ПОЛІТ ЛЕЛЕКИ – ХОДА ЛЕЛЕГІВ
«Із пагорбів Трипілля і Халеп’я здіймалася лелеча мова в небо…»*
Лелека над нашими землями ширяє в небі, то на мить застигне, то знову продовжує політ. А по тверді прадавньої землі ходимо ми, нащадки лелегів (пелазгів).
«лелечий згук надвоє розірвав небо
І задиміло безміром і безвіком над головою
І далина мою й лелечу кров змішала
І кров’ю з вуст моїх спливло
найперше чисте слово
щоосінь то «Батько Всесвіту»
отак будив дітей своїх «божественних пелазгів»
що на Купала від злюбу сонця і води
зродилися і мали самоназву руси…»* (1)
Можемо йти не лише кудись, а йти, маючи ходу за природний стан. Тривала хода впливає на свідомість, допомагає очиститись від зайвих думок, увійти в стан споглядання. БУТИ ПЕРЕХОЖИМ. Отак чинили колись мандрівні аскети…
До святих місць ходили пішки, днями, а то й тижнями… Люди часто не живуть, тільки збираються жити, у … майбутті. Перехід у теперішній стан – то розмірена, неспішна хода, – так радив Сковорода.
Отже, йдемо, а понад нашими головами у височіні Сонце. У всі віки Сонце було символом всього, що дає Світло, Життя.
Сонячна міфологема від Г. Сковороди (тезово):
-
Що таке Сонце, як не вогненне море ?…
-
У населеному світі Сонце є його око, і око є Сонце. Сонце – архетип, тобто перша і головна фігура…
-
Ходіть у жарі вогню свого…
-
Залиштеся, Сонце і Місяцю! Ми сотворимо краще світло. Хай буде світло!
І… замість підсумку, – «Лови день. Надто пізно жити завтра», – Горацій.
Сонце, його значення в житті українця. Красномовний уривок із «Зачарованої Десни» О. Довженка: «БІЛЬШ ЗА ВСЕ НА СВІТІ ЛЮБИВ ДІД СОНЦЕ. Він прожив під Сонцем коло ста літ, ніколи не ховаючись у холодок…».
Події 14-го століття до н. е. Єгипет. Фараон Аменхотеп – ІV змінює ім’я на Ехн – Атон. Атон – Сонце для всіх. Символ Атона – Сонце у вигляді диску з променями
Чотири основні способи отримання знань:
- Спостереження. Експеримент. Опис
- Навчання (від когось, із джерел). Особисті висновки (аналіз)
- Містичні знання. Осяяння
- Віра у догмати (Інститут церкви)
Наукове пізнання – не єдиний шлях до Істини, а догматичний підхід викликає питання… Платон учив, що духовне прозріння й раціональне пізнання не виключають і не суперечать одне одному.
Реальність значно переважає описи, які бувають одномірними, ще й поверхневими. А ось мислення аналогіями, усвідомлення, асоціативізм – то віднайдення прихованої суті речей, невидимої рухомої сили, то нитки, які лучать усіх і все, дарують формування значно повнішого бачення Реальності…
Гематрія…(мова символів), PRDS, парадіз…(пошуки втаємниченого змісту).
Числа творять дійсність і навпаки, дійсність – упорядкована числами. Світ, що постав на 1 і 0 – упорядкований і реальний.
Піфагор занурився у свої містерії, засновані на математиці. Його світобачення формувалося під впливом Заратустри, а отже – на засадах Ведичної системи. Він усвідомив: цифра – число, це початок і основа реальності.
1 – початок Світу, одиниці починається Все. Це число не є парним, або непарним, та творить і ті, й інші. Не ділиться і не множиться, але від неї йде і множина, і меншина. Парне число – безмежність, непарне – обмеженість. Це протиставлення перенеслося і на з’яву наступних протилежностей: «праве – ліве», «світло – темрява», «чоловік – жінка»…
Є десять базових протилежностей. 10 – це досконалість, сума перших чотирьох цифр (1+2+3+4). Числа не є самі по собі, та не відірвані від реальності. В основі геометрії:
Точка – 1, Лінія – 2, Площина – 3, Тіло – 4.
Український народ…
Він дав світові аж надто багато… До найвеличніших поетів належать: Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка, В. Стус, Л. Костенко, М. Вінграновський, В. Ілля…
Наші письменники планетарного рівня: Г. Квітка-Основ’яненко, М. Гоголь, М. Коцюбинський, І. Франко, В. Стефаник, У. Самчук, І. Багряний…
Мислителі: Г. Сковорода, П. Юркевич, О. Потебня…, лінгвіст – А. Кримський.
У театральному мистецтві (драматурги, режисери, актори): М Кропивницький, М. Старицький, І. Карпенко-Карий, М. Заньковецька, Л. Курбас…
У малярстві: С. Васильківський, О. Мурашко, К. Малевич, М. Бойчук, К. Білокур, М. Приймаченко…
Генії математики: М. Гулак, Г. Вороний, М. Кравчук…
Це лише незначна частина великих імен синів і дочок народу українського. Поставало і постає тепер питання: чом же так тяжко ведеться людям народу цього, і так сильно хитається «пароплав» державності?…. Не в останню чергу відповіді можна знайти в царині психології, у специфіці й особливостях менталітету.
Хто ми є, як дамо відповідь на це питання, будемо знати куди рухатися, та як творити державу відповідно до нашої покращеної вдачі.
«і засвітись чолом і засумуй
і хай сльоза твоя коріння мови змиє
як мати золоту голівку отройчати
якому жити поки світу
як не залишить сиротою свою мову
в гіркому свому полі
як залишали лелеки-пелазги…»* (2)
Пошукам своєрідних ознак української душі приділяли значну увагу чимало серйозних науковців і письменників, серед яких: І. Нечуй-Левицький, М. Шлемкевич, О. Кульчицький. Є. Онацький, Б. Цимбалістий…
- Одна з тем, яку опрацьовував доктор Микола Шлемкевич, взаємини пісні й співу з душею українця…
Дуже точна і тонка оцінка співу в житті народу нашого (в не такому вже далекому минулому): «Співають годинами, готові проспівати ніч, проспівати життя… Попадають у транс, забувають себе самих. КОЛИ МОЖНА ГОВОРИТИ ПРО ОПІЙ ДЛЯ НАРОДУ, ТО ДЛЯ УКРАЇНСЬКОГО НАРОДУ НЕ БУЛА НИМ І НЕ Є РЕЛІГІЙНІСТЬ, АЛЕ ПІСЕННІСТЬ…».
Українець часто-густо повен спокою неминучості й покірності долі. Пісенність, співучість, глушила уяву й зміст. Іноді спонукала до втечі від життя, як варіант – на хутір. Вчений підкреслив це так: «Музичний зміст наших пісень значно глибший і багатіший, ніж словесний, поетичний, уявний…».
І ще одна цитата від М. Шлемкевича: «Моя ти муко, мій ти раю, пісне!…». Признаймося самі собі – пісня наше благословенство і прокляття водночас. «Без музики, – казав Тичина, – в Україні революції не зробити». Християнізація на наших землях провадилася під значним впливом співу…
Пісенна стихія поглинає все – зникає дія, розмова…
Перейдімо від пісенності до розгляду окремих явищ життя. До прикладу, отаманщина, як прояв індивідуалізму. То втеча від твердих форм, боязнь форми. Індивідуалізм є, а індивідуальностей – своєрідних, оригґінальних, не надто часто надибаєш. Український індивідуалізм не формотворчий. «Коли 1917-го року пройшла по українській землі воля-свобода, появились кольоритні загони, мов ліричні пісні. Гей гук, мати гук, – лунало в Україні. Але коли йшлося про те, щоб ті прекрасні пісні зв’язати в одну могутню симфонію державної армії, знаємо, як було тяжко….», – влучно відзначив М. Шлемкевич.
Дорога кожного народу в історії – тривала і предовга. Це не та втіха, яку можна віднайти під час прогулянки в парку. Є щастя далечини, та наближення до мети, до цілі… Треба йти.
- Професор, доктор Олександер Кульчицький працював над питаннями характерології українського народу, етнопсихології.
Прагнув збагнути, яке ж воно світовідчування українця? Він писав: «Для оформлення і усталення світосприймальних настанов важливе не тільки свідоме психічне життя. Не меншу роль відіграє і несвідоме, особливе динамічне в українській психічній структурі».
Доктор О. Кульчицький був певен у тому, що для українського колективного несвідомого, яке має відображення і в літературній творчості (Стефаник. Кобилянська): «Найбільш характеристичним є архітип «Магна Матер» – тип «доброї», «ласкавої», «плодючої» Землі українського чорнозему».
Колективне несвідоме, яке стоїть на віковому збірному досвіді й співжитті народу Хліборобів з доброю Матінкою Землею, яка «співпрацює з людиною і її діяльности сприяє, а інколи навіть її заступає, – відхиляє світосприймальні настанови від агресивної активності в напрямку м’якої, ентузіястично забарвленої контемплятивности…», – О. Кульчицький.
Природне довкілля України, особливо ареал степу або лісостепу, навряд чи пробудить активність, радше – споглядальність. Викликає в душі людини потяг до чогось безкрайнього, безконечного, недосяжного.
Можна зустріти в нашій спільноті особу духово близьку до «Сковородинського» типу. А от спрямованість на аскезу не дуже знаходить відгук в українській душі, і рідко у нас проявляється. (як виняток, життя І. Вишенського).
Українська душа виразно показує поєднання ентузіястичної настанови зі сферою чуттєвості, ця дуальність і творить ядро української психіки (за О. Кульчицьким).
- Професор Євген Онацький у своїй науковій діяльності пильну увагу присвятив українській емоційності.
Українцям властива більш ніж емоційна вдача, це відзначало багато дослідників нашої ментальності, почасти: П. Юркевич, Я. Ярема. Д. Чижевський, Є. Онацький,…
Вчений наголошував: «Емоційність – великий дар Божий, бо вона лежить в основі кожного мистецтва, кожної творчости, але в наших невмілих руках цей Божий дар перетворився в Божу кару. Від нас залежить повернути їй первісне, творче, а не руйнівне значення».
Євген Онацький у своїй розвідці «Українська емоційність» рясно цитує мислителя Кайзерлінга, який означив душу людини як «…організм почувань і емоцій». У праці «Інтимне життя» («La vie intime») Кайзерлінг доводив: «Лінней зробив велику помилку, скласифікувавши людину як Homo sapiens. Не тому, розуміється, що дурні складають величезну масу людськости, а тому, що людина – це насамперед тварина, яка відчуває…».
Ще Кайзерлінг зауважував: «Почуття і емоції не сягають далеко…». Справді бо, любити можна тільки ближнього. Почуття не йдуть далі, поза нього.
Емоційність, яка завдає нам так багато шкоди, особливо в політичній діяльності, все ж дає надію на те, що допоки вона залишається природною, являється ознакою життєздатності й талановитості нашого народу.
- Над вивченням культурної антропології й проблеми стосунків родини з душею народу працював Богдан Цимбалістий.
Національна психіка народів не є незмінною. А розмова про національний характер, зрозуміло, є архіскладною…
Доктор Б. Цимбалістий вважав: «Національний характер вказує на той окремий спосіб думання, відчування і поведінки, яким відрізняються члени однієї суспільности від іншої».
Безумовно, є низка чинників, що впливають на формування національної психіки: геопсихічні (вплив підсоння, краєвидів), історичні, соціо-психічні, культурно-морфічні, глибинно-психічні. Ці чинники впливають на менталітет. Та чогось не вистачає? Чого?
Про те, чого бракує, Б. Цимбалістий вів мову в своїх дослідженнях, а саме – про напрям культурної антропології. Відомо, що наука про людину поділяється на дві великі галузі – фізичну антропологію (етнографія, етнологія,…) і соціально- культурну. Український вчений пояснює: «Йдеться не про популярне розуміння культури як здійснення на якомусь рівні релігійних, моральних, естетичних, політичних вартостей, АЛЕ КУЛЬТУРИ В СЕНСІ АНТРОПОЛОГІЧНОМУ, ТОБТО ЯКНАЙШИРШОМУ, ЯК ЩОСЬ ЦІЛЕ, яке творить усю «соціальну спадщину» людини».
Переживання раннього дитинства сильно впливають у подальшому житті індивіда на структуру особистості, на її ставлення до Світу, буття, інших людей. За перші 5 років від народження закладається багато функціональних основ…
Доктор Б. Цимбалістий наголошує: «Тепер лишилося сполучити висліди двох наук: доглибинної психології про вирішне значення раннього дитинства на формування вдачі, і висліди антропологічних описових студій про вплив культури на поведінку і характер етнічних груп. Можна припустити, що так, як особисті прикмети характеру людини створюються в ранніх роках, так теж вплив культури на характер людини рішається головною мірою в тому самому часі, бо йдеться про один виховний процес, зумовлений культурним середовищем групи».
Дослідження, що їх здійснили Рут Бенедикт про японський характер, Маргарет Мід про американців і мешканців Балі, довели, ЩО НЕ РАСОВІ, А КУЛЬТУРНІ ВПЛИВИ, ПЕРЕДАВАНІ ЧЕРЕЗ РОДИНИ, ОФОРМЛЮВАЛИ МЕНТАЛЬНІСТЬ І ВДАЧУ ТИХ НАРОДІВ.
«Антропологія довела, що типові для народу риси характеру виводяться з аналогічних способів поведінки в родинному житті, які панують у даній культурі. Те, що німця робить німцем, американця – американцем, а японця – японцем, це складний вплив тих рис, які відрізняють японську, американську і німецьку родини», – пише Франц Александер. Він же твердив і наступне: «Ідеологічний зміст нації залежить від традицій і становища її в довкільному світі».
Б. Цимбалістий, як і інші дослідники, робить наголос на особливо великій ролі в ментальності українців Жінки-Матері. Маємо прямий доказ, ще один, на домінування енергетики Інь в українській характерології.
Ось і настала та хвилина, коли вартує зазначити про переваги культурно- антропологічної методи для вивчення національної вдачі над іншими способами.
«По-перше, вона дозволяє обсервувати в примітивних народів усі особливості вдачі й відкривати, як їх вщеплюється в дитинстві.
По-друге, ця метода дає певне вивершення для інших спроб, бо вияснює частинно, як передаються риси вдачі з покоління в покоління, риси, які постали під впливом таких чинників, як підсоння, багатство землі, історична доля…
По-третє, культурно-антропологічна метода дозволяє науково і систематично досліджувати національну психіку.
Четверта важливість культурної методи: вона відкриває перспективи свідомого планового впливу на зміну національної вдачі чи на збереження її рис», – Б. Цимбалістий.
Якщо культури можна і потрібно покращувати, відповідно, людей будь-якої культури можна готувати і налаштовувати на краще…
«ІЗ ПАГОРБІВ ТРИПІЛЛЯ І ХАЛЕП’Я
ЗДІЙМАЛАСЯ ЛЕЛЕЧА МОВА В НЕБО»* (3)
Олексій Губко – відомий психолог, культуролог, громадський діяч. Він автор двокнижжя «Психологія українського народу». В одній з книжок, вчений посеред інших питань, визначив і основні етнотипи українського характеру. Зупинімо увагу бодай на найважливіших чинниках:
- Хліборобський етнотип – чільний для ментальності українця.
Ледь не повсюдно в країні лагідний клімат, краса різноманітних ландшафтів… Схильність до землеробства, спокійна і повільно діяльна натура, світлий прямий характер, домашнє, осідле життя, – характерні властивості народу.
«Він не любить змінювати місце, і зрозуміло чому…», – писав К. Ушинський
- Психоетнотип українця – вояка.
У військовому мистецтві віками являли високі взірці хоробрості й талантів. Феноменом світової військової історії є героїчна боротьба УПА за самостійну Україну, то була дуже чисельна армія народу без держави, чи є подібні аналоги?….
В усі часи стоїчно захищали рідний край від чисельних нападників, незважаючи на це, українці не стали аґресивними і нещадними. Повсюдно відомі українська гостинність, миролюбність, навіть згідливість. Цим неодноразово користалися вороги. Одна з найбільших вад у минулому – недоведення військових операцій до повної перемоги. Не раз траплялося, ворог просив перемир’я, бо бачив близькість поразки, а наша сторона відразу погоджувалася…
Здобули велику перемогу під Конотопом (1659 рік), та справу остаточного розгрому ворога не довершили….
- Духовні й інтелектуальні етнотипи українців.
Першими представниками цієї еліти були волхви, перша інтелігенція Планети. Волхви – будителі людства. Є чимало різних свідчень з історії, які промовляють про їхні містичні знання.
Волхвівська діяльність носила надрелігійний характер Вони запевняли: духовність вища од релігії, але при тому з релігіями у протиборство не вступали. Отже, волхви – будителі людства, які були провідниками на вищі еволюційні сходинки життя. Ніколи не показували свою безмежну владу та можливості, але утаємниченими методами свідомо скрізь залишали свій слід. Завдяки їм постали Великі Вчителі – Рама, Будда, Заратустра…
Одна з ознак, по якій їх упізнавали, наявність патериці: з одного боку патериці був металевий наконечник, з іншого – золота кулька. Жерці – помічники волхвів. Вони мали нагрудний знак форми півмісяця з написом: «З нами Бог». І перші, й другі носили паски, а жерці ще й кинджал. У пізнішій історії їх уже не розрізняли, через те виникла плутанина…
Останні прояви волхівства в нашій культурі – діяльність характерників з козацтва і кобзарів (кахтирів).
- Кордоцентричний (від лат. сordis – серце) етнотип, сердечність і совісливість народу. Екстраверти і інтроверти, егоцентризм.
Сердечність, одна з визначальних ознак психології українця. Про філософію «серця» писали – Г. Сковорода, П. Юркевич. Сердечність, душевність, емоції якнайкраще висловлені в піснях, яких наш народ створив близько 300 тисяч. «Україна дзвенить піснями», – відзначав М. Гоголь.
Прояви утаємничених можна помітити вже у наших далеких пращурів, зокрема в палеолітичних пам’ятках Мізинської культури (с. Мізин, Чернігівщина). Ще більше тих ознак наявні під Мелітополем, – Кам’яна Могила, там є зображення первісного письма. В містах Трипільської ойкумени уже були сонячні храми чи не в кожній оселі (так вважав доктор О. Губко).
Видатний український психолог Яким Ярема (шкода, маловідомий у нас) відносив українців до народів-інтровертів. До класичних етнотипів відносив Г. Сковороду, М. Гоголя, Т. Шевченка.
Питомою рисою народу є і егоцентризм. Мова йде не про егоїзм, хоч і він не чужий натурі земляків. Олексій Губко так сформулював думку: «Егоцентризм українця філософський, наснажений, він є космоцентричним…».
Парадокс, але негативні властивості українців є продовженням …позитивних. Прикладів безліч.
Надмірна миролюбність породжувала і породжує взірці нахабної поведінки у нас зловорожих зайд. Відкритість, терпимість до чужих культур значною мірою призвела до драматично-трагічні наслідки: забуття рідної мови, перехід в іншу національність, прийняття за свої – чужі звичаї, віру…
Втрата національної пам’яті, гідності, призвели до манкуртства, яничарства.
Подвійна повага до зверхників, начальників, запопадливість при виконанні своїх обов’язків, дали наслідок – ставали найкращими служниками імперських режимів, були безмежно покірливі до визиску, гніту.
Доброта, совістливість, нехіть до сутичок, довели до того, що коли слід діяти: швидко, рішуче, навіть нещадно, були безпорадними.
Нібито нормальне прагнення досягнути успіху, самоствердитися, переродилося в запеклу боротьбу за посади, виникали чвари й підступність.
Шляхетна віра в благородство людей інших народів не раз робила з наших політиків наївних ідеалістів, подеколи смішних, а підсумок найчорніший – втрата незалежності…
Віра Христова також бувало заводила у глухий кут. Коли треба було бити ворога, відступали …. Бо не стріляти ж у «братів»-християн.
Шкідливі звички народу неодноразово викликали гнівну реакцію великих земляків – Т. Шевченка, Лесі Українки. Згадаймо гнівні слова І. Франка: «Не люблю русинів…».
Проте, в жодному разі не можна робити висновку, що в українців беруть гору темні властивості характеру. Маємо силу-силенну прикладів поривів високості і чистоти у діях і вчинках земляків. Але, зізнаймося, сукупність якостей нашого народу свідчить – український, є одним з найскладніших національних характерів. Доктор О. Губко: «Він увесь зітканий з протиріч, з діаметрально протилежних структур, з пристрастей і поривань, які, здавалося б, є взаємовиключними. СПРАВЖНІЙ УКРАЇНЕЦЬ – КЛАСИЧНИЙ ГАМЛЕТ, душа якого мордується постійними гризотами, муками сумління».
Оскільки нам з давніх-давен визначена місія нести духові цінності на всі 4 сторони Планети, тому пасивність народу не залишиться непокараною… Хронічно бракує енергетики Янь, її треба виробляти самим, а це робити нелегко, заважає консерватизм і невміння мислити глобально, ні в якому разі не віднаходити її на зовнішньому плані. Московія (РФ) не вгамується ніколи, у них мета одна – знищити Україну, або підкорити її. Проти нас ведеться війна у всіх видах і проявах. Якщо не буде розгорнута протидія на всіх рівнях: духово-інтелектуальному, економічному, дипломатичному, військовому, наслідки будуть непоправні…. Відповідні структури і служби нашої держави повинні рішуче діяти щодо представників п’ятої колони (внутрішніх ворогів), війна триває…
Віковічна боротьба в душі українця горішнього і долішнього утруднена і тим, що прадавні архетипи дуже засмічені чужорідними заштриками, найбільш московськими, ворожими. Вчений О. Губко писав: «Ця пекельна психохірургія привела до того, що мільйонам українців була пересаджена чужа, імпортована, в даному разі – російська душа. І НАЦІОНАЛЬНЕ ДУХОВНЕ ВІДРОДЖЕННЯ МАЄ ПОЛЯГАТИ ПЕРЕДУСІМ У ТРАНСПЛАНТАЦІЇ УКРАЇНСЬКИХ АРХЕТИПІВ ПРАВДИВОЇ, ЩИРОЇ, УКРАЇНСЬКОЇ ДУШІ».
Будьмо гідні високої місії утвердження духових вартостей, як у себе вдома, так і в широких Світах.
ХАЙ ТАК І БУДЕ!
«знов осінь
І знов лелечий голос небо відчинив
й моїми сірими вустами ячить мова
лелеченьки вертайтеся додому
ви високо вам далі видно
що там вже за порогом болю
ЩО
ТАМ?»* (4)
Андрій Будкевич (Буткевич), брендолог, історик мистецтва,
керівник проектів «ЛЕЛЕГ–4» (Лабораторія експансії латентних
експериментів горішнього – 4) та «БУМ» (Брама Українського Мистецтва)
*Мотив з поеми Валерія Іллі «Лелеки» і (1, 2, 3, 4) – чотири уривки з цього ж твору.
Розлогий концепт проекту «ЛЕЛЕГ–4» створено у квітні 2021 року.
Ілюстрації:
Заголовна ілюстрація: Лелека в небі – символ успіху
- Володимир Гарбуз “Неспокій у Світі”
- Оксана Свіжак “Енергія Води”
- Олександр Чегорка “Велика Мати”
- Логотип (емблема) ЛЕЛЕГ – 4
- Логотип (емблема) БУМ
