Володимир СЕРГІЙЧУК
СОБОРНА ПАМ’ЯТЬ УКРАЇНИ
Календар-альманах 2025
У пропонованому календарі-альманасі наводяться найзнаменніші
події Української історії та згадуються найвизначніші постаті нашого
народу, яких ушановуємо в 2025 році.
Розрахований на широке коло читачів.
СОБІ — ПАМ’ЯТЬ, ЧУЖИНЦЯМ — ПРАВДУ
Загальновідомо, що імперську історію росії на замовлення цариці Катерини ІІ писали наприкінці ХVІІІ століття її одноплемінники німці.
Нині довідуємося, що на замовлення одного з наших олігархів історію України буде писати колектив науковців на чолі з професором американського університету Тімоті Снайдером. Питання залишається лише в тому, чи не доведеться комусь з наших видатних майстрів поетичного слова перефразувати потім геніального Тараса Шевченка: «Німець скаже: «Ви моголи». «Моголи! моголи!» Золотого Тамерлана Онучата голі. Німець скаже: «Ви слав’яне». «Слав’яне! слав’яне!» Славних прадідів великих Правнуки погані!».
Тому й не відзначаємо своїх героїв на державному рівні, як того вони заслужили, поклавши голови в боротьбі за державу нашу. А часто доводиться це робити в ініціативному порядку, на громадських засадах. Хоча ті звитяжці про власну славу й не думали, але національну історичну пам`ять мали.
Отож згадаймо нині зовсім недавні часи, коли революційна енергія нашого народу змітала нагромадження чужих абревіатур і гасел, що вкорінювалися в нас замість звичного свого природного й звичаєвого укладу й обряду. Не забудьмо того, що 1990 рік розпочався в Україні з небаченого досі в нашій історії «живого ланцюга», що з`єднав Українські землі від Львова, І вано-Франківська й Тернополя через Рівне й Житомир до Києва.
Але не менш значимим в особоренні національної історичної пам`яті був виїзд на Нікопольщину та Запоріжжя на святкування 500-ліття запорозького козацтва в серпні 1990 року. Ті півмільйона українців, що прийшли на Хортицю, до місць розташувань інших запорозьких січей на Дніпрі, увібрали в свідомість те, чого не відчувається поза цим ареолом високого злету національної енергії.
Такий же заряд вони могли одержати і під час масових акцій під Берестечком, Батурином, у Лубнах і Хотині. Усе це організовував Народний Рух України, про значення якого у відродженні української нації та державності нашого народу сьогодні вже забувається. Але ж це саме в жовтні 1990 року на ІІ з’їзді Руху до його Програми було внесене положення про головну мету — досягнення незалежності України.
Але не можемо забувати того, що необхідна для цього революційна енергія нашої нації нагромаджувалася не один десяток літ, вона вибухала в роки Другої світової війни, коли зійшлися в смертельному герці два найбільші диктатори ХХ століття — сталін і гітлер. Однак у тій круговерті, коли українці виявилися по різних сторонах пекельних подій, відтак роз’єднані чужими силами зла, цієї енергії виявилося замало.
Можливо, тому, що більшовицька москва своєчасно в своєму інтересі відволікла увагу підпільного політичного проводу на рідній землі й Державного центру УНР у вигнанні продуманим проектом «українізації», який засвітив найбільш патріотично відданих українців як в УСРР, так і поза її межами, де вони становили поважну силу. А відтак приспані здорові сили нації, оглушені ударами різних процесів на кшталт «Спілки Визволення України», погромом церков, а щонайбільше — Голодомором-геноцидом 1932—1933 років, коли було вигублено село як матеріальну базу національно-визвольного руху.
Результатами аналізу цих помилок необхідно також освідомлювати нинішнє суспільство. Як і вивченням новітніх прорахунків — уже з початком російської агресії 2014 року, зокрема, здачею Криму, після чого москві стало можливим захоплювати Донбас. Події 2015 року в Дебальцевому, Донецькому аеропорту, трагічні й символічно героїчні, також не повинні залишитися поза увагою суспільства, бо це та історична пам’ять, яка має супроводжувати наш розвій, нині сущих, і ненароджених ще нащадків.
Якби так працювали на захист Батьківщини, як раніше, то чи потрібно було б випрошувати чужі «леопарди» й «амбрамси», коли ми робили кращі бойові машини в Харкові. Хіба не танки нашого виробництва стали основою сьогоднішніх власних бронетанкових сил – сімейства тих же Т-64. А якби ще найновіші зразки харківських машин наша держава замовляла для нашої армії!
Про їхніх творців також маємо згадувати сьогодні. Як і про конструкторів ракет і тих же безпілотників, котрі рятують сьогодні фронт. І не забувати про тих, хто допомагає забезпечувати українську армію цією зброєю. З України і діаспори. Школяриків, які збирають по гривні на дрони, і Аскольда Лозинського зі США, який передав у фонд оборони України понад 300 тисяч власних доларів. І генерала Валерія Залужного, який поділився з ЗСУ одержаним мільйонним спадком від діаспорянина Григорія Степанця.
Пам’ятаймо всіх їх сьогодні, не забудьмо і завтра. І донесімо всю нашу правду чужинцям.
СОБОРНА
ПАМ’ЯТЬ
УКРАЇНИ
Календар-альманах 2025
