“Вас Господь попустить!”: Порошенко в “томос-турі” розлютився через питання про корупцію (відео)
Порошенко назвав підприємця, який запитав його про боротьбу з корупцією, “москальським провокатором”.
Президент пригрозив чоловікові “попуском Господнім” / фото УНІАН
Під час візиту в Черкаси в рамках “томос-туру” президент Петро Порошенко грубо відповів чоловікові, який запитав його про боротьбу з корупцією, назвавши його “москальським провокатором”.
Відео “діалогу” виклав у Facebook місцевий підприємець Олег Лисак, пише “Главред”.
На записі чоловік із числа присутніх на зустрічі з главою держави запитує у Порошенка, коли той почне боротися з корупцією в країні: “Петро Олексійович, скажіть, а коли з корупцією будете боротися?”.
Президент витримав паузу, під час якої присутні спробували зупинити чоловіка, після чого порадив йому “сходити в церкву”:
“У мене прохання до вас. Сходіть до церкви і поставте свічку, тому що ви невіруюча людина. Господь Вас попустить”, – сказав Порошенко.
У відповідь на це чоловік, який представився громадським діячем, запитав, коли “з питань корупції” можна потрапити до президента на прийом. В цей час хтось з натовпу попросив чоловіка перейти на українську мову, після чого Порошенко заявив: “Бачите, прислали людину, яка навіть українську мову не вивчила. Вони всі такі, москальських провокатори, вони нас тут зараз намагаються розколоти”.
Читайте також Порошенко заявивши про продовження провокацій Москви через автокефалію ПЦУ
Чоловік зазначив, що він такий же українець, як і президент, просто не хоче жити в корумпованій країні, проте він відвернувся від нього і традиційно “подякував” всім присутнім за те, що вони прийшли “помолитися за Україну”.
https://youtu.be/KxCrrGjMWJI
УНІАН
18.01.2019
«Томос-тур» президента Україною: і сміх, і гріх
«Методи забудуться, а результат залишиться», – заспокоюють самі себе та один одного прихильники відокремлення Православної церкви в Україні від РПЦ, які при цьому не мають симпатій до чинного президента. Томос про автокефалію ПЦУ – документ епохального масштабу й значення, але особливості його отримання, ба більше – «ритуальні танці» Петра Порошенка з томосом, його гастрольний тур країною з цим документом (в якому на століття вписане його ім’я) викликають у багатьох щонайменше подив. Так, скоро президентські вибори, але в нас же світська держава й передвиборчий PR на дуже чутливій релігійній темі – справа дуже ризикована (морального боку цього питання торкатися не будемо).
І все-таки Петру Олексійовичу варто подякувати за те, що посприяв отриманню Україною томосу. Такої політичної волі не було ані в президента Кравчука, ані в кума Порошенка – президента Ющенка. А ось Вселенський патріарх Варфоломій давно був готовий до того, щоб надати автокефалію українській Церкві. Не з особливої любові Константинопольського Престолу до духовної дочки – древньої Київської митрополії, а через його багаторічне геополітичне суперництво з РПЦ, і це потрібно усвідомлювати тим, хто з піною біля рота прославляє президента України так, ніби він мало не сам цей томос видав.
І Другий Рим (Константинополь), і самопроголошений «третій Рим» (Москва) добре володіють візантійськими політичними методами, тож «українське питання» могло б іще довгі роки залишатися за дужками рішень Священного Синоду Вселенського патріархату, адже РПЦ була першою за чисельністю, багатством і фактичним впливом у православному світі. Але РПЦ програла битву за Україну в той момент, коли її керівництво та ієрархи філії РПЦ – УПЦ – погодилися брати участь в агресії РФ проти України. Далеко не завжди справа обмежувалася лише промиванням священиками мізків прихожан отруйної «русскомирною» пропагандою: відомі кадри обстрілів бойовиками-терористами позицій наших військових із території церков, а також факти приховування військових злочинців (окупантів та їхніх пособників) у монастирях УПЦ Московського патріархату.
Чи вплине надання томосу на перехід священиків УПЦ МП до ПЦУ?6 січня 2019 року Православна церква України отримала томос про автокефалію. Чи прискорить це перехід представників УПЦ МП до ПЦУ?Отже, через активну участь РПЦ в гібридній війні проти України питання автокефалії нашої православної церкви було лише питанням часу й тієї форми, в якій ми могли цю автокефалію отримати. Два з половиною роки тому, коли в можливість швидкого набуття автокефалії практично ніхто в Україні не вірив, розглядався дещо інший сценарій відокремлення київської кафедри від московської, про що я писав докладно ще в 2016 році. В результаті, після втручання в процес особисто президента України, вибір був зроблений на користь того, що й було зроблено. Ось за це якраз історія Петра Порошенка не засудить – нам давно потрібно було обрубати пуповину від Росії, яка давно вже не була духовною, а в питанні церкви залежність від Москви перетворилася на батіг у руках Кремля, яким православних українців били по найболючішому місцю. Догралися.
І все б добре: в питанні автокефалії нашої Церкви збіглися інтереси Константинополя, кандидата на другий президентський термін Петра Порошенка, величезного числа українських православних, так і самої країни. Але навіщо ж президент особисто розмахує томосом у кожній області України при тому, що церква за Конституцією все-таки відокремлена від держави? І почався цей тур тоді, нагадаю, коли на документі навіть не було ще всіх необхідних підписів членів Синоду – томос довелося повертати до Стамбула для допідписання. І навіщо під час отримання томосу поруч із керівниками української держави (президентом і головою парламенту) та новоствореної Церкви позувала людина, скажімо так, із дуже сумнівною репутацією, яка, крім того, сповідує зовсім іншу релігію й не має жодного стосунку ані до керівництва країною, ані до набуття томосу? Здається, згадувати її ім’я немає сенсу – всі й так розуміють, про кого йдеться. Невже не можна було проявити охайність і педантичність у питанні того, хто позуватиме для історії з томосом в оточенні Вселенського патріарха, константинопольських ієрархів, предстоятеля ПЦУ, глави держави й парламенту?
Так, про безвіз уже давно всі забули – президентську кампанію на цьому не побудуєш. Армія давно не радує перемогами на Донбасі, про мовні квоти на ТБ і радіо також уже мало хто згадує, тож єдиним «цвяхом» передвиборчої кампанії Петра Порошенка міг бути лише томос. Але, здається, технологи Петра Олексійовича перестаралися: глава держави ще задовго до здобуття томосу почав говорити про це як про вже доконаний факт, тобто Петро Порошенко вже встиг втомити переможними реляціями з приводу автокефалії ще задовго до її реального фактичного набуття. А крім того, він спочатку говорив про це як про свою перемогу, хоча роль суспільства не можна було зводити до просто глядацької. Добре з цього приводу висловився авторитетний богослов Кирило Говорун (цитую мовою оригіналу): «Одним із ключових імпульсів до автокефального руху були Майдан і громадянське суспільство. Однак саме суспільство почало зароджуватися через протистояння з державою. Цей процес триває й нині, уже в часи постмайданної влади … Нова Православна церква України – на розпутті. Зробити свій вибір на користь держави, яка справді доклала чимало зусиль до отримання томосу. Чи – на користь суспільства, яке дало початковий поштовх автокефалії. Яке рішення прийме об’єднана церква, я не знаю. Але перші сигнали, отримані нами, тривожні. Вони свідчать: поки що вибір робиться на користь держави. І цього треба уникнути в будь-який спосіб».
Деякі дуже радикальні політики на подив розважливо висловили свої докори чинному главі держави з приводу «томос-туру», з приводу обшуку людей (за допомогою службових собак) перед входом до храмів, де «виступав» президент України щодо набуття томосу (з демонстрацією самого історичного документа). Ось що, зокрема, написав нардеп Андрій Лозовой з приводу чергового «шоу» в Рівному: «Він (Порошенко – ред.) сам собі шкодить: міг здобути не лише рядочок в історії, а й другий термін. Однак, перетворюючи найбільшу перемогу українців за сотні роки на водевіль, лише відштовхує. Можна зайти в храм тихо, щиро, без камер, без охорони, без собак … Той, хто щирий – йому не треба камери. Той, хто без камер – йому держава дорожча. Той, хто без охорони іде в церкву– не боїться нікого, крім Бога. Але щодо одного диякона московської церкви, який ще рік тому там причащався – це не про нього». Щоправда, це не знімає питання й до самого пана Лозового, який у декларації вказав колекцію із 72 ікон, а також хрест-енколпіон зі Святими мощами 13-го століття. Але те, що Петро Порошенко був активним парафіянином і навіть брав участь у службах у храмах УПЦ (МП) – це факт. Ба більше, його особистими друзями є найодіозніші ієрархи російської церкви в Україні. Тому також його захоплення в зв’язку з томосом не здаються щирими.
Що вплинуло на отримання томосу?9 січня в Стамбулі члени Синоду Вселенського патріархату підписали томос про автокефалію української церкви.Те, які процеси сьогодні відбуваються в самій церкві, а також питання міжконфесійного спілкування в Україні (а кажучи прямо – конфлікти в зв’язку з переходом парафій РПЦ до ПЦУ) – це тема окремої статті. Тут лише зауважимо, що справа честі всієї державної машини не допустити провокацій і тим більше не форсувати ці процеси, адже ми балансуємо за півкроку до масштабного релігійного протистояння – Москва все робить для максимального розхитування ситуації і роздування конфлікту між українцями, які належать до різних конфесій.
Тиск на священиків РПЦ цілком може бути використаний як привід для провокацій. Але не менш важливо звернути увагу й на фінансово-юридичний бік відверто «передвиборчих гастролей» Петра Порошенка, в які сьогодні залучена вся державна машина. Лише одна цитата колишнього глави служби протоколу, дипломата Богдана Яременка: «Ось тут і виникає найбільша проблема з Петром Порошенком – 106-та стаття Конституції, жоден з 31-го пункту, які описують повноваження і функції президента, не надають йому право їздити країною, щоб демонструвати, показувати, оспівувати, молитися, інформувати про томос для Православної церкви в Україні. Тема релігії, духовного, культурного розвитку цілком поза компетенцією президента. Більше того, як посадова особа, яка має слідкувати за дотриманням Конституції України президент Порошенко в «томос-турі» не лише не дотримується конституційних норм про відокремлення церкви і держави, він дискримінує різні церкви і віруючих. […] Оскільки поїздки Україною президента Порошенка не виглядають законними, то всі видатки на їх організацію є незаконними теж. А відтак згадані тут мільйони чи десятки мільйонів гривень перетворюються на використані нецільовим способом кошти державного бюджету і вирішенням проблем одного громадянина України Петра Порошенка за рахунок решти громадян України. І робиться це для того, щоб громадянин Петро Порошенко міг, усунувшись від виконання обов’язків президента, займатися своєю виборчою кампанією. Що також є порушенням закону».
І все-таки: томос про автокефалію ПЦУ – це величезна перемога України, але не особисто Петра Порошенка й тим більше не самопроголошеного екс-патріарха Філарета – в цьому статусі його Константинополь не визнав, як відомо, а лише зняв анафему. До речі, не дуже популярна теза серед прихильників ПЦУ: це Константинополь зажадав, щоб Філарет не брав участі у виборах предстоятеля помісної української Церкви. Тому що, як свідчать історичні факти, саме особисті амбіції Філарета завадили канонічності набуття автокефалії українським православ’ям і в 1993 році, і за півкроку до цієї події в 2008 році, коли до Києва приїжджав Вселенський патріарх. Ну не може колишній претендент на патріарший престол РПЦ після смерті патріарха Пимена (а ще, кажуть, мало не полковник КДБ Михайло Денисенко – так звати Філарета) очолювати НОВУ Церква. Це, за словами учасників процесу, й було головною вимогою Константинополя, щоб надати автокефалію, та до того ж саме напередодні президентських виборів.
Там чудово розуміють, яку послугу зробили Петру Порошенку, вписавши до томосу (а значить, – і в історію) саме його ім’я, але й різке «схуднення» РПЦ на кілька тисяч парафій і поява нової великої помісної православної церкви, яка автоматично стає союзником Константинополя в православному світі – це велика перемога для патріарха Варфоломія, який вважав автокефалію ПЦУ своєю дуже важливою місією й навряд чи міг мріяти, що зможе відносно швидко втілити її в життя.
Чи дасть «томос-тур» шанс Петру Порошенку вийти до другого туру виборів разом із Тимошенко? Скоро побачимо. Обирати його за це президентом на другий термін навряд чи варто, але на слова подяки й рядок у підручниках історії він точно заслужив. Амінь.
Максим Кречетов, спеціально для «Слова і Діла»
Хочете обговорити цю новину? Долучайтеся до телеграм-чату CHORNA RADA
Максим Кречетов, журналіст, блогер
СЛОВО І ДІЛО
”Церква не повинна золотити храми!” У Константинополі назвали мету ПЦУ
Православна церква України повинна долучитися до життя суспільства і звернути увагу на соціальні проблеми.
Про це в інтерв’ю “Бі-бі-сі” заявив архієпископ Памфілійський Данил, який був екзархом Вселенського патріарха і брав участь у процесі надання ПЦУ автокефалії.
За словами архієпископа, духовенство має зайнятися тим, чим церква повинна бути, а не тільки дбати про її зовнішні аспекти.
Архієпископ Данило. “Бі-бі-сі”
“Мені здається, що в Україні набудували забагато храмів. На заході країни, у центрі в кожному селі мало не собор побудований. Але яку роль виконують ці храми? Чи приведуть вони до себе людей? Якщо люди просто приходять туди на молитву, а то й відбувається служіння церкви народу, то ми просто набудували пам’ятників. Церква повинна довести, що виконує свою місію. В Україні досі немає всеправославної благодійної організації на кшталт католицького “Карітас” у тій же Польщі, тому, можливо, прийшов час для Православної церкви України зайнятися цим”, — додав Данило.
Він підкреслив, що є багато людей, які потребують допомоги, це не тільки військові або бідняки.
“Наприклад, я їду в Кіровоградську область в інтернат вітати дітей. Три церкви міста Знам’янка могли б об’єднати зусилля і відновити цей інтернат. Але вони нічого не роблять, хоча саме це є сферою, де церква повинна була б себе проявляти! Це те, до чого я закликаю владику Епіфанія, — вклинитися у життя суспільства. Церква повинна увійти в ці проблеми, а не бути банківською установою і золотити храми й лаври. Не їздити на мерседесах, а бути серед народу і працювати з людьми”, — завершив архієпископ.
Як повідомляв OBOZREVATEL:
- 5 січня Вселенський Патріарх Варфоломій підписав Томос про надання автокефалії Православній церкві України.
- 6 січня Томос вручили на Божественній літургії. Також у мережі опублікували переклад тексту документа.
- 7 січня митрополит Епіфаній і президент України Петро Порошенко принесли сувій Томосу на Різдвяну літургію у Софійський собор.
- 8 січня Томос відвезли назад у Стамбул для підписання його 11 членами Синоду Вселенського Патріархату. Це пов’язане з тим, що документ ПЦУ отримала за три дні до засідання ієрархів у Константинополі (вони збираються 9 числа кожного місяця).
- 9 січня усі члени Синоду Вселенського Патріархату в Стамбулі підписали Томос про автокефалію Православної церкви України.
Антон:
Нарешті архієпископ Памфілійський Данило назвав речі своїми іменами й нагадав про суть церкви: “не бути банківською установою і золотити храми й лаври. Не їздити на мерседесах, а бути серед народу і працювати з людьми”. Це нагадало моральні реформи Данила Туптала у церкві ХVІІ ст.
Глава ПЦУ впервые пояснил за Нарика
Филарет говорит, что “Нарик” достаточно “влистал”.
Выполняющий номинальные функуции почетный патриарх Православной церкви Украины Филарет, в четверг, 10 января, пояснил, какого криминальный авторитет Александр Петровский делал в Стамбуле, а также появляется рядом с предстоятелем Епифанием и Петром Порошенко.
По словам святейшего патриарха, Петровский купил православную индульгенцию право присутствовать на подписании Томоса, помогая Днепропетровской епархии.
При этом Варфоломей, разумеется, понятия не имеющий, кто такой “Нарик”, якобы не возражал, чтобы при церемонии присутствовали не только официально приглашенные лица, но и все желающие.
– Делегация в составе митрополита Епифания, как предстоятеля избранного, митрополита Дмитрия Львовского, митрополита Симеона Винницкого, митрополита Андрея Ивано-Франковского от автокефальной церкви и архиепископа Евстратия Черниговского была официальной. Но Вселенский патриарх не был против того, чтобы приехали все желающие присутствовать во время акта подписания Томоса. Одним из них и был Петровский, – заявил бывший глава УПЦ КП.
В то же время Филарет подтвердил, что лично знаком с то ли бывшим, то ли действующим бандитом. Правда, всех приходящих с дарами он запомнить не в состоянии, так что о близком знакомстве якобы нет и речи.А награду от тогда еще лидера Киевского патриархата Петровский получал за помощь в строительстве епархии в Днепропетровской области.
БЕЗ ТАБУ
10.01.2018
Томос для України: на церемонії в Стамбулі помітили несподіваного гостя
У Туреччині відбулася церемонія підписання томосу про автокефалію
У суботу, 5 січня, в Стамбулі (Туреччина) на церемонії підписання томосу про автокефалію для України помітили несподіваного гостя – бізнесмена з Дніпра Олександра Петровського, якого пов’язують з кримінальним світом, де у нього прізвисько “Нарік” (сам він це всіляко заперечує).
Про це повідомляє НАРОДНА ПРАВДА з посиланням на пост на сторінці “ЄвроМайдан” у Facebook.
“Кримінальний авторитет “Нарік” був разом з офіційною делегацією України на підписанні томосу”, – сказано в повідомленні.
Як уточнює Telegram-канал The Newsroom, під час “презентації” Православної церкви України в Дніпрі “Нарик” і його права рука Еміль засвітилися на загальному фото з митрополитом Епіфанієм і президентом України Петром Порошенком.
Нагадаємо, раніше в інтернеті оприлюднили повний текст томосу для України, підписання якого відбулося в суботу, 5 січня
НАРОДНА ПРАВДА
“Існує ризик відкотитись до Росії” – експерт розповів, чому Константинополь обмежив самостійність Української церкви
Ми маємо оптимальну ситуацію. Можемо отримати швидке визнання. Серед 14 автокефальних церков світу 10 визнають нас за рік-два. Інші 4 перебувають під впливом Росії. Наприклад, Сербська. Налагоджувати з ними контакт будемо довше. Можливо, це вже відбудеться з іншими їхніми предстоятелями.
Говорить для Gazeta.ua релігієзнавець Олександр Саган.
– Український томос не має принципових особливостей. Винятком є лише певні нюанси. Наприклад, у нас предстоятеля обиратиме помісний собор. У деяких церквах цю функцію виконує архієрейський (перший – зібрання єпископів, клерків і мирян. Другий – орган вищої церковної влади. – Gazeta.ua).
У нашому томосі чітко окреслені межі нової Української церкви. За кордоном України відтепер заборонено мати свої громади.
– Інші церкви теж дотримуються цього правила. Це базові позиції Константинополя: усю діаспору “викормлює” він.
Під владу Вселенського патріархату перейдуть лише 14 громад за кордоном. Усі інші діаспорні церкви й до отримання томосу знаходились у полі його юрисдикції. Доволі масштабні українські православні церкви США та Канади були і залишаться Константинопольськими. Тож нічого не зміниться.
Поміняти статус церкви, титул її керівника або статут, за яким вона живе, можна лише за погодженням із Вселенським патріархатом. Інші церкви більш незалежні?
– Цей момент у кожній церкві прописаний по-різному. У нашому випадку певна обмеженість пов’язані з проблемою росту церкви. У нас немає церковної єдності. Тому Константинополь на деякий час вирішив зберегти кураторство над Помісною церквою в Україні, щоб ті зміни, які сталися, не мали шляху назад.
Можливість відкотитися під російський вплив є досить реальною. Це може статися, коли група людей, постійні члени Синоду ПЦУ узурпують владу і знищать демократичні засади церкви. Аби цього не сталося, Вселенський патріарх вирішив залишити певний запобіжник. Зміни у статут можна внести тільки за погодження спільної комісії представників Константинополя та Української церкви. Це можна змінити, коли в Українській церкві остаточно утвердяться демократичні принципи. Вони були основою її розвитку до приєднання Москвою.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Гундяєва можуть звільнити через отримання Україною томоса – Ар’єв
Що ми можемо поміняти в статуті з часом?
– За грецькою традицією, його не виписують детально. Наприклад, немає розділу про життя парафій. Це – визначальний і формуючий документ. Він окреслює загальні принципи розвитку церкви. Усі інші організаційні моменти утверджуються за допомогою підзаконних актів – постанов архієрейських і помісних соборів. Грецький варіант статуту можна порівняти з Конституцією Америки. Там є лише базові норми. Інше формується через поправки. Не думаю, що у когось виникне бажання щось принципово міняти.
В українському томосі згадується глава нової церкви Епіфаній і президент України Петро Порошенко. Чому?
– Це нехарактерно для томосів, які вручали у ХХ столітті. Але така практика була популярна у ХІХ столітті. Це можна вважати частково поверненням до старих традицій. У деяких країнах, наприклад Сербії, так само влада ініціювала надання автокефалії. Її згадували у самому документі томосу, відзначаючи її роль. Те, що Петра Олексійовича згадали у документі, є допустимою нормою.
Православна церква України буде отримувати миро з Константинополя. Що це означає?
– Це символ єдності між церквами. Деякі автокефалії після набуття статусу патріархії отримували і право самостійно варити миро. Його отримання від Вселенської патріархії – підтвердження того, що всі церкви визнають Константинополь своєрідним третейським суддею (той, хто може неупереджено розв’язувати та вирішувати суперечки інших. – Gazeta.ua)
Чи справді томос дає великі можливості Українській церкві. У чому вони полягають?
– Томос – це входження до певного закритого клубу церков, яких сьогодні вже 15. Раніше інші церкви з пересторогою ставились до контактів із Київським патріархатом чи Автокефальною церквою України. Вони не були визнані Вселенським патріархом. Відтепер голос України буде почутий на всехристиянській арені. Маємо можливість вступати до міжцерковних організацій. Наприклад, можемо стати членом Всесвітньої ради церков (міжнародна організація, до якої входить 348 християнських церков різних традицій. Заснована 1948-го в Амстердамі для співпраці. – Gazeta.ua).
Очікуємо, що до ПЦУ перейдуть мінімум дві третини парафій Московського патріархату. Коли це станеться, перетворимося на одну з найбільших у Європі православних церков. Тоді зможемо заявляти про статус лідера. Треба пройти етап об’єднання.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Грецька церква зробила перший крок до визнання автокефалії ПЦУ
Помісна церква в Україні зараз має статус митрополії. Яка різниця між митрополією й патріархатом?
– Практично всі нові церкви, які отримували томос, були зі статусом митрополії. Лише деякі з них із часом змінили його на патріархії. Наприклад, Болгарська й Румунська. На практиці між митрополитом і патріархом різниці немає. Вони є рівноправними. Мають однаково вагомі голоси на церковній міжнародній арені. Але патріархія – це аспект престижу. У майбутньому, коли Українська церква зміцніє, ми можемо його отримати. Якби більшість із Московського патріархату одразу перейшла до Помісної церкви, питання про патріархат можна було б ставити негайно.
Важливим є визнання ПЦУ іншими церквами світу. У диптиху, списку автокефалій, церкви розміщені за 2 принципами. За датою отримання томосу та за статусом патріархату-митрополії. Якби Українська церква одразу отримала патріархат, ми б посунули в цьому списку 6 церков. Через це могли б виникнути питання щодо нашого визнання з їхнього боку. Це б зайняло значно більше часу, бо могли б бути образи.
6 січня у турецькому Стамбулі відбулася церемонія передачі томосу митрополиту Київському і всієї України Епіфанію. Святкова літургія пройшла у храмі святого Георгія. Перед врученням Вселенський патріарх зачитав документ. Того ж дня томос доставили в Україну. 7 грудня його розгорнули у Софіївському соборі під час різдвяної літургії.
Тепер у православ’ї існує 15 самостійних церков. Раніше було 14. Одночасно з томосом ухвалили й статут церкви.
Юраш: В ПЦУ спільноти матимуть можливість правити своєю мовою
6 січня 2019 року під час спільної літургії Вселенський патріарх Варфоломій вручив митрополиту Київському та всієї України Епіфанію Томос про автокефалію Православної церкви України. Оскільки Україна є багатокультурною і багатомовною державою, літургію провели не лише українською. Ба більше, у перспективі громади зможуть обирати, якою мовою вони хотіли б слухати відправу.
Про це в ефірі програми «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK говорив директор департаменту у справах релігій та національностей Міністерства культури Андрій Юраш.
«Очевидно, що у помісній українській церкві головною богослужбовою мовою буде українська. Це підтверджує і загальна логіка ситуації, і ідентифікаційні пріоритети очільників церкви та духовенства. Цією мовою навіть вже була частково відслужена літургія 6 січня на Фанарі у Свято Георгіївському храмі. І тут питань ніяких не виникає», – сказав Юраш.
Але, за його словами, Україна є багатокультурною і багатомовною державою. Тому Українська православна автокефальна церква поважатиме рішення громад щодо служіння у їхніх церквах їхньою мовою.
«Повага до традицій і можливостей духовного самовияву кожної частини віруючих стане частиною базових пріоритетів Української православної автокефальної церкви. Тому я думаю, що якщо на Буковині, частково на Одещині чи на Закарпатті, є румуномовні громади та парафії, вони зможуть і повинні мати право продовжити своє служіння румунською мовою. Також на Одещині є кілька громад, які мають яскраву болгарську ідентичність і служать болгарською мовою. І їм таке право також має бути забезпечено», – зазначив він.
Читайте також: Росія кине мільйони доларів, щоб зашкодити визнанню ПЦУ
Також він розповів, що є випадки, коли переходячи до ПЦУ, за основу богослужбової мови люди залишають старослов’янську.
«Кожна громада має свою усталену практику богослужінь, в тому числі мовну. І це безпосередня справа самої громади – обирати, якою мовою провадити служіння. Інколи це можуть бути і компілятивні форми. Наприклад, в багатьох громадах служать церковнослов’янською мовою, але проповіді і читання великих богослужбових текстів, читання Апостола чи Євангеліє відбуваються українською. Тому, я думаю, що це красива і необхідна умова інтеграції багатьох спільнот до помісної церкви для того, щоб вони не відчували себе в будь-який спосіб скривдженими чи обмеженими у можливостях свого самовиявлення», – вважає Юраш.
Що ж до російської мови, на його думку, також не мало б виникнути проблеми. Адже переважно у церквах УПЦ МП правлять церковнослов’янською мовою з російською вимовою.
Читайте також: Християнське «милосердя»: у Вінниці священник УПЦ МП скинув купол з храму на знак «протесту»
«Якщо будуть громади, які захочуть служити російською мовою, то вони, я думаю, зможуть отримати цю можливість. Бо, насправді, я не знаю в Україні і навіть дуже мало є в Росії випадків, де літургію служать сучасною літературною російською мовою. Переважно, це є церковнослов’янська мова з російською вимовою», – прокоментував він.
Нагадаємо, одразу три села на Черкащині переходять із Московського патріархату до Православної церкви України. А у Чернівецькій області 15 православних церковних парафій мають намір перейти від УПЦ МП до ПЦУ.
Читайте також: У Москві відреагували на надання незалежності українській церкві
https://youtu.be/DOw6po3DlcA
ZIK
09.01.2019
Усі члени Синоду Вселенського патріархату підписали Томос
Цю інформацію підтвердили Укрінформу у прес-службі Вселенського патріархату.
«Сьогодні зранку під час засідання священного Синоду Вселенського патріархату його члени поставили підписи під текстом Томоса про автокефалію об’єднаної Православної церквиУкраїни», – повідомили у прес-службі Вселенського патріархату.
Як повідомляв Укрінформ, Вселенський патріарх Варфоломій у суботу, 5 січня, підписав Томос про автокефалію Православної церкви України.
У неділю, 6 січня, в патріаршому храмі святого Георгія у Константинополі відбулися вручення Томоса та божественна літургія, яку спільно відправили Вселенський патріарх Варфоломій та предстоятель Православної церкви України, митрополит Київський і всієї України Епіфаній.
В Україні Томос вперше продемонстрували на святковій божественній літургії 7 січня у Софії Київській.
Філарет: Українську церкву визнають патріархатом
Таке переконання він висловив в інтерв’ю телеканалу “Прямий”, повідомляє кореспондент Укрінформу.
“Поки що нас визнали як митрополію, і ми з цим згідні. Хоч ми 25 років були патріархатом, але зараз погодились на те, що ми – митрополія, але митрополія для всього православ’я. Ми маємо претензію на патріархат тому, що ми – велика церква. Ми маємо надію, що Українську Церкву з часом константинопольський Вселенський патріарх визнає і патріархатом. Це – майбутнє, але це буде”, – сказав Філарет.
За його словами, з отриманням Томосу про автокефалію української церкви значна, більша частина православних церков увійде у спілкування з нею.
“Частина помісних церков, а також російська церква, антіохійська церква та деякі інші не ввійдуть у спілкування з українською церквою, але це – тимчасово. Поступово всі ввійдуть в молитовне єднання і з Вселенським патріархом, і з українською церквою. В тому числі і російська, тому що іншого шляху нема. Раз ми православні, то повинні триматись єдності”, – підкреслив Патріарх.
Він зазначив, що той, хто не тримається єдності, може опинитися в розколі.
“Може трапитись, що російська церква, яка звинувачувала нас в розколі, сама може опинитися на деякий час в розколі… Але ж вона не буде вже великою, бо українська церква від неї відокремиться. Вона вже відокремилась, і тому вже російська церква не така велика, якою вона була. А раз вона не велика, то вона і впливу не буде мати, змушена буде під тиском і єпископів, і віруючих, і духовенства шукати єдності з усім православ’ям”, – сказав Філарет.
Його Святість висловив переконання, що розколу, розділення на віки у православ’ї не буде.
УКРІНФОРМ
«Зима минула» для розділення: промова Вселенського патріарха під час вручення томосу Україні
Вселенський патріарх Варфоломій та предстоятель Православної церкви України Епіфаній під час богослужіння у церкві Святого Георгія в резиденції Константинопольського патріархату в Стамбулі, 6 січня 2019 року TWITTER.COM/POROSHENKO
Громадське публікує частину тексту промови:
«Зима минула» для схизми та розділення. «Дощ скінчився та канув» для еклезіастичної ізоляції. Квітка єдності «з’являється на землі» та «приходить час» для славної Святої Київської митрополії отримати свою еклезіастичну незалежність.
Щодо історичних обставин, згадуючи нашого попередника Діонісія IV (саме при ньому у 1687 році Київська митрополія була підпорядкована Москві — ред.), Екуменістичний Патріархат дозволив рукопокладання митрополита Київського патріархом Московським, втім ніколи не визнавав його канонічної юрисдикції щодо підпорядкування російському патріархату.
Як свідчать архівні джерела та події, що відбувалися, ті, що були у минулому, та теперішні, йдеться не лише про те, що віряни Києва коли-небудь вважали себе частиною Церкви Москви. Вже від 1325 року (тоді була заснована кафедра митрополита у Москві, до того вона була у місті Владимир — ред.), коли митрополія Києва була тимчасово передана Москві, віряни в Києві прагнули еклезіастичної незалежності — це бажання не зникло протягом століть і перетворилося на «потужне та непереборне бажання їхньої душі». Саме тому перша конституція України (Перша Конституція України гетьмана Пилипа Орлика — ред.), яка з’явилася у 1710 році, зазначила, що «Православна церква України має залишатися під святим апостольським престолом у Константинополі».
Отже, враховуючи беззаперечні та непохитні історичні свідчення, ми звичайно взяли до уваги постійні запити дарувати автокефалію і в частині ієрархії, і в питанні статусу (церкви — ред).
Сьогодні розпочинається нова сторінка в історії України. Константинопольська церква, яка таким саме способом дарувала еклезіастичний статус автокефалії всім новим заснованим церквам, сьогодні дарує її вам.
Сьогодні, офіційно та канонічно, ви стаєте 15-ю церквою у благословенному хорі автокефальних церков.
Hromadske.UA
✔@HromadskeUAПравославна церква України отримала томос. А ось текст промови Вселенського патріарха Варфоломея під час вручення томосу про автокефалію
6 січня Православна церква України отримала томос від Вселенського патріарха Варфоломія.
ДИВІТЬСЯ ТАКОЖ Томос про автокефалію передали Українській православній церкві: як це було
Вже 7 січня томос виставлять у Софійському соборі, де його зможуть побачити всі охочі.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Про що йдеться у тексті томосу для Православної церкви України?
Нагадаємо, 5 січня Вселенський патріарх Варфоломій у своїй резиденції у Стамбулі підписав томос, який проголошує автокефалію новоствореної Православної церкви України.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Томос чи не томос? Як добре ви знаєте церковну лексику (ТЕСТ)
Раніше Епіфаній заявляв, що керівні органи новоствореної Української православної церкви сформують упродовж 1-2 місяців після отримання томосу.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Як Порошенко Константинополь брав: історія томосу для українського православ’я
15 грудня на Об’єднавчому соборі в Києві створили Православну церкву України. Предстоятелем Української помісної православної церкви обрали митрополита Переяславського та Білоцерківського Епіфанія, представника УПЦ КП.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Главою нової Православної церкви в Україні обрали Епіфанія: хто він
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Сам собі пан: хто і коли надавав томос церквам, і хто писав його для України
Помісна церква — це об’єднання всіх православних вірян, яке створюється за територіальним принципом. Помісна церква виступає на противагу вселенській, стає незалежною та самоврядною на території певної держави та зазвичай узгоджується з політико-адміністративним поділом та державними кордонами.
Вікторія Бега
Яна Сєдова
Громадське
06.01.2019
«Автокефальна, незалежна та самоврядована», – повний текст томосу ПЦУ
Патріарх Варфоломій підписує томос українській церкві. Фото: прес-служба Президента України
Вселенський патріархат проголосив, що уся Православна Церква, що знаходиться в межах незалежної України, віднині канонічно автокефальна, незалежна та самоврядована.
Про це йдеться у тексті томосу, повідомляє «Української правди».
Згідно з документом, справи Церкви в Україні управлятимуться «вільно й у Святому Дусі, та безперешкодно, без будь-якого іншого зовнішнього впливу».
Текст томосу. Оригінал. Фото: прес-служба Президента України
Повний текст читайте нижче:
ПАТРІАРШИЙ І СИНОДАЛЬНИЙ ТОМОС НАДАННЯ АВТОКЕФАЛЬНОГО ЦЕРКОВНОГО УСТРОЮ ПРАВОСЛАВНIЙ ЦЕРКВI УКРАЇНИ
Варфоломій, милістю Божою Архієпископ Константинополя, Нового Риму і Вселенський Патріарх «Ви приступили до гори Сіонської… і до Церкви первородних» (Євр. 12:22-23), блаженний серед народів Апостол Павло говорить усім вірним; і дійсно, Церква є горою, тому міцною і стійкою, непорушною та непохитною. Хоча одним стадом та одним тілом Христовим є і називається Церквою Божою, яка повсюди має сповідання православної віри, спільність в таїнствах у Дусі Святому та непорушність апостольського спадкоємства і канонічного порядку, але ще від апостольських часів складається з Церков, розташованих на землях і країнах, внутрішньо самоврядованих власними пастирями та вчителями, і служителями Євангелія Христового, тобто кожного місця єпископами, з причин не лише історичного значення міст і країн у світі, але й внаслідок особливих пастирських необхідностей у них.
Отож, оскільки благочестива та Богомбережена земля України укріплена і звеличена вищим промислом та отримала свою повну політичну незалежність, державні та церковні керівники якої вже майже тридцять років палко просять її церковного самоврядування та пліч-о-пліч з народом й суголосно з давніми його проханнями свого часу зверненими до святішого Апостольського Константинопольського Престолу, котрий за багатовіковим канонічним переданням зобов’язаний турбуватися про Святі православні Церкви, які мають в цьому потребу, а найбільше про ті, які завше з ним зв’язані канонічними узами, як-от історична Митрополія Київська, – то наша Покірність з Преосвященними при нас Митрополитами та всечесними, улюбленими в Святому Дусі братами та співслужителями, з обов’язку турботи Великої Христової Церкви за Православний світ, для зцілення постійно загрожуючих розколів та розділів у помісних Церквах, однодумно визначаємо та проголошуємо, щоб уся Православна Церква, що знаходиться в межах політично сформованої та цілковито незалежної держави України разом із Священними Митрополіями, Архієпископіями, Єпископіями, монастирями, парафіями та всіма в них церковними установами, котра знаходиться під покровом Засновника Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви Боголюдини Господа і Спасителя нашого Ісуса Христа, існувала віднині канонічно автокефальною, незалежною та самоврядованою, маючи Першого в церковних справах і визнаючи кожного канонічного її Предстоятеля, який носить титул «Блаженніший Митрополит Київський і Всієї України», – не допускається якогось доповнення чи віднімання від його титулу без дозволу Константинопольської Церкви, – який є головою Святішого Синоду, котрий щороку скликається з Архієреїв, запрошуваних почергово за їхнім старшинством, з числа тих, що мають єпархії в географічних межах України.
Таким чином управлятимуться справи Церкви в цій країні, як проголошують божественні та святі Канони, вільно й у Святому Дусі, та безперешкодно, без будь-якого іншого зовнішнього впливу.
До того ж, цим підписаним Патріаршим і Синодальним Томосом ми визнаємо та проголошуємо встановлену в межах території України Автокефальну Церкву нашою духовною донькою та закликаємо всі світові Православні Церкви визнавати її як сестру та згадувати під іменем «Святіша Церква України», як таку, що має своєю кафедрою історичне місто Київ, не може ставити єпископів чи засновувати парафії за межами держави; вже існуючі відтепер підкоряються, згідно з порядком, Вселенському Престолу, який має канонічні повноваження в Діаспорі, бо юрисдикція цієї Церкви обмежується територією Української Держави.
І ми надаємо їй привілеї та всі суверенні права, належні автокефальній церковній Владі, так що відтепер Митрополит Київський і Всієї України, здійснюючи богослужіння, поминає «Усiх Єпископів Православних», а сонм найсвятіших Архієреїв при ньому поминає його ім’я як Першого та Предстоятеля Найсвятішої Церкви України.
Те, що стосується внутрішнього церковного управління, розглядається, судиться та визначається виключно ним і Священним Синодом, слідуючи євангельському та іншому вченню, згідно зі Священним Переданням і шанованими канонічними постановами нашої Святої Православної Церкви, і настановами 6-го канону І Нікейського Вселенського Собору, який визначає, що «якщо ж при спільному голосуванні всіх, яке буде справедливим і згідно церковного канону, двоє чи троє через власну схильність до суперечок будуть заперечувати, то нехай має силу рішення більшості», до того ж зберігається право всіх архієреїв та іншого духовенства на апеляційне звернення до Вселенського Патріарха, який має канонічну відповідальність приймати безапеляцiйні судові рішення для єпископів та іншого духовенства помісних Церков, згідно з 9-м і 16-м священними канонами IV Халкідонського Вселенського Собору.
Прояснюємо до вище сказаного, що Автокефальна Церква України визнає головою Святіший Апостольський і Патріарший Вселенський Престол, як і інші Патріархи і Предстоятелі, та має разом з іншими канонічними обов’язками та відповідальностями, насамперед для збереження нашої Православної Віри неушкодженою та канонічної єдності та спілкування з Вселенським Патріархатом й іншими помісними Православними Церквами.
І до цього, Митрополит Київський і Всієї України, як і Архієреї Найсвятішої Церкви України, обираються віднині відповідно до належних положень божественних і священних Канонів і згідно з відповідними положеннями її Статуту, які мають в усьому обов’язково відповідати положенням цього Патріаршого і Синодального Томосу.
Усі архієреї зобов’язані турбуватися, щоб боголюбно пасти народ Божий, провадячи в страху Божому мир і згоду в країні та в своїй Церкві. Але щоб в усьому перебував не применшений зв’язок духовної єдності та спілкування святих Божих Церков, бо ми навчилися «зберігати єдність духа в союзі миру» (Еф. 4:3), то кожний Блаженніший Митрополит Київський і Всієї України повинен поминати за давніми Переданнями святих Отців наших Вселенського Патріарха, Блаженніших Патріархів та інших Предстоятелів помісних Православних Церков, у ряду Диптихів, згідно з канонічним порядком, отримавши своє місце після Предстоятеля Церкви Чехії і Словакії в священних Диптихах і на церковних зібраннях.
Таким чином, Православна Церква України, через свого Першого чи канонічного місцеблюстителя Київського Престолу, зобов’язана брати участь у стосовно важливих канонічних, догматичних та інших питаннях у міжправославних нарадах, які збираються час від часу, за священним звичаєм, від початків усталеним Отцями.
Перший же, настановлений, зобов’язаний обов’язково посилати необхідні належні Мирнi Грамоти до Вселенського Патріарха та до інших Предстоятелів, і сам має право від них отримувати, починаючи свої мирні поїздки від Першопрестольної Церкви Константинополя за звичаями, отримуючи від неї і Святе Миро, для вияву духовної єдності з нею.
Для вирішення значних питань церковного, догматичного та канонічного характеру слід Блаженнішому митрополиту Київському і всієї України, від імені Священного Синоду своєї Церкви звертатися до нашого Святішого Патріаршого і Вселенського Престолу, прагнучи від нього авторитетної думки та твердого взаєморозуміння, причому права Вселенського Престолу на Екзархат в Україні та священні ставропігії зберігаються неприменшеними.
Отож, на всiх цих умовах, наша Свята Христова Велика Церква благословляє та проголошує Православну Церкву України Автокефальною та щедро закликає на Ієрархію на Українській землі, непорочний клір і благочестивий народ її, з невичерпного скарбу Святого Духа, божественні дари, молячись, щоб Перший і Великий Архієрей Ісус Христос, заступництвом всенепорочної і всеблагословенної Владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії, святого славного і рівноапостольного князя Володимира і святої славної княгині Ольги, преподобних і богоносних Отців наших, подвижників і монахів Києво-Печерської Лаври та інших монастирів, укріпив назавжди її в тілі Єдиної, Святої, Соборної і Апостольської Церкви таким чином зараховану Автокефальну Церкву України і подав їй благостояння, єдність, мир і зростання, на славу Його, і Отця, і Святого Духа.
Таким чином, таке вирішене та розсуджене і в радості сповіщене вам від шанованого Центру Православ’я було соборно затверджено, для постійного збереження видається цей Патріарший і Синодальний Томос, написаний і підписаний в Кодексі нашої Великої Христової Константинопольської Церкви, вручений в точнiй і ідентичнiй копії Блаженнішому Предстоятелю Святішої Церкви України, митрополиту Епіфанію та Його високоповажності Президенту України пану Петру Порошенку, для вічного доказу та постійного представлення.
Року дві тисячі дев’ятнадцятого, місяця січня, 6 числа, індиктiона 12.
† Вселенський Патріарх Варфоломій, в Христі Бозі вирішує
† митрополит Вріульський Пантелеймон, † митрополит Італійський і Мальтійський Геннадій
† митрополит Германський Августин † митрополит Транупольський Герман
† митрополит Нью-Джерський Євангел † митрополит Родоський Кирилл
† митрополит Ретімнський і Авлопотамський Євгеній
† митрополит Корейський Амвросій
† митрополит Сингапурський Контантин
† митрополит Австрійський Арсеній
† митрополит Сімський Хризостом
† митрополит Чиказький Нафанаїл
ZIK
05.01.2018
Філарет про Собор, конкурентів Епіфанія і шантаж КДБ
В ексклюзивному інтерв’ю Радіо Свобода патріарх Філарет заявив, що його мета – не себе звеличувати, а створити єдину в Україні православну церкву. Інакше, за його словами, зовнішні сили, маючи в Україні свою церкву, будуть здійснювати свій вплив і робити так, «щоб українська держава припинила своє існування і увійшла у склад російської імперії, так званого «русского мира». Він також розповів про те, чому був на Об’єднавчому соборі у чернечому облаченні, про вмовляння митрополита Михаїла, чому обрав своїм наступником митрополита Епіфанія і про те, що у радянські часи від священиків вимагало КДБ.
Інна Кузнецова: Михайло Слапошпицький, український письменник, написав, що патріарх Філарет дав моральний урок багатьом політикам-ліліпутам, показавши особистим прикладом те, як треба служити країні і церкві. Багато ЗМІ зараз пишуть про вас і про те, як ви поступилися посадою, аби створити нову церкву. Наскільки це було складно?
– Це було дійсно складно, тому що вимоги були дуже серйозні. Але я ставив метою досягнення в Україні єдиної української православної церкви. Це – моя мета як патріарха.
Зовнішні сили, маючи тут свою церкву, будуть впливати, щоб українська держава увійшла у склад російської імперії
Чому для мене це важливо? Тому що без єдиної української православної церкви українська держава довго проіснувати не зможе. Зовнішні сили, маючи тут свою церкву, будуть впливати, щоб українська держава припинила своє існування і увійшла у склад російської імперії, так званого «русского мира».
– З іншого боку, церква в Україні відокремлена від держави.
– Церква відокремлена від держави. І держава не втручається у церковні справи. І це дійсно так.
– Зараз нам з вами можуть заперечити, оскільки президент України Петро Порошенко був на Соборі.
Держава без єдиної церкви існувати не зможе. Немає духовної основи
– Можуть заперечити. Але справа в тому, що держава без єдиної церкви існувати не зможе. Немає духовної основи. А церква не може існувати без держави, тому що немає підтримки. І про це нам свідчить історія. Всі балканські церкви, починаючи з Греції, коли утворилися ці держави, відразу ж у цих державах постали автокефальні церкви. І Константинопольська церква не відпускала їх. І довго не відпускала. Але потім ці держави і ці церкви досягли… Так і ми. Держава не може існувати без духовної основи.
– Повертаючись до Собору, який відбувся 15 грудня, все трималося у дуже величезній таємниці. Чи можна вже привідкрити щось? Як все було насправді?
– Це був Собор під керуванням митрополита Вселенської патріархії Еммануїла. І на цьому Соборі були присутні архієреї Константинопольського патріархату. І ми, всі ієрархи України, які брали участь в цьому Соборі, були як архієреї Вселенського патріарха. І тому головування було не під моїм керівництвом як патріарха, а було головування того, кого призначив Вселенський патріарх.
– До речі, ви сьогодні в куколі, а тоді були у скуфії. З чим це було пов’язано?
– Це було пов’язано з вимогою митрополита Еммануїла.
– А як він це пояснював? Цікаво.
– Пояснював, що я для них не патріарх. А оскільки Собор був під його керівництвом, то вони пояснювали, що не може бути на Соборі патріарха.
– Наскільки вам було складно ухвалити рішення, що ви передаєте церкву в інші руки? Наскільки складно було зняти свою кандидатуру?
Мета моя – створити єдину в Україні православну церкву. Не себе звеличувати
– Це було не дуже складно. Мета моя – створити єдину в Україні православну церкву. Не себе звеличувати, а досягти мети, яку я поставив з самого початку. І заради цієї мети, тобто заради єдиної української православної церкви, я поступився цим. Бо якби я не поступився, ми не досягли б об’єднання і не отримали б томосу про автокефалію української церкви. І для мене важливо не своє положення, для мене було важливо мати в Україні єдину помісну православну церкву для того, щоб утвердити нашу державу.
Ніхто його не шантажував. Його вмовляли
– Митрополит Луцький і Волинський Михаїл говорив, що нібито його шантажували. Що це було?
– Ніхто його не шантажував. Його вмовляли. Так. Для того, щоб зберегти єдність. Бо якби цієї єдності не було б, то не було би Собору.
– Митрополита Епіфанія називають вашим духовним учнем, духовним сином. Як ви його ростили чи виховували? Як правильно буде сказати?
Я бачив його серед всього єпископату як найбільш здатного бути моїм наступником
– Ростив його Бог. Так, я бачив серед всього єпископату його як найбільш здатного бути моїм наступником.
– А у чому це проявлялося?
– Принциповість, освіта, непідкупність, вміння організувати і багато інших якостей, які я бачив.
– І молодість, очевидно?
– Молодість для мене не мала ніякого значення. Я бачив постать, його здібності, які дозволяють йому бути предстоятелем. Бо я бачив це на прикладі академії. Київська академія – одна зі всіх духовних навчальних закладів, визнана державою. Інші духовні навчальні заклади і Московського патріархату, і наші не визнані. А академія, якою він керував, визнана. Це свідчить про те, що вміє, може. Якщо в цьому може, значить, може керувати і не тільки академією.
Тепер взяти єпархію. Єпархія найбільша в Київському патріархаті – біля 500 парафій. Правда, він вже й отримав її великою, але розбудовував. І скарг ніяких не було ні від парафій, ні від духовенства. Це теж говорить про багато що. І тому я його мав на увазі, навіть якщо не було б цього Об’єднуючого собору, я на майбутнє Київським патріархатом теж радив би архієреям мати орієнтир на нього.
– Митрополит Вінницький і Барський Симеон долучився до новоствореної церкви. Йому було дуже непросто. Але він дуже тепло відгукувався про архієреїв вже новоствореної Православної церкви України. І був здивований тим, що за нього багато людей проголосувало, тому що не було представників Московського патріархату там, а він отримав 28 голосів, не набагато менше, аніж митрополит Епіфаній. Завдяки чому?
– Тому що за митрополита Симеона в основному голосували архієреї, священики і миряни УАПЦ. І тому це УАПЦ хотіла обрати його предстоятелем.
– Але ж будемо думати, що це все ж таки не через якусь ворожнечу і щось таке.
– Ні. Моя мета – об’єднавшись, ми повинні відчути, що ми – єдине тіло. Ми повинні забути про минуле, про суперечки, які були, а відчувати себе архієреями, священиками і мирянами єдиної української церкви. Якщо ми будемо єдиними, то нас будуть поважати.
Ось із-за того, що Київський патріархат був єдиним, він зростав. І це привело до цього Об’єднавчого собору. А якби Київський патріархат не був єдиним, не виявив би себе і під час Революції гідності, і під час цієї неоголошеної війни на сході… Бо ми, Київський патріархат допоміг і нашій армії, і тим, хто постраждав. Так от, ось ця єдність виявилася в діях. Якщо ми будемо єдиними вже в об’єднаній церкві, то буде приєднання до цієї церкви і з Московського патріархату. І народ підтримає це.
– Відразу після отримання томосу, очевидно, послідує процес визнання церкви церквами різними, зокрема Еладською, Кіпрською, Єрусалимською, очевидно, грузинською. Бо казав патріарх Ілія ще влітку, що треба підтримати Україну. Як ви думаєте, які церкви можуть не підтримати? Зрозуміло, що російська.
В майбутньому всі православні церкви визнають українську церкву. Чому? Тому що вона велика.
– Томос Вселенського патріарха Варфоломія підтримує зараз багато помісних церков. Деякі православні церкви не підтримають. Але в майбутньому підтримають всі. Іншого шляху немає. Тому, як я говорив, що рано чи пізно українську церкву визнають. Ось визнали. Тепер і кажу, що і в майбутньому всі православні церкви визнають українську церкву. Чому? Тому що вона велика.
– Але, з іншого боку кажуть, навіть і деякі народні депутати, які близькі до РПЦ чи до УПЦ (МП), що, мовляв, Стамбульська церква, як вони її називають, має 5% у світі, а російська – 60%.
– Так. А українська?
– Вони мовчать.
– Мовчать? Українська велика. Ось візьміть, наприклад, на Пасху, за даними російської поліції і української, було в Росії при 142 мільйонах населення 8 мільйонів, а в Україні на Пасху було 12 мільйонів, а населення, будемо так казати, 45 мільйонів. Бачите, яка різниця!
– Суттєва!
Українська церква внесе примирення між Константинополем і Москвою
– Так. І тому ми знаємо, яку вагу має українська церква. Українська церква внесе примирення між Константинополем і Москвою.
– Як ви думаєте, скільки часу на це треба?
– Немає значення, який це час, але примирення буде. Тому що не буде суперечки між Константинополем і Москвою, а будуть жити всі в єдиній вселенській церкві. І цю роль в цьому примиренні відіграє українська церква. Немає значення, який пройде час. Може, і століття пройти. Але прийдемо до цього.
– Чому я запитала про час? Тому що люди гинуть на сході. Частина Донбасу окупована, ваша мала батьківщина так само. І не так давно з’явилася у ЗМІ фотографія, знімок – патріарх Кирило серед військових генералів. Він був присутній на засіданні колегії Міністерства оборони. Наскільки це відповідає церковним звичаям?
Кирило підтримує свою державу, але він підтримує «русский мир», а це – імперія
– Патріарх Кирило підтримує свою державу. Так само, як ми підтримуємо свою державу. Але він підтримує «русский мир», а це – імперія. І тому він мети не досягне. Тому що йде всупереч історичному процесу. Період імперій закінчився розпадом СРСР. Відновити імперію вже неможливо, тому що ми вступили в період глобалізації.
– Диякон Андрій Кураєв в одному з інтерв’ю сказав про те, що не вітав би священиків ПЦУ – за його словами, відбувається утилізація церкви, оскільки він вірить у Христа, а ви – в Україну.
– Що значить, що ми віримо в Україну? А що, ми у Христа не віримо? А чому ж тоді на пасхальне богослужіння прийшло 12 мільйонів, а там, де вірять у Христа із 142 мільйонів прийшло 8 мільйонів? То де ж вони? То якщо вони у Христа вірять, то чому вони до церкви не йдуть? Так? Тому це слова неправдиві. А треба знати правду і дивитися вперед у майбутнє, куди, який відбувається історичний процес. Імперії закінчилися.
– Я згадала своє дитинство. Моя покійна бабуся дружила з матінкою, дружиною старенького священика, який вже (він помер, коли мені було 7 років, і я не знаю, як правильно, але тоді казали, що він був на пенсії) не правив у церкві. До церкви не ходили, а дітей хрестили у нас вдома, оскільки бабуся дружила з матінкою. І це все було таємно.
Тоді говорили, що цей священик, який в церкві, служить в КДБ. Наскільки цього було багато? Ви можете трохи привідкрити цю завісу?
Без згоди КДБ не ставили ні архієреїв, ні священиків
– В СРСР церква була під контролем КДБ. Без згоди КДБ не ставили ні архієреїв, ні священиків. Тому церква існувала в таких умовах. Але вона подолала.
Мені одного разу ці люди від КДБ сказали, що вам кінець прийшов. Це було в 1960-і роки. От прийшов вам кінець! Я кажу: чому кінець прийшов? А тому, що у вас вже всі старі вимруть, молодих немає, а ми у 1980-у році вступаємо у комунізм. Я йому сказав, що ми при соціалізмі живемо, будемо і при комунізмі. Він мені на це відповідає: при соціалізмі ми вас терпимо, а при комунізмі терпіти вас не будемо. Я йому сказав на це: якщо ви нас, церкву, не будете терпіти при комунізмі, то комунізму не буде, а церква буде.
Комунізму немає, а церква є, і не тільки є, а відродилася
– А хто це був, якщо не секрет?
– Це старий чекіст, який був уповноважений по місту Києву. І ми бачимо, комунізму немає, а церква є, і не тільки є, а відродилася.
– А як тоді треба було працювати з ними чи співпрацювати з ними? Як це все відбувалося?
Якщо хтось з архієреїв тих скаже, що він не мав контактів (із КДБ – ред.), то це означає, що він говорить неправду. Я це точно знаю
– Треба було з ними погоджувати всі призначення. Тому й існувала реєстрація. Указ архієрея був недійсним, якщо немає реєстрації. Тому для того, щоб мати реєстрацію, треба було домовитися з ними, щоб вони погодилися на посвячення того чи іншого єпископа і призначення того чи іншого священика. У таких умовах ми жили.
– Тобто ці угоди на призначення – це і є якраз те, що вам зараз закидають деякі священики УПЦ (МП), що, мовляв, ви з ними співпрацювали – з КДБ?
– Справа в тому, що не було жодного єпископа, який не мав би контактів з ними. Якщо він не мав контактів, то він не був єпископом. Тому, якщо хтось з архієреїв тих скаже, що він не мав контактів (із КДБ – ред.), то це означає, що він говорить неправду. Я це точно знаю.
– Наскільки це погодження, вся ця співпраця була складною у тому сенсі, що вони вимагали? Як це все відбувалося?
Від мене вимагали, щоб я їм відкривав, що будуть люди говорити на сповіді. Виймає пістолет і каже: ми можемо вас розстріляти
– Можу про себе сказати. Від мене на початку вимагали, щоб я їм відкривав те, що мені будуть люди говорити на сповіді. Я сказав: ні, священик повинен зберігати таємницю сповіді. Тоді він виймає пістолет, кладе на стіл і каже: ми можемо вас розстріляти. Я йому на це сказав: можете розстріляти мене, але для мене не має значення, помру я зараз, ви мене розстріляєте, чи я доживу до глибокої старості, а виконувати ці ваші умови не буду.
– То вони злякалися?
Не переслідували мене. Тому що я твердо сказав: не буду!
– Не переслідували мене. Тому що я твердо сказав: не буду! А ось узгоджувати з ними ці призначення я був змушений, тому що без їхньої згоди не давали реєстрації. Тому я дбав про те, щоб церква існувала, щоб богослужіння звершувалися, тому мав з ними ці контакти. І так кожен архієрей. Я не виняток. Це не тільки я, всі так робили. Але церква пройшла цей період і перемогла.
– Якщо зараз згадати 1990-і роки, той період, коли ви мали можливість очолити Московський патріархат, бо були одним серед трьох, хто висувався в патріархи. Якби так сталося, що обрали би вас (я розумію, що ви скажете, що це була воля Божа, що вам довелося очолити українську церкву, а не московську), як би розвивалася українська церква за вас, московського патріарха?
Можливість стати московським патріархом у мене була, бо в мене була велика підтримка
– Цього сказати не можу. Тому що я не знаю, як би я діяв, якби був московським патріархом. Але молився б Богу і просив би, щоб була його воля. Можливість стати московським патріархом у мене була, бо в мене була велика підтримка. І я міг стати. Але я молився, щоб звершилася воля Божа. І коли воля Божа – відбувся Собор і мене не обрали – у мене ніякого негативного відчуття не було. Я тільки зрозумів, що воля Божа не в цьому, що я потрібен для якоїсь іншої справи.
– Я зараз згадала Софіївський собор. І багато людей навколо собору і одну могилу біля собору. Ви знаєте, про що я. Про поховання за церковної брамою патріарха Володимира. Як ви думаєте, наскільки швидко можна буде зробити перепоховання? І чи треба це робити, з вашої точки зору, новій церкві?
– Ні, не треба робити ніякого перепоховання. Поховали там і там буде лежати він.
– Ви вважаєте, що це така воля Божа була, щоб так сталося. Але не по-людськи ніби.
– Чи воля Божа чи попущення Боже – не знаю. Але поховали там і нехай там тіло його (патріарха Володимира – ред.) спочиває до загального воскресіння мертвих.
– Дехто говорить про те, що віддали Вселенському патріархату Андріївську церкву. Це така, мовляв, така святиня, така краса, а от віддали. Як ви до цього ставитеся?
Дали Андріївську церкву у користування для екзарха. Але це пам’ятка наша. І церква це наша
– Україна, Верховна Рада і президент дали Андріївську церкву в користування для екзарха, тобто для представника Вселенського патріарха в Києві. А це не значить, що Андріївську церкву передали у власність іншої церкви. Це представнику Вселенського патріарха передали у користування. Але це пам’ятка наша. І церква це наша, української церкви.
– Я читала якось вашу проповідь новорічну. І там було про щастя. Ви – щаслива людина?
– Щаслива.
– А що треба людині для щастя?
– Для щастя? Любити Бога і любити людей.
– Я запитую це, тому що українці – одна з націй, які вважаються, за всілякими опитуваннями, одними з найнещасливіших. А українці ж люблять Бога і люблять людей. Що заважає їм бути щасливими?
– А інші щасливі?
– Кажуть, що так.
– То і ми щасливі. Тому що людина, яка має любов у серці, вже щаслива. Тому що щастя не від багатства, а щастя від того, яке серце. Якщо серце добре, наповнене любов’ю до Бога і до ближніх, то ця людина не може бути нещасливою, навіть якщо вона і страждає, якщо і помирає, вона все рівно щаслива. Тому що не може бути нещасливою людина, яка любить. Щастя полягає в любові. І тому Бог і закликає любити його і любити свого ближнього, як самого себе. Тоді будеш щасливим. А якщо ти не любиш, то ніяке багатство не зробить тебе щасливим.
Ви думаєте, що багаті люди відчувають себе щасливими? Ні. Щастя – це любов. Щастя – це є Бог. Якщо ти з джерелом щастя, тобто з Богом в єднанні, то ти щасливий, незалежно від того, чи багатий ти, чи бідний, навіть убогий.
– Ви, мабуть, як ніхто інший, пройшли і через зраду, і через наклепи. Через все це пройшовши, бо говорили ж і про розколи, і про таке інше, що можна побажати людям, як діяти? Є якась рекомендація, коли тебе зраджують або коли тебе шантажують – як себе поводити?
Терпіння – це не значить схилити голову перед злом. Проти зла треба боротися все життя
– Треба насамперед терпіти. Тому що Господь сказав: терпінням вашим спасайте душі ваші. Коли вас кривдять, зневажають – терпіть. Можете побороти – боріться. Не можете побороти – терпіть. І Бог буде з цією людиною. Ось як Іов багатостраждальний втратив все своє багатство, втратив всіх дітей, втратив друзів, втратив здоров’я, валявся на смітнику і ще й мав проказу, а вважав себе щасливим.
– Де межа між терпінням і боротьбою? Тому що можна терпіти загарбання, а можна боротися. Можна терпіти чужу церкву, а можна боротися за свою. Де межа?
– Тому я і сказав, що терпіння – це не значить схилити голову перед злом. Проти зла треба боротися все життя. І головне – боротися проти зла в собі.
Боротися із загарбниками, які чинять зло, треба. Але мета – мир
Наприклад, нас закликають до миру. Хочемо миру, Україна? Хочемо миру! Але ми не хочемо миру в неволі. Ми хочемо мати мир у своїй незалежній державі. А мир в неволі ми відкидаємо. І тому ми боремося. Боремося так, що навіть у гімні «Душу й тіло ми положимо за нашу свободу…» І тому боротися із загарбниками, які чинять зло, треба. Але мета – мир.
– Зараз Україна переживає непрості часи в тому, що, окрім війни, Україна входить ще й у виборчий процес. А виборчий процес – це завжди бруд, це – наклепи, це завжди багато нехороших речей.
Як ви думаєте, як кандидати в президенти будуть використовувати церкву, чи будуть використовувати церкву? І що треба зробити, щоб люди розуміли, що не завжди політики чинять чесно? Що мають зробити в цьому сенсі святі отці?
Той, хто за Україну – ми з ними. А хто проти України – ми не з ними
– Я завжди говорив, що ми підтримуємо всіх, всі політичні партії, які підтримують українську державу. Ми підтримуємо. Хто кого хоче. А якщо хто проти української держави і хоче українську державу повернути в неволю російську, ми проти такої і партії, і не будемо таких підтримувати. Той, хто за Україну – ми з ними. А хто проти України – ми не з ними.
Любіть свою Батьківщину не на словах, а ділом, як роблять наші воїни, які віддають свої життя за державу, за нашу землю, за свободу!
– Ми зустрічаємося перед Новим роком, перед Різдвом. Що ви побажали б українцям?
– Я побажав би усім українцям: любити Бога, не зраджувати його, виконувати його заповіді, любіть свою Батьківщину не на словах, а ділом, як роблять наші воїни, які віддають свої життя за державу, за нашу землю, за свободу! Цього я хотів би побажати.
І щоб Господь благословляв і підтримував цих людей, які хочуть миру, любові, добра і головне – вічного життя.
Інна Кузнецова
Архімандрит Кирило (Говорун) застерігає через небезпеку відкликання томосу
Існує небезпека перегляду статуту і з огляду на це – відкликання томосу.
Про це в ефірі програми FACE 2 FACE з Тетяною Даниленко на телеканалі ZIK заявив богослов, науковець, професор, екс-голова відділу зовнішніх зв’язків УПЦ МП, архімандрит Кирило (Говорун).
Гість програми зауважив, що під час об’єднавчого собору його учасники дійшли до такої моделі об’єднання, яка, очевидно, не є оптимальною, проте за існуючих реалій дозволила завершити Собор, поставити крапку та тепер очікувати томосу.
Архімандрит Кирило (Говорун) зазначив, що нині головне питання – не особистість предстоятеля ПЦУ чи томос, а статут нової церкви.
«Першим пунктом порядку денного на Соборі було обговорення, яке не сталося, на жаль, і прийняття, яке сталося, статуту церкви. Цей документ було підготовлено константинопольською стороною. Спочатку його взагалі написали грецькою мовою, а потім переклали українською. Його привіз екзарх Константинопольського патріархату митрополит Еммануїл до Києва. У Києві була створена комісія із представників церков, які обговорювали цей статутний документ, були внесені певні пропозиції щодо його змін. У цій трохи зміненій формі статут і було прийнято», – зазначив гість програми.
Архімандрит Кирило (Говорун) зауважив, що модифікована форма статуту звужує можливості демократичності всередині церкви.
«Є зараз небезпека, я побоююся, що цей процес буде далі продовжуватися, і ще менше соборності та демократичності буде всередині нової структури. А це, насправді, дуже важливо, бо від того, як, за якими принципами буде існувати церква, буде залежати, наскільки вона зможе бути відкритою до інших українських церков, наскільки вона буде визнаною рештою православ’я, наскільки вона зможе налагодити діалог із суспільством. Хочу підкреслити, що для нової церкви важливо не стільки діалог із владою, скільки діалог із українським суспільством», – акцентував гість програми.
Архімандрит Кирило (Говорун) наголосив, що є небезпека перегляду статуту і відкликання томосу, адже і томос, і статут є з одного пакету документів: «Цей пакет документів був підготовлений константинопольською стороною, і була поставлена умова, що ви приймаєте статут і виконуєте статут, який прийняли. Тоді томос залишається дійсний. Якщо будуть якісь зміни щодо статуту…, тоді Константинополь може відкликати томос».
Нагадаємо, 15 грудня, після завершення об’єднавчого собору, Президент України Петро Порошенко привітав українців зі створенням Єдиної помісної української автокефальної церкви. Як повідомляли, об’єднавчий собор обрав першого предстоятеля Української православної церкви. Ним став митрополит Епіфаній (Сергій Думенко).
https://youtu.be/NHplitY5j7A
ZIK
21.12.2018
Михайлівський Золотоверхий стане кафедральним собором єдиної ПЦУ
Кафедральним собором єдиної Православної Церкви України стане Михайлівський Золотоверхий собор у Києві.
Про це після першої літургії в Михайлівському Золотоверхому соборі заявив митрополит Київський і всієї України, Блаженнійший Епіфаній, передає УНН.
За його словами, вони хотіли, щоб кафедральним собором УПЦ була Софія Київська, але церква самостійно не зможе займатися цією величною пам’яткою.
– У самому храмі Софії будуть відбуватися богослужіння в дні великих християнських свят і в дні великих історичних свят для українського народу. Чинним кафедральним собором буде саме Михайлівський Золотоверхий собор, тому що у Володимирському кафедральному соборі буде і надалі здійснювати своє служіння Святійший патріарх Філарет, – сказав Епіфаній.
Він зазначив, що Філарет тепер є почесним духовним наставником єдиної Помісної Української православної церкви.
Читайте: Епіфаній – глава нової помісної церкви: що відомо про митрополита
Нагадаємо, 15 грудня на Об’єднавчому Соборі Української православної церкви обрали предстоятелем об’єднаної української церкви митрополита Переяславського та Білоцерківського Епіфанія.
Голосування проходило у два тури, а митрополитів Московського Патріархату було тільки два, проте прибуло багато священиків без єпископів.
До слова, томос про автокефалію Епіфанію вручить Вселенський патріарх у Константинополі 6 січня 2019 року.
Фото: Свято-Михайлівський Золотоверхий чоловічий монастир
ФАКТИ
17.12.2018
На що піде Кремль після створення Української незалежної церкви: експерт дав тривожний прогноз
За дослідженням Pew Research Center, релігія в Україні дуже важлива для 22% населення
Народний депутат, координатор групи «Інформаційний спротив» Дмитро Тимчук розповів про можливі наступні кроки Москви у зв’язку із формуванням єдиної помісної Православної Церкви в Україні.
Як повідомляє НАРОДНА ПРАВДА, Тимчук написав у Facebook написав, що “в Москві явно вважають, що війна ще не програна”.
Першим кроком Росії може стати гра на «розкол православ’я». Це робитиметься через активізацію спроб РПЦ затягнути в опозицію до Константинополя і інші церкви, на які Москва має вплив. У зоні ризику, а точніше активної роботи російської церковної політики, зараз перебувають насамперед Грецька, Болгарська і Грузинська церкви.
“Для Росії створення єдиної помісної Православної Церкви в Україні стало приводом скинути нарешті все маски і показати справжнє обличчя своєї нинішньої, створеної органами держбезпеки Російської церкви, заточеною виключно під “нову Російську імперію”, – пише Тимчук.
Також Москва використовуватиме «п’яту колону» в Україні. На думку Тимчука, те, що у день Об’єднавчого собору проросійські сили в Україні не влаштували провокацій, “зовсім не означає, що вони повністю поставили хрест на своїх планах”.
“Ускладнюють ситуацію прийдешні вибори. Бо цілком очевидно, що проросійськи налаштовані так звані «опозиційні сили», орієнтуючись на свою частину електорату, будуть в інформаційному полі спекуляціями і маніпуляціями «доїти» цю тему з усіх сил”, – вважає експерт.
Третім кроком Кремля може бути використання фондів і громадських організацій на підтримку московської церкви. Вже давно існує низка фондів, які через церковну благодійність пропагують ідею «русского мира» і тужаться налаштувати громадську думку в Україні проти НАТО і ЄС.
“Як знаємо, у Росії також є «православні олігархи» – такі, як Володимир Якунін і Костянтин Малофєєв, які вливають великі грошей в свої «церковні фонди» в Україні ( «Всесвітній Російський Народний Собор», «Фонд Святого Василя», «Фонд Андрія Первозванного »,« Діалог цивілізацій »). Прогнозовано їх фонди та десятки інших громадських організацій Росії, які мають легальні і нелегальні представництва в Україні, почнуть активну інформаційну кампанію проти переходу віруючих в Українську церкву, поширюватимуть конспірологічні теорії про те, що це все справа рук «підступного Заходу», акцентувати увагу на горезвісному «російською єдності» і закликати до протестів (або ж їх організовувати)”, – пише Тимчук.
Крім того Росія буде боротися за парафії та віруючих.
“Чим більше сум’яття їм вдасться вбити в голови звичайних віруючих людей щодо «істинності і канонічності» лише церкви Московського патріархату і протидії «розкольників», тим більше проблем будуть виникати на місцях, де громади повинні будуть вирішувати: чи залишатися під Москвою або перейти в Українську церкву”, – пояснює експерт.
Тимчук додав, що за дослідженням Pew Research Center, релігія в Україні дуже важлива для 22% населення – і саме вони, в першу чергу, стануть ключовими об’єктами кремлівських атак.
Нагадаємо, також з’явилися цікаві факти про главу Української помісної церкви. Примітно, що, на відміну від багатьох колег, Епіфаній здобував освіту в Україні та Греції, а не Росії.
Додамо, що предстоятель УПЦ Московського патріархату Онуфрій втратив титул митрополита Київського і всієї України після проведення Об’єднавчого собору.
НАРОДНА ПРАВДА
Православна церква України: що передбачає нова церква та що станеться з УПЦ МП
Об’єднавчий собор, новий предстоятель та томос для України. Факти ICTV розповідають, як була створена Православна церква України, які зміни очікує українське православ’я та який статус матиме УПЦ МП.
Об’єднавчий Собор відбувся 15 грудня. В результаті була утворена Православна церква України.
Голосування. На об’єднавчому соборі шляхом таємного голосування було обрано голову нової церкви. На пост претендувало три кандидати. Однак, після того, як митрополит Макарій самостійно зняв свою кандидатуру, архієрії обирали між митрополитом Епіфанієм та митрополитом Симеоном (УПЦ МП). Розрив становив лише 8 голосів – 32 на 28 відповідно.
Хто головний в церкві? Митрополит Переясловский і Білоцерковський Епіфаній – предстоятель нової церкви в Україні.
Він був правою рукою митрополита Філарета і саме його Філарет рекомендував на посаду очільника церкви. Його офіційний титул – митрополит Київський і всія України.
Читайте: Єпіфаній – глава нової помісної церкви: що відомо про митрополита
Томос. Тепер предстоятель нової церкви вирушить у Стамбул, де проведе спільну службу з Вселенським патріархом та отримає томос. Дата затверджена на 6 січня 2019 року.
Де інші церкви? УАПЦ та УПЦ КП саморозпустились перед початком Об’єднавчого Собору. Відтак, всі їх прихожани автоматично зараховуються до нової автокефальної православної церкви.
Статус Філарета. Патріарх Філарет, який очолював Українську православну церкву Київського патріархату, тепер почесний духовний наставник ПЦУ. Він довічний член синоду ПЦУ з правом скликати собори.
Мова богослужінь. Мова богослужінь буде обиратись самими прихожанами. Це може бути або українська або церковно-слов’янська.
Головний собор. Михайлівский Золотоверхий собор став кафедральним собором Православної церкви України.
Однак у дні важливих християнських свят та важливий державних свят богослужіння будуть проходити в храмі Софії Київської. Володимирський собор залишається за Філаретом, де він буде продовжувати свої служіння.
Статут нової церкви. Статут нової церкви передбачає її автокефалію, тобто незалежність. Вселенський патріархат залишається вищою інституцією і має право урегульовувати суперечки українських єпископів, якщо вони будуть.
Синод Православної церкви України буде складатись з 12 архієреїв. Архієреї будуть обиратись на один рік і кожні півроку половина з них буде змінюватись.
Сьогодні по такому принципу існують 14 автокефальних церков. Тобто, Київська митрополія стане 15-ю.
Хто замість Епіфанія. Оскільки Епіфаній буде вести службу у Михайлівському соборі, невідомо, куди перейде єпископ Агапіт, який був намісником цього собору.
На місце Епіфанія, митрополитом Переяславськими та Білоцерківським , а також ректором Київської православної богословської академії, можуть призначати Евстратія Зорю. Пока неизвестно, куда назначат Агапита. Найближчим часом офіційні структури мають повідомити про своє рішення.
Статус УПЦ МП
Єдиним противником створення православної церкви України був Московський патріархат. На Об’єднавчий Собор з’явилось лише два єпископа – митрополит Вінницький і Барський Симеон та Митрополит Переяслав-Хмельницький і Вишневський Олександр.
Статус Онуфрія. Статус митрополита Онуфрія, очільника УПЦ Московського патріархату – митрополит Російської православної церкви в Україні.
Про це йдеться в листі Вселенського патріарха до Онуфрія після Об’єднавчого собору. Оскільки Епіфаній стає канонічним митрополитом Київським, то Онуфрій не може мати такий же статус.
Що буде з приходами. Щодо статусу парафій, вже неодноразово заявлялось, що їх перехід до ПЦУ буде добровільним. Якщо громада вирішить залишитись з УПЦ МП, то цьому перешкоджати ніхто не буде.
Показовою став перехід парафії митрополита Симеона від УПЦ МП до ПЦУ. У неділю, 16 грудня, митрополит офіційно зробив свій Кафедральний собор у Вінниці частиною ПЦУ.
Зазначимо, що сьогодні у ПЦУ близько 7000 приходів, в той час як у УПЦ МП – близько 12 000. Очікується, що найближчим часом частина парафій послідує прикладу Симеона, відповідно тоді можна буде говорити про статистику.
Назва. Наразі невідомо, яку назву носитиме Українська православна церква Московського патріархату. У Верховній Раді є законопроект №5309, який зобов’язує церкви обов’язково додавати до назви свій керівний центр, де б він не знаходився. Сьогодні депутати БПП вже лобіювали розгляд цього законопроекту найближчим часом.
Сьогодні офіційна назва церкви Московського патріархату – Українська православна церква. Через це виникає плутанина, бо єдина автокефальна церква тепер носить назву Православна церква України.
Створення Православної церкви України стало історичним моментом для українських вірян. І оскільки відповідно до Конституції кожен має свободу віросповідання, українці мають право самостійно вирішувати, до якої церкви їм ходити. Відповідно, суперечок виникнути не повинно.
Після отримання томосу 6 січня, ПЦУ буде офіційно визнана Константинопольським патріархатом автокефальною церквою. Тоді створення єдиної церкви, що почалось ще 100 років тому, буде завершено.
Лілія Ященко
ФАКТИ
17.12.2018
Єдина помісна церква: що зміниться в житті українців та держави?
Справжня історична подія сталася цих вихідних. В Києві на Об’єднавчому соборі православних церков обрали предстоятеля єдиної Української православної церкви. Події передували тривалі перемовини між самими учасниками Собору, з Константинополем, в релігійному та політичному середовищі України.
Масштаб такої події неможливо переоцінити. Обрання предстоятеля автокефальної православної церкви України – це останній крок перед фактичним отриманням славнозвісного томосу від Константинополя. Ця подія очікується в переддень православного Різдва.
Наразі вже зрозуміло, що поява єдиної православної церкви в Україні матиме суттєві наслідки відразу в чотирьох напрямках – релігійному, суспільному, політичному та геополітичному. Тож спробуємо проаналізувати, що саме зміниться в усіх цих сферах.
Релігійне єднання чи протистояння?
На перший погляд, ми можемо сміливо констатувати єднання всіх православних церков в Україні. В Об’єднавчому соборі брали участь представники всіх трьох «відгалужень» – УПЦ Київського патріархату, УПЦ Московського патріархату та Української автокефальної православної церкви.
Інтригою було те, чи братимуть участь у Соборі представники УПЦ МП. Наближення надання томосу про автокефалію ставило питання руба для багатьох представників цієї церкви на місцях. Або залишатися вірною «дочкою» Російської православної церкви й втратити можливість об’єднатися з іншими представниками православних церков у єдину помісну церкву, або все ж таки взяти участь у Соборі.
УПЦ МП таки була представлена окремими представниками єпископату та кліру, однак на центральному рівні рішення про повноцінне представлення на Соборі не було. Натомість УПЦ КП та УАПЦ схвалили участь у Соборі на рівні своїх Архієрейських соборів, фактично оголосивши про саморозпуск.
Важливі зміни в житті церкви очевидні. По-перше, ще восени Священний Синод скасував Синодальний лист 1686 року, який давав право Патріарху Московському висвячувати Київського митрополита. Відтепер, і це закріплено окремим рішенням, єдина помісна церква в Україні підпорядковуватиметься виключно Константинополю.
По-друге, після Собору та обрання предстоятеля єдиної православної церкви, очільник УПЦ МП Онуфрій офіційно втратив титул митрополита Київського. Це означає, що відтепер РПЦ не зможе спекулювати на темі «розколу» православ’я в Україні, адже рішення двічі ухвалили на найвищому рівні – спочатку в Константинополі, потім – на Об’єднавчому соборі.
Подальша доля релігійних громад УПЦ МП тепер в їхніх руках. Відтепер вони можуть залишатися або парафіянами Російської православної церкви, або переходити до православної церкви України. При цьому РПЦ на теренах України може спокійно співіснувати на однакових правах з іншими церквами.
Варто зазначити, що те ж саме відбуватиметься і з церковним майном – самі релігійні громади та прихожани мають вирішити, якій церкві воно належить. Що ж до великих об’єктів, таких як Києво-Печерська лавра, то тут питання дещо складніше, адже формально як споруда Лавра здається в оренду церкві. Тому поки що УПЦ МП досі має право на перебування там до кінця терміну оренди.
Загалом, вище духовне керівництво УПЦ МП хоча й брало участь у Соборі, втім, їх було вкрай мало. Однак саме те, що вони взяли участь у створенні православної церкви України, дає їм суттєві переваги на отримання високих посад у Синоді нової єдиної православної церкви.
Що зміниться в житті суспільства?
За даними американського дослідницького центру Pew, Україна посідає 11-те місце серед найбільш релігійних країн Європи. Для 31% українців релігія є дуже важливою. 22% серед опитаних (13-те місце в Європі) стверджують, що релігія є дуже важливою в їхньому житті. Щоправда, ці дані слід враховувати щодо всіх конфесій, які представлені в нашій державі.
Загалом, за даними оприлюдненого в квітні 2018 року дослідження Центру Разумкова, в Україні віруючими себе вважають близько 72% українців. Цікаво те, що починаючи з 2000 року кількість віруючих в Україні постійно збільшувалася. Тоді як за цей самий період число невіруючих знизилося з 12% до 5%.
При цьому переконаних атеїстів приблизно 3%, а число байдужих до питань віри коливається від 3% до 8%. І згідноіз даними цього ж дослідження, серед усього числа віруючих 58% опитаних вважають, що релігія є важливою в житті. Що дуже показово – 75% серед опитаних громадян дуже толерантно ставляться до представників інших релігійних спільнот, представлений на теренах нашої держави.
Нарешті, опитування Центру Разумкова підтверджує абсолютну перевагу християнства на теренах України – 78% опитаних висловлювали позитивне ставлення до православ’я, а 42% – до греко-католицизму. До інших релігій і релігійних течій загалом українці висловлюють байдуже ставлення.
Що це означає в практичному вимірі? По-перше, розбурхати українців питаннями релігійної ворожнечі досить складно. За такого високого рівня толерантного ставлення до різних релігійних конфесій та церков реально «зіштовхнути» наших громадян на такому ґрунті буде вкрай складно. Штучне загострення ситуації можливе, але це вже інша історія.
По-друге, за такого досить високого рівня релігійності українців держава й політичні діячі, безумовно, не знехтують можливістю отримати бодай опосередкований вплив на церкву та її прихожан. І хоч це прямо суперечить Конституції України, проте вже зараз усі розуміють, що без політичного компоненту об’єднання православних церков не відбулося б. Вже не раз висловлювалися думки з приводу запровадження в школах окремого предмету про християнські цінності та мораль – ідея кілька разів виникала на теренах західних областей. Крім того, нещодавно міністр культури Євген Нищук пообіцяв, що в Україні буде створена служба з питань етнополітики та свободи совісті. Новий держорган займатиметься питаннями національних меншин та релігії. «Ми створюємо наступного року в зв’язку з наданням томосу ще один центральний орган, який називатиметься Державна служба з питань етнополітики та свободи совісті», – пообіцяв міністр, наголосивши на важливості створення й діяльності цього нового держоргану.
Таким чином, держава таки втручатиметься в релігійне життя українців. Щоправда, зрозуміти ступінь і межі цього втручання поки складно.
Політичний вимір – у колі виборів
Надання томосу та створення єдиної помісної Церкви – одна з головних передвиборчих тем чинного президента Петра Порошенка. Втім, як свідчать останні соціологічні опитування, навіть така історична за значенням подія, як створення єдиної православної церкви України, не суттєво додала електоральних балів Петру Порошенку.
Скоріш за все, присутність президента на Об’єднавчому соборі та його роль у створенні єдиної помісної церкви українці таки відзначать, і вже в наступних опитуваннях кількість прихильників чинного президента збільшиться. Втім, не варто переоцінювати цей факт як електоральну можливість потужно надолужити рейтинги. Загалом, зважаючи на обставини, приріст може сягнути максимум 2%.
Деякі інші політичні сили намагатимуться зіграти на негативних настроях українців, згадуючи процес створення православної церкви України, як щось негативне. Минулого тижня вже відбувалися акції протестів вірян на чолііз УПЦ МП та під «патронатом» партійців і нардепів з «Опозиційного блоку». Втім, особливого резонансу в суспільстві акція не мала.
Решта політичних партій, їхні лідери та можливі кандидати в президенти на майбутні вибори оцінюють позитивно або ставляться нейтрально до питання створення єдиної помісної церкви в Україні. Це означає, що в політичних змаганнях цю тему, крім президента та опонентів створення православної церкви України, навряд чи хтось наважиться використовувати.
Геополітичний вимір – Росія втрачає вплив
Безумовно, найбільше цими днями «пригорало» в Кремлі та в середовищі РПЦ. Яких тільки оцінок ситуації, що відбувається в Україні щодо Об’єднавчого собору, не давали в РПЦ та на найвищому державному рівні в Кремлі.
Очільник РПЦ патріарх Кирило написав листа всім, кому тільки зміг. Серед адресатів – релігійні та державні діячі, керівники міжнародних організацій, генсек ООН та очільник ОБСЄ, Папа Римський, генеральний секретар Всесвітньої ради церков, очільник Англіканської церкви Архієпископ Кентерберійський, президент Франції Еммануель Макрон, канцлер Німеччини Ангели Меркель та інші. Головний месидж – в Україні розпочалися масштабні гоніння на духовенство та прихожан УПЦ МП, а держава грубо втручається в церковні та релігійні справи.
Ба більше, голова РПЦ бачить спробу «використання Церкви в досягненні політичних цілей і передвиборчій боротьбі», вочевидь натякаючи на присутність Петра Порошенка під час Об’єднавчого собору православних церков в Україні.
Насправді, така позиція Росії та її духовенства – масштабний виклик національній безпеці України. В переддень Собору російські ЗМІ та пропагандисти поширювали інформацію від російського МЗС про можливі провокації на Донбасі для наступу на маріупольському напрямку з виходом до кордону з Росією. Це досить тривожний сигнал, адже за інформацією українських спецслужб та оцінками ЗСУ, відбувається якраз усе навпаки – Росія концентрує біля кордонів з Україною величезну кількість військ та особового складу.
Ще більш тривожною така інформація виглядає напередодні підсумкової в 2018 році прес-конференції президента РФ Володимира Путіна, яка має відбутися 18 грудня. Безумовно, очільник Кремля згадає й «релігійну» тему, адже йдеться про суттєві втрати позицій Росії на головному – ідеологічному – фронті боротьби з незалежністю України. Зі створенням православної церкви України захитався один із найпотужніших стовпів російського впливу на розуми наших співвітчизників безпосередньо на теренах України.
Олександр Радчук, політолог
Спеціально для «Слова і Діла»
Українська церква стане однією з найвпливовіших православних церков – експерт
Об’єднавчий собор формалізував утворення Помісної української церкви. Далі Вселенський патріарх передасть томос її предстоятелю. Це – кінцева точка, до якої ми йшли.
Говорить в інтерв’ю для Gazeta.uaрелігієзнавець Андрій Юраш.
За статутом, нова об’єднана церква – митрополія, а не патріархія. Епіфаній – митрополит, а не патріарх. Чому?
– Існують 3 статуси, які тотожні за значенням. У світовому православ’ї є 9 патріархій, 3 архієпископії. До суботи було 2 митрополії: одна Польська, друга – Чеська і Словацька. Тепер до них приєдналася українська. Коли збирається Вселенських собор, голос предстоятеля кожної з цих церков є однаковим за вагомістю. Форма устрою автокефальної церкви більше пов’язана з історичною традицією.
Можемо отримати патріархію?
– Ми хотіли б мати патріарший статус. Болгарська церква, наприклад, у ХІХ столітті відновилася теж спочатку як митрополія. Потім здобула статус патріархії. Українська церква зміцніє, об’єднає абсолютну більшість православних віруючих держави під своїм духовним началом, стане беззаперечно однією з найвпливовіших і найчисельніших. Тоді матимемо усі підстави отримати патріарший статус.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Парубій запросив Варфоломія в Україну
Як далі відбуватиметься визнання нашої церкви іншими?
– 6 січня буде урочисте богослужіння в кафедральному соборі святого Георгія в Константинополі. За участі митрополита Епіфанія та Вселенського патріарха Варфоломія. Цю дату обрали невипадково. За Новоюліанським календарем, яким послуговується Константинопольський патріархія, – це велике свято Богоявлення. Відбудеться передача томосу – кінцева точка, до якої ми йшли. Собор формалізував утворення Помісної української церкви. Після отримання томосу усі інші православні церкви матимуть можливість висловлювати свою позицію щодо нашої. Відбуватимуться синоди, на яких інші православні церкви визнаватимуть українську. Таких буде абсолютна більшість. Вони декларуватимуть евхаристійне єднання (віруючі різних патріархатів зможуть причащатися з однієї чаші. – Gazeta.ua).
Критики закидають, що наша церква не незалежна, а є структурою Константинополя.
– За всіма канонами, з 6 січня Україна перестане бути канонічною територією будь-якої іншої церкви. У жовтні Константинополь відновив протекторат над українською територією. Але після отримання томосу Україна буде канонічною територією виключно Української помісної церкви. Варфоломій у листі до керівника Московського патріархату Онуфрія наголосив, що після Собору він втрачає свій титул Київського митрополита. Стає просто єпархіальним архієреєм Російської православної церкви в Україні. Звичайно, росіяни цього не визнають. Але для всіх інших православних церков статус Онуфрія зрозумілий.
Незалежну українську церкву структурою Константинополя називають провокатори й нерозумні. Томос – це документ про церковну незалежність. Він означає, що Українська помісна є повністю самостійною. Вона буде 15 у диптиху світових православних церков.
Чому її очолив на предстоятель Київського патріархату Філарет?
– Це його добра воля. Він усвідомлює, що всім потрібен символ порозуміння. Ієрарх, який зможе стати об’єднуючою фігурою. У цьому сенсі Епіфаній є дуже прийнятною кандидатурою. Він найближчий однодумець Філарета. Це продовження його лінії на новому історичному етапі.
Яке тепер офіційне звання Філарета та його реальна роль у новій церкві?
– Ні в кого немає сумніву, що Філарет є ключовою фігурою, яка відіграла важливу роль у визнанні Української незалежної церкви. Зважаючи на його заслуги та статус, він тепер носитиме титул пожиттєвого почесного патріарха, духовного лідера нової церкви.
Філарет, колишній керівник УАПЦ Макарій і найстаріший за хіротонією архієрей Московського патріархату, який прийшов на Собор, Симеон будуть постійними членами синоду. Інші 4 чи 4 осіб мінятимуться кожні півроку. Постійне членство – це визнання особливої ролі цих церковників. Вони матимуть можливість голосувати у синоді та переконувати інших священиків. Зважаючи на неформальний авторитет патріарха Філарета, він буде ключовою фігурою у прийняті будь-якого рішення.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Новообраний голова УПЦ Епіфаній анонсував перші кроки єдиної церкви в Україні
Фігура Епіфанія – які має плюси, перестороги?
– Собор більшістю довірив йому керувати Українською помісною церквою. Це визнання його авторитету. Має хорошу богословську освіту. Навчався в Греції. Добре володіє грецькою мовою та знає грецькі православні традиції. Має персональні плідні контакти з ієрархами грецьких церков.
З 2010-го керує Київською богословською академією. Причетний до формування цілого покоління нових богословів. Близький до патріарха Філарета, був його опорою останні роки. Тож кандидатура Епіфанія зберігає сталі традиції, які започаткував Філарет у Київському патріархаті. Може на високому рівні презентувати Українську церкву серед інших.
Тепер наша Об’єднана церква – єдина канонічна в Україні? Як діятиме Московський патріархат?
– Він буде робити все можливе, аби переконати своїх віруючих не долучатися. Московський патріархат знаходиться на чужій канонічній території. Це смертельний вирок для нього. Він буде боротися за своє виживання і користуватися будь-якими засобами. Обман, залякування віруючих, тиск на духовенство, небажання дивитися правді у вічі буде базовою стратегією. Але більшість церковників і вірян МП все одно побачать, що входження до Української церкви є невідворотним і позитивно його сприйматимуть.
15 грудня у Софії Київській відбувся Об’єднавчий собор, де були присутні представники 3 православних церков України. На соборі обрали предстоятеля Української помісної церкви. Ним став митрополит Переяславський і Білоцерківський Української православної церкви Київського патріархату та намісник патріарха Філарета Епіфаній. На соборі також прийняли статут Української православної церкви.
РПЦ скоїла дурницю, в Україні починається нова епоха – відомий вчений про томос
Відомий релігієзнавець про томос і митрополита Української церкви
Відомий вчений-релігієзнавець Ігор Козловський в інтерв’ю НАРОДНІЙ ПРАВДІ пояснив історичне значення українського томосу про автокефалію для всього світового православ’я, розповів про нового митрополита Київського Епіфанія і те, чого чекає від нової церкви український народ.
– Ігоре Анатолійовичу, два місяці тому ви дали нам інтерв’ю – за підсумками перших позитивних новин про томос. Ви розповідали про те, що ідеї автокефалії вже сотні років, казали: «З моменту здобуття Україною незалежності ми не забували про це питання ні на день!»
Думаю, у вас в суботу (в день собору, в результаті якого в Україні була створена помісна православна церква, – НП) весь день формувалися в голові ідеї, думки, які підбивають певний підсумок. Просто висловіть емоцію!
– (Радісно сміється) Отримання томосу Україною – це новина глобального масштабу. Це ломка парадигм православ’я – і не тільки в Україні, ця подія зачіпає весь православний світ від Москви та Белграда до Єрусалима та Антіохії. На наших очах відбувається зміна історичних епох, на наших очах відбувається те, що, за великим рахунком, докорінно змінює світ.
– Новий митрополит Київський Епіфаній. Що можете про нього сказати? Чи знайомі з ним особисто?
– Я зустрічався з отцем Епіфанієм у Європарламенті, куди він приїжджав у складі делегації Київського патріархату. Він був досить скромним, непублічним. Він дуже освічений, знає мови, зокрема – грецьку, яку вивчив в Афінах.
– І новий митрополит досить молодий.
– Тридцять дев’ять років – це унікальний випадок у православному світі. До цього ми мали блаженнішого Святослава Шевчука, який очолив Українську греко-католицьку церкву в сорок років.
На відміну від багатьох православних ієрархів України, новий митрополит не був ніколи в обоймі Московського патріархату, не закінчував духовних закладів у Росії, навчався в Україні та Греції. Думаю, ця людина – на своєму місці.
– Глава УПЦ (МП) Онуфрій втратив титул митрополита Київського. Які логічні кроки далі зробить Константинополь?
– Це логічний крок, Онуфрія про нього попередили, він розумів, що після того, як Україна повернеться в канонічне поле Константинополя, всі українські священнослужителі стануть частиною кліру Вселенського патріархату. Природно, в Україні не може бути двох предстоятелів з однаковим титулуванням, тобто двох митрополитів Київських.
Онуфрій був попереджений, але він відповів демаршем – відіслав запрошення на Собор назад у Константинополь, чим посилив розділення.
– Як бути з назвою Української православної церкви (МП)? Його замінять на “Російська православна церква в Україні”?
– Назва – це питання юридичне. Можливо, це буде екзархат в Україні (в сучасному православ’ї екзархат — особлива адміністративно-територіальна одиниця, закордонна по відношенню до основної церкви, – НП). Можливо, збережуть колишню назву – Українська православна церква, але так чи інакше вони вже програли своє домінуюче становище в українському православ’ї.
– Чи є священики Російської православної церкви, які незадоволені загостренням відносин з Константинополем?
– Більшість з них, як вони кажуть, «відчувають скорботу», спостерігаючи за українськими подіями. Але раз всі російські ієрархи підтримали розрив відносин зі Вселенським патріархатом, перервали євхаристійне спілкування (а це один з найбільш істотних і центральних елементів церковного життя), то вони пішли у напіврозкол.
– Чому в напів-?
– Тому що: а) не було анафем; б) у цю гру не включився Вселенський патріарх. Відповів би Варфоломій на їх дії – був би остаточний розкол. А так храми відкриті для всіх православних, всі бажаючі можуть причащатися. І РПЦ, якщо захоче спілкуватися – Вселенський патріарх відкритий для обіймів. Я думаю, що цей демарш – дуже дурний.
– З наданням томосу як зміниться якість відносин між церквою і громадою? Якою ви бачите майбутню єдину церкву?
– Я – релігієзнавець, а віруючі повинні представити самі своє бачення, адже це їхня церква.
Але в цілому в українського громадянського суспільства є бажання побудувати народну соборну церкву. Відкинути московський ієрархічний зразок – з жорсткою вертикаллю, де домінує єпископат.
І відтворити нову церкву за прикладами українського середньовіччя й епохи Просвітництва, як це було в часи Великого князівства Литовського, Речі Посполитої. Тоді церква не була державною, але була народною – у церковних справах мали широке представництво миряни і прості священики. Таким чином створювалися братства, які займалися просвітницькою роботою та активно впливали на життя українського суспільства, в тому числі – на життя церкви. А потім з’явилися академії Петра Могили та інші. І у всьому цьому – заслуга народної церкви.
Також потрібно зробити, щоб людині в церкві було комфортно. Щоб не бігали за нею з вимогою «надягнути хустку», в той час як у храмі навіть ніде присісти.
І третій компонент – це має бути сучасна церква. Для цього в нас є приклад наших греко-католиків, де покращують саму структуру церкви, спрощують взаємовідносини кліру з мирянами, де є такі серйозні освітні заклади, як Український католицький університет, де крім теології можна отримати професію юриста, журналіста, психолога.
– Останнім часом можна все частіше почути, що в УПЦ з’явилися священики, яким неприємно, що їх зараховують до Московського патріархату, які відкрито виступають проти одіозних священиків, які живуть у розкоші…
– Так, є достатньо патріотичних священиків, які перебувають до цього часу в Московському патріархаті. Одні просто виросли в цій церкві та хотіли б її зміни, але не бачать поки свого місця в новому житті. В інших існують труднощі з власним приходом, вони розуміють потребу людей в автокефальній церкві – і тут є можливість не поодинці переходити, а зі своїм приходом. А треті приєдналися до руху «Відкрите Православ’я» Георгія Коваленка – це мудрий, добрий, у повному сенсі відкритий рух, вони ведуть відкриту дискусію, пишуть відгуки і, я думаю, знайдуть своє місце у новій церкві.
Розмовляв Ярослав Гребенюк
НАРОДНА ПРАВДА
Вселенський Патріархат оголосив дату передачі Томосу Україні
Вселенський Патріархат привітав Україну із заснуванням нової Православної Автокефальної Церкви та оголосив дату передачі Томосу.
Про це йдеться в заяві, оприлюдненій Вселенським Патріархатом.
«З Божою славою, великою радістю та задоволенням, Вселенський Патріархат оголошує про успішне завершення роботи об’єднуючого Синоду (Собору) – заснуванням нової Православної Автокефальної Церкви в Україні, який відбувся сьогодні в Києві, 15 грудня 2018 року. Митрополит Епіфаній Переяславський та Білоцерковський був обраний її Предстоятелем», – вказано в заяві.
Передача Томоса відбудеться 6 січня в Стамбулі псля спільної літургії.
«У цьому контексті оголошено, що Вселенський Патріарх Варфоломій запросив Його Блаженство Епіфанія на спільне відправлення божественної літургії на Фанарі на велике свято Богоявлення (6 січня – ред.) а вручення йому Томоса про створення нової сестринської Автокефальної Церкви», – вказано у документі.
У документі також повідомлено про те, що новообраний Предстоятель, звернувся до Вселенського Патріарха, висловив свою повагу і попросив благословення Матері Церкви на його служіння.
Читайте також: Хто такий митрополит Епіфаній, який очолив українську церкву
ZIK
16.12.2018
Об’єднавчий собор: розкрито інтригу обрання Епіфанія митрополитом
Епіфанія обрали настоятелем після ультиматуму патріарха Філарета і вмовлянь президента Порошенка
Стали відомі деталі голосування за главу нової Православної Церкви України, де вчора, 15 грудня, Синод обрав предстоятелем української автокефальної церкви митрополита Епіфанія.
Як передає НАРОДНА ПРАВДА, про це з посиланням на власні джерела пише LIGA.net.
В УКРАЇНІ СТВОРЕНО ПОМІСНУ ЦЕРКВУ: ВСЕ, ЩО ПОТРІБНО ЗНАТИ ПРО РЕЗУЛЬТАТИ ОБ’ЄДНАВЧОГО СОБОРУ
Відкриття Об’єднавчого собору затримувалося на кілька годин – його відкрили лише близько до обіду, і, як стверджують джерела видання, Синод міг взагалі не відбутися.
Коли патріарх УПЦ КП Філарет зрозумів, що під час таємного голосування його найближчий соратник Епіфаній може не отримати більшість голосів, він вирішив вмовити конкурента Епіфанія всередині УПЦ КП – митрополита Луцького Михайла – відмовитися від боротьби за предстоятельство. Як стверджують джерела, в іншому випадку Філарет заборонив би архієреям Київського патріархату брати участь в соборі.
До вмовлянь долучилися і президент Петро Порошенко і голова Верховної Ради Андрій Парубій, які кілька годин особисто переконували митрополита Михайла прийняти позицію Філарета та зняти свою кандидатуру з голосування.
Кандидатура представника від УПЦ КП обговорювалася відкрито – якби голосування у першому турі було таємним, єпископи УПЦ КП по-різному розпорядилися б своїм голосом і “права рука” Філарета” Епіфаній ризикував не отримати більшість – за умови таємного голосування близько половини єпископів УПЦ КП могли підтримати митрополита Михайла (Зінкевича). Крім того, через конфлікт між Епіфанієм і духовенством Української автокефальної православної церкви, Михайло міг заручитися і підтримкою єпископів УАПЦ.
Але у Вселенському патріархаті наполягли, що на Об’єднавчому соборі голосування повинно бути таємним, без тиску керівництва КП.
Представники Московського патріархату на Синоді не мали узгодженої кандидатури. Це було очікувано, але остаточно стало зрозуміло лише в той момент, коли на Собор прийшли тільки два митрополита МП: як стверджують, це були Олександр Драбинко і Симеон (митрополит Вінницький). Але вплинути на результати голосування – ні в першому, ні в другому турі – вони не могли.
Джерела LIGA.net стверджують, що в Константинополі були проти того, щоб новою церквою керував наближений до Філарета єпископ. Це, в трактовці подання Вселенського патріарха, могло означати ризик втрати впливу на Київ після передачі Томосу. Константинополю був потрібен більш чуйний кандидат. Саме таким здавався митрополит Михайло.
Однак перед початком собору патріарх Філарет передав екзархам і президенту, що Михайло не повинен брати участь у виборах, інакше Філарет не пустить на собор єпископів УПЦ КП. Позиція прихильників Філарета грунтувалася на тому, що Епіфанія, а не Михайла, підтримав Архієрейський собор КП. В результаті переговорів Луцький митрополит Михайло – погодився.
Митрополит Епіфаній переміг з відривом в 20 голосів. У другому турі Об’єднавчого собору він змагався з Вінницьким митрополитом УПЦ МП Симеоном та Вишгородським єпископа Володимира з УАПЦ.
Варто зазначити, що деталі голосування за главу нової Православної Церкви України розкрив і доктор філософських наук, професор кафедри церковної історії КПБА Олександр Саган. Про це він написав на своїй сторінці у Facebook.
“На Соборі було 200 делегатів із правом голосу. У першому турі трійка лідерів виглядала так: Михаїл Зінкевич – 38 голосів; Симеон Шостацький – 56 і Епіфаній Думенко – 81 голос. У другому турі миряни і священики не голосували. У фіналі Михаїл Зінкевич зняв свою кандидатуру, а голоси єпископів розподілилися так: за Симеона – 28 голосів, за Епіфанія – 36. Щодо способу голосування – в обох турах воно було таємним”, – повідомив релігієзнавець, який був присутній на Соборі.
Нагадаємо, 15 грудня предстоятелем православної церкви в Україні обрано митрополита Епіфанія. В мережі з’явилися цікаві факти про главу Української помісної церкви. Примітно, що, на відміну від багатьох колег, Єпіфаній здобував освіту в Україні та Греції, а не Росії.
Додамо, що предстоятель УПЦ Московського патріархату Онуфрій втратив титул митрополита Київського і всієї України після проведення Об’єднавчого собору.
НАРОДНА ПРАВДА
Хто такий митрополит Епіфаній, який очолив церкву та отримає томос
Копирайт изображения VIDIMISTI.KIEV.UAОб’єднавчий собор обрав предстоятелем майбутньої автокефальної помісної православної церкви в Україні 39-літнього митрополита Переяславського і Білоцерківського Епіфанія (Сергія Думенка), який є намісником предстоятеля УПЦ КП Філарета.
Обраного предстоятеля представив міністр культури України Євген Нищук.
“Предстоятель митрополит Київський і Всія України Епіфаній”, – сказав міністр зі сцени на Софійській площі у Києві.
Порівняно молоді літа митрополита Епіфанія компенсуються стрімкою кар’єрою та п’ятьма роками роботи заступником патріарха Філарета.
На відміну від багатьох колег в українських церквах, які навчались у Росії, майбутній предстоятель освіту здобував в Україні та у Греції.
Епіфанія називають людиною, яка була віддаленою від основних груп впливу в церкві та близькою до патріарха. Його знання грецької мови може бути суттєвим плюсом у світлі стосунків з Константинополем, адже все спілкування відбуватиметься цією мовою.
З іншого боку, Вселенський патріархат може вбачати в Епіфанії своєрідну “тінь” Філарета та його неформальне “продовження”, що, імовірно, не надто подобається Константинополю.
- Томос голові помісної церкви вручать 6 січня – УПЦ КП
- Варфоломій пояснив, як обиратимуть предстоятеля помісної церкви
- Чия Україна: тисяча років боротьби за православний Київ
Але справа зроблена, Епіфаній вже є обраним предстоятелем майбутньої помісної православної церкви в Україні й саме він 6 січня під час співслужіння з Вселенським патріархом Варфоломієм отримає томос про автокефалію.
Після цього вже можна буде говорити про остаточне постання нової помісної православної церкви.
Молодий намісник
“Рано чи пізно, але народ України матиме свою Помісну православну церкву, як має державу, президента, уряд, військо, гімн, герб, прапор… Це неминуче”, – заявив у жовтні 2013 року тоді ще новообраний намісник патріарха Філарета Епіфаній.
У 34 роки митрополит, який усього за чотири роки до цього був висвячений на єпископа, став фактично другою людиною у церкві.
28 червня 2013 року архієрейський собор УПЦ Київського патріархату суттєво змінив статут церкви на випадок смерті чи хвороби патріарха.
Якщо раніше було чітко вказано, що за кілька місяців після смерті необхідно обрати нового предстоятеля, то за новими правилами жодних обмежень не було.
Натомість запроваджувалась посада патріаршого намісника, який у разі смерті чи хвороби предстоятеля буде місцеблюстителем і виконуватиме його функції до обрання нового патріарха.
Копирайт изображения VIDOMISTI.KIEV.UAПояснювали таку зміну просто – якраз тоді активно обговорювали можливе об’єднання з УПЦ Московського патріархату, тож у разі смерті Філарета потрібен був час для перемовин і проведення об’єднавчого собору двох церков.
Тоді ходило багато чуток, що стан здоров’я Філарета погіршується, хоча офіційно церква це всіляко заперечувала.
В УПЦ МП у той час була показова ситуація – через хворобу митрополита Володимира його обов’язки виконував не дуже зручний йому митрополит Агафангел. Після часткового одужання між ними навіть було протистояння.
Деякі експерти припускають, що Філарет свідомо обрав собі зручного намісника, щоб уникнути схожої ситуації.
Несподівано для публіки собор УПЦ КП обрав намісником патріарха саме Епіфанія.
“Зізнаюся, для мене воно (обрання. – Ред.) було несподіванкою…”, – оцінив своє призначення молодий єпископ в одному зі своїх нечисленних інтерв’ю.
Оглядачі тоді висували кілька версій стрімкого кар’єрного злету Епіфанія.
Одні наполягали, що це свідчило про близькі стосунки та високу довіру Філарета до молодого єпископа.
Копирайт изображения UNIAN Image captionХоча висувались й інші версії його обрання: мовляв, молодий Епіфаній був досить нейтральною фігурою для головних груп впливу у церкві. Його призначення могло не викликати великих заперечень у таких впливових у церкві архієреїв, як Волинський митрополит Михаїл (Зінкевич) чи митрополит Львівський Дмитро (Рудюк).
Український релігієзнавець Юрій Чорноморець наполягає, що головним чинником рішення Філарета в 2013 році стало поєднання “теоретика та практика в одній особі, а також максимально виражена здатність працювати у команді”.
Хоча критики часто вказували, що великим мінусом Епіфанія могло бути його швидке “кар’єрне зростання”, що завжди викликає заздрість та роздратування.
Також співрозмовники ВВС News наполягають, що своєю поведінкою за останні роки Епіфаній зіпсував стосунки з частиною ієрархів УПЦ МП.
Натомість релігійний експерт Людмила Филипович вважає, що Епіфаній пройшов необхідні щаблі, щоб бути предстоятелем – є монахом, займається освітою та має управлінський досвід.
Де вчився і працював Епіфаній
Сергій Думенко народився 3 лютого 1979 року в селі Волково Іванівського району Одеської області.
Проте він ріс на навчався у школі вже в селі Стара Жадова Сторожинецького району Чернівецької області. Населення Буковини завжди вважалось чи не найбільш набожним в усій Україні. Предстоятель УПЦ МП Онуфрій також з Буковини.
У 1996 році він закінчив місцеву школу та пішов навчатись до Київської Духовної Семінарії УПЦ КП. За три роки він її закінчив та продовжив навчання у Київській Духовній Академії.
У 2003 році він захистив кандидатську дисертацію на тему “Формування церковно-канонічних збірників у Донікейський період та їх характеристика” та отримав вчений ступінь кандидата богословських наук.
Кілька років молодий богослов викладав у Рівненській духовній семінарії та працював секретарем свого земляка з Буковини, митрополита Рівненського та Острозького УПЦ КП Даниїла, який помер у 2005 році.
Саме його майбутній предстоятель церкви називав своїм “духовним наставником”. Митрополит Даниїл (Богдан Чокалюк) навіть вчився у тій самій школі в селі Стара Жадова Чернівеччини, що й митрополит Епіфаній, але з різницею у 20 років.
Після смерті “духовного наставника” він тимчасово перервав церковну кар’єру та навчався на Заході. У 2006-2007 роках Сергій Думенко вчився в афінському національному університеті на філософському факультеті.
Копирайт изображенияVIDOMOSTI.KIEV.UAВ офіційній біографії Епіфанія не вказують, які саме іноземні мови він знає. Проте релігійні експерти зазначають, що він володіє грецькою мовою.
В одному зі своїх інтерв’ю він визнавав, що на дозвіллі займається перекладами.
“Читаю й перечитую труди святих отців, намагаюся перекладати їх українською мовою”, – якось розповів вже митрополит Епіфаній про своє дозвілля.
У 2007 році Епіфаній повернувся до України та почав викладати у Київській православній богословській академії.
З нового навчального 2007 року його прийняли на посаду викладача Київської православної богословської академії та завідувача кафедри філології.
У Києві його церковна кар’єра стрімко пішла догори.
У грудні 2007 року у Михайлівському монастирі його постригли у чернецтво з іменем Епіфаній, що є обов’язковою умовою подальшого зростання в церковній ієрархії.
Чергові сходинки церковної кар’єри він долав буквально щомісяця.
Вже 6 січня 2008 року патріарх Філарет висвятив його у сан ієродиякона, 20 січня – ієромонаха, а 20 березня – архімандрита. Тоді ж Епіфаній став секретарем патріарха Філарета.
У березні 2008-го Епіфаній став намісником Видубицького чоловічого монастиря міста Києва, а у травні – керуючим справами київської єпархії.
За рік священний синод УПЦ КП обрав Епіфанія єпископом, а його архієрейське висвячення (хіротонія) відбулась 15 листопада 2009 року.
Копирайт изображения CERKVA.INFO Image caption 13 грудня архієрейський собор УПЦ КП визначився зі своїм кандидатом на предстоятеля помісної церквиУ 31 рік Епіфаній став єпископом Переяслав-Хмельницьким і Бориспільським, а також ректором Київської богословської академії, а вже в січні 2012 року Філарет возвів його у сан архієпископа.
Того ж року він став доктором богословських наук та очолив синодальне управління у справах духовної освіти УПЦ КП.
Саме в такій іпостасі 28 червня 2013 року – за півроку до Євромайдану – Епіфанія обрали намісником та місцеблюстителем патріарха Філарета на випадок його смерті чи хвороби.
В одному з нечисленних інтерв’ю у жовтні 2013 року Епіфаній вказував, що після обрання президентом Віктора Януковича “всі насторожилися”, і проросійські сили пішли в наступ, навіть були пропозиції зняти з реєстрації Київський патріархат.
Проте цього не сталось, розповідав Епіфаній, схвалюючи наміри влади підписати угоду про асоціацію з ЄС, яка мала бути корисною і для їхньої церкви.
Поруч з Філаретом
Митрополит Епіфаній дуже рідко давав інтерв’ю й дуже скупо розповідав про дитинство, родину, звички чи уподобання.
Його профіль у Facebook більше схожий на прес-службу – виключно сухі звіти про подорожі чи молебні. Більшість повідомлень – фотографії, на яких він неодмінно поруч з патріархом Філаретом.
Сам він наполягав, що намісник – це просто помічник, у якого немає жодних загально церковних повноважень і він не мав жодних повноважень втручатись у життя інших єпархій.
Хоча в останні роки Епіфаній перебрав на себе дуже багато представницьких функцій голови церкви.
Копирайт изображения CERKVA.INFOВін їздив з візитом до українських парафій в Австралії, згодом відвідував з Філаретом Європарламент і виступав там від імені церкви.
Вітальні слова чи ще якийсь офіціоз від церкви – це теж часто брав на себе Епіфаній – чи то відкриття навчального року в державній академії управління, чи то річниця авіаційного університету або медичної академії.
Попри таку активність, для журналістів він був фігурою досить закритою й великих інтерв’ю не давав.
Про свої звички чи уподобання розповідає неохоче. Ще в 2013 році він розповів журналістам, що серед його улюблених художніх творів – книга Генрика Сенкевича “Камо грядеши”. А з видань Григорія Сковороди він черпає “багато християнської мудрості”.
Погляд на російську церкву
Певні висновки щодо світогляду Епіфанія можна зробити з його програмної статті грудня 2015 року під промовистою назвою “Чи довго ще в українських душах буде нишпорити Москва?”.
Хоча деякі співрозмовники ВВС припускають, що цей матеріал йому могли допомогти написати і що його реальне ставлення до російської церкви не таке категоричне.
У статті Епіфаній описував антиукраїнські “спільні дії керівництва церкви Московського патріархату, політичного керівництва Росії із залученням представників чільного духовенства церкви Московського патріархату в Україні”.
Одним із прикладів спільної інформаційної спецоперації цих сил задля дестабілізації ситуації в Україні він тоді назвав “конфлікт навколо храму у селі Птича на Рівненщині”.
У своїй статті він наполягає, що влада Росії проводила та проводить політику “повного включення структур Московського патріархату в Росії та за кордоном в реалізацію власної внутрішньої та зовнішньої політики”.
Епіфаній наполягав на величезному впливі спецслужб Росії на православну церкву та існування в її лавах спецагентів.
Наслідком такої політики Росії митрополит Епіфаній називав розділення українського православ’я ще з початку 90-х років.
Копирайт изображения VIDOMOSTI.KIEV.UA“Стає все більш очевидним, що російські політичні та церковні кола через свій структурний підрозділ УПЦ МП роблять все можливе, щоб використати її як інструмент проросійського впливу на державу, владу та суспільство в Україні”, – писав митрополит Епіфаній.
За його словами, після смерті митрополита УПЦ МП Володимиру 2014 році надії на об’єднання церков почали розвіюватись. А з обранням предстоятелем церкви Онуфрія надзвичайно посилився вплив на цю церкву митрополита Антонія (Паканича) та проросійського бізнесмена Вадима Новинського.
Про роль відомого українського бізнесмена та колишнього громадянина РФ Вадима Новинського на керівництво УПЦ Московського патріархату Епіфаній згадував окремо, вказуючи, що той досі має зв’язки з Росією.
Епіфаній припускав, що саме за підтримки Вадима Новинського відбуваються численні інформаційні проекти, мета яких полягає у “підтримці проросійських настроїв у церкві Московського патріархату та розпалювання ворожнечі проти інших церков”.
Насамкінець він писав, що треба допомогти УПЦ МП “викрити російську агентуру впливу, припинити поїздки церковних очільників до Москви за інструкціями”.
“Тоді, очистившись від кремлівських паразитів, УПЦ МП стане здоровішою, діалог про церковну єдність – продуктивним, а єдина помісна українська церква – реальністю”, – завершував свою статтю митрополит Епіфаній.
Главою нової Православної Церкви Україні обрали Епіфанія: хто він
Митрополит Епіфаній є «правою рукою» Філарета в церковному управлінні Української православної церкви Київського патріархату. За церковними мірками, він молодий — 39 років. В миру — Сергій Думенко, він народився в селі Волково Іванівського району Одеської області в сім’ї робітників. Вчився у Київській духовній семінарії і в Київській духовній академії. Епіфаній також навчався в Афінському університеті на спеціальності філософія.
Наставником Епіфанія був Архієпископ Рівненський та Острозький УПЦ КПДаниїл: «Бажання стати ченцем виникло ще під час навчання в семінарії. Знав, що це надзвичайно відповідально. Звичайно, було лячно. Але під час викладання в Рівненській духовній семінарії життєвий вибір сформувався – я однозначно вирішив прийняти чернецтво. Неабияку підтримку в цьому надав митрополит Даниїл (Чокалюк), який був моїм духовним наставником. Тож уже після навчання в Афінах я прийняв чернечий постриг у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі», —розповідає Епіфаній.
Займатися справами УПЦ КП почав у 2008-му. За 5 років Філарет своїм наказом назначив Епіфанія митрополитом з титулом Переяслав-Хмельницький і Білоцерківський, а в 2017 він став митрополитом Переяславським і Білоцерківським.
Епіфаній є членом Національної Спілки журналістів України та Міжнародної федерації журналістів, а також ректором Київської православної богословської академії.
Про створення української помісної церкви Епіфаній говорив ще в 2013-му. В одному з інтерв’ювін зазначив, що від РПЦ до УПЦ КП надходять пропозиції щодо об’єднання: «Та вони не підходять, бо ми не бажаємо бути під омофором Московської патріархії. Нас не задовольняє й те, щоб ми стали екзархатом чи митрополією Константинопольського патріархату. Бо тоді будуть дві визнані українські церкви: Українська православна церква Московського патріархату і Українська православна церква Константинопольського патріархату. А де ж тоді буде справжня Українська православна церква? Тоді не буде української церкви. А будуть церкви різного підпорядкування. Тому ми мусимо створити свою Помісну Українську Православну Церкву».
«Перевагою Епіфанія є той факт, що він добре знає адміністративну складову розбудови церкви,— пояснює релігієзнавець Юрій Чорноморець. До того ж, митрополит має дуже поміркований характер та знає грецьку мову, що теоретично дозволить проводити прямі перемовини з Вселенським патріархатом».
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Як Порошенко Константинополь брав: історія томосу для українського православ’я
На роль предстоятеля нової української церкви також претендували митрополит Луцький і Волинський Михаїл від УПЦ КП. Від УПЦ МП кандидатом був митрополит Вінницький і Барський Симеон. УАПЦ не висунула кандидатів — її глава митрополит Макарій взяв самовідвід. Макарій розповів, що Вселенський патріархат попросив його та главу УПЦ КП Філарета не балотуватись на пост глави нової української церкви.
На Об’єднавчому соборі також затвердили статут нової церкви. Тисячі людей прийшли на Софійську площу, аби взяти участь у події.
11 жовтня Синод Вселенського патріархату підтримав продовження надання автокефалії України, а також офіційно затвердив, що церквою-матір’ю України є Константинополь. Також Синод визнав недійсною анафему глави УПЦ КП Філарета та предстоятеля Української автокефальної православної церкви Макарія. 15 жовтнясинод РПЦ у Мінську вирішив розірвати відносини з Константинополем.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Що треба знати про рішення РПЦ розірвати відносини з Константинополем
Константинополь, зі свого боку, відмовився розривати відносини з РПЦ.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Сам собі пан: хто і коли надавав томос церквам, і хто писав його для України
Помісна церква — це об’єднання всіх православних вірян, яке створюється за територіальним принципом. Помісна церква виступає на противагу вселенській, стає незалежною та самоврядною на території певної держави та зазвичай узгоджується з політико-адміністративним поділом та державними кордонами.
Автокефальна церква називатиметься Православна церква в Україні.
Як Порошенко Константинополь брав: історія томосу для українського православ’я
Надання томосу про автокефалію, а простіше, проголошення незалежності Української православної церкви Вселенським патріархом — головна інформаційна подія 2018-го року. Її «двигун» — президент Петро Порошенко. Саме його зусиллями доля українського православ’я із внутрішньоцерковного перетворилася на питання національної безпеки та фактор майбутніх президентських виборів.
Сам Порошенко за час президентства пройшов шлях від звичайного прихожанина Української Православної церкви Московського патріархату до прибічника української церковної незалежності. Як усе це сталося, і чому саме зараз — у матеріалі Громадського.
Третього листопада цього року Вселенський патріарх Варфоломій I влаштував бенкет. У своїй резиденції у Фанарі, історичному районі Стамбула, він щойно підписав угоду про співпрацю з президентом Петром Порошенком. За день до того Росія запровадила проти керівництва України санкції — як переповідають учасники тієї зустрічі, патріарх цікавився, як гості ставляться до цього.
— Для нас потрапити до санкційного списку Кремля — все одно, що отримати державну нагороду, — жартував Генеральний прокурор Юрій Луценко, переповідають співрозмовники Громадського.
— Тоді тут всі свої, — буцімто відповів Варфоломій, із яким незадовго до того розірвала стосунки Російська православна церква. — Я теж під санкціями.
Ще на початку року така історія була б неможлива. Але вже восени президент, генпрокурор, майже половина уряду та ще й голова НАК «Нафтогаз України» Андрій Коболєв приїхали до Стамбула, аби ще раз пересвідчитися у намірах Вселенського патріарха визнати незалежність Української православної церкви.
Історія перемовин про томос — це сюжет для серіалу про світову політику, де головними героями будуть президенти, патріархи та митрополити. Аби реконструювати її Громадське поспілкувалося із топ-чиновниками, які брали участь у перемовинах, а також дипломатами та церковними ієрархами.
Частину інформації наші співрозмовники досі не бажають розголошувати, втім із посиланнями на джерела ми викладаємо тільки ту інформацію, яку незалежно один від одного повідомили принаймні два учасники подій.
***
Офіційно все почалося 17 квітня цього року. Тоді президент Петро Порошенко звернувся до Вселенського патріарха з проханням «надати томос про автокефалію українській помісній православній церкві». Тобто запропонував Варфоломію визнати, що Україна має власну незалежну православну церкву, так само як і переважна більшість країн, громадяни яких сповідують православ’я. Україна досі такої церкви не мала.
Довідка: Українська православна церква (УПЦ) входила до складу Російської православної церкви (РПЦ) та підпорядковувалася Московському патріарху. Крім неї існувало одразу дві самопроголошені структури — Українська автокефальна православна церква (УАПЦ) від’єдналася від РПЦ у 1920-му році, а Українська православна церква Київського патріархату (УПЦ КП) — у 1992-му. Втім жодна інша православна церква офіційно не визнавала їхнього існування або церковною термінологію, не вважала їх канонічними.
Українська церква не завжди підпорядковувалася Москві. До 1686 року Київська митрополія була складовою Вселенської православної церкви на чолі з Константинопольським патріархом. Саме до тих часів і апелював у своєму зверненні президент України. Він пропонував на базі діючих церковних структур створити в Україні єдину (помісну) церкву, незалежність якої і мав визнати патріарх.
В Україні церква відділена від держави, тож Петро Порошенко не мав би втручатися у церковні справи. У 2016-му Петро Порошенко оголосив, що незалежність церкви — питання національної безпеки та складова державної незалежності. У 2018-му пішов далі і визначив незалежну церкву складовою формули «національної ідентичності».
Українську Православну Церкву Московського Патріархату Порошенко розглядав як інструмент Росії у війні з Україною. «Хіба можуть називатися українськими храми, в яких моляться за патріарха РПЦ Кирила, який зі свого боку, молиться за російське військо, що вбиває українських воїнів і цивільне населення? – питав Порошенко, виступаючи на святкуванні Покрови цьогоріч у Києві. – Прошу задуматися над цим і паству, і вірних цієї конфесії».
Президент мав знати про що говорить, адже сам є прихожанином УПЦ МП, чого ніколи не приховував.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ Томос для України: все буде добре
Виступаючи на святкуванні Покрови у Києві Порошенко розглядав УПЦ МП як інструмент Росії у війні з Україною (на фото — президент України Петро Порошенко під час спільної Молитви за Україну на Софійській площі у Києві, 14 жовтня 2018 року) ЛАЗАРЕНКО МИКОЛА/POOL/УНІАН
Багато років Петро Порошенко був прихожанином Свято-Троїцького Іонінського монастиря Києва. Але про свою дорогу до храму він не надто багато розповідає. У квітні 2000-го, тоді ще народний депутат, він згадував, що з дружиною ходити до церкви вони почали ще у 1980-х. Згодом, у вересні 2014-го, вже ставши президентом, розповідав, що до Бога прийшов після смерті матері у 2004-му: «Я відчув необхідність цього, коли всю ніч провів у храмі поряд з труною мами. Тоді-то все й перевернулося всередині».
Єдиний відомий епізод, коли Порошенко привернув увагу до своєї релігійності — святкування Трійці 16 червня 2009 року. Тоді мережею розлетілися фото Порошенка у стихарі (одязі священнослужителя) під час урочистостей. Із цього фото народилася легенда, що Порошенко буцімто має сан іподиякона УПЦ МП.
Намісник Свято-Троїцького монастиря Іона згодом пояснював, що одяг, у якому сфотографували Порошенка, не дияконський. «Це просто одяг, який деякі парафіяни одягають на святкових хресних ходах», — запевняв Іона. Нещодавно «легенду про іподиякона» також офіційно спростувала Адміністрація президента.
«Він був вірний по цій дорозі, але це не була така віра, яка б принижувала когось іншого. У нього це виходило делікатно», — розповів Громадському третій президент України Віктор Ющенко. Він — прихожанин УПЦ КП, але те, що політики ходять до різних церков не завадило їм породичатися. Порошенко — кум Ющенка, який хрестив двох його дочок.
Не хизувався Порошенко й пожертвами на користь церкви. Хоча той таки Ющенко згадує: 2005-го він власним коштом поставив іконостас у відбудований Свято-Троїцький собор Києво-Печерської Лаври.
«У Петра Олексійовича були нейтральні погляди: от є у нас церква, ми до неї ходимо. Питання про незалежність церкви або про зміну її юрисдикції з’явилися вже пізніше, оскільки це стало предметом національної безпеки», — каже митрополит Переяслав-Хмельницький та Вишневський УПЦ МП Олександр (Драбинко).
У 2005-му роцу власним коштом Порошенка поставили іконостас у відбуваному Свято-Троїцькому соборі Києво-Печерської Лаври (на фото — фасад Свято-Троїцького собору, Київ, 27 червня 2014 року) EPA/YURI KOCHETKOV
Активно до церковних справ Порошенко став долучатися після Революції гідності. Наступного дня після втечі Віктора Януковича, він разом із Андрієм Деркачем (на той час позафракційним народним депутатом і водночас членом дорадчого органу РПЦ — «міжсоборної присутності») та декількома ієрархами УПЦ МП заспокоював активістів, які зібралися біля Києво-Печерської Лаври. Ті хотіли перевірити, чи не вивозять звідти церковні коштовності.
«Я зателефонував Андрію Деркачу, а він в свою чергу покликав Петра Олексійовича, якому зрештою і вдалося заспокоїти публіку, — згадує Драбинко, — а от Вадима Новинського (народного депутата від «Опозиційного блоку», який позиціонує себе як захисника УПЦ МП — ред.) тієї ночі біля Лаври не було».
Наступного дня, 24 лютого, Порошенко приїхав на засідання Синоду (церковного уряду) УПЦ МП. Тоді серед верхівки церкви сталася драматична ситуація. Чинний митрополит Київський Володимир (Сабодан) за станом здоров’я вже не міг нею керувати, тож згідно статуту, члени Синоду мали обрати виконувача обов’язків митрополита. Однак, частина ієрархів не хотіла цього робити, наполягаючи, щоб церквою поки що управляв Синод.
На засідання Порошенка запросив Деркач. Той приїхав і звернувся до синодалів: «Владики, я є прихожанином нашої церкви і мені від імені нашої церкви треба вийти на Майдані і сказати людям, хто буде говорити від імені церкви, і що церква може сьогодні сказати», — цитує з пам’яті Порошенка Олександр (Драбинко). Після чого додає, що його слова були прийняті. Зрештою Синод обрав місцеблюстителя — ним став митрополит Чернівецький та Буковинський Онуфрій, який, як стверджують джерела серед ієрархів УПЦ МП, до того ж є кумом Деркача.
У якості кого Порошенко був присутнім на засіданні Синоду? Митрополит Олександр на це питання відповідає так: «Він був просто лідер, якого всі знали та до якого ставилися з повагою».
За три місяці після того митрополит Володимир помер. У серпні 2014-го, на засіданні Собору УПЦ МП Онуфрія обрали митрополитом Київським. Шостого липня Порошенко прийшов до Лаври на прощання з Володимиром. Співрозмовник Громадського з церковних ієрархів розповідає, що того дня став свідком розмови Порошенка з Деркачем та академіком Юрієм Богуцьким, згодом радником президента. Ніби-то Порошенко запитав Деркача, чи вирішено вже, кого мають обрати митрополитом, а той у відповідь сказав, що ним буде Онуфрій.
Недоброзичливці президента з числа ієрархів УПЦ МП стверджують, що Порошенко мав свої плани на те, хто має стати Київським митрополитом. Начебто на тих виборах президент уболівав за митрополита Вінницького та Барського Симеона. Він вийшов до другого туру виборів разом з Онуфрієм і митрополитом Бориспільським та Броварським Антонієм, однак у підсумку посів останнє місце.
Втім, офіційних підтверджень, що Порошенко якимось чином агітував учасників Собору за кандидатуру Симеона, немає. Принаймні зараз президент та Симеон мають одні погляди — митрополит Вінницький та Барський чи не єдиний з ієрархів УПЦ МП, хто відкрито підтримує автокефалію.
ЧИТАЙТЕ ТАКТОЖ Батогом чи пряником: як Московський патріархат долучають до нової автокефальної церкви
Більшість ієрархів УПЦ МП виступають проти ідеї автокефалії. Проте так було не завжди. За часів митрополита Володимира ця церква сама порушувала питання про визнання її незалежності. Втім, розраховувала отримати її від Московського патріарха. У музеї Володимира музеї в Києві досі можна побачити газету з його інтерв’ю 1993 року, з твердженням про те, що УПЦ поступово йде до своєї незалежності, але цей процес ні в якому разі не можна форсувати.
Митрополит Онуфрій такі погляди попередника не поділяв і виступав за існування УПЦ як складової Російської православної церкви.
Поки Володимир чекав автокефалії від Москви його опонент з УПЦ КП Філарет розраховував, що незалежність Української церкви визнає Вселенський патріарх. Історично саме він вважається «першим серед рівних» у православному світі. Втім Московський патріархат ставив під сумнів такий його статус, аргументуючи це тим, що Константинополь «втратив чистоту православ’я», підписавши 1439 року Флорентійську унію — договір про об’єднання з католицьким Римом. Ще один закид РПЦ — Вселенський патріарх перебуває на території Туреччини, де панівна релігія – іслам.
За словами Варфоломія, надати незалежність УПЦ його просили всі президенти України, окрім Віктора Януковича. Найближче до цього підійшов Віктор Ющенко. У 2008-му Вселенський патріарх навіть вперше за 300 років приїхав до Києва. Ющенко згадує, що той візит мав засвідчити — Варфоломій вважає Україну своєю канонічною територією, водночас він планував використати візит Вселенського, щоб погодити з ним «дорожню карту» надання автокефалії. Втім до Києва терміново прилетів Московський патріарх Алексій II. Він домігся незапланованої зустрічі з Варфоломієм, за підсумками якої Вселенський патріарх відклав питання томосу для України «в довгу шухляду».
Подробиці тих перемовин Ющенко детально розповів в інтерв’ю Громадському. Він стверджує: Алексій II пообіцяв Варфоломію, що підтримає скликання Всеправославного собору — з’їзду очільників всіх церков світового православ’я, рішення якого мають вищу силу у православній церкві — та приїде на нього. Востаннє собор збирався понад 100 років тому і Варфоломій вважав його проведення — справою свого життя. Натомість РПЦ не підтримувала таку ініціативу, що за правилами унеможливлювало скликання Собору. На ньому Варфоломій планував серед іншого обговорити питання порядку надання автокефалії помісним церквам. В обмін на згоду провести Собор, Алексій II домовився, що до цієї події Варфоломій не торкатиметься питання незалежності Українській православній церкві.
Наступник Алексія II — патріарх Кирило не дотримав слова свого попередника. Хоч РПЦ погодилась на проведення собору, який зрештою відбувся з 20 по 26 червня 2016 року на Криті, представників РПЦ на нього не приїхали.
Станом на початок 2015 року перспектив отримати автокефалію в УПЦ практично не було. З одного боку, проти цієї ідеї виступав Московський патріарх та митрополит Онуфрій, з іншого — Вселенський патріарх ще сподівався, що представники РПЦ наступного року приїдуть на Всеправославний собор, тож йому не було сенсу порушувати «українське питання» і тим самим дратувати Москву. Втім, саме тоді українська влада почала перемовини зі Вселенським патріархом щодо створення помісної церкви та надання їй незалежності.
«У грудні 2014-го президент призначив мене заступником голови Адміністрації президента, а вже у 2015-му я почав регулярно їздити до Стамбула на перемовини», — Ростислав Павленко, радник Петра Порошенка, який у 2014-2018 був заступником голови Адміністрації президента, згадує, як на початку 2015 року українська влада почала перемовини зі Вселенським патріархом.
Чому Порошенко, на той час прихожанин УПЦ МП, який ніколи до того не висловлювався на підтримку автокефалії, раптом вирішив піти шляхом Віктора Ющенка та знову спробувати отримати томос? Президент ніколи прямо не розповідав про це. Висловлюючись на тему церкви, він неодноразово запитував, як можна бути прихожанами церкви, священики якої не відспівують загиблих воїнів АТО та дітей, хрещених у парафії іншої церкви. ЗМІ дійсно повідомляли про подібні випадки та цитували офіційні підтвердження такої позиції деякими священниками УПЦ МП. До того ж, у лютому 2015 року митрополит Онуфрій поїхав до Москви на святкування шостої річниці обрання на престол патріарха Кирила. В той час на Донбасі тривала Дебальцівська операція, а Порошенко готувався до нових перемовин Нормандської четвірки, підсумком яких став «Мінськ-2».
«Петро Олексійович неодноразово повторював митрополиту Онуфрію: “подумайте, за кого ви молитесь?”» — переповідає співрозмовник з близького оточення президента.
Наочна демонстрація розриву між керівництвом УПЦ МП та президентом відбулася восьмого травня 2015-го року. Тоді митрополит Онуфрій, разом із митрополитом Антонієм (Поканичем) та Іоною (Черепаном), намісником монастиря, до якого стільки років ходив Порошенко, не встали у гостьовій ложі парламенту, коли всі присутні стоячи вітали оплесками імена військових, яких президент нагородив званням Героя України за участь у бойових діях на Сході.
Митрополит УПЦ МП Онуфрій (другий ліворуч), митрополитом Антонієм (Поканичем) та Іоною (Черепаном) під час урочистого засідання Верховної Ради у День примирення, Київ, 8 травня 2015 року ВЛАДИСЛАВ МУСІЄНКО/УНІАН
Поки Порошенко переживав трансформацію з прихожанина УПЦ МП у прихильника автокефалії та створення помісної церкви, всередині всіх трьох православних церков теж відбувалися метаморфози.
Керівники УПЦ КП та УАПЦ вели перемовини про об’єднання двох церков та створення нової, якій і мав надати автокефалію Вселенський патріарх. У липні 2015-го вони звернулися до Варфоломія з проханням надати автокефалію. Вже у вересні того ж року УПЦ КП та УАПЦ планували провести об’єднавчий собор, однак не склалося. Патріарх УАПЦ Макарій запропонував долучити до перемовин представників УПЦ МП, утім щодо цього питання згоди не дійшли, і переговори про об’єднання припинили.
Паралельно тривав діалог команди президента із Вселенським патріархом — саме тоді до Києва вперше приїздив екзарх Вселенського патріархату — митрополит Гальський Еммануїл. Та певний прогрес був — 28 липня на святкування Хрещення України-Русі приїхав представник Вселенського патріарха — митрополит Канадський Юрій (Каліщук), який повідомив, що «Константинопольський патріархат докладе всіх зусиль для створення в Україні єдиної помісної церкви». В свою чергу Порошенко на тих святкуваннях чи не вперше офіційно повідомив, що Україна, як незалежна держава, має право на незалежну помісну православну церкву.
Першу серйозну спробу отримати томос про автокефалію президент здійснив 2016-го. Несподівано допомогти йому в цьому вирішили автокефали з УПЦ МП.
10 березня 2016-го Порошенко полетів до Стамбула, де серед іншого вперше особисто зустрівся із Варфоломієм. Українські чиновники, які тоді входили до офіційної делегації характеризують розмову між президентом та патріархом як «жорсткий тет-а-тет». На прес-брифінгу після неї Петро Порошенко лише зазначив, що обговорив з патріархом «єдину помісну православну церкву, яку прагне і чекає український народ». Варфоломій у свою чергу пообіцяв «молитися за мир і єдність в Україні». Зустріч відбувалася напередодні омріяного Варфоломієм Всеправославного собору, запланованого на червень 2016-го на Криті. Втім Вселенський та Московський патріархи не могли дійти згоди, які саме питання повинні обговорюватись на майбутньому Соборі. До того ж, після збиття турецькими військовими російського винищувача на кордоні з Сирією різко загострилися стосунки Росії та Туреччини, на вимогу РПЦ Варфоломій навіть погодився перенести майбутній Собор зі Стамбула на грецький острів Крит.
16 червня, за день до запланованого відкриття Собору, Верховна рада офіційно звернулася до Вселенського патріарха з проханням надати церковну незалежність. На той час уже було відомо, що представники РПЦ на Крит не приїдуть. Але до чого тут українські депутати? Офіційне пояснення виглядає так: за правилами про надання автокефалії до Вселенського патріарха мають звернутись як представники церкви, так і світська влада.
Президент України Петро Порошенко (другий ліворуч), Вселенський патріарх Варфоломій I (ліворуч), екзарх Вселенського патріархату — митрополит Гальський Еммануїл (третій ліворуч) під час зустрічі у Стамбулі, Туреччина), 10 березня 2016 року МИХАЙЛО МАРКІВ/POOL
Однак найцікавіше, що ідеологом звернення парламенту до Константинополя виступив митрополит Олександр (Драбинко) з УПЦ МП, колишній секретар митрополита Володимира та прихильник автокефалії. Саме Драбинко підготував текст звернення та переконав знайомих депутатів із різних фракцій зареєструвати його у Верховній раді.
«Я відчував, що це був момент, коли більшість ієрархів УПЦ МП все ще почувалися розгублено, і могли підтримати автокефалію», — згадує зараз Драбинко.
Ініціативу групи депутатів підтримав спікер Андрій Парубій, так само як і керівники двох інших православних церков. Тож з голосами в Раді проблем не було. Втім отримати томос у 2016-му не вдалося.
«Я не врахував, що звернення було до початку Собору на Криті, треба було звертатися вже після нього», — каже митрополит Олександр.
Вже після завершення Собору Варфоломій звернення українського парламенту прийняв та створив комісію, яка мала його розглянути та підготувати висновки. Фактично РПЦ своїми діями ров’язала йому руки щодо України. Нагадаємо, на Собор представники Московського патріарха не приїхали. Утім із рішенням щодо України Варфоломій не поспішав.
Один із українських високопосадовців, який також зустрічався із Вселенським патріархом, згадує: після зустрічі Порошенка та Варфоломія він уперше дізнався про конкретні вимоги, які, на думку Вселенського патріарха, мали передувати наданню автокефалії. Для цього українська влада повинна була:
- відродити в Києві ставропігію (фактично посольство) Вселенського патріархату, яка існувала до 1686 року;
- переконати президента Туреччини Ердогана відновити православну семінарію на острові Халкі поблизу Стамбула — саме цю семінарію традиційно закінчували патріархи, там же вчився свого часу і Варфоломій;
- забезпечити міжнародну підтримку надання церковної незалежності.
Крім того, Варфоломій вважав за необхідне заново висвятити в сан усіх священиків УПЦ КП та УАПЦ, а також мав свої думки щодо внутрішнього устрою майбутньої незалежної церкви.
Із першою вимогою особливих проблем не було. Одразу два учасники перемовин із Варфоломієм згадують, що спочатку запропонували йому у якості резиденції в Києві нещодавно відбудовану церкву Святого духа колишнього Братського монастиря на території Києво-Могилянської академії. Втім пропозиція Вселенському патріарху не сподобалася. У підсумку він пристав на іншу пропозицію — Андріївську церкву. Символічно, що на той час приміщення двоповерхового стилобату церкви ділили між собою УПЦ КП та УАПЦ.
Під час перемовин з Ердоганом, Порошенко, як стверджують наші співрозмовники, з’ясував, що другу вимогу Варфоломія виконати неможливо.
Президент Туреччини пропозицію відновити семінарію вислухав та, як стверджують співрозмовники Громадського, які спілкувались із Ердоганом, у відповідь повідомив, що теоретично міг би зробити це тільки після того, як греки відновлять турецькі мечеті у провінції Фракія. І додав, що навряд греки погодяться.
«Це не ваша війна, а війна Туреччини та Греції», — переказують члени української делегації слова Ердогана. Варфоломій — грек за походженням, до того ж, носить титул архієпископа Константинопольського (грецька назва Стамбула до завоювання його турками у 1453 році).
Утім в цілому ідею надання незалежності українській православній церкві президент Туреччини підтримав. «Під час зустрічі з Ердоганом я порушував питання необхідності створення в Україні помісної церкви, на що він мене прямо запитав: “Навіщо це мені, мусульманину?”. Я відповів, що це питання безпеки моєї країни, на що він відповів: “я розумію”», — згадує Мустафа Джемілєв, народний депутат, уповноважений президента з питань кримсько-татарського народу.
З міжнародною підтримкою рішення про автокефалію теж були проблеми. У Вашингтоні тривала президентська кампанія. Адміністрація Барака Обами сприймала ідею автокефалії обережно.
У Державному департаменті питаннями релігії займався посол США з питань релігій Давид Саперстейн, призначений ще за часів Барака Обами. Два українські посадовці, які в той час мали зустріч із Саперстайном переконують, що тоді він радив не торкатися ідеї церковної незалежності, оскільки це «дуже делікатне питання».
Радник президента Ростислав Павленко згадує: весь 2017 рік фактично пішов на перемовини щодо напрацювання «дорожньої карти» надання томосу.
«Перемовини можна вести за принципом акрівії, або за принципом ікономії, зрештою ми пішли саме шляхом ікономії», — каже Павленко. За його словами, домовилися про таку послідовність дій:
- скасування рішення 1686 року про передачу Київської митрополії Московському патріархату;
- зняття анафеми (відлучення від церкви), яку на митрополита Філарета наклала РПЦ, та поновлення церковного спілкування з Макарієм;
- об’єднавчий собор українських церков;
- вручення томосу.
Рухатись «дорожньою картою» президент та Вселенський патріарх почали тільки навесні 2018-го. Що змінилося на той час? Стосунки Варфоломія та Московського патріарха Кирила остаточно зіпсувалися. Це сталось після того, як 29 листопада 2017-го архієрейський собор РПЦ не визнав підсумки Всеправославного собору на Криті.
Натомість Україна отримала підтримку ідеї автокефалії з боку Державного департаменту США.
У липні 2017-го новий президент США Дональд Трамп звільнив Давида Саперстейна з посади посла з питань релігій. Тривалий час Сенат США не міг погодити кандидатуру його наступника. Зрештою, 1 лютого 2018 року віце-президент Майк Пенс таки прийняв присягу нового посла Сема Браунбека. Вже за півроку він прилетить до Києва і після зустрічі з Порошенком скаже, що помісна церква — великий крок у бік свободи народу України.
Ще одним позитивним сигналом для України стало призначення у березні 2018-го нового державного секретаря — Майка Помпео, який перед тим очолював ЦРУ. За тиждень до призначення до Держдепу Помпео відвідав Україну і зустрівся з Порошенком. Посол України у США Валерій Чалий згадує, що Помпео, як і віце-президент Пенс, підтримав ідею надання автокефалії. «Був Форум релігії, де був Помпео і Пенс. Ми зустрічалися із ними і порушили це питання, вони нас підтримали», — сказав Чалий Громадському. Помпео теж офіційно підтримав надання томосу про автокефалію.
«Якщо ви хочете вирішити питання, і про ваші наміри не знають країни ЄС та США, як правило, ви програєте. Світ переповнений цілою низкою балансів, і всі розуміють, що рішення щодо томосу — це не тільки церковне питання, — переконаний Віктор Ющенко та додає — це не означає, що хтось може ухвалити рішення замість Вселенського патріарха, але коли світова спільнота співпереживає нам, кроки будь-якого патріарха робляться набагато простіше».,%20Patriarch%20Kirill,%20Moscow,%20Russia,%2024%20May%202010.jpg/large.jpg)
Стосунки Варфоломія та Московського патріарха Кирила остаточно зіпсувались після того як 29 листопада 2017-го архієрейський собор РПЦ не визнав підсумки Всеправославного собору на Криті (на фото — Кирило (ліворуч) та Варфоломей у Соборі Христа Спасителя в Москві, Росії, 24 травня 2010 року) EPA/SERGEI CHIRIKOV
А що ж Ердоган? Його стосунки з Варфоломієм теж стрімко погіршилися. В Туреччині Вселенського патріарха запідозрили у причетності до спроби військового перевороту в 2016-му. Тож Варфоломію вже стало не до відновлення семінарії. За офіційною версією турецької влади, до заколоту військових намовив проповідник руху «Хизмет» Фетхуллах Гюлен. Водночас Турецькі ЗМІ після путчу звертали увагу на те, що буквально за три години до його початку Варфоломій вилетів до Словаччини.
Українські дипломати переповідають чутки, що президент Росії Володимир Путін під час однієї з зустрічей з Ердоганом, серед іншого, натякнув президенту Туреччини, що було б доречним, аби той припинив оренду земельної ділянки, де розташована резиденція патріарха і таким чином змусив би його залишити Стамбул. Віктор Ющенко говорить, що теж чув подібне. Тим не менш, Ердоган на такий крок не пішов.
Московський патріарх Кирило останньої миті спробував повторити маневр свого попередника Алексія II. 31 серпня він прилетів до Стамбула та спробував переконати Варфоломія змінити плани щодо України. Втім, як свідчить стенограма тієї зустрічі, опублікована виданням ortodoxia.info, повторити успіх попередника Кирилу не вдалося — йому відмовили.
11 жовтня за підсумками Синоду Вселенського патріархату, Варфоломій оголосив про зняття анафеми з Філарета та скасування рішення про передачу Київської митрополії РПЦ. Остання таке рішення не визнала та розірвала спілкування з Варфоломієм.
15 грудня в Києві відбудеться об’єднавчий собор Української помісної православної церкви. Одним із головних претендентів очолити її став представник УПЦ КП Епіфаній. 6 Січня 2019-го очільник новоствореної об’єднаної церкви разом із президентом полетить до Стамбула, де Варфоломій вручить томос про автокефалію — процедуру отримання церковної незалежності буде завершено.
Прибічники «зради» переконані, що Порошенко спеціально все спланував так, щоб Україна отримала незалежну церкву напередодні президентських виборів. Та аналіз переговорів свідчить — це не так. Адже ця подія залежала від збігу великої кількості факторів, на які президент не завжди міг уплинути. Втім, усі співрозмовники Громадського, які брали участь у переговорах погоджуються в одному — Порошенко справді «пришвидшував» церковні процеси, хоча б тому, що боявся втратити момент, як це колись сталося із Ющенком.
Порошенко тим часом, вочевидь, не бачить нічого поганого у тому, щоб використовувати церковну риторику у своїй передвиборчій програмі. З літа цього року вулиці українських міст заполонили білборди з написами «Армія! Мова! Віра!». Деякі державні заходи віднедавна супроводжуються «всенародними молитвами», на які часто людей із регіонів запрошує і організовано звозить місцева влада. Телевізійні рекламні ролики сповіщають, що «томос — споконвічне прагнення українського народу». Втім, наразі Порошенкові це не надто допомагає: згідно з останніми соціологічними дослідженнями, чинний голова держави поки що не потрапляє до другого туру виборів.
Переконати в необхідності створення в Україні незалежної православної церкви митрополита Іону — настоятеля Свято-Троїцького Іонінського монастиря, прихожанином якого багато років був, — Порошенко не зміг. Той відкрито критикує ідею автокефалії. Спілкуватися із Громадським на тему стосунків Порошенка та церкви він не захотів, відписавши: «Мені складно сказати, що у нього в душі».
