Війна русні проти України й довколишні фінансові ігрища

Неоруська, неонацистська доктрина війни русні проти України
 

Чому русня замірилась на Україну?

Русня – це Русія й Білорусія, які в аґресії проти України стали світовими ізгоями. Українці своєю нещадною відсіччю русько-білоруській аґресії ствердили факт своєї одвічної самостійності й неприналежності ні до колишньої русі, ні до нинішньої русні.

Русія і вся русня не можуть визнати Українців як окрему націю й Україну як самостійну державу, бо таким чином вони позбавляють себе 300-річного імперського владарювання над Україною як своєю колонією та втрачають «единство русского народа», а головне – втрачають Україну як історичну основу своєї імперії. Тому Русія й почала 2014 року підступну, далекосяжну війну – спершу вхопила мертвою хваткою Крим (18 березня) і Донбас (12 квітня), а 24 лютого 2022 року почала повномасштабну загарбницьку війну проти цілої України. Що це? Звична аґресія ненажерної, грабіжницької русні чи великі геополітично-фінансові ігрища в карти, де розігрують Україну?

Русія давно торгується зі США взяти Україну й Білорусь під свій протекторат, а решту Європи залишити за Штатами. Однак, це виглядало б дуже відвертим перекроювання карти Європи. Тож Фінансовий інтернаціонал розіграв таку комбінацію: якщо Русія здолає Україну, тоді Україна стає її власність, а якщо Україна не дасть здолати себе й доведе силою свою самостійність, тоді вона лишиться поза сферою впливу Русії, а Русії належатиме сама Білорусь. Однак, при цьому розвалюється псевдоісторична імперська доктрина «трех братских народов». Тому «Союзное государство» Русії й Білорусії намертво вхопилося за Україну як за свою геополітичну основу. Ставши союзником кремлівського окупаційного режиму й віддавши Білорусь під плацдарм для нападу на Україну, диктатор (по-народному – бульбо-фюрер) Лука викопав могилу собі, своєму режиму й «русскому братству». Русько-білоруська війна проти України засвідчила, що винародовлена русня намірилася заневолити і навернути на руськость Український народ. Русня в лютій ненависті до Українців уповні проявила свій патологічний рашизм і накликала на себе справедливу й нещадну розплату – Українську Вітчизняну війну. Добродушні Українці прийняли цю реальність дотепно: «Ніколи не думали, що нам доведеться воювати з бульбою, яка схрестилася з колорадським жуком».

ЄС і США нарешті схаменулись і почали рішуче надавати Україні військову й політичну допомогу. Бо якщо русню не зупинити, вона окупує Україну й після «возвращения к своим историческим границам в Европе» стане руйнувати НАТО для хаотизації Світу й насадження в ньому руськості. Одначе НАТО остерігається закривати українське небо через побоювання бути втягнутим у прямий конфлікт і ядерне протистояння з Русією та сподівається, що вона зав’язне у війні з Україною… Та й самої війни не було б, якби США і ЄС превентивно ввели санкції проти Русії, про що просила їх Україна. Але вони не почули цього та ще й зброю перестали надавати. Вичікували в страхові перед Кремлівським кагалом і в невірі в Український народ. Про це нагадав у своєму зверненні до Українців на восьмий день окупаційної війни рашистів міністр оборони України Олексій Резніков: «168 годин. Уже цілий тиждень Україна дає відсіч руським окупантам. Ніхто. Усвідомте це. Ніхто. Ні в Росії, ні на Заході не вірив, що ми протримаємось тиждень. Єдині, хто вірив – це ми з вами. Дві третини українців до 24 лютого були впевнені, що в разі повномасштабного вторгнення Росії ми вистоїмо. Сьогодні таких – майже 90%».

Цього ж дня Байден з пафосом заявив про ліквідацію в Сирії військами США лідера екстремістської організації «Ісламська держава». А напередодні в щорічній промові «Про стан держави» наголосив, що США не вступатимуть у прямий військовий конфлікт із Росією в Україні й їх збройні сили захищатимуть тільки союзників у Європі: «Як я чітко сказав, Сполучені Штати та наші союзники будуть захищати кожен дюйм території країн НАТО з повною силою нашої колективної сили. Українці відбиваються з чистою мужністю. Але наступні кілька днів, тижні, місяці будуть важкими для них. Путін розв’язав насильство і хаос. Але хоча він може досягти успіху на полі бою, він буде платити високу ціну в довгостроковій перспективі». Отже, Україну кинули як приманку хижакові на розтерзання, аби виграти час у надії на «довгострокову перспективу» в «холодній війні».   

Обстановка дуже тривожна…

Зеленський укотре звернувся до єврочиновників: «Якщо немає у вас сил, міцності закрити небо, то дайте нам літаки. Якщо нас не стане, не дай Боже, далі будуть Латвія, Литва, Естонія. Далі буде Грузія, Молдова, Польща. Так вони дійдуть до Берлінської стіни». А про відсутність допомоги від Ізраїлю сказав образно: «…я не відчуваю, що він загорнутий в наш прапор» (03.02.2022).

Даля Грибаускайте прямо поставила під сумнів щирість і силу Заходу:
«Боягузливий Захід? Чи спільники воєнних злочинів Путіна? Починає здаватися, що це так.
Санкції Путіна не зупинять, якими б вони не були. Вони потрібні, але без виключень, які ми зараз спостерігаємо з відключенням SWIFT і збереженні енергетичного сектору та банків, що його обслуговують.
Війну зупинить лише війна, що вже почалася. Не треба прикидатися і намагатися заспокоїти власну совість, постачаючи Україні лише зброю – і то запізно. За нас воює народ України. Її діти прикривають нас від путінського божевілля.
Повторення мантри про те, що НАТО не може допомогти Україні – вже виглядає патетично і викриває боягузтво Заходу. Це бачить і Путін. І хоч уроки засвоюються швидко, Захід все ще не розуміє, що в Україні точиться європейська війна. У ній – ти або береш участь і борешся з агресором, або стоїш і спостерігаєш, як він знищує Україну та її народ, стаючи співучасником воєнних злочинів. Так. Співучасником.
Якщо ми не зупинимо Путіна в Україні – нам все одно доведеться воювати. Але вже в наших країнах.
Україна просить реальної допомоги. А ми дивимося на телеекранах, як Росія бомбить житлові квартали – і присягаємося, що “дуже підтримуємо Україну”.
Мені соромно чути, як лідери та чиновники НАТО белькочуть, що «не можуть вплутуватися в конфлікт». А в Сирії, Лівії, Африці, Югославії, Афганістані – могли?
Сьогодні Україна бореться за власне існування та за мир у Європі. То ми й далі спостерігатимемо за знищенням незалежної держави?!
Слава Україні! Героям слава! Поки – тільки її героям. Бо інших на горизонті поки не видно» (03.02.2022).

Нинішня окупаційна русько-білоруська війна проти України, яка набуває всеєвропейського й навіть світового масштабів, застережно нагадала про Тридцятилітню війну 1618–1648 років – один з найкривавіших збройних конфліктів в історії Європи. Тільки та війна почалася з релігійної причини, а завершилась визнанням першорядності геополітичних і економічних інтересів. За Вестфальським мирним договором 1648 року в Європі було встановлено новий порядок міждержавних стосунків на основі визнання державного суверенітету й зрівняно в правах протестантів і католиків. Так було закладено нові принципи зовнішньої політики європейських держав – на перші позиції вийшли геополітичні й економічні інтереси, а релігійний чинник став другорядним.

У неоруській, неонацистській доктрині нинішньої окупаційної русько-білоруської війни проти України намішана токсично-гримуча суміш із «русского православия», імперської геополітики й колонізаторського, паразитарного визиску. І вся та токсично-гримуча суміш релігійного бузувірства й імперсько-колонізаторської аґресивності зветься «русский мир».

Що ж таке русь, русня і похідна від них руськость?

У чому смисл руськості, що так нестримно притягує одних спокусою влади й багатства, а других спонукає хижо триматися за Українську землю й люто ненавидіти Українців? Щодо походження назви русь існує чимало різних джерел, та всі вони однозначно пояснюють її неслов’янську, більше того, нелюдську суть.

З середини ІХ століття, через шістсот років після закінчення тисячолітньої грабіжницької колонізації України скіфами й сарматами, їхні нащадки русь у складі міжнародного грабіжницько-торгового угрупування так само почали колонізувати український агрокультурний простір. Скіфську натуру русі відверто передав О. Блок: «Да, скифы – мы! Да, азиаты – мы, С раскосыми и жадными очами!». І це не тільки поетичний образ – до ХVІІ століття русів-московитів називали скіфами. А візантійські хроністи ототожнювали скіфів і русь. Сарматською мовою слово русь означає руді, що вказує на панівний юдейський елемент у різноплемінному конгломераті русі. Старогрецькою мовою русинос також означає рудий, а ще червоний, багряний, тобто нагадує кров і вогонь, бо у греків русь ототожнювалася з її жорстокими, кривавими нападами на грецькі міста. Візантійський пізньоантичний історик Прокопій Кесарійський (500–565) називав русь по-грецьки спорами – розсіяними (звідси походить пізніше тлумачення росіянами свого імені: «рассеяне – рассеяны по всему миру»).

Воєнно-кочові туранські раші-русь масово з’явилися на південних теренах східнослов’янського агрокультурного світу в ІV–V століттях. Туранські кочові грабіжники – русь спершу грабували слов’янські землі, потім колонізували їх. Коли русь стала осілим грабіжником, то обклала даниною всі колонізовані землі й почала завойовувати інші слов’янські, фіно-угорські й тюркські території. Всі підданці русі, які платили їй данину, одразу ставали руськими. Прикметникова форма руський – не етнонім, а соціонім, подібно до новітнього соціоніму – совєтскій. І тим соціонімом безтямно послуговуються руські підданці вже ціле тисячоліття, вважаючи себе руським (русскім) народом і навіть не тямлять, що немає у Світі народу з прикметниковою назвою, присвійний розряд якої означає належність комусь. Не так дивує, що підневільне населення призвичаювалося до руськості протягом тисячі років владарювання русі, як дивує, що за 74 роки більшовицького (неоруського) владарювання винародовлений різномовний конґломерат став визнавати себе за совєтскій народ (у просторіччі – совок). Відомо, як жилося тим, хто не уподібнювався до совка. Унаслідок деформації історичної свідомості й досі одні не можуть позбутися руськості, інші – совковості.

Отже, русь – соціопатичний тип кочового грабіжника, який, ставши осілим грабіжником, почав наймати на службу інших кочових грабіжників – варягів, вікінгів, що спричинило до ототожнення русі з варягами, норманами, хоч русь як винародовлений конгломерат не має нічого спільного ні з варягами, ні тим паче зі слов’янами. Хибне ототожнення русі зі слов’янами в пізніх компілятивних опусах сталося через те, що ті автори ніколи не бачили ні одних, ні других, тому й не могли розрізняти. Всесвітньовідомий український вчений-славіст Осип Максимович Бодянський (1808–1877), критично проаналізувавши княжі літописи, західні й східні історичні джерела в праці «О мненіях касательно происхожденія руси» (1834), обґрунтовано спростував і норманську, й славістичну доктрини походження русі та існування давньоруської народності й довів східне, туранське, походження зайшлих воєнно-кочових угрупувань русі: «Русі, як народу особливого, Нормандського, ніколи не було…; русь також не слов’яни». А білорусько-український історик, археолог Володимир Зенонович Завітневич (1853–1927) підтвердив цю істину: «…Не було народу, який сам себе називав руссю» («Происхождение и первоначальная исторія имени «Русь», 1892). Польський історик, етнограф Францішек Генрик Духінський (1816–1893), відомий у Європі як Духінський з Києва, відносив українців і поляків до народів орійських, а русь – до туранців, викреслюючи русь із числа народів не лише слов’янських, а й європейських. Видатний український правознавець, історик Сергій Павлович Шелухін (1864–1938) у праці «Україна» (Прага, 1936) також робить обґрунтований висновок про неслов’янське походження русі: «У назві «русь» живе поняття про організацію чужинців, що примучувала слов’янські держави до покори, позбавляла волі, нищила самостійність…».

Український історик, сходознавець Омелян Йосипович Пріцак (1919–2006) виводить назву русь як грабіжницько-торгового об’єднання від кельтсько-латинського рутенісі (русі, рузі). Та назва походить з кельтського rut, германського діалектного ruzzi, rugi, rus і означає – гребці, морські здобичники на гребних суднах, а також руді. За Пріцаком, історичними носіями назви ruzzi були фризькі купці (фризи – північно-германська народність із домішкою близькосхідного комерційного елементу), які вели трансєвропейську торгівлю й змішувалися з подібними їм.

Ізраїльський історик Ірма Хайнман виводить походження назви русь із давньоєврейських джерел, де рашія, расія означає відступник, вигнанець, ізгой, лиходій. Арабський географ, картограф і мандрівник ХІ ст. Аль-Ідрісі називає русь – расія-тюрк і визначає їх розташування по сусідству з такими ж самими грабіжниками хозарами. Туранські раші-расія способом життя були подібні до хозар і воювали  з ними за данників. А ось як характеризує русь у 930 році арабський географ і письменник перського походження Ібн Даста: «Русь живе грабіжництвом і торгівлею… Русь пов’язує спільна діяльність, яка характеризує їх не як плем’я, а як воєнно-торгову організацію».

Знаючі іноземні й українські вчені Аль-Гардізі, Аль-Бакрі, Ібн Даста, Аль-Ідрісі, Аль-Мукаддасі, Ат-Табарі, В. Тредіаковський, М. Каченовський, О. Бодянський,  Ф. Духінський, В. Завітневич, М. Трубецькой, С. Шелухін, О. Пріцак, І. Хайнман, О. Галкіна, О. Романчук, О. Толочко та інші дійшли обґрунтованого, правдивого висновку: русь – не народ, а винародовлений конґломерат, грабіжницька воєнно-торгова корпорація.

За узагальнюючим висновком: воєнно-торговий альянс русі – це конґломерат, який склався з маси туранських степових кочовиків – рашів-туруджів, нащадків туранців-туруджів; з германських морських кочовиків (піратів) з південно-західної Європи – рузі-рус (гребці, веслярі) й з північно-західної Європи – руотсі (веслярі) та з юдейських торгових груп, «комерційних компаній» з Близького Сходу – расія, які еллінізувалися в Північному Причорномор’ї. Саме юдейські расія й стали комерційним, фінансовим ядром воєнно-грабіжницького конґломерату русь, як перед тим були комерційно-фінансовими агентами скіфсько-грецького колоніального союзу. З того конґломерату відступників від етнічних традицій, з ізгоїв-лиходіїв без етнічного коріння й без рідної землі формувалися злочинні угрупування, які промишляли грабіжництвом і торгівлею награбованим. Юдейсько-туранські грабіжники-торгаші расія-русь колонізували Україну 1000 років тому, а тепер їх нащадки претендують на нашу землю як на свою «историческую родину». Комерційно-фінансові групи расія, що були мозковим органом грабіжницько-торгашської русі, зачали глобальну фінансову корпорацію – Фінансовий інтернаціонал, який породив фінансову цивілізацію та обснував її лихварськими тенетами цілий Світ.

Отже, расія-русь – позаетнічне збірне поняття на позначення безземельних, без етнокультурних ознак грабіжницько-кочових, воєнно-торгових угрупувань, які сформувалися з вигнанців-ізгоїв з юдейського, туранського та кельтсько-фризького етнотериторіальних середовищ. Ізгої (від івритського гой – народ) – вигнані з народу, винародовлені. Тому в тих безземельних, винародовлених химер така невтоленна жадоба до чужих земель і патологічна ненависть до корінних народів. Расія-русь-русня – не люди, а нелюди, не народ, а професія, суть якої: грабіж, насилля, війна, торгівля, визиск. На грабежі, насиллі, визиску держиться й химера «русского мира», що є суто мирським, соціально-політичним поняттям, а не геокультурним, природно-духовним феноменом. Та нині химера «русского мира» набуває геополітичних ознак неоруської, неонацистської доктрини «нового мира», тобто перероблення світового ладу на руський штиб.

До русі за тисячолітню колонізацію України так призвичаїлись пригноблені, заневолені підданці, що й досі ототожнюють себе з руссю як руські нащадки. Тож позбавлені самосвідомості малороси й великороси затято змагаються за руськость: перетягують каната – хто з них руськіший.

А тим часом, останні десятиліття руська пропаганда в Україні активно поширює замість віджилої доктрини «трех братских народов» новоімперську доктрину «единого русского народа». Кремлівську колонізаторську пропаганду путінського імперського проекту «Один народ» проводить в Україні медведчуківський «Український вибір» під імперським гаслом «Єдина країна – Единая страна». Руська резидентура єрмаків-арестовичів в Офісі президента України провадить неоколоніальну пропаганду «руської-української мови» та «Русі-України». На масовому рівні цю підміну пропагує істерично-аґресивна п’ята колона «русскоязычных»: «Пришло время вернуть моё имя! Я Русь, а не Украина!».

Безтямно-провокативне намагання малоросів ототожнити себе з руссю та перейменувати Україну на «Україна-Русь» названо в неоруській імперській доктрині «безумными версиями о том, что «только Украина это и есть настоящая Русь». Малоруський комплекс руськості охарактеризовано в неоруській доктрині як «комплекс разделенного народа, комплекс национального унижения – когда русский дом сначала потерял часть своего фундамента (киевскую), а потом вынужден был смириться с существованием двух государств уже не одного, а двух народов».

Ось за чиїм завданням п’ята колона русні проповідує руськость українців і ототожнює русь з Україною. Русь – не народ, не країна, не держава, а грабіжницький кагал і його колоніальний режим, який тримається на загарбанні, поневоленні, визиску корінних народів.

Неоруська, неонацистська доктрина «решения украинского вопроса»

Отож, колишня русь і нинішня русня – одвічні загарбники-колонізатори, поневолювачі корінних народів, зокрема Українців. Колоніальний гніт русі над Українцями триває понад 1000 років. І багато підневільного люду, ставши підданцями русі – руськими, стали ототожнювати себе з руссю й служити своїм поневолювачам. Та в глибинній генетичній пам’яті й самосвідомості корінного українського люду збереглося самоусвідомлення себе Українцями й чітке розрізнення свого й чужого – відокремлення своєї самобутньої етнокультурної ідентичності від чужої ізгойної русі й руських.

І ось воєнна аґресія всієї тієї русні збурила в Українцях придушену тисячолітнім руським гнітом волю національного духу, розбудила в заневолених малоросах приспану українську сутність. Українці морально визріли й народилися вдруге, духовно, у власній культурності. І враз ясно відкрилась забута прірва між українством і руснею – прірва, яка нагадала про тисячолітній гніт чужинської русі й розірвала облуду «русского братства».

Так почалась війна тисячоліття – війна звільнення Українців од тисячолітнього гніту чужинської русі, од «русских братьев», од руськості й малоруськості, од винародовленої, безродної русні. Ця праведна, справедлива війна спонукала Українців до самооборони, самоорганізації, взаємодопомоги, що становлять основу самоврядування – народовладдя. Визвольна війна об’єднала розокремлених людей у збірну цілісність народу.

Натхненно, запально сказав про незмінно нещадне ставлення Українського народу до безродної, байстрюцької русні й закликав до боротьби з нею боєць із козацького Кривого Рогу: «Нема ніяких бандерівців. Ми оглянулись у свою історію й побачили, що ми – горда нація, дужа, єдина! Ми можемо сваритись, та палити русню будемо разом. Хлопці, весело палимо русню, мочимо, ріжемо! Тримаймось разом!».

А в той час, коли український народ оружно утверджує свою самостійність, слідом за «освободителями» активізуються «миротворці», які спішать нажитися на крові. Тривожним сигналом стало прагнення Ізраїлю стати посередником у переговорах Русії з Україною. І що ж Ізраїль хоче за своє посередництво? «Освободітєлі» й «миротворці» націлились на нашу землю без корінного народу, 10 млн якого за 30 років фіктивної незалежності спровадили в заробітчанські найми, а тепер 5 млн спроваджують як біженців. А де ж ізраїльський «залізний купол» над Україною, що його обіцяли в обмін на прийняття закону про кримінальну відповідальність за антисемітизм в Україні? Кинули нас юдеї. І разом з руснею юдеї не визнали геноциду Українців, бо то їх спільний злочин. Навіщо русько-юдейські більшовики влаштували геноцид Українців? Для перекодування Українців у «русских-советских» (совків), тобто вільних людей – у рабів більшовицької імперії. Це застережне нагадування для тих, які ще вірять в «освободітєлєй» і «миротворців».

І ось тепер, у передсмертній агонії, необільшовицький вождь Путлєр заповзявся остаточно перекодувати Українців, «переучредить» Україну й поглинути Український світ химерою «русского мира» та насадити неоруський, неонацистський режим «новой эпохи»: «…Украины как анти-России больше не будет. Россия восстанавливает свою историческую полноту, собирая русский мир, русский народ вместе – во всей его совокупности великороссов, белорусов и малороссов. Если бы мы отказались от этого, позволили бы временному разделению закрепиться на века, то не только предали бы память предков, но и были бы прокляты нашими потомками – за то, что допустили распад Русской земли… Теперь этой проблемы нет – Украина вернулась к России. Это не значит, что будет ликвидирована ее государственность, но она будет переустроена, переучреждена и возвращена в свое естественное состояние части русского мира… И вот тут начинается второе измерение наступающей новой эпохи – оно касается отношений России с Западом. Даже не России, а русского мира, то есть трех государств, России, Белоруссии и Украины, выступающих в геополитическом плане как единое целое. Эти отношения вступили в новый этап – Запад видит возвращение России к своим историческим границам в Европе. И громко возмущается этому, хотя в глубине души должен признаться себе, что по-другому и быть не могло».

Цю неоруську, неоімперську путінську доктрину «решения украинского вопроса» під заголовком «Наступление России и нового мира» опублікувало вранці 26 лютого «РИА Новости» під авторством оглядача Петра Акопова. Цю статтю заготували загодя й запланували опублікувати одразу по захопленню України, однак з публікацією поспішили. Оскільки блискавичної війни (бліцкриґу), розрахованої максимум на два дні, не вийшло, статтю одразу видалили.

Коли розрахунок русні на дводенну війну провалився, Кремль запропонував переговори з вимогою складення українською армією зброї й капітуляції України. Україна відмовилась од таких квазіпереговорів. Велика Британія підтримала цю позицію й заявила, що не може бути жодних переговорів з Русією щодо України, поки та не виведе війська. Через відмову України від капітуляційних переговорів на умовах Кремля президент Русії Путін 27 лютого доручив перевести сили стратегічного стримування РФ, що включають ядерну зброю, в особливий режим бойового чергування. Прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон назвав крок президента держави-аґресора щодо приведення російських ядерних сил у стан підвищеної бойової готовності «відволіканням од реальності того, що відбувається в Україні».

А реальність страшна для найманців руського окупаційного війська й шокуюча для воєннового злочинця Путлєра.

Ось факт телефонного листування одного з «освободителей» зі своєю матір’ю: «Мама, я уже не в Крыму, не на учениях… Мам, я на Украине. Тут настоящая война. Мне страшно, мы херачим по всем подряд, даже по мирным. По всем подряд. Нам сказали, что они нас будут приветствовать, а они кидаются под нашу технику, не дают проехать. Называют нас фашистами. Мама, мне очень тяжело».

Русню трощать не «националистические формирования», не «украинские фашисты», як цинічно бреше Путлєр, а Збройні сили України й Територіальна оборона – цілий Український народ, який утверджує себе як самостійну націю, яка не має нічого спільного з колонізаторською руснею. Нинішня русня є нащадками історичної русі – винародовленого воєнно-грабіжницького конґломерату, що склався з ізгоїв – з різної наволочі. Нинішня русня – гібрид «бульбо-фюрера» й «колорадського жука». Свою належність до нащадків тих ізгоїв підтвердили два виродки – Путя й Лука, які розв’язали проти Українського народу геноцидну війну та зробили Русію й Білорусію світовими ізгоями.

Головні рашистські злочинці віддають накази вбивати Українців, а виконавці тих злочинних наказів – співучасники групового злочину, і намагання виправдатись «я не знав, мені наказали» свідчить не про розкаяння, а про страх і підступність. Тож не треба впадати в ілюзорну надію. Війна закінчиться тільки тоді, коли знищимо той безтямний рашистський натовп нелюдів-зомбі. І ту брудну роботу Українцям необхідно зробити. Українці нещадною відсіччю русько-білоруській аґресії ствердили факт своєї одвічної самостійності й неприналежності ні до колишньої русі, ні до нинішньої русні.

Та після розгрому рашистських окупантів і завершення Української Вітчизняної війни українцям належить ще завершити внутрішню війну: очиститись од ідеологічної пандемії руськості та її носіїв, усякої русні; од кремлівської високопосадової агентури в усіх органах і на всіх рівнях влади; од руської п’ятої колони, од явних і зачаєних диверсантів і колаборантів; ліквідувати в Україні московську православну церкву як проповідницю руської ідеології та базу руських агентів і диверсантів. Та для цього передусім необхідно очистити від руської агентури та декриміналізувати правоохоронні й силові органи.

Внутрішня самоочисна війна на морально-світоглядній засаді природного права, яке починається зі справедливої розплати, триватиме стільки часу, скільки необхідно для повного відновлення зруйнованої безкарним злочинством владарів правової основи українського суспільства й української державності. А та руйнація тривала протягом тридцяти років заколисування Українців ілюзорною «незалежністю» та грабування України владарями-клептократами. По суті ми тихо пережили тридцятилітню окупаційну війну, яка неминуче дійшла до відкритої воєнної аґресії Русії проти України. Пролита рашистськими окупантами українська кров розбудила приспане руськостю українське єство – душу, дух і тіло. Українці почали розрізняти свою внутрішню українську сутність і нав’язану колонізаторами чужинську руськость.

Для очищення од пандемії руськості та здійснення справедливої розплати й ліквідації зовнішніх і внутрішніх ворогів Українцям необхідно пробудити власну самосвідомість і проявити потужну волю національного духу – основу свого природного права.

А на природній морально-правовій основі взаємодопомоги, самоорганізації, самоврядування ми відновимо український традиційний суспільний лад – народовладдя з його основним правочинним органом – усенародним Вічем (од старослов’янського віт – рада). Вічовий суспільний лад базується на всенародній Волі – основоположному принципові-законові українського традиційного природно-звичаєвого права. За українською народною мудрістю – «Воля дужча за всяку неволю».

Для вироблення імунітету проти пандемії руськості ознайомтеся з неоруською, неоімперською доктриною для «решения украинского вопроса».

Наступление России и нового мира

© REUTERS / Valentyn Ogirenko

Новый мир рождается на наших глазах. Военная операция России на Украине открыла новую эпоху – причем сразу в трех измерениях. И конечно, в четвертом, внутрироссийском. Тут начинается новый период и в идеологии, и в самой модели нашего социально-экономического строя – но об этом стоит поговорить отдельно чуть позже.

Операція “ізоляція”: чого чекати Путіну та як Росія обходитиме SWIFT-санкції