Прокіп Миколайович Колісник – мистець-маляр, педагог, письменник. Заслужений художник України. Член Національної спілки художників України, Унії словацьких художників, Асоціації українських письменників, Спілки українських письменників Словаччини.
Народився 16 липня 1957 року в селі Поташня Бершадського району Вінницької області. Закінчив Одеське державне художнє училище (1976);
з відзнакою і Золотою медаллю Академії мистецтв закінчив Київський державний художній інститут за фахом “художник-живописець” (1987; нині Національна академія мистецтв та архітектури України). У 1995 закінчив літню Академію мистецтв у Зальцбурзі (Австрія). З 1999 по 2017 викладав живопис у Пряшівському університеті (Словаччина).
Прокіп Колісник – автор оригінальних мистецьких творів малярства, рисунку, графіки, пластики, які знаходяться в збірках, галереях і музеях різних країн світу: України, Словаччини, Чехії, Польщі, Білорусі, Росії, Австрії, Румунії, Ізраїлю, Канади, США, Франції, Угорщини…
З 1976 бере участь в національних, міжнародних, колективних, групових, мистецьких виставках. Також учасник інших мистецьких та наукових заходів – пленерів, симпозіумів, конференцій, проектів в Україні, Австрії, Чехії, Словаччині.
Персональні виставки:
Національний художній музей у Києві; Національний музей у
Львові; Галерея Спілки художників України в Чернівцях; Галерея “Арпекс” у Братиславі, Державна філармонія в Кошицях, Музей сучасного мистецтва ім. А. Варгола в Меджилабірцях, Пряшівський університет, Музей української культури у Свиднику (Словаччина); Арт клуб Міжнародного інтернаціонального центру ООН у Відні (Австрія); Кром’єржіський музей (Чехія); Галерея Православного храму Свв. Кирила і Мефодія в Празі (Чехія), Музей Тараса Шевченка в Києві, Галерея Прокопа Колісника в Поташні…
Прокіп Колісник – автор і куратор проекту «Поташня – чарунка Поділля», в рамках якого 22 серпня 2004 в селі Поташня було створено осередок культури – Музей культури села та Картинну галерею Прокопа Колісника.
“Поташня – чарунка Поділля”
( 2004, 2005, 2006…)
Мистецькі пленери під такою назвою проводяться в рамках проекту
“ПОТАШНЯ – РЯДНО* ТАЇНИ”. Проект здійснюється селі Поташня на Поділлі.
Автор і куратор проекту – Прокіп Колісник, головний меценат проекту Валерій Фалілєєв.
*(рядно – це цупке домоткане полотно з конопляної або льняної пряжі; різнокольорове, картате; використовувалося як килим, простирадло або покривало. Ще донедавна вироблялося у селах на Поділлі. Своєю архетиповістю і автохтонністю рядно має містерійний характер як символ ряду, порядку, космічної упорядкованості)
Проект проводиться у співпраці із Національним музеєм Тараса Шевченка в Києві, галереєю Прокопа Колісника в Поташні, Березнегуватською райдержадміністрацією, Міжнародною громадською організацією “Вінницьке земляцтво” в м.Києві, Благодійним фондом “Україна інкогніта”, Національною спілкою художників України, Асоціацією українських письменників, Національною спілкою письменників України, Національним заповідником Т.Г.Шевченка в Каневі, Генеральним консульством України в Пряшеві, Університетською бібліотекою Пряшівського університета (Словаччина), Бершадською райдержадміністрацією.
Три літа, поташнянської образності стали своєрідним етапом в творчості учасників проекту. От уже три роки свідомі своєї місії образотворця, самовіддані митці ведуть творчий діалог з чарівною подільською природою, з людьми, з Творцем.
В серпні, року Божого 2004 с. Поташня, Бершадського р-ну, Вінницької обл. стало епіцентром культурної події, якої, здається, там чекали 300 років. Якраз з нагоди трьохсотої річниці першої писемної згадки про це село, тут було здійснено проект “Поташня …”.
В селі, було відкрито МУЗЕЙ КУЛЬТУРИ СЕЛА, ГАЛЕРЕЮ ПРОКОПА КОЛІСНИКА, проведено мистецький пленер, літературно-мистецькузустріч, концерт народної творчості, гостину з короваєм . До цієї події були виготовлені, освячені і розміщені, у відповідних місцях, символи села – герб і прапор, упорядкована навколишня територія, підремонтована дорога. Але проект на цьому не завершився.
Тепер, багаточисельні екскурсії школярів і всіх бажаючих відвідують той мале-нький храм культури. Там проводяться різноманітні мистецькі заходи: пленери, виставки, концерти, літературні читання…
Вже третє літо в Поташню приїжджають видатні митці України і наполегливо працюють. Вже третій раз там був проведений мистецький пленер, в галереї експону-валися персональні виставки творів Прокопа Колісника, Левка Воєдила, Володимира Гарбуза… Точніше кажучи, кожного разу там проводиться хоч і маленьке але вагоме свято культури.
Основне творче ядро проекту:
художник-живописець, педагог Левко Воєдило, художник-живописець, педагог Олесь Соловей, графік, живописець Володимир Гарбуз, художник, фотограф Олександер Харват, художник-живописець, педагог Прокіп Колісник.
Безпосередніми учасниками проекту на різних етапах його проведення, стали митці: поет Василь Герасим’юк, поет Ігор Римарук, поет, прозаїк Мирослав Лазарук, поет-пісняр, композитор Олександер Смик, поетеса Світлана Зіновська, скульптор Іван Салевич, живописець Ігор Юр’єв графік Василь Корчинський, художник Микола Боднар, кобзар Тарас Силенко бандурист Василь Пиндик, поет, артист Василь Довжик, енциклопедист Микола Лабінський, поетеса Галя Матвіїшин, поетеса Ніна Гнатюк, поетеса Тетяна Чуйко, журналіст Всеволод Іл’їн, журналіст Федір Шевчукдует “Писанка” – Оксана Савчук та Іван Кавацюк, , різьбяр Валерій Бондар, філолог, донатор Юрій Якимчук, підприємець Оксана Гринченко…
Виставка творів учасників проекту є своєрідним підсумком, чи то пак, ще одним кроком до образу, до джерела, до істини, до людяності. Це своєрідний уклін селу, рідній хаті, криниці дитинства, конваліям юності і подиху вічності, гім природі і Творцю. Адже у кожного в душі своя „поташня”, своя ідилія. І час-від-часу, кожний шукає, те місце на землі, де може відчути співзвучність душі природи і своєї душі.
Третій рік поспіль в селі збираються самовіддані митці щоб знову і знову розпо-чати діалог, поспілкуватися з духом цього неповторного краю, щоб вклонитися природі і людям, щоб почути дзвін Душі. Вже невперше в історії світової і вітчизняної культу-ри, художники проводили і проводять “барбізонські” пленери за межами великих міст, як то кажуть часто мистецтвознавці:”- їдуть “освіжити палітру”. Однак, частіше всього це бувало якраз біля великих міст, на дачі, поближче до цивілізації, до ринку…, або у містях вже знаменитих своєю історією і т.п., але цього разу мистецька акція була прове-
дена у селі, яке, здається, було відоме лише тим, що про нього нічого не було відомо, як то кажуть: “у забутому Богом і людьми…”, точніше було б сказано: ”забутому начальством, селі…”, принаймні так було до цієї пори. Але унікальність “поташнян-ського барбізону” не в тому, що знову група столичних художників поїхала в село помалювати. Результатом праці учасників проекту “Поташня…” в селі був заснований живий осередок культури. Значення такого закладу не у величині а у величі, у величі образу Творця який проявляється через творчість, і через твори мистецтва. Для учня, а зокрема сільського, велич і вагомість такого закладу не менша аніж піраміда чи собор для віручої людини. Думаю, що, окрім іншого, також і в цьому місія митця який при-четний до такого проекту. Власне, суть нашого проекту не в тому щоб нагнати когось до церкви, до клубу, на збори, чи гульки, але пробудити дзвін в душі школярика.
Той, хто має відношення до образотворчого мистецтва, хто хоч раз робив виставку, знає, що це не просто, що дуже не просто зробити виставку картин, скажімо, в якійсь галереї в Києві, Парижі чи Празі, але як не просто зробити виставку художніх творів в селі – не простіше. Прошу зауважити, мова йде не про виставку місцевих самодіяльних аматерів-дилетантів в якомусь задрипаному будинку-клубу, але про виставку поважних мастрів професіоналів в пристойній галереї, які не на словах а на ділі творять культуру, і роблять її скрізь, навіть в селі, а не тільки в столиці. Скільки є таких „ура-патріотів”, що б’ють себе в груди і вихваляються як вони за народну культуру, але коли мова йде про те, щоб щось конкретне зробити в селі, то – „что я буду с етаго іметь?” Зрозуміло, без коштів неможливо нічого зробити і праця кожної людини, і художника також, мала б бути оцінена. А тим більше нічого не можна зробити без бажання. Не буду зараз писати про те, в якому стані нині культура, зокрема культура в селі. Яке зараз ставленя до митця. І якщо в столиці, у великих містах культура „б’є ключем”, зважаючи і не зважаючи на всілякі соціальні переміни, воно і зрозуміло – більше можливостей, ближче до „корита”, то в селі… село вже давно втратило те, чим воно було, і ще не стало тим, чим воно мало б бути. Ми вважаємо що культуру треба робити скрізь. Тож нашою метою і в Поташні було не лише відремонтувати будинок, що саме по собі не погано, але створити, бодай маленький, але живий осередок культури. Хочу підкреслити – живий . І саме образотворчої культури, звичайно у поєднанні з іншими проявами духовності: піснею, музикою, поезією… Такий осередок культури, який сприяє розвитку в людині творця, принаймні окультурує середовище в якому живе людина, ушляхетнює її потреби.
Тож окрім постійної експозиції музею та творів П. Колісника в одній залі галереї проводяться виставки образотворчого мистецтва сучасних художників.
Якщо говорити, про творчий доробок кожного художника, учасника поташнян-ських пленерів, зокрема, то перш за все, вони дихають безпосередністю і теплотою. Твори з цього циклу варто представляти і на міжнародних мистецьких форумах. Ми не пропонуєму якийсь патологічний шок, абож якийсь модний “ізм”, ми пропонуємо образ правди і доброти показане щиро в кольорі – тобто те, чого так мало в сучасній образотворчої культурі, в живопису. І слово те, про тепло звичайних сільських хатин, які світять як зорі у вселенній, світять навіть коли вони покинуті і зруйновані, світять якщо те тепло було у душах тих, хто в них жив – живе – житиме. Тому що лише тоді є тепло у людських оселях коли горить вогонь у душах наших.
В проекті “Поташня…” проявилася не тільки професійна зручність митців, учас-ників проекту, але й їх світоглядна позиція співтворця, і активна, творча громадянська позиція. Їхні твори не тільки показують, оспівують красу окремого куточка землі, чарунку у щільнику всесвіту, але своїм випромінюванням впливають на духовний стан суспільства.
У 2004-2006 рр. там проведено цілу низку культурно-мистецьких заходів: пленерів, виставок, зустрічей, концертів.
Восени 2006 проект «Поташня – чарунка Поділля» презентовано в Національному музеї Тараса Шевченка в Києві. А в серпні 2013 в Національному музеї Тараса Шевченка представлено нову виставку малярства, рисунку й фотографії “Поташня – чарунка Поділля: 10 літ”.
У 2008 цикл малярських творів «Таємниця рядна…» (2003-2007) було номіновано на Національну премію України імені Тараса Шевченка.
Прокіп Колісник – автор триптиху есеїв: “Чисниця” (2001), “Від першої особи самоти” (2002), “Чисниця містерій” (2017).
У Пряшеві відбулася 40-а персональна виставка Прокопа Колісника
4-го грудня 2012 року в бібліотеці Пряшівського університету
відбулася вже четверта в цьому закладі виставка
українського художника Прокопа Колісника,
уродженця Вінниччини (1957 року народження),
який після закінчення Київського державного художнього
інституту (1987) яркою зіркою засіяв на художньому небосхилі України.
В 1988 року його було прийнято в члени Спілки художників України.
В тому ж році він (будучи одружений зі словачкою Властою)
переселився у Словаччину. З 1999 року він викладає живопис
на кафедрі образотворчого виховання і мистецтва філософського
факультету Пряшівського університету. Саме у Словаччині на повну
силу проявився його талант.
Картини, розвішані на стінах двох великих читальних залів бібліотеки, мають неабияке виховне значення. Оскільки студенти будуть дивитися на них протягом двох місцяців, вони запам’ятаються їм більше, ніж від короткотривалих відвідин в музеї чи галереї. Отже, виставка є одночасно і наочною школою сучасного мистецтва і треба сказати, що школою високопрофесіонального мистецтва. Прокіп Колісник має свій власний неповторний стиль, який в деяких випадках нав’язує на імпресіоністичні традиції свого земляка Олексу Новаківського, однак розвиває їх сучасними засобами модерного мистецтва.
Живучи за межами рідного краю, П.Колісник утримує тісні контакти з Україною. В рідному селі Поташні він 2004 року заснував картинну галерею, в якій переважають його власні твори. Там же він влаштовує щорічні пленери з участю визначних письменників та художників з України та з-за кордону.
Відомий він і як письменник. Досі появились друком три його книжки: „Часниця” (2001), „Від першої особи самоти” (2002), „Поташня – чарунка Поділля” (2009) та десятки віршів, оповідань, есе, наукових та науково-популярних статей. Головною трибуною П. Колісника є пряшівський двомісячник „Дукля”. Майже в кожному її номері є його літературні твори та репродукції картин.
З іменем П. Колісника часто зустрічаємось і в пресі України. Творчість автора вже двічі (1997 та 2007) була номінована на Шевченківську премію. В 2009 році йому було присвоєно звання заслуженого художника України.
Лауреат Національної премії України ім. Шевченка – поет Василь Герасим’юк так охарактеризував художника: „Прокіп Колісник увійшов в історію образотворчої культури як християнський художник з досвідом невтомного шукача, де пошук невіддільний від найбезпосереднішої емоції, де відсутнє мавпування західних зразків, а постійно присутній прорив до особистої національної мови, присутня воля до стилю”.
Це визначення можна віднести і до останньої ювілейної виставки Прокопа Колісника.
Микола Мушинка
Фото Мирослава Ілюка
Закарпаття онлайн
07.12.2012
У Шариській галереї Пряшева – «Напруга» від українського живописця Прокопа Колісника
Уже давно не зазнала Шариська галерея у Пряшеві
таку кількість відвідувачів, як під час вернісажу виставки «Напруга»
українського живописця Прокопа Колісника (живе працює і творить
у Пряшеві). До речі, це перша виставка митця у згаданій галереї.
Митець Прокіп Колісник створює свій власний код, який приведе нас до таїни його творчості, його особистості. І так перед нами постає ціла низка метафор, кожна деталь має своє місце, відіграє свою роль. Спираючись на традиції, він водночас їх аналізує, робить певні корективи, переоцінює на основі свого власного розуміння. Напруга чуття і мислі, матеріалізована в кольорі і формі, творить високий зміст духовного світу сучасника. Митець розраховує на вдумливого і спостережливого глядача, бо ж він у творах митця зустрінеться замість чітких реалістичних виявів із символами, натяками, які не є чимось декоративним, але, навпаки, промовистим, визначальним.
Під час вернісажу прозвучало багато гарних слів на адресу творчості митця. До них, безперечно, належать і слова куратора виставки Йозефа Ріділи: «Колісникова образно і змістовно структурована, але філософськи цільно діюча творчість є альтернативою усеосяжному, глобалізованому словнику сучасного мистецтва. Автор вірить, що індивідуальність митця може бути тотожна з індивідуальністю країни, з якої він родом. З погляду словацької сучасної традиції Колісникова творчість почасти аналогічна результатам, до яких прийшов Людовіт Фулла у своєму намаганні виразити словацьке, або ж слов’янське мовою модерного мистецтва. Для Колісника є типовими філософськи вдумливі алегоричні зображення з містичним присмаком, в яких багато використовує формальні системи іконопису, а також сецесного символізму східно- і центральноєвропейського походження (Врубель, Клімт…), який був частково інспірований естетикою ікон і середньовічних картин».
А друг П. Колісника, український поет, лауреат Шевченківської премії Василь Герасим’юк про його новий цикл живопису написав: «З художником Прокопом Колісником ми «зустрілися» вже в новому розділі (не в циклі чи мегациклі, а саме в розділі) його творчості. Він має назву «Напруга». Про ці полотна можна багато чого сказати, багато чого намудрувати. І … пропустити основне. На мою думку. Після періоду великої суцільної втоми (страшної тому, що – спільна, всезагальна) мистець провіщає епоху нового експресіонізму. Себто, сповненого життя. Живого життя – Як Бога Живого. Саме так і не інакше. Інакше все піде шкереберть».
Атмосферу вернісажу підсилив і виступ вокального ансамблю «Nostro kanto».
Оглянувши виставку Прокопа Колісника, ми ще раз переконалися, скільки незвіданого приховує у собі творчий потенціал митця.
Бажаємо, Тобі, Прокопе, дальших творчих звершень. Так тримати, Прокопе!
Іван Яцканин
Закарпаття онлайн
25.10.2015
Полотна Прокопа Колісника
Альбом III
