Земельна реформа чи афера тисячоліття?

Ну і поговоримо про те, якою б мала бути земельна реформа у ТРЕТЬОМУ ТИСЯЧОЛІТТІ.

Що ми бачимо сьогодні? Чіткої мети немає, розуміння  до чого це призведе і якими будуть наслідки теж немає.

Давайте поглянемо під яким гаслом нині проходять ці перетворення. Перший – «Селянине, продай землю і ти станеш багатим». Другий, усі лобісти ліберального ринку земель як мантру завчили і повторюють, що їхня мета – дати право селянам повноцінно розпоряджатися своїм майном.

Стосовно першого, у всьому світі відомо, що для того, щоб стати багатими активи потрібно купувати, а не продавати. А земля є одним із найцінніших активів. По- друге, ніхто не каже, як будуть ощасливлювати і примножувати статки тих селян, які не мають паїв. Але, яким так само потрібні кошти на лікування і інші нагальні потреби.

Стосовно другого, якби дійсно законотворець ставив собі за мету надати повноцінне право власнику земельного паю ним розпоряджатися, то це були б абсолютно інші механізми, зокрема:

По-перше, земельна реформа 90-го року  і паювання 95-го робилося не задля того, щоб наступного дня усі пішли продавати свої земельні наділи. Ідея полягала в тому, щоб створити умови для зародження підприємництва та селі, сімейного фермерства і забезпечити селян стабільною базою для отримання доходів. Іншими словами, щоб використовуючи землю, вони могли заробляти гроші.  Але наявності земельного паю звичайно замало, –  потрібна техніка, посівний матеріал, добрива, ПММ, сховища тощо.

Тому сьогодні, якщо законотворень щирий у своїх намірах він би мав перше, що зробити – це створити умови для тих власників паїв, які хочуть їх обробляти і вести господарство. Бо це те ж один із способів розпорядження землею і чи не основний спосіб! І тоді нікчемне гасло «Селянине, продай землю і станеш багатим!» трансформувалося б у гасло конструктивне «Селянине – господарюй на своїй землі, ставай багатим і роби багатшою нашу країну!».

По-друге, якщо подивитися на це питання не з короткострокового ефекту, а оцінити наслідки для держави у середньо- та довгостроковій перспективі, що ми маємо. Наразі усі розвинені країни світу і ті країни, що стрімко розвиваються дбають за своє майбутнє. Якби нинішні автори так званої земельної реформи ставили собі такі ж цілі, то покупцями земель мали б бути Державний земельний банк, територіальна громада та Український Пенсійний фонд. В світлі останніх подій, коли населення розвинених країн стрімко старіє, Пенсійні фонди розвинених країн світу активно шукають джерела для їх наповнення, у тому числі за рахунок придбання ліквідних активів й нерухомості, які зможуть приносити дохід упродовж усього часу і таким чином гарантувати наповнення самого фонду, а відповідно і гарантовані виплати пенсій громадянам своїх країн. Одним із прикладів,можна навести Пенсійний фонд Швейцарії, чверть активів якого вкладена в нерухомість.

Таким чином, в країнах приклади яких ми навели, чітко викристалізовується державний підхід, державницька позиція в інтересах майбутнього соціально-економічного розвитку та соціальної стабільності. В Україні натомість простежуються протилежні тенденції – це домінування приватного інтересу, поглиблення монополізації, що потягне за собою зростання безробіття та недоотримання доходів місцевими бюджетами.

Для того, щоб активи приносили максимум користі для суспільства їх потрібно не продавати, а шукати шляхи залучення їх в оборот. Тому досить дивним виглядає прагнення керманичів розпродавати землі державної власності. Продаж державних земель принесе одноразову вигоду. За рахунок цього можливо вдасться залатати діру в бюджеті на рік, два, а що робити потім, коли продавати буде нічого.

По-третє,  останнім часом нас переконують, що прийде інвестор і всіх ощасливить. Але інвестиції це не лише гроші. Інвестиції можуть бути в різних формах – техніка, технології, знання, різноманітні активи. Земля –  це те ж інвестиція! І цінність цієї інвестиції зростає в міру зростання чисельності населення світу, що тягне за собою збільшення потреби у продовольстві. Земля – це той ресурс, який у світовому глобальному  вимірі ніколи не втратить свою цінність. Тому насправді в умовах сучасних глобальних трендів інвестором виступає український народ! І це потрібно пам’ятати! Це повинен зрозуміти кожен, – від малого до великого. І вартість цього активу сьогодні становить понад 400 млрд доларів США (10 трільйонів гривень, що втричі перевищує ВВП країни). І у перспективі вона буде лише зростати.

Тому, якби законодавець дбав про тих, кому наразі належать найбільш цінні інвестиції, які не знецінюються і які є стійкі навіть до таких явищ як інфляція і дійсно прагнув дати власникам земельних паїв повноцінне право розпоряджатися їхньою власністю, то створив би механізми, за яких  власник земельного паю стає повноцінним акціонером товариства з правом голосу та правом на частку у доході. Так працює увесь цивілізований світ. Не обезземелений жебрак з двома тисячами доларів у кишені, які швидко закінчуються,  а співвласник чи акціонер великої компанії чи корпорації. Таким шляхом сьогодні рухаються Об’єднані Арабські Емірати.

Для того, щоб українець став повноцінним інвестором, потрібно дві речі. Це гарантувати збереження його права власності на земельну ділянку та  правильно оцінити землю. Так, за методиками оцінки земель світових організацій, коли у їхні формули поставити наші показники за родючістю ґрунтів, рентним доходом і т.д., то вартість одного гектара угідь в середньому становитиме від 10-14 тис. дол. США,   в окремих регіонах і вище.

І якби ці три умови були виконані, то тоді я б повірила, що держава дбає про власника паю і про майбутнє країни. А так вибачте, як говорив Станіславський «Не вірю!».

І я звертаюся зараз до основних ідеологів законопроекту про обіг земель. Якщо питання стоїть про надання власнику повноцінного права розпорядження своєю власністю, то забезпечте йому таку можливість. Бо наразі, те що він насправді зможе зробити, то це лише її продати!

Ольга Ходаківська, доктор економічних наук, громадський діяч
ЛІГА
02.02.2020