Міжнародний день міґранта оголошується за пропозицією Генеральної Асамблеї ООН (Резолюція №A/RES/55/93) щорічно, 18 грудня, починаючи з 2000 року. У цей день 1990 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Міжнародну конвенцію про захист прав усіх робочих міґрантів і членів їх родин.
«Волаємо ми ще раз до всіх, хто може
у цій справі щось сказати або порадити.
Шукайте головні причини еміґрації й усувайте їх!»
Іван Франко. Еміґрація і брехня,1907«...Чужа земля просіяла, мов сито,
Мільйони українських вільних рук…»
Микола Курилюк. Заробітчанка, 2019
Український вчений і громадський діяч М. П. Драгоманов (1841–1895) у статті «Пропащий час. Українці під Московським царством (1654–1876)» закликав українських патріотів зберігати вірність не «всій Русі», а насамперед Україні й застерігав українців не марнувати сили на чужинців: «Освічені українці, як правило, трудяться для всіх, тільки не для України і її народу… Вони повинні поклястися собі не кидати українську справу. Вони повинні усвідомити, що кожна людина, яка виїжджає з України, кожна копійка, що витрачається не на досягнення українських цілей, кожне слово, сказане не українською мовою, є марнуванням капіталу українського народу, а за даних обставин кожна втрата є безповоротною».
А Іван Франко в 1907 році з приводу масового від’їзду українців за океан сумно констатував: «Га, така наша доля. Розсипаємося, як кленове листя…».
Відтоді минуло понад сто років, а міґраційно-еміґраційні хвилі так само викидають наш люд на чужину. І надзвичайно своєчасним лишається Франків імператив: «… Шукайте головні причини еміґрації і усувайте їх!».
І на нинішні покоління лягає обов’язок зупинити той руйнівний для України процес, що набув страшного розмаху ще за часів Драгоманова й Франка. І досі українці покидають свій рідний Український світ, знесилені й зневолені, опадаючи зів’ялим листям із дерева національного життя, чи то відлітаючи на чужину, чи передчасно лягаючи в рідну землю.
І немає значення для корінної української людини – потрапляє вона у внутрішні міґраційні процеси чи в зовнішні: міґрує вона з одного реґіону в інший реґіон своєї країни, чи з України в інші країни. В кінцевому наслідку всяка міґрація вириває людину з питомого природного й соціокультурного середовища, деформує її життя й руйнує життєву програму її душі, позбавляє самостійної сили й волі особистого духу здійснити своє покликання в спорідненій, професійній праці. А передує всякій міґрації депрофесіоналізація, бо втративши можливість реалізації своїх професійних здібностей і гідного життя, людина погоджується на будь-яку роботу заради виживання. Так губиться духовно-розумовий ресурс нації – продукт її культурного саморозвитку.
За четверть століття міґраційні процеси призвели українське суспільство до глибоких руйнівних наслідків у внутрішній, морально-психологічній, і зовнішній, етносоціальній, сферах життя. Величезних культурно-соціальних втрат ми зазнаємо через відтік за кордон висококваліфікованих спеціалістів, передусім наукових кадрів – ядра нашого середнього класу.
Міґрація руйнує соціокультурне середовище будь-якої країни: втративши власну культуру, міґрант не розвиває й чужої. В результаті тривалої міґрації українська людина перестає бути сама собою й починає існувати з чужою душею та перетворюється на пожиточний матеріал для чужих країн.
Збереження людського ресурсу – корінна проблема національної безпеки України. Маючи майже половину свого люду за кордоном, Україна зобов’язана заради власного порятунку запровадити геополітично обґрунтовану стратегію соціокультурного розвитку українського суспільства.
Ключові слова: трудові міґранти, глобальна міґрація, системи національних культур, міжкультурний діалог, фінансова цивілізація, глобалізація, реґіоналізація.
О. А. Шокало
Глобальна експлуатація трудових міґрантів
