Розпродаж України або Landgrabbing…

Усі соціологічні опитування показують: не менше 72% українців категорично проти продажу української землі, але Володимир Зеленський все одно пішов на злочин проти українського народу та цинічний злам Конституції.

Розпродаж України – української землі та надр – розпочато 1 липня 2021 року. Найбільша загроза для українського народу та найгостріша проблема – тихою ходою, під заколисуючі інформаційні побрехеньки олігархічних телеканалів та грантоїдів-соросят, невпинно почала реалізовуватись. Наслідки будуть настільки страшними, що відсидітись вдома, зрештою, вже нікому не вдасться. Проблема настільки глибока, грандіозна за своїми фінансовими масштабами, і водночас не повністю зрозуміла широкому загалу.

Цей розпродаж української землі та надр є насправді злочинним викраденням.

Цей злочин має міжнародний характер і свою назву – LANDGRABBING – викрадення землі політико-економічними методами. Політичні методи полягають в тому, що кінцевий вигодонабувач «купує» політиків-корупціонерів, а місцями й цілі уряди разом з прем’єр-міністрами та президентами, і ті – створюють відповідне законодавче підґрунтя. Економічні методи полягають в тому, що тубільному населенню створюються умови економічного занепаду, падіння економіки, зубожіння і т. д. І в певний момент відбувається запуск «чесного» ринку, на якому селянин на відкритому аукціоні може чесно позмагатись з олігархами-латифундистами, котрі володіють десятками мільярдів доларів, та транснаціональними корпораціями, які володіють трильйонами доларів. Це ж чесне змагання: хто більше заплатить – той і переможе. І чесні міжнародні арбітри: МВФ та Світовий Банк, котрі вели відповідні держави шляхом реформ, спостерігають за його чесністю, хіба ні?

Україна, до речі, шляхом тих реформ пішла з кінця 90-х, з баранячою впертістю виконуючи ті всі поради – і які результати? Сума зовнішніх і внутрішніх боргів України – колосальна, знищена промисловість, «оптимізовані» та «реформовані» медицина й освіта – урізане фінансування, закриття шкіл та лікарень, недоступність для широкого загалу якісних послуг і т. д. Але головне, що під прапором реформ!

Термін «викрадення землі» з’явився на міжнародній арені в умовах різкого зростання світових цін на харчові продукти у 2007-2008 роках.

Спочатку в центрі уваги ЗМІ були нові гравці, такі як: Саудівська Аравія та Південна Корея, які потенційно могли придбати величезні площі земель у країнах, що розвиваються (наприклад, Мадагаскар та Ефіопія), для вирощування їжі для потреб власного народу на тлі остраху дефіциту харчів. Потужні аналітичні центри міжнародного розвитку сприяли такому розвитку подій.1. Сьогодні, вже роками пізніше, зрозуміло, що поняття LANDGRABBING ховає в собі набагато більше. Важливо розібратись, що саме є “викраденням землі”. Кращий спосіб зрозуміти викрадення землі – через політекономію. З цієї точки зору викрадення землі – це, по суті, викрадення контролю над землею. Це стосується права контролю над землею та іншими супутніми ресурсами, такими як вода, корисні копалини та ліси, контролю над прибутками від користування ними. Тобто, LANDGRABBING це проєкт “закріплення та консолідації форм доступу до багатств, які створює земля”.

2. Сюди відноситься також і “віртуальний LANDGRABBING, коли за фасадом “придбання” земельної ділянки для цільового призначення приховують отримання відповідних субсидій, банківських позик, використання паперів на володіння землею під заставу або як спекуляцію майбутнім збільшенням вартості землі.

3. Віртуальне чи реальне викрадення землі є принципово політичним, оскільки насправді йдеться про право вирішення, як буде використовуватись земля і вода зараз і в майбутньому. Саме тому викрадення землі, яким би воно прозорим не було, врешті-решт, це все одно викрадення землі.

Викрадення землі потрібно розглядати в контексті могутності національного та транснаціонального капіталу та їхнього прагнення збагатитись коштом вже існуючих призначень чиновників, використання та розпорядження землею, яка належить місцевим жителям. Таким чином, глобальне викрадення земель є втіленням постійних і прискорених змін призначення та використання землі та пов’язаних з нею ресурсів (надр, води). Від маломасштабного трудомісткого використання, як сільського господарства, до великомасштабного – капітального, інтенсивне використання ресурсів, як промисловими монокультурами, видобутком сировини та масштабним виробництвом гідроенергії, вичерпує ці всі ресурси. Це викрадення інтегроване у величезну висхідну інфраструктуру, яка вбудовує низові ланки в мегаполіси та пов’язує з зовнішніми ринками.

Іронія полягає в тому, що зосереджуючись на самій землі, можна втратити з поля зору рушійні сили, які стоять за глобальним викраденням, що є логічною основою функціонування та біофізичних вимог накопичення капіталу.

Аргентина – аграрний гігант, котрий після Другої Світової годував половину Європи, є яскравим для України прикладом. Адже ми також маємо надпотужний аграрний потенціал (і не тільки аграрний, в Україні зосереджено 4% запасів всіх світових корисних копалин!). В результаті запуску «ефективного ринку землі» аргентинський народ насилу себе годує, рівень матеріального забезпечення людей опустився до країн 3-го світу, а в багатьох фільмах ви можете побачити, куди перемістились збезземелені селяни-фермери – у фавели великих міст. Те ж сталося і в Бразилії. Зате транснаціональні корпорації заробили вже сотні мільярдів, використовуючи їхні землі.

Ще одним з «гарячих» прикладів із тотальним злом для народу є розпродаж землі на Мадагаскарі. Острівна країна з особливим кліматом, сприятливим для сільського господарства, забезпечувала продовольством 25-30 % населення Африки! А зараз там вже ситуація реального голоду: основна частина людей, понад 80 відсотків, недоотримують харчів, а 1,6 мільйона людей – голодує. І говорять про це офіційні місії ООН (Організації Об’єднаних Націй). Власне, саме слово landgrabbing на рівні міжнародних політичних документів стало найбільш відомим після доповіді організації Oxfam з приводу Мадагаскару на Асамблеї ООН у 2013 році.

Новий «ефективний» власник із транснаціональних структур вивозить продукцію, вирощену на землях Мадагаскару за кордон і продає за світовими цінами. Як гадаєте, чи може трапитись, що «ефективний» власник-корпорація вивезе за кордон України продукцію, вирощену в Україні? Вже вивозить! А чи може він її вивезти занадто багато? В 1932-33 роках продукцію вирощену в Україні також вивозили, під наглядом НКВС. А якщо замість НКВС-івців прийдуть «собаки Авакова» і захищатимуть чиюсь «приватну власність»? В чому відмінність між приватним власником і комуністичними дегенератами в такому випадку?

І вже на завершення історичних прикладів – Палестина. Араби продавали землю євреям. Добровільно, на «ринкових» умовах, серед них також були ті, хто багато заробив на перепродажі землі. І що там відбувається зараз?

Не завоювали автоматами – завоюємо зеленими папірцями. На фронтах економічного рівня війни. Українцям таке явище добре знайоме. Точніше, нам знайомі наслідки українських поразок. Саме на цих фронтах українці в 1990-х «стали власниками заводів та фабрик». Пам’ятаєте приватизацію? І хто ж став вигодонабувачем від того продажу? З’явився економічний клас олігархів, батьком якого став Леонід Кучма. Антизаконне розпаювання колгоспів, що фактично їх і знищило, також здійснив Кучма. Для того, щоб створити цілий клас «законних власників»-пайовиків, які б кричали на всі голоси: «Ми хочемо продати свою власність!». І цим «власникам»-пайовикам наплювати, що в такий спосіб грабують та знищують державу, їм би лише «урвати свій шматок», а після того – хоч потоп. Кілька тисяч доларів отриманих «на халяву».

Викрадення Землі – це дуже довгостроковий злочин, котрий власне і розпочався з розпаювання. Прибутки, на які розраховують вороги України та запроданці сягають трильйонів доларів! Але для реалізації цього злочину треба було виконати дуже багато роботи – створити певні політико-економічні умови, одурити та зазомбувати масу людей, зробити патріотів апатичними та зневіреними, налякати пересічних громадян війною на Сході й т.п.

Ага, «не заважайте нам красти, а то Путін нападе» – таку мантру ми вже чули кілька років тому. До речі, в питанні грабування України Петро Порошенко та Володимир Зеленський працюють в повному партнерстві.

Воно й не дивно, адже Порошенко за «сірими схемами» зараз володіє більш ніж 500-ма тисячами гектарів землі. Для кращого розуміння – це 5 тисяч квадратних кілометрів! Але Порошенко лише на другому місці, на першому знаходиться Андрій Веревський, власник корпорації «Кернел» – більше 600 тисяч гектарів – 6 тисяч квадратних кілометрів. Юрій Косюк – 370 тисяч, Ринат Ахметов та подружжя Герег – по 300 тисяч гектарів. Якщо зібрати землю всіх перерахованих, то загальна площа вже стає більшою від площі цілої держави Ізраїль!

І всі депутати, яких контролюють дані олігархи, голосували за, так званий, «ринок» землі. Мабуть, тому, що цей «ринок» погіршить економічне становище їх хазяїв та покращить життя українцям?!

Часи нас чекають дуже важкі. Україна та український народ на порозі знищення. Або на порозі розквіту. Якщо зможемо піднятись, захистити себе та очиститись від нечисті – своє та присланої з-за кордону.

Впродовж наступних місяців ситуація буде загострюватись, передумови для соціальних катаклізмів – протестів та бунтів – є вже зараз. Саме земельне питання буде головним на політичному порядку денному і саме його вирішення стане причиною бунтів та, можливо, дострокових перевиборів.