Віддавна українці Сонце називають Коло, а дух зимового Сонця й свято на його славу – Ко-Лад, Коляд або Коляда. «Божеством наших праотец було Світле Сонечко. Звали єго Лад…і звали той празник Ко-Ладу, з чого походить слово Коляда» – вістує Юрій Федькович у «Колядках старовіцьких» пам’ять української дорелігійної космогонічної міфології.
https://www.facebook.com/shupliakart/videos/476153093087054/
Віддавна українці святкують Коляду в пору Зимового Сонцестояння й Сонцевороту.
Коляда – четверте свято Сонячного колодаря і знаменує завершення старого й початок нового астрономічного Сонячного циклу – Сонячного Ладу, Ладового Кола, Кола Ладу. Від Коляди походить і наша стародавня назва першого зимового місяця – колядень.
Сонячний колодар, тобто Кола-Сонця дар – найточніший календар, бо його визначає колообіг Сонця по екліптиці – Великому колу Небесної сфери та колообіг Землі навколо Сонця по своїй орбіті. До речі, слово календар походить від латинського calendarium – боргова книжка й за своїм первинним комерційним змістом далеке від астрономічно-природного відліку часу.
Колообіг Сонця по Небесному (Зодіакальному) колу називають Сонячний біг або Ладове Коло. Видимий колообіг Сонця по Небесному Колу – не дійсний його біг, а тільки проекція реального циклічного обігу Землі навколо Сонця по своїй орбіті.
Сонячний цикл – повний період обертання Землі довкола Сонця між Зимовими Сонцестояннями, який починається й завершується в пору Зимового Сонцестояння й Сонцевороту на Коляду – 1 колядня (нині: перед початком високосного року – 22 грудня, а в звичайні роки – 21 грудня).
В пору Зимового Сонцестояння Сонце опускається на Небі найнижче, бо Північний полюс Землі найдужче відхилений з земною віссю від Сонця. Зимове Сонцестояння знаменує початок астрономічної Зими в Північній півкулі. А в Південній півкулі навпаки – Сонце підіймається найвище, бо Південний полюс найдужче нахилений з земною віссю до Сонця. У Південній півкулі починається астрономічне Літо.
Мить завершення попереднього й початок наступного астрономічного Сонячного циклу називається Коло-Ворот, Сонцеворот.
Чому Зимове Сонцестояння й Сонцеворот стали визначальними в оновленні Сонячного циклу – Кола Ладу? Бо люди найважче переживають короткі зимові дні й довгі зимові ночі з їх холодом і мороком та найдужче радіють початку зростання дня й скорочення ночі. Зимове Сонцестояння – це найкоротший і найхолодніший день Зими, який в українській міфології зветься Корочун. Сонцеворот знаменує поворот Сонця на Весну.
Після Сонцевороту дужчає живильна сила оновленого Кола-Сонця й починає прибувати день. Коляда як дух оновленого Сонця знаменує перемогу світла над мороком – оновлення життя.
Свято Коляди – це свято Сонцевороту, повороту Сонця на Весну.
Сонцеворот знаменує початок нового Сонячного циклу й вістує наближення Новоліття.
У Сонцеворот Земля заходить на новий Сонячний цикл – Ладове Коло й починає приймати на себе життєсійну снагу Сонця – так починає поступово оновлюватися земне життя; хоч цій зимовій порі ще властиві застиглість, оспалість, малорухомість. Тож у свято Коляди українці кажуть: «Сонце повертає на Весну, а Зима на мороз»; «День прибуває – на Літо повертає!»; «Сонечко поведе Земельку на Літо!».
За прадавнім, дорелігійним космогонічним світоглядом, з Коляди виростає Колодій – Сонце-підліток, яке перед початком весни набуває дієвої сили – стає Коло-Дієм. Але йому ще треба наростити сили, аби стати потужним, життєсійним весняним Сонцем – Ярилом.
Сонячний цикл, Ладове Коло – нескінченний колообіг земного життя за Сонцем, вияв його циклічного самооновлення в безвічності Всеєдиного Життя у Космічному Ладові.
Оновлення Сонячного циклу вістують колядники: «Ясен-Світ народився!».
На свято Коляди колядники (хлопці й дівчата) колядують: прикликають колядками – передвічними славенями Колу-Сонцю – Лад, Любов і Щастя в родину. В прадавніх українських колядках збереглися космогонічні знання наших предків про самозародження Світу в Космічних Водах довкола Світового Дерева зі світородних першоелементів. Усі світородні стихії явлені в міфопоетичних образах української космогонічної міфології:
Коли не було з нащада Світа,
Тогди не було Неба, ні Землі,
А но лем було Синєє Море,
А серед Моря Зелений Явір.
На Явороньку три Голубоньки,
Три Голубоньки радоньку радять,
Радоньку радять, як Світ сновати:
– Та спустимеся на дно до Моря,
Та дістанеме Дрібного Піску,
Дрібний Пісочок посієме ми,
Там нам ся стане Чорна Землиця.
Та дістанеме Золотий Камінь,
Золотий Камінь посієме ми,
Там нам ся стане Ясне Небонько,
Ясне Небонько, Світле Сонінько,
Світле Сонінько, Ясен Місячик,
Ясен Місячик, Ясна Зірниця,
Ясна Зірниця, Дрібні Звіздочки.Ходить, походить Місяць по Небу.
Кличе, покличе Зорю до себе:
– Ходімо, Зоре, з нами гуляти,
З нами гуляти, колядувати.
Ой із-за гори, з-за високої
Ой іде-бреде сам Ясен Місяць.
Гой за ним, за ним Ясна Зірниця,
Ясна Зірниця, його сестриця…– Вимітайте двори новими мітлами,
Печіть паляниці з ярої пшениці,
Застеляйте столи та все килимами, –
Xай посядуть звані довгождані гості!
Радуйся.
А що першим гостем – то Краснеє Сонце,
А що другим гостем – то ясненький місяць,
А що третім гостем – то дрібненький дощик.
Радуйся.
А що Сонце мовить – людей благословить,
То ізрадується й дитятко маленьке.
Радуйся.
А що місяць мовить – звіра благословить
То заворушицця й звірятко дрібненьке.
Радуйся.
А що дощик мовить – поля благословить:
«Як перейду яром – польом господарьом,
То заколосицця жито і пшениця,
Жито і пшениця й усяка пашниця».
Радуйся.Коляд-колядниця, на покуті кутиця.
Прийшли колядники,
Застали господаря з челяддю коло стола:
Хай звеличить вас Святе Сонце!
І осяють ясні Зорі!
Будьте багаті як Земля!
Здорові як Вода!
Милі як Місяць!
Поздоровляємо усіх до ста літ!
На Щедрий Вечір (13 січня) щедрувальники (хлопці й дівчата) щедрують – вістують світлом Вечірньої Зорі всі гаразди в господі й Лад у родині:
Там за садом Зоря сходить,
Щедрий вечір, добрий вечір.
Щедрий вечір, Святий вечір…
Прийшли щедрувати до вашої хати.
Щедрий вечір, добрий вечір!
Тут живе господар, багатства володар.
Щедрий вечір, добрий вечір!
А його багатство – золотії руки.
Щедрий вечір, добрий вечір!
А його потіха – хорошії діти.
Щедрий вечір, добрий вечір!Ой сивая та і зозуленька.
Приспів:
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на здоров’я!Усі сади та і облітала.
Приспів.
А в одному та і не бувала.
Приспів.
В тому саду три тереми.
Приспів.
Що в першому – Красне Сонце.
Приспів.
А в другому – Ясен Місяць.
Приспів.
А в третьому – Дрібні Зірки.
Приспів.
Ясен Місяць – сам господар.
Приспів.
Красне Сонце – жона його.
Приспів.
Дрібні Зірки – їхні дітки.
Приспів.Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка,
Стала собі щебетати, господаря викликати:
– Вийди, вийди, господарю, подивися на кошару,
Там овечки покотились, а ягнички народились!
В тебе товар весь хороший, будеш мати мірку грошей.
Хоча гроші – то полова, в тебе жінка чорноброва.
Щедрик, щедрик, щедрівочка, прилетіла ластівочка.Щедрувала щедрівочка,
Прилетіла ластівочка,
До віконця припадала,
Господарів поздоровляла:
– З багатою Кутею,
З Щедрим вечором!
Вас шануєм, вас віншуєм
Щастям, здоров’ям, ще й віком довгим!
Од нині на літо й од літа по вік!
В городі зело, в хаті весело,
В коморі зерно, у дворі мирно!
З Щедрим вечором – Святим вечором!
А на Старий Новий рік (14 січня) засівальники (хлопці й чоловіки)
засівають, вістують про Нове хліборобське Літо – Новоліття:
Ходить Ілля на Василя,
Носить Пугу Житяную.
Де замахне, Жито росте.
Роди, Роде, Жито-Пшеницю,
Всяку Пашницю
У Полі Ядро, а в Домі Добро!Сію, сію од порога,
щоб була Вам щаслива і світла дорога!
Сію, сію до віконця,
щоб завжди Вам світило Ясне Сонце!
Сію, сію од віконця до стола,
щоб уся Ваша родина була здорова і ціла!
На щастя, на здоров’я, на довгий вік,
щоб був здоровий, щасливий увесь Ваш рід!
На щастя, на здоров’я, на Нове Літо
Роди, Роде, жито-пшеницю, всяку пашницю!
У пору зимового сонцестояння й сонцевороту завершується старий Сонячний цикл і починається нове Ладове коло, тож люди стараються завершити й свої старі справи та підготуватись до нових.
Завершення Сонячного циклу знаменує хліборобське свято – Миколи. На Миколи хлібороби на знак завершення основних робіт у складчину варили пиво й славили свого сонячного духа-покровителя – Коляду.
Християнство витіснило цей прадавній звичай, що й закарбовано в старовинній колядці:
Не ті часи настали,
Й не тії люди стали –
Святим Миколам пива не варять,
Старих звичаїв не шанують.
Святі Миколи – не персоніфікований образ. Поняття Святі Миколи символізує гуртове зібрання, збірну цілісність людей Кола-Сонця. Тобто Миколи означає Ми-Коли, Ми-Сонячні.
Прадавнє хліборобське свято Миколи не має жодного стосунку до церковного святого Миколая.
Прообразом святого Миколая, Ніколая-угодніка став Мирський єпископ Ніколаус, який прославився тим, що на Першому Нікейському соборі 325 р. в дискусії з філософом Арієм, який не визнавав Ісуса Христа богом, за відсутності аргументів ударив Арія в обличчя.
За це його позбавили сану й ув’язнили. Православна церква канонізувала Ніколая за богоугодництво (звідси – Ніколай-угоднік) для підміни й витіснення народної традиції.
Так церковний образ Ніколая-Миколая став запереченням сонячної суті свята Миколи й звичаю вшанування духа зимового Кола-Сонця – Коляди. Церква підмінила Миколаєм-дарувальником Духа Коляду. А за більшовицького ідеологічного режиму дарувальником став Дід Мороз, який витіснив церковного Ніколая-Миколая. Тепер церква повертає свого Ніколая-Миколая в масову культуру. Згідно з недавнім соцопитуванням, більшість українців вірять святому Миколаєві, а не Дідові Морозові. Такі наслідки новітньої християнізації масової культури. Але ж суть марновірства не змінилася – марновірні так само вірять у вигадку.
І починається те психологічно-розумове калічення з дитячого віку: вже українських дітей зманюють Санта Клаусом – американським аналогом Святого Миколая, який «приносить» дорожчі подарунки. Так відбувається модерна тотальна американізація маскульту. А за всіма тими ряженими опудалами, модерними ідолами, приховано культ грошей. Усі нинішні так звані свята – породження технології споживацтва, яка працює на індустрію наживи. У такий спосіб фінансова цивілізація викорінює реліктові явища в національних культурах.
Прадавня сонячна сутність Коляди донині збереглась у болгарській культурі – в образі Дядо Коледа і в литовській – в образі Kalėdų Senelis. Чехи, словаки, румуни, молдавани й українці західних земель називають Коляду – Корочун (Крачун).
Прадавні українські колядки славлять сонячного Духа Коляду:
Слався єси, Колядо,
Милий наш Дух!
Українське природне звичаєве свято Коляди знаменує зимовий Сонцеворот – космічне явище, яке відбувається за межами Землі та її атмосфери.
Сонцеворот відстежували і вшановували ще в палеолітичний період, який тривав на теренах України понад мільйон років і завершився близько 13 тисячоліть тому – наприкінці льодовикової доби й початку відродження агрокультури.
В пору Зимового Сонцестояння й Сонцевороту початок Нового Сонячного циклу знаменує сузір’я Косарі або Золотий Плуг Сварога (в стародавніх греків – Оріон). Це сузір’я вранці заходить за обрій, ніби спадає з Неба. Цей небесний знак-символ переосмислено в агрокультурному світогляді як Небом дане знаряддя хліборобської праці. А Геродот приписав таку легенду кочовим скіфам, які на ту пору колонізували українські землі, й через ту колонізацію корінний народ названо скіфами-орачами, скіфами хліборобами.
Сонцеворот, Коло-Ворот, Коляда знаменують перевагу світла Сонця над мороком зимової ночі. Саме в цю пору Сонце в Зодіакальному колі виходить з-під знаку вогняного Стрільця і входить під знак земного Козерога. У зодіаку Козерог починає тригон Землі (трикутник земляних знаків) та знаменує низьке Зимове Сонцестояння й Сонцеворот. Звідси космогонічне значення в колядницько-щедрувальному обряді образу Кози, яка символізує оновлення земного життя й родючість землі:
Де Коза ходить там Жито родить
Де не буває там вилягає!
Де Коза ногою там Жито копою,
Де Коза рогом там Жито стогом!Ці живі тексти колядок, щедрівок, засіванок, які збереглися в усному передаванні з покоління в покоління незмінними з прадавньої, дохристиянської, пори, засвідчують прадавність української мови – живої мови корінного народу, який тисячоліттями господарює на своїй питомій землі.
Наші предки тисячоліттями спостерігали за Сонячним циклом – Ладовим Колом і знали про його незмінність. Тому навчилися жити за Сонцем, за незмінними законами Природи й Світового Ладу і завдяки цьому досягали Ладу – щастя в своєму житті.
В українській агрокультурі Сонце, Природа й характер праці на землі визначають сонячно-природний ритм життя й природовідповідний моральний світогляд хліборобів, який ґрунтується на взаємодопомозі людей між собою, на їхній взаємодії з Природою й Сонцем. Адже хлібороб спершу дає Землі-Природі свою силу, а потім отримує плоди своєї праці.
Чотири положення Сонця в його рухові по колу небесної сфери визначають звичаєвий Сонячний колодар (календар) з чотирма великими порами в Сонячному циклі, що їх ознаменовують сонячні духи: весняний Ярило (свято Велик День), літній Купало (однойменне свято), осінній Сіменник (свято Свічки), зимовий Коляда (однойменне свято).
Коляді приурочене четверте свято Сонячного циклу – найдавніше, палеолітичне свято оновлення життя в пору Зимового Сонцестояння й Сонцевороту. Палеолітичний Коляда узвичаївся в хліборобському Сонячному колодареві разом з аграрними обрядодіями: Велико-Днем, Купалом, Сіменником-Літопровідцем.
Вісником Коляди є свято Колити (Калити), суть якого – причаститися до коржа-колити, який символізує Сонце – вловити мить сонцевороту.
Славлять Коляду зимовими хоровими співами – колядками, й на його вшанування випікають обрядовий хліб Колач, який символізує безкінечність, безвічність Сонячного Кола, Рода й Родового Кола; варять з ячменю чи пшениці обрядову страву – Коливо (Кутю) й поливають її маковим молочком з медом. Ячмінь, пшениця символізують родючість, мак символізує збірність родини, роду, мед символізує добробут. А життєву силу Рода й збірну цілісність родини, роду, народу та їх єднання з Родом, Природою й духами предків символізує сніп-Дідух.
Сніп-Дідух – базовий символ дорелігійного ясновідного світогляду й космогонічно-міфологічної звичаєвості людей агрокультури. В агрокультурі відсутні ідоли й жертвування їм, як у кочівників і грабіжників, які розплачуються жертвами – частинами здобичі. Люди агрокультури не марнують плодів своєї важкої праці на землі на безглузді жертвування, а взаємно обмінюються життєдайними дарами з тих плодів. На основі взаємодопомоги – взаємообміну енергією й розвинувся моральний світогляд хліборобів.
Славлення Коляди – це віншування оновленого Сонячного Ладового Кола. Сонячне Ладове Коло, Коляда, Родове Коло мають одну енергетичну основу – Світлу Силу Рода. Род у традиційному ясновідному світогляді українців і космогонічній міфології – безособовий життєзароджуючий первінь, усепроймаюча і всеосяжна тонкоенергетична першооснова Всеєдиного Життя, безвічне першоджерело самозародження й саморозвитку життєродної Природи.
Ясновідний світогляд і космогонічна міфологія виникли з самого початку самоусвідомленого життя людини на Землі під Сонцем, Місяцем і зорями. В космогонічному осмисленні Земля й Небо – єдині, неділимі. В космогонічно-міфологічному світогляді все суще у Світі складає Всеєдине Ціле, а людина – частка Всеєдності. Звідси моральна відповідальність людини за всі свої думки, дії й слова. Космогонічно-міфологічний світогляд і моральна воля людини виникли з первовіку життя людства і за своєю Всеєдиною суттю безвічні й вільні од догм усяких релігій, що їх породило паразитарно-рабське існування частини здеморалізованого людства близько шести тисячоліть тому. Релігійність тримається на марновірстві – на вірі в надприродне, облудне, на магічній прив’язаності до предметів культу й на міжрелігійній ворожнечі, непримиренності. Космогонічно-міфологічний світогляд і моральна воля засновані на знанні законів Природи й Космосу та на здійсненні в житті вселюдського морального принципу в триєдності істинного думання, справедливого діяння й правдивого висловлення.
Природно-космічні цикли є основою культурного саморозвитку людства в усьому його расовому й етнічному розмаїтті. Прадавні свята Сонячного циклу мають загальнолюдську природно-моральну основу й спільну для всіх людей духовну сутність. А пізніше придумані штучні релігійні культи руйнують своїми марновірними догмами єдину природно-моральну основу всіх етнічних культур, роз’єднують народи на конфесійні групи, як політичні партії членують на соціальні групи. Все те призводить до релігійних і політичних конфліктів та воєн.
Первинними духовно-природними, парними й безособовими сутностями морального ясновідного світогляду й космогонічної міфології давніх українців є Род-Усеєдиний та Родиця-Природа. Життєзароджуюча і вселадуюча енергія Рода-Всеєдиного виявляється у життєсійному світлі Сонця й безвічному принципові Всеєдиного Ладу. Життєродна енергія Родиці-Природи виявляється в життєвій силі Землі-Матері.
Род і Родиця як безвічні космогонічні сутності принаявні в українському ясновідному світогляді й міфології. Життєзароджуюча й життєродна сили Рода й Родиці проявляються в земній Природі й людській родині. Всеосяжну сутність Природи розкрив стародавній філософ Піфагор: «Природа відкриває всеєдиний корінь Роду людського й основу Життя».
Життєзароджуюча сутність Рода-Батька й життєродна сутність Природи-Матері у своїй парній цілісності становлять кореневу основу в споріднених поняттях: зародок, родина, родичі, рід, народ.
Воля Рода – всепроймаюча духовна сила Життя проявляється як усеєдиний морально-вольовий принцип – Лад та дієвий життєствердний чинник – Дій. Воля Рода являється в особистій волі людини й волі національного духу, що становлять моральну основу українського природного права.
Знаком Рода є Коло-Родовик, що символізує безвічність його життєзароджуючої сили та знаменує нескінченність Усеєдиного Життя й циклічність земного життя. Коло-Родовик – усеосяжний першомодуль, основа всіх форм Усеєдиного Життя. Життєзароджуюча сутність Рода, явлена в Колі-Родовику, виявляються в усіх життєформах від елементарної частки й електромагнітного поля Землі до серця й еритроцитів у крові, до енергетичного поля людини та до космічних тіл, Сонячної системи й галактики Чумацький шлях, до всесвітів і Світової Всеєдності.
Форма Кола-Родовика – це форма тора (тороїда) у фізиці, що утворюється обертанням кола довкола осі, яка розташована в площині цього кола. Тороїдальну орбіту утворює Земля обертанням довкола Сонця.
У людському світі виявом життєзароджуючої сили Рода є Родове Коло – зібрання родини, роду, народу у взаємообміні життєвою енергією – у взаємній Любові.
У свята Ладового Кола ми світоглядно й реально увіходимо в нове Коло Життя – нове Коло Ладу в енергетичному взаємообміні з життєзароджуючою снагою Рода-Батька й життєродною силою Родиці-Природи-Матері через життєсійну енергію Сонця.
Усе Родове й Природне живе у Всеєдиному Ладові, у Всеєдиній Любові – у взаємообміні життєвою енергією та в генеруванні надтонкої енергії Рода-Всеєдиного – безвічного джерела Всеєдиного Життя й людського життя на Землі.
Біосферний саморозвиток усього живого забезпечує природна синергетика – взаємодія Сонця й Землі.
Природно-духовний саморозвиток людської родини забезпечує любов – взаємообмін життєвими енергіями батька й матері.
Культурний саморозвиток збірної цілісності народу й усього людського світу забезпечує духовна синергетика – взаємодія морально зрілих людей, які здійснюють програми своїх душ. Моральної зрілості люди досягають у триєдності істинного думання, справедливого діяння й правдивого висловлення.
На основі моральної зрілості з природно-духовною орієнтацією розвинулася в агрокультурі морально-світоглядна система ясновідання – безпосереднього осягнення Істини як всеосяжної сутності, першооснови Життя та істинного життя на основі дієвого знання.
Джерело сили істинного ясновідного знання й природно-морального, космогонічно-міфологічного світогляду агрокультури – у силі Земної Природи й світлі Небесного Сонця: «Природа відкриває всеєдиний корінь Роду людського й основу Життя» (Піфагор); «Природа є першопочаткова всьому причина й саморухома пружина»; «Пізнаєш Істину – ввійде тоді у кров твою Сонце» (Г. Сковорода); «Мати Земля була споконвіку священною в слов’ян. У Землі поєднані смерть і родючість. Вона найближча проповідниця й живильниця людині й її покровителька. Слов’яни виховані на хліборобстві; з прийняттям християнської віри святі церкви замість язичницьких духів стають покровителями хліборобських занять…» (М. Гоголь).
Джерельну основу свят Сонячного циклу становлять закони земної Природи і всезагальний моральний принцип-закон Усеєдиного Ладу. Ця природно-космічна, сонячна основа визначає вселюдську моральну-світоглядну сутність першоджерельного ясновідного знання й первинних світлосповідних людських звичаїв, які передують морочним релігійним уявленням. Штучні, вигадані релігійні уявлення породжує затуманений паразитарним гнітом темний, марновірний, непросвітлений Істиною розум, що є ознакою недорозвиненості чи психічної недуги людського єства. А створені на марновірних уявленнях релігійні культи паразитують на природно-духовній життєвій енергії людського єства, нищачи життєві програми людських душ і руйнуючи природно-космічний лад людського життя.
Передвічні природні сонячно-космогонічна міфологія, ясновідний світогляд і звичаєві свята Ладового Кола української сонцесповідної аграрної культури набагато давніші від штучних, вигаданих релігійних культів та ґрунтуються на стабільних законах Космічного Ладу й Земної Природи, на незмінному космічно-природному циклі обертання Землі навколо Сонця й на їх енергообміні та на дотриманні людьми вселюдського принципу моральності в триєдності істинного думання, справедливого діяння й правдивого висловлення як основи культурного саморозвитку людей і народів.
Природно-космічні свята Сонячного, Ладового Кола поєднують своєю світлою сутністю минуле, нинішнє й майбутнє безвічного Життя, чого немає в жодній штучній релігії. У сонячних святах являється ясність живої Істини – світла сила Всеєдиного Життя. Сонячне свято знаменує духовне просвітлення й розширення свідомості, відновлення життєвої енергії людини та її внутрішнього єднання зі Світовою Всеєдністю. Сонячні свята – це широко відкриті двері з Землі до Неба, прямі енергетичні канали зв’язку Земного світу з Космосом, це Шлях Просвітлення – Шлях Ладу.
У людей агрокультури день починається зі сходом Сонця і всі природні звичаєві свята Сонячного циклу відбуваються при світлі Сонця на славу Світлої Сили Рода – першоджерела Життя як нагадування про безвічність усепроймаючої енергії Світла й про світлу, тонкоенергетичну сутність людського життя.
Природні свята виникли з внутрішньої потреби людей у просвітленні й мають значення світла, святості. Свята пов’язані з духовною практикою просвітлення та базуються на Сонячних циклах, законах Природи, Космічного Ладу й людської Моралі.
Штучні празники (безділля) породжені марновірством та пов’язані з неробством, гультяйством, обжиранням і тримаються на бузувірській (фанатичній) вірі в релігійні догми й політичні доктрини. А за всіма тими релігійними й політичними ширмами приховується фінансова суть – культ грошей та індустрія наживи.
У релігіях і відповідних їм політичних ідеологіях немає природних свят на славу світла, натомість у них встановлено штучні празники на поклоніння культам месій і вождів, на відзначення ритуальних дат, пов’язаних з революціями, війнами, завоюваннями, масовим поневоленням, винищенням, жертвуванням людей. Зокрема в юдаїзмі всі празники пов’язані з завоюваннями, з убивствами когось юдеями або з утечею їх від покари. Усе те розриває енергетичну взаємодію людей з Природою, Сонцем і Світовою Всеєдністю, перериває родові взаємини, культурну єдність минулого, сучасного й майбутнього життя народу.
Релігійні ритуальні празники-шабаші держуться на магічних культах, марновірстві, бузувірстві; їх відзначають після заходу Сонця, що свідчить про темну, морочну суть тих зборищ. Уночі шабашують тільки злодії, які прожирають і пропивають награбоване, аби того не бачили люди. А випрацювані за день люди уночі відпочивають – відновлюють сили для праці на Землі під Сонцем.
Природні звичаєві свята Сонячного циклу – це утвердження світлої, ясновідної суті життя; вони спрямовані на просвітлення, тож їх святкують при світлі Сонця.
Сонячне свято – знамення Світла. Свята Сонячного колодаря – нагадування людям агорокультури про їхню світлоносну сутність, про їхнє прилучення до самооновлюваної життєвої сили Рода-Всеєдиного й Родиці-Природи. «Річний календарний круг – се заразом властиво єдина наша релігійна система, …передчасно розбита: зруйнована новими церковними заходами. Вона нагадує в тім релігію римську, таку ж селянську…» (М. Грушевський).
Ось тому християнська церква й нарекла всіх селян (латинян, українців, інші аграрні народи) поганами (від лат. рag – село, pagan – селянин, pagus – поле, територія поза межами міста). Бо селяни мали свій сонячний, природно-моральний світогляд, стійко трималися питомої природної агрокультурної звичаєвої традиції та найдовше чинили опір чужому, породженому юдаїзмом християнству. До ІV ст. християнство використовувало термін поганство в первісному значенні – сільська віра, надалі семантика цього запозичення в слов’янських мовах розширилась аж до лайливих слів (поганий, поганець, погань). Згодом набув поширення термін язичництво, утворений від церковно-слов’янського язик – народ, плем’я. Церковно-слов’янські терміни язик, язики, язичники – переклади з юдейських гой – народ, гоїм – народи, бо юдеї називали гоїмами – язиками всі неюдейські народи, а язичництвом – усі неаврамічні релігії та нерелігійні світогляди.
На пору Зимового Сонцестояння припадає також юдейська Ханука, але той празник не має космогонічної суті й пов’язаний з історичною подією – збройним повстанням юдеїв проти греко-сирійської влади. Взагалі всі юдейські релігійні празники приурочені до знаменних подій протистояння, як правило збройного, юдеїв неюдеям. Ханука – один з найбільших юдейських празників, під час якого юдеї згадують про звільнення й очищення Єрусалимського храму 165 р. до н. е. та дякують своєму Творцеві – Яхве за чудо порятунку. Назва Ханука походить від івритського виразу хануккат ха-мізбеах – освячення (оновлення) жертовника, яке відбулось одразу після звільнення храму й вигнання з Храмової гори греко-сирійських військ і їхніх юдейських союзників та відновлення храмової служби. Хануку також переосмислюють як перемогу світла над темрявою. Тому Хануку відзначають при свічках, вона триває протягом 8 діб – починається увечері й закінчується увечері, бо в юдеїв доба починається з вечора. У 2019 Ханука припадає на 22–30 грудня. Дні Хануки вважаються днями радості, тому в цю пору заборонено постувати й оплакувати покійників, бо юдеї більше уваги приділяють земному, ніж загробному. А християнство як новоюдейська релігія смирення й упокорення, навпаки, основну увагу своїх вірян зосереджує на загробному – лякає пеклом і принаджує раєм, а основним засобом нагадування про «загробне життя» в цю виснажливу пору є Різдвяний піст, який церква встановила нібито для «духовного єднання» християн з Богом.
Відроджуючи життєстверджуюче, сонцелюбне космогонічне свято Коляди й інші традиційні космогонічні свята Сонячного циклу, відновлюючи ясновідний світогляд і природну звичаєвість, українці звільняють самосвідомість з-під юдейсько-християнських релігійних навіювань і оновлюють своє життя.
Силоміць насаджене в Україні християнство спершу забороняло свято Коляди й колядування, а не здолавши їхньої світлої сонячної суті, Коляду підмінило Різдвом Христовим. А після розп’яття Христа його воскресінням підмінили Велик-День. Так християнство як релігія рабства й смерті вже понад тисячу років одурманює наш люд мороком марновірства, запеклістю бузувірства та пригнічує самохітним стражданням жертви, яка спонукає на добровільну смерть. Така морочна, некрофільна суть християнської магії, яка запаморочує свідомість і руйнує природну основу життя.
Христове розп’яття – ключовий еґреґор християнства, перед яким уклякають і якому віддають свою життєву енергію безтямні маси марновірців з надією на друге пришестя месії. А верховна істота в християнстві зветься Бог – персоніфікований і непізнаваний Творець.
Тут доречно з’ясувати значення поняття бог. Теонім Бог у слов’янських мовах походить від пізньоіранського Бага – давець багатства, який у свою чергу походить від божества найнижчого ступеня в індуїстській ієрархії багатобожжя Бгага – розпорядник майна. Поняття бог занесли у слов’янський світ руси-туранці зі Сходу й почали впроваджувати його в південних теренах у теонімах Даж-Бог – давець-бог (це подвійне, перекладне й чужинське, ім’я божества використовували, аби зрозумілішим було його значення). Отже, Бгага-Бага-Бог – давець пожитків, багатства. Звідти молитовне благання: «Дай, Боже!», що свідчить про узалежнення людей од уявної, надприродної магічної сили. Звідти сповідники Бога – божичі, раби божі, а залежні від Бога-давця – убогі, які клякнуть перед ним безвольно в благанні й страхові. Через безвольність і страх люди приноровились до Бога, і те чуже магічне поняття, що заневолює людський дух, заполонило всі сфери життя, витіснивши природно-духовні сутності морального світогляду й космогонічної міфології агрокультури: Род, Родиця, Лад, Лада, Природа, Дій.
Насаджувати релігію на українських землях почали колонізатори – руси, які були не народом, а воєнно-торговою корпорацією. Руси-грабіжники спершу запровадили свої магічні культи з ідолопоклонством і жертвуванням, а потім запозичили у Візантії християнство з магічним культом причастя до крові й плоті Христової та з даниною-десятиною церкві й безмірною податтю собі. Християнські ідеологи обзивали давніх українців-аграріїв, як свого часу давніх римлян-аграріїв, поганами – селянами, а їхню світловизнавчу духовну традицію – поганством.
Християнство гнітило й нищило ясновідний світогляд і космогонічну міфологію. Духа Зимового Сонця Коляду підмінило Різдвом Христовим, а життєзароджуючу безособову сутність Рода-Батька підмінило надприродною караючою персоною магічного Бога-Творця.
Підміна Коляди Різдвом настільки вкоренилась у масовій свідомості, що деякі ентузіасти, намагаючись подолати підміну, не можуть позбутися гніту тієї умовності й трактують вигаданий ритуал Різдва Христового як Різдво Сонця. Те трактування таке ж абсурдне, як і хрещенське купання в ополонці. За легендою, Ісуса хрестили в біблійній річці Йордан, і тепер там купаються єрусалимські віряни 19 січня – в теплу тамтешню пору року. А в наших широтах не було й немає традиції зимового купання. Наслідування чужого ритуалу придумали квазірелігійні ентузіасти як моду, й воно таке ж безглузде, як і придумане Різдво й придумування «рідних богів» і «рідної віри».
Рідновіри відверто викривають християнську магію. Але вся інша магія – це також маніпулювання людською психікою й свідомістю, кодування на інших богів-еґреґорів. Усі магічні культи перекривають людині шлях до самопізнання й осягнення Істини в особистій духовній практиці через містичне (внутрішнє, втаємничене) самозосередження. І коли рідновірські ентузіасти викривають християнську релігію й водночас навертають до «рідної віри» та заходжуються славити «рідних богів», то це свідчить про їхнє релігійне заневолення. Бо самі поняття релігія (від лат. religare – залигувати, прив’язувати) й бог (від пізньоіранського бага – давець багатства) підмінили світлі сутності Род, Природа, Лад нашого традиційного ясновідного світогляду та заперечують його моральну, природно-духовну основу й волю до життя людей агрокультури – визнавців Світла. Тож поєднання рідного, Родового з чужим поняттям бог просто безглузде. «Рідні боги» так само заневолюють людину, як і «чужі боги», бо суть поняття бог – узалежнювати, упокорювати, тримати людину на прив’язі й споживати її енергію.
Наші предки-хлібороби не мали релігії, а мали всеосяжний ясновідний світогляд і космогонічну міфологію. Вони не були віруючими, а були знаючими: знали Істину й жили істинно: «Пізнаєш Істину – ввійде тоді у кров твою Сонце» (Г. Сковорода).
Релігія як антисистема заневолення й визиску супротивна культурі – системі саморозвитку людей. Морально-світоглядна, природно-духовна основа культури набагато давніша від штучних релігійних догм: вік продуктивної агрокультури – понад 10 тисячоліть, вік паразитарних релігій – близько 6 тисячоліть. Релігія – особлива форма розумово-психічного узалежнення й заневолення людей, спосіб маніпулювання людьми, що тримається на вірі в надприродне, уявне, умовне.
Християнство від початку мало у своєму арсеналі тільки некрофільний культ розіп’ятого Христа й магічну церковну літургію, а далі поступово заволоділо культурними набутками й духовно-інтелектуальним потенціалом поневолених народів та використало їхній життєвий ресурс на їхнє ж заневолення й власне панування. Тисячолітній спадок християнського потьмарення й далі гнітить наш дух, нищить морально-світоглядну основу нашого життя.
Нині церковні агенти від науки й продуценти інтелектуальних вірусів нав’язують українському суспільству дискусію: за яким календарем українцям святкувати Різдво – за григоріанським, юліанським чи новоюліанським?
Пропонують почати святкувати Різдво 25 грудня за григоріанським календарем, що його запровадив у 1582 році християнин – папа Римський Григорій XIII, чи за близьким до нього новоюліанським календарем, запровадженим 1923 року Вселенським патріархом Мелетієм IV, бо так, мовляв, культурно зорієнтуємось на Захід та євроінтеґрацію. А юліанський календар, що його запровадив ще в 45 році до Різдва Христового язичник Юлій Цезар і якого досі дотримуються православні, греко-католики й почасти протестанти, називають календарем «язичницьким», а не християнським, і він, мовляв, орієнтує на Москву й на «руський мір».
Марновірство призвело до роздвоєння релігійної свідомості – до різдвяної шизофренії. Ця надумана різдвяно-календарна шизофренічна морока відвертає людей од нормального життя, од саморозвитку, роздвоює суспільну свідомість, ще дужче відриває світогляд од природної основи й перекриває шлях до Істини.
Залишмо все те надумане віруючим, богомільним, рабам божим для самовтіхи й самоомани. А людям природним, не зіпсованим марновірством, зі здоровою психікою й ясновідним розумом належить жити за законами Природи й Космосу – в безпосередньому відчутті й ясному усвідомленні своєї єдності з Землею й Сонцем, з усіма саморозвинними виявами Всеєдиного Життя.
Для звільнення від омани марновірства передусім необхідно навчитися розрізняти природні, звичаєві свята й релігійні, церковні празники. А для подолання релігійних навіювань стосовно церковних празників, зокрема уявного Різдва, необхідно звернутися до реального природно-космічного явища – Зимового Сонцестояння-Сонцевороту, з якого починається Новий Сонячний цикл, Нове Коло Ладу, яке наші предки найменували Колядою.
Українському Коляді відповідає свято Зимового Сонцестояння в германських народів – Йоль. Слово Йоль походить від індоєвропейського кореня й означає – колесо, обертатися, час повороту. Всі роди збиралися разом зустрічати Сонце, яке здіймається з мороку й осяває відроджуваний Світ. На полях розпалювали багаття на славу Короля-Сонця, що зігріває замерзлу Землю й пробуджує життя в насінні, яке зберігається в земному лоні довгу Зиму. Християнізація підмінила Йоль Різдвом.
Українському космогонічному святу Коляда також відповідає іранське космогонічне свято Ялда, індоєвропейська етимологія якого – обертатися, сяяти. Ялду святкують у перший день першого зимового місяця Дея, і це свято знаменує закінчення гніту темних сил і відродження волі світлих сил. Саме з цієї миті Сонце входить у новий цикл свого руху, день починає прибувати, а природне життя селян-хліборобів оновлюється. Хлібороби звертаються до Сонця захистити від морозу озимину. За іранською космогонічною міфологією, в мить початку нового Сонячного циклу народжується Дух Світла – Мітра. З цього сонячного образу зороастрійської міфології списано головного персонажа християнської релігії – Христа, а основні елементи й дата Різдва списані з давньоримських Сатурналій – космогонічного свята на вшанування Сатурна в пору Зимового Сонцестояння. В Ірані свято Зимового Сонцестояння, як і інші свята Сонячного циклу відзначають понад п’ять тисячоліть. Нещодавно зимовий Ялда й весняний Навруз рішенням ЮНЕСКО визнані національними доісламськими культурними надбаннями Ірану. В Ірані різні свята відзначають за трьома різними календарями: за іранським сонячним – події державного значення, за ісламським місячним – релігійні свята, за григоріанським – міжнародні дати. До речі, в Китаї з 2018 року почали звільнятися від християнського Різдва й відновлювати свято традиційної культури Дунчжі (Пік Зими), яке знаменує Сонцеворот і закорінене у філософському концепті Інь і Ян.
Звільнитись од мороку марновірства, релігійного заневолення й мирських умовностей ми спроможні, плекаючи у своєму єстві життєзароджуючу силу Рода й наснажуючись Сонцем, живучи за законами Земної Природи і Всеєдиного Ладу, за принципом Вселюдської Моралі та звичаєвою традицією агрокультури, шануючи духів предків та ладуючись у Ладовому Колі в духовне Родове Коло, де стаємо самі собою та оберігаємо збірною волею своє життя од чужих руйнівних впливів.
На живій природій основі звичаєвої традиції ґрунтується неповторність світу етнічної культури та справедливий суспільний лад: «Народи! Старайтеся насамперед мати добрі звичаї, аніж закони: звичаї – найперші закони» (Піфагор); «Звичаї – це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах» (О. Воропай). У нескінченній звичаєвій традиції виявляється безвічність волі народного духу: «Не вмирають ті звичаї, яким визначено бути безвічними» (М. Гоголь).
Ось живі знаки-символи нашої безвічної звичаєвої традиції:
вінок із колосся як символ Коляди-Сонця й Ладового Кола, Рода й Родового Кола знаменує врожай у полі;
обрядовий хліб Колач знаменує достаток у господі;
сніп-Дідух символізує життєву силу Рода й збірну цілісність родини,роду, народу та єднання людей з Родом, Природою й духами предків.
Бажаю Вам, Вашій родині, всьому Вашому роду й цілому нашому народу:
кріпкого здоров’я й світлої сили, нової радості в любові й злагоді,
Ладу в усьому і на це Ладове Коло, і на весь довгий, щасливий вік!
Дбаймо, аби тепло родинної й Родової любові зігрівало, оживляло
наші душі й серця!Сердечно Олександер
