Навколишня реальність як результат уяви художниці Маріанни Нерозної

Уся навколишня реальність є лише результат нашої уяви, – думка езотерика.

«Одним із засобів звільнення людського духа є мистецтво…

Є речі, які не можна сформулювати, або якщо їх сформулювати, то вони зникають…», – так писав владика Олег Ведмеденко. Ймовірно, ті речі можна передати силами Мистецтва.

Ще одна цитата з книжки «Духовний щоденник», від цього ж священнослужителя: «Кожен момент свого життя слід сприймати як подарунок, як можливість заглибитись, просвітитись, очиститись. І саме так його й використовувати…». Влучно сказано, істинно.

Життєвий шлях індивіда мав би бути шляхом Пізнання. Пізнавати означає змінюватися. Сутність людини в плодах її діяльності. Цебто, людина є те, що вона сотворила…

Маріанна Нерозна – художниця, кандидат культурології, доцент графічного дизайну Київського національного університету технологій та дизайну (КНУТД). З дитинства жадала стати художницею або дизайнеркою, захоплювалася світом кольорів й ліній. Батьки бачили доньку дантистом, згодом, побачивши у дівчини велике захоплення мистецтвом, не те, що не перечили, а всіляко підтримували її прагнення та задуми. Батько – Черниш Олег Миколайович, кандидат технічних наук, викладач Національного університету біоресурсів і природокористування України. Мама – Маріанна Юріївна працювала в Інституті культури, пізніше у Фонді соціального страхування.

Бачила твори класиків Закарпатської Школи Малярства змалечку, вчилася на їх картинах, найулюбленіші – Золтана Шолтеса й Івана Шутєва. Оскільки дідусь, Юрій Миколайович Логойда, мешкав у селі Вишково, що на Закарпатті, частенько гостювала у тому дивовижно красивому краї. Дід працював директором СШ№1, Маргарита Іванівна, бабуся, трудилася вчителькою молодших класів. Будинок у Вишкові зберігся дотепер, при нагоді відвідують його. Свої ж картини мисткиня створює у сучасному стилі…

Пані Маріанна закінчила Київський національний університет технологій та дизайну, магістр з дизайну. Потім – навчання в магістратурі Київської національної академії керівних кадрів і культури. Захистила дисертацію на тему: «Трансформації культури в добу глобалізації: проблема збереження розмаїття», здобула науковий ступінь кандидата культурології. Місце праці – доцентка на кафедрі графічного дизайну КНУТД. Виступила засновницею артпростору ««ART&SHOCK».

Які головні ознаки творчості Маріанни Нерозної? Картини насичені глибокою змістовністю та своєрідністю художнього стилю. В них гармонійно поєднані – символізм й сучасні техніки мистецтва, віддзеркалюють красу довкілля. Роботи життєствердні, експресивні, змушують замислитися глядача, викликають сплеск емоцій. Художниця володіє різними техніками письма й експериментує з VR-мистецтвом. Твори наповнені не тільки позитивною енергетикою, а й філософськими сенсами.

На запитання: «Які ваші вподобання в малярстві, чому саме такі?». Відповідь була наступною: «Мені подобається живопис, що передає глибокі емоції та природну красу. Захоплюють роботи, де гармонійно поєднуються кольори та текстури, а сюжет змушує замислитися, пробуджує спогади. Здорово, коли митець вміє побачити щось особливе в простих речах. Мої роботи – це симбіоз традицій та інновацій. Експериментую з формою, кольором, різними техніками. Прагну запросити шанувальників малярства до діалогу…».

Чи мають інші захоплення митця вплив на його творчість? Мають, ще й доволі значний. Головна героїня тексту частенько медитує, це допомагає віднайти внутрішній спокій. Прогулянки лісом або парком дають змогу відчути Природу, відновлюють сили, дають наснагу до творчості. Яке ж то життя без музики? Пані Маріанна любить писати під музику. Які вподобання? Залежить від настрою. Якщо класична музика – то твори Дебюссі, створюються нові роботи також завдяки джазовим композиціям та медитативній музиці. Коли кермує автівкою перевага віддається сучасним українським мелодіям.

Дослідник Віктор Кирунчик зауважував й таке: «Музику слід розуміти як сакральну геометрію звуку (різні сфери виразу) і навпаки; геометричні форми володіють тонкими вібраціями, всі форми мають свою вібрацію…».

Гори, їм присвячено чимало картин художниці. Гора – це різке піднесення земної поверхні над сусідніми ділянками, не менш ніж на 500 метрів. Серед складників гір виділяють: вершини, схили, улоговини, перевали. Гори – унікальне середовище, вражає красою, величчю у будь-яку пору року. Взимку скелясті схили вкриті сніговими шапками, восени ховаються за густими туманами, влітку застелені килимами трав’янистих рослин. Гори бувають різними…

Гора символізує центр Світу, містить в собі ідею вертикалі. Вісь гори поєднує – Небо, Землю та підземний світ. В традиціях різних народів вважалося, що боги живуть на вершинах гір. Сходження на гору означає поривання людини до високих духовних цінностей, мирські пристрасті залишаються внизу, на долині… У Стародавній Індії гори та пагорби визнавали священними, перш за все – Гімалаї. Священні гори асоціюються з Вічністю…

Розгляньмо, приділімо дещо більше уваги, хоча б декільком роботам авторки.

«Київ, захід сонця». Сонце сідає, здається йде на спочинок за містом. Не може бути непривабливим. Природа у всіх її проявах прекрасна й велична. Бачимо синтез краси природи з урбаністичним мотивом. Блакить неба, червона заграва, в яку трохи втрутилися жовтуваті смуги… Найбільше – червоного з відтінками. Характеристика кольорів по Максу Люшеру, значення червоного: «Символізує силу волі, активність, що доходить в ряді випадків до агресивності, прагнення до успіху через боротьбу, наступальність і владність, потребу діяти й витрачати сили, лідерство та ініціативність, збудженість…». Себто, небо забарвлене такими кольорами над величним, та що там – вічним містом, зворушує, зачаровує, але присутнє й відчуття тривоги…

«Різдвяна зірка». Сувора зима, морозно, та дівча вдягнене тепло, радісно їй, бо тримає вертепну зірку, свято прийшло – велике й радісне, на руках улюблений песик. Довкруж білина снігів, позаду – засніжені гори. Ймовірно, дівчинка готується поєднавшись з товариством колядувати. Олекса Воропай, український етнограф, фольклорист, письменник, про коляду писав й наступне: «Колядувати починають не в усіх місцевостях України одночасно: на Покутті діти ідуть колядувати вже на Святий вечір; на колишній Гетьманщині, в Слобідській Україні та в Гуцульщині – на перший день Різдва Христового, після того, як у церкві скінчиться Богослуження. На Західньому Поділлі йдуть колядувати на другий день свят ранком.

Колядують діти, дорослі парубки та дівчата, а в Галичині інколи колядують і газди. Але по всій Україні першими йдуть колядувати діти….».

«Кокош». Кокош (діалектизм), так подеколи називають у Закарпатті півня. Перед нами жіночий образ ляльки – мотанки з півнем на руках. Потрібно наголосити, що ляльки – мотанки створюють майстрині з різних куточків України, географія широка: від Полтавщини до Житомирщини, від Черкащини до Рівненщини… Десь близько 10 років тому писав про полтавську майстриню Наталію Свиридюк. В тому есе були й такі рядки: «Коли бачу ляльки – мотанки, то відразу переді мною постає народна майстриня з Полтави – Наталка Свиридюк. Дар цього мистецтва вона перебрала від прабабусі, Дарії Обидало…. Щоб з’явилася на світ лялька – мотанка, скільки різнобічних знань довелося здобути й опанувати. Студіювала мисткиня відомі праці – етнографів, мистецтвознавців, фахівців з історії народного вбрання, а прізвища які, – О. Воропай, Д. Щербаківський, Ф. Вовк, Т. Кара – Васильєва… Уважно вишукувала, що їй потрібно у творах живопису тих художників, що писали образи українських жінок 19 – початку 20 століття, це класики – М. Пимоненко, Ф. Кричевський, М. Дерегус. Віднаходила потрібні відомості працюючи в архівах….».

Ляльки – мотанки, це й збереження пам’яті про жінок роду українського, культивування традиціоналізму, вони є оберегами проти темних сил.

Півень, зокрема, символізує сонце й вогонь, віщує світанок, є опікуном господарства. Коли лунає крик півня, зникає усе лихе. Півень вартовий Часу, звуки його голосу нагадують котра година…

Завершення діалогу, прикінцеве запитання до пані Маріанни: «Які наміри у живописі ще не реалізовані?».

У відповідь почув: «У живописі є деякі напрями й концепти, які хотіла б дослідити глибше. Ось деякі з них – використання новітніх технологій, таких як доповнена реальність або інтерактивні елементи, допоможуть мені відкривати нові горизонти. Вже створюю картини у доповненій реальності, мені це подобається. Хочу приділити більшу увагу темі трансцендентності та абстрактному напряму. На деяких моїх полотнах можна спостерігати медитативні стани. Живопис змінюється, художники теж…».

Андрій Будкевич (Буткевич), історик мистецтва, брендолог. Керівник ЛЕЛЕГ – 4 (Лабораторія Експансії Латентних Експериментів Горішнього – 4) та БУМ (Брама Українського Мистецтва).