Ні свідків, ні підозрюваних: відому журналістку жорстоко вбили у Європі
У неділю, 7 жовтня, стало відомо, що в місті Русе на півночі Болгарії вбили журналістку Вікторію Марінову, яка займалася розслідуванням великих корупційних схем за участю коштів Євросоюзу. Про це інформує місцеве видання «Русе Медіа».
Повідомляється, що 30-річну Марінову, яка працювала на телеканалі TVN, жорстоко зґвалтували та задушили. У свою чергу місцеві правоохоронні органи не називають підозрюваних у цій справі.
Як з’ясувалося, тіло журналістки знайшов випадковий перехожий, який повідомив про це поліцейським. Правоохоронці провели точний маршрут Марінової з тих пір, як її бачили в суботу в останній раз, і до моменту вбивства.
Крім того, місцева прокуратура розглядає всі можливі версії злочину, в тому числі і пов’язані з її професійною діяльністю і особистим життям. У справі вбивства вже допитуються свідки. Варто відзначити, що сім’я журналістки відмовилася коментувати її вбивство.
При цьому в Організації з безпеки і співробітництва в Європі відреагували на жорстоке вбивство журналістки.
«Шокований вбивством журналістки-розслідувачки Вікторії Марінової в Болгарії. Негайно закликаю до повного розслідування. Причетні до цього, повинні понести відповідальність», – прокоментував резонансну справу представник ОБСЄ з питань свободи преси Арлем Дезір.
Зазначимо, що це вже третє вбивство журналіста на території Євросоюзу за 2018 рік. У жовтні 2017 року на Мальті вбили журналістку Дафну Галіцію, в лютому 2018-го – загинув словацький репортер Ян Кучак.
Як повідомляв портал Знай.uа, у Києві група невідомих напала на знімальну групу журналістів проекту “Надзвичайні новини”.
Також портал Знай.uа писав, що з’явилися результати розслідування злому пошти і аккаунту у соцмережах російського опозиційного журналіста Аркадія Бабченко.
ZNAJ.UA
07.10.2018
Генпрокуратура зупинила процедуру отримання даних з телефону журналістки Седлецької згідно з рішенням ЄСПЛ
Генеральна прокуратура України зупинила процедуру отримання інформації щодо геолокації мобільного телефону головної редакторки програми журналістських розслідувань «Схеми» Наталки Седлецької.
Про це повідомив речник Генпрокуратури Андрій Лисенко.
Вікторія Бега
Hromadske
25.09.2018
ЄСПЛ зобов’язав українську владу утриматися від доступу до будь-яких даних з телефону Седлецької – документ
Європейський суд з прав людини у вівторок, 18 вересня, ухвалив рішення застосувати «Правило 39» свого Регламенту – про невідкладні тимчасові забезпечувальні заходи щодо справи журналістки Радіо Свобода, головного редактора програми «Схеми» Наталки Седлецької та вказав уряду України, що він має «забезпечити утримання органів влади від доступу до будь-яких даних, наведених в ухвалі слідчого судді Печерського суду від 27 серпня 2018 року».
Про це йдеться в офіційному листі з Європейського суду з прав людини, отриманому зі Страсбурга редакцією Радіо Свобода ввечері 18 вересня.
Заборона на доступ до даних з телефону журналістки діє протягом місяця – до 18 жовтня 2018 року. Цей час дається захисту Наталки Седлецької для підготовки та направлення повної скарги до ЄСПЛ, яку суд розглядатиме «в пріоритетному порядку», йдеться у документі.
«18 вересня 2018 року суд […] в інтересах сторін та інтересах належного провадження у справі ухвалив рішення вказати уряду України відповідно до статті 39 Регламенту на те, що він повинен забезпечити, щоб органи державної влади утрималися від доступу до будь-якої інформації, що стосується заявника, зазначеної в рішенні Печерського районного суду міста Києва від 27 серпня 2018», – сказано у рішенні ЄСПЛ.
Згідно з правилом 39 Регламенту ЄСПЛ, суд має право застосувати тимчасові забезпечувальні заходи щодо держав, які підписали Європейську конвенцію з прав людини. Такі тимчасові заходи застосовуються лише у виняткових випадках, коли суд, розглянувши всю необхідну інформацію, дійшов висновку, що заявник буде мати серйозний ризик незворотної шкоди у разі, якщо захід не буде застосовано.
«Фактично правило 39 – це наказ для уряду певної країни негайно вжити заходів, котрі унеможливили б настання непоправних наслідків від порушення прав людини», – пояснює адвокат журналістки Сергій Заєць.
10 вересня захист Наталки Седлецької звернувся до ЄСПЛ з проханням застосувати Правило 39 Регламенту, щоб убезпечити джерела антикорупційних розслідувань журналістки та очолюваної нею редакції програми «Схеми» від можливого розкриття.
У зверненні Наталка Седлецька просила зупинити збір Генеральною прокуратурою України інформації про дзвінки, СМС, місце перебування її мобільного телефону за 1,5 року, та змусити українську владу переглянути рішення суду, який видав санкцію слідчому на доступ до цієї чутливої інформації.
«Тепер генпрокурор [Юрій] Луценко має виконати рішення ЄСПЛ та не просто дати вказівку слідчому припинити збір інформації з телефонів журналістів, але й у разі, якщо така інформація була уже отримана – заборонити її аналізувати, а можливо, і знищити її. Така процедура є», – пояснює адвокат журналістки Сергій Заєць.
Він додає, що невиконання Генеральною прокуратурою вимог ЄСПЛ буде складно приховати. «Це досить серйозні політичні наслідки, за які багато кому доведеться відповідати особисто. Всім доведеться відповідати на дуже неприємні запитання – як так сталося, що Україна не виконала цю вимогу, якщо свобода слова є основоположною цінністю, на якій будується демократичне суспільство», – розповів адвокат.
«Рішення ЄСПЛ – дуже однозначне. Воно передбачає, що ніякої інформації – ні щодо пересування, ні щодо смс, ні щодо дзвінків журналістки у якийсь конкретний період не повинно бути надано слідству. Це конкретне рішення, воно є обов’язковим до виконання Україною та ГПУ зокрема. Європейський суд застосовує термінові засоби у крайніх випадках, коли мова йде про, наприклад, екстрадицію особи, якій загрожує смертна кара в її країні, або коли мова йде про вжиття якихось обов’язкових медичних засобів для того, щоб людини врятувати. І тому застосування правила 39 у справі Наталки Седлецької є дуже важливим для захисту прав журналістів, які працюють з джерелами інформації», – коментує рішення Людмила Панкратова, адвокат Інституту розвитку регіональної преси, яка входить до групи захисту Наталки Седлецької.
Над зверненням до ЄСПЛ для застосування правила 39 Регламенту суду працювала група експертів: Сергій Заєць, адвокат з ГО Регіональний центр прав людини, адвокатка Віра Крат, яка представляє інтереси журналістів програми «Схеми» в судах, Анатолій Попов, адвокат Наталки Седлецької, а також Людмила Панкратова, адвокатка з Інституту розвитку регіональної преси.
Раніше 18 вересня Апеляційний суд міста Києва фактично зменшив обсяг даних, що їх може отримати слідчий із мобільного телефону журналістки.
Суд в Україні дозволив отримати від оператора дати, час та місце перебування телефону Наталки Седлецької протягом 17 місяців у рамках дії певних базових станцій поблизу Національного антикорупційного бюро України.
Цьому передувало рішення суду першої інстанції, який дозволив Генпрокуратурі отримати доступ до дзвінків і смс-повідомлень журналістки з липня 2016-го по листопад 2017 року і до даних про місце розташування її телефону протягом цих 17 місяців.
Радіо Свобода висловило обурення цією ухвалою. Редакція програми «Схеми» виступила із заявою, в якій засудила тиск на Наталку Седлецьку.
Слідом із заявами про наступ на свободу слова і засудженням порушеного права журналістів на захист джерел виступили колеги по цеху, українські та міжнародні організації, серед яких, зокрема, «Репортери без кордонів», Нью-йоркський «Комітет із захисту журналістів», Європейська комісія, Парламентська асамблея Ради Європи.
Радіо Свобода
Радіо Свобода обурене доступом силовиків до SMS, дзвінків та місць перебування головреда «Схем» Седлецької протягом 1,5 року
Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода обурене ухвалою українського суду, який дав Генеральній прокуратурі України доступ до інформації з телефону журналістки та головного редактора програми розслідувань «Схеми» Наталії Седлецької протягом 17 місяців.
Це рішення є надмірним, грубо порушує міжнародні стандарти і не відповідає зобов’язанням України щодо захисту вільної преси, наголошує речниця Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода Джоанна Левісон.
“Це рішення створює несприятливу атмосферу для українських журналістів і має бути скасоване”Джоанна Левісон
«Це рішення створює несприятливу атмосферу для українських журналістів і має бути скасоване. Те, що запит охоплює тривалий період спілкування з телефону, що належить відомій українській журналістці, яка успішно викриває високопосадову корупцію, викликає серйозне занепокоєння про справжні наміри тих, хто шукає інформацію», – сказала вона.
В ухвалі йдеться про надання доступу слідства до дзвінків та смс-повідомлень журналістки з липня 2016-го по листопад 2017 року та до даних про місце розташування її телефону протягом цих 17 місяців.
Як наголошує Радіо Свобода, за цей час редакція «Схем» здійснила та оприлюднила низку розслідувань про українських високопосадовців, включно з діяльністю генерального прокурора України.
Седлецька разом з низкою інших журналістів проходить свідком у справі про можливе розголошення державної таємниці і даних досудового розслідування директором Національного антикорупційного бюро (НАБУ) Артемом Ситником.
Адвокат Радіо Свобода Анатолій Попов назвав цей захід надмірним і таким, що «як порушує в цілому права людини на повагу до приватного життя, так і є тиском на роботу журналіста в рамках виконання його професійних обов’язків і незаконним доступом до джерел інформації журналіста».
“Зустріч, за даними слідства, відбулась у травні 2017 року, тоді як слідчі отримали доступ до приватної інформації журналістки протягом цілих 17 місяців. Це суттєве порушення”Анатолій Попов
«Цією ухвалою суд надав слідству доступ до значно більшої кількості приватної інформації журналіста, ніж це потрібно в конкретному розслідуванні. Зустріч, за даними слідства, відбулась у травні 2017 року, тоді як слідчі отримали доступ до приватної інформації журналістки протягом цілих 17 місяців, хоча такі широкі дані не мають значення для розслідування цього кримінального провадження. Це суттєве порушення. І ми будемо вчиняти відповідні дії», – сказав він.
Так, зокрема, адвокати готують скаргу керівництву прокуратури про «перевищення слідчим меж допустимого втручання у права особи на приватність та захист джерел інформації журналіста, а також будуть скаржитись до Вищої ради правосуддя на суддю Печерського суду міста Києва В’ячеслава Підпалого за допущені порушення при розгляді справи та винесенні необґрунтованого рішення».
У грудні 2017 року Наталію Седлецьку викликали на кількагодинний допит до Генеральної прокуратури у справі проти керівника НАБУ. На допиті розслідувачка послалась на пряму норму Кримінального процесуального кодексу, згідно із якою журналістів не можуть допитувати як свідків про відомості, які містять конфіденційну інформацію професійного характеру, надану за умови нерозголошення авторства або джерела інформації.
За даними слідства, розмова Артема Ситника з низкою українських журналістів не під запис відбулася в Києві у травні 2017 року. Керівник НАБУ відкидає звинувачення, що під час неформального спілкування порушив законодавство.
Наталка Седлецька – володар численних журналістських нагород, як українських, так і міжнародних. Лауреат нагороди «Світло справедливості» у 2017 році. Стипендіат премії імені Вацлава Гавела на 2013–2014-й академічний рік (спільна програма Радіо Свобода і МЗС Чехії). Переможець низки конкурсів журналістських розслідувань. Член міжнародної мережі журналістів-розслідувачів Organized Crime and Corruption Reporting Project (OCCRP). Лауреат премії «За поступ у журналістиці» імені Олександра Кривенка.
«Схеми: корупція в деталях» – щотижнева телевізійна програма журналістських розслідувань та аналітики про високопосадову корупцію, яка виходить в ефір із липня 2014 року. Спільний проект Радіо Свобода та телеканалу «UA:Перший».
У кожному випуску «Схем» у прізвищах та деталях ідеться про зловживання чиновниками наданою їм владою, статки держслужбовців та конфлікт персональних інтересів з державними, кумівство, «розпил», афери та корупційні схеми.
Радіо Свобода
Гібридна свобода слова: що означає наступ на ЗМІ та громадських активістів
Одним із показників демократичності будь-якого суспільства є рівень свободи слова в конкретній державі. Поточний рік може стати серйозним випробовуванням у відносинах між журналістами, громадськими активістами та державою.
Ідеться про масштабний повзучий наступ на свободу слова в Україні. Здавалося б, після подій Революції Гідності жодна наступна влада не наважиться здійснювати бодай якийсь тиск на незалежних журналістів чи громадських активістів. Саме з переслідувань, побиття та вбивств журналістів запускалися найбільш серйозні кризові процеси в нашій державі.
Втім, коли йдеться про передвиборчі рейтинги та необхідність знову позмагатися за найвищі посади в державі, свобода слова завжди опиняється під тиском. Хтось із політиків заздалегідь купує чи формує власні ЗМІ з метою мати надійну медійну зброю для захисту проти атак конкурентів, чи навпаки – для наступу й пропаганди своїх ідей. Інші – використовують відверті насильницькі методи чи адмінресурс, переслідуючи такі цілі.
Найбільше ж дістається незалежним журналістам та громадським активістам, метою яких залишається здійснювати громадський контроль за словами й діями політиків, чиновників та інших високопосадовців, які мають вплив на ухвалення рішень у державі в різних сферах. Чи то йдеться про розподіл коштів, чи здійснення інших повноважень, ухвалення законів, судові рішення тощо, громадський сектор і журналісти, як правило, пильно стежать за цими процесами та інформують громадян. Часом, формуючи громадську думку й суттєво впливаючи на рейтинги політиків. Інколи можуть поставити й крапку на кар’єрі того чи іншого чиновника, судді чи нардепа.
Схоже на те, що 2018 рік запам’ятається нам як черговий етап протистояння між державою та громадським сектором. Ідеться не лише про фізичні напади та насилля, але й про ініціативи парламенту, правоохоронних органів та судів. Звісно, більшість із цих рішень та ініціатив дуже суттєво деформують саме поняття свободи слова в Україні, а подекуди є прямими ознаками встановлення тотального контролю над ЗМІ та громадським сектором.
Журналісти «під ковпаком»…
Сенсаційними новинами останніх двох днів стали два рішення сумнозвісного в період режиму екс-президента Віктора Януковича Печерського районного суду міста Києва. Перше з них надає слідчому Генеральної прокуратури право доступу до інформації з телефону журналістки та головного редактора програми розслідувань «Схеми» Наталії Седлецької. Друге, подібне за своєю суттю рішення дозволяє ГПУ отримати доступ до дзвінків і листування журналістки «Нового времени» Крістіни Бердинських.
Обидва рішення стосується журналістів і ЗМІ, які відомі своїми антикорупційними розслідуваннями не лише проти чиновників і політиків попередньої влади, але й представників нинішньої. І, безумовно, в контексті таких рішень суду виникає цілком закономірний висновок про наступ на свободу слова напередодні президентських і парламентських виборів в Україні.
У цій історії дуже цікавою є позиція Генеральної прокуратури, за зверненням якої Печерський суд і ухвалив відповідні рішення щодо журналістів. Згідно з офіційною версією, в ГПУ не планують прослуховувати зміст розмов Наталії Седлецької й не здійснюватимуть втручання в її професійну діяльність та особисте життя. Мовляв, дані з її телефону необхідні для розслідування «за фактами можливого розголошення директором НАБУ Артемом Ситником відомостей, що становлять державну таємницю». Те саме стосується й телефону журналістки Крістіни Бердинських.
Подробиці справи вже набули нечуваного розголосу як серед українських журналістів, так і серед їхніх колег за кордоном. Імовірно, на такі судові рішення жорстко відреагують у міжнародних громадських організаціях та інституціях. Зокрема, є вже перша реакція речниці ЄС Маї Косьянчич, яка заявила про те, що такі рішення суду на запит ГПУ «викликають серйозні питання», порушуючи основні стандарти свободи слова в нашій державі.
…а громадські активісти під прицілом
Ще більш непереливки громадським активістам. Для впливових людей у політиці та чиновників вони становлять подвійну загрозу, адже крім інформування суспільства, здійснюють ще й функцію контролю. Громадські організації можуть «пролити світло» там, де є безпосередні інтереси зацікавлених осіб, які діють у неправомірний спосіб. Тобто, за фактом, порушуючи закони України. Така діяльність активістів може спричинити не лише дисциплінарні та адміністративні покарання для чиновників і політиків, але й загрожує кримінальними справами, суспільним осудом і, найголовніше, втратою джерела збагачення.
Саме тому громадські активісти потрапляють під подвійний тиск – не лише під час «офіційного» публічного протистояння, але й під час цілком реальних непублічних погроз життю та здоров’ю. Часто – цілком небезпідставних.
Найбільш резонансна справа останніх місяців – напад на громадську активістку, в. о. керуючого справами виконавчого комітету Херсонської міської ради Катерину Гандзюк. Зловмисники облили її кислотою. Наразі Гандзюк перебуває у важкому стані, на неї чекає тривала реабілітація. Та якщо систематизувати дані, з початку 2018 року на громадських активістів було скоєно понад півтора десятка резонансних нападів із застосуванням зброї. Ці напади в деяких випадках завдали серйозних травм, як це сталося в Одесі в травні цього року з головою ГО «Небайдужі» Сергієм Стерненком. Або й коштували життя, як це сталося з волонтером і добровольцем батальйону «Донбас», колишнім полоненим сепаратистів із так званого «ДНР», громадським діячем Віталієм Олешком. Його вбили в Бердянську двома пострілами в спину.
У багатьох історіях із нападами на громадських активістів, які часто є людьми публічними й ведуть активний медійний спосіб життя, про можливість нападу було відомо задовго до їх здійснення. Адже діячі повідомляли про це на своїх сторінках у соцмережах, ЗМІ та зверталися за допомогою до правоохоронних органів. Втім, уникнути злочинів не вдавалося.
Враховуючи відсутність реакції з боку компетентних органів правопорядку, а подекуди й адекватного розслідування самих злочинів, існує ймовірність, що державним структурам вигідно в тому чи іншому вигляді не реагувати на такі резонансні події. Причина зрозуміла – в атмосфері страху громадським діячам доведеться покладатися лише на власні сили, тому дехто з них може, зі зрозумілих причин, частково чи повністю припинити свою діяльність з викриття корупції чи інших потенційних злочинних намірів політиків, чиновників, суддів та правоохоронців.
До слова, всі справи і щодо журналістів й тиску на свободу слова, і щодо громадських активістів дуже ретельно моніторять західні партнери та міжнародні організації. Наприклад, представництво ООН в Україні закликає уряд та правоохоронні органи провести ефективне розслідування нещодавніх нападів на громадських активістів. І хоча розслідування таких злочинів триває вкрай мляво, завдяки тиску громадянського суспільства та міжнародних партнерів певних успіхів вдається досягти. Щоправда, це ще одне непряме свідчення того, що система чинить опір, а значить, є конкретні зацікавлені особи в тому, що відбувається.
На черзі свобода слова в інтернеті?
І, до всього іншого, народні депутати таки спробують під соусом питання національної безпеки цілком легально запустити процеси цензури і в інтернеті. Йдеться про скандальний законопроект №6688 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії загрозам національній безпеці в інформаційній сфері», який був внесений народними депутатами від БПП та «Народного фронту» ще влітку минулого року.
Наразі документ уже пройшов розгляд у комітетах і навіть уже потрапляв до порядку денного парламенту в липні. Втім, поки що був знятий із розгляду в сесійній залі.
Законопроект пропонує низку нововведень, які цілком можуть розглядатися і як заходи для посилення національної безпеки, і як методи контролю за свободою слова в українському сегменті інтернету. Зокрема, йдеться про можливість блокувати сайти за рішенням слідчих та прокурорів протягом 48 годин навіть без відповідного рішення суду.
Крім того, компанії-провайдери зобов’яжуть встановити технічні засоби для моніторингу інтернет-трафіку з метою подальшого використання правоохоронними органами. Мовляв, ідеться про блокування та штрафи. Втім, така інформація з інтернету може збиратися й для цілком інших цілей, які навряд чи мають щось спільне зі свободою слова чи думки. Зокрема, йдеться й про повну втрату анонімності у висловлюваннях, коментарях, дописах на сайтах, блогах, у соцмережах.
Автори законопроекту зазначають, що такі заходи з безпеки дозволять блокувати користувачів від кібератак та небезпечного вірусного контенту, який використовуються ворогом для злочинних дій на території нашої держави. Мовляв, блокування сумнівного контенту (попередньо визначатимуть рівень його шкідливості в СБУ) на 48 годин використовуватиметься для перевірки та нейтралізації небезпечних вірусів і хакерських атак.
Фахівці з кібербезпеки зазначають, що насправді йдеться про відкриття доступу до масштабного збору інформації за запитом силовиків на будь-якого інтернет-користувача, компанію, організацію тощо. До того ж встановлення спеціального обладнання призведе до суттєвого подорожчання самої послуги із забезпечення доступу до інтернету.
Це вже не перший випадок, коли законодавці намагаються обмежити права громадян з метою кібербезпеки. Та як і в ситуації з журналістами й громадськими діячами, такі спроби контролювати все й усіх приречені на фіаско. Адже, як випливає з подій в Україні чотирирічної давнини, починати потрібно точно не із заборон, покарань активістів шляхом тотального декларування статків, контролю та наступу на свободу слова.
Олександр Радчук
Cпеціально для «Слова і Діла»
07.09.2018
