Немає в природі «русскоязычных украинцев», а є обрусіла, винародовлена маса – сформована імперською ідеологією п’ята колона русні. Та п’ята колона домагається створення в Україні своїх анклавів – улусів руської орди. Вся та русня не хоче знати української мови, думати й жити як громадяни України. «Русскоязычные», які за десятки років життя в Україні не вивчили української мови, є колонізаторами з діагнозом олігофренія – психічно-розумовий недорозвиток. Руськоязикі олігофрени – «наслєдіє совєтского общєства», а попросту – совки. В жодній самостійній країні немає громадян, які не знали б державної мови своєї країни. А в Україні п’ята колона совків-колонізаторів і далі аґресивно насаджує «свой язык» та демонструє зневагу до мови титульної нації – української державної мови. Особливо аномальним фактом є колонізаторський «язык» в умовах окупації України рашистами.
«Навіть я зміг вивчити українську». Тіктокер-американець Зак Нельсон засудив російськомовних українців
Американець Зак вже два роки спілкується з друзями та знайомими українською та знімає тіктоки. Він вже зібрав там свій перший мільйон лайків. Хлопець не розуміє російськомовних українців, які скаржаться, що спілкуватися українською в побуті складно. Каже, головне практикуватися та не боятися помилитися.
Привіт, я Зак Нельсон, зі штату Огайо в США. Мені 27. Я переїхав до України у 2016 році і повернувся до США у 2020-му через коронавірус. В Україні я жив у Києві і працював редактором новин та перекладачем. Я подорожував по всій країні. Маю багато хороших друзів, колег та спогадів в Україні.
Я вивчив українську тільки після того як переїхав назад в США у 20-му році. На жаль, в Україні я лише російською говорив. Звісно, міг перекласти текст з української на англійську, але говорити не міг взагалі. І тільки коли сидів вдома на карантині в Америці, я почав дуже сумувати за Україною. Спочатку дивився український ютуб, почав вчити мову, говорити, практикуватися кожного дня, і перестав боятися. От в чому головне. Перестав боятися мого акценту, знаю чи ні слово, чи забуду щось в граматиці і тому подібне. А тепер вже два роки говорю і без проблем.
Читайте також:
Коли мені було 16 років, я отримав стипендію, аби поїхати в Росію, жити в російській сім’ї і навчатися в російській школі в Чебоксарах. Це не Москва, а «справжня» Росія, як кажуть. Потім побачив, що мені легко вивчити мову і подумав, чому б не пов’язати своє життя саме з цим. Тому я почав вчити пострадянську політику, пострадянську культуру, слов’янські мови. От таким чином пов’язав мовне питання зі своїм життям.
Я навчався в США і в мене ступінь бакалавра російської мови. На жаль, тут не дають такого ступеня з української мови. Ще я два роки жив в Росії і там вивчав російську мову.
До того як я почав вивчати історію, думав, що російська мова — це міжнародна мова, як англійська. Але коли вивчив історію про російську мову в Україні, про лінгвоцид проти України, я почав задумуватися.
Мова реально для України — це кордон, це відокремлення, це культура, це душа та історія, ДНК нації. Тому важливо її вчити і нею говорити.
В Росії я вчився на філологічному факультеті. І вони нас вчили, що українська — це діалект російської мови. І це без жартів. А я тоді не розумів силу пропаганди Росії. Я чесно думав, що це правда. Бо на той час ще ніколи не був в Україні. Також вони говорили, що у Львові говорять діалектом польської мови. Я прийняв це як факт, бо це професор мені каже. В Америці якщо професор щось каже, то так і є.
Я приїхав до Львова, Івано-Франківська, Рогатина і одразу побачив, що українська мова точно не російська, бо я нічого не зрозумів.
Читайте також:
Спершу я практикувався з ютуберкою — Ніна Україна — це українська блогерка, яка живе в США. Вона працювала в університеті, де я отримав ступінь бакалавра. Жила в моєму штаті і ми декілька разів записували відосики для ютубу. І от таким чином — через коментарі, через тікток, через ютуб, я починав дуже часто практикуватися. Потім в мене з’явився хлопець зі Львова. А я з ним, звісно, кожного дня практикую українську мову.
Спочатку, коли я тільки починав намагатися говорити українською, у мене був російський акцент. Наприклад буква «е», я завжди говорив як «є» чи замість «и» я казав «і», але з часом насправді забуваються всі ці речі, забувається акцент російський. І це тільки завдяки практиці.
За місяць-два можна переключитися. Це не так складно, як здається. Я теж боявся, живучи в Україні 4 роки, спілкуватися українською. Я боявся, що щось не так скажу. Але коли починаєш, україномовні українці підтримують це, підправляють, допомагають і тому подібне. Тому боятися не треба взагалі. Якщо я можу, а я — американець без українського коріння взагалі (в мене батьки американці, не емігранти, в мене немає ні краплі української крові), думаю, українці теж можуть дуже легко вивчити українську.
Зараз, щоб ви знали, мої друзі всі перейшли на українську. Для мене це був шок. В мене з Донецька найкраща подруга, вона говорила російською мовою все життя. Вона патріотка, просто говорила, що складно. Але після початку [повномасштабної] війни вона перейшла повністю на українську мову за два місяці взагалі без проблем.
Я почав знімати україномовні тіктоки два роки тому. Я дивився, що дуже мало україномовного контенту було. Мені просто дуже цікава тема української мови. Тому хочу показати всім українцям, що це дуже легко.
Коли дізнався, що в Україні почалася повномасштабна війна, у нас було 10 вечора. Мені подзвонив друг із Каліфорнії, також філолог. І єдине що він сказав: «Він це зробив». Він — це путлєр, а зробив — це війна. І я одразу це зрозумів.
Я десь тиждень не спав. Не виходив з дому, не ходив на пари в університеті, не працював. Я тільки дивився телевізор, дзвонив і писав своїм друзям і тому подібне. Наступного дня зібрав всіх українців в моєму університеті і ми поїхали на благодійну акцію до української церкви. Тут в моєму місті велика українська діаспора, тому українські прапори одразу були усюди.
Перша емоція від цієї новини була — страх. Я дуже переживав. В мене в Україні перша робота, перші друзі, перше кохання, перша квартира, в мене багато чого є в душі, пов’язаного з Україною.
Я організував збір грошей. Зібрали десь 2,5 тисячі доларів за перший тиждень. Віддали ці гроші до церкви української. Також я дзвоню сенаторам, різним представникам влади, ходжу на благодійні концерти.
Зараз вже народ на Заході дійсно втомлений. Але не важливо, чи ця тема в трендах і чи говорять про неї. Зараз головне — давати Україні зброю. Бо на початку війни було дуже багато трендів, але мало зброї, зараз же навпаки. Мені здається, що це правильно. Бо твіти і тренди не можуть стріляти в окупантів.
Україна для мене другий дім, тому я би хотів допомагати його відбудовувати. Бо хто як не ми. А українцям хотів би побажати берегти себе. Стільки жертв непотрібних зараз. Треба ховатися, коли повітряна тривога. Це те, від чого українцям не можна втомлюватися. Загроза існує, від неї потрібно берегтися. Не шукайте ворогів в тилу. Є один ворог — це Росія. І, звичайно, переходьте на українську.
Велика різниця між росіянами та українцями отут [в голові]. Але коли говоримо їхньою окупантською мовою в Україні – це неправильно.
НВ
01.08.2022
