Гучну заяву зробив «гучний» фігурант кримінальної справи. Це колишній глава Державної фіскальної служби України Роман Насіров, тобто головний податківець держави.
Між іншим, наш земляк, народився у 1979 році в Чернігові. Обіймав чимало серйозних посад, був депутатом Верховної Ради нинішнього скликання від Блоку Петра Порошенка і склав мандат у зв’язку з призначенням у травні 2015 року головою ДФС.
2 березня 2017 року Національне антикорупційне бюро затримало Насірова, пред’явивши йому підозру в серйозному злочині. Утім уже за два тижні він вийшов під заставу в 100 мільйонів гривень, яку внесли його дружина і тесть. Від посади Насіров був відсторонений практично одразу ж, правда, увесь цей час добивається поновлення на ній і, звичайно ж, відкидає всі звинувачення у злочині. А звинувачує НАБУ Насірова у зловживанні владою і службовим становищем, що призвело до збитків на суму приблизно 2 млрд грн. За даними слідства, на посаді керівника ДФС він ухвалював рішення в інтересах позафракційного депутата Олександра Онищенка, щодо якого розслідують провадження за підозрою в махінаціях із газом. Справу вже передано до суду.
Але поки Насіров є юридично не засудженим, вільним громадянином, він має і гарантоване Конституцією право на свободу слова. Чим і користується.
Між іншим, Насіров недавно заявив, що також подумує наступного року балотуватися в президенти України. Якщо, звісно, не засудять. Чи навпаки — засудять, а потім виправдають: доволі виграшна ситуація для балотування у нас. І взагалі — враження, що на президента балотуватимуться всі, кому не лінь.
Але зараз про інше. Недавно в ефірі телеканалу «112 Україна» Роман Насіров подав свій рецепт боротьби з корупцією в Україні. Прямо скажемо — не новий. Це підвищення зарплати посадовцям, тоді, мовляв, не крастимуть. Новими є хіба що цифри, озвучені Насіровим. Чого вже тут «дрібнитися» на якісь подачки у 20 — 30 тисяч гривень. Насіров заявив, що зарплату депутатам парламенту треба встановити в розмірі 20 — 30 тисяч ДОЛАРІВ, міністрам — 50 тисяч, теж доларів. Давайте перемножимо при нашому черговому падінні національної валюти — гривні, коли долар став уже коштувати понад 28 гривень. Отже, 30 тисяч доларів — це 840 тисяч гривень, 50 тисяч — це 1 мільйон 400 тисяч гривень. Це божевільні суми в країні, де переважна більшість громадян — на межі чи й за межею злиднів, де навіть офіційну зарплату нам «малюють» десь у 7 тисяч гривень, при тому, що відсотків 80 громадян і близько не бачать такої зарплати. А навіть якщо хтось і бачить, то порівняйте 7 тисяч і 1 мільйон 400 тисяч!
А головне — справа тут навіть не в самих сумах: 30 тисяч гривень отримуватиме депутат і міністр, 300 тисяч, мільйон чи 5 мільйонів. Справа в тім, що це абсолютно хибна філософія — «Дамо більше, тоді не крастиме».
Це дурість, підтверджена віками й тисячоліттями. Між тим, така філософія доволі живуча. Починаючи з колишніх колгоспних зборів, де затюкані селяни часто обирали того-таки старого голову колгоспу, добре знаючи, що той злодюга. Міркували примітивно: «Цей уже накрав, а обери нового — теж почне красти».
Та ще не накрав, тобто не накрався! Людська природа така, що жадоба в злодія безмежна. Практично не бувало ще такого, щоб злодюга сказав: «Оце все, досить, до середи краду, а з четверга починаю жити чесно». Цьому нема кінця-краю, а народонаселенню просто інколи важко уявити запити злодіїв, те, як вони ростуть. Здавалося б, накрав уже, і з собою на той світ не забереш, міркують простаки. Але злодію важливий не той, а цей світ. А простаки просто не можуть уявити, що злодію захочеться пити все дорожче шампанське, а потім захочеться купати своїх повій у ванні з шампанським. І так далі…
Коли глава держави вступив на посаду, мав одну службову резиденцію, потім дві, три, потім сім. Це про нашу українську дійсність, не називаючи прізвищ. І про це відкрито говорили засоби інформації. А люд наш дивувався — нащо сім резиденцій, нащо стільки літаків? Нащо депутату чи міністру годинник на руці за 50 тисяч доларів?
Злодії, хабарники, а це злодії-посадовці на державній службі, перестають красти зовсім не від підвищення зарплат, а від кари закону, від нетерпимості суспільства до злодюг. А не від «підмазування» посадовців усе новими грошима, за кошт того ж таки народу.
Петро АНТОНЕНКО, редактор газети «Світ-інфо», Чернігів.
