Повернення українських в’язнів з Росії – прелюдія до нових обмінів?..

У суботу після тривалих та важких переговорів відбувся обмін українських в’язнів на російських. Всього додому повернулося 35 українців, серед них – всі 24 українських моряки, режисер Олег Сенцов та журналіст Роман Сущенко.

Всі звільнені прибули літаком до аеропорту “Бориспіль”, де їх зустрічали президент Зеленський, родичі, друзі, журналісти та активісти.

• “Перші результати мають бути найближчими днями” – Зеленський про обмін
• Путін анонсував масштабний обмін. У цей день київський суд звільнив Цемаха

Хто повернувся?

З Росії прилетіли:

• Олег Сенцов – затриманий у 2014 році та засуджений російським судом до 20 років ув’язнення.
• Павло Гриб – затриманий в 2017 році в Білорусі та переданий Росії, засуджений до 6 років колонії.
• Микола Карпюк – затриманий на території Росії в березні 2014 року, засуджений до 22,5 років в’язниці.
• Станіслав Клих – засуджений до 20 років колонії суворого режиму за однією справою з Миколою Карпюком.
• Олександр Кольченко – затриманий у 2014 році, засуджений до 10 років позбавлення волі.
• Євген Панов – у 2018 році засудили до 8 років колонії суворого режиму.
• Роман Сущенко – затримали у Москві в 2016 році, суд дав йому 12 років ув’язнення.
• Володимир Балух – затриманий у 2015 році, засуджений до 3 років і 7 місяців колонії загального режиму.
• Артур Панов – активіст і блогер, студент. На початку грудня 2015 р. за невiдомих обставин опинився у в’язницi на території Росiйської Федерацiї. Його звинуватили у пiдготовцi до терористичного акту та у шпигунстві.
• Олексій Сизонович– 62-річний пенсіонер з Краснодона, якого у Росії засудили до 12 років в’язниці за “підготовку терактів у Ростовській області Росії, незаконний перетин кордону і незаконне володіння вибухівкою”.
• Едем Бекіров– кримськотатарський активіст, арештований російською владою у Криму за звинуваченнями у незаконному зберіганні боєприпасів. У нього ампутована нога та інші проблеми з серцем.

Також додому повернулися всі 24 моряки, яких затримали російські прикордонники у Керченській протоці в листопаді 2018 року:

• Роман Мокряк, командир МБАК “Бердянськ”.
• Юрій Без’язичний, моторист-електрик.
• Андрій Артеменко, старший комендор.
• Андрій Ейдер, комендор-сигнальник.
• Богдан Головаш, випускник ІВМС.
• Денис Гриценко, командир 1-го дивізіону кораблів охорони рейду морського командування.
• Василь Сорока, капітан, перебував на борту МБАК “Бердянськ”.
• Богдан Небилиця, командир МБАК “Нікополь”.
• Вячеслав Зінченко, комендор-сигнальник.
• Сергій Цибізов, комендор-сигнальник.
• Сергій Попов, заступник командира дивізіону з електромеханічної частини – начальник електромеханічної служби 1-го дивізіону кораблів охорони рейду морського командування.
• Владислав Костишин, випускник ІВМС.
• Андрій Оприско, моторист-електрик МБАК “Вишгород”.
• Андрій Драч, капітан, перебував на борту МБАК “Нікополь”.
• Олег Мельничук, командир рейдового буксира “Яни Капу”.
• Михайло Власюк, моторист-електрик.
• Віктор Беспальченко, комендор.
• Володимир Терещенко, комендор.
• Євгеній Семидоцький, марсовий.
• Володимир Лісовий, командир 31-го дивізіону суден забезпечення.
• Андрій Шевченко, головний старшина дивізіону.
• Володимир Варімез, старший радіотелеграфіст НК «Сміла» 31-го дивізіону суден забезпечення.
• Сергій Чуліба, командир відділення мотористів НКА «Нова Каховка», 31-го дивізіону суден забезпечення.
• Юрій Будзило, командир радіотехнічного взводу управління 21-ї окремої р/т роти морського командування.

Хто в списку тих, кого передала українська сторона – наразі достеменно невідомо.

Однак за даними російських ЗМІ, Україна мала передати Росії свідка у справі літака МН17 Володимира Цемаха, якого раніше під особисте зобов’язання випустив український суд.

Крім того, у списку нібито є колишні військові ЗСУ Максим Одінцов та Олександр Баранов, яких засудили за держзраду та дезертирство, а також головред РИА “Новости-Украина” Кирило Вишинський. Останній заявляв, що не хоче, аби його обмінювали, оскільки планує довести свою невинуватість у суді.

Також ЗМІ повідомляли про те, що в списку є Ігор Кімаковський, якого звинувачували у зборі інформації для російських спецслужб, та Євгеній Мефьодов – фігурант справи про заворушення 2 травня 2014 року в Одесі.

Офіційної інформації, кого саме передала українська сторона, поки що немає.

Переговорний процес

Про домовленість щодо обміну у серпні активно писали українські та російські ЗМІ. Видання “Комерсант” з посиланням на джерело в оточенні українського президента написало, що сторони досягли згоди з цього питання під час телефонної розмови Володимира Зеленського та Володимира Путіна 11 липня.

У ніч на 30 серпня у кількох російських і українських ЗМІ почали з’являтися повідомлення про те, ніби обмін ув’язненими між Москвою і Києвом вже відбувся.

Вони посилалися на російські Телеграм-канали та повідомлення співробітниці Ради Анни Ісламової у Facebook, репост якого зробив новий генпрокурор України Руслан Рябошапка.

Зрештою, в Офісі президента України повідомили, що переговрний процес насправді не закінчився, а у СБУ закликали “не розповсюджувати неперевірену інформацію щодо дати звільнення”.

Російська агенція “Інтерфакс” з посиланням на інформоване джерело в той же день повідомилв, що обмін не почався, адже потрібен час для оформлення документів.

У підсумку в ту п’ятницю так нічого і не відбулося, а ЗМІ почали називати нову дату обміну – субота, 7 вересня.

Згодом російський президент публічно проанонсував масштабний обмін, тоді як українська сторона весь цей час практично утримувалась від коментарів на цю тему.

Зеленський зустрічає звільнених українців

Президенту Володимиру Зеленському вдалося зробити те, чого не домігся його попередник, Петро Порошенко, – повернути додому українців, які були засуджені чи перебували у СІЗО за політичними звинуваченнями.

Експерти, з якими спілкувалася BBC News Україна, впевнені, що причини криються у готовності Зеленського йти на поступки, а також у зміні зовнішньої кон’юнктури.

Окрім того, аналітики переконані, що обмін ув’язненими – це лише частина домовленостей, яких досягли Київ і Москва.

• “Путін щось задумав”: експерти – про можливий обмін полоненими і навіщо він Кремлю
• Що криється за чутками про повернення українських політв’язнів з Росії

Звільнення заручників – “елемент великої змови”

Керівник Центру досліджень проблем громадянського суспільства Віталій Кулик вважає, що звільнення українців є лише одним із елементів набагато ширших домовленостей, які він називає “змовою”.

“Я не виключаю, що в кейсі, окрім звільнення українців, наступним кроком передбачене внесення до Верховної Ради пакета проєктів законів про амністію для бойовиків і конституційне закріплення особливого статусу окупованих територій. Фактично, обмін – це елемент великої змови.

Чому Зеленському вдалося те, що не зміг зробити Петро Порошенко? Бо Зеленський демонструє готовність до поступок, він абсолютизував і навіть фетишизував ідею особистих переговорів із Путіним і самого звільнення українських заручників.

Готовність до поступок – це позиція не стріляти, це позиція асиметричного, а не дзеркального, як було за попередників, виконання зобов’язань щодо розведення військ, процесів в демілітаризованих зонах. Тобто Зеленський заплющує очі на невиконання зобов’язань іншою стороною і бере більше зобов’язань, аніж інша сторона. Це те, чого не могло бути за часів президента Порошенка, бо на Банковій розуміли ризики таких дій.

Експерти вважають, що Порошенко і Путін мали “специфічні стосунки”

До того ж, Порошенко був обмежений у своїх рішеннях, передусім, через спротив у владній коаліції.

Окрім того, Порошенко експлуатував ідею “Путін – особистий ворог”, особливо в останні два роки своєї каденції. Ну і ще одна особливість – на мілітаристській риториці експрезидент намагався утриматися при владі.

Окрім того, за часів Порошенка не було й зовнішніх обставин, які би свідчили про готовність Заходу до таких поступок. Тепер, як виглядає, ситуація змінюється. Та й Росія не була тоді готова віддавати українців, бо не все витиснула з України”.

У зоні відповідальності української влади – ті люди, яких кинуть за ґрати вже завтра

Голова Центру громадянських свобод і ініціаторка кампаній LetMyPeopleGo та SaveOlegSentsov Олександра Матвійчук застерігає, що “вже завтра” за ґратами в Росії можуть опинитися інші українці.

“Процес перемовин триває досить давно. Він проходить у закритому режимі, і, в принципі, це виправдано. Тому досить важко сказати точно, що на цей раз спрацювало. Ми направду не знаємо, чи існує прихована від широкого загалу частина домовленостей.

Але фактор “Цемаха” (Володимира Цемаха вважають ключовим свідком у справі MH17. – Ред.) ще раз підтверджує, що брати українців в заручники вигідно.

Якщо Цемах опиниться в Росії, то ніхто з причетних до воєнних злочинів, що могли дати покази та розкрутити ланцюг наказів до Путіна та його оточення, не будуть цього робити за жодних умов. Адже Путін може їх виміняти на українців. А він має, де розгулятися: тільки на окупованих територіях проживає більше як п’ять з половиною мільйонів людей.

Президенту Зеленському та його радникам, які ведуть перемовини та визначають “bargaining zone” (анг. “межі переговорів” – Ред.), варто зрозуміти, що вони відповідають не тільки за усіх незаконно ув’язнених людей. В їхній зоні відповідальності і ті люди, яких кинуть за ґрати вже завтра.

А ціна невдалих рішень та стратегічних поступок може визначити майбутнє країни на десятиліття”.

“Ми є свідками зміни акцентів у європейській політиці стосовно Росії”

Директор Київського центру політичних досліджень і конфліктології Михайло Погребинський вважає, що одним із факторів, що вплинув на обмін ув’язненими, є зміна політичної кон’юнктури на Заході.

“По-перше, це пов’язано із певною надією Путіна на те, що з новою владою в Україні можна буде просуватися у реалізації Мінських домовленостей. Перебуваючи у Парижі, він сказав, що у нього є обережний оптимізм щодо президента Зеленського. Думаю, ці його слова були сигналом президентові України. Те, що із-за ґрат вийшов журналіст Кирило Вишинський, могло бути відповіддю Путіну української влади про готовність домовлятися.

По-друге, ми є свідками зміни акцентів у європейській політиці стосовно Росії. З одного боку, Путін хоче зняття чи послаблення санкцій. З іншого, змінюється риторика західних лідерів.

Президент Франції чи не найчастіше зі світових лідерів обговорює Україну

Президент Франції Емманюель Макрон минулого тижня говорив про доцільність якісно нових відносин між Європою і Росією.

Також варто звернути увагу на заяви радника президента США Джона Болтона, який нещодавно був у Києві. Фактично, він підтримав Зеленського у доцільності переговорів із Путіним та активізації “нормандського формату”.

Усе це разом підштовхує Москву до компромісів.

Путін починає стосунки з новою владою з “жесту з барського плеча”

Політолог Костянтин Бондаренко вважає, що цим обміном Володимир Путін демонструє, що хоче будувати нові стосунки з новою владою в Україні.

“Раніше обмін не був можливий через специфічні стосунки Петра Порошенка і Володимира Путіна. Вони не довіряли один одному. До того ж, Путін не хотів йти на поступки Порошенкові, не хотів, щоб він залишався при владі, а тому не робив йому такий подарунок.

А з новим керівництвом України російський президент хоче почати стосунки із такого собі жесту з барського плеча: забирайте своїх полонених, ми забираємо своїх і після цього починаємо працювати у новому режимі.

• Затяжний обмін. Як Москва і Київ намагаються домовитися про долю Сенцова та інших ув’язнених
• Хтось із них думає про смерть. Українців у тюрмах Криму і Росії більшає

Окрім того, Росія хоче продемонструвати світові, що насправді вона не є тим коренем зла, яким її виставляв Київ. І що вона готова до конструктивних дій.

Але водночас керівництво Росії хотіло б “застовпити” свої інтереси. Звісно, Росія не збирається приєднувати ці території і не хотіла би і надалі витрачати на Донбас значні кошти бюджету (За різними оцінками, близько чотирьох мільярдів доларів щороку). Але вона хоче повернути Донбас Україні на своїх умовах. А це автономні права, особливий статус.

Щодо її інтересів у зовнішній політиці, то вони лишаються незмінними – позаблоковий статус України. І це, на мою думку, єдина поступка, на яку Україна могла би погодитися. Принаймні, зараз.

Тому обмін – це лише прелюдія до основних торгів, і вони – попереду”.