Чому українському генію Борису Гмирі немає навіть пам’ятника? 115-ліття

Борис Гмиря, український бас з унікальними вокальними можливостями.

Він співав так, що фахівці не вірили, що таке можливо. Ті, хто слухав його забували, що вони на землі. Він віртуозно виконував партії, які під силу небагатьом виконавцям. Його називали «Борис Великий», його знають у всьому світі, а в Україні немає ні його музею, ні пам’ятника. До 115 річниці з дня народження Бориса Гмирі Радіо Свобода мало розмову із президентом Фонду Бориса Гмирі, його спадкоємицею – Ганною Принц.

– Гмирю важко з кимось порівнювати, бо його голосу і вокальній майстерності рівних немає. Він дивовижне явище в історії світового вокального мистецтва. Його спів називали «Божим співом».

Люди, яким пощастило чути його живий голос, бачити його обличчя, згадують про це як про велику подію в їхньому житті. Як писав земляк Гмирі – Борис Ткаченко із Лебедина: «Не одне покоління буде нам заздрити, що ми жили за часів Бориса Гмирі, чули його живий голос».

Феномен Гмирі полягає у тому, що він мав не лише неповторний бас, не

Є музичні твори, які здатні виконувати дуже мало виконавців. Так, «Зимовий путь» Шуберта окрім Бориса Гмирі, виконував ще лише німець Дітрих Фішер-Діскау
Ганна Принц

тільки віртуозно виконував небасові партії, а й умів передавати звуками всю палітру емоцій.

«Голосом Бориса Гмирі Україна з Богом розмовля», – сказав поет Дмитро Білоус.

Є музичні твори, які здатні виконувати дуже мало виконавців, є й такі, що під силу лише одиницям. Так, «Зимовий путь» Шуберта окрім українця Бориса Гмирі, виконував ще німець Фішер Діскау. Або «Серенада» Шуберта…Цю пісню звичайний бас не може співати, а Гмиря її виконував неперевершено.

У Бориса Гмирі було не лише «дивовижне горло», він володів таємницею як засобами співу відображати світлі й темні боки життя і доносити їх до серця і розуму людей.

У вокальній майстерності Гмирі все так ідеально і досконало поєднано, як у природі – просто й незбагненно.

ЮНЕСКО у своєму посланні від 11 вересня 2003 року до 100-річчя видатного українського вокаліста зазначила: «Борис Гмиря відомий як «Борис Великий» і його величний бас визнаний як унікальний феномен, що належить не лише Україні, а й культурі в цілому. Вокальна спадщина співака є неоціненним внеском у скарбницю світового виконавського мистецтва. Його філософські й епістолярні праці також становлять велику цінність для світової культури».

– Як Україна мала б використовувати «феномен Гмирі»?

– Кожна нація, кожна держава ідентифікується у світі через тих геніїв, яких вона подарувала світу. У Радянському Союзі Бориса Гмирю слухали і записували, але не давали можливості гастролювати на заході, у розвинутих країнах світу, ізолювали його від спілкування з світовою вокальною спільнотою.

У незалежній Україні до розуміння значення спадщини Бориса Гмирі, його постаті поки не доросли. Ні пам’ятника, ні музею, ні коштів на оцифрування вокальної спадщини…

Ганна Принц

Та талант Гмирі долав усі кордони. Про нього знали, його слухали, а на його платівках навчали і досі навчають співати в оперних школах світу. Мені розповідали, що слухають його записи і в Ла-Скала.

У незалежній Україні до розуміння значення спадщини Бориса Гмирі, його постаті поки не доросли. Ні пам’ятника, ні музею, який би могли відвідувати українські й зарубіжні шанувальники його таланту досі немає. Є тільки обіцянки, які не виконуються.

Мабуть для цього потрібні інші міністри, інші підходи до розвитку високої класичної і народної музики, інший рівень культури суспільства загалом. Поки в кумирах Поплавський і Винник, очікувати, що Україна скоро доросте до Гмирі не доводиться.

– Чим спадщина Бориса Гмирі може бути корисною для створення іміджу України як культурної держави?

– Знаєте, Гмиря своєю творчістю зробив неоціненний подарунок Україні і усім наступним поколінням.

Його спадщина – неосяжна за кількістю виконаних творів, довершеністю і неповторністю виконання. У доробку «Бориса Великого» 44 оперні партії, 75 арій, 300 українських народних пісень та романсів, 341твір зарубіжної класики, 85 фрагментів з вокально-сценічних та симфонічних творів.

В СРСР було випущено більше 200 платівок із співом Бориса Гмирі, які фірма «Мелодія» розповсюджувала по світу мільярдними тиражами. Росія вже давно зробила Гмирю «Великим русским исполнителем», «Выдающимся басом Большого театра». А ми що? А нічого.

Унікальним доробком Борися Гмирі є 24 музичні твори на слова Тараса Шевченка, роль Трохима у фільмі опері «Наймичка» (1964).

Гмиря мав не лише унікальний голос, яким віртуозно володів і довершено виконував те, що не під силу багатьом хорошим оперним виконавцям, Гмиря ще й зумів пояснити як він це робить, обґрунтувавши в своїх «Щоденниках». Видання цих записів є вагомим внеском у світову науку вокального мистецтва.

Для нас важливим має бути й те, що Гмиря досяг світових вершин, в Україні, а не у Москві, Парижі чи Нью-Йорку.

Я часто чую вигуки захоплення від молоді, яка освоює мистецтво співу: «Як можна так співати?! Як таке можливо!».

Але все це не впливає на чиновників.

Якось Марія Стеф’юк відвідала мерію (намагалася попасти до Кличка, але той її не прийняв) з приводу гідного пошанування пам’яті Бориса Романовича. Прийняли її не дуже привітно. Вона це відчула і звернулася до тих, які її приймали з такими словами: «В Україні багато видатних співаків, є навіть солов’ї, але геній один – Гмиря, то ж давайте робити все можливе, щоб він, у себе вдома, був пошанований гідно його величі».

І що? А нічого! Не почули й славетну Марію Юріївну – все залишилося без змін.

– А що б, на вашу думку, мала зробити столична і загальноукраїнська влада?

– Якщо виходити з основних пріоритетів гідного пошанування пам’яті Гмирі, то мали б створити «Національний мистецький центр Бориса Гмирі» на базі його меморіальної квартири, що на Хрещатику 15; мали б спорудити пам’ятник біля Національної філармонії, яка дозвіл на це дала вже давно; мали би повністю профінансувати реставрацію і повне видання музичної спадщини (50 CD) та епістолярної спадщини (4 книги) геніального українця тощо.

​Що зробили з перерахованого? Нічого.

А те, що зроблено, то це не завдяки, а всупереч діям владних структур. Все доводилось і доводиться робити його родині, Фонду.

Так, наприклад, у 2017 році народні депутати Оксана Білозір, Оксана Продан і Євген Рибчинський зробили депутатський запит щодо відзначення 115-річчя від дня народження Гмирі у цьому році. У бюджеті 2018 року були закладені кошти на перевидання архівних аудіо записів Бориса Гмирі.

Однак, 13 жовтня 2017 року Експертна рада Міністерства культури начебто розглядала це питання і, як стверджував секретар експертної ради, проект не набрав необхідної кількості голосів. Однак, як мені повідомляли члени цієї ради, просто ті два мільйони гривень виділені мінфіном міністр Нищук віддав на щось інше.

Та попри все на сьогодні силами Фонду вже переписані 3 тисячі музичні твори з магнітних плівок на сучасні електронні носії. Відреставрували ми 360 творів, а очікують на реставрацію ще дві тисячі.

Роботи дуже багато, бо музична колекція Гмирі найбільша у світі!

Ми підготували до видання дві книжки: «Вокальна школа і творчі принципи Бориса Гмирі», «Борис Гмиря. Життя й творчість у документах і фотографіях»

– Що на Вашу думку треба зробити, щоб внесок Бориса Гмирі в українську і світову культуру був належно оцінений і ліг в основу культурного коду України?

– Моя відповідь гірка: поміняти державу знаходження спадщини Гмирі, його меморіальної квартири, всього-всього, що зв’язано з цим славетним іменем. Не може бути цивілізованою держава в якій її культурним кодом є не Гмиря, Руденко, Донець, Кипоренко-Доманський, Крушельницька та інші видатні митці, а примітивізм, вульгарність і мерзенність так званого сучасного модернового мистецтва і естрадного мистецтва.

Українській державі треба навчитися належно цінувати і використовувати ту культурну спадщину, яка піднімає її на рівень найвищих світових зразків, яка утверджує її належність до «клубу культурних націй». А це вимагає належного фінансування, належного увічнення пам’яті, належної інформаційної і освітньої політики.

Ірина Штогрін

Радіо Свобода

05.08.2018