Здоровлю з Велико Днем – початком Новоліття!

Космогонія українців та інших орійських народів

За одвічним українським звичаєм, Велик День святкуємо в першу неділю після Весняного рівнодення. У звичайні роки Весняне рівнодення настає 20 березня, а у високосний рік – 21 березня. В цей день Сонце сходить точно на Сході й заходить точно на Заході, а опівдні на екваторі перебуває в самому центрі Небесної сфери – прямо над головою в обсерватора. Весняне рівнодення – астрономічний початок Весни й перехід Зими в Літо.

В мить Весняного рівнодення день зрівнюється з ніччю, а потім починає більшати, переважає ніч і стає Великим – Велико Днем. Цей день справді Великий з погляду астрономії й космогонії, бо з Велико Дня розпочинається новий «обіг» Сонця по Великому колу Небесної сфери – по екліптиці й по Зодіакальному колу вздовж екліптики. Уздовж екліптики розташовані 12 зодіакальних сузір’їв, повз які протягом року проходить Земля, обертаючись навколо Сонця, щомісяця зустрічаючи нове сузір’я.

Екліптика – уявне Велике коло на небесній сфері, що його протягом року «обігує» Сонце. Видимий «обіг» Сонця по екліптиці й Зодіакальному колу – не дійсний його обіг, а тільки проекція реального циклічного обігу Землі навколо Сонця по своїй орбіті.

Одвіку українці Сонце називають Коло або Лад: «Божеством наших праотец було Світле Сонечко. Звали єго Лад…і звали той празник Ко-Ладу, з чого походить слово Коляда» (Юрій Федькович. Колядки старовіцькі). А видимий «обіг» Сонця по Небесному колу називають Сонячний біг або Ладове коло.

За прадавнім, дорелігійним космогонічно-міфологічним світоглядом українців, з Коляди – Сонця-дитяти виростає Коло-Дій – Сонце-юнак, яке перед початком Весни набуває дієвої снаги й знаменує відновлення життєвих сил. Але йому ще треба наростити снаги, аби стати могутнім, життєсійним весняним Сонцем-мужем – Ярилом. На свято Коло-Дія Зима стрічається з Літом, звідси інша назва свята – Стрічення.

Сонце «обігує» Ладове коло під знаками 12 зодіакальних сузір’їв, які розташовані вздовж екліптики. У мить Весняного рівнодення Сонце «виходить» з-під знаку Риб, який завершує Зодіакальне коло, і «входить» під знак Овена, який розпочинає Зодіакальне коло. Овен (лат. Aries) – перший знак зодіаку, який відповідає сектору екліптики від 0° до 30°. У зодіаку знак Овена-Арієса починає тригон вогню (трикутник вогняних знаків) і знаменує початок нового Сонячного циклу та пробудження в Природі життєвої енергії.

Оскільки з Овена-Арієса починається весняне пробудження Природи, він є покровителем хліборобства. З давньоримським Арієсом асоціюється за звучанням і за суттю давньоукраїнський Ярило – Ярий дух Весняного Сонця, який знаменує пробудження земної Природи навесні, відродження людського світу й початок Нового хліборобського літа – Новоліття.

Ярило й Арієс мають спільну етимологію з праіндоєвропейським духом Сонця – Ором та агрокультурними архетипами ораре (arare), орати, орій – аграрій, хлібороб, господар. Тому Ярило в українців і Арієс у римлян є духами-плеканцями, захисниками хліборобства.

Сонцю-Ярилу приурочене перше весняне свято Сонячного циклу – Велик День. У Велик День, у мить Весняного рівнодення Сонце «проходить» через екватор Небесної сфери з Південної півкулі в Північну – завершує попередній та розпочинає новий цикл (колообіг). У мить «переходу» Сонця через лінію екватора починається в північній півкулі Весна.

Поняття Весна походить від індоєвропейського кореня ves і означає – життя, світло, ясність. Навесні Яре Сонце прояснює Небо й наснажує Землю, а тала вода оживляє рослини. Сонячне світло активізує силу життя в Природі й посилює волю духу в людях.

Весна – це пробудження земної Природи й відродження людського Світу,  перемогу весняного тепла над зимовим холодом, волі життя над застиглістю. Початок у наших широтах астрономічної Весни й оновлення Природи вістує Велик День.  

Велик День знаменує початок нового великого весняно-літнього періоду в Сонячному циклі. Сонячний цикл поділяється на два великі періоди – весняно-літній і осінньо-зимовий, які розмежовуються рівноденнями – Весняним і Осіннім. З Весняного рівнодення починається основний, продуктивний весняно-літній період, а з Осіннього рівнодення – завершальний, очисний осінньо-зимовий період життя аграріїв. Тому цілий Сонячний цикл, починаючи з Весни, хлібороби називають літо. Хліборобське літо – повний період обертання Землі навколо Сонця між Весняними рівноденнями.

Українці традиційно називають повний колообіг Землі навколо Сонця літо, а не рік, оскільки в агрокультурі основною, продуктивною порою є Літо, яке починається з Весни. Тож з Весняного рівнодення, з Велико Дня – початку Новоліття традиційно починається в нас відлік днів Хліборобського літа й ведеться наше традиційне природне літочислення за літами, а не за роками, які пов’язані з роком – фатумом, згубністю, тобто з надприродними силами. Віддавна українці відлік часу в Природі й людському Світі ведуть за літами, починаючи з весен, звідси – однолітки й ровесники.

Віддавна українці, а також інші орійські або орієзовані народи (перси, індійці, тюрки) традиційно починали нове Сонячне коло – Новоліття з Весняного рівнодення. Орійські народи (така питома українська вимова замість латинізованого й русифікованого арійські) – не біологічно-расовий вид, а духовний тип, агрокультурна, морально-світоглядна світловизнавча спільнота, яка визнає Сонце явою духа Світла – Ора та джерелом життя на Землі.

Віддавна в орійських народів живе агрокультурна традиція зустрічі Нового літа (року) навесні, коли починає відроджуватись, оновлюватись Природа і все живе прокидається від зимової застиглості та просвітлюється ярим життєсійним Сонцем і омивається талою живлющою Водою.

Всі народи агрокультури традиційно зустрічають Нове літо (рік) за найточнішим Сонячним колодарем (календарем) у мить Весняного рівнодення.

Сонячний колодар, тобто Кола-Сонця дар – найточніший календар, бо його визначає колообіг Сонця по екліптиці – Великому колу Небесної сфери та колообіг Землі навколо Сонця по своїй орбіті.

Назва Велик День така ж давня, як і космогонічне знання про Весняне рівнодення, що відповідає віку агрокультури на наших землях – близько 10 тисячоліть. Прадавня назва Велик День збереглася тільки в українців, білорусів, болгар і литовців. Український Велик День, білоруський Вялікдзень, болгарський Великден, литовський Velykos дуже нагадують іранський, зокрема таджицький, Рузі Калон – Великий День. Так  називається шостий день Новрузу (Нов руз – Новий день) – загальноіранського Нового року, який святкують протягом 13 днів. Традиція святкування Новрузу налічує понад п’ять тисячоліть і вкоренилася в зороастризмі – державній ідеології Стародавнього Ірану.

Український Велик День та іранський Новруз як прадавні звичаєві свята виникли задовго до появи релігійних культів і догматів християнства й ісламу. Вони відзначаються за найточнішим астрономічно-природним сонячним календарем і становлять основу національних морально-світоглядних традицій аграрних народів.

Новруз відзначають в Азербайджані, Албанії, Афганістані, Індії, Ірані, Казахстані, Киргизстані, Македонії (Північна Македонія), Таджикистані, Туреччині, Туркменистані й інших країнах.

У 2010 р., за ініціативою цих 11 країн, Генеральна Асамблея ООН своєю Резолюцією проголосила це стародавнє хліборобське свято Міжнародним Днем Новруз, і його тепер святкують у 30 країнах понад 300 млн людей.

У пору Весняного рівнодення на міжнародному рівні відзначають Міжнародний День Новруз, а також Всесвітній День Землі, Міжнародний День Щастя, Міжнародний День Астрології. До цих космогонічно-природних свят належить і Всеукраїнський Велик День.

У традиційному хліборобському святкуванні Велико Дня й Новрузу вшановують життєродні сутності Неба, Землі, Води, Вогню, Рослин, Тварин і Людей. В обох цих звичаєвих свят на диво подібні й атрибути: обрядовий хліб колач, крашанки й писанки, хлиськання вербовими вітами й прикрашання ними житла. Ритуальне торкання вітами верби має космогонічний смисл – так людина оживлює, наснажує своє єство й прилучається до Світонародження й Світового Ладу. Українське слово віти має спільну етимологію з латинським vita – життя.

В народів агрокультури Верба символізує самородне Світове Дерево – Дерево Життя, яке має надзвичайну життєву снагу – саме зароджується й розвивається з води без коріння. За агрокультурною міфологією, з Золотої Верби – самородного Світового Дерева в Космічних Водах зародився Білий Світ, Небо й Земля. Тому Світове Дерево єднає Небо й Землю, Сонце й Воду, усі сфери Природи і Всесвіту. Світове Дерево символізує осердя Всесвіту – вісь галактичну й вісь земну. Світове Дерево в образі Золотої Верби трансформує енергію Сонця в енергію Природи – в силу земного життя.

За українською космогонією, довкола Світового Дерева – Світородної Верби зародився Світ. Про це оповідають наші одвічні космогонічні веснянки, звернені до життєзароджуючого Рода:

Гей, як то було на початку Світа?
Роде наш!
Гей не було там ні Неба, ні Землі,
Гей, лиш там були Темні Моря,
Гей на тих Морях Золота Верба!…

Звідси й звичай хлиськання вербовими вітами – прилучення до світлих сил життєзароджуючого Рода й життєродної Природи:

Не я б’ю, Верба б’є:
за тиждень – Великдень!

А далі – побажання:

Будь великий, як Верба,
І здоровий, як Вода,
А багатий, як Земля! 

Велик День – свято пробудження земної Природи й оновлення людського Світу, а Ладове коло – вияв циклічного оновлення й нескінченності Всеєдиного Життя. Велик День – ява Весняного Сонця, життєсійну снагу якого знаменує Ярило – ярий, молодий дух Весняного Сонця, який наснажує, оживляє Землю. На честь Сонця-Ярила випікають великодній Колач – високий, пишний хліб, який своєю розкішною поставою символізує зростаючу життєву снагу Ярила.

На Весняне рівнодення з Вирію вертаються птахи – вісники Велико Дня й Новоліття. На їх  честь випікають обрядове печиво – жайворонків і роздають дітям для зустрічі птахів.

Знаками відродження Земного життя є великодні крашанки й писанки, які символізують Сонце й самозародження Всеєдиного Життя. Великоднє Яйце є модулем першозародка Світу й знаменує самозародження, самовідновлення, нескінченність, безвічність Усеєдиного Життя.

Весну, Новоліття й Сонце-Ярило віншують великодніми хоровими співами й танками – веснянками:

«Ой Весна, Весна – днем красна,
Що ж ти, Весно, нам принесла?»
«Принесла я вам Літечко,
Ще й рожевую квіточку,
Хай вродиться житечко,
Ще й озимая пшениця,
І усякая пашниця».

Цю прадавню українську веснянку, яка збереглася донині, видатний український мовознавець О. О. Потебня датував другим тисячоліттям до нової ери:

А ми просо сіяли, сіяли,
Ой Див, Ладо, сіяли, сіяли…
А ми просо витопчем, витопчем,
Ой Див, Ладо, витопчем, витопчем.
А чим же вам витоптать, витоптать?
Ой Див, Ладо, витоптать, витоптать?
А ми коней випустим, випустим,
Ой Див, Ладо, випустим, випустим…
А ми коней виловим, виловим,
Ой Див, Ладо, виловим, виловим…

Символ Сонця-Ярила – Білий Кінь, який вістує щедрий урожай:

Де Кінь ногою,
Там жито копою,
Де Кінь зирне,
Там колос зацвіте. 

Водяний птах Гоголь асоціюється з просвітленою Сонцем-Ярилом Водою та буянням Літа:

Ой вилинь, вилинь, Гоголю,
Винеси Літо з собою,
Винеси Літо-Літечко
І зеленеє житечко,
Хрещатенький барвіночок
І запашненький васильочок. 

Ось такі живі знаки-символи нашої безвічної звичаєвої традиції, які знаменують відродження Природи й початок Новоліття в нескінченному колообігові Землі довкола Сонця.

Сонячний цикл – Ладове коло

Обертання Землі довкола своєї осі викликає зміну Дня й Ночі, а її рух навколо Сонця викликає зміну пір Сонячного циклу – Ладового кола. Від спільного обертання Землі довкола своєї осі та її руху навколо Сонця відбувається видимий рух Сонця по Великому колу Небесної сфери.

Давні українці-аграрії спостерігали за рухом Сонця завдяки системі курганних обсерваторних комплексів, визначаючи сонцестояння, рівнодення, місячні цикли тощо. Вік тих обсерваторних комплексів понад сім тисячоліть, і їхні напіврозорані чи й зовсім розорені залишки ще можна знайти на ланах України. Прадавні космогонічні знання українців, зокрема про свята Сонячного циклу, зберігають астрономічні календарі на трипільській кераміці.

Наші предки тисячоліттями спостерігали за Сонячними циклами й навчилися жити за Сонцем, за стабільними законами Природи й Космічного Ладу і завдяки цьому досягали ладу, щастя у своєму житті.

Для оновлення життя необхідно звернутися до космічно-природного відліку часу: до астрономічно-природного літочислення за Сонячними циклами, в яких виявляється нескінченна циклічна повторюваність безвічного Життя; а відлік Сонячних циклів належить вести за літами, починаючи з Весняне рівнодення.

З Весняного рівнодення починається основна, продуктивна пора Сонячного циклу – Новоліття, а з осіннього рівнодення починається завершальна й очисна пора Сонячного циклу – Зима. В українській агрокультурі Сонце, Природа й характер праці на землі визначають сонячно-земний ритм життя, природовідповідний моральний світогляд хліборобів, який ґрунтується на взаємодії людей між собою, з Природою й Сонцем. Чотири сезонні положення Сонця в його «рухові» по Великому колу Небесної сфери визначають у Сонячному циклі чотири великі святково-трудові пори, які становлять основу найточнішого астрономічно-природного Сонячного колодаря.

Чотирма визначальними віхами святково-трудового Сонячного колодаря є сезонні яви Сонця: весняний Ярило (свято Велик День), літній Купало (однойменне свято), осінній Сімаргл-Сіменник (свято Сімена або Свічки), зимовий Коляда (однойменне свято).

За прадавнім українським космогонічно-міфологічним світоглядом, сезонні духи Сонця: Ярило, Купало, Сімаргл-Сіменник, Коляда та дух нескінченності Сонячної сили Хорс є синами Рода-батька й Родиці-матері (Природи), які породжують усе живе в Білому Світі.

Ярило зі святом Велик-День знаменує в Ладовому колі весняне рівнодення й початок Новоліття. Аграрії на українських теренах відстежують весняне рівнодення й святкують Велик-День від часу зародження хліборобства – понад 10 тисячоліть.

Купало знаменує в Ладовому колі вершину Літа й буяння життя, високе літнє сонцестояння й Сонце-Ворот, що відбувається 21 (у високосний рік – 20) червня. Це пора галактичних змін на Землі: змінюється енергетична вісь обертання Землі в Сонячній системі відносно центру нашої галактики (Чумацького Шляху).

Сімаргл-Сіменник-Літопровідець зі святом Сімена або Свічки знаменує в Ладовому колі осіннє рівнодення та поворот Сонця на Зиму, що відбувається 23 (у високосний рік – 22) вересня. Це пора пригасання сили Сонця й завмирання Природи, заготовляння на зиму земних плодів та зберігання для весняного засіву сімені (звідси – Сіменник).

Ці три яви Сонця  належать до астрономічно-біосферних явищ, які відбуваються в межах Сонячної системи, Землі та її атмосфери.

Коляда знаменує в Ладовому колі низьке Зимове Сонцестояння й поворот Сонця на Весну – Коло-Ворот, Сонцеворот, що відбувається 21 (перед початком високосного року – 22) грудня. Зимовий Сонцеворот – астрономічне явище, яке відбувається за межами Землі та її атмосфери. Коло-Ворот відстежували і вшановували ще в палеолітичний період людського суспільства, який тривав на теренах України понад мільйон літ і завершився близько 13 тисячоліть тому – наприкінці льодовикової доби й початку зародження агрокультури. Відтоді палеолітичний Коляда узвичаївся в хліборобському Сонячному колодареві поряд з аграрними обрядодіями: Велико-Днем, Купалом, Сімарглом-Сіменником-Літопровідцем.

А Хорс як дух нескінченності сонячної сили знаменує цілісний колообіг Сонця по Небу. Хорс має праіндоєвропейське походження: авестійське Хваре й перське Хурсет – Осяйне Сонце; осетинське Хур – Сонце, давньослов’янське Хора – Коло, Сонце (звідси хоровод – танець за Сонячним колом). Знак-символ Хорса – сонцеворот або сонячна сварга (свастя, свастика) з напрямом руху за Сонцем.

З Хорсом (Колом, Сонцем) має спільну етимологію поклик «Хорса!», яким  супроводжують лезгинку – бойовий танок (танець воїнів) лезгинів, одного з найдавніших корінних народів Кавказу; в кожного з кавказьких народів танець воїнів має свої національні назви. Від кавказької лезгинки походить бойовий танок кубанських козаків, що зветься козацька лезгинка. А від кавказьких покликів «Хорса!», «Осса!» походить поклик козацької лезгинки – «Ойся!» й відповідна загальна козацька назва чеченців, інгушів – ойся. Поклик «Хорса!» означає приплив енергії, відвагу й міць характеру. А динамічний рух у бойовому танку нагадує колообіг Сонця по Небу й знаменує нескінченність енергії життя. Тому в кубанських козаків є примовка: «Козаків багато не буває, та мало не покажеться». Традиційні народні пісні й танці як найхарактерніші знакові вияви енергії етнічного єства є основними ідентифікаторами національних культур, способами психотерапевтичної корекції та підтримання здоров’я, сили людини й збірної цілісності народу.

Українська сонцесповідна аграрна культура, наш одвічний святково-трудовий Сонячний колодар і природно-ясновідний світогляд засновані на стабільних законах Космічного Ладу й Земної Природи, на незмінному космічно-природному циклі обертання Землі навколо Сонця й на їх енергообміні та на дотриманні людьми вселюдського принципу моральності в триєдності істинного думання, справедливого діяння й правдивого висловлення.

Біосферний саморозвиток усього живого забезпечує природна синергетика – взаємодія Сонця й Землі. Природно-духовний саморозвиток людської родини забезпечує любов – взаємообмін життєвою енергією. Культурний саморозвиток людського світу забезпечує духовна синергетика – взаємодія морально зрілих людей за життєвими програмами своїх душ в етнокультурній цілісності на природній основі.

Космогонічно-міфологічний світогляд агрокультури

На основі моральної зрілості з природно-духовною орієнтацією розвинулася в агрокультурі морально-світоглядна, космогонічно-міфологічна система ясновідання – безпосереднього осягнення Істини як всеосяжної сутності, першооснови Всеєдиного Життя.

Джерело сили істинного ясновідного знання й природно-морального, космогонічно-міфологічного світогляду агрокультури – у силі Земної Природи й світлі Небесного Сонця: «Природа відкриває всеєдиний корінь Роду людського й першооснову Життя» (Піфагор); «Природа є першопочаткова всьому причина й саморухома пружина»; «Пізнаєш Істину – ввійде тоді у кров твою Сонце» (Г. Сковорода); «Мати Земля була споконвіку священною в слов’ян. У Землі поєднані смерть і родючість. Вона найближча проповідниця й живильниця людині й її покровителька. Слов’яни виховані на хдіборобстві; з прийняттям християнської віри святі церкви замість язичницьких духів стають покровителями хліборобських занять…» (М. Гоголь).

Світоглядно-звичаєва традиція української агрокультури ґрунтується на стабільних космічно-природних законах і передує штучним релігійним культам. Вік нашої питомої агрокультури – понад 10 тисячоліть, вік чужих релігій – близько шести тисячоліть.

У людей агрокультури день починається зі сходом Сонця і всі природні звичаєві свята Сонячного колодаря відбуваються при світлі Сонця – першоджерела Земного Життя як нагадування про безвічність усепроймаючої енергії Всеєдиного Світла й про світлу, тонкоенергетичну сутність морально зрілого людського єства.

Ось як відбувається перехід життєвої енергії в хліборобів протягом доби. Після дев’ятигодинного дня (від 9 до 18 години) починається тригодинний вечір – перехідний період до ночі. Після дев’ятигодинної ночі, зі світла Досвітньої Зорі, яка вістує схід Сонця, починається тригодинний ранок – перехідний період до дня і початок праці. День в орійській традиції – період активної дії. В індоєвропейських мовах слово день означає дія: латинською – dies, іспанською, каталонською, португальською – dia, литовською – diena, англійською – day. Вершиною дня є полудень – час найвищого стояння Сонця над горизонтом і найвищої дієвості. Антонімом слову день є ніч. Ніч – це пора, коли нічого не треба робити. Хлібороби вдень працюють, а вночі відпочивають. У злодіїв навпаки, ніч – активна пора для крадіжок і празникових гульбищ.

Природні звичаєві свята Сонячного циклу підтримують морально-світоглядну основу життя й ясновідною суттю спрямовані на просвітлення, тож їх справляють при світлі Сонця. В українському ясновідному світогляді Сонце – ява світлої сили Рода, всеєдиного, самооновлюваного, безвічного джерела Життя й духовної енергії, а Ладове (Сонячне) коло – вияв Космічного Ладу, всеєдиного, вселадуючого принципу Життя.

Згідно з прадавнім агрокультурним світоглядом, з життєзароджуючої первинної енергії Рода-Всеєдиного самозароджується вся Світова Всеєдність і земна Природа в розмаїтті виявів усього живого. У космогонічно-міфологічному світогляді народів агрокультури Природа і Всесвіт – саморозвинні системи, й усе суще в Природі й Всесвіті саморозвивається в єдності з ними. У земному Світі, як і в цілому Всесвіті, водночас відбуваються процеси еволюції й інволюції, саморозвитку й деґрадації. Процес еволюції забезпечують саморозвинні живі сутності, а процес інволюції спричиняють мертвотні паразитарні сутності. Формула еволюційного світогляду – Світ в усіх його виявах самозароджується й розвивається сам собою. Інволюційно-креаційна доктрина – Світ і все суще в ньому створив бог. Ця доктрина виникла в паразитарному середовищі на виправдання деґрадації й нелюдства: оскільки все створив бог, то все має право на існування. Якщо проаналізувати ту паразитарну доктрину, то їх світ – не всеосяжна природна сфера, а паразитарне соціальне середовище, в якому існують богостворені й богообрані нелюди. А людей, як і все живе в земному Світі, ніхто не створював – усе породила Природа, і все живе саморозвивається, самовідновлюється – еволюціонує разом з земною Природою і Всесвітом з життєзароджуючого первеня Рода-Всеєдиного.

Життєзароджуюча сутність Рода являється як коренева основа в споріднених поняттях: Природа, зародок, родина, родичі, рід, народ. Життєродна сутність Природи являється в давньому міфопоетичному образі Родиці. Всеосяжну сутність Природи розкрив старогрецький філософ Піфагор: «Природа відкриває всеєдиний корінь Роду людського й першооснову Життя». Воля Рода – всепроймаюча духовна сила Життя проявляється як усеєдиний морально-вольовий принцип – Лад та дієвий життєствердний чинник – Дій. Знаком Рода є Коло-Родовик, що символізує безвічність його життєзароджуючої сили та знаменує нескінченність Усеєдиного Життя й циклічність Земного Життя.

Коло-Родовик – усеосяжний першомодуль, основна форма Життя. Життєзароджуюча сутність Кола-Родовика виявляються в усіх життєформах від елементарної частки й електромагнітного поля до еритроцита в крові й енергетичного поля людини та до космічних тіл, Сонячної системи, галактик, всесвітів і Світової Всеєдності. Форма Кола-Родовика – це форма тора (тороїда) у фізиці, що утворюється обертанням кола довкола осі, яка перебуває в площині цього кола. Тороїдальну орбіту утворює Земля обертанням довкола Сонця. У людському Світі виявом життєзароджуючої сили Рода є Родове коло – зібрання родини, роду, народу у взаємообміні життєвою енергією – у взаємній Любові.

Сонячно-земна циклічність новоліть визначає нескінчену повторюваність Земного Життя. В агрокультурі час сприймається як циклічна повторюваність природних і суспільних явищ, зумовлених сонячним колообігом Землі й відповідним характером праці аграрія. В кочовому способі життя час сприймається як лінійний плин, зумовлений постійним переміщенням кочовиків у просторі й місячними циклами. Тому кочівники живуть за місяцем.

Часова циклічність життя людей агрокультури узгоджується з сонячними циклами й циклічною самовладованістю Космосу, що є основою нескінченного самооновлення життя й ясновідного природно-морального світогляду. Тому аграрії живуть за Сонячним колодарем.

Аграрії своєю працею підтримують енергетичний взаємообмін Сонця й Землі та самі виробляють усе необхідне для життя, а кочовики, надто грабіжники, лише споживають природні й людські ресурси. Своїм способом життя люди агрокультури наслідують енергообмін Сонця й Землі: хлібороб спершу дає питомій землі свою силу в праці, а потім отримує плоди своєї праці та обмінюється власними плодами з іншими, і ця взаємодія-взаємодопомога є основою морального життя аграріїв. При цьому хлібороб бере стільки, скільки доклав сили – така міра моральності агрокультури. А паразити-грабіжники, не мають моральної міри – вони нещадно оббирають Природу й людей, а за вдалі грабунки приносять подячні жертви своїм богам-ідолам – справляють магічно-релігійні ритуали.

Магічно-релігійні культи

Тут доречно з’ясувати значення поняття бог. Теонім Бог у слов’янських мовах походить від пізньоіранського Бага – давець багатства, який у свою чергу походить від божества найнижчого ступеня в індуїстській ієрархії багатобожжя Бгага – розпорядник майна. Поняття бог занесли у слов’янський світ руси-туранці зі Сходу й почали впроваджувати його в південних теренах у теонімах Даж-Бог – давець-бог (це подвійне, перекладне й чужинське, ім’я божества використовували, аби зрозумілішим було його значення). Отже, Бгага-Бага-Бог – давець пожитків, багатства. Звідти молитовне благання: «Дай, Боже!», що свідчить про узалежнення людей од уявної, надприродної магічної сили. Звідти сповідники Бога – божичі, раби божі, а залежні від Бога-давця – убогі, які клякнуть перед ним безвольно в благанні й страхові. Через безвольність і страх люди приноровились до Бога, і те чуже магічне поняття, що заневолює людський дух, заполонило всі сфери життя, витіснивши природно-духовні сутності морального світогляду й космогонічної міфології агрокультури: Род, Родиця, Лад, Лада, Природа, Дій.

На цих протилежних способах життя й світоглядних засадах людей агрокультури та паразитів-грабіжників засновані їхні звичаї та способи відліку часу й літочислення – сонячний і місячний.

Наше споконвічне весняне Новоліття церква спершу підмінила чужим осіннім Новоріччям, яке пов’язане з юдейсько-візантійським літочисленням «від створення світу», що, за підрахунками церковників, сталося 1 вересня 5508 р. до н. е.. У Візантії християнське літочислення «від створення світу» запровадив Імператор Юстиніан І (482–565). Відтоді в країнах з візантійським православ’ям і почали датувати всі події «від створення світу». Найдовше трималась того літочислення Руська православна церква. У ній новий рік розпочинався не з 1 січня, як було в юліанському календарі, й не з 1 березня, як у більшості народів помірного підсоння, а з 1 вересня. А потім Петро І указом 20 грудня 7208 року від створення світу скасував те літочислення й запровадив літочислення «від Різдва Христового», яке у Європі вважали початком «нової ери». Так з 1 січня 1700 р. за юліанським календарем запроваджено зимове Новоріччя. А з 1 січня 1918 р. декретом РНК здійснено перехід на григоріанський календар (новий стиль), і 14 січня стало старим Новим роком. До речі, слово календар походить від латинського calendarium – боргова книжка й за своїм первинним комерційним змістом далеке від астрономічно-природного відліку часу. Тому для відновлення природного відліку часу й літочислення в агрокультурі за Сонячними циклами доцільно називати систему найточнішого астрономічно-природного Сонячного календаря – Колодар (Кола-Сонця дар).

У результаті «календарних реформ» порушено циклічне сприйняття часу в агрокультурі, вік якої на Українських землях налічує понад 10 тисячоліть. Через насадження юдейсько-візантійського літочислення «від створення світу» відтято од віку нашого культурного життя понад три тисячоліття, а через нав’язування християнського літочислення «від Різдва Христового» од віку нашого культурного життя відтято понад вісім тисячоліть. Проникливо розкрив біблійну догму «сотворення світу» мудрець Григорій Сковорода: «Біблія є маленький богообразний світ, або світик. Світ божий стосується самої її, а не великого, істотами обжитого світу. Мойсей, заздрячи мудрецям єгипетським, …зліпив «Книгу Буття», тобто світотворення… Це заставило думати, що світ створено 7000 років тому. Але обжитий світ стосується до істот. Ми в ньому, а він у нас живе. А мойсейський, символічний таємнообразний, світ є книга. Вона ні в чому не стосується обжитого світу…» («Образ Алківіадський» або «Ізраїльський змій»).

Так релігійно-політичні підміни руйнували й піддавали забуттю передвічну природно-звичаєву, космогонічно-міфологічну світоглядну традицію агрокультури. Одначе космічно-природні закони й Сонячний цикл – Ладове Коло непорушні. Непорушний і заснований на них астрономічно-природний Сонячний календар – Колодар.

Природні свята мають значення світла, святості й пов’язані з духовною практикою просвітлення, вони базуються на відповідності Сонячному циклу, на дотриманні космічно-природних законів і вселюдського морального принципу.  

Штучні празники (безділля) породжені марновірством та пов’язані з неробством, гульбищами, обжиранням і тримаються на бузувірській (фанатичній) вірі в релігійні догми й політичні доктрини.

У релігіях і відповідних їм політичних ідеологіях немає природних свят на славу світла, натомість у них встановлено штучні празники для поклоніння культам месій і вождів, на відзначення ритуальних дат, пов’язаних з революціями, війнами, завоюваннями, масовим поневоленням, винищенням, жертвуванням людей. Зокрема в юдаїзмі всі празники пов’язані з завоюваннями, з убивствами когось юдеями або з утечею їх від покари. Взагалі всі юдейські релігійні празники приурочені до знаменних подій протистояння, як правило збройного, юдеїв неюдеям. Усе те розриває енергетичну взаємодію людей з Природою, Сонцем і Світовою Всеєдністю, перериває родові взаємини, культурну єдність минулого, сучасного й майбутнього життя народу.

Релігійні ритуальні празники-шабаші держуться на магічних культах, марновірстві, бузувірстві; їх відзначають після заходу Сонця, що свідчить про темну, морочну суть тих зборищ. Уночі шабашують тільки злодії, які прожирають і пропивають награбоване, аби того не бачили люди. А випрацювані за день люди уночі відпочивають – відновлюють сили для праці на Землі під Сонцем.

Релігія (від лат. religare – залигувати, припинати, спутувати, прив’язувати, запрягати) – особлива форма розумово-психічного узалежнення й заневолення людей, спосіб маніпулювання людьми, що тримається на вірі в надприродне, уявне, умовне.

Релігія як антисистема заневолення й визиску супротивна культурі – системі саморозвитку людей. Морально-світоглядна, природно-духовна основа культури набагато давніша від штучних релігійних догм: вік продуктивної агрокультури – понад 10 тисячоліть, вік паразитарних релігій – 6 тисячоліть.

Штучні релігійні й політичні календарі нищать астрономічно-природну основу Сонячного колодаря й морально-світоглядну основу ясновідного самоладування людського життя. Штучні календарі, ритуали руйнують енергетичну взаємодію людей із Землею, Сонцем і Космосом, розривають родові взаємини й культурну єдність минулого, нинішнього й майбутнього життя народу. Штучні ритуальні празники-шабаші та їх жертовні ритуали відбувають після заходу Сонця, ті зборища мають темну, морочну суть і держуться на магічних культах, марновірстві, бузувірстві.

В обрядах народів агрокультури немає жертвувань, а є взаємне частування і взаємообмін плодами своєї праці за принципом енергообміну між Сонцем і Землею. Цей давній звичай – вияв природного й суспільного синергізму та святкове нагадування про взаємодію, взаємодопомогу як основу життя людей агрокультури. Сонячне свято – знамення Світла. Свята Сонячного колодаря – нагадування людям агорокультури про їхню світлоносну сутність, про їхнє прилучення до самооновлюваної світлої сили Рода-Всеєдиного й Родиці-Природи. «Річний календарний круг – се заразом властиво єдина наша релігійна система, …передчасно розбита: зруйнована новими церковними заходами. Вона нагадує в тім релігію римську, таку ж селянську…» (М. Грушевський).

Ось тому християнська церква й нарекла всіх селян (латинян, українців, інші аграрні народи) поганами (від лат. рag – село, pagan – селянин, pagus – поле, територія поза межами міста). Бо селяни мали свій сонячний, природно-моральний світогляд, стійко трималися питомої природної агрокультурної звичаєвої традиції та найдовше чинили опір чужому, породженому юдаїзмом християнству. До ІV ст. християнство використовувало термін поганство в первісному значенні – сільська віра, надалі семантика цього запозичення в слов’янських мовах розширилась аж до лайливих слів (поганий, поганець, погань). Згодом набув поширення термін язичництво, утворений від церковно-слов’янського язик – народ, плем’я. Церковно-слов’янські терміни язик, язики, язичники – переклади з юдейських гой – народ, гоїм – народи, бо юдеї називали гоїмами – язиками всі неюдейські народи, а язичництвом – усі неаврамічні релігії та нерелігійні світогляди. З появою християнства термін язичництво стали використовувати й щодо нехристиянських народних вірувань, закорінених у морально-світоглядній основі природно-духовної звичаєвої традиції. Принципова різниця між сільською вірою, тобто народною звичаєвістю, та аврамічними релігіями юдаїзму й християнства полягає в тому, що народна звичаєвість сільської віри – це природний, моральний спосіб життя людей агрокультури на природно-духовній, морально-світоглядній основі; а релігія – це передусім дотримання догматів віри й зовнішніх ритуалів.

Християнство підмінили первородний первінь Рода – батька всього сущого в Природі чужим Богом – давцем багатства й уявною надприродною караючою персоною. І коли рідновірські ентузіасти заходжуються славити «рідних богів», то це свідчить про їхнє невігластво, бо саме поняття бог заперечує природну ясновідну основу морального світогляду. Нам належить остерігатися релігійно-політичних підступів старих і модерних культів,  коли легковірні, піддаючись омані й «єднаючись» у деструктивні церковні громади, політичні партії й різні секти, руйнують культурну цілісність народу.

Велик День – не Паска

З давніх-давен в Україні Велик День як початок Нового хліборобського літа святкують у чітко визначену Сонячним циклом пору весняного рівнодення. А з насадженням християнства це космогонічне свято підмінили релігійним культом «смерті й воскресіння Христа» та стали змінювати його дату у зв’язку з юдейсько-християнськими пасхаліями й зрештою назвали Пасхою (від івритського песах – пропускати, обминати, що пов’язано з міченням кров’ю жертовного ягняти дверей юдейських жител, які мав обминати юдейський бог Яхве під час карання єгиптян).

Ізраїльтяни прийшли в Єгипет однією сім’єю (рід Якова мав сімдесят осіб), а через 400 років їх кагал налічував шістсот тисяч і перевищив чисельність єгиптян, що стало загрозою для країни. Спочатку рід Якова радо прийняли в найродючішому краї, форпостові Єгипту – землі Ґошен (араб. Кесем), але коли євреїв стало більше за єгиптян, до них почали ставитися з застереженням. Юдеї вирішили покинути Єгипет під проводом Мойсея. Перед цим бог юдеїв напустив на єгиптян 10 кар єгипетських, які не зашкодили юдеям, а для убезпечення від останньої кари «ангела смерті» велено було позначити житла юдеїв кров’ю жертовного ягняти. Юдеї «позичили» в єгиптян золоті речі й пішли завойовувати Ханаан – обіцяну землю. Вони нібито дістали цю землю за угодою з богом: як богообрані мають право володіти світом.

Насаджене в Україні християнство підмінило сонячне свято Велик День юдо-християнським празником Песах-Пасха-Паска, яким юдеї відзначають свій вихід з Єгипту, а християни – воскресіння Христа. Песах – пам’ять про те, як юдейський бог Яхве обминув юдейські житла й знищив єгипетських дітей. Тобто песах – жертва, що асоціюється з жертовним ягням. Юдеї відбувають Песах поїданням жертовного ягняти-песаха й прісного хліба-маци, а християни відбувають Пасху причастям через літургійний хліб і вино до тіла й крові Христа, якого вважають принесеним у жертву Агнцем Божим – жертовним ягням. Юдеї принесли Христа в жертву, як жертовне ягня на свою Пасху-Песах. Тому жертовне ягня (Агнець Божий) стало символом Христа. І відтоді одночасно юдеї справляють жертву Христову, а християни – воскресіння Христове. Дотримуючись того магічного пасхального обряду, християни стають безтямними, бо нібито славлячи воскресіння Христове, насправді справляють жертву Христову. Отже, християни разом з юдеями моляться проти самих себе. В цьому й полягає абсурдність пасхального магічного обряду.

Для приховування магічної суті юдо-християнської Пасхи її стали називати по-українськи – Великдень, по-польськи – Wielkanoc, по-чеськи – Velikonoce, по-словацьки – Velkonoc тим самим профануючи духовну суть давнього Великоднього свята – Сонячного свята відродження Життя. Разом з тим, назви Wielkanoc, Velikonoce, Velkonoc розкривають морочну суть юдейського Песаха,  який відбувають з початком доби, а доба в юдеїв починається ввечері, подібно як юдейський рік починається восени – «коли вмирає світло». Пасха, як її постійно називають руські віряни (по-українськи – Паска, по-польськи – Pascha), хоч би як її називали інакше, все одно лишається юдейським магічним обрядом – заклинання неюдеїв, тому безглуздо її вважати православною чи католицькою. Паска – не Велик День!

Проте церква й надалі намагається ототожнювати давній культурний звичай з релігійним ритуалом. Ось як пише про це «Католицька енциклопедія»: «Велик День увібрав до себе багато язичницьких звичаїв на честь повернення весни. Яйце є символом відродження життя ранньою весною… Кролик – це язичницький символ, і він завжди був символом родючості». Церква довго забороняла Велик День і великодній звичай з крашанками, писанками й хлібом-колачем, які символізують Сонце й самозародження Життя; з хоровими співами й танками – веснянками, які символізують радість оновлення Життя. Не змігши викорінити прадавнє Великоднє свято, церква втиснула його в пасхальні канони. Віряни різних християнських церков відзначають Пасху в різний час після Весняного рівнодення й Велико Дня за умовним календарем юдейсько-християнських пасхалій, підпорядковуючи річний Сонячний цикл агрокультури місячним циклам кочівників, чим порушують точний астрономічно-природний Сонячний колодар.

Дотримання Сонячного колодаря потребує значного розвитку астрономічних знань, у тому числі вміння точно визначати моменти рівнодень та сонцестоянь. Для цього аграрні, орійські народи вже з шостого тисячоліття до н. е. будували спеціальні курганні обсерваторні комплекси. А кочовим народам астрономічні знання агрокультури були непотрібні, бо вони не трималися одного місця й не займалися землеробством. Кочовики користувалися значно простішим місячним календарем, для якого не треба було нічого будувати, а досить подивитися на небо й зафіксувати фазу місяця. Юдеї як кочовики також здавна користувалися місячним календарем, запозичивши назви місяців у вавилонян. Першим весняним місяцем вважався нісан (вавилонський нісану).

Юдо-християнство підмінило космічно-природне життєствердне свято Весняного рівнодення некрофільним ритуалом поминання «сорока святих мучеників», а сам Велик День – своєю жертовною Пасхою, обізвавши святий великодній хліб-колач як мірило життя хліборобів песахом – плоттю жертовного ягняти. А потульні марновірці за тисячу літ юдо-християнського уярмлення змирилися з тим брутальним приниженням рідної культури і втратили в безтямності власний моральний світогляд і волю духу. І коли їм відкривають правду про їхній заблуд, вони сприймають це як «образу почуття міліонів вірян» і безтямно вважають магічні ритуали юдо-християнської релігії «елементами нашої культури». Дивує, як в епоху планетарного прозріння люди існують у релігійній омані, вірячи в цинічну брехню, яка панує над ними. До насильницького насадження християнства русами-колонізаторами в нашій культурі не було аврамічної релігії, а був моральний світогляд, духовна практика ясновідання зі звичаями Сонячного, Ладового Кола та прадавні знання космогонічної міфології. Релігія як засіб заневолення людей і маніпулювання масовою свідомістю за суттю своєю супротивна культурі – системі природно-духовного саморозвитку людини й народу. Юдо-християнська релігія – то підступна магічна гра, яка марновірством відволікає людей од ясновідного зосередження в собі й від осягнення Істини в самопізнанні та обіцяним раєм відвертає од правдивого життя волею власного духу в Білому Світі.

Під юдо-християнським релігійним гнітом віряни втратили ясновідне знання Істини й піддались морочній, марній вірі в чужого уявного Бога – давця багатства. Опинившись у тенетах неволі, ошукані марновірці навіть не намагаються пручатись і вирватись, а тільки пристосовуються вигідніше й придумують виправдання своєму марновірству та приймають на віру чужі профанні цінності, якими підмінили наші світлі сутності.

Так сталося з одвічними світлими сутностями ясновідного сонячного світогляду агрокультури: давньоукраїнською Досвітньою Зорею – Зорею-Денницею (Венерою) та давньоримським  Люцифером, які є вісниками Сонця. Люцифер (лат. Lucifer складається з коренів lux – світло та fer – нести) – світлоносний. Люцифер – одна з давньоримських назв планети Венера. В ірано-орійській Авесті й індо-орійській Ріґведі Досвітня Зоря зветься Устра й Уштра, а від цих назв походить астральне наймення предківської землі оріїв-хліборобів Устраяна-Уштраяна – Досвітньої Зорі країна. Цей давньоорійський архетип зберігся в астральному найменні Україна. Великоднє святкове дійство починається зі звертання до Досвітньої Зорі – вісниці світанку, сходу Сонця.

Денниця-Люцифер – давній символ протиборства ясновідного сонячного світогляду агрокультури з морочною юдо-християнською релігійною доктриною месіанства. Юдо-християнська ідеологія «скинула» Люцифера з Неба на Землю й заволоділа Небом і Землею, а юдо-християни звалили весь свій аморалізм і все своє злочинство на Люцифера, персоніфікувавши в ньому зло.

Юдо-християнська релігійна ідеологія понизила світлі природні сутності сонячного світогляду агрокультури, явлені в небесних астральних знаках-символах, представивши їх як гордих, непокірних та підмінила своїми бездушними окультними ідолами, персоніфікованими в образах месій, пророків, апостолів. Юдо-християнство підмінило своїми божествами космічно-природні сутності агрокультурного світогляду, привласнивши їх світлу силу. В юдаїзмі й християнстві світлоносну Досвітню Зорю – вісницю Сонця стали трактувати як месіанський символ божого одкровення, а Сонце підмінили Христом. Так на підставі біблійних догм створено умовну релігійну картину Світу.

Аналізуючи біблійні тексти з морально-світоглядної позиції агрокультури, Г. Сковорода розкриває морочну суть месіанської юдо-християнської релігії: «…Біблія є змій, хоч одноголовий, хоч семиголовий, а розчавить йому голову той, хто перепочиває в Сонці. Найобраніша з фігур фігура – Сонце… Отже, змій лишиться самим підніжком того, хто сидить у Сонці. Тоді все оживляється» («Образ Алківіадський» або «Ізраїльський змій»); «Пріч одступай, пріч! Печальна ніч! Сонце сходить, Світло заводить, Світло заводить, Радість родить. Пріч одступай, пріч! Потопна ніч!» («Потоп зміїний»). У Сковороди «…той, хто перепочиває в Сонці» – це і є Денниця-Люцифер, нездоланна світла сила якого неминуче скине з Неба на Землю біблійного змія, «розчавить йому голову» й звільнить Світ од «печальної ночі» марновірства.

Породжене юдаїзмом християнство від початку мало у своєму арсеналі тільки некрофільний культ розіп’ятого Христа й магічну церковну літургію, а далі поступово заволоділо культурними набутками й духовно-інтелектуальним потенціалом поневолених народів та використало їхній життєвий ресурс і таланти на їхнє ж заневолення й власне релігійне панування над ними. Так релігія заволоділа духовно-інтелектуальним ресурсом культурного саморозвитку людства.

Аби відновити життєвий ресурс для культурного саморозвитку, людям необхідно звільнитись од релігійної конфесійності й політичної партійності.

Звільнення од релігійної омани й марновірства

Нам належить звільнитися від тисячолітньої релігійної омани й марновірства, аби стати самими собою – жити волею власного духу. Звільнитись од релігійного заневолення, мороку марновірства й мирських умовностей люди спроможні, плекаючи у своєму єстві внутрішнє ясновідне чуття світлої сили Всеєдиного Життя та наснажуючись Сонцем; живучи за законами Природи, Космічного Ладу і вселюдської Моралі та звичаєвої традиції питомої агрокультури; шануючи духів предків і ладуючись у Сонячному, Ладовому колі в духовне Родове коло. Так ми стаємо самі собою та оберігаємо збірною волею своє життя од чужих руйнівних впливів.

Цикли нескінченного Сонячного колообігу є природно-космічною основою всіх процесів у біосфері та в природноорієнтованому людському житті. Усвідомлюючи себе в Сонячному циклі частиною колообігу Всеєдиного Життя, люди ясно бачать свої заблуди й виходять на шлях життя за космічно-природними законами Світла. Усвідомлення Сонця центром усіх процесів у Сонячній системі й джерелом життя на Землі – це основа сонячно-морального світогляду. На цій світоглядній засаді відбувається протистояння в земному Світі заснованої на сонячно-моральному світогляді продуктивної системи життя та антисистеми паразитування, яка тримається на споживацькому світосприйнятті. Як біологічні паразити є споживачами життєродної енергії Природи, так і соціальні гомініди з темним споживацьким світосприйняттям є нахлібниками, які паразитують на природних ресурсах Землі й на продуктивній праці людей агрокультури. Споживацтво паразитарних гомінідів є суттю антисистеми фінансової цивілізації, яка паразитує на системі культури, суть якої – саморозвиток людей. Культура, за Г. Сковородою, – «друге, духовне, народження людини».

Свідченням абсурдності антисистеми фінансової цивілізації, яка тримається на віртуальних фінансових псевдоцінностях, є нестримна агонія паразитарного споживацтва, що прискорює її кінець. Заміна антисистеми фінансової цивілізації на систему культури починається у самосвідомості людей, які на моральній основі агрокультурного світогляду переосмислюють, змінюють своє життя в ставленні до Матері-Землі й життєродної Природи, до ясної Істини й до морочних аврамічно-месіанських релігійних культів. Це прискорює ліквідацію антисистеми фінансової цивілізації та відродження системи культурного життя на Землі за космічно-природними законами світла і вселюдським моральним принципом справедливості. Паразитарні гомініди-нелюди неминуче згинуть у нестримному накопиченні матеріального багатства, в затятості заблудів і марновірства, а культурні люди спрямовують свою енергію на підтримання життя на Землі й на свій природно-соціальний саморозвиток у духовній перспективі.

Енергопродуктивне життя культурних людей кардинально відрізняється від споживацького існування паразитарних гомінідів-нелюдів. Культурні люди невибагливі в побуті, бо їхнє життя засноване на постійній синергетичній взаємодії, на енергообміні між Сонцем і Землею. Культурні люди не накопичують багатства, як паразитарні гомініди-нелюди – раби споживацтва, бо статки і все необхідне для розвитку людей агрокультури оновлюється в кожному новому Сонячному циклі як результат їхньої праці.

У живій природній основі звичаєвої традиції ґрунтується своєрідність світу етнічної культури та справедливий суспільний лад: «Народи! Старайтеся насамперед мати добрі звичаї, аніж закони: звичаї – найперші закони» (Піфагор); «Звичаї – це ті неписані закони, якими керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах» (О. Воропай). У звичаєвій традиції виявляється  безвічність народного духу: «Не вмирають ті звичаї, яким визначено бути безвічними» (М. Гоголь).

У чужих церковних празниках, якими замінили хліборобські свята, збереглися наші давні звичаї. Звичаєві свята Сонячного колодаря – нагадування людям агрокультури про їхню світлоносну сутність, про їхнє прилучення до самооновлюваної світлої сили Рода-Всеєдиного-Батька й Родиці-Природи-Матері. Велик День як свято зародження й відродження життя присвячене подружній любові, злагоді, щастю в родині й громаді.

Споконвіку хлібороби на теренах України святкуванням Велико Дня відзначають космічно-природне явище початку Новоліття. Двотижневе Великоднє обрядодійство починається славленням Досвітньої Зорі, Сонця й духовних сутностей усього сущого в Природі, а завершується поминаннями-проводами духів предків, які у Велик День являються в Білий світ.

У Велик День нашу Галактику проймає струмінь космічного світла, і в його вселадуючому імпульсі лине до нас духовна енергія предків. Тривалість космічного імпульсу сім днів – від Великодньої до Провідної Неділі. Люди вшановують духів предків і проводять їх до наступного Велико Дня. Так підтримуємо безперервний тонкоенергетичний зв’язок між минулим, нинішнім і прийдешнім у людському житті в безвічній пульсації Всеєдиного Життя.

Великоднє свято – відчуття безвічного дихання Всеєдиного Життя. У свята Сонячного циклу, Ладового кола ми світоглядно й реально прилучаємося до безвічного Кола Всеєдиного Ладу – оновлюємо своє життя в енергетичному взаємообміні з життєсійною снагою Сонця, життєзароджуючою снагою Рода-Батька й життєродною силою Природи-Матері. У Великоднє свято Сонце знаменує світлу силу відродження, оновлення Життя.

Отже, зробімо вибір між світлом і мороком – між природнім, сонячним святом Велико Днем і політичним юдо-християнським празником Песахом-Паскою.

Зустрічаймо Весняне рівнодення й Новоліття з усвідомленням, що ми живемо всередині Сонячного циклу й земної Природи та наснажуємо своє єство новою енергією Сонця, а своє життя – безвічним смислом.

 Бажаю Вам, Вашій родині, всьому Вашому роду
ясного Сонця, Великоднього світла в серцях,
здоров’я, радості й ладу в усіх справедливих справах!
Щасливого Новоліття!

 Сердечно Олександер