфічним підходом до спілкування та особливим баченням того, як робиться міжнародна політика.
Яскрава ілюстрація цього – дві заяви Трампа про Ангелу Меркель, які пролунали з різницею у декілька годин. Спершу – на тій самій зустрічі зі Столтенбергом.
“Німеччина – заручниця Росії, – заявив тоді президент США. – Росія контролює 70% території Німеччини за допомогою газу”.
Гучна заява американського лідера спричинила вибух критики у Німеччині. ЗМІ рясніли заголовками про “ненависть президента”. Голові МЗС Гайко Маасу довелося виходити до ЗМІ із заявою про те, що Німеччина не є заручницею “ні Росії, ні США”, натомість “є та залишатиметься гарантом вільного світу”. Сама Меркель відреагувала стриманіше – сказала, що із власного досвіду пам’ятає часи, коли Німеччина контролювалась Радянським союзом, тому сьогодні дуже щаслива, що її країна “може проводити незалежну політику і приймати незалежні рішення”.
Від взаємних звинувачень вона утрималася, але здавалося очевидним, що відносини США та Німеччини напружені як ніколи…
Але минуло кілька годин – і все змінилося, немов за помахом чарівної палички.
Пообіді була призначена зустріч Трампа із самою Меркель.
Журналісти чекали на ці переговори, розраховуючи побачити реакцію на сказане вранці… але Трамп знову всіх приголомшив.
“У нас чудові стосунки з Німеччиною. У нас неймовірні стосунки!” – сказав він, коли телекамери запросили відзняти завершення їхньої зустрічі.
Звертаючись до преси, і Трамп, і Меркель уникали гострих кутів. Американський лідер заявив, що зустріч була “дуже доброю”, і лише побіжно згадав, що на зустрічі обговорювався “Північний потік-2” – хоча лише вранці висловлював сумнів у незалежності Німеччини. Меркель про суперечку і словом не обмовилася – обмежилась сподіваннями на “подальший обмін думками”.
… але можливий “шантаж розколом”
Та це не означає, що проблеми знято. В четвер Дональд Трамп знову довів, що він здатен усіх здивувати.
Після завершення сесії НАТО-Україна-Грузія Трамп взяв слово і попросив представників країн-партнерів залишити приміщення, а своїх союзників по Альянсу – навпаки, залишитися для серйозної розмови.
Так розпочалася позапланова, надзвичайна сесія Північноатлантичної ради.
Через надзвичайну сесію саміт з питань місії “Рішуча підтримка”, яка діє в Афганістані, не розпочався у призначений час. Трамп скасував усі заплановані зустрічі (щоправда, для переговорів із Порошенком все ж знайшов час).
І хоча переговори союзників відбувалися за закритими дверима, їхній зміст дуже швидко став відомий ЗМІ.
Трамп пригрозив союзникам, що США можуть вийти зі складу Альянсу.
Американський президент залишився незадоволений тим, що більшість країн-членів НАТО не поспішають збільшувати свої оборонні витрати до рівня у 2%.
Реалістичність цієї погрози, мабуть, мало хто сприйняв усерйоз. Адже вихід з Альянсу не означав для Штатів серйозної економії; натомість це завдало б удару по міжнародних військових операціях під проводом США.
Цілком очікувано, що після завершення “надзвичайної зустрічі” Трамп вийшов до ЗМІ та заявив: США вже нікуди не виходять.
“Я сказав (союзникам), що буду дуже нещасливий, якщо люди не виконуватимуть свої зобов’язання (щодо оборонного бюджету в розмірі від 2% ВВП)… А зараз я радий, що ми маємо сильне НАТО. Альянс став сильнішим, ніж він був учора”, – заявив Трамп, повідомивши, що лідери інших держав пообіцяли йому зростання оборонних витрат.
Перспектива для України
Та нас, звісно ж, найбільше цікавить те, що стосується України. Тут повно новин, а розвиток під час саміту був повним драматизму.
Перш за все – “дякуючи” Угорщині.
У середу вранці надійшла новина з Будапешта. МЗС Угорщини, який до того категорично блокував будь-яке рішення саміту, несподівано повідомив, що знімає своє вето щодо тристороннього документа. Перемога тривала недовго – представники НАТО з подивом повідомили журналістам, що не розуміють, про що йдеться. Тристороннє рішення, про яке говорить Будапешт, взагалі не планувалося – а отже, і розблокувати його не вийшло би. “Діалог з Україною та Грузією триває в різних форматах, це дві зовсім різні країни – як їх можна об’єднати в одному рішенні?” – здивувався високопосадовець Альянсу, додавши, що в угорській заяві є також фактичні помилки.
А ще в НАТО розповіли, як вони обійшли одну зі спроб Угорщини накласти вето на рішення щодо України.
“Європейська правда” вже розповідала, що кілька тижнів тому Будапешт надіслав у Брюссель письмове попередження: він хоч і дав згоду на участь України в саміті, але блокуватиме будь-яке “українське” рішення.
Але проводити зустріч і не ухвалити нічого за її підсумками – доволі дивно. Тому в Альянсі знайшли альтернативний варіант. Документ буде оприлюднений, але не у вигляді рішення Комісії Україна-НАТО, а як “заяву головуючого”, тобто генсека.
Ще одна перемога Києва на нинішньому саміті – те, що угорцям не вдалося заблокувати згадку в рішенні про євроатлантичні прагнення України (тобто про те, що неофіційно називають “статусом країни-аспіранта”). У Альянсі розповіли, як переконали Угорщину не ветували це положення. “Річ у тім, що це не є формальним присвоєнням нового статусу. Визнавши, що ви є “аспірантом”, Альянс не перейшов у новий формат відносин з Києвом, а просто підтвердив прагнення України”, – пояснив ЄвроПравді представник НАТО.
Отже, добрі новини є. Але прориву, на жаль, немає.
Щоби переконатися у цьому, достатньо просто поглянути, як сформульовані “грузинські” та “українські” положення у рішенні Брюссельського саміту. Відмінності – вирішальні.
Хоча, здавалося б, ми з грузинами маємо схожу історію відносин із НАТО. Обидві наші держави прагнуть стати членом НАТО; обидві є демократіями; ми перелічені “через кому” у славнозвісному рішенні саміту в Бухаресті; обидві потерпають від російської агресії та мають території, окуповані армією РФ.
Але зараз ставлення до наших держав – кардинально відмінне. Наведемо один із прикладів.
“Ми знову підтверджуємо прийняте на Бухарестському саміті 2008 року рішення про те, що Грузія стане членом Альянсу, із Планом дій щодо членства як невід’ємною частиною цього процесу”, – каже параграф, присвячений відносинам з Тбілісі.
“Ми дотримуємося наших рішень, прийнятих на Бухарестському саміті”, – каже наступний, “український” параграф. І все, без жодних згадок про членство та ПДЧ.
І, як пояснюють джерела ЄП, це – не вина Угорщини. Проти просування України до членства заперечують західноєвропейські держави. В тому числі – Нідерланди і Франція. А отже, Києву доведеться докласти ще чимало зусиль, щоби переконати їх і перетворитися для них із загрози на справжнього партнера в очах лідерів держав-членів Західної Європи.
Сергій Сидоренко, Христина Бондарєва,
“Європейська правда”, з Брюсселя
12.07.2018
