Парламентські партії готують жорстку партизацію місцевих виборів

У парламенті практично в рамках широкої коаліції відбуваються переговори про внесення змін у Виборчий кодекс.
В Україні паралельно з завершенням першого етапу децентралізації парламент також готує жорстку партизацію місцевих виборів. Тим самим парламент практично поставив децентралізацію в режим ручного управління. Для проведення будь-якого рішення щодо остаточної карти громад України, владі більше не потрібно шукати голоси в залі.
Про це пише в своїй статті для ZN.UA Інна Ведернікова.

Хвацько покраємо країну на квадратики

ВР проголосувала законопроєкт № 2653, який завершить процес об’єднання громад. Ідеологи реформи аплодують владі, розраховуючи на втілення свого бачення перебудови країни, влада потирає руки, отримавши в передвиборне користування професійно заточені ножиці децентралізації.

Прийняття скромного закону на три абзаци можна порівняти з пострілом стартового пістолета, який сповістив, що в тіло децентралізації остаточно й безповоротно вторглася політика. А точніше — партія влади.

Віднині реформа переходить із рук тих, хто її починав, відчував її філософію, бачив перспективу та гостру необхідність завершити перший етап, до рук тимчасових правителів, які вже розпочали виборчі перегони.

На тлі епідемії та секвестру бюджету, що обрізав живлення громад, “слуги народу” панікують, боячись втратити рейтинг і ризикуючи провалити місцеву виборчу кампанію.

Тепер же в руках дилетантів опинився гостро заточений професіоналами інструмент. І якщо другі знають, як ним користуватися на благо країни, розробивши для цього докладну методику, то перші чхати на неї хотіли.

……………………………………………………………………….

Паралельно в парламенті практично в рамках широкої коаліції ведуться переговори про внесення змін у Виборчий кодекс. На порядку денному жорстка партизація місцевих виборів.

По-перше, мова про зниження бар’єру в громади нижнього рівня, коли мажоритарка залишиться тільки в дрібних громадах із населенням 10–15 тисяч.

По-друге, про введення п’ятивідсоткового бар’єру для партій. Тут дуже весело. Якщо, приміром партія, яка балотується в місцеву раду, набирає 70% голосів, але водночас провалюється на загальноукраїнському рівні, не дотягаючи до 5%, то даремно вклалися. При цьому мер-самовисуванець іде в небуття — тільки партієць.

Таким чином, місцеві еліти стають заручниками великих партій, які вичищають політичний ландшафт від містечкових проектів. Гіганти підтягують “міцних господарників” під свої прапори, позбавляючи незалежності. Інакше не бачити їм влади, як своїх вух.

Насправді сполучення в часі двох ключових завдань — місцевих виборів і продовження децентралізації — серйозне випробування для влади. Важливість правильно завершити перший етап реформи й сформувати нові заможні, економічно сильні громади в інтересах майбутнього країни не виключає бажання для партії влади закріпитися на місцях. Лобами стикаються два взаємовиключні інтереси.

І якщо в цій ситуації Зеленського можуть роздирати різні внутрішні протиріччя, від бажання виграти вибори й закінчити децентралізацію до розуміння, що при його слабкості реформа посилює роль і вплив місцевих влад, то главу фракції СН Арахамію й лідера партії СН Корнієнка, які відповідають перед тим же Зеленським за результати виборів, анітрохи. А от із прем’єром Шмигалем, відповідальним за децентралізацію, складніше.

Тим більше коли Давида Арахамію найближчим часом змінить Микола Тищенко, якого просуває ОП. Який висловлюється ще жорсткіше й конкретніше.

Що в цій історії в такому випадку взагалі може перешкодити соратникам сісти за дружній стіл і дійти згоди? І замість заможних, економічно сильних громад нарізати вгіддя для користування і вижимання ресурсів.

Інна Ведернікова
ZN.UA
17.04.2020

БУДЬМО ОБАЧНІ З ПАРТІЯМИ!!!

Ухвалення Верховною Радою України нового Виборчого кодексу – це тотальне опартійнення суспільного управління, узурпація народної влади політичними партіями.

Що ж таке партії? Партії (фр. рartie – частина від лат. partīre – ділити) – певні соціальні паразитарні групи (політичні, ідеологічні, фінансові), які розділяють суспільство на частини для контролю й владарювання над ним. Про загальновідому партійну технологію «розділяй і володарюй» люди, на жаль, постійно забувають. А партійні паразитарно-злочинні угруповання мімікрують – пристосовуються до соціального середовища й часу. Партія більшовиків породила нинішній багатопартійний необільшовизм, декорований демократією й декомунізацією. Чекістсько-кримінальні клани поділили й привласнили національні багатства, надбані народами СРСР за 68 років більшовицького державного соціалізму, та утворили свою необільшовицьку кримінально-клептократичну корпорацію – паразитарну «державу в державі» (визначення Пантелеймона Куліша), декорувавши її «незалежністю» й багатопартійністю.

Задля тотального контролю над суспільною свідомістю й громадськими ініціативами кримінально-клептократична «держава в державі» засновує мережу партій, які розчленовують суспільство на підконтрольні сегменти. Партизація загубила Народний рух України, тепер губить ідею народного волевияву й самоврядування, декоруючи партії під народ. Партизація – остаточна узурпація влади партіями. Партія апріорі не може бути народною. Бо народ – це культурно-соціальна цілісність, а партії – політично-фінансові паразитарні групи, які ділять, розчленовують суспільство на підконтрольні частини й маніпулюють ними в своїх інтересах. Українське суспільство вже розчленоване існуючими партіями на 350 партійних сегментів. Ті 350 партій існують за рахунок кримінально-клептократичних груп і не представляють на всіх рівнях державної влади інтересів народу.

Всі нинішні політичні партії, одурманюючи народ ілюзією багатопартійного народовладдя, насправді становлять основу корупції владарюючих кланів. Основу нинішньої необільшовицької корупції заклали сто років тому українські більшовики – очільники соціалістичної Директорії: «Те, що ми називаємо корупцією, а не дрібними зловживаннями, почалося в період Директорії, після семи з половиною місяців гетьманату Скоропадського, коли були накопичені великі кошти в бюджеті, коли гроші з’явилися на іноземних рахунках. Тоді вже було, в яку кишеню сунути руку. Коли Винниченко зрозумів, що він не має впливу як голова Директорії, постало питання, щоб він припинив головування в ній і членство. І щоб він спокійно пішов зі своєї посади, то йому дали «відкат» у 20 мільйонів гривень. А потім ми дивуємося, звідки у нього взялася дача на півдні Франції» (Павло Гай-Нижник, історик). Тобто Директорія як модель державного соціалізму в Україні стала прообразом нинішньої необільшовицької корпоративної «держави в державі», яка паразитує на Українській державі, руйнуючи її зсередини.

Ще в 1846 році, тільки-но на європейському обрії виник привид комунізму, Микола Гоголь застеріг од політичної омани: «У Європі заварюються тепер усюди такі сум’яття, що не допоможе ніякий людський засіб, коли вони розкриються… Вже утворилися цілі партії, які одна одну не бачили, ніяких особистих стосунків ще не мали – і вже одна одну ненавидять. …У нас тепер проповідують: одні – чисту демократію, інші – монархію, треті – аристократію, четверті – суміш усього… Людці темні, нікому невідомі, які не мають думок і чистосердечних переконань, заправляють думками й поглядами розумних людей… Усе, не виключаючи навіть державних людей, перебуває… на поверхні зовнішніх відомостей, …поданих крізь облудні призми всяких партій…». А через півстоліття Іван Франко розкрив суть тієї багатопартійної облуди: «За кожною з партій – соціялістичною, ліберальною, я бачу хитрий писок жида»…

Зараз як ніколи проявилась облудна суть усіх партій, від чого застерігали Микола Гоголь та Іван Франко. Небувала досі абсурдна кількість партій уже є застереженням для людей – не піддаватися їх облуді, а покладатися на власну совість, самосвідомість і волю та взаємодією відновлювати морально-світоглядну основу українського громадянського суспільства.

Велике застереження викликає і щойно ухвалений Виборчий кодекс. Головна його новація – перехід на пропорційну систему з відкритими реґіональними списками під час виборів у Верховну Раду замість діючої змішаної, коли половина депутатів проходить у Раду за партійними списками і ще половина – по мажоритарних округах. Таким чином запущено процес виборів до парламенту за вигідним для партій законом.

Це – узаконення узурпації влади партійними кланами, прикритими 1% номінально партійного населення України. У результаті – українське суспільство не матиме свого реального представництва за реґіональними, етнічними й соціальними ознаками. За цим законом близько 99% громадян України, які не належать до жодних партій, позбавлені основного конституційного права балотуватися до рад усіх рівнів та через них брати безпосередню участь в управлінні державою.

Отже, народ зовсім не бере участі в управлінні державою, бо представники партій управляють своєю «державою в державі» й заодно народом. А представників партій делегують до парламенту політично-фінансові групи й аж ніяк не народ, хоч він за них і голосує. Саме в цьому й криється ключова проблема українського парламентаризму – так звані народні депутати не представляють народу, а обслуговують інтереси політично-фінансових груп.

Нинішні партії, які за Виборчим кодексом нібито покликані структурувати суспільство, насправді абсурдною безліччю своєю й спільною для всіх їх ідеологією фінансового інтернаціоналу руйнують морально-світоглядну основу й суспільну цілісність української нації. Не вистачає навіть спектру кольорів для партійних знамен, а своїми назвами облудні партії споганили всі святі поняття від волі до батьківщини.

Партії змушують людей дивитися на життя крізь свої облудні призми. А людям належить бачити життя цілісно з цілісної морально-світоглядної позиції питомої культури та жити згідно зі своїм усеосяжним світобаченням.

Партійна пропаганда нав’язує українському суспільству облудне уявлення, що партії забезпечують системність суспільного, державного управління. Як можуть понад 350 партій забезпечити систему управління, коли вони змагаються за владу над суспільством і за привласнення його національного багатства? Партії забезпечують тільки інтереси фінансово-олігархічних кримінальних угруповань і в агресивному протиборстві нищать взаємодопомогу й кооперування – основу громадянського суспільства. Через маніпуляцію масовою свідомістю партії забезпечують владарювання над ошуканим, аморфним соціумом паразитарних режимів: однопартійність – владарювання тоталітарного режиму, багатопартійність – владарювання демоліберального, олігархічного режиму, заснованого на корупції.

В Україні четвертий рік діє закон про фінансування партій з державного бюджету. За три попередні роки шість парламентських партій, які подолали 5% бар’єр, отримали понад 1,1 млрд грн. Після нинішніх виборів до Верховної Ради, партіям, які пройдуть у наступний парламент, держава поверне витрачені на агітацію кошти – до 360 млн грн. кожній. Якщо одна партія може отримати 360 млн грн відшкодування витрат на виборах, то загальна сума для країни може скласти 2 мільярди. Також держфінансування отримають ті політсили, які наберуть понад 2%. Державне фінансування мотивують тим, щоб партії не залежали від олігархів. Абсурдність українського політикуму в тому, що і олігархи, і їхні партії паразитують на державному бюджеті. Хіба це не корупційний державний злочин, коли Україна, перебуваючи в стані війни й економічної стагнації є рекордсменом у Європі по кількості витрачених грошей на вибори через фінансування партій?

Отже, партії породжують антисистему владарюючих режимів! Починаючи від більшовизму, ми існуємо в антисистемі. Антисистема – це режим паразитарного владарювання. Паразитарна антисистема не дає суспільству розвиватися, бо поглинає ресурс його самостійної сили.

Суспільство здатне саморозвиватися тільки у взаємодопомозі й кооперуванні в системі суспільного ладу, заснованого на засаді національної культури. Культура – це і є система духовно-соціального саморозвитку людини й збірної цілісності народу. Для саморозвитку суспільству необхідна збірна воля національного духу – показник потужного ресурсу його самостійної сили.

Збірна воля народу є гарантом його природного й конституційного права бути господарем на своїй землі. Ось як визначив природно-моральну суть права філософ-правознавець Памфіл Юркевич: «Право – явище національного духу. …національний дух є вищим законодавцем, який настановляє, що належить визнати правом і що треба відкинути. Початком права є ідея справедливої відплати». Тож моральною основою відновлення права є правосуддя – справедлива покара за злочини.

Повернути своє природно-конституційне право на владу український народ зможе тільки через мораторій на всі партії, які гнітять волю національного духу. Зупинити нинішній безлад і стабілізувати націє- й державотворчий процес може тільки збірна політична воля українського громадянського суспільства через усенародний референдум про тимчасове припинення діяльності всіх політичних партій. Мораторій на всі без винятку політичні партії вивільнить привласнені ними фінансові ресурси для продуктивного господарського, культурно-соціального розвитку українського суспільства й Української держави в цілому. Мораторій на партії убезпечить суспільство від їхніх деморалізуючих маніпуляцій масовою свідомістю та передвиборчих підкупів. Паразитарна олігархічна «держава в державі» вже підкупила обслуговуючі її партії, утримуючи їх за бюджетні мільярди з наших податків.

Позбувшись партійної антисистеми й паразитарної «держави в державі», українське суспільство зможе відновити питому систему народовладдя – самовладування власними силами на своїй морально-світоглядній правовій основі.

Тож нам необхідно починати саме з базових цінностей нашої традиційної природно-правової системи – з відновлення природно-морального закону волі.

В українському природно-моральному світогляді воля – самовияв внутрішньої сили духу людини й народу. В українській правосвідомості воля – фундаментальна правова категорія, дієвий природно-моральний чинник українського традиційного права. Воля – це самовияв особистого й народного духу зсередини, на противагу зовнішньому гнітові.

Волю приймає одностайним волевиявом (консенсусом) усенародне віче (від староукраїнських віт – рада, віщати – виголошувати) – спільне зібрання людей для розгляду громадських справ. Волю-закон приймають усі й виконує кожен. Воля як фундаментальний принцип-закон українського природно-звичаєвого права діє в триєдності права, обов’язку й відповідальності людини в збірній цілісності народу. Саме відповідальність людини перед спільною волею владовує між собою особисте й суспільне. Відповідальність людини забезпечує її права та обов’язки. Відповідальність суспільства забезпечує суспільний лад.

Звідси суспільна суть права – справедливе самоладування народу власною волею. Пізньоантичний, візантійський історик Прокопій Кесарійський (VІ ст.) так описав самоладування слов’ян: «Ці племена, слов’яни й анти, не підлягають одній людині, а з давніх-давен живуть у народовладді, й тому в них щастя й нещастя в житті вважається справою спільною; тому про все, що для них корисне чи шкідливе, вони радяться спільно». Готський історик Йордан (VI ст.) підтвердив, що слов’яни (анти й волиняни) живуть самоврядуванням і не люблять влади; а коли треба воювати, обирають вождя й після війни його усувають і знову живуть самоврядуванням.

Про волю як основу самоладування народу постійно нагадує у своєму морально-світоглядному вченні український мудрець Григорій Сковорода, посилаючись на народну мудрість: «Воля дужча за всяку неволю».

На природно-моральному принципові волі ґрунтує свою концепцію «української національности й духовної волі» історіософ Пантелеймон Куліш: «Український народ зазначується між народами тим, що дух його не терпить касти, що підклонявсь він доброхіть під один громадський суд, і громаду вважав за єдиний розумний образ життя політишнього».

П. Куліш перший провістив про необхідність суспільної самоорганізації волею національного духу «збірної особи Українського народу». А Іван Франко на цій ідейній засаді розвинув концепцію культурно-політичного визрівання народу: «Перед українською інтелігенцією відкривається тепер… величезна, дійова задача – витворити з величезної етнічної маси українського народу українську націю, суцільний культурний організм, здібний до самостійного культурного й політичного життя, відпорний на асиміляційну роботу інших націй, відки б вона не йшла…».

Тільки власною волею українці здійснять свою національну ідею – програму гідного людського життя. Коли ми хочемо жити власною волею, ми зобов’язані відродити систему самоорганізованості – питому культуру. Культурна самоорганізованість людей – основа всенародного самоврядування.

Волю як наше традиційне правове поняття профанують через назви партій та інших псевдонародних організацій, антисуспільне функціонування яких нищить саму суть права – справедливого самовладування народу власною волею.

Щойно заявила про себе громадянська ініціатива – 26 червня в Києві відбулася Науково-практична конференція «Народ України ‒ єдиний легітимний суб’єкт влади». Звернімо увагу на ключові положення її Резолюції:

«Усвідомлюючи повноту складності стану розвитку України в цілому та громадянського суспільства зокрема, учасники Конференції зазначають, що сьогодні як ніколи посилюється роль громадянина, громади й народу як рушійної сили змін та соціального прогресу. Як ніколи наповнюється змістом суб’єктність феномену народ, який згідно зі ст. 5 Конституції України «здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування».

Ідея створення відповідних законодавчих норм та механізмів реалізації народом владних повноважень (народовладдя) стає нагальною та основною для побудови гармонійного, самоврядного суспільства. Керуючись потребою реалізації потенціалу громадянина й українського народу в інноваційному розвитку України, учасники конференції вважають за необхідне:

«Розробити стратегію формування народовладдя через зміцнення громадянського суспільства. Сприяння об’єднанню й консолідації громадян та громадських об’єднань; створення Координаційної Ради громадянського суспільства України як ключового елементу впровадження реальних законодавчо-нормотворчих механізмів народовладдя, що надасть можливість гармонізувати соціально-економічний розвиток; що створить основу для діалогу між реґіонами України, народом та Президентом України й іншими органами публічного управління. Це дозволить об’єднати суспільство в процесі побудови нової країни, де всі мають рівні можливості для саморозвитку та самореалізації ‒ задля свого і загального добробуту.

ПереглянутиВиборчий кодекс, врахувавши розробки законопроекту «ПРЕС» ‒ «Пропорційно-рейтингова система голосування». Це дозволить, реально отримати відкриті списки політичних сил, які будуть поєднані з системою відкликання народних депутатів за невиконання ними духу та букви Закону.

Вилучити з системи реєстрації кандидатів на посаду Президента України та народних депутатів фінансовий механізм «відбору» як корупційний та дискримінаційний.

Провести юридичний експертний аналіз законодавства України на відповідність Конституції України та виключити механізми «захисту» кланово-олігархічного управління.

Прибрати принцип «колективної безвідповідальності». Голосування в Радах усіх рівнів часто носить «замовний» характер, що легітимізується колективним рішенням депутатів. Виробити юридичні механізми виявлення та адміністративної й кримінальної відповідальності за прийняття відповідних рішень.

Розробити й прийняти Закони України як основу системи народовладдя в Україні: 1) «Про законодавчу ініціативу громадянського суспільства, як суб’єкта влади»; 2) «Про референдум»; 3) «Про незаконне збагачення»; «Про забезпечення незалежності ЗМІ та їх деолігархізацію» інші.

Розробити систему електронного голосування в Україні для забезпечення реального народовладдя (горизонтального управління) – систему суспільно-управлінських механізмів, які забезпечать через Internet та сучасні інформаційні технології відповідний рівень суспільного діалогу, коли народ України і його громади всіх рівнів, матимуть можливість реально впливати на розвиток життя громад, реґіонів та держави в цілому, формуватимуть завдання собі (громадам) і органам публічного управління та контролюватимуть їх виконання.

Забезпечити прозорий механізм формування кадрової політики органів публічної влади та систему їх відповідальності за проголошені зобов’язання (відповідно до показників та конкретних індикаторів розвитку) перед народом України та надійні запобіжники щодо ставлеників кланово-олігархічних угрупувань, корумпованих чиновників та аморальних осіб».

Володимир Зеленський у своїй передвиборчій програмі задекларував “Народовладдя через референдуми” ‒ пряме народовладдя та ліквідацію олігархічно-кримінального партійного режиму представницької демократії: “Мій перший законопроект: «Про народовладдя». У ньому ми разом закріпимо механізм, за яким тільки Народ України формуватиме основні завдання для влади через референдуми та інші форми прямої демократії. У сучасній Україні це повинно відбуватися з максимальним використанням новітніх технологій”.

Наголошую ‒ ліквідація партійно-олігархічного режиму є нагальною потребою!

Природні суспільні інтереси повинні стати над штучними юридичними казуїстичними нормами, що їх придумали для свого убезпечення партійно-олігархічні групи.

Українське суспільство не повинне покладатись на імітативні декларації політиків щодо європейського вибору та інших різновекторних ілюзій, а діяти збірною волею у взаємодопомозі й кооперуванні на основі власної традиції народовладдя з урахуванням кращих традицій демократичних країн.

Олександер Шокало
14.07.2019

Влада Народу України. О. Хорольський та В. Сорока

Резолюція науково-практичної конференції:
«Народ України, ‒ єдиний легітимний суб’єкт влади»

Усвідомлюючи повноту складності стану розвитку України в цілому та громадянського суспільства, зокрема, учасники Конференції зазначають, що сьогодні як ніколи посилюється роль ГРОМАДЯНИНА, ГРОМАДИ та НАРОДУ, як рушійної сили змін та соціального прогресу. Як ніколи наповнюється змістом, суб’єктність феномену спільноти «НАРОД», який згідно ст. 5-ї Конституції України «здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування».

Ідея створення відповідних законодавчих норм та механізмів реалізації владних повноважень народом (НАРОДОВЛАДДЯ) стає нагальною та основною для побудови гармонійного і збалансованого суспільства. Керуючись кращими зразками сучасної цивілізації щодо реалізації потенціалу громадянина, усвідомлюючи роль і значення нової якості українського народу, як локомотиву подальшого інноваційного розвитку України, учасники конференції вважають за необхідне:

1. Розробити стратегію формування Народовладдя через зміцнення Громадянського суспільства. Сприяння об’єднанню та консолідації громадян та громадських об’єднань; створення «Координаційної Ради Громадянського суспільства України», як ключового елементу впровадження реальних законодавчо-нормотворчих механізмів народовладдя, що надасть можливість гармонізувати соціально-економічний розвиток. Що створить основу для діалогу між регіонами України; Народом та Президентом України й іншими органами публічного управління. Це дозволить об’єднати суспільство, навколо побудови нової країни, де всі мають рівні можливості для саморозвитку та самореалізації, ‒ задля свого і загального добробуту.
2. Закріпити реальні механізми НАРОДОВЛАДДЯ в Конституції України або окремим (конституційним) Законом України, відповідно до тези ст.5 Конституції «Народ здійснює владу безпосередньо і …». Це конвертуватиме принцип влади громадської спільноти, як механізм у площину реальної суб’єктності ВЛАДИ народу, через відповідні інститути суспільного розвитку; забезпечить можливість народу України контролювати ефективність інститутів публічної влади та впроваджувати дієві програми розвитку суспільства.
3. Переглянути «Виборчий кодекс», врахувавши розробки законопроекту «ПРЕС» («Пропорційно-рейтингова система голосування»). Що дозволить, реально отримати відкриті списки політичних сил, які будуть поєднані з системою відкликання народних депутатів за невиконання ними духу й букви Закону!

Виключити, в системі реєстрації кандидатів на посаду Президента України та народних депутатів, фінансовий механізм «відбору», як корупційний та дискримінаційний. Єдиним демократичним, при цьому, певною мірою люстраційним механізмом, може бути тільки прозора система праймерізу.

4. Провести юридичний експертний аналіз законодавства України на відповідність Конституції України та виключити механізми «захисту» кланово-олігархічного управління! Створити експертне об’єднання, як палату, при «Координаційній Раді Громадянського суспільства України», Президентові України та контролюючий орган якості роботи Верховної Ради України.

Провести оцінку Закону України № 889-VIII «Про державну службу». Виключити норми («досвід»), які є основою для маніпулювання корумпованими посадовцями, судом та народом України. Що стане основою, верховенства права для захисту народу України.

Прибрати принцип «колективної безвідповідальності». Так, голосування в Радах всіх рівнів (Верховна Рада не виключення) часто носить «замовний» характер, що легітимізується колективним рішенням депутатів. Опрацювати юридичні механізми виявлення та адміністративної і кримінальної відповідальності, при прийнятті відповідних норм (рішень).

5. Забезпечити розробку та впровадження збалансованої, реалістичної «Програми соціально-економічного розвитку України», як основи національної безпеки, європейських стандартів життя громадян та суспільних відносин, в основу яких покладено реалізацію прав та свобод громадянина та стратегію прискореного розвитку України.

При розробці відповідної «Програми соціально-економічного розвитку України», передбачити систему контролю, через комплекс макроекономічних показників, індикаторів, тощо. З використанням актуальних розробок вчених світового та національного досвіду.

Розробити систему реальної підтримки малого та середнього бізнесу, як локомотиву структурних та інноваційних змін національної економіки. Прийняти програми розвитку різних форм кооперації, в тому числі в сільських регіонах, використовуючи досвід європейських країн. Розвивати «Державно-приватне» партнерство, як основу розвитку економіки України та альтернативу ліквідації підприємств державної форми власності.

Провести загально український референдум, щодо правових відносин землекористування в Україні, як основи дотримання / зміни 13 статті Конституції України.

Провести деолігархізацію в Україні та прийняти Закон України «Про легалізацію підприємницького капіталу», створивши рівні можливості для розвитку бізнесу.

6. Розробити й прийняти Закони України, як основи системи народовладдя в Україні: 1) «Про законодавчу ініціативу громадянського суспільства, як суб’єкта влади»; 2) «Про референдум»; 3) «Про незаконне збагачення»; «Про забезпечення незалежності ЗМІ та їх деолігархізацію» інші.
7. Спільно з представниками громадськості напрацювати систему електронного голосування із становлення в Україні народовладдя (горизонтального управління), – системи суспільно-управлінських механізмів, які забезпечать через Internet та сучасні інформаційні технології, відповідний рівень суспільного діалогу, коли народ України і його громади всіх рівнів, матимуть можливість реально впливати на розвиток життя громад, регіонів та держави в цілому, формуватимуть завдання собі (громадам) й органам публічного управління та контролюватимуть їх виконання.
8. 8. Забезпечити прозорий механізм формування кадрової політики органів публічної влади, та систему їх відповідальності за проголошені зобов’язання (відповідно до показників та конкретних індикаторів розвитку) перед народом України, який міститиме надійні запобіжники щодо ставлеників кланово-олігархічних угруповань, корумпованих чиновників та аморальних осіб.

Суспільні інтереси мусять стояти вище, ніж юридичні казуїстичні норми, які сьогодні часто-густо захищають таких суб’єктів у публічній владі.

Народ України очікує від Президента країни та народних депутатів, не декларацій щодо європейського вибору, а дій щодо здійснення кращих традицій демократичних країн. В тому числі, психологічні тестування, при наборі на публічні посади.

9. Виключити імітацію «європейської» законодавчо-нормотворчої діяльності. Так, наприклад, «Національна стратегія сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні на 2016-2020 роки»¹ (далі – Стратегія) не діє. Необхідно замінити її реальними, новоствореними механізмами НАРОДОВЛАДДЯ, замінивши її Конституційним Законом України «Про народовладдя». Оновити склад координаційних рад при Президентові України, органах публічного управління, наділивши їх функціями захисту суб’єктності влади народу України і юридичними можливостями, щодо доступу до контролю за прийняття управлінських рішень, на будь-якому етапі їх розробки та впровадження.
10. Практикувати, в контексті втілення регіональних цільових програм «Сприяння розвитку громадянського суспільства», здійснення пілотних проектів із становлення територіальних громад та безпосередньої їх участі у вирішенні завдань місцевого і регіонального розвитку.

25.06.2019                                                                                                                            м. Київ

«Об’єднавшись, зробимо неможливе»!
В. Зеленський

Увага!

Друзі, ми колективно сформували Резолюцію Конференції:
«Народ України, ‒ єдиний легітимний суб’єкт влади»

Цю резолюцію з супровідним листом, ми направили в офіс Президента України та очікуємо від Володимира Олександровича Зеленського та його команди (нині вже державних службовців) конструктивного діалогу, що стане основою для відпрацювання системних реформ в країні.

Кожен з нас, може направити свої напрацювання / пропозиції організаторам Конференції чи безпосередньо в Офіс Президента України.

Всім нам успіху в житті та діяльності на благо батьківщини!