Яким має бути мистецтво у ХХІ столітті?
Питання настільки розлоге, щоб не сказати неосяжне. Поведемо мову про окремі напрямки тлумачення мистецтва.
Важливими і цікавими можуть бути трактування, бачення, зокрема малярства поза рамками класичного мистецтвознавства, своєрідне «прочитання» – МИСТЕЦТВО БЕЗ РАМОК, АБО ЖИВОПИС БІЛЬШЕ НІЖ ЖИВОПИС… Ця теза аж ніяк не суперечить канонам цієї спеціальності.
На початку цього року під час розмови з Анатолієм Криволапом почув і таке: «Література, музика, живопис, – говорять про одне і те ж, треба це використовувати у своїй професії…» .
Перетікання, переходи, спорідненість – емоцій, настроїв, змістів, споминів, мелодик, асоціативізмів у взаєминах поміж малярством, поезією (літературою), музикою, філософією, психологією, – це може бути одним із векторів у дослідженнях. Якщо поставити живопис у центр розгляду, то можна вивчати, досліджувати його на предмет поетики, музичності, психологізму, філософічності й асоціативного бачення. Ці складові перетікають від однієї до наступної, чи то по колу, чи спіралеподібно. Зупинімося дещо детальніше на наступному…
Поетика… «Поетика» Арістотеля – перший твір, у якому узагальнені естетичні знання і літературні категорії античного світу, зведені у цілісну систему. Тепер точка зору на поетику застосовується не тільки щодо поезії й літератури, а й до всього мистецтва. Один митець спроможний створювати роботи різностилеві, а поетика кожного зі стилів має свої особливі риси.
Неодноразово доводилося віднаходити спорідненість, суголосність змісту в окремих віршах певного автора, незалежно від часу їх написання, і у відповідних картинах митця…
Енігматизм. Ця художня манера властива поетиці деяких митців ( знаменитих теж). Енігматичними є певні твори Леонардо да Вінчі і Мікеланджело, адже можлива таємниця сюжету.
Арт – деко (орфізм, симультанізм, футуризм): течія мистецька першої половини ХХ століття, синтез модерну і неокласицизму. Засновниками орфізму являються Робер і Соня Делоне (уродженка України) у співпраці з Ф. Купкою, Ф. Пікабія, М. Дюшаном. Назву манері письма дав поет Г. Аполлінер. Подружжя Делоне вивчали теорію кольору авторства Мішеля – Ежена Шевреля, експерименти з кольором назвали симультанізм (Роберу не подобалася назва орфізм). Симультанізм мав прояв, – коли один малюнок, або його частина, розміщена біля іншого, впливав на обидва водночас, виникав ефект взаємного проникнення предметів одного в другий, ефект руху через гру кольору і світла, плюс музичність ритмів. Іншими словами, симультанізм – це здатність мислення синтезувати багатопредметні ситуації, які виникають одночасно.
Колір відігравав роль природної мови виразу філософських і релігійних поглядів, – від доби первісної історії до постання новітньої (неоновітньої). Кольором можуть бути позначені – планети, відтінки настрою, фонтани… У Тибеті боги зображаються – білим кольором, гобліни – червоним, дияволи – чорним. Знаки зодіаку також співвідносяться з барвами. Овен відповідає чисто червоній, Рак – помаранчево – жовтій, Стрілець – чисто синій. Музичні ноти і планети: До – Марс, Ре – Сонце, Мі – Меркурій…
Малярство, колір і музика… Музика вже кілька віків є тим мистецтвом, що користується власними засобами не для відображення явищ природи (є винятки), а для виразу духовного життя музиканта і для створення своєрідного життя музичних тонів. Василь Кандинський надихався для написання абстракцій музикою Вагнера і Шенберга. Він означив поділ на 2 методи творчості: мистецьку інтерпретацію натури (копіювання) і спосіб віртуоза (компонування), – твір виникає, постає з «самого митця», як є в музиці. Для швейцарського художника П. Клеє особливе значення у творчості мала музика В. А. Моцарта.
Музичний імпресіонізм. Він живився живописним (К. Моне, П. Сезанна, А. де Тулуз – Лотрека) і є паралельним символізму у літературі. Головні імпресіоністи в музиці – К. Дебюссі, М. Равель, Е. Саті.
Імпресіоніcтичні картини українських митців…, – першим годиться назвати Олександра Мурашка , знакового українського митця, роботи його заворожують, вони яскраві, експресивні. Приваблюють своєю світлоносністю, динамікою, рухом зображеного і твори молодої художниці, пост – імпресіоністки Оксани Свіжак, які наповнені музичним підтекстом.
Музика – то самостійне єство, яке живе поряд з Природою на рівних правах і яке у своїй внутрішній сутності вільне від тісних зв’язків з нею. Музика може бути моделлю для антинатуралістичного мистецтва.
Синтез звуку і кольору відображено у творчості Святослава Крутикова – композитора, музиканта і художника. Як композитор кіно вперше заявив про себе у фільмі «Акварелі Києва», знятому А. Микульським. Свій стиль малювання порівнює з імпровізацією у музиці. Його абстрактні роботи, переважно нефігуративні, містять фантазії автора.
Підсумовуючи деякі суголосності музики і живопису, скажу наступне… Авангард знайшов у музиці самодостатню, чисту, абстрактну форму… І тому пластичні мистецтва, передовсім живопис, так сильно відгукнулися на поклик музики.
Філософія і мистецтво. Тема широченна і мабуть бездонна. Від філософії краси у китайському живописі до філософії українського малярства. Фундатор української філософії Г Сковорода у трактаті «Кільце» писав: «Давні мудреці мали свою особливу мову, вони змальовували свої думки образами, неначе словами. Ці образи були фігурами небесних і земних істот, наприклад, Сонце означало Істину, кільце або змій, що скрутився у кільце, – вічність, якір – переконання або пораду… Образ, що містить у собі таємницю, називається по-грецьки emblemа, тобто вправка, ніби у перстень алмазу, наприклад, зображений гриф з таким написом: «Наглонароджене швидко зникає», або оберемок трави з цим написом: «Будь-яка плоть – трава». Якщо таких фігур дві чи три скласти разом, тоді називалося sumbolon, conjectura по-римськи; по- нашому сказати б: скидка, змітка*…».
Філософія мистецтва тим чи іншим способом висвітлюється в окремих матеріалах різних авторів, значно менше є розвідок про психологію мистецтва. Це дуже складна ділянка праці. Адже добре було б, щоб дослідник був професійним психологом, або щонайменше знався на психології й розумівся на мистецтві.
Дуже гарний приклад для наслідування і вивчення маємо в царині літератури. Це вдумливі праці доктора філології Ніли Зборовської (1962–2011): «Психоаналіз і літературознавство», «Код української літератури» й ін. Рецензенти переважно обходили стороною її книжки, або, як мовив інший доктор філології Володимир Панченко (1954–2019), який, мабуть, найкраще висловив суть подивування колег : «Полемізувати з Н. Зборовською нелегко, оскільки головний її аргумент – «психоаналіз показує…». Це нагадує посилання на волю Всевишнього: спробуй запереч!».
Аби полемізувати з такою дослідницею як Н. Зборовська, потрібно бути освіченим десь на тому ж рівні. А її рівень знань і розуміння предмета, про який писала, був досить високий, для більшості недоступний.
Психоаналіз на наших землях з’явився майже зі 100-річним припізненням. Жиль Дельоз і Фелікс Гваттарі ввели термін «шизоаналіз» і присвятили йому двотомну працю: «Анти-Едіп» і «Капіталізм і шизофренія». Цей метод застосовувала у своїх дослідженнях Ніла Зборовська.
Головна книжка авторки «Код української літератури» має підзаголовок «Проект психоісторії новітньої української літератури». Їй вдалося дати аналіз у розрізі історичному українській літературі від ХІХ століття до наших днів. У своїй праці дослідниця почасти значила і таке: «Як свідчить класична українська література, в імперській структурі відбувалася тотальна руйнація національної сім’ї («Люборацькі» А. Свидницького, «Повія» Панаса Мирного, «Кайдашева сім’я» Нечуя – Левицького та ін.). Згодом більшовицька влада зробить руйнацію національної родини основою своєї психополітики…». І ще одне, фантастичне відкриття: «Я виявила в автобіографічному романі Шевчука «Дім на горі» характерний для дискурсу язичництва суб’єкт байстрюка. Шевченко не випадково акцентував увагу національної свідомості на появі синів-байстрюків, які й визначили маргінальний дух українського ХХ століття. Психічний розвиток байстрюка несе в собі несвідоме радикальне заперечення батька, батьківського коду…».
Критичні розвідки Н. Зборовської – це і археологія літератури і реконструкція. Вона – культуролог, блискучий публіцист, подібного не надибаєш з часів Донцова і Маланюка. Вона і філософ, та передусім психолог.
Чому стільки уваги приділено творчості Ніли Зборовської? Сподіваюся, подібні дослідження (психоаналіз, шизоаналіз) образотворчого мистецтва, з’являться раніше чи пізніше, і це буде великий прорив!
Архіважливими є взаємини поміж різними мистецтвами і традиціоналізмом, етнізмом, а також мітами, легендами, казками, переказами, бувальщинами,колядками, піснями, приказками кожної з земель України; значимою є своєрідність і неповторність кожної крайової школи малярства (Закарпатська, Львівська (Галицька), Одеська (Південна), ін.). Про це й інше розмову поведемо обов’язково, згодом…
Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог
* Conjectura – буквально 1. «поєднання, сполучення» і 2. «здогад, тлумачення». Г. Сковорода обирає перший рівень значення у своєму поясненні, очевидно, пам’ятаючи «дерево відповідностей (Сефірот)», закони відповідностей і сполучень, відомі герметичній традиції.
Ілюстрації:
1. Оксана Свіжак “Енергія води”
2. Олександер Мурашко (1875 – 1919).
3. Леонардо да Вінчі (1452 – 1519) “Джоконда”.
4. Соня Делоне, уродженка України (1855 – 1979).
5. Іван Ілько “Святвечір. Колядники”.
6. Іван Марчук Без назви (Цикл “Виходять мрії з берегів”).
7. Анатолій Лавренко “Вітрильник”.
8. Олексій Ямбих (1942 – 2015) “Крик”.
9. Володимир Гарбуз “Українська ніч”.
10. Іван Бровді “Поливанки на Юр’я”.
