Як прорвало академічних демографів

ЯК ПРОРВАЛО АКАДЕМІЧНИХ ДЕМОГРАФІВ

Напередодні відзначення 88-х роковин трагедії Голодомору-геноциду 1932–1933 років значно активізувалися співробітники Інституту демографії і соціальних досліджень імені М. Птухи НАН України та окремі їхні  прихильники з числа академічних істориків.

Головна мета – ще раз спробувати нав’язати широкій громадськості занижену цифру втрат цієї трагедії в кількості 3,9 мільйона осіб.

Скажімо, в Укрінформі вони провели своєрідний марафон (6 годин 43 хвилини), де говорили про все – від рецензування п’єси Олександра Корнійчука «В степах України» до демонстрування встановлених в окупованих районах Донбасу пам’ятників терористам – і нічого конкретного про власне підрахунок жертв, як і не спростували висновків історико-криміналістичної експертизи, проведеної в рамках досудового розслідування Службою Безпеки України.

Рупором демографічної афери став Вахтанг Кіпіані, що закликає дипломатичні представництва України не поширювати матеріали, в яких цифра втрат більша, ніж 3,9 мільйона, бо, мовляв, «це провокація, яка дозволить Москві легко заперечувати як цю фантастичну цифру «10,5 млн померлих», так і сам геноцид».

Ця його абсурдна тирада суголосна з підготовленим у Києві й підписаним керівниками українських наукових інституцій Північної Америки проектом протесту проти вживання на церемонії відкриття у листопаді 2015 року у Вашингтоні Меморіалу Голодомору-геноциду вже звичного в діаспорі виразу «від 7 до 10 мільйонів». Там теж ідеться про те, що це буде на руку Кремлю, а українську історичну науку звинуватять у некомпетентності.

Однак академічні демографи на цьому не заспокоїлись і випустили для загального доступу ще й прес-реліз, де чорним по білому написали: «Із 3,9 млн осіб, померлих внаслідок голоду, діти віком до 1-го року становлять 0,7 млн (19 %), діти віком 0 – 9 років – 1,5 млн (39 %), віком 0 – 14 років – 1,7 млн (44 %).

Найважливішим у цьому повідомленні є те, що вказується конкретна кількість втрат немовлят – 700 тисяч, і вона становить майже половину дитячої смертності (0 – 14 років): 0,7 млн від 1,7 млн  – 41 відсоток.

Щодо 700 тисяч втрат дітей до 1 року, про що вперше визнали в згаданому Інституті, особливих заперечень не виникає, оскільки ця цифра корелюється з кількістю народжених у 1932–1933 роках (1.252,7 тисячі) і кількістю тих, хто появився на світ з весни 1931 року.

Запитання виникає інше: на основі яких даних встановлено, що 700 тисяч померлих немовлят становлять 19 відсотків  загальних втрат під час Голодомору-геноциду 1932–1933 років?

Адже первинні документи українських архівів свідчать зовсім про інше. Скажімо, ось які показники були зареєстровані в 1933 році в тодішніх районах Київської області, частина з яких нині входить до Вінницької, Житомирської, Кіровоградської і Черкаської:

А ось аналіз зареєстрованої статистики смертності в 1933 році в 31 українському селі різних регіонів:

З наведених матеріалів видно, що із загальної смертності в 14.344 осіб немовлята становили лише 514 (3,58 %), а такі відсотки аж ніяк не можуть  складати майже половину всієї дитячої смертності, про що стверджують академічні демографи.

Наш аналіз свідчить, що серйозно постраждали всі вікові дитячі групи. Принаймні у вказаних населених пунктах вони сягнули: 1 рік – 485 осіб (3,36 %), 2 – 556 (3,87), 3 – 507 (3,53), 4 – 436 (3,03), 5 – 464 (3,23), 6 – 412 (2,87), 7 – 441 (3,07), 8 – 374 (2,60), 9 – 289 (2,01), 10 – 290 (2,02), 11 – 155 (1,08), 12 – 291 (2,02), 13 – 185 (1,28) і 14 – 166 (1,15). Тобто, смертність цих вікових груп (1 – 14) набагато більша – не 1 мільйон, про що пишуть у своєму прес-релізі академічні демографи, не працюючи з первинними документами вітчизняних архівів, а не менше 4 мільйонів, як це засвідчує шкільна статистика.

Але оскільки вони тепер погодилися на 700 тисяч смертей немовлят і 44 відсотки дитячої смертності в структурі загальної, то невдовзі їм під тиском фактів, замість того, щоб обзивати опонентів фальсифікаторами, доведеться визнати і встановлену комплексною історико-криміналістичною експертизою нову кількість жертв – 10,5 мільйона.

Володимир Сергійчук,
завідувач кафедри історії світового українства
Київського національного університету імені Тараса Шевченка,
доктор історичних наук, професор