Спроба віднайти відповіді
Ми зустрілися в один з вітряних, холодних днів січня 2020-го. Один із районів столиці, той, в якому мешкає мисткиня. Раніше ніколи не бачилися, але одразу впізнали один одного. Я помітив, художниця посміхнулася, під час спілкування в її домівці, ще кілька разів, ніжна, щира усмішка осявала обличчя дівчини. Саме вона привнесла в розмову особливу теплоту і довіру…
Марина Біндіч, киянка з народження, 2013-го року закінчила НАОМА, майстерню монументального живопису і храмової культури професора М. А. Стороженка (1928 – 2015). Серед колишніх вихованців видатного українського живописця і педагога чимало самобутніх художників…
Кожна людина розпочинається з дитинства. В той щасливий для більшості дітей період життя закладається багато основ, котрі згодом проявляються в подальші роки. Спочатку мені здалося, що художниця не надто говірка, та я помилився, бо розповідь вела посутньо, а якими красномовними є її малярські роботи! «Влітку, як була маленькою дівчинкою їздила з батьками до бабусі в Миронівку (Київська обл.), там відпочивали, а також в Кіровоград (тепер Кропивницький), звідти родом батько. Школяркою малювала своїх знайомих і дарувала їм ці малюнки…
Навчалася в Державній художній середній школі імені Т. Г. Шевченка, а до того відвідувала гурток Петриківського розпису. В шостому класі окрім уроків по живопису відвідувала заняття по скульптурі, та все – таки обрала живопис. Інших мрій окрім стати художницею в мене не було. Поступила в академію з другої спроби, змалечку любила природу…», – розповідає Марина.
Ще у «Ведах» проспіваний гімн Природі, вона обожнена і жива, обожнені і персоніфіковані всі її явища. Більше того, існує прямий зв’язок між силами і ритмами в природі і ритмами життя людини. Природа творить одну цілісну систему з людиною.
Індивідуальні смаки і вподобання мають велике значення в процесі становлення молодого митця. Марина Біндіч запевняє: «Мене зі школи захоплювала творчість: Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, В. ван Гога, М. Врубеля. Найбільше приваблювали твори ті, що торкаються душі, пробуджують емоції, ніби пронизують твоє єство… Люблю писати на папері, подобається відчуття матеріалу і його білість. В студентські роки завжди приймала участь в конкурсах по малюнку. Експериментую з малюнками на папері, з самим папером, – папір, як головний персонаж… Роздумую частенько, як використати в роботах різні знаки на посуді, – окремі букви, цифри, слова… Мені подобається відтворювати те, що мене оточує, і як воно взаємодіє з середовищем….».
Привертає увагу картина, на якій зображено: білий, чистий квадрат паперу тримає дівоча рука, навколо чорне тло. «Бачимо, – біле і чорне, білий колір головний, ознаки чорного трапляються… Це є і спроба вийти за «рамки»», – говорить Марина. Вміння вийти за «межу» в малярстві дано не кожному.
Щодо двох барв – Білої і Чорної, то Ж. Бодріяр, ще у 1968 зауважував: « Чорний і білий кольори кольори вже не мають тут своєї традиційної значимості, вони вириваються із рамок опозиції, отримуючи нову тактичну значимість в широкій різнокольоровій гаммі…». Філософ розвивав думку про буття посеред царства пастельних фарб, таких, що прагнуть бути яскравими, але тільки позначають собою яскравість. Пастельність, яка символізує удаваність, індиферентність. Щось близьке до імітації. Оця несправжність і байдужість з одного боку, і з другого – зникнення протистояння білого/чорного, то прикра спадщина руйнації сприйняття істинного християнства, як світовідчуття…
Мисткині вдається малярськими засобами повернути Чорному і Білому первісну значимість.
Марина Біндіч володарка філігранного, витонченого малярського письма, окрім того, вона в невеличкій за форматом картині вміє передати багато – що. Аналогія в літературі, – оповідання А. Чехова. Значна частка її робіт виконана в техніці гіперреалізму. Стилістика цієї техніки криється в неймовірній об’єктивності створюваного, своєрідна ілюзія реальності…
В картинах авторки закарбовані враження, які є результатом фантазійності художниці. День як простір, котрий треба подолати за світлову частину доби.
І ще раз про кольористику… Багато вкраплення білого, він цілком особливий, не тільки тому що обіймає 7 барв веселки. Білий символізує духовність, цілісність. Погляньмо на цикл робіт «Листя»… Картини поіменовані: «Вода», «Венера», «Шлях», «Мапа». На листку світло зеленому, видніються тоненькі артерії, затрималися на мить краплини води, які ось – ось покотяться… Дві ступні людини зісередини викладені листям. Мапа в Колі забарвлена в зелений, то колір оптимізму. Налаштування на нього породжує Любов: до людей, рідної землі, Всесвіту. Колір опертя, рівноваги.
Психоаналітики визначають Коло як символ Самості. Воно висловлює цілісність психіки у всіх її проявах, в тому числі, взаємини Людини і Природи.
Чи є певні ознаки сюрреалізму в окремих картинах Марини? Думаю, що так. Адже помітна цікавість до надприродних явищ, парадоксальних. Надреалізм, то і звертання до підсвідомості, сни наяву… Подивімося на ірреалізм роботи про зустріч зими і літа… Бачу перегук з однією з тем, що розробляв Рене Магріт. Він був відсторонений Спостерігач за тим, що потрапляло в його поле зору. Його живопис наповнений спокоєм. Око Магріта – це вікно, його погляд ззовні. Марина теж спостерігає за довкіллям, речами, предметами…. Музика тиші в її картинах.
Твори «Невагомість» і «Невагомість – ІІ», «Погляд», вповні сюрреалістичні, але світлоносні. В них немає і натяку на брутальність.
ЧИСТОТА, СВІТЛО, ТИША, допомагають передати полотну/паперу щось невловиме, – мить розкриття бутона квітки, хід хмаринки по небу… Ці складові присутні і в картині «Олень». «Він на тлі Неба, Небо і Скло, а скло – це прозорість…», – коментує художниця.
Варто задуматися над написаним С. Піддубним (науковець зі Степового краю): «Священицький символ Сонця – бронзове свічадо також тримає на собі олень. Тому справедливо було б називати це божество Оленом, або Триптоленом. Однак на кінці ручки свічада маємо також голову Овена. Це ще один символ Аполлона, який легко здійснив перехід (зміна лише однієї літери), від Оленя (Тельця) до Овена у 3 тис. до н.е. Як тут не згадати, що найяскравіша зірка Тельця називається Альдебаран, тобто, Ол (Олень) де Баран (Овен) !…».
Олень був божеством і за межами України, в Греції є місто Олен… Зображення оленів знайдемо в різних місцевостях, найвідоміше у Вінницькій області, в селі Буша.
Є у доробку художниці і серія робіт «Порцелянові уламки». Художниця мовить: «Теми самі знаходять мене, буває натрапить на очі – лежить біля дороги купка частин скульптур, мабуть браковані, я вибирала собі фрагменти. Або, гортаєш журнал мод, і побачене використаєш як ідею для картини, здається колаж, але ж це намальовано.
Люблю пошук, хочу розширити своє бачення і сприйняття того, – що є Світ, в якому живемо ?…». Творчість Марини Біндіч має і музичне, та поетичне наповнення. Так споріднені з її письмом рядки поетки Ліди Палій:
Кінцями пальців чую
Звуки фортепіяно
З чужих вікон…,
З вірша «Цвіркуни косять трави»
Класичні твори музики у виконанні відомої скрипальки Богдани Півненко у супроводі гри на піаніно, теж співзвучні підтексту картин авторки.
Кожному з нас притаманна універсальна внутрішня форма, архетип, – своєрідна характеристика підсвідомості. Мова йде про спадкові психологічні риси характеру: здібності до творчості, чи схильність до певних хвороб, кармічні навантаження. Внутрішні форми не візуалізуються, чим відрізняються від ідей. В. Кирунчик твердив: «Архетип (форма – Платон) – своєрідний вигляд людської душі за Платоном, сам по собі він немає жодного змісту, але проявляється і доповнюється впродовж життя людини. Досвід життя заповнює їх, важливо заповнити ці форми ДОБРОЧИННИМИ ДІЯННЯМИ І ПОМИСЛАМИ».
Не засну.
Леза думок крають свідомість
на гострогранні брили,
які летять із грюкотом на мене.
Куди поділись мохнаті думки,
що котились насінням кульбаби?…
З вірша Ліди Палій «Порожній глек днів ІІ».
Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог
Текст із деякими змінами й дещо скорочений опубліковано в часопису «ОБРАЗОТВОРЧЕ МИСТЕЦТВО» №2, 2020 р.
Назви картин Марини Біндіч:
- “Зима, літо”
- “Небо”
- “Рука”
- “Вода”
- “Шлях”
- “Вікно”
- “Олень”.
