Багато правозахисників сподівалися, що після Майдану Україна стане «острівцем свободи» в Східній Європі і гостинною пристанню для втікачів від сусідніх авторитарних режимів. Однак на ділі все виходить не зовсім так.
ТУРЕЦЬКИЙ ГАМБІТ. 16 липня співробітники розвідувальної служби Туреччини вивезли з України жителя Миколаєва журналіста Юсуфа Інана. Журналіст – громадянин Туреччини, але останні три роки жив в Україні, тут у нього дружина і двоє маленьких дітей. На батьківщині його звинувачують у причетності до руху опозиційного проповідника Фетхуллаха Ґюлена. Нагадаємо, саме Ґюлена турецька влада називає організатором невдалої спроби військового перевороту влітку 2016 року.
У Генпрокуратурі підтвердили: Україна видала Інана за запитом турецької сторони. У той же час, в Європі затримання журналіста сприйняли як тривожний сигнал. Представник ОБСЄ з питань свободи ЗМІ Арлем Дезір навіть направив українській владі лист з проханням не допустити депортації Юсуфа Інана. Проте, журналіста все-таки вивезли до Туреччини.
ПІД ЗАЗГРОЗОЙ. Через кілька днів видання «Країна» опублікувало список з десяти турецьких громадян, яким також нібито загрожує депортація. Серед них – відомий турецький журналіст Юнус Ердогду, який постійно проживає в Україні з 2005 року.
На підтримку Ердогду виступили Міжнародна і Європейська федерації журналістів. Ці організації звернулися до української влади з проханням захистити журналіста. А депутат Європарламенту Ребекка Хармс закликала Київ зупинити викрадення турецьких громадян спецслужбами Туреччини.
І КУРДІВ ТЕЖ. Депортація Інана – не перший випадок, коли Київ видає Анкарі турецьких опозиціонерів. Наприклад, в лютому 2017 року в аеропорту Одеси затримали курдського публіциста Ризу Кана. Турецька сторона підозрювала його в підтримці «Робітничої партії Курдистану» – опозиційного угруповання, яку офіційна Анкара вважає «терористичною організацією».
СТАТУС НЕ ДОПОМОЖЕ. За даними правозахисників, затримання загрожує навіть тим іноземцям, які просять в Україні політичного притулку. Так, в квітні 2017 року видання «Думська» повідомляло про затримання в Одесі курдського активіста. Чоловіка заарештували прямо в офісі Державної міграційної служби, куди він звернувся за статусом біженця.
Втім, з загрозою депортації стикаються не тільки турецькі громадяни. EtCetera вже повідомляв про затримання в Києві в жовтні 2017 року казахстанської незалежної журналістки Жанари Ахметової. Під тиском громадськості її звільнили, а зараз журналістка судиться з міграційною службою, щоб отримати статус політичної біженки.
НАЗАД ДО ПУТІНА? Навіть людям, які рятуються від політичних переслідувань путінського режиму, нерідко відмовляють у політичному притулку в Україні. Наприклад, жителя Казані Ельдара Валієва на батьківщині звинуватили в причетності до мусульманського руху Хізб ут-Тахрір, забороненого в Росії. В травні 2017 року він з сім’єю переїхав до Одеси, сподіваючись отримати статус біженців. Однак в міграційній службі документи Валієва відмовилися навіть приймати. Сім’я переїхала до Львова і подала документи там.
ЧОМУ ТАК? У проекті «Без кордонів», учасники якого допомагають біженцям та політемігрантам, розповідають, що до Майдану головною причиною відмови в статусі біженця були політичні мотиви. Громадяни Росії та інших країн колишнього СРСР не мали практично ніяких шансів отримати політичний притулок, оскільки Київ не хотів «сваритися» з владою цих країн. Зараз ситуація змінилася. Деяким біженцям дають статус, іншим – ні, причому причини відмови часто залишаються незрозумілими для правозахисників.
У проекті «Без кордонів» вважають, що вирішити проблему можна, тільки створивши прозору систему прийняття рішень про надання статусу біженця. Такі рішення повинні приймати професіонали, які розуміються на проблемі. Адже відмова людині в політичному притулку часто може виявитися фатальною в його долі.
EtСetera
02.08.2018
