У кризові моменти все вирішує не більшість, а ті, кого найбільше дістало, кому набридли відмовки, лицемірство, маніпуляції
Колись давно вони стояли на сцені Майдану і боягузливо підтакували вимозі людей берегти свободу слова, свободу зібрань та громадянське суспільство.
Проходить час, і вони несміливо починають війну проти журналістів, створюючи бази даних «зрадників».
Потім вони бездоказово таврують колаборантами і агентами Кремля цілі редакції, визнаючи тим самим власну імпотенцію.
Ще через кілька місяців вони прирівнюють активістів до злодіїв-мільярдерів у високих кабінетах, вимагаючи показати свої доходи.
Коли з них сміється весь світ, вони від безсилля вигадують закон про наклеп.
Потім по всій країні – починаючи від Харкова, Одеси, Рівного та закінчуючи Києвом – різні люди від імені влади відкрито і масово б’ють активістів і підпалюють редакції.
Погано, коли мовчить совість. Злочинно, коли мовчить мораль
Потім вони відкрито посміхаючись, обливають їх зеленкою, потім – кислотою…
А коли люди виходять на вулицю, щоб висловити протест, їм нічого не залишиться окрім як ховатися в кабінетах, закривати метро і звинувачувати всіх у зраді, колабораціонізмі й істериці.
Але може так статися, що буде вже пізно. Тому що потім люди відмовлять їм у праві бути владою, називатися владою і прикриватися владою.
Тому що люди захочуть тільки одного – розправи над тими, хто відкрито посміхався, коли били, плював їм в обличчя, коли захищали мажорів, і ігнорував їх крики, коли відпускали на свободу вбивць і злочинців.
Звичайно, сьогодні вони можуть дивитися на рейтинги і заспокоювати себе тим, що хтось ще їх пам’ятає і навіть підтримує.
Але є один нюанс. У кризові моменти все вирішує не більшість, а ті, кого найбільше дістало, кому набридли відмовки, лицемірство, маніпуляції, кому найбільше страшно і хто готовий діяти.
Мені здається, ми все ближче і ближче до межі, за якою буде складно один одному щось пояснювати і виправдовуватися.
Погано, коли мовчить совість. Злочинно, коли мовчить мораль. Але зовсім страшно, коли відмовляє пам’ять. Пора згадати помилки минулої влади і зупинити цей танець на граблях.
Що я зробив би на місці тих, хто зараз приймає рішення:
- Визнати, що були допущені помилки і перекваліфікувати всі кримінальні провадження за фактами нападів на журналістів і активістів відповідно до з логіки й розуму. Не «хуліганка і відпустити на поруки або під особисте зобов’язання», а 171 стаття за фактом перешкоджання журналістам і завдання середніх і тяжких каліцтв.
- Створити єдиний координаційний центр у складі всіх правоохоронних органів з розслідування всіх випадків щодо нападу на журналістів і активістів.
- Припинити використовувати діючих і колишніх співробітників правоохоронних органів для залякування під час мирних акцій протестів.
- Демонстративно покарати – звільнити і почати кримінальні провадження стосовно тих, хто був причетний до таких інцидентів.
- Припинити тотальне цькування в мережі і в офлайні всіх неугодних, хто вказує на злодійство, корупцію і зловживання владою.
Це стосується всіх. Президента. Міністра внутрішніх справ. Генпрокурора. Суддів. І тих, хто злочинно йшов у них на поводу – починаючи від рядових поліцейських і закінчуючи генералами СБУ, що організовують стеження і прослуховування.
І найголовніше. Зараз потрібна адекватна, зрозуміла і чітка публічна позиція. Треба взяти на себе відповідальність і відкрито продемонструвати за що ми і проти чого. Не вдавати, що все нормально. Не вдавати, що не причетні. Інакше саме так все і буде.
Мустафа Найєм
Текст опубліковано з дозволу автора
НВ
