Не так, а як?…
На популярному телеканалі «1+1» щочетверга йде програма «Право на владу». У форматі так званого ток-шоу. Може, трохи краща, ніж інші убогі шоу. В студію запрошуються політики, урядовці, громадські діячі, обговорюють актуальні соціально-політичні теми. Кажуть, за участь у таких шоу його учасники, самі, якщо не бідні,чи за них – олігархи, партії, платять телеканалам солідні гроші. Адже це проповідування ідей спонсорів на мільйони глядачів. І проповідування те – убоге й нахабне: кожен торочить своє, перебиваючи інших…
Програма за 18 лютого була присвячена річниці завершення нашого другого Майдану. Адже саме 18 лютого 2014 року почався його трагічний фінал: убивство в центрі столиці десятків протестувальників, що продовжилося 20 лютого, і вбитих згодом було названо «Небесною Сотнею».
Хто ж був запрошений у студію? Кому так наполегливо ставила запитання ведуча програми, доволі непогана журналістка Наталя Мосейчук?
Дивно, якщо не сказати – обурливо було побачити Юрія Бойка, одного з лідерів нинішньої партії та фракції ОПЗЖ, а це перефарбовані реґіонали. Тобто, одного з провідних політиків влади реґіоналів, проти якої й постав Майдан. Хоч би в цей трагічно пам’ятний день не світили на екрані цього реґіонала, тим паче він і так не вилазить з екранів – усе вчить нас жити.
Природно, були представлені в студії й очільники Майдану, які прямо з нього прийшли у владу. Олександр Турчинов одразу по перемозі Майдану був обраний головою Верховної Ради, а також до президентських виборів був виконувачем обов’язків Президента.
Юрій Луценко став Генеральним прокурором. Цей постійно підкреслював, як і в опублікованих ним у ці дні спогадах, що Майдан, революція були організовані самим народом, обуреним діючою тоді владою. Хоч очевидно, що іншими двома рушійними силами Майдану були бізнес, у тому числі олігархи, і політична опозиція – парламентські партії та їх фракції: «Батьківщина», УДАР, «Свобода».
Ключове запитання, відповіді на яке добивалася від учасників програми ведуча: «Що пішло не так?» Тобто, не так після Майдану. Уже в самому формулюванні запитання – констатація: таки пішло не так. Але що саме й коли?
У попередньому числі нашої газети «Світ-інфо» я дав своїй статті якраз до річниці завершення Майдану заголовок «Сім років перемоги(?) Майдану». Декого здивував чи й обурив знак запитання в заголовку: мовляв, Майдан же переміг. Але я й сказав уже в першій фразі статті, що Майдан дійсно переміг у тому сенсі, що змів режим реґіоналів. А от чи перемогли ідеї, ідеали, гасла Майдану – тут величезний знак запитання. Ідеї державності, соціальної справедливості, за які й постав Майдан. Щодо другого, то важко щось говорити про справедливість, при такому засиллі корупції, що продовжилася й після Майдану. Щодо державності, тут взагалі, й уперше за часи незалежності, дві трагедії: війна на нашій землі, втрата територій держави.
Чому це сталося? Що пішло не так? Усе допитувалася ведуча в учасників програми. І щиро прагнула обговорити події ПІСЛЯ Майдану.
Але – і це головне! – треба б говорити про те, що пішло НЕ ТАК не лише після, а задовго ДО Майдану. Такого аналізу постійно бракувало й бракує в нашому суспільстві. НЕ ТАК ішло давно. Ось, бодай коротко, ретроспективно.
2010 рік. НЕ ТАК пішло з поверненням до влади, причому, на виборах, Партії реґіонів, здавалося б, розгромленої першим Майданом. І раптом її лідер Віктор Янукович обирається Президентом держави. Хутко «переформатовується» під реґіоналів Верховна Рада, обрана ще в 2007 році й де реґіонали зовсім не мали більшості.
Але це було зовсім не випадкове «не так». Цей реванш реґіоналів – прямий наслідок ганебних кількарічних чвар переможців першого Майдану, блоків «Наша Україна» і БЮТ (партія «Батьківщина»), очолюваних відповідно Президентом Ющенком і прем’єром Тимошенко.
НЕ ТАК пішло, коли вже у перші тижні президентства Янукович, від імені України, підписує з Росією ганебні Харківські угоди. Ними аж на 25 років продовжується термін перебування в Україні, в Криму, Чорноморського флоту Росії, тобто її збройних сил. Причому, навіть не від того 2010 року, а від 2017-го, тобто завершення дії попереднього міждержавного договору. А значить, аж по 2042 рік! І це була прелюдія загарбання Росією Криму та й значною мірою її аґресії й війни на Донбасі.
НЕ ТАК пішло, коли вже за кілька днів, 27 квітня, наш парламент понуро, з порушенням усіх норм і законів, ратифікував ті Харківські угоди. Хоч і тоді в парламенті засідали й переможці першого Майдану, й ті, хто потім прорвався у владу після другого Майдану.
НЕ ТАК пішло з 2005 року, коли було розтринькано здобутки й надії першого Майдану.
НЕ ТАК – у 1999 році, коли тодішній Президент Леонід Кучма висунувся на другий президентський термін (а за кілька років не проти був би й на третій). На тих виборах восени 1999-го влада хитро розіграла карту «Кучма або Симоненко?» При такому убогому виборі
як було голосувати за лідера злочинної компартії? Обрали «менше з двох зол» – давня і сумна традиція наших виборів.
А що ж наша націонал-демократія? А нічого. Ще на початку 1999-го розколовся Народний Рух України. Безперечно, за участі й сприяння влади, уже породженого нею олігархату. А як ми хотіли? Адже давно відома істина: «Сила ворога – у нашій слабкості». Як загинув Рух, що вів нас до незалежності, як розколовся, ледве проіснувавши 9 з чимось років, відтак за наступні 20 зійшов на ніщо? Це теж тема, яка чомусь давно не аналізується. А вбивство лідера Руху В`ячеслава Чорновола тоді ж, на початку 1999-го, не розслідуване й до сьогодні.
НЕ ТАК пішло на других президентських виборах,1994-го року. Тоді Рух чомусь взагалі усунувся від виборів глави держави, хоч ще свіжим був у пам`яті виборців другий результат Чорновола на перших виборах,1991 року. Натомість знову постав «вибір»: тодішній Президент, компартійний функціонер Кравчук чи представник червоного директорату Кучма.
А перед тим НЕ ТАК почалось у перший же рік незалежності – на перших президентських виборах у грудні 1991. Це коли національні сили, замість того, щоб узгодити єдиного кандидата, пішли на вибори аж трьома «колонами»: Чорновіл, Лук`яненко, Юхновський. Те розділення стало прологом усіх подальших 30-річних чвар національних сил і членування знетямленого українського суспільства та ліквідації української державності… А так звана національна еліта взагалі опинилась на узбіччі історичного процесу…
…Ось коли почалось наше давнє «НЕ ТАК», давнє щодо нашої новітньої історії. Не станемо вже залазити в історію давнішу… Так що це НЕ ТАК почалось не після Майдану, ВОНО лише продовжилося після трагічного майданного «шоу».
Для кожного з нас і для цілої України настане ТАК, коли ми нарешті здолаємо ті нетаки. Та спершу необхідно отямитись і осмислити все те без пропагандистських навіювань усяких «шоу».
Петро АНТОНЕНКО, редактор газети «Світ-інфо»
Чернігів
